Головна » 11 клас » Українська мова

Письмовий докладний переказ тексту художнього стилю із творчим завданням

Мета: удосконалювати вміння і навички учнів письмово докладно відтворювати зміст прослуханого тексту художнього стилю, доповнювати його своїми міркуваннями, працювати над розвитком навичок грамотного письма; розвивати зв’язне мовлення, аналітико-синтетичні мисленнєві навички, збагачувати словниковий запас; виховувати толерантність, критичність і оригінальність мислення, дати можливість замислитися над правовими основами громадянського суспільства.

Тип уроку: урок розвитку мовленнєвих умінь і навичок (урок навчального переказу).

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Ознайомлення учнів із темою, метою і завданнями уроку

ІІІ. Робота з текстом. Сприйняття і відтворення змісту

Перше прослуховування тексту

Прослухайте уважно текст із метою усвідомлення його змісту. Намагайтеся запам’ятати послідовність подій.

ДІОГЕН

У бочці незручно, боліли ребра, але філософ став надто ледачий, щоб рухатися. Так минали дні й ночі, роки. Одного вечора вулицями міста пронеслися вершники на чолі зі струнким білявцем, у якому всі одразу впізнали Александра Македонського. Його увагу привернула бочка.

— Хто це такий і що все це значить? — осаджуючи коня, запитав Олександр.

— Це ж Діоген, знаменитий філософ, учень чи Сократа, чи Платона.

— А, це цікаво, — мляво протяг Александр, що сам мав честь бути учнем Аристотеля. Йому враз стало нудно, ніби він прослухав повний курс метафізики, логіки й інших наук, в яких було все що завгодно, крім одного: як стати путнім солдатом. Він звернувся до Діогена:

— Ти, кажуть, філософ. Отож коротко: у чому суть твого вчення?

— У безкінечному удосконаленні душі й серця.

— Яким способом?

— Способом споглядання внутрішнім оком ідей і гідностей, закладених в душі й серці людини.

— Але ж це ідіотська дурниця! — ледве стримуючи себе, гукнув Александр. — Єдина річ, що прокладає шляхи до удосконалення людини — це сила: вона розбиває ворогів, закликає до подвигів, вона валить старі царства й творить на їх місці нові; це найчудовіше, що може бути на землі. Сила — це єдиний спосіб не давати людям загнивати в їхніх бочках, і ти, сподіваюся, якнайшвидше переконаєшся в цьому.

За наказом Александра воїни розбили бочку вдрузки, а Діогена віднесли в лазню й помили, хоча він страшенно відбивався. Але раптом відчув, як йому стало легко й гарно. Що це значить? Чого йому так приємно? Струмені води? Тепла пара? Але ж це все зовнішні сили, які не мусили б мати жодного впливу на переживання душі, що сама з себе бере своє щастя і горе! Так він навчав усе життя. Але виходить, що це була затишна брехенька, і внутрішнє живе лише справді тоді, коли світ зовнішній кладе на нього свій дотик. Але ж світ зовнішній — безмежний; нема нічого величнішого й чарівливішого за нього! Які ж потужні мелодії він може викликати з людської душі! Викупавшись, філософ апетитно з’їв солдатський обід і став разом з воїнами навантажувати мішками тарані кораблі для походу. Думав: праця —

зовнішня сила. Цікаво, які візерунки вона витче на його душі? Незабаром він помолодшав, став стрункий. Як він тепер реготався з тієї дурної філософії, згідно з якою шлях до удосконалення гідностей людини лежить в спогляданні цих гідностей. Ні! Під лежачий камінь і вода не тече. Вода, мішок із таранею дають зрозуміти, що навіть такі дрібні фактори дають поштовхи мислі й загартовують тіло. А що ж говорити про великі діяння, де діють зусилля й воля багатьох тисяч людей?

І Діоген пішов з Александром Македонським у похід, бо вважав, що великі дії мусять мати й великі наслідки для цілих народів і кожної людини зокрема.

Десять років тривав похід. Світ було пройдено. Мільйони людей упали до ніг Александрові, але… щораз тяжче ставало на душі Діогена. Він знав багато, він бачив багато, але те, що він бачив, не викликало вже радості в нього. З одного і по другий край світу народи гнулися в тяжкім ярмі рабства. Мінялися царі, одних сатрапів заступали інші, але доля народу від

цього не кращала.

Це були живі мудрі істини, і Діоген поринув у думи. Причиною загибелі всіх царств і його батьківщини Греції було рабство. Лише вільна людина може любити й захищати свою батьківщину. Воля збільшує сили народів.

Якою б сильною стала імперія Александра, коли б він захотів знищити рабство! І Діоген вирішив сказати про це Александрові, але його й близько не підпустили сторожі рабства.

І Діогенові стало байдуже. Життя пройшло марно. Людство страждало до нього й страждатиме після нього. Знесилений літами й війною, він лежав під парканом, поки хтось знову не приніс йому бочку з просяною соломою. «Світ без рабства — це безумство!» — говорили інші й штовхали його ногами.

Їхав якось вулицею Александр, уже хворий пропасницею й обтяжений думками. Армія хвилюється, чвари між полководцями, усе не клеїться.

Кожен тягне у свій кут. Що буде з імперією? І раптом бачить бочку, спиняє коня:

— Я думаю, Діогене, про моє царство. Що станеться з ним, коли я помру?

— Воно може не розпастися. Але сила — недостатній засіб для цього.

Ти правий лише наполовину. Силою можна взяти, але, щоб утримати, потрібна ще й мудрість.

— У чому ж мусить полягати ця мудрість? — спитав Олександр.

— У звільненні країни від рабів!

— Але їх багато і їх не можна знищувати!

— Але навіщо нищити? — вигукнув Діоген. — Хіба я сказав це?

Александр втупився очима в Діогена. У них уже блиснув здогад. Він зрозумів напрям думок Діогена, тих страшних думок, які терзали його самого. Цар царів — як він міг стати царем рабів?! Це божевілля! І він гукнув не Діогенові, а самому собі:

— Мовчи, божевільний! Сонце не сходить на заході, і річки не течуть від моря. Я забороняю говорити тобі!

— Але слухай!.. — Діоген раптом схопився, повний енергії. Очі його палали, в обрисах обличчя проглянула непоборна міць. — Слухай сюди, — закричав він, — з вільними македонцями ти завоював половину світу; звільни цю половину світу від рабства, і ти підкориш увесь світ! Тож не гай часу, Александре, ти стрясеш світом, і ім’я твоє, як заграва, стоятиме над віками!

Та погляд Александра вже збляк. Щоки його вкрила блідість. Він тремтів.

— Що з тобою? — спитав стурбовано Птоломей. — Знову ця пропасниця? Чи схвилював той мугир?

— Мугир? — Александр глянув на Птоломея. І вже не скоро сказав:

— Так, мугир, але коли б я не був Александром, я волів би стати Діогеном (За І. Сенченко; 856 слів).

Бесіда за змістом прочитаного

 

Дайте відповідь на питання:

Що з думок Діогена і Александра вас зацікавило?

Що зрозумів Діоген у поході з Александром?

Чому «цар царів» Александр став «царем рабів»?

Чому Александр саме так відповів Птоломею?

Підготовка до створення власного висловлювання.

Творче завдання до переказу

 

Поміркуєте над тим, на чому повинна триматися держава? Що може зробити людей країни щасливими? Висловіть власне ставлення до вчинків Діогена.

Робота в парах

 

Обговоріть, які питання потрібно розглянути у власному висловлюванні. Складіть план.

Перевірка результатів роботи

Декілька учнів зачитують плани, обговорюють їх.

Друге прослуховування тексту

ІV. Написання переказу із творчим завданням

Самостійна робота. Написання переказу

Методичний коментар. Робота на цьому уроці має пропедевтичний характер — підготовка до контрольного переказу — тому вчитель може запропонувати учням підкреслювати у своїх роботах орфограми та пунктограми, у яких вони не впевнені. Учитель може ходити класом, надаючи індивідуальну допомогу, відповідаючи на питання.

V. Підсумок уроку

Бліцтурнір

Клас поділити на дві команди. Учні з однієї команди називають слова, у правописі яких вони не впевнені, — друга команда відповідає. Потім міняються. Учитель слідкує за правильністю відповідей. Один учень веде на дошці облік помилок.

Редагування роботи. Перевірка і аналіз робіт

Проведіть взаємоаналіз робіт, рецензування.

VІ. Домашнє завдання

 

Закінчити редагування робіт.

Додаток до уроку

МОВА ЯК ОБ’ЄКТ ТА ІНСТРУМЕНТ ІСТОРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Мова не лише унікальний засіб усного, писемного та електронного спілкування, але й носій усіх знань, насамперед історичних, які є компонентом кожної науки. Вона — основа інтеграції наук, розгортання міждисциплінарних досліджень, у тому числі й українознавчих. Мова є продуктом природно-історичного розвитку людства, пріоритетною ознакою окремішності етносу, нації, їх берегинею. У мові акумулюються історія, культура й духовність нації, її ментальність, суспільна свідомість, традиції, звичаї, моральні цінності.

Як відомо, історія належить до найдавніших галузей знань, витоки яких у часовому вимірі співпадають із зародженням комунікативної функції мови. У мові наших предків зафіксовані всі найважливіші поняття історичної науки, чимало з яких перекочувало в українську мову від інших народів у процесі цивілізаційних контактів, насамперед від греків, у тому числі й сам термін «історія», а також «історіографія», «археологія», «архів», «епоха», «факт»,

«метод» і т. д. Помітний слід у лексиці історичних знань залишився нам у спадщину від тривалого перебування українських земель у складі Польщі, Литви, Росії, Австро-Угорщини, позате домінуюче місце в ній посіли автохтонні поняття, зафіксовані давньоукраїнськими літописцями у Києві та Чернігові, Володимирі-Волинському та Галичі, творцями «Велесової книги»,

«Повісті минулих літ», «Слова о полку Ігоревім», церковнослужбових книг тощо.

Розвиваючи думку про мову як дієвий інструмент історичного пізнання варто наголосити, що будь-яке історичне дослідження розпочинається з прочитання джерела. Робота з писемними пам’ятками X–XV ст. вимагає спеціальної мовної та палеографічної підготовки історика, знання давньоукраїнської та церковнослов’янської мов, урахування особливостей тогочасного письма, зокрема відсутності поділу тексту на речення, часто і на слова, наявності своєрідних скорочень, виносних букв тощо. Знання історії мови допомагає

історику вірогідніше встановити час і місце створення пам’ятки, її авторство, забезпечити наукове тлумачення текстів, яке включає мовну і термінологічну фази. Інколи незнання мовної системи, особливостей лексики епохи призводить до хибних висновків. Свого часу Л. Гету та В. Сергієвич на основі неправильного мовного тлумачення 26-ї статті «Руської Правди», де говорилося про смердів та холопів, дійшли помилкового висновку про рабовласницький характер Київської держави.

В історичній науці важливе місце посідають лінгвістичні джерела. Лінгвістичні джерела виникли задовго до писемності й виступають як назви географічних та природних об’єктів, етносів, держав, як власні імена. Це так звані оніми, для дослідження яких застосовують методи лінгвістики, щоб глибше зрозуміти історичний зміст імен і назв, їхнє походження, проникнути в їх первісну форму, вимову, встановити час їх виникнення простежити

мовну трансформацію. Заслуговують подальшого дослідження найголовніші топоніми українського народу: Русь, русичі, Україна, українці. У шкільних підручниках по-різному, інколи суперечливо трактується їхнє походження та значення, не враховується вся сукупність відомостей з цього питання.

Часто не береться до уваги той факт, що найдавніша наша назва «Русь» була вкрадена північним сусідом, що слово у перекладі з латині означає «поле», «нива», «земля», а назва «Україна» походить від слова «країна», яке у мові русичів середньовіччя використовувалось як синонім слова «держава». Лінгвістичні джерела відкривають перед дослідником світ народних вірувань, звичаїв, обрядів, міфів, культури й ментальності, дають змогу заглибитись у мовну лабораторію істориків різних епох, починаючи від Нестора та Сильве-

стра, В. Антоновича та М. Грушевського і закінчуючи нашими сучасниками. Методи лінгвістики допомагають ґрунтовніше дослідити козацькі реєстри, універсали

Б. Хмельницького, інших гетьманів, літописи Самовидця, Самійла Величка, Григорія Граб’янки, «Історію Русів» та інші джерельні свідчення. Зразок умілого поєднання історичних та лінгвістичних методів дослідження «Слова о полку Ігоревім» залишив видатний історик сучасності Михайло Брайчевський. Він переконливо довів його автентичність і висловив слушні думки щодо часу створення пам’ятки та її авторства. Аналізуючи епоху, у якій творив автор, мову джерел, на які він спирався, зокрема Ігоревої пісні, історик зробив висновок про те, що «Слово…» було написане між 1187 і 1202 рр. Спостереження над мовою твору, його переобтяженням галицькою говіркою дозволили вченому припустити, що автор походив із Галича, але добре знав Київ, оскільки у тексті згадуються такі історичні місця, як Боричів тік, церква Святої Богородиці Пирогова тощо. Методи лінгвістики необхідні для з’ясування масштабів негативного впливу на мовне поле України теорії «зближення мов», яка вела до обкрадання словникового запасу української

мови, витіснення з неї так званих архаїзмів і діалектів, засмічення суржиком. Як згадував П. Загребельний, коли він подав до видавництва історичний роман «Диво», то один з відповідальних працівників радив замінити навіть такі слова, як виокремив, сталий, окраєць, вудженина, неубутній, кулився, архетипи та ін. Лінгвістика потрібна також для осмислення взаємозв’язку історичного процесу та правописних норм, принципів закріплення лексичних норм у правилах, словниках та енциклопедіях (Я. Калакура; 679 сл.).


Переглядів: 2444 | Теги: переказ

Схожі уроки:
Всього коментарів: 0
avatar