Головна » Молодші класи » Сценарії свят

Сторінками поезії Шевченка

Вчитель. Нас просто не існує без Шевченка. У цьому вся історія наша, все буття, всі наші мрії. Кому не відомо, що Шевченко – це Україна, Україна – це Шевченко. Шевченко для України – все. Він став національним паролем. 
Магія Шевченківського слова незбагненна. І сьогодні у нас є нагода продовжити розмову про Шевченка, про силу Шевченківського слова, і епіграфом нашого свята будуть слова М.Рильського: "Шевченко приніс в українську літературу нове слово". І дійсно, сила Шевченківського слова , слова Шевченка – поета, Шевченка – пророка, є могутньою і надзвичайно актуальною в наш час. Ось як оцінювали творчість Т.Г.Шевченка видатні митці: 
Учень. "Шевченко – один з найбільших майстрів світової поезії”. 
(Кларенс Меннінг, професор Колумбійського університету, славіст, перекладач творів Т.Г.Шевченка) 
Учениця. "Шевченко був найбільшим народним поетом з усіх великих поетів світу”. 
( Мар’ян Якубець, професор Вроцлавського університету, сучасний польський науковець, шевченкознавець) 
Учень. "У Шевченка сяє та краса народної поезії, якої у Пушкіна і в Міцкевича лише іскорки блищать”. 
( Аполон Григор’єв, російський критик і поет) 
Учениця. "В історії світової літератури Шевченко поставив собі пам’ятник, сильніший від бронзи”. 
(Альфред Єнсен, шведський славіст, поет-референт Нобелівського інституту шведської академії наук) 
Вчитель. Такою постає перед нами, в нашій свідомості і в очах культурного світу постать Т.Г.Шевченка – геніального сина України. Ми з певністю можемо стверджувати: йому нема рівних серед поетів в українській літературі мірою читацького інтересу і любові. У нас не було другого такого генія: навіть Іван Франко та Леся Українка – діти його духу. Отже, зануримось у глибокий світ поезії Шевченка. 
Виходять Музи поезій Шевченка 
Муза 1. Ми – музи Шевченка. Ми поведемо Вас у безмежний, глибокий світ його поезії, помандруємо їхніми чарівними сторінками. 
Муза 2. 
Кобзарем його ми звемо. 
Так, від роду і до роду 
Кожен вірш свій і поему 
Він присвячував народу. 
Муза 3. За власним визначенням, Шевченко почав складати вірші в ті світлі ночі, коли ходив до Літнього саду малювати статуї. Ці перші поезії започаткували збірку "Кобзар”, який він видав в 1840 році при сприянні Штернберга. 
Муза 1. "Кобзар” за Франком, це епоха в історії духовного розвитку цілого народу українського. "З часу появи "Кобзаря” його назва стала другим прізвищем Шевченка. "Ся маленька книжечка, - писав Франко, - відразу відкривала немов новий світ поезії, вибухнула немов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українській письменстві ясністю, поетичною грацією вислову”. 
(Звучить пісня "Думи, мої думи…”) 
Співає кобзар: 
Перебендя старий, сліпий,- 
Хто його не знає? 
Він усюди вештається 
Та на кобзі грає. 
А хто грає, того знають 
І дякують люди: 
Він їм тугу розганяє, 
Хоч сам світом нудить. 
Попідтинню сіромаха 
І днює, й ночує; 
Нема йому в світі хати, 
Недоля жартує 
Над старою головою, а йому байдуже. 
Сяде собі, заспіває. 
( Звучить пісня " Ой, не шуми, луже… ") 
Муза 2. 
Се не мара, 
Моя се мати і сестра, 
Моя се відьма, щоб ви знали. 
Муза 3. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу бачив у жінці. 
Муза 1. Трагічна доля жінки – покритки і розбещеність панів знайшли відображення у його творах. 
Муза 2. 
Помандрувала ота 
Оксаночка в поход 
За москалями 
Та й пропала. 
Вернулась, правда, через год, 
Та що з того: 
З байстрям вернулась. 
Острижена. 
Муза 3. 
Було вночі сидить під тином, мов зозуля, 
Та кукує, або кричить, 
Або тихесенько співає. 
Та ніби коси розплітає, 
А потім знов кудись пішла. 
Ніхто не знає, де поділась, 
Занапастилась,одуріла. 

Балада "Русалка” – читає учениця. 
Балада "Лілея” – читає учениця. 

Муза 1. Доля жінки в кріпацькому суспільстві була трагічною, саме їм, жінкам-матерям, присвячував він свої поезії, називаючи їх совами, наймичками, черницями, а справді, хтозна-чим були жінки в тодішньому суспільстві. Мама з дитиною для Шевченка завжди була найсвітлішим образом, уособлення краси, ніжності, благородства. 
Муза 2. 
У нашім раї на землі 
Нічого кращого немає, 
Як тая мати молодая 
З своїм дитяточком малим. 
( звучить пісня "Садок вишневий коло хати”) 
Муза 3. 
Реве, стогне хуртовина, котить, верне полем, 
Стоїть Катря серед поля, дала сльозам волю. 
Утомилась завірюха, де-де позіхає; 
Ще б плакала Катерина, та сліз більше не має. 
Виходить Катерина з дитиною на руках: 
Ходім, сину, смеркається… 
Коли пустять в хату, 
А не пустять, то й надворі 
Будем ночувати, 
Під хатою заночуєм, 
Сину, мій Іване! 
Де ж ти будеш ночувати, 
Як мене не стане. 
З собаками, мій синочку, 
Кохайся надворі. 
Муза 2. 
Бреде у латаній свитині 
Чи покритка, а чи вдова, 
Щось тихо промовля дитині, 
І сповиточку зігріва. 
Катерина: 
Не плач, сину, моє лихо, 
Що буде, то й буде. 
Піду дальше – більш ходила, 
А, може, й зустріну 
Віддам тебе, мій синочку, 
А сама згину. 
Іде по розбитім шляху 
З дитям на руках. 
Де щастя, де долю знайде, 
Чи їм ще далеко до цілі? 
І б’ються жорстокі вітри 
І в очі її занімілі. 
Звучить пісня "Така її доля” 
Муза 3. 
У неділю вранці-рано поле крилося туманом. 
У тумані на могилі, як тополя,похилилась молодиця молодая. 
Щось до лона пригортає та з туманом розмовляє. 
Інсценізація "Наймичка” 
Виходить Ганна з немовлям на руках: 
Дитя моє, мій синочку, нехрещений сину, 
Не я тебе хреститиму у лиху годину. 
Чужі люди хреститимуть, я не буду знати, 
Як і зовуть, дитя моє! 
Я була багата. 
Не лай мене, молитимусь із самого неба. 
Долю виплачу сльозами і пошлю до тебе 
Аж три пари на радощах кумів назбирали, 
Та ввечері й охрестили і Марком назвали. 
Минає рік, росте Марко. 
А ось чорноброва та молода, білолиця 
На той хутір благодатний у найми проситься. 
Прийняли. 
Молодиця рада та весела у хаті, і надворі, 
І коло скотини увечері і вдосвіта, 
А коло дитини так і пада, ніби мати. 
Не зна Марко, чого вона так його цілує. 
Сама не їсть і не доп’є його нагодує. 
Вранці Марко до наймички руки простягає 
І мамою невсипущу Ганну величає. 
Не зна Марко, росте собі, росте, виростає… 
Муза 1. 
Чимало літ перевернулось, води чи мало утекло. 
І в хутір лихо завернуло і сліз чимало принесло. 
Занедужала небога. 
Уже й причащали, й маслосвятіє служили, 
Ні, не помагало. 
Катерина коло неї днює і ночує. 
А тим часом сичі вночі недобре віщують! 
Ганна лежить хвора, чекає Марка: 
Доню Катерино! Чи ще Марко не приїхав? 
Ох, якби я знала що діждуся,що побачу, 
То ще б підождала. 
Чи ти чуєш, Катерино,біжи зустрічати! 
Уже прийшов! Іди швидше,швидко веди в хату. 
Слава тобі, Христе Боже! Насилу діждала! 
Муза 2. 
І Отче наш тихо-тихо, мов крізь сон, читала. 
Старий воли випрягає, занози ховає 
Мережані, а Катруся Марка оглядає: 
Входить Марко: 
А де ж Ганна, Катерино, 
Я пак і байдуже! Чи не вмерла? 
Катря: 
Ні, не вмерла, а дуже нездужа. 
Ходім, лишень в малу хату, 
Поки випрягає воли батько , вона тебе. 
Марку дожидає. 
Муза 3. 
Ввійшов Марко в малу хату 
І став у порогу… 
Аж злякався, Ганна шепче: 
Ганна: 
Слава, слава богу! 
Ходи сюди, не лякайся… 
Вийди, Катре, з хати: 
Я щось маю розпитати 
Дещо розказати. 
Муза 1. 
Вийшла з хати Катерина, 
А Марко схилився до наймички у голови. 
Ганна: 
Марку! Подивися, подивися ти на мене, 
Бач як я змарніла? 
Я не наймичка. Я… 
Муза 1. 
Та й оніміла. 
Марко плакав, дивувався. 
Знов очі одкрила 
Пильно, пильно подивилась, 
Сльози покотились. 
Ганна: 
Прости мені, я каралась 
Весь вік в чужій хаті. 
Прости мені, мій синочку, 
Я … Я твоя мати. 
Автор. 
І на оновленій землі 
Врага не буде, супостата. 
А буде син, 
І буде мати, 
І будуть люди на землі. 
Муза 1. 
Ой поете, великий пророче, 
Скільки сил ти віддав у житті 
Захищаючи долю жіночу, 
І завжди в самоті, самоті. 
Муза 2. 
І читає і пише до ночі. 
Плинуть мрії, живі ручаї. 
І минулого сльози жіночі, 
Нині сльози невтішні твої. 
Муза 3. Шевченко кохав і був коханим, мав свій ідеал жінки. Інтимний світ поета – цілий океан. 
Хлопчик-пастушок, малий Тарасик: 
А дівчина при самій дорозі 
Недалеко коло мене плоскінь вибирала 
Та й почула, що я плачу, прийшла, привітала 
Утирала мої сльози і поцілувала. 
Неначе сонце засіяло, 
Неначе все на світі стало моє: 
Лани, гаї, сади ! 
І ми, жартуючи погнали 
Чужі ягнята до води. 
( Звучить пісня "Зацвіла у лузі червона калина”) 
Тарас-хлопчик і Оксана: 
- Ти у вінку – найкраща з усіх панянок у світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківцями. 
- Срібними … 
- І золотими дзвіночками в закаблуках. 
- Ще ні в кого таких не було. 
- А в тебе будуть. 
- За що ж справимо? 
- Одіб’ємося од злиднів. Тоді й усе буде. І по дзвіночках угадаю – ти йдеш. 
- Я без тебе – нікуди. 
- А як до пана покличуть? 
- Не піду, хоч убий, не піду. 
- І я не віддам тебе нікому. 
- А коли що – рішу сокирою. 
- А я втечу до тебе звідки завгодно. 
- А як закують? Не діждуся – мій вінок до тебе припливе. 
- Оксано, не кажи цього. Може, й річки туди не буде. 
- Докотиться через гори, долини, байраки. 
Шевченко-підліток: 
Ми вкупочці колись росли, 
Маленькими собі любились, 
А матері на нас дивились 
Та говорили, що колись 
Одружимо їх. Не вгадали. 
Старі зарані повмирали, 
А ми малими розійшлись 
Та вже не сходились ніколи. 
Муза 1. 
У княжім домі панночка бліда 
Жар серця нишком в вірші вилива. 
Листок долоньки свічку затуляє. 
Про що вона? Чого їй так болить 
Далеко хтось, "хто під ружжом гуляє”. 
Муза 2. 
Їй, панночці б, та суджений панич! 
Зітхання соловейка у альтанці, 
У княжім домі, в домі Рєпніних, 
Невже нікого, вартого в обранці. 
Муза 3. 
Нащо тобі за стіни кам’яні , 
По вікнах тюрем лячно заглядати? 
До бога правди криком десь при дні 
За Україну в’ярмлену волами 
Молилася. При свічці. При сльозі, 
При сонці й місяці, при серця світлі. 

Варвара Рєпніна: Шевченко зайняв місце в моєму серці. Я часто думала про нього, бажала йому добра, прагнула сама творити добро для нього. Побачивши його раз великим, я хотіла, щоб великим він був завжди, хотіла бачити його незмінно святим і променистим, щоб він поширював істину силою свого незрівнянного таланту. Я бажала, щоб усе це робилось через мене. 
Вернути б час, і я – Варвара, 
Сумна, задумана княжна, 
Я б утекла з Яготина 
Аж за Урал, де, наче хмара, 
Пісок підводивсь над тобою, 
Де цар кривавою рукою 
Вершив безбожнії діла. 
Я б у задушливу казарму. 
Як вірна подруга прийшла, 
Твоєю стала б я сестрою 
І в Придніпровський рідний край 
Листи б од тебе одсилала, 
Я б берегла твої пісні, 
Щоб чорний вітер Кос-Аралу 
Не спопеляв даремно дні. 
( Звучить пісня "Зоре моя вечірняя” ) 
Шевченко: 
Якби зустрілися ми знову, 
Чи ти злякався би, чи ні? 
Якеє тихеє те слово 
Тобі промовила б мені. 
Ніякого. І не пізнала б. 
А може б, потім нагадала, 
Сказавши: "Снилося дурній”. 
А я зрадів би, моє диво, 
Моя ти доле чорнобрива! 
Якби побачив, нагадав 
Веселеє та молодеє 
Колишнє лишенько лихеє, 
Я заридав би, заридав! 
І помоливсь, що не правдивим, 
А сном лукавим розійшлось, 
Слізьми-водою розлилось 
Колишнє святеє диво. 
Минаючи убогі села, 
Понаддніпрянські невеселі, 
Я ж думав: де я прихилюсь 
І де подінуся на світі. 
Муза 1. 
Нема кому привітати, 
Ні з ким пожуритись… 
Треба було б молодому 
Треба одружитись. 
Муза 3. 
Минулися молодії 
Веселії літа. 
Немає з ким остиглого 
Серденька нагріти. 
Нема кому зустрінути, 
Затопити хату. 
Нема кому води тої 
Каліці подати. 
Муза 2. 
Не він один її любив, 
Немов красу-дівчину, 
Поети славили в піснях 
Віддавна Україну. 
Він першим полюбив її, 
Як син кохає неньку. 
Для сина вірного вона 
Єдина і прекрасна. 
Муза 1. 
Україно! Україно! 
Серце моє ненько. 
Як згадаю твою долю, 
Заплаче серденько. 
Муза 3. Образ України – найсвітліший і водночас найдраматичніший у його творчості. Найбільший діамант у його поетичній короні

Автор: Криворучко Тетяна Вікторівна

 


Переглядів: 1436 | Теги: сценарій література, Криворучко Т.В.

Схожі уроки:
Всього коментарів: 0
avatar