| Головна » Культура |
Література першої половини 19 століття — період в історії літератури від кінця 18 століття до 1860-х років. З соціально-історичного погляду його межами є Велика французька революція (1789—1794) з одного боку та національно-визвольні рухи середини 19 століття з іншого. Вплив науки на літературу Наукова думка загалом розвивається у напрямку, що визначився наприкінці 18 століття. У різних областях математики та природознавства робляться основоположні відкриття. Численні географічні експедиції не лише допомагають краще пізнати земну кулю, а й сприяють змінам у світогляді людей.Звіти географів, натуралістів, записки мандрівників у перші десятиліття 19 століття стають помітною частиною духовного життя, впливають на вироблення естетичних уявлень. Філософія літератури На початку періоду у філософії панували ідеалістичні системи, що виникли у руслі німецької класичної філософії, вершиною якої стало вчення Гегеля та розроблений ним діалектичний метод. У наступні десятиліття посилюється вплив матеріалізму. Ще один напрям філософської думки — позитивізм, що склався у 1830-ті роки. Він вважав за достовірне лише те знання, що отримане спеціальними науками. Наприкінці доби виникає марксизм. Різнорідність літератури Період позначений великою різнорідністю літературної карти світу. На всіх континентах йдуть зовсім різні літературні процеси. Виникає багато нових літератур. Відроджуються літератури, чий розвиток був перерваний іноземним пануванням. У вирішальну стадію формування вступають літератури Латинської Америки, США таКанади. На Ближньому Сході розвиваються місцеві літератури. Найрозвинутіші «старі» літератури Західної Європи — французька, німецька, англійська, італійська — досягають значних вершин. Зокрема, формуються нові літературні напрями романтизму та реалізму. Взаємозв'язок літератур Саме в цей період з’являється поняття "всесвітня література", що відображає ту взаємну потребу культур у пізнанні та обміні. У цей період ще не можна говорити про всесвітню літературу як єдиний процес, але в цей час відбувся значний поступ на шляху до цього. Зближення літератур багато в чому стало визначатися усвідомленою, цілеспрямованою волею письменників. Посилились і стали частішими контакти літератур, зросла роль перекладів і переробок у світовому художньому процесі. Виникла і можливість засвоєння художніх цінностей, накопичених у різних куточках землі за попередні епохи. Романтизм як напрям у літературі Романтизм у цю добу широко поширився у літературах Європи, Північної та Південної Америк, Закавказзя. У країнах, де характер молодого суспільства ще недостатньо ясний, і особливо у народів, що звільняються від іноземного поневолення або страждають від тяжкого феодального ладу, романтиків значно більшою мірою цікавить спільна доля, аніж індивідуальна. Ознаки романтизму: Заперечення раціоналізму; Відмова від суворої нормативності в художній творчості; Культ почуттів людини. Його ідеологія спирається на культ індивідуалізму, на загострену увагу людської особистості, до психологічних проблем її внутрішнього "Я". У центрі зображення романтиків винятковий характер у виняткових обставинах. Реалізм як напрям у літературі Розвиток реалізму у першій половині 19 століття було естетичною подією всесвітнього значення. Він увібрав і переробив реалістичні досягнення попередніх епох, а також романтизму, який розвивався паралельно. Реалізм означав новий етап у критичному осмисленні дійсності. Ознаки реалізму: правдиве, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності; характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем; драматизація як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди; вільна побудова творів; перевага епічних, прозових жанрів у літературі; розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей. В образотворчому мистецтві XIX ст. на перше місце висувається живопис. У ньому знайшли відображення і класицизм, і романтизм з реалізмом, і декаданс. Провідною країною в художньому житті Європи, як і в літературі, залишалася Франція. Наймасштабнішою фігурою у живописі на рубежі XVIII–XIX ст. був іспанський художник і гравер Ф. Гойя, який повернув живопису своєї країни її минулу велич. Перші великі роботи його просякнуті любов'ю до життя, в них переважають світлі, веселі фарби. Але в 1792 р. Гойя важко захворів (він оглух і майже осліп), що позначилося і на творчості, зробивши її гостро трагічною. Найзначнішим явищем романтизму виявився живопис Ежена Делакруа. У 1824 р. він виставляє в Салоні свою картину «Різня на Хіосі», сюжетом якої послужив справжній епізод визвольної війни грецького народу проти турецьких поневолювачів, які вбили в 1821 р. на цьому острові понад 40 тисяч чоловік. Піднесення реалізму як художнього методу почалося у графіці. Велику роль зіграла тут творчість Оноре Дом'є, чиє мистецтво вважається спорідненим з реалізмом самого О. Бальзака. Дом'є завоював громадське визнання нещадною сатирою на короля-буржуа Луї Філіппа і правлячу буржуазну верхівку Франції. Його карикатури друкувалися в періодичних виданнях і розповсюджувалися окремими відтисками. Позиції реалізму в живописі в середині сторіччя зміцнив Густав Курбе. Навколо його творчості і теоретичних робіт розгорнулися бурхливі суперечки. Так були сприйняті і «Каменярі», і «Похорон в Орнані». Він казав: «Бути спроможним виразити звичаї, ідеї, обличчя епохи… бути не тільки художником, але й людиною, одним словом — творити живе мистецтво — таким є моє завдання» У другій половині XIX ст. центр реалістичного напряму в образотворчому мистецтві перемістився із Франції до Росії. Величезний внесок у нього зробили російські «передвижники». І. Є. Рєпін, В. І. Суриков, В. Г. Перов, О. К. СаврасовІ. І. ШишкінІ., І. Левітан, А. І. Куїнджі збагатили образотворче реалістичне мистецтво психологізмом і поетизацією рідної природи. В останній третині сторіччя на грані реалізму і декадансу з'являється новий напрям — імпресіонізм (від французького «імпресіон» — враження). Імпресіонізм зайняв в історії мистецтва місце, яке дорівнює цілим живописним епохам, хоча сам рух охопив лише 12 років і 8 виставок. Точкою відліку послужила творчість Едварда Мане. Його картини «Сніданок на траві» й «Олімпія» стали подією і вплинули на становлення майбутніх імпресіоністів, але сам художник офіційно до руху не прилучився. За рік до смерті в 1882 р. він написав одну з найбільш довершених своїх картин — Бар «Фолі-Бержер» . Як ансамбль художників, які захищають спільні цілі в мистецтві, імпресіонізм заявив про себе у 1874 р., коли група молодих живописців влаштувала виставку своїх картин в одному з паризьких фотоательє. Група включала в себе Клода Моне, П'єра-Оґюста Ренуара, Каміля Піссарро, Альфреда Сіслея,Едґара Деґа, Берту Морізо. Назва представленого на виставці пейзажу Клода Моне «Враження. Схід сонця» і дало назву творчості цих художників. Презентацію підготувала Лисик Вікторія учениця 9-А класу ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!!!
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |