Головна » 6 клас » Українська література

Пісні літнього календарного циклу

Мета: продовжити знайомити школярів з обрядовою поезією українців, зокрема з піснями літнього циклу; навчити розуміти магічну силу обрядових пісень для наших предків, розрізняти і називати їх різновиди; розвивати естетичне сприйняття народних пісень, уміння відчувати неповторну красу обрядових творів; пам’ять, вміння грамотно, послідовно висловлювати власні думки, почуття; формувати світогляд; виховувати любов і повагу до славного минулого народу, до його історії, звичаїв і традицій, прищеплювати інтерес до наслідків власної праці. 
Тип уроку: комбінований. 
Обладнання: записи народних пісень, ілюстрації, учнівські малюнки, збірники творів обрядової поезії, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки). 
ПЕРЕБІГ УРОКУ 
I. Організаційний момент 
II. Актуалізація опорних знань 
ІІІ. Перевірка домашнього завдання 
IV. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності 
V. Основний зміст уроку 
1. Літній цикл календарної обрядовості (загальна характеристика) 

Усна народна творчість літнього циклу є продовженням річної календарної обрядовості. Давні предки-слов’яни святкували прихід літа із настанням тепла, тобто з «повною перемогою літа над зимою». 
Літній цикл народної творчості становить цілісну систему обрядово-поетичних дійств, що сягає корінням у сиву давнину. Як і в інші періоди року, літні ритуали були тісно пов’язані із найдавнішими культами та віруваннями, древньою міфологією. Центральне свято — Купала, а всі інші передують йому, вважаються своєрідним приготуванням, із наростаючою силою 
виявляють повне панування літа на землі. 
Його основу становить давній міф про воротаря Рая, який ключами відкриває небесну браму, випускаючи на землю росу. Цей день був святом першого вигону худоби на пасовиська, тому зберіг багато рис тотемізму. Від цього часу здійснювалися ритуали поклоніння деревам, а також тваринам — і свійським, і диким. До цього свята входили також обряди народження деревця-гільця, величання корів та овець, яких прикрашали вінками із квітів, стрічками. 
Найвищого вияву культи дерев та тварин сягали у Клечальну неділю (Зелену неділю). До цього свята всі будівлі в селі, ворота та вулиці «клечалися» — тобто прикрашалися зеленню. Це, на думку давніх людей, повинно було відганяти нечисту силу і було пов’язано з рослинною магією та вірою в те, що «замаюванням» людина допомагає землі швидше покриватися зеленню. 
Цей день вважався початком святкування Русалій, які знаменували повне завершення весни і настання літа. 

Свято Русалій у слов’ян («русальні розгри»), про яке згадується у давньоруських пам’ятках XI–XII ст., відбиває грецько-римські впливи поминального свята Rosalia, назва якого походить від dies rosal — прикрашання гробів трояндами (чи Parentalia — поминки предків). У грецько-римській традиції це свято супроводжувалося іграми та «визначалося гулящим характером». 
Подібним воно було і в слов’ян, але в них воно мало певні особливості. По-перше, тут акцент переносився із поминання померлих на здобрення духів поля та лісу — русалок (духів русел рік та потоків), звідки і назва — Русальний тиждень. Русалками вважалися істоти, які уявлялися душами утоплеників (подібною була назва «нявки» чи «мавки», що означала мерців, неприязних духів). Тому ці свята виявляли сильний вплив анімістичних уявлень, маючи на меті задобрити духів ліса та поля, померлих предків, щоб вони не завдавали шкоди людям. Вважалось, що упродовж русального тижня русалки та душі померлих (які, як уявлялось, зимують у воді) виходять на землю і приходять гостювати до людей. Саме для них прикрашалися зеленню будівлі та вулиці, а на поля виносилися жертовні обіди, на гіллях розвішувалися подарунки — полотно, рушники, сорочки тощо. Існувала низка оберегів 
та пересторог, щоб захиститися від цих духів. На думку праслов’ян, русалки могли забрати із собою у світ мертвих когось із людей (найчастіше — парубка чи дівчину), тому люди носили часник чи полин як обереги. Їх ставили й на вікна, щоб недоброзичливі духи не завдавали шкоди в хатах. 
Свято Русалій у слов’ян, як і в інших європейських народів, супроводжувалось розмаїтими гуляннями та іграми молоді. Вони проводилися, як правило, не біля води, а серед лісів чи гаїв. Тут поширеними були так звані «гойдалки», які робили парубки із гілля верби і вішали на деревах. Під час забав дівчата з хлопцями гойдались на них, і це виконувало магічну функцію очищення повітря. Найвищою точкою в русальних ігрищах був так званий Русальний великдень, який припадав на четвер після Зеленої неділі. Ритуалом цього дня було «водіння куста» — найкращої дівчини в селі, яку одягали в зелень та квіти, клали на голову вінок із папороті, який повинен був закривати їй очі (сліпота — ознака представника потойбіччя), і водили по селу разом з прикрашеним деревом-гільцем. На деяких територіях відбувалась містерія «водіння тополі» — дівчини, одягненої в червоне (в язичників — колір смерті та покійників) зі зв’язаними хусткою над головою руками. 
Нерідко обряди «водіння куста та тополі» супроводжувались ритуальним поливанням дівки на кожному дворі. 
Подібним до проводів русалок було гоніння Шуляка (або чорної птиці), яке, очевидно, було ритуальним проганянням смерті разом із душами покійників. У цей час на палках носили забитих птахів або їх опудала. 
Потім відбувалося ритуальне поховання чорного птаха, яке супроводжувалося радісними піснями: 
За християнською традицією на період Зелених свят припадає два свята — Вознесіння Ісуса та П’ятдесятниця (Трійця) — зіслання Святого Духа на землю — відповідно 40-й та 50-й день після Воскресіння Ісуса Христа. Тому церковними творами цього часу є троїцькі пісні. Але, як у багатьох інших випадках, елементи язичницької обрядовості (замаювання) злились із церковними звичаями. 
Після Русалій наступала Петрівка — пора найдовших у році днів та найкоротших ночей, яка завершувалась на Купала (24 червня за старим стилем — день літнього сонцестояння). Свято Купала було чи не найважливішим в усій календарно-обрядовій системі. Відбуваючись під час найбільшої в році сонячної активності, воно вважалось періодом шлюбу сонця (вогню) 
із водою, що згодом відобразилось у міфі про одруження Лади (дочки Дани) із Купалом. На деяких територіях ще одним центральним персонажем була Марена, яка, на думку І. Нечуя-Левицького, уподібнювала хмару. Купало вважався язичницьким божеством, що символізувало сонце в зеніті (літнє сонцестояння), тому цьому святові подекуди передував весняний обряд топлення Ярила (сонця весняного рівнодення). Цей обряд означав, що Ярило «запліднив природу плодючим дощем», і тому влада переходить до Купала. У святкуванні збереглись відголоски найдавніших вірувань та уявлень, що виявились в обрядах прикрашання деревця, водіння хороводів навколо нього, ритуального годування ідолів Купала та Лади, яких садили на криницях чи поблизу води, співали їм пісень і танцюювали для них, величали як наречених (цей звичай до цього часу зберігся в окремих селах). 
Під вечір молодь збиралася в гай поблизу водоймищ на купальські оргії. 
Хлопці зрізали у лісі чорноклен, а дівчата прикрашали його стрічками та квітами, називали «купайлицею», «купайлом», «гільцем», «вільцем», «мареною» та ін. Дівчата цього дня збирали пахучі трави, які приносили в жертву Купайлу. Поки дівчата водили навколо нього хороводи, що носили характер поклоніння, парубки розводили високе вогнище, яке повинно було горіти всю ніч. 
Згодом відбувався обряд собітки, який здійснювався поблизу та навколо вогнища. Це було вшанування вогню, його задобрення, жертвоприношення — спалювання в ньому Марени (згодом — солярних тварин — коня чи півня, іноді — кота), що супроводжувалось водінням хороводів зі співами. Поширеною традицією було пускання вінків на воду та ворожіння на них чи вибір пари, а також штовхання запаленого в собітковому вогні колеса до води, що 
символізувало шлюб сонця із водою. Поширеним також був обряд перестрибування через вогонь, у якому спалювали опудало Купала, що носив магічний характер і вважався своєрідним ворожінням на наступний рік. Спочатку перестрибував кожен хлопець окремо, потім парами — хлопці із дівчатами. 
Вважалось, що через дим із вогню на них переходить дух лісу, що втілювався у зрубаному чорноклені чи зображанні Купала. Поблизу вогнища відбувались купальські ігрища та забави, дуже схожі на весняні. Молодь парами йшла у ліс шукати Перунів цвіт (цвіт папороті), а біля вогню залишались охоронці, що оберігали його від відьом, оскільки його попіл вважався чарівним і використовувався в магії. Любовні ігри, що продовжувалися всю купальську ніч, завершувались під ранок обрядом спільного купання. Поширеним був також 
звичай вранці після купальської ночі зустрічати сонце, яке, як вважалось, цього ранку «купається у воді». Купальські ігрища могли відбуватись упродовж кількох днів та ночей, завершуючись у Петрівку (12 липня). 
2. Опрацювання пісень літнього календарного циклу 
Відповідно до літніх свят та обрядів виділяються такі жанри усної народної творчості, що їх супроводжували маївки, русальні, петрівчані, купальські, собіткові та царинні пісні. 
2.1. Русальні пісні. 

Русальні пісні — жанр календарно-обрядової лірики, пов’язаний зі святкуванням Русалій (Русального тижня, Русального великодня). Оскільки це свято було пов’язано з духами землі і води, то в русальних піснях широко відображені й ті образи, які їх супроводжують: ночі, місяця, берега річки, криниці, верби тощо. 
Так, образ місяця в піснях-замовлянках є невід’ємним атрибутом русалчиних гулянь (вважалось, що при місяці вони виходять із води і водять хороводи). 
Русальні пісні виконувалися під час обрядів, пов’язаних із Зеленим святом, чи Клечальним тижнем (Трійця, за православним календарем, кінець травня — початок червня). Самі епітети «зелений», «клечальний» указують на особливість цього свята — вшановувати зелень, рослинність, яку наші предки одухотворювали. Так само, за стародавніми уявленнями, й люди посмертно могли ставати рослинами або людиноподібними духами, які знаходили собі притулок у лісах, полях, водах. Свято називалося ще Русальний, або Маївський, тиждень, під час якого ці фантастичні істоти показувалися в селі. 
Вірування в русалок, яких народна фантазія наділила надзвичайною красою і підступним характером, виявилося досить стійким. Серед багатьох народів Європи залишилися легенди, перекази, балади й обрядові пісні, в яких згадуються мавки (нявки), віли й самовіли, русалки — стрункі зеленоокі й русокосі дівчата в легкому прозорому вбранні, уквітчані водяними 
лілеями чи польовим зелом. Вони можуть сприяти або шкодити людині в її господарських справах; їх улюблене заняття — водити танки, а побачивши необережних юнака чи дівчину, які опинилися серед них, втягували у свої ігрища і залоскочували до смерті, через що русалок ще звали іноді «лоскотухами» чи «лоскотарками». Проти них були відомі й обереги — деякі види зілля (часник, полин), яких русалки не переносили і втікали. 
Пісні русального циклу — ліричні, повні радості буття, вони славлять буяння світла, простору, відчуття духовного здоров’я. Героїні пісень — дівчата, настрій яких співзвучний із розквітаючою природою: «Ой, зросла ж я у свого таточка, кохалася в рідної мамочки — ой, лучи ж мої всі зелені». 
Повір’я про русалок та про чудесне перетворення дівчини оживають у Шевченкових поемах «Причинна», «Утоплена», «Тополя». Образи Мавки, Русалки польової та Русалки водяної були навіяні Лесі Українці («Лісова пісня») народними русальними пісням. Ці ж пісні лягли в основу «Майской ночи, или Утопленницы» М. Гоголя та однойменної опери М. Лисенка. 
2.1.1. «У ржі на межі». 
2.1.1.1. Виразне читання обрядової поезії. 
2.1.1.2. Тема: зображення русалки, яка, сидячи на кривій березі, звернулася до дівчат з проханням, щоб ті дали їй сорочку. 
2.1.1.3. Ідея: віра людей у всі потаємні міфічні сили, вміння контактувати з ними. 
2.1.1.4. Основна думка: єдність людини з міфічним світом. 
2.1.1.5. Опрацювання змісту твору за питаннями: 
Хто такі русалки? Які вони бувають? 
З яким проханням русалка звернулась до дівчат? 
Для чого, на вашу думку, русалці потрібна була сорочка, хоча б будь-яка? 
2.1.2. «Ой біжить, біжить дівчина». 
2.1.2.1. Виразне читання твору. 
2.1.2.2. Тема: відображення русалки, яка, наздогнавши малу дівчину, запропонувала їй відгадати три загадки. 
2.1.2.3. Ідея: возвеличити, з одного боку, мудрість русалки, а з іншого — засудити її прагнення хитрістю заволодіти людською дитиною. 
2.1.2.4. Основна думка: намагання русалки заволодіти малою дівчиною шляхом надання відповіді на загадки, які дитина не відгадала б, зважаючи на свій вік. 
2.1.2.5. Аналізування змісту обрядової поезії за питаннями: 
Чому русалка бігла за дівчиною? 
Які загадки русалка запропонувала дівчині? А ви можете їх відгадати? 
Чи впоралась дівчина із завданням русалки? 
Що ви знаєте про загадки як жанр усної народної творчості? 
Що свідчить про мудрість і хитрість русалки? 
2.1.3. «Проведу я русалочки до бору». 
2.1.3.1. Виразне читання поезії. 
2.1.3.2. Тема: зображення проводів русалочок до бору, щоб вони не завдавали людям будь-якої шкоди. 
2.1.3.3. Ідея: намагання людей позбавитися русалок. 
2.1.3.4. Основна думка: достаток, благополуччя людей залежить від уникнення стосунків з русалками. 
2.1.3.5. Обговорення змісту обрядової поезії за питаннями. 
Через що люди, проводжаючи русалок до бору, намагалися уникнути подальшого контактування з ними? 
Якої шкоди завдавали русалки людям? 
2.2. Купальські пісні. 

Найбільшого розпалу проведення ритуалів та ігрищ літнього періоду дістало свято Купала. У давнину воно відбувалось із виконанням багатьох ритуалів та магічних дій, ворожінь, гульбищ, що супроводжувались купальськими піснями. 
Купальські пісні виконувалися на святі Івана Купала, знаного у всьому язичницькому світі. Стародавній сенс купальських обрядів, як і самої назви «Купало», остаточно не з’ясований; зі спогадів пісень, що дійшли до наших днів, зрозуміло, що це свято, яке припадає на період літнього сонцестояння (кінець червня — початок липня), славить життєдайні сили природи, найсильніші її стихії — сонце (вогонь) і воду. 
Запалене колесо встановлювали на високій тичці (це подекуди роблять і тепер) або пускали його на воду. На галявині вкопували обрядове дерево, увішане дівочими віночками, потім їх пускали на воду і спостерігали: у який бік вінок попливе — там і чекатиме суджений. Біля дерева розкладали кострище, і парубки — іноді й у парі з дівчатами — перестрибували через 
вогонь. Купальського вогню не гасили, а залишали дотлівати («Лежи, лежи, купалочку, в червоному багаттячку»). Вважалося, що саме в купальську ніч зілля має найбільш цілющу силу і навіть на мить розквітає папороть. Хто цей цвіт побачить — буде щасливим. 
Вінок у купальських піснях є давнім язичницьким символом — річного коловороту сонячного світила, безконечності, а також — дівочості, долі. Він є обов’язковим атрибутом весняно-літніх ігор та ворожінь. Одним із поширених ритуалів був обряд ворожіння на вінках, за яким під «деревом щастя» садовили прибрану дівчину із зав’язаними очима, роль якої полягала в тому, щоб бути своєрідною жертвою Дереву життя (спалення антропоморфного зображення людини і є відгомоном людського жертвоприношення). 
Художників, композиторів, письменників приваблювала поетична атмосфера купальських обрядів та пісень. М. Гоголь написав «Вечір проти Івана Купала», М. Старицький — «Ніч під Івана Купала», М. Стельмах — «На Івана Купала». 
2.2.1. «Заплету віночок». 
2.2.1.1. Виразне читання поезії. 
2.2.1.2. Тема: відображення значення вінка для молодої дівчини. 
2.2.1.3. Ідея: уславлення обряду плетіння вінка, який сприятиме щасливій долі молодиці. 
2.2.1.4. Основна думка: сплетений віночок — оберіг від будь-яких негараздів та перешкод до щастя дівчатам. 
2.2.1.5. Обговорення змісту твору за питаннями: 
Що означає для дівчини плетіння вінка? 
Із чого дівчата його сплітали? 
Для чого сплетений вінок пускали «на бистру воду»? 
Про що свідчить необхідність плетіння вінка у супроводі пісні? 
Розкажіть про вінок як давній язичницький символ. 
2.2.2. «Ой вінку, мій вінку». 
2.2.2.1. Виразне читання поезії. 
2.2.2.2. Тема: надання значимості вінка для вирішення подальшої долі дівчини. 
2.2.2.3. Ідея: на прикладі плетіння вінка уславити звичаї та обряди українського народу. 
2.2.2.4. Основна думка: плетіння вінка — сподівання дівчини на краще власне майбутнє, щасливу долю. 
2.2.2.5. Обговорення змісту твору за питаннями: 
Чи складно було дівчині плести вінок? 
Для чого вона його плела? 
Чим була стурбована дівчина? 
Як сама дівчина ставилась до свого вінка? 
Який вигляд мав би новосплетений вінок дівчини для миленького? 
2.2.3. «Купайло, купайло». 
2.2.3.1. Виразне читання твору. 
2.2.3.2. Тема: зображення місця, де Купайло зимувало, ночувало, літувало. 
2.2.3.3. Ідея: виявлення цікавості до Купайла-свята як до істоти. 
2.2.3.4. Основна думка: купайло — одне із народних традицій наших пращурів, яку необхідно поважати, святкувати. 
2.2.3.5. Обговорення твору за питаннями: 
Чому Купайла в поезії відображено, як істоту? 
Що відомо вам про свято Купайла? 
З чим пов’язане шанобливе ставлення нашого народу до традиційних свят? 
Від якого слова походить Купайло? Для чого люди купаються? 
3.3. Жниварські пісні. 

Жнива — підсумок, реалізація всіх сподівань і зусиль хлібороба. «Хліб — усьому голова». До початку жнив готувалися як до великого урочистого свята і водночас як до тяжкої відповідальної роботи, коли доводилось трудитися від зорі до зорі, незважаючи на спеку й спрагу. У перший день жнив урочисто вирушали до сходу сонця на поле, вдягнені в чистий одяг; починала першу зачинку найкраща жниця, сніп з першого ужинку — «воєвода» — встановлювався на покуті. 
Пісні, виконані під час жнив, відбивали основні періоди праці та обрядів. 
Їх можна поділити на три групи: 
зажинкові — ті, що величають вправних жниць, перший сніп; бажають починати роботу в добрий час, пророкують добрий врожай, аби кіп було стільки, що «сивий соловейко», ставши на поміч у складанні кіп, не спроможний їх усі зложити, «зозуленька ж кує — копійки рахує — не злічить»; 
власне жниварські — у яких величальні мотиви відступають, а натомість на повен голос звучать скарги на тяжкий труд, на нелюдську втому, на зажерливість господарів, які до ночі тримають голодних наймитів-женців на полі. Тут спостерігається невластиве для інших видів обрядової поезії зіткнення поетичного замилування природою і суворого реалізму підневільної праці; 
обжинкові — у яких знову переважають нотки бадьорості, оптимізму, задоволення з того, що вдалося завершити найтяжчий етап хліборобського року, який недарма в росіян зветься «страдою». Але от усе лихе позаду, чекає останній сніп, його замаюють червоною стрічкою і з піснями несуть додому (якщо жито свого наділу) або тому господареві, який наймав женців. Цей сніп — «дід», або «осталець» — має символізувати достаток, запоруку нового гарного врожаю, бо ж вилущене з нього зерно першим ляже в землю під час нового осіннього посіву. 
На вижатому полі женці залишали кілька стеблин — «бороду», зерно з них витрушували в розпушену серпами землю — на майбутній врожай. 
У піснях величалися роботящі руки, знову звучали піднесені, урочисті, повні високої поезії порівняння — віночок, як сонце, як золото, звитий із перлів, він світить, як зірка; женці нагадували господарям про почастунок, — вони заробили його тяжкою працею і тепер чекали віддяки. 
Широку популярність обжинкового звичаю своєрідно засвідчив у середині 
XIX ст. І. Головацький, назвавши упорядкований ним альманах «Вінок русинам на обжинки». У повісті Т. Шевченка «Наймичка» подана картина обжинок. 
3.3.1. «Маяло житечко, маяло». 
3.3.1.1. Виразне читання обрядової поезії. 
3.3.1.2. Тема: зображення тієї винагороди, яку отримали женці за свою працю; прохання вінка до женців, щоб його занесли «до господаря в стодолу». 
3.3.1.3. Ідея: уславлення жниварської праці; віночок — ознака достиглого врожаю. 
3.3.1.4. Основна думка: вінок — символ успішного збирання врожаю, а пиріжки — подяка за сумлінну жниварську працю. 
3.3.1.5. Опрацювання змісту твору за питаннями: 
Як ви розумієте вислів «Маяло житечко, маяло, як у полі стояло»? 
Яку винагороду і за що отримали женчики? 
Чому віночок просився у женців додому? 
У чому складність і водночас благородність жниварської праці? 
Що вам відомо про сучасні досягнення хліборобської праці? 
3.3.2. «Там у полі криниченька». 
3.3.2.1. Виразне читання твору. 
3.3.2.2. Тема: зображення праці добрих женців — хлопців і дівчат. 
3.3.2.3. Ідея: возвеличення працьовитості молоді, вправності в роботі. 
3.3.2.4. Основна думка: праця тоді корисна, коли від неї отримуєш задоволення. 
3.3.2.5. Бесіда за змістом твору. 
VI. Розв’язування тестових завдань та робота за картками 
VII. Підсумок уроку 
Мікрофон: «Моя улюблена календарно — обрядова пісня літнього циклу…, тому що… 
VIII. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів 
IX. Домашнє завдання 

Вивчити напам’ять обрядову поезію літнього циклу (на вибір); підготувати розповідь про улюблене зимове свято.


Переглядів: 684 | Теги: Українські пісні

Схожі уроки:
Всього коментарів: 0
avatar