Мета: сприяти відновленню історичної пам'яті про голо­домор 1932-33 років, формувати в учнів повагу до минулого України, до людей, які пережили страш­не лихоліття голодомору, виховувати громадянську свідомість, почуття співпереживання.

Обладнання: виставка книг про голодомор, запис виступу прези­дента України, фільм «Голодомор-33», Чорна кни­га України, репродукція фотознімків 1932-33 рр.

На столі вишитий рушник, на ньому лежить чорна хліби­на зі склянкою води, горить свічка, лежить букет квітів, перев'язаних чорною стрічкою.

На дошці написи:

Чим яскравіш

 Кремля світили зорі,

Чим дужче вождь про щастя дув у вуса,

Народ Вкраїни від голодомору

 Мільйонами в землі перевернувся.

М. Московка

Помирало щодня — 25 тис. людей. Щогодини — 1000 людей. Щохвилини — 17 людей.

Учень. Багатовікова історія українського народу мала не одну трагічну сторінку. Трагедія 32—33 років — злочин вла­ди проти власного народу. За механізмом творення і страхіт­ливими наслідками його слід занести до книги трагічних дат в історії людства. В Україні штучний голод виморив від 8 до 11 млн. людей — точної кількості не визначено і сьогодні.

Учениця. Пам'ять — нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписа­но криваво-чорним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод. Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду. А так вмирала майже вся Україна.

Учень. Моторошний парадокс: вмирали на родючих чорно­земах, на безмежних ланах і полях, всіяних житом і пшени­цею, на дбайливо доглянутих городах з рясним врожаєм. Чому вмирали? Бо в людей забрали все. Все до останнього колоска, до останньої зернини.

Учениця. Це було не стихійне лихо, а умисно підготовле­ний голодомор. Сталін, говорячи про підсумки І п'ятирічки, заявив: «Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне стано­вище робітників і селян поліпшується з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади». І після такої заяви ніхто не міг висловлювати іншу точку зору.

Учень. А Насправді в селян все забрала влада: всі фонди — продовольчий, фуражний, насіннєвий. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося ще в грудні 1931 року, тривало до ве­ресня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, умирав.

Учениця.

Не нагодує Мати-Україна,

Не приголубить діточок своїх...

Яка ж бо перед Богом в нас провина?

Який ми сотворили гріх?

Чи той, що в нас поруйнували храми? —

Прийшли в наш край перевертні і хами

Чинить страшну наругу над людьми.

За жінок, чоловіків, дітей,

За малих, дорослих і старих

Не співала півча похоронна,

Не лунали дзвони за впокій...

Ні труни, ні хрестів і ні тризни

Прямо в яму, навіки віків...

Чорна сповідь моєї Вітчизни

І її затамований гнів.

Учень. Голодне лихоліття, яке випало на долю україн­ського народу, найболючіше вразило дітей. Вони виявилися найменш захищеними, не брали участі в колгоспному вироб­ництві, а відтак не одержували рятівних 100-300 г хліба на працюючого.

Учень. Жахливим випробуванням для підлітків став 1932 рік, впродовж якого масово гинули діти в містах і селах. Вони тихо помирали, не дочекавшись допомоги. Діти гинули з різних причин: від опухання та хвороб, ставали жертвами канібалізму, накладали на себе руки. Селами у той час блу­кали юрби голодних і виснажених дітей.

Учениця.

Відлітали душі

Вогонь танцює, наче сатана, 
І пугачем кричить з пустої печі. 
Голодна смерть припала до вікна, 
Регоче, задивившись на малечу.
 Палає хмиз... востаннє обнялись...
 І гріє мати піч, немов для гніту. 
І сльози божевільні полились 
— Не зна куди дітей своїх подіти. 
Пішла б сама у тундру чи тайгу,
Злетіла б в небо, від морозів синє... 
Але закрила її комині каглу, 
Замкнула хату и сивім голосінні. 
Вдивлялась у димар спій край села

Із нього душі відлітали в вирій.

Ближчали мокрі очі з-під чола,

Здригалась тихо в усмішці щирій.

Учень. Сумна і досить трагічна географія голодомору не вигадана, а цілком реальна, історично достовірна. Наприклад, у березні 1933 "року вибірково обстежили 15 сільських рад Лебединського району Сумської області. З 2850 чоловік 1800 були безнадійно пухлими. Це були переважно діти.

Учениця, У 1932-33 рр. смертність дітей становила що­найменше половину померлих від голоду селян України. За неповними даними, лише кількість учнів у початкових, непо-вносередніх," професійних школах, а також дітей у дошкільних закладах за голодні роки зменшилася на 1 млн. 21 тис. чоло­вік. Стали пусткою сільські школи, бур'яном поросли дитячі майданчики, а відсутність учнівсько-педагогічного колективу сягала подекуди 96-98% рівня попередніх років.

Учень. Для забезпечення життєздатності дитячого організ­му необхідно було мати щодня: 300 г хліба, склянку молока, пів-яйця, 5 г цукру, 5 г жирів і 25 г м'яса. Такої норми не мали навіть робітники у містах, а діти тим паче. Уряд дбав про новобудови, п'ятирічки, зводив підвалини «світлого май­бутнього», а затьмарені від голоду діти мріяли тоді про ря­тівний шмат хліба. Учениця.

Це остання хлібина, остання...

Очі горем налиті вщерть.

Батько й діти не їли від рання,

Це остання хлібина, остання...

Після неї — голодна смерть.

Плаче й крає, мов соломину,

Пильно дивиться дітвора.

— Тату, їжте ось цю шкуринку,

Майте жалю до нас краплинку —

Умирати вже вам пора...

Взяв шкуринку дідусь і плаче,

І стареча рука тремтить,

Сиве око сліпе, незряче,

Але серце його козаче

 Б'ється рівно і хоче жить.

Стали кожному крихти в горлі,

Спазми в горлі. Немає слів.

 А під хатою — трупи чорні

Там, де саваном сніг білів. ;

Перегляд фільмі/ «Голод  33».

Учениця. Роки, що віддаляють нас від українського го­лодомору, не вивітрили з нам'яті народної жаху пережито­го. Лихоліття 33-го і досі болять невигойною раною в душі кожного українця, бо не було селянської родини в тодішній Україні, яку б обійшла ця біда, коли голодна смерть забирала дітей і їхніх матерів.

Учень. Ми стверджуємо — із нами солідарний світ — що це була катастрофа планетарного масштабу. Правда про ті події стала набутком світової спільноти в роки незалежності України. Ряд країн визнали голодомор 1932-33 рр. геноцидом укра­їнського народу. Палата представників конгресу США визнала голодомор масовим убивством українців. Парламенти Канади, Австралії, Угорщини, Аргентини та інші (всього 29 країн) при­йняли аналогічні рішення, а 10 держав визнали голодомор ге­ноцидом. Серед них — Литва, Грузія, Естонія та інші.

Учениця. Нарешті Верховна Рада України після довгих дискусій 28 листопада 2006 року визнала голодомор геноци­дом українського народу.

 Запитання витягів із Закону України про Голодомор 1932-1933 років. Озвучення виступу президента України.

Учениця. Забути таке неможливо. Щоб не стерлася пам'ять про уроки минулого, щоб не втратили майбутні по­коління того знання, яке характеризує націю українців.

Запалювання свічок на вшанування пам'яті жертв голодомору.

Хвилина мовчання.