Головна » 7 клас » Історія України

Розвиток писемності, освіти, наукових знань, музики та літератури в Київській державі та Галицько-Волинському князівстві

Мета: ознайомити учнів з головними етапами формування української народності, усною народною творчістю та пам’ятками літератури; сформувати уявлення про розвиток освіти і літератури в Київській Русі та Гали­цько-Волинському князівстві, походження терміна «Україна» та національної символіки; розвивати вміння характеризувати літературні твори і порівнювати їх з тогочасними літературними пам’ятка­ми Європи; виховувати інтерес до історії власного народу, його непростого ми­нулого.

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

• характеризувати розвиток освіти та пам’ятки літератури;

• у них сформується уявлення про умови розвитку культури в Київській дер­жаві та Галицько-Волинському князівстві.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Методи та прийоми: розповідь вчителя, репродуктивна бесіда за запитаннями, випереджальні завдання, робота з атласом.

Обладнання: атлас з історії України. 7 клас.- К.: Мапа, 2002; буклет портретів «Зустріч з історією».- К.: Україна, 1992; виставка книжок за ­темою.

Основні поняття: народність, діалект, світська мова, культура, літопис.

Основні дати: 988 р. - Володимир Великий створив першу державну школу; 1113 р. - написано «Повість ми­нулих літ»; XII ст. - створюється Київський літопис; XIII ст. - створюється Галицько-Волинський літопис.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Проводиться методом усного екзамену з білетом.

1. Що ми розуміємо під соціальною структурою? На які стани поділялось населення Київської Русі?

2. Що нового з’явилося в сільському господарстві держави?

3. Що розуміють під висловом «революція у виробництві заліза»? Які її наслідки?

4. Як розвивалось ремесло Київської держави?

5. Які торгові шляхи ти знаєш?

III.  Оголошення теми, завдань та очікуваних результатів

IV.  Вивчення нової теми

1. Формування української народності

Учитель. За часів Київської Русі починає формуватись українська народність.

Народність - це спільність людей, що формується в процесі злиття різних племен, яким притаманна спільна територія, мова, культура. Територією формування української народності були: Київщина, Переяславщина, Чернігово-Сіверщина, Волинь, Поділля, Східна Галичина, Закарпаття і Північна Буковина. Зміцненню зв’яз­ків між цими землями сприяв розвиток господарства.

У побуті населення користувалось племінними говірками, які поступово зливались у діалекти, кожен з яких відповідав певній місцевості. Так, у Київській державі утворилось два діалекти: подніпровський та південно-західний. Приблизно у XIII ст. вони злились в єдину українську мову.

У XI-XII ст. склались сприятливі умови для значного піднесення культури.

Культура – це сукупність досягнень людського суспільства у виробничому, суспільному та духовному житті. Культуру умовно поділяють на матеріальну і духовну. До матеріальної культури належать засоби виробни­ц­тва, продукти праці, трудові навички, постановка освіти і виховання, уміння суспільства практично використовувати досягнення науки і техніки. Основ­ними складовими духовної культури є: знання, теорії, ідеї, на­укові праці, освіченість населення, моральні навички, естетика, твори мистецтва, ступінь залучення до досягнень науки і мистецтва.

2. Походження терміна «Україна» та національної символіки

Це питання учні готують поперед­ньо та самостійно у формі наукового дослідження, результати якого повідомляють класу.

Учитель. Вважають, що назва «Україна» походить від слова «край» чи «країна». Поряд з цією назвою існували традиційні місцеві назви, а саме: «Русь», «Руська земля», «Галицька Русь» та «Карпатська Русь».

1-й учень. Уперше назва «Україна» згадується в Київському літописі під 1187 роком. Описуючи загибель переяславського князя Володимира Глібовича, літописець зазначав: «І плакали за ним всі переяславці. За ним вся Україна стогнала». Отже, назва «Україна» тоді вже поширювалась на Переяславщину та Чернігівщину. У тому ж літописі під 1189 роком йдеться про «Україну Галицьку», тобто Галицьке князівство, до складу якого входили Побужжя, Буковина та Галицькі землі аж до берегів Чорного моря і гирла Дунаю.

2-й учень. У Галицько-Волинському літописі під 1213 роком зазначається, що князь Данило Романович зі своїм військом визволив від польських та угорських загарбників міста «Берестей, Угровеськ, Верещин і всю Україну». Тут Україною літописець називає північно-західні землі Галичини і Волині. Цей же літопис під 1279 роком розповідає про похід галицького князя Лева Даниловича на Західний Буг проти польських загарбників, в результаті якого він відвоював українські землі. Літописець повідомляє, що у 1285 р. польські війська захопили землі на Україні.

Учитель. Отже, з кінця XII ст. назва «Україна» поступово почала поширюватись на Подніпров’ї, Подністров’ї, Побужжі, Приазов’ї, Прикарпатті, Київщині, Переяславщині, Чернігівщині, Галичині та Волині. Саме на цій території формується українська народність та поширюється символ - тризуб. Цей процес пройшов такі етапи розвитку:

1) V-III ст. до н. е. - Трипільська культура.

2) I ст. н. е. - іменні знаки влади Боспорських царів Котіса та Рамітока.

3) VI–VIII ст. - знаки влади вождів племен в Руських землях.

4) X ст. - родовий знак київських князів.

3. Розвиток освіти і наукових знань у Київській державі та Галицько-Волинському князівстві

Учитель. Розвиток господарства та міжнародні зв’язки вимагали збільшення кількості освічених людей. Вже за князювання Володимира Святославовича у 988 р. було створено першу державну школу, де вчилися діти з найближчого оточення князя. За Ярослава Мудрого створюються школи при церквах і монастирях. Існували також школи для дівчат. Першу з них заснувала онука Ярослава Мудрого Янка при Андріївському монастирі. Загалом за княжої доби існувало три типи шкіл:

• князівська (палацова, де учні утримувались за кошт князя);

• церковна (книжна, де готували священиків і дяків);

• світська (приватна, де вивчали купецько-ремісничу справу діти купців та ремісників).

У всіх типах шкіл обов’язковими предметами були: письмо, читання, арифметика, хоровий спів, музика. У княжих школах поєднувалось інтелектуальне, музичне і фізичне виховання, вивчали поетику та іноземні мови. У церковних школах звертали увагу на риторику і філософію. Основними підручниками для читання були Євангеліє та Псалтир. Уявлення про людину давали твори Платона, Аристотеля, Сократа, Епікура. «Ізборник Святослава» 1073 р. подавав відомості з історії, ботаніки, зоології, медицини, астрономії, математики, логіки, етики. Історію також вивчали за Геродотом.

До школи брали не тільки дітей бояр та заможних міщан, але й здібних сиріт. Вони навчались при монастирських школах і ставали ченцями.

У Галицько-Волинському князівстві освіту здобували в школах, що існували при церквах і монастирях. Після закінчення школи здібні учні переходили на державну службу або залишалися при монастирях, де зай­мались переписуванням та оздоб­ленням книг, іконописом.

Із наукових знань найбільшого розвитку в Київській державі набула медицина. У дохристиянські часи лікуванням займалися знахарі та волхви. Першим лікарем був преподобний Антоній, який лікував відварами з трав та мікстурами хворих ченців і світських людей. Першу лікарню створив чернець Агапіт. Його вважають засновником терапевтичної школи. Агапіт вміло лікував простудні захворювання та хвороби внутрішніх органів людини. Першим дерматологом на Русі став чернець-іконописець Алімпій. Заснов­ником педіатрії був чернець Даніман. Він лікував дітей молитвами, покладанням рук, святою водою та освяченою оливою (миром). Першим на Русі фармацевтом вважають Прохора Лободника. Він вирощував лікарські рослини та використовував їх для лікування. Під час голоду в Києві навчив міщан випікати хліб з лободи. Засновником психотерапії в Ки­ївській державі був чернець Лаврентій Затворник. Першу наукову працю з медицини «Алімма» написала в середині XII ст. онука Володимира Мономаха Євпраксія-Зоя. Цей трактат має п’ять частин і 29 розділів. Зберігається він у біб­ліотеці міста Флоренція (Італія).

4. Література Київської держави та Галицько-Волинського князівства

Це питання готується методом випереджальних завдань.

Учитель. Початковою формою літератури була усна народна творчість: обрядові пісні, легенди, загадки, замовляння, заклинання. Згодом з’явилися пісні-билини, які розповідали про боротьбу з ворогами та інші важливі події. Улюбленими героями того часу були: Ілля Муромець, Добриня Микитич, Олексій Попович.

1-й учень. Поступово робились перші спроби запису важливих подій. Так виникло літописання - явище, яке не мало аналогів у літературі Європи. Літопис - це запис найважливіших подій за роками (тобто за літами). Згодом з кількох літописів почали робити зведення (звід). Один з перших зводів було складено за Ярослава Мудрого. Найдавнішим літописом, що дійшов до нас, є «Повість минулих літ». Він написаний ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором у 1113 р. У період феодальної роздробленості виникає літописання в Чернігові, Переяславі, Володимирі та ін. У XII ст. було створено Київський літопис, у XIII ст. - Галицько-Волинський.

Учитель пропонує учневі показати на карті «Культура та церква Київської держави» центри літописання.

2-й учень. Протягом XI-XII ст. створюються перші художні та публіцистичні твори. До нашого часу дійшли лише деякі. Це - «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Моління» Даниїла Заточника, «Слово про зокон і благодать» мит­рополита Іларіона. Перлиною літератури того часу є «Слово о полку Ігоревім» невідомого автора. Цей твір написаний наприкінці XII ст.

Учитель пропонує учневі прочитати уривок із «Слова о полку Ігоревім» і визначити, про якого князя та про які події йдеться.

3-й учень. Крім літописів, на території Галицько-Волинського князівства з’являються перекладені з грецької та староболгарської мов рукописні церковні книги: «Галицьке Євангеліє» (1144 р.), «Кристонопольський Апостол» (XII ст.), «Галицьке Євангеліє»     (1266-1301 рр.) та інші. Відомим переписувачем церковних книг у XIV ст. був волинський князь Володимир Василькович. У Галицько-Волинському князівстві були також поширені літературні твори світського характеру, написані на Київщині, Чернігівщині, Волині. Це - «Житіє Бориса і Гліба», «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово про закон і благодать» Іларіона та інші.

Учитель пропонує учневі пригадати основний зміст «Повчання дітям» Володимира Мономаха.

Учитель. Отже, в Київській Русі та Галицько-Волинському князівстві зароджується і розвивається література різних жанрів. Її умовно можна поділити на літературу релігійного змісту, світську та перекладну. Під впливом релігійних та світських перекладних творів зароджується оригінальна література. Це твори історичного характеру - літописи і житія святих, перші педагогічні твори у вигляді повчань молоді. У XI-XII ст. з’являються перші романи східної тематики: «Троянська війна», «Повість про Індійське царство» та інші.

5. Закріплення отриманих знань

Проводиться шляхом репродуктивної бесіди за запитаннями:

1) Що ми називаємо народністю?

2) Що ми називаємо культурою? Як умовно її можна поділити?

3) Коли і де вперше згадується термін «Україна»?

4) Коли вперше з’явилось зображення тризуба на території України?

5) Які школи були в Київській державі?

6) Хто міг навчатися в школах?

7) Як умовно можна поділити літературні твори часів Київської держави?

6. Оцінка результатів розвитку освіти та літератури в Київській Русі та Галицько-Волинському князівстві

Проводиться шляхом продовження незакінчених речень:

1) Розвиток освіти в Київській державі та Галицько-Волинському князів­стві набув...

2) Про високий рівень літератури свідчить...

V. Підсумок уроку та оцінювання знань учнів

Узагальнюючи відповіді учнів, учитель робить висновки з даної теми та оцінює діяльність учнів на уроці, їх вміння аналітично мислити.

VI.  Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний параграф підручника.

2. Написати домашній твір на тему: «Перлина давньоруської культури» (про один з творів літератури).


Переглядів: 646 | Теги: Київська Русь, Галицько-Волинська держава

Схожі уроки:
Всього коментарів: 0
avatar