Головна » 11 клас » Художня культура

Історичний російський живопис

Мета: 

- закріпити знання про живописну майстерність видатних іспанських фламандських та голандських живописців, їх манеру письма; 

- поглибити знання учнів про творчість видатних представників російського живопису; 

- порівняти на прикладах мистецьких творів особливості майстерності російських та європейських живописців. 

Завдання: 

- дати уявлення про діяльність Товариства передвижник художніх виставок, що охопило найбільш значних майстрів російського живопису другої половини ХІХ ст.; 

- проаналізувати історичну тематику в творчості І. Рєпіна; 

- ознайомити з історичними творами В. Сурікова; 

- розкрити синтез фольклору та історії в живописі В. Васнєцова. 

План лекції: 

1. Товариство передвижних художніх виставок. 

2. Творчість І. Рєпіна. 

3. Творчість В. Сурікова. 

4. Творчість В. Васнєцова. 


1. Товариство передвижних художніх виставок 

Товариство передвижних художніх виставок (1870 — 1923 рр.) —демократичне творче об’єднання художників-реалістів, що поєднало в другій половині ХІХ — на початку ХХ століття найбільш талановитих та прогресивних діячів російської художньої культури. 

Члени Товариства прагнули широкої популяризації реалістичного мистецтва, яке вони справедливо вважали активною силою у боротьбі за соціальних прогрес, за щастя народу. З цією метою вони спільно влаштовували в Петербурзі та Москві виставки, що потім переміщувались по іншим великим містам Росії. Ці виставки стали називати передвижними, а художників, членів Товариства, — передвижниками. З творчістю та діяльністю художників-передвижників пов’язаний перелом в російській культурі, що мав велике історичне значення. Велика заслуга передвижників полягає у тому, що вони, на противагу панівному салонно-академічному мистецтву, створили новаторське, народне реалістичне мистецтво. З демократичних позицій воно відображало життя, боротьбу, інтереси та надії багатомільйонного народу, передусім селянства, яке в той час складало основну масу населення Росії. 

У творах передвижників втілені високі ідеали російського просвітництва, стверджується гуманність та волелюбність. Образотворче мистецтво доби передвижництва було дієвим засобом патріотичного та соціального виховання багатьох поколінь, приймало активну участь у визвольному русі. Товариство передвижних виставок об’єднало багатьох відомих художників Російської імперії. Значна їх кількість була українцями за походженням. До Товариства належали і більшість художників з України. 

З-поміж художників, які за походженням або місцем діяльності пов’язані з Україною (водночас і з Росією), відомі Ілля Рєпін, Архип Куїнджі, Микола Ге, Володимир Маковський, Микола Ярошенко. 


2. Творчість І. Рєпіна 

Вершиною розвитку реалістичного мистецтва 70-80-х років ХІХ століття була творчість І. Рєпіна та В. Сурікова. Видатний талант та виключна майстерність великого художника Іллі Єфімовича Рєпіна (1844 — 1930) дозволили йому створити полотна, що ввійшли в скарбницю світового мистецтва. Творчість та сама особистість майстра вплинули на цілі покоління російських художників. Серед учнів Рєпіна — видатні живописці: В. Сєров, Б. Кустодієв, Ф. Малявін, І. Грабар та багато інших. 

Рєпін походив з родини військового. Його батько 27 років прослужив солдатом та пізнав всі труднощі військової служби. Майбутній художник рано почав трудитися, був змушений заробляти на життя. Вже у ранні роки виявилась його схильність до малювання. Першим вчителем Рєпіна став іконописець І. Бунаков. В 1863 році Рєпін приїхав у Петербург, де поступив у Рисувальну школу Спілки заохочення художників, навчався у І. Крамського, а в 1864 — 1871 роках займався в Академії художеств. Нові знайомства, спілкування з художньою молоддю, бесіди з І. Крамським здійснили переворот у свідомості Рєпіна, витіснили світ старих, традиційних уявлень. 

Першим самостійним твором стала картина «Бурлаки на Волзі» (1870 — 1873 рр.), що відтворила враження від поїздки по Волзі в 1863 році. В бурлаках майстер зміг побачити та показати не лише людей потогінної праці, а і грізну суспільну силу. 

З 1874 року Рєпін почав експонувати свої роботи на передвижних виставках і в 1878 році став членом Товариства. Його стосунки з передвижниками були непростими — Рєпін двічі залишав об’єднання (у 1887 та 1891 роках), проте продовжував приймати участь в щорічних виставках. 

Період розквіту творчості Рєпіна розпочався в 1876 році. Майстер працював як портретист, як художник побутового та історичного живопису. У своїх полотнах він намагався створити соціально-типові образи, але при цьому ступінь їх індивідуалізації значно вищий, ніж у роботах інших художників — сучасників Рєпіна. В основі образів головних дійових осіб деяких сюжетних полотен — портретні етюди. 

Багатогранний талант живописця яскраво проявився у створених ним історичних полотнах. Рєпін був обдарований здібністю відчувати спадкоємність минулих та сучасних подій, знаходити історичні паралелі. Звертаючись до історії, Рєпін зупиняється на сюжетах гостродраматичних, що розкривають боротьбу людських пристрастей та суспільних сил, а також певним чином перегукуються із сучасністю. Сюжет найбільш відомої історичної картини художника «Іван Грозний та син його Іван 16 листопада 1581 року» навіяний подіями 1881 року, коли після вбивства Олександра ІІ відбулися жорстокі урядові репресії, страта народовольців. Головне в картині — не зовнішній жах події (вбивство царем сина), а глибока внутрішня драма. Сучасники сприймали картину як протест проти деспотизму самодержав’я. Саме тому за наказом обер-прокурора її зняли з виставки та заборонили виставляти на огляд. 

Обраний сюжет дозволив Рєпіну надзвичайно емоційно виразити протест проти вбивства. Він показав деспота, що не знає жалю, в момент усвідомлення жахливості заподіяного, його жах та розкаяння. Вся увага зосереджена на психологічному стані Івана Грозного, яких знаходиться на межі божевілля. Живописне вирішення картини побудоване на переважанні червоних тонів — кольору пролитої крові. Ці тони розтікаються по всьому полотну, нагнітаючи настрій жаху. 

Зовсім іншою за змістом на настроєм стала картина «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1880 — 1891 рр.). Це мажорна, життєстверджуюча робота, своєрідний груповий портрет «сміху». Різні за характерами, темпераментами люди зібрались разом добровільно, а не примусово, як це було в картині «Бурлаки на Волзі». Об’єднавчим початком для них є потяг до свободи. 

3. Творчість В. Сурікова 

Величезний внесок у розвиток не лише російського, але і світового історичного живопису здійснив Василь Іванович Суріков (1848 — 1916 рр.). Суріков надав історичній картині глибоке відчуття справжньої давнини, приніс в російське мистецтво прояв могутнього національного характеру. Художник народився в козацькій родині у Красноярську. Рід Сурікових пишався свободолюбними пращурами. Бажання майбутнього знаменитого художника займатися живописом в родині зустріли з розумінням, оскільки його батько, що служив у земському суді, був людиною начитаною, музично обдарованою, малював, інші родичі також захоплювались живописом. Обдарування юного Сурікова першим помітив вчитель малювання М. Б. Гребнев, але мрія про вступ до Академії художеств була здійснена не скоро. Помер батько, Суріков змушений був заробляти на життя, працюючи писарем. З часом місцевий меценат П. І. Кузнєцов взяв на себе витрати на поїздку Сурікова до Петербурга. Він поступив в Академію з другої спроби. Суріков навчався успішно, його перша самостійна картина «Вид пам’ятника Петру І на Сенатській площі в Петербурзі» була відзначена в пресі, як і інші академічні роботи. Після завершення Академії Суріков відмовився від закордонної пенсіонерської поїздки і в 1878 році переїхав в Москву, де зблизився з І. Рєпіним, В. Васнєцовим. В 1881 році Суріков став членом Товариства пересувних художніх виставок. 

Першою значною роботою, в якій розкрився талант Сурікова як історичного живописця, стало полотно «Ранок стрілецької страти» (1881 р.). У цій роботі знайшли своє продовження принципи «хорової» композиції, закладені в російському мистецтві майстрами попередніх десятиліть. Задум розкривається шляхом гострих протиставлень, що надають картині драматичного звучання. Головні герої, стрільці, показані в оточенні своїх родичів та тих, хто їм співчуває. Петро І зображений на коні біля кремлівської стіни. Глядач звертає на нього увагу завдяки рудобородому стрільцю, який спрямував на царя гнівний погляд. Петро прийняв цей виклик та відповідає не менш виразним поглядом. В цьому німому двобої, зіткненні двох характерів, двох епох відображений трагічний момент російської історії. Зображаючи подію на фоні Кремля, художник робить давні стіни ніби свідками історії. Роль архітектури дуже важлива в образній та композиційній будові картини. Живописним асиметричним формам храму Василя Блаженного протиставлена суворість кремлівських стін так само, як живописна стихійна маса натовпу протиставлена суворій регулярності петровських полків. Таким же символічним є і колорит картини. Холодна гама блакитних ранкових сутінок розбивається полум’ям яскравих свічок, але їх світло не може сперечатися з червоним світлом світанку, який встає за групою почту Петра І. 

Суріков пристрасно любив російську старовину; звертаючись до складних, переломних моментів в історії Росії, він шукав паралелі з актуальними проблемами сучасності. Багато років він присвятив роботі над сюжетом, якій втілив в картині «Бояриня Морозова». Перші ескізи були виконані ще в 1881 році. Суріков довго обдумував ідею, набирався досвіду, здійснив закордонну подорож для вивчення досвіду старих майстрів щодо створення багатофігурних композицій. 

В 1655 та 1656 роках Церковні собори законодавчо підтримали реформу патріарха Никона та відлучили від церкви тих, хто не прийняв нововведень. Це поклало початок розколу в російській церкві та виникненню руху старообрядців. В 1672 році були заарештовані та ув’язнені бояриня Феодосія Морозова та її сестра Євдокія Урусова, що фанатично захищали стару віру. Вони померли в земляній в’язниці Боровська від голоду та хвороб в 1675 році. 

Головна тема твору „Бояриня Морозова” — герой та натовп. Фанатизм боярині, що стала одним з найбільш послідовних ворогів реформ, що проводились в 1652 році патріархом Никоном, не отримує гідної відповіді у натовпі. Є співчуття, є жаль, проте немає повного розуміння. Суріков показує бояриню з піднятою в двоперсті рукою. Жест виглядає як заклик, як знак ненависті до ворогів. Паралель — жест юродивого, але його двоперстя інше — це, швидше, знак благословення та прощання. Сани з Морозовою — композиційний центр картини, але цей центр не статичний, а перебуває у русі. Художник більше чотирьох років працював над композицією, намагаючись досягти того, щоб «сани прийшли у рух». Цей рух слугує організуючим початком всієї картини. За ним, по діагоналі, продовжує свій рух натовп; погляди, повороти, поклони людей звернені до саней, що проїжджають. 

Велику роль у характеристиці місця та часу дії відіграє колорит. Багато дослідників відзначали зв’язок живописного вирішення картини з давньоруськими фресками. Суріков був неперевершеним колористом, і в картині «Бояриня Морозова» він зміг втілити чарівність відблисків та відсвітів на мерехтливому снігу, на чистих фарбах одягу та облич. Суріков звертався у своїх полотнах до витоків трагічних історичних протиріч. Багатогранний образ народу розкривається у нього через різноманітні людські типи, що складають основу національного російського характеру. 

В той же час художник шукав сюжет для менш складної, але не менш історично значимої композиції, що могла б наблизитись до здійснення великого полотна. Скоро Суріков знайшов такий сюжет та створив картину «Меншиков в Берьозові» (1883 р.). Ще в період роботи над картиною «Ранок стрілецької страти» Суріков захопився ідеєю створення образів наближених до Петра І. Після смерті імператора, Меншиков — улюбленець Петра, став повновладним правителем Росії, але потім був скинутий та засланий до Сибіру. Зображені у тісній хаті багато вбрані люди виглядають дивно, глядачу передається відчуття драматичності ситуації. Заради цього Суріков відступає від історичних фактів, оскільки відомо, що у князя були конфісковані всі дорогоцінності та дорогий одяг. Композиція картини побудована таким чином, що погляд глядача в певній послідовності переходить від одного персонажу до іншого по колу. Меншиков та старша дочка Марія, покинута наречена Петра ІІ, одразу привертають до себе увагу як головні герої драми. Композиційно батько та дочка об’єднані, проте психологічно — протилежні. Приреченість старшої дочки з найбільшою силою виражена у погляді її великих чорних очей, цей погляд слугує німим докором батьку. В образі молодшої дочки Олександри, що читає книгу, відчувається ще наївне, піднесене ставлення до життя. Меншиков помер в Берьозові у 1729 році, через декілька місяців після смерті Марії. Через роки, за царювання Анни Іоанівни, молодша дочка та син Меншикова повернулись до Петербургу. 

Пізні роботи майстра складають контраст з більш ранніми творами, свідчать про зміни у світогляді художника, про перехід від внутрішньо конфліктних сюжетів до безконфліктних. В 1890-х роках основа суріковського реалізму — синтез історично достовірного та художньо-переконливого — розпадається. Приклад цьому — картина «Перехід Суворова через Альпи» (1899 р.). Легендарний героїчний маневр Суворова, що став одним з найбільш ризикованих та складних, тут представлений як зимова розвага — воїни із сміхом, ніби бавлячись, з’їжджають у безодню, а поряд гарцює на коні великий полководець. 


4. Творчість В. Васнєцова 

Народна та історична тема, проте не в її драматичному, а в героїко-поетичному аспекті вирішувалась і Віктором Михайловичем Васнєцовим (1848 — 1926 рр.). Багатий світ російської казки зачарував російського живописця, графіка, архітектора, театрального художника В. Васнєцова на все життя. Він народився в сім’ї священика, враження юнацтва, років, прожитих у родині, відіграли важливу роль у формуванні художника. 

У 1867 році Васнєцов почав займатися в Рисувальній школі Спілки заохочення художників в Петербурзі у І. Крамського, а в 1868 році став студентом Академії художеств, оскільки вважав, що академічна підготовка для художника — основа основ. Проте переконання, що сформувалися у нього під впливом ідей інтелігенції, призвели до конфлікту з адміністрацією Академії, і в результаті Васнєцов був виключений. 

В ранній період творчості художник був близький до передвижників, подібно до них він бачив метою мистецтва викриття соціальної несправедливості. Брати участь у пересувних виставках Васнєцов почав в 1874 році. У 1878 році, після переїзду в Москву, він вступив в Товариство та зблизився з групою московських художників, до якої входили І. Рєпін та В. Суріков, захоплені історичною тематикою. В цей час історичний живопис почав займати помітне місце на пересувних виставках, викликаючи жвавий інтерес у глядачів. Васнєцов першим серед передвижників зрозумів значення давньоруської художньої традиції, що стало причиною суперечок з В. Стасовим та Г. Мясоєдовим, які бачили в ньому передусім автора соціальних полотен. 

На відхід Васнєцова від жанрово-побутової картини також вплинула та обставина, що у другій половині ХІХ століття в Росії значно активізувалася діяльність з вивчення пам’ятників народної творчості. Були видані книги з народними піснями, казками, билинами. Васнєцова надзвичайно цікавила ця тема, він вирішив присвятити свою творчість історичній та фольклорно-епічній темі. Етапним став 1876 рік, коли був створений перший ескіз до знаменитої картини «Богатирі». 

В 1880 році художник завершив роботу над одним з перших значних творів на тему епосу — картиною «Після побоїща Ігоря Святославовича з половцями». В основу художнього вирішення полотна покладена поетична образність тексту «Слова о полку Ігоревім». Важливу роль в картині виконує пейзаж-настрій — пониклі трави та квіти, криваво-червоний місяць, що потопає в імлі. 

В 1898 році була завершена робота над одним з найвизначніших творів Васнєцова — картиною «Богатирі». На полотні — улюблені герої російського билинного епосу: Ілля Муромець, Добриня Нікітіч та Альоша Попович, воїни-захисники рідної землі. Кожен герой наділений певним характером: гордий та поривчастий Добриня, мудрий та сильний Ілля Муромець, хитрий Альоша. Богатирі зображені на фоні панорамного пейзажу, де все дихає волею та безмежністю. 

За своє плідне творче життя Васнєцов проявив себе і як майстер монументального живопису. Він приймав участь у створенні ікон і розписів Володимирського собору в Києві (1885-1896 рр.), монументального панно «Кам’яний вік» для Історичного музею (1883-1885 рр.), на замовлення С. Мамонтова художник написав картини «Бій скіфів зі слов’янами» та «Три царівни підземного царства», які повинні були прикрашати будівлю вокзалу Донецької залізниці. 

Значне місце в творчості Васнєцова належить книжковій графіці, ілюстраціям не лише до народних казок, а і до творів М. Гоголя, О. Пушкіна, М. Лермонтова, І. Тургенєва, І. Крилова. 

Досягнення Васнєцова полягає у тому, що він нагадав ще про одне завдання живопису: мистецтво повинне прикрашати й поетизувати світ людини. Він повернув живописним полотнам багатоколірність, яка у багатьох інших передвижників часто зникала за коричневою гамою брудних нетрів та жебрацьким лахміттям. Його матові тони та приглушені колірні плями, декоративність та пов’язана із фольклором символіка вплинули на художників російського модерну. 

Література: 

1. Долгополов И. Мастера и шедевры : в 6 т. — М., 2000. — Т. 3. 
2. Лясковская О. А. И. Е. Репин. Жизнь и творчество. — М., 1982. 
3. Ермильченко Н. Передвижники. — М., 2006. 
4. Овсійчук В. Малярство // Крвавич Д. П. Українське мистецтво : навч. посіб. : у 3 ч. Ч. 3 / Д. П. Крвавич, В. А. Овсійчук, С. О. Черепанова. — Львів, 2005. 
5. Передвижники / Р. Д. Конечна, Н. А. Топурия, М. П. Лазарев, А. Е. Завьялова. — М, 2003. 
6. Популярная история русской живописи / авт.-сост. Е. А. Конькова. — М., 2002. 
7. Русская живопись. История и шедевры. — М., 2007. 
8. Стернин Г. Ю. Репин. — Л., 1985.


Переглядів: 1019 | Теги: живопис

Схожі уроки:
Всього коментарів: 0
avatar