Головна » 6 клас » Українська література

І. Калинець «Дивосвіт» («Стежечка», «Блискавка», «Веселка», «Криничка», «Дим»)

Мета: ознайомити учнів з талановитим українським поетом; вчити виразно і вдумливо читати вірші з циклу «Дивосвіт»; прокоментувати образне бачення світу, явищ природи у них; пояснювати поєднання у творах уявного, фантастичного і реального; висловлювати власне бачення стежки, веселки, диму, блискавки, криниченьки; розвивати спостережливість, логічність у мисленні, увагу, культуру зв’язного мовлення; вміння грамотно висловлювати власну думку, відстоювати свою точку зору; формувати кругозір, світогляд; виховувати сприйняття краси і сили художнього слова; почуття поваги, пошани до поетичної творчості І. Калинця. 
Тип уроку: комбінований. 
Обладнання: портрет І. Калинця, бібліотечка його поетичних творів, учнівські малюнки до циклу «Дивосвіт»; дидактичний матеріал (тестові завдання, картки). 
ПЕРЕБІГ УРОКУ 
I. Організаційний момент 
II. Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями 
Що необхідно для того, щоб стати справжнім поетом? 
Через що деякі українські письменники вимушені були покинути рідний край і жити за його межами? 
Назвіть відомі вам художні засоби. Яка роль приділяється художнім засобам у поетичних творах? 
Чи спостерігали ви за явищами природи? Чому вони виникають? 
Чому більшість творів художньої літератури пов’язані з усною народною творчістю? 
III. Перевірка домашнього завдання 
1. Огляд-конкурс учнівських малюнків, підготовлених до поетичного циклу І. Калинця «Дивосвіт». 
2. Читання поетичних творів напам’ять із зазначеного циклу письменника. 
IV. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів 
V. Основний зміст уроку 
Мучився, але не каявся — 
і радий з того, що лишився людиною. 
Поезія допомагає вистояти… 
І. Калинець 
Поезія — це завжди неповторність. 
Л. Костенко 
1. Життєва і творча доля І. Калинця 
ІГОР КАЛИНЕЦЬ (Народився 09.07.1939 р.) 

З автобіографічних приміток письменника: «Народився я 9 липня 1939 року у Ходорові на Львівщині. І хоч я покинув містечко 1956 року, коли закінчив середню школу й вступив до Львівського університету, зв’язків з ним не пориваю донині. Бо з Ходоровом пов’язані не тільки мої дитячі враження і спогади, бо звідти не тільки джерело натхнення — там люди, 
що дали мені життя і виховали у здоровому національному дусі. Я також ніколи не міг забути, що я хрещений у греко-католицькому обряді і що брат моєї матері — студент Львівського університету — був закатований у червні 1941 року у тюрмі НКВС — у тій тюрмі, де тридцять років опісля довелося мені й моїй дружині, правозахисниці Ірині Калинець, побувати у час слідства й суду над нами. 

Закінчивши філологічний факультет Львівського університету 1961 року, я працював в обласному архіві до 1972 року. Моя особиста пам’ять збагачувалася ще й історичною. Як поет-шістдесятник, я виростав на традиціях рідної землі, народної обрядовості і Розстріляного Відродження. Мій учитель — Богдан-Ігор Антонич. Проблеми, які тепер так голосно заторкнула Україна, вже тоді мучили і мене. 

Мій доробок становить 17 поетичних збірок, що зґрунтовані у двох циклах: «Пробуджена муза» (муза шістдесятників, 9 збірок), «Невольнича муза» (8 збірок з 1972–1981 років, часу ув’язнення). Кілька збірок із першого періоду, походивши у самвидаві, вийшли у вільному світі й українською мовою, і в перекладі. За це, як і за громадянську непокору в тематиці віршів, я був репресований. Влітку 1972 року вслід за своєю дружиною я був заарештований і отримав 6 років суворих таборів і 3 роки заслання, які відбув на Північному Уралі і в Забайкаллі. В ув’язненні працював токарем і кочегаром. 
Поезія допомогла вистояти і в перший, і в другий періоди. Зумів зберегти все написане, що теж дивовижно, але не впевнений, що це радість для читача. 
Після 1981 року я замовк як поет, і тепер я — імпресаріо колишнього Ігоря Калинця. 
Нелегко було влаштуватися бібліотекарем у Львівській науковій бібліотеці АН УРСР ім. Стефаника після повернення на Батьківщину — стояв високий рік застою. Національне відродження сприйняв усім єством. Тому 1987 року увійшов до редакції позацензурного альманаху «Євшан-зілля», який виходить до сьогодні і користується прихильністю читачів. Група «Євшан-зілля» одна з перших мобілізувала львів’ян на перебудовчі процеси, гуртувала їх для переборення страху. Тепер я редактор журналу, що його має видавати львівський обласний відділ Фонду культури. 

Я гордий, що був у Львові будителем національного відродження 1987– 1989 років. Але і в ці чудові роки не відчував потреби в пері поетичнім. Отак живу, відмовляючись від пропозицій друкуватися в журналах. 

P. S. У 1991 році вийшов у Варшаві 1 т. «Пробуджена муза», а у США — 2 т. «Невольнича муза». У 1992 році отримав премію імені В. Стуса (Київ) та Шевченківську (Київ). У 1977 році нагороджений премією імені І. Франка (Чикаго)». 
У доробку поета є книжки і для дітей: «Книжечка для Дзвінки» (К., 1991). Дзвінка — цим іменем, що належало й коханій ватажка карпатських опришків Олекси Довбуша, названа дочка Ігоря Калинця. Коли писався цикл «Дивосвіт», вона була ще зовсім юною. Для неї зовнішній світ поставав багатобарвним, багатоголосим, дивовижно-загадковим, тобто — образним. Він пробуджував найкращі почуття, що робили її душу чистішою, добрішою, а тому і щасливою. 
2. Ігор Калинець — поет 

«Застійними» називаємо ми тепер ті часи. Тоді за любов до свого краю легко було потрапити в «націоналісти», а щире зацікавлення історією, культурою рідного народу вважалося нерідко злочинним. 
Саме в цьому був звинувачений поет зі Львова Ігор Калинець. Він устиг видати лише однісіньку маленьку книжечку «Вогонь Купала» у 1966 році. І потім довго-довго, понад двадцять років, не чули на батьківщині його чистого голосу. Майже все, що він писав, уперше виходило за кордоном. Тепер, нарешті, починають друкувати Калинцеві вірші і наші видавництва. Приходить запізніле визнання. Цьому радієш, але й мимоволі замислюєшся: «А що ж допомогло поетові за таких обставин вижити, вистояти, не скоритися? Та ще 
написати такі мудрі, добрі, красиві вірші». 
Очевидно, перш за все, вірні друзі, рідні… І його маленька донечка. 
3. Особливості поетичної майстерності І. Калинця 

Поезія Калинця не зовсім звична для нас. Часом ти не знайдеш тут ні рим, ні чіткого ритму, як у тих віршах, які вчать у школі. Та й пише ніби про буденні речі. Але віє від них не буднями, а святом. У звичайному ми відкриваємо незвичайну, дивовижну красу. Тому невипадково називає автор перший розділ «Дивосвіт». Тут зустрічаємося ми з вітром і дощем, громом і веселкою, криничкою і димом, які живуть так, як і ми з вами: радіють, 
пустують, сваряться. 
4. Загальна характеристика циклу поезій І. Калинця «Дивосвіт» 

Он дівчинка Дзвінка (дочка письменника) повела стежечку на високу гору, щоб глянути звідти, який він — «всенький світ». А «світ красний — голова крутиться». Бо в ньому і пустотливий легінь-вітер, і хмара з малими хмаренятами на плечах, і криничка та її мудра підземна мати, і камінь, який «серце м’яке має і маленьку дівчинку любить…» 

Барвистим, як веселка, глибоким, як криниця, і щедрим, як весняний дощ, стає життя людини серед природи, у злагоді з нею, у мирі, в любові. 
5. Опрацювання творів (на вибір) з поетичного циклу І. Калинця «Дивосвіт» 
5.1. «Стежечка». 
5.1.1. Виразне читання поезії. 
5.1.2. Тема: зображення стежечки, яка мандрує з ліричним героєм чарівним світом природи. 5.1.3. Ідея: уславлення краси довкілля, любові до природи, вміння цінувати і розуміти все живе навколо себе. 
5.1.4. Основна думка: «світ красний — голова крутиться»; тільки той сприймає чарівний світ природи, хто вміє її відчувати, любити, сприймати, як живу істоту; стежечка — початковий шлях малої дитини для пізнання дивосвіту. 
5.1.5. Обговорення змісту поезії за питаннями: 
Чим відрізняється стежечка від дороги? 
Чому стежечка у творі зображена як жива істота? За допомогою якого художнього засобу це вдалося І. Калинцю? (Метафори) 
Якою зображено стежечку на початку твору? (З нею поводяться, як з малою дитиною) А наприкінці поезії? 
Що потрапляється стежці під час її подорожі? 
Чому світ названо в поезії красним? (Красний → краса) 
Що свідчить про рухливість стежки? Як про це зазначено у творі? («верчена…, як дзига») 
Якби глянути «з гори на всенький світ», що можна було б побачити? 
Чому навчає лірична героїня твору стежечку? Чим це пояснити? 
Що вас вразило в цій поезії? 
5.1.6. Художні особливості твору: 
метафори: «стежечка виросла, біжить, перескакує, цвюхає, збочує, топче»; «голова крутиться»; 
епітет: «світ красний», «стежечка верчена»; 
порівняння: «…як дзига»; 
риторичні оклики: «…ого, як ти виросла!», «на всенький світ!». 
5.1.7. Додатковий матеріал. Загадки: 
Від хати до хати йде, а в дім не заходить. (Стежка) 
Така я велика, 
Що кінця не маю, 
Лежу собі тихо, 
Нікого не займаю, 
Тільки добрі люди 
І день, і ніч топчуть груди. 
(Дорога) 
Тягнеться нитка, 
А в клубок не змотаєш. 
(Дорога) 
Стоїть верба серед села, 
Розпустила пір’я у кожне подвір’я. 
(Дорога) 
Йде з села до села, 
А з місця не зрушить. 
(Дорога) 
Лежить Гася, 
Простяглася, 
Як устане — 
До неба дістане. 
(Дорога) 
5.2. «Блискавка». 

5.2.1. Виразне читання твору. 
5.2.2. Тема: змалювання блискавки — «королеви темряви», яка повсякчас намагається милуватися власною красою. 
5.2.3. Ідея: уславлення краси як необхідність задоволення спокою героїні. 
5.2.4. Основна думка: краса повинна бути не тільки зовнішня, а й внутрішня, душевна. 
5.2.5. Обговорення змісту вірша за питаннями: 
Що вам відомо про блискавку як явище природи? 
Чим ця поезія нагадує нам казку? Поміркуйте, яку саме? 
Як зрозуміти висловлення: «Краса врятує світ»? 
Якою ми уявляємо королеву темряви? 
У чому небезпечність блискавки? 
Чому, на ваш погляд, дзеркало на питання про красу королеви до нього відповідало їй «похапцем»? 
Чи змогла б побачити власну красу королева темряви без блискавки? Чому? Відповідь обґрунтуйте. 
Як люди ставилися до блискавки у давні часи? (Вважали, що це кара Божа) 
5.2.6. Художні особливості твору: 
метафора: «королева зблисне світлом», «відкаже дзеркало»; 
епітет: «писана красуня»; 
риторичні запитання: «Хто на світі найгарніший?». 
5.2.7. Додатковий матеріал. 
1) Загадки: 

Ой полем, за горами 
золота нагайка в’ється. 
(Блискавка) 
Два брати рідні: 
Одного всі бачать, але не чують, 
Другого всякий чує, але не бачить. 
(Грім і блискавка) 
Який є, таким покаже 
І без слів про все розкаже. 
(Дзеркало) 
Біле, як сніг, 
Хто подивиться — 
Видно всіх. 
(Дзеркало) 
2) Прислів’я: 
«Блискавка блисне — й камінь трісне». 
5.3. «Веселка». 

5.3.1. Виразне читання вірша. 
5.3.2. Тема: зображення веселки — української дівчини, яка своєю красою і чарівністю захопила князенка соняшника. 
5.3.3. Ідея: уславлення веселки — дівочої краси, стрічки веселки, наче стрічки українського віночку; казкового кохання. 
5.3.4. Основна думка: веселка є відображенням чарівної краси українських дівчат. 
5.3.5. Обговорення змісту твору за питаннями: 
Що вам відомо про веселку як природне явище? 
Чим поезія нагадує казку Ш. Перо «Попелюшка»? 
З якою метою І. Калинець оживляє веселку? 
Які чудодійні предмети ви знаєте? 
Яким ви уявляєте подальше подружнє життя веселки і соняшника? 
Яка атмосфера панує у вашій родині? 
Коли людина відчуває себе щасливою? 
5.3.6. Художні особливості поезії: 
метафора: «надягла веселка», «веселка взяла… і пішла», «соняшник перестрів», «веселка поміряла»; 
порівняння: «як у свято»; 
епітет: «золотий черевичок»; 
риторичний оклик: «Поміряла веселка — якраз, на ніжку!». 
5.3.7. Додатковий матеріал. Загадки: 

Через воду стежечка, 
А води не перейдеш. 
(Веселка) 
Розфарбоване коромисло 
Через річку повисло. 
(Веселка) 
Піднялися ворота — 
Всьому світу любота. 
(Веселка) 
Вийшла звідкись гарна дівка, 
На ній стрічка — семицвітка; 
А де з річки воду брала, 
Там коромисло зламала. 
(Веселка) 

Сімсот соколят 
На одній подушці сплять. 
(Соняшник) 
Поверталося до сонця 
Золоте донце. 
(Соняшник) 
На городі в нас росте 
Сонце ясне, золоте, 
Жовте око, жовті вії, 
Та чомусь воно не гріє. 
(Соняшник) 
Вранці умивається 
Срібною росою. 
До сонця повертається 
Своєю головою. 
(Соняшник) 
Золоте решето хатинок повне. 
(Соняшник) 
Парубійко я вродливий, 
Дуже гарний, нешкідливий, 
Квіт до сонця повертаю, 
За те назву собі маю. 
І олію з мене б’ють, 
І макуху дістають, 
І ввеселий свята час 
Дам щось кожному із вас. 
(Соняшник) 
5.4. «Криничка». 

5.4.1. Виразне читання поезії. 
5.4.2. Тема: зображення кринички, яка підживляється підземними водами і напоює, живить природне довкілля. 
5.4.3. Ідея: уславлення кринички як життєдайного цілющого джерела. 
5.4.4. Основна думка: без води не може уявити життя жодна природна істота, людина. 
5.4.5. Обговорення змісту твору за питаннями: 
Чи бачили ви криничку в природному середовищі? Яке враження вона справила на вас? (Смак води, прохолода у спекотну погоду) 
Кого криничка вважає за свою матір? 
Що свідчить про різницю розповідей кринички і її матусі? 
Поясніть, що мав на увазі автор, висловлюючи «…весняна калина не хоче забрати з мене свою подобу?» 
Згадайте, що вам відомо про русалок. 
Чому сонце, як і все живе, теж п’є воду з кринички? 
Що ми розуміємо під «золотими соломинками» сонця? 
Від чого залежить смак води з криниці? 
Чим пояснити те, що здоров’я кожної людини залежить від води? 
Чому питання збереження питної води, криничок на сьогодні є актуальним? 
5.4.6. Художні особливості твору: 
повторення: «глибоко-глибоко»; 
епітети: «підземна мати», «студене молоко», «водяне царство», «весняна 
калина», «калинова вода», «золоті соломинки»; 
метафори: «криничка спить, … розповідає», «калина не хоче забрати…», «сонце п’є». 
5.4.7. Додатковий матеріал. Загадки: 

Із-під гірки, з-під крутої 
Прокрадається порою 
Та й до моря утіка 
Через лози по ярках. 
(Джерело) 
Дзюркочу серед лісу я, 
Холодне, гомінке. 
Ще здалеку по пісеньці 
Впізнаєте мене. 
(Джерело) 

Серед села стоїть бочка. 
Хто хоче, той нап’ється. 
(Криниця) 
Серед села 
Стоїть бочка немала. 
(Криниця) 

В небі я труджуся,— 
Знає мене кожний. 
Я на всіх дивлюся,— 
На мене ж не можна. 
(Сонце) 
Він і гріє, і пече, 
І, як зайчик, грається, 
Схочеш взять його — втече 
І мерщій ховається. 
(Сонячний промінь) 
Гріє, гріє. Припікає, 
Всіх у воду заганяє. 
(Сонце) 
5.5. «Дим». 

5.5.1. Виразне читання твору. 
5.5.2. Тема: казкове відображення диму, який втік від вогнища. 
5.5.3. Ідея: запах диму свідчить про рід діяльності людини (готування їжі, прибирання в садку, робота промислового підприємства). 
5.5.4. Основна думка: хоча дим і «втік від вогнища», але він без нього існувати не може. 
5.5.5. Обговорення змісту вірша за питаннями. 
Чому автор називає дим розпатлати? 
Що свідчить про казкову форму даної поезії? 
Що нагадав дим мешканцям міста? 
З’ясуйте у творі реальні й уявні події. 
5.5.6. Додатковий матеріал. 
1) Загадки: 
Маленькі будиночки 
По місту біжать, 
Хлопчики й дівчатка 
В будиночках сидять. 
(Трамвай) 

Без крил, без ніг, без рук, 
А в гору піднімається. 
(Дим) 
2) Прислів’я: 
Без диму й вогню нема. 
Більше диму, як вогню. 
Де дим, там і вогонь. 
Звідки дим, звідти і полум’я. 
Димом до гори пішло. 
Сирі дрова — гіркий дим. 
Що мав, то з димом пустив. 
V. Розв’язування тестових завдань та робота за картками 
VI. Підсумок уроку 
Мікрофон: «Дивосвіт» І. Калинця мене вразив тим, що… 
VII. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів 
VIII. Домашнє завдання 

Підготувати характеристику образів мами («Писанки») та хлопчика-фігурки («Хлопчик-фігурка, який задоволений собою»), скласти питання до цих поезій.


Переглядів: 228 | Теги: калинець

Схожі уроки:
Всього коментарів: 0
avatar