| Головна » Астрономія |
Планета Марс Роботу виконала учениця 11-Ф класу СШ№28 м. Черкаси Коваленко Вероніка План: Загальна характеристика Льодові утворення Поверхня Марса Найбільша гора Олімп Рифова долина Маринер Марсіанський грунт Температура Супутники Життя на Марсі Використана література Марс — четверта планета Сонячної системи за відстанню від Сонця. Названа на честь Марса — давньоримського бога війни. Іноді Марс називають «червоною планетою» через червонуватий колір поверхні, спричинений наявністю оксиду заліза. За розмірами Марс майже вдвічі, а за масою – в дев’ять разів менший від Землі. Вісь його обертання нахилена до площини орбіти під кутом 25°, завдяки чому на Марсі відбувається зміна пір року, а тривалість доби лише на 20 хв. менша за земну. Напрямок на точку перигелію Марса близький до напрямку на точку афелію Землі. Тому коли обидві планети у своєму русі навколо Сонця опиняються поблизу цих точок водночас, тобто Марс перебуває у протистоянні до Землі, віддаль між ними стає найменшою – 56 млн. км. Таке взаємне положення Землі та Марса називається великим протистоянням. Великі протистояння повторюються через кожні 15 років і трапляються у серпні – на початку вересня. У цей час Марс повернутий до Землі південним полюсом, і тому його південна півкуля вивчена краще, ніж північна. Марс має розріджену атмосферу. Це дозволяє вивчати його поверхню безпосередньо з Землі. Дві третини поверхні Марса займають світлі ділянки, які отримали назву материків, близько третини – темні ділянки, названі морями. Вони зберігають свою форму в часі, що дозволило скласти точні карти поверхні. Поблизу полюсів восени утворюються білі плями – полярні шапки, які зникають повністю або значно зменшуються в розмірах на початку літа. Підчас великого протистояння 1877 року італійський астроном Дж. Скіапареллі повідомив про відкриття ним на поверхні Марса чітких ліній, які ніби перетинають марсіанські пустелі, і дав їм назву канали. Було навіть висловлено припущення, що це споруди, створені розумними істотами для транспортування води від полюсів планети у зневоднені при екваторіальні райони. Виявилося, що Марс, як і Місяць, укритий кратерами.Є на Марсі також безладно розташовані пагорби і провалля, різного роду утворення, схожі на русла висохлих річок, системи вузьких тріщин, гірські райони і окремі гори вулканічного походження. Поверхня Марса, фото 9 листопада, 1977. Цікавий факт, Марс може похвалитися наявністю гір, які вище, ніж Еверест. Тут же знаходиться гора Олімп(22км.), найвища відома гора в Сонячній системі. На особливу увагу заслуговує рифтова долина Маринер понад 4000 км. завдовжки і до 200 км. завширшки. Основою цієї рифтової долини є величезний каньйон Титоніус Часма, що означає “величезна безодня ” . На крутих схилах каньйону – зсуви та осипи, глибокі яруги. Його дно несе на собі сліди бурхливої діяльності потоків води. Оскільки зараз рідкої води на Марсі немає, то існує припущення, що в минулому клімат планети був значно теплішим, так що на ній існували моря і протікали річки. Марс під час пилової бурі 28 жовтня 2005 року. Фотографію зроблено Космічним телескопом ім. Едвіна Хаббла Марсіанський грунт – це дрібнодисперсний матеріал (реголіт), в якому міститься 15-20 % кремнію, 12-16 % заліза, близько 10 % фосфору, 7 % марганцю та кобальту, а також кальцій, хром, нікель, ванадій, титан, молібден, цирконій. Жодна з відомих земних гірських порід не збігається за складом з марсіанськими. Устелена скелями поверхня Марса, сфотографована марсоходом Mars Pathfinder Температурні умови на Марсі визначаються його відстанню від Сонця, густиною та складом атмосфери, а також оптичними властивостями грунту. Найвища температура, становить 300 К(Кельвін), але вона різна для світлих і темних ділянок. Тому говорять про середню температуру 230 К. Уночі температура навіть в екваторіальних районах знижується до 170 К, а в полярних – до 140 К. Такий великий перепад температур пояснюється малою теплопровідністю грунту. Багато цінної інформації отримали астрономи від марсохода „Соджорнер ”, який працював на поверхні Марса у другій половині 1997 р. Зокрема, він передав на Землю близько 40 стереоскопічних знімків поверхні планети. Життя на Марсі він не виявив. У планети є два супутники, Фобос ( «Страх») і Деймос («Жах»). Першим передбачив, що Марс має супутники, Йоганн Кеплер 1610 року. Також їх спостерігали орбітальні космічні апарати. «Вікінг1» та «Вікінг2». Фобос (ліворуч) і Деймос(праворуч) Учені, шляхом експериментів, визначили, які живі організми зможуть достатньо довго прожити на Марсі. Ними виявилися трихоходки, а також деякі види архей. Дослідження в камері, яка максимально імітує середовище проживання на Марсі, показали, що ці «живчики» проживуть в атмосфері Червоної планети кілька сотень днів. Висновок: Чи є життя на Марсі? Наразі немає наукових доказів існування життя на Марсі. Хоча припускають, що воно там може бути. На Марсі було знайдено зразки льоду, що є однією з умов існування життя. За останніми відомостями, в минулому на Марсі існувала вода в рідкому стані, поверхню планети вкривали моря. Однак внаслідок нез'ясованих досі причин вона практично зникла. Цілком можливо, що ще кілька мільйонів років тому клімат на Марсі був вологішим. Доказом цього слугує рельєф планети.
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |