Українське весілля. «До бору, дружечки, до бору», «А брат сестрицю та й розплітає»
Мета: ознайомити школярів з весіллям — українським обрядом та етапами його проведення; проаналізувати весільні програмові пісні, звертаючи увагу на мотиви, настрій, художні засоби; розвивати пам’ять, логічне мислення, допитливість, прагнення пізнати багато корисного і цікавого; вміння спостерігати, робити висновки, формувати естетичні смаки учнів; виховуватипочуття поваги, пошани до обрядів українців, вітчизняної культури; прищеплювати відповідальність за збереження звичаїв і традицій свого народу.
Тип уроку: засвоєння нових знань.
Обладнання: картини К. Трутовського «Весільний викуп», В. Маковського «Дівич-вечір», І. Соколова «Весілля», музичне супроводження під час весільного обряду; тексти весільних пісень, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).
ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент
ІІ. Перевірка домашнього завдання
Прослуховування виконаних двох пісень учнів класу. Визначення найкращих артистів.
ІІІ. Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями
· Що таке обряд? (Обряд — форма поведінки, ритуал, що склався історично, для якого характерні, по-перше, стереотипність, повторюваність без змін, по-друге, символічність)
· Від чого залежить їх проведення?
· Які обрядові твори вам відомі? Чим саме вони запам’яталися?
· Що ви знаете про весілля?
· Чому весільному обряду приділяється серйозна увага?
· Хто брав участь у його проведенні? Які були функції у кожного?
· У чому полягає призначення пісень на святі молодих?
· З чим пов’язано те, що весілля вважається складником національної культури?
ІV. Оголошення теми, мети уроку.
Мотивація навчальної діяльності
V. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу
Обов’язково одружіться!
Якщо у вас буде гарна дружина,
ви будете щасливим,
якщо погана — ви станете філософом.
Б. Шоу
Кохання варте стільки,
скільки варта сама людина,
яка його відчуває.
Р. Роллан
1. Вступне слово вчителя
Весіллю завжди надавалося серйознішого й важливішого значення, аніж вінчанню в церкві. Воно становило не тільки новий етап у житті молодих, а мало й велике громадське значення як один із заходів продовження життя нації, зростання могутності народу, утвердження його серед інших народів. Водночас весілля було важливим складником національної культури. У ньому відбивалися світогляд, мораль, поетичні уявлення, музичні й артистичні здібності, багатство фантазії трудового народу. У традиційному українському весіллі обряди поєднувалися з драматичними дійствами, пісенними й розмовними партіями, музикою, ігрищами. Справляли його найчастіше восени, по закінченні польових робіт, коли в селянській хаті були найбільші достатки, адже це родинне свято потребувало великих витрат...
У різних регіонах України в особливостях проведення весілля є багато як спільних моментів, так і значних відмінностей.
Тож запрошую вас на весілля!
2. Весілля — один із провідних жанрів родинно-обрядової творчості
Основне завдання весілля — показати, що нова сім’я формується в урочистій і радісній обстановці. На весіллі панувала святкова атмосфера з гіперболізованим виявом почуттів. Україна багата на розмаїті весільні обряди. У кожному регіоні цей обряд має свої відмінності. Його значення в тому, що він відбиває світогляд і мораль трудового народу, родинні та суспільні стосунки на кожному конкретному історичному етапі. У ньому з великою теплотою оспівана доля жінки до і після одруження. У весільних піснях ідеться і про свах, і про подруг нареченої, світилок, бояр і боярок, старост і дружок. Співають весільні пісні лише жінки. Це переважно хори, діалоги. Весільні пісні супроводжують замішування короваю, розплітанням коси молодої, одягненням їй чіпця. Чоловіки у формі монологів і діалогів беруть участь у найбільш драматичних епізодах обряду — під час нападу бояр, викупу нареченої. У перезві, тобто в погоні за нареченим, беруть участь як чоловіки, так і жінки.
Весільні пісні — промовистий доказ не тільки багатства змісту й форми весільного обряду, а й високої моралі українського народу.
3. Дійові особи обряду
У селах завжди були знавці весільного ритуалу, виконавці певних ролей. Без них не відбувалися жодні весільні урочистості.
Батьки шлюбної пари виявляли увагу й пошану до учасників весілля та гостей, любов і піклування до молодят; мати молодої на весіллі ходила смутна (щоб не подумали, ніби вона рада позбутися дочки), плакала під час виконання деяких узаконених звичаєм обрядів. Молода, поки була вдома, мала сумувати, плакати, чим виявляла любов і повагу до своїх батьків, вдячність їм. У хаті молодого, навпаки, вона повинна виказувати радість, задоволення, щоб не розгнівати свекра і свекруху. Молодий також виявляв повагу до батьків, був привітним до гостей, до всіх учасників дійства. Бояри завжди й у всьому підтримували його, захищали в разі потреби; старший боярин разом зі сватами (від молодої та молодого) розпоряджався на весіллі. Боярами були нежонаті хлопці, а сватами — статечні й поважні літні люди, які вміли дати всьому лад, розсмішити присутніх дотепним словом, веселою вигадкою. Свахи (свашки) з боку обох родів — заміжні жінки — плели вінки, вили гільце, ліпили коровай, співали. Старша світилка запалювала свічку, обвиту пахучим зіллям, вставляла її у хліб на столі або тримала в руці під час обіду й вечері, аж поки старший дружка гасив свічку. Дружки вбирали молоду до вінця, ходили з нею запрошувати гостей на весілля, знімали з молодої вінок і стрічки під час обряду покриття. Усі учасники з боку молодого, які допомагали виряджати молоду в нову сім’ю, називалися приданками.
Весільних «чинів» було по кілька осіб; старші з них — найближчі родичі шлюбної пари. На весіллі завжди було три жіночі хори (дружок, світилок, свах), у деяких місцевостях — один парубоцький. У хорових піснях пояснювалися зміст і значення кожного обряду, величалися молодята, їхні батьки та челядники.
Обов’язковими учасниками весілля були також музики — невеликі оркестри, найчастіше з двох інструментів (скрипка, бубон) чи з трьох (скрипка, бубон, кларнет або цимбала). Музики акомпанували весільному поїзду.
4. Основні етапи весілля
Весільне дійство поділялося на етапи, кількість яких булла неоднаковою в різних регіонах України. Розгляньмо коротко основні з них.
Заручини. Вони відбувалися задовго до сватання — звичайно місяців за два-три. Часом батьки, виходячи з господарських розрахунків, заручали дітей ще в ранньому віці. Але найчастіше хлопець, умовившись з дівчиною, сповіщав про це своїх батьків і з рідним дядьком ішов у її сім’ю домовлятися. Коли батьки дівчини погоджувалися на одруження, то обговорювався про час сватання. У ряді місцевостей заручини відбувалися після весілля. Якщо хлопець був з іншого села, батьки зарученої їхали на оглядини, що є не обов’язковим, але окремим актом весілля.
Сватання. Воно досить докладно описане в повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся», тому учням пропонується знайти цей епізод у творі і прочитати його.
«Прийміть мене, мамо, я ваша невістка» — такими словами, як не дивно, два століття тому дівчина починала сватання. Згідно з існуючими звичаями, вона мала на це таке сааме право, як і хлопець.
А раніше хлопці лише подекуди наважувалися свататися до коханої.
Сватання дівчини як відгомін матріархату здавна побутувало у різних народів і не суперечило традиційним шлюбним ритуалам. Але вже за середньовіччя цей звичай почав сприйматися як небажана форма сватання. Певний виняток становили українці. В їхньому середовищі він у цей час призабутий, зажив новим життям. Цьому сприяло, зокрема те, що через постійні війни чоловіки надовго йшли з рідної домівки, а сім’ю очолювали жінки. З огляду на це зростали їхні права в родині, у тому числі пріоритет у сватанні.
Дівчина пропонувала хлопцеві руку, причому їй дуже рідко відмовляли, бо це могло покликати нещастя. Про силу цієї традиції свідчить звичай, що існував у ХVIII ст: злочинця, засудженого за страти, могли помилувати, якщо котрась із дівчат висловлювала бажання взяти його за чоловіка.
Проте в міру того як зростала роль чоловіків у суспільній сфері, такі звичаї поступово забувалися.
І вже ініціатива у сватанні цілком перейшла до парубків, а роль дівчини звелася до сором’язливого колупання печі та подавання старостам весільних рушників.
Підготовка до весілля могла тривати від кількох днів до трьох місяців (іноді більше). У цей час у сім’ї зарученої готували віно (придане). Обидві родини купували подарунки, різали бичка або порося, птицю, випікали багато хліба, готували різні страви (їх мало бути до двадцяти), прибирали в хаті, опоряджали садибу.
Запросини. Молода з дружками, молодий з боярами, співаючи пісень відповідного змісту, ходили по селу й запрошували родичів на весілля. Цей обряд полягав у тому, що, зайшовши до хати, заручена або наречений кланялися господарям, цілували їх руку й говорили: «Просили батько, просили й мати, і я прошу на моєвесілля». Ті цілували молодят у голову, бажали щастя й добра, обіцяли прибути. Усіх учасників і гостей бувало 50–60 осіб.
Коровай. Для його випікання запрошувалося від трьох до семи шанованих молодих жінок, які жили із своїми чоловіками в повній злагоді (розведених і вдовиць не брали). Коровай пекли в хаті і молодого, і молодої. Коровайниці приносили борошно. Яєчка, горілку, масло. Роботою їхньою керував старший сват: благословляв місити тісто, вливати в нього трохи горілки, брати коровай, садовити в піч, виймати й вносити в комору.
Коли тісто було готове, розкатували корж (підошву) діаметром один аршин (75 см), на який один біля одного наліплювали різні вироби з тіста — шишки, фігури птахів і тварин, квіти, сонце, місяць тощо. Посередині викладалася найбільша шишка, в яку втикали дві або п’ять стулених докупи свічок. Запаливши їх, просили якогось кучерявого (отже, щасливого) хлопця вимести піч віником і посадити коровай дерев’яною лопатою. Разом з короваєм і окремо випікали численні вироби з тіста. Всі етапи виготовлення короваю або здоби супроводжувалися піснями, в яких славилося борошно «з семи хат», вода «з семи криниць», «сім курок», піч. Закінчивши роботу, коровайниці частувалися і розходилися.
Гільце. У суботу вранці молода із старшою дружкою скликали дружок і свах вити гільце. Усі сідали за столом і, співаючи узаконених звичаєм пісень, прикрашали заготовленими заздалегідь квітами, пахучим зіллям, стрічками, монетами зрізану гілку плодового або хвойного дерева, а на вершечок прив’язували букетик з колосся. Готове гільце втикали у свіжу хлібину, і воно стояло на столі впродовж усього весілля. Таке ж гільце звивали бояри в хаті молодого. Обряд прикрашування гільця символізував звивання нової сім’ї. Дівчата сплітали також і віночки або букетики квітів, які потім пришивали до шапок молодого та бояр.
Дівич-вечір — це прощання нареченої з дівоцтвом. У суботу ввечері всі подруги молодої сходилися до її хати. Під троїсті музики вони співали пісень, у яких славили дівочу красу, молодість, привільне життя, висловлювали жаль з приводу розлуки з батьками, родом. У звертанні до матері питали, чи не надокучала їй дочка своїми примхами. Якщо заміж ішла сиротою, у піснях запрошувалися на весілля її батьки, а вони «відповідали», що не можуть устати, бо «сира земля на груді лягла». На весіллі у сироти були «посажені» (названі) батьки і близькі родичі. Молода передавала молодому згорнену й перев’язану стрічками сорочку, яку вона сама пошила й вишила. Цю сорочку молодий мав одягти на весілля. У деяких місцевостях на дівич-вечір приходив і молодий, брав сорочку, а нареченій дарував щось з одежі. (Огляд картини В. Шаковського «Дівич-вечір».)
Саме весілля. У неділю вранці молоду готували до шлюбу: брат розплітав і мастив медом косу; дружки прикрашали її стрічками, монетами, вкладали часник (як оберег від напасті), одягали віночок і вельйок (рід фати), вбирали в найкращий одяг. При цьому співали про те, що їхня княгиня дуже гарна, а ще буде й щаслива, славили її нареченого. (Учні знайомляться з картиною І. Соколова «Весілля».)
Приходив молодий, ставав з нею на рушник (щоб життєва дорога була довга й гладенька); просили батьків благословити їх. Батько знімав з божниці Спаса, мати — Богородицю; тричі хрестили ними шлюбну пару, приговорюючи: «Бог благословляє і я благословляю на щастя, на здоров’я на довгі роки».
Молодята йшли в церкву вінчатися. Всі учасники весілля, співаючи пісень, рушили за ними. Коли поверталися назад, від бувався обряд зустрічі молодих: батьки виходили напроти них з хлібом і сіллю на рушнику, мати, стоячи на порозі у виверну-тому кожусі (щоб посіви були густі, як вовна), обсипала молодих і челядь збіжжям, змішаним з горіхами, цукерками, монетами, насінням (щоб багаті були). Завівши в хату, молодих садовили на посад (місце під божницею) на вивернутий кожух. По праву руку молодого сідав його рід, по ліву молодої — її рід.
Світилки запалювали свічки, починались частування. Хори співали до кожної страви, яку подавали мати й родички, жартівливих пісень: «борщ укипів на льоду», для каші «з помийниці воду брали, курку чи гуску непатранами давали» тощо. Відбувалися й переспіви між хорами: дружки висміювали бояр за ненажерливість («півтора вола з’їли, на столі ні кришечки, під столом ні кісточки») або за крадіжку («їли юшку, вкрали галушку, сховали в кишеню — дівкам на вечерю»). Хор світилок чи бояр запевняв, що цього не було, бо вони «роду королівського», і висміювали дружок («у них зуби з редьки», старша дружка «тлуста, як капуста», інші — «кістками торохтять», бо такі худі). Діставалося й сватам («убогі, безногі, недолугі»), свахам («сороки на лозі», «свахи-нетіпахи»), світилкам («шпильки в стіні»). Пісні поважного змісту співали до молодих та батьків.
По обіді старший сват чи боярин подавав молодим хустку, за крайки якої вони бралися, і виводив у двір, за ними йшли всі присутні. Починалися танці, всілякі жартівливі витівки учасників і гостей. Молодий їхав додому ще сам; його зустрічали батьки з хлібом і сіллю, обводили навколо діжі, поставленоїпосеред двору (щоб завжди був хліб у молодят); мати обсипала сина й бояр збіжжям, змішаним з горіхами тощо. Зайшовши до хати, частувалися, а потім їхали до молодої, всю дорогу співаючи.
Стоячи на воротях молодої, парубки, «озброєні палицями, монями, голоблями тощо, не пускали поїзжан у двір; починалася боротьба за ворота, але все закінчувалося мирно: молодий частував парубків горілкою або давав гроші, і вони пропускали його у двір. Але на хатньому порозі мусили знову затримуватися. За столом сидів рід молодої, а її, схилену до столу, покривали хусточкою, зверху ставили хлібину з дрібкою солі. Починався обряд викупа молодої, яку «продавав» її брат. Відбувався торг. (Огляд картини К. Трутовського «Весільний викуп».)
Потім починалося частування, далі — обмін родин подарунками; матерям — очіпки або чоботи, батькам — шапки, сестрам — черевики, братам — пояси, родичам — хустки, стічки тощо. Молодятам гості, бояри, свати дарували всілякі предмети, потрібні в господарстві, або гроші; часом — телят, поросят, птицю. Стар- ший боярин виконував обряд роздачі короваю: найбільшу шишку зрізав і давав батькам, вироби з тіста по шматочку — учасникам і гостям, а «підошву» — музикам.
Найдраматичніший момент весілля — прощання молодої з батьками та родом. Вона сама або хор співали пісні-подяки батькові, матері, родичам, а ті бажали їм здоров’я, щастя, достатку. Приданки та бояри в цей час з дозволу старшого старости виносили і вантажили на вози скриню молодої, подушки, перину та всяке починання. А челядь молодого нишпорила по господі й «крала» для молодого на нове господарство все, що траплялося під руку: макітри, миски, ложки, лопати, курей, ягнят, поросят. Челядь молодої ганялась за ними, відбираючи загарбане. Зчинялася метушня, крики й жартівливі лайки лунали на все село.
Виводили у двір молодих, молода ще раз прощалася з родом, усі плакали, бажали добра. Старший боярин або сват брав молоду за руку й співав, що тепер плачі їй не поможуть — треба їхати, бо вона вже відрізана від свого роду. Садовили молоду на пе- редній віз, укритий поверх соломи килимом. Молодий кидав їй під ноги курку (щоб вона була ретельною господинею); злегка бив її арапником, приговорюючи: «Кидай батькові корови, а бери мої», сідав поруч з молодою. Мати молодої брала коней за поводи і виводила за ворота. Хори співали «од’їзної», за першим возом рушали і поїзжани.
Дорогою весільна челядь співала різних пісень. На шляху та біля воріт молодого вже палали снопи, через які молодята мали швидко перескочити — відгомін язичницького обряду «очищення вогнем»). У дворі батько й мати молодого зустрічали хлібом-сіллю, вели в хату. Проходячи повз піч, молода кидала туди курку, яку смажитимуть завтра. Знову з піснями, жартами й музикою відбувалося бенкетування, а молодих відсилали відпочивати.
Комора — приміщення, в якому для молодих заздалегідь приготована постіль. Цей звичай був важливим заходом для підтримки в молоді високої моральності, скромності, цнотливості, а для батьків — ніби перевіркою, чи здатні вони виховувати своїх дітей відповідно до норм звичаєвого права. Коли виявлялося, що молода зберегла дівоцтво, її величали в піснях, хвалили батьків, несли в комору печену курку, різні смачні наїдки й напитки.
Коли ж виявлялося, що молода «нечесна», вона мусила терпіти побої і тяжкий глум: суджений та брат били її арапником; хори ганьбили необачну в сороміцьких піснях, замикали до ранку в коморі саму, не давали їсти. Вранці посилили до її родини челядників молодого, які висміювали батьків.
Якщо ж молода признавалася в своєму «гріху» ще до комори або її суджений брав провину на себе й обоє просили в усіх присутніх пробачення, то, присоромивши молоду в піснях, прощали, але батьків однак ганьбили.
Покриття — один з найзворушливіших моментів весілля. Воно відбувалося вранці в понеділок. З піснями і примовками дружки знімали з чесної молодої вінок, стрічки й віддавали молодшій сестрі або родичці; горілкою промивали косу; жінки одягали на голову очіпок, пов’язували зверху каміткою або хусточкою. Перед покриттям «нечесної» молодої стрічки рвали, вінок кидали долі й топтали ногами.
Перезва. Пізніше весь рід молодого прямував до нових сватів. Після частування дружки мили руки, молилися богу, за дозволом свата розрізували коровай, привезений від молодого; під спів хорів по шматочку роздавали всім присутнім. Після танців увечері всі розходилися.
В одних місцевостях на цьому весіллі закінчувалося, в інших – продовжувалося до наступної неділі.
Циганщина. У вівторок сходилися до хати молодого. Дехто вбирався циганом і циганкою, ворожками, москалями, старцями; чоловіки вдягали жіночий одяг, жінки — чоловічий. Гуртом обходили всіх родичів. Ті, що йшли попереду, випрошували, а ті, хто за ними,— крали борошно, гречку, гусей, курей тощо. Все здобуте таким чином приносили до батьків молодого, продавали одне одному збіжжя, а птицю смажили; на вторговані гроші купували горілку. Вигадкам і витівкам не було кінця. Робилися виставки окремих ігор п’єс, найчастіше «Піп і смерть» та «Млин» (виконавці ролей рядилися і гримувалися). У хаті молодого рогачами, кочергами, граблями скородили стіни, обдирали піч (щоб завдати молодій роботи, перевірити її вміння опоряджати житло). На тачку або передок воза (з двома колесами) клали солому, садовили батьків, з піснями, танцями, різними вигадками вивозили їх за село й вивертали в пилюку на дорозі або в найбільшу калюжу. У різних місцевостях, залежно від весільних звичаїв авторського чи артистичного обдаровання учасників і гостей подібні витівки були найрізноманітнішими.
В інші дні весільні гості ходили на частування від одних родичів до інших; при цьому гулянки проходили чинно й мирно, але пісні й музики не вмовкали.
На сучасному етапі народне весілля зазнало великих змін. Зменшилася кількість учасників, сюжет обмежився найчастіше тільки трьома актами — заручини, сватання й саме весілля; старі обряди майже зникли, пісні й музика забулися.
5. Весільна обрядовість у художній літературі
У своїх творах елементи весільної обрядовості використовували українські письменники — І. Квітка-Основ’яненко, І. Котляревський, Т. Шевченко, Марко Вовчок, П. Куліш, М. Стельмах, У. Самчук та ін.
6. Ідейно-художній аналіз весільних пісень
6.1. «До бору, дружечки до бору».
6.1.1. Виразне читання твору або виконання пісні в музичному супроводженні.
6.1.2. Тема: звернення до дружечки з проханням вирубати сосну для «заміту».
6.1.3. Ідея: уславлення українського гіллячка на весь світ.
6.1.4. Основна думка: «заміт» — фундамент, початок заснування сімейного життя, в якому пануватимуть злагода, радість і щастя.
6.1.5. Жанр: весільна пісня.
6.1.6. Римування: паралельне.
6.1.7. Художні особливості твору.
Звернення: «До бору, дружечки...».
Повтори: «До бору...», «та рубай же...».
Епітет: «Славне гіллячко».
6.1.8. Обговорення змісту пісні. Бесіда за питаннями:
Що символізує у весільному обряді сплетіння гільця?
Хто його робить і яким чином?
Чому в пісні пропонується для відбудови хати вирубати здорову сосну?
Які символічні рослини згадуються у творі?
Для чого люди під час роботи співали?
З чим асоціюється відбудова нового житла для молодих?
Що свідчить про набожність і високу культуру нашого народу щодо дотримання цього етапу у весільному обряді?
В якому значенні у тексті вжито слово «здорова» щодо сосни?
Якою має бути ваша оселя? Відповідь обґрунтуйте.
6.1.9. «Мікрофон»: що ви побажали б молодятам, які житимуть у новій хаті?
Відповідь оформіть за допомогою прийому «Доміно».
6.1.10. Символічне значення сосни-дерева.
Сосна — цар-дерево, яке вічне зелене. У стародавніх колядках розповідається про сосну із золотою корою. Шишки печуть на весілля, вони символізують плодючість. Смола сосни — живиця — гоїть рани.
6.2. «А брат сестрицю та й розплітає».
6.2.1. Виконання пісні в музичному супроводженні.
6.2.2. Тема: оспівування обряду розплітання коси.
6.2.3. Ідея: висловлення суму брата за сестрою, яка має залишити батьківську домівку і стати до шлюбу.
6.2.4. Основна думка: в житті кожної дівчини відбувається така подія, коли вона не матиме права з’являтися серед людей без хустки або очіпка із розплетеними косами, бо вона вже буде шлюбною жінкою.
6.2.5. Жанр: весільна народна пісня.
6.2.6. Художні особливості твору.
Звертання: «Не іди, сестрице молода, заміж...», «Вже ж мені, брате, рожі не рвати».
6.2.7. Обговорення змісту твору. Бесіда за питаннями:
· Про що відбулася розмова між братом і сестрою?
· Чим зумовлений сумний настрій пісні?
· Що означає обряд розплітання кіс дівчині?
· Чи мала право сестра дослухатись до прохання брата?
· Яким чином брат сестру порівнює із квітучою трояндою?
· Які квіти мав містити вінок? Про що це свідчить?
· Як, на ваш погляд, чи свідомо обрала дівчина свій майбутній життєвий крок? Відповідь вмотивуйте.
6.3. «Розвий, сосно, сімсот квіток».
6.3.1. Виконання пісні у музичному супроводженні.
6.3.2. Тема: звернення дівчини до сосни, щоб та «розвила сімсот квіток» для всіх запрошених на весілля.
6.3.3. Ідея: возвеличення краси і щирості Марійки, яка уособлює квітку.
6.3.4. Основна думка: для Івана є квіткою його кохана дівчина.
6.3.5. Жанр: весільна пісня.
6.3.6. Художні особливості твору.
Звертання: «Розвий, сосно...».
Повтори: «Розвий, сосно, сімсот квіток», «Всім буярам по квіточці», «А Іванові не стало квітки», «У нього квітка — Марійка дівка», «...рано-рано», «...та ранесенько».
6.3.7. Опрацювання змісту пісні. Бесіда за питаннями:
Хто є героями твору? Якими ви їх уявляєте?
Що свідчить про те, що це весільна пісня?
З яким проханням Марійка звертається до сосонки?
Для чого дівчині потрібно так багато квітів?
Чим пояснити прагнення героїні наділити всіх квітами?
Через що Іванові не вистачило квітки?
Чому в пісні Марійка порівнюється з квіткою?
Які квіти ви полюбляєте? За яких умов їх дарують?
6.3.8. Завдання. Важливою атрибутикою кожного весілля є квіти.
Що відчуває молода, коли отримує від коханого букет? Висловіть свою думку за допомогою прийому «Доміно».
6.4. «Летять галочки у три рядочки».
6.4.1. Виразне читання твору.
6.4.2. Тема: висловлювання жалю Марічки за русою косою і дівочою красою напередодні одруження.
6.4.3. Ідея: у житті кожної молодої людини відбуваються суттєві зміни, коли вона вирішує стати до шлюбу.
6.4.4. Основна думка: плач Марічки — це передчуття, що пов’язане із серйозним сімейним життям, в результаті якого героїня буде позбавлена дівочих розваг, дозвілля, а натомість з’явиться відповідальність, клопоти, щоденна праця.
6.4.5. Жанр: весільна пісня.
6.4.6. Художні особливості твору.
Риторичні запитання: «Ой чого плачеш, чого жалуєш, молода Марієчка?»
Антитеза (протиставлення): «А всі дружечки на лавах сіли, Марійка попереду»; «А всі дружечки та й заспівали, Марійка заплакала».
6.4.7. Опрацювання ідейного змісту поезії. Бесіда за питаннями:
З політом яких пташок порівнюється хода дружок і Марійки? (Летять галочки у три рядочки, / Зозуля попереду)
У чому полягає символічне значення зозулі? (Зозуля — лірична істота. Вона віщує весну і пророкує людині, скільки їй залишилося жити).
Про що свідчить відокремлення Марійки від гурту дівчат?
Що означає сидіння героїні на посаді?
Чи можна виправдати плач Марійки? Чи потребує вона будь-якої допомоги?
Питання дружок до героїні твору — це їх співчуття чи байдужість?
Чи легко Марійці залишати батьківське подвір’я? Чим це викликано?
Чому, на думку Марійки, після її одруження вона втратить «русу косу та дівочу красу»? Чи свідомо робить героїня твору цей життєвий крок?
Чим Марійка заздрить своїм подругам? (Дівки гуляють, кісками махають, / А мене не приймають).
Що ви побажали б Марійці в її подальшому шлюбному житті?
Відповідь оформіть за допомогою інформаційного ґрона.
6.5. «Ой матінко, та не гай мене».
6.5.1. Виконання пісні у музичному супроводженні.
6.5.2. Тема: звернення дівчини до своєї матінки, щоб та виряджала її в дорогу.
6.5.3. Ідея: кожна молода, вступаючи до шлюбу, обізнана про складність майбутнього життя і заради коханого, свого щастя ладна боротися з труднощами, які її очікують.
6.5.4. Основна думка: Щоб з доріжки не зблудитися, / Дівчиноньки не згубитися.
6.5.7. Опрацювання ідейно-художнього змісту твору. Бесіда за питаннями:
Про що дочка просить свою мати? Чим це викликано?
Чому героїня твору вирушає в подорож сама вночі?
Якою може бути доріженька для дівчини?
З чим, на ваш погляд, пов’язана подорож героїні?
Чому мандрівка дівчини є небезпечною і складною?
Чого боїться героїня, вирушаючи у подорож?
Що, на ваш погляд, відчуває мати, виряджаючи дочку в дорогу?
Яким ви вбачаєте життєвий шлях цієї героїні? Свої міркування обґрунтуйте.
6.5.8. «Мікрофон»: які поради ви надали б дівчині, коли та збиралася б у подорож?
VI. Закріплення вивченого матеріалу
1. Проведення тестового опитування
«До бору, дружечки, до бору»
1. Щоб збудувати нову оселю, потрібно:
а) освятити місце, де вона буде зводитися;
б) чітко виміряти територію її майбутнього розташування;
в) вирубати здорову деревину;
г) мати на це дозвіл Ради.
2. Гіллячко у творі названо:
а) щедрим;
б) славним;
в) щирим;
г) багатим.
3. Дерево, яке пропонується використати для «заміту»:
а) дуб;
б) клен;
в) сосна;
г) осика.
4. Якої рослини немає у гільці?
а) Маку;
б) барвінку;
в) волошки;
г) калини.
5. Барвінок у пісні названо:
а) запашним;
б) смугастим;
в) лікарським;
г) хрещатим.
«А брат сестрицю та й розплітає»
1. Розплітаючи коси своїй сестриці, брат згадує:
а) історії з її дитинства;
б) квітучу троянду;
в) цікаві епізоди їх життя у рідній оселі;
г) як вони разом уперше жито жали.
2. Про що просить брат сестру?
а) Не поспішати виходити заміж;
б) приготувати йому вареників;
в) спекти весільний коровай;
г) вибілити хату.
3. Сестра із сумом промовляє, що їй вже не:
а) стрибати через купальське вогнище;
б) торгувати на ярмарку;
в) випасати худоби;
г) збирати квітів.
4. Запашна квітка, що згадується у цій і попередній піснях:
а) барвінок;
б) волошка;
в) троянда;
г) лілея.
5. Пісня побудована у формі:
а) діалогу;
б) полілогу;
в) монологу;
г) довільного віршованого тексту.
«Розвий, сосно, сімсот квіток»
1. З яким проханням Марійка звернулася до сосни? Щоб та:
а) захистила її від лиха в житті;
б) надала сімсот квіток;
в) усипала двір своїми голками;
г) не ховала сонця своїм гіллям пишним.
2. Кого хотіла наділити Марійка квіткою сосновою?
а) Дружок;
б) сватів;
в) світилок;
г) бояр.
3. Іванові не вистачило квітки через те, що:
а) він був відсутній, коли їх роздавала дівчина;
б) їх було дуже мало;
в) для нього квітка — це його кохана;
г) вона раптово зів’яла.
4. Художній засіб, який найчастіше вжитий у змісті пісні:
а) порівняння;
б) тавтологія; в) уособлення;
г) метонімія.
5. Марійка у творі порівнюється з:
а) піснею;
б) сосонкою;
в) сонячним променем;
г) квіточкою.
«Летять галочки у три рядочки»
1. Поперед галочок летіла:
а) ворона;
б) синичка;
в) зозуля;
г) сова.
2. Де присіла Марійка? На:
а) лаву біля дружок;
б) пеньок;
в) зелену травичку вздовж берега річки;
г) посаді.
3. З яким питанням звернулися дружки до Марійки?
а) Ой чого плачеш, чого жалуєш?
б) «Чи їла ти, чи пила, що така сумна?»
в) «Ой чого засмучена така?»
г) «Звідкіль ідеш, подруго?»
4. З приводу чого висловлює жаль Марійка? Розставання з:
а) батьківським подвір’ям;
б) коханим;
в) рідним краєм;
г) русою косою та дівочою красою.
5. Через що дівчина заплакала? Бо:
а) не хотіла до шлюбу ставати;
б) заспівали дружки засватаній героїні;
в) боялася труднощів майбутнього родинного життя;
г) її образили дружки.
«Ой матінко, та не гай мене»
1. Дівчина просить матінку, щоб та її:
а) навчила смачно готувати;
б) не обділила приданим;
в) не гаяла;
г) захистила від лихого ока та злого слова.
2. Доріжка молодої:
а) небезпечна;
б) терниста;
в) багата на всілякі труднощі;
г) далека.
3. Їхатиме дівчина:
а) болотяною місцевістю;
б) коренистим полем;
в) великими містами;
г) горами і долинами.
4. Героїня боїться під час подорожі:
а) заблудитися і згубитися;
б) потрапити під дощ;
в) не зустрітися з коханим;
г) більше не повернутися додому.
Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 0,5 бала.
2. Робота на картках
Картка № 1
1. Чому, на ваш погляд, майбутній життєвий шлях дівчини («Ой матінко, та не гай мене») далекий і кам’янистий? Наведіть переконливі аргументи.
2. Обґрунтуйте, з якою метою українські письменники у своїх творах використали елементи весільної народної обрядовості. Відповідаючи, посилайтеся на приклади з художньої літератури.
3. Сестриця сумує («А брат сестрицю та й розплітає») з приводу того, що вона не:
а) носитиме віночку;
б) погуляє ввечорі з дружками;
в) спатиме довго зранку;
г) побачить більше свого брата.
Картка № 2
1. Чому обряд розплітання кіс вважається сумним? Чим це зумовлено? Відповідь вмотивуйте, посилаючись на зміст пісні «А брат сестрицю та й розплітає» та власний життєвий досвід.
2. Як на ваш погляд, для чого, сплітаючи гільце, обов’язково використовували гілля з ялини, червоної калини, барвінку, васильку («До бору, дружбонько, до бору»)? Що вони символізували? Наведіть переконливі аргументи.
3. Якої пори мати виряджає свою дочку в доріженьку «Ой матінко, та не гай мене»)? а) Сонячної і спекотної;
б) морозної;
в) темної;
г) дощової.
Картка № 3
1. Дослідіть, у чому, на ваш погляд, полягає краса Марійки
(«Розвий, сосно, сімсот квіток, рано-рано»)? Чим зумовлене те, що у творі вона порівнюється з квіткою?
2. Вмотивуйте, через що в Марійки сумний настрій («Летять галочки у три рядочки»). Що очікує героїню у майбутньому шлюбному житті?
3. Народна весільна пісня, в якій героїня жалкує за своєю русою косою та дівочою красою:
а) «Ой матінко, та не гай мене»;
б) «До бору, дружечки, до бору»;
в) «А брат сестрицю та й розплітає»;
г) «Летять галочки у три рядочки».
VII. Підсумок уроку
Виникнувши ще в первісному суспільстві, весільні обряди та пісні створювалися колективним автором — народом — упродовж віків. Кожна наступна епоха накладала на них свій відбиток: текст варіювався, вносились доповнення або скорочення в обрядові дійства, прозові діалоги й монологи, пісенні тексти. Це зумовлювалося певними змінами в самому житті, психології людей, віруваннях, родинних і суспільних відносинах тощо. Українське весілля близьке до російського та білоруського, оскільки походять вони з одного джерела — давньоруського весілля.
Деякі відомості про давні форми шлюбу слов’ян зафіксовані ще в літописах. Найдавніші записи українського весілля зроблені Г.-Л. де Бопланом, французьким військовим інженером, що в 1630–1648 рр. перебував на службі у польського короля. У книжці «Опис України» він розповів про весільні звичаї та обряди того часу. Один із перших українських фольклористів І. Камишовський, родом із Сумщини, в 1777 році видав окремою книжкою «Описание свадебных украинских простонародных обрядов». Значно докладніші описи весілля другої половини ХІХ ст. зроблені П. Чубинським, І. Франком, М. Лисенком, Б. Грінченком.
Упродовж історії народне весілля зазнало великих змін. Зменшилася кількість учасників, сюжет обмежився найчастіше тільки трьома актами — заручини, сватання й саме весілля; старі обряди майже зникли, пісні й музика забулися.
VIІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів
ІХ. Домашнє завдання
Скласти питання для опрацювання ідейного змісту народних балад «Бондарівна», «Ой летіла стріла», «Ой на горі вогонь горить», «Козака несуть».