Мета: ознайомити учнів з етапами життєвого і творчого шляху письменника, розкрити жанрове й тематичне розмаїття його творчості; формувати власне ставлення до таких особистостей, як І. Франко; виховувати інтерес до творчості письменника.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет І. Франка, виставка творів письменника, епіграф до уроку, таблиця.

Ми не можемо назвати, мабуть,

жодної ділянки людського духу,

в якій би не працював Іван Франко

і в якій би він не був великий.

П. Загребельний

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Оголошення теми й мети уроку

ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Вступне слово

Віддаючи належне Івану Франкові як громадському діячеві, ученому-літературознавцеві й філософу, критику й теоретику літератури, ми найбільше уваги приділяємо в основному його спадщині — художній творчості, де з винятковою силою виявився характер Франкового обдаровання.

2. Розгляд виставки творів письменника

3. План уроку

1. Короткі відомості про життєвий і творчий шлях І. Франка.

2. Поетична творчість.

3. Поеми.

4. Прозові твори.

5. Драматургія.

6. Іван Франко й народна творчість.

Короткі відомості про життєвий і творчий шлях І. Франка

Поетична творчість І. Франка

Літературну діяльність І. Франко розпочав поезією, яка посідає значне місце в його біографічній творчості.

Величезне враження справила на нього поезія Т. Шевченка. Під її впливом формується матеріалістичний світогляд письменника, пробуджується інтерес до народної творчості. Перший вірш Франка, що знаменує початок його літературної творчості,— «Народна пісня», написаний у 1873 р. Ранні вірші молодого поета друкувалися протягом 1874–1876 рр. у журналі «Друг» і увійшли до першої його збірки «Баляды і росказы» (1876).

Вірші цієї збірки переважно романтичного характеру. Поет оспівує героїчне минуле («Святослав»), малює образи сміливих, мужніх людей («Рибак серед моря», «Керманич»), реалістичні картини сучасного тяжкого народного життя («Ой чому ж ти мя,

тяжко горенько»).

Пізніше друком виходять збірки «З вершин і низин» (1887), «Зів’яле листя» з підзаголовком «лірична драма», яку створював протягом десяти років (1886–1896), «Мій Ізмарагд» (1898), «Із днів журби» (1900), «Semper tiro» («Завжди учень») (1906), «Давнє і нове» (1911), «Із літ моєї молодості» (1914).

Поетична творчіть І. Франка вражає глибиною і багатством ідей, широким колом тем і сюжетів, великою різноманітністю форм. Своєю творчістю поет стверджує високу ідейність мистецтва, стверджує поезію громадську, народжену в політичній боротьбі, поезію широких соціально-філософських узагальнень.

В основному своєму вірші «Не мовчи», написаному в 1916 р., незадовго до смерті, Франко закликав передову молодь активно боротися проти соціальної неправди, не мовчати, а повстати протии неї: «Хоч би ушам глухим, до німої гори говори!».

Павло Тичина, характеризуючи поезію Франка, говорив: «Він так само, як і Шевченко, ніколи не переставав закликати народ до боротьби проти катів, проти тиранів, і коли прометеїзм Шевченка, згідно з характером його доби, для здійснення своєї програми міг дати в руки поетові лише селянські повстанські коси  та ножі,— прометеїзм Франка дав уже ковалевому сину в руки молот робітничий».

Поеми

У поемах І. Франко поглиблює провідні мотиви своєї лірики. Поет підносив актуальні питання з суспільного життя, будив визвольні думки у свого гнобленого народу, оспівував його творчі сили, моральну й духовну велич.

Його поеми умовно можна поділити на чотири групи: реалістично-побутові («Панські жарти», «Наймит», «Сурка»), філософсько-історичні («Іван Вишенський» «На Святоюрській горі»), філософські («Смерть Каїна», «Похорон», «Мойсей»), сатиричні («Ботокуди», «Мандрівка русина з бідою» та ін.). Окремі теми Франко опрацьовує і в поемах, і в прозових творах та в наукових студіях, наприклад: поема «Рибак» і оповідання «Рубач», поема «Похорон» і оповідання «Поєдинок», поема «Панські жарти» і стаття «Панщина та її скасування 1848 року», поема «Іван Вишенський» і низку наукових праць про цього видатного українського письменника.

Прозові твори

Прозові твори І. Франка — одне з найвидатніших явищ української класичної літератури. За тридцять три роки він написав близько ста десяти різного розміру прозових творів: повістей, оповідань, нарисів.

Матеріали для своїх творів письменник черпав безпосередньо з життя або з цілком достовірних документальних джерел. У листах і статтях Франка є чимало свідчень того, як не раз справжні події служили йому основою для написання творів. Письменник писав: «Ті «неприродні» образи — іменно не витвір моєї фантазії, а взяті мною живцем, майже дослівно чи то з усних оповідань очевидців… або з друкованих пам’ятників».

Глибоко вивчаючи народне життя, Франко вважав своїм обов’язком відображати його таким, яким воно було насправді, аналізуючи і типізуючи факти дійсності відповідно до своєї революційно-демократичної тенденції.

Надаючи перевагу змісту, Франко водночас ставив високі вимоги щодо художньої форми твору. Його проза, різноманітна за своїми жанрами, надзвичайно багата художніми засобами і в зображенні характерів, і в описі різних верств суспільства, і в змалюванні картин природи.

Одним із перших в українській літературі І. Франко зобразив широкі картини праці, показав працю шахтарів, селян, лісорубів, мулярів, вуглярів тощо. Переживання, настрої, уподобання і прагнення його героїв тісно пов’язані з умовами їх життя й праці.

Письменник проникливо розкривав внутрішній світ своїх героїв, психологію представників різних суспільних верств.

У змалюванні природи Франко користувався не тільки зоровими враженнями, а й усією гамою почуттєвих образів. Він один із перших в українській літературі дав зразок виробничого й міського пейзажу.

Мова творів дуже багата лексичним складом, фразеологією. В основу її лягла загальноукраїнська літературна мова й народна розмовна мова карпатського підгір’я. Для відтворення певного колориту письменник використовував також діалектизми.

Як і в поезії, у прозі І. Франк був реалістом. Він виявляв особливу увагу до соціальних конфліктів, колізій, глибоко розкривав характери героїв. Це й зумовило силу, життєвість, переконливість його творів.

Робота за таблицею Драматургія

І. Франко був не тільки великим поетом, прозаїком, а й драматургом. Його драматичні твори є визначним вкладом у розвиток реалістичної української драматургії другої половини ХІХ ст. у цьому жанрі він виступив як великий новатор драматичної форми, знавець театрального мистецтва й палкий борець за розвиток народного українського національного театру.

У статті «Руський театр» (1893) письменник надає великого значення театральному мистецтву як літературному засобові виховання народних мас, як засобові відображення історії життя народу, його культури, боротьби і прагнень. Разом із тим театр повинен своїм променем мистецтва вказувати шлях народним масам до дальшого культурного розвитку і розв’язування насущних соціальних і національних проблем. Франко викриває застій українського театру в Галичині й накреслює широку программу розвитку народного театрального мистецтва.

Драматургічна творчість Франка в основному припадає на дев’яності роки ХІХ ст. Одначе він ще на зорі своєї літературної діяльності під впливом «Слова о полку Ігоревім» написав історичну драму «Три князі на один престол» (1874), а роком пізніше «Славой і Хрузош» (драма залишилась незакінченою).

Найвизначнішими творами є «Украдене щастя», «Сон князя Святослава», «Рябина», «Учитель».

Іван Франко був видатним майстром діалога, динамічного, сповненого глибоких драматичних конфліктів сюжету. Його п’єси сценічні й прості у постановці й тому майже всі з успіхом ішли на сцені.

І. Франко і народна творчість

Дослідник народнопоетичної творчості

Багатогранна діяльність І. Я. Франка-фольклориста розпочалася із збирання та записування художніх народних творів, насамперед пісень та приказок, які серед усіх народнопоетичних скарбів чи не найсильніше його приваблювали. І не дивно: в особі

Франка органічно зливались інтереси поета і вченого. Його захоплювала краса народної пісні, її тонкий ліризм і тональне багатство; у приказках та прислів’ях учений знаходив скарби істинної народної мудрості. Усі жанри народної творчості були для І. Франка цінним джерелом, що допомагало пізнавати, осмислювати й реалістично відображати життя трудових мас.

Протягом усього свого життя він займався записуванням, систематизацією і публікуванням народнопоетичних творів. Усе це давало йому величезний матеріал для наукових досліджень і всебічно збагачувало його як письменника.

Фольклор у художній творчості І. Франка

Психологізм і ліризм народної пісенності, які так глибоко вражали І. Франка ще в дитинстві, пов’язані з його ніжною любов’ю до матері, з її «сумненькою піснею», які так відлунювали в його серці, сповненім кохання до О. Рошкевич, у часи написання «Лесишиної челяді»,— уперше знайшли яскраве творче засвоєння в образі Анни. Пізніше психологізм народної пісні й глибокі особисті переживання поета стали поштовхом до створення чудового жмутку «Зів’ялого листя», натхненних рядків про пісню в опо-

віданні «Дріада», у вступі до поеми «Мойсей» та ін.

Народна творчість, будучи складовою частиною того вогню, запас якого Франко ще дитиною взяв від трудових мас, уже в ранній період його літературної діяльності пробивалася яскравим променем крізь густі нашарування галицької літературної тра-

диції, що тяжіла над Франком-початківцем.

Усебічне й постійне засвоєння у творчості І. Франка народнопоетичних надбань художнього слова трудових мас впливало й було обумовлене самою реальною дійсністю, яку відображав письменник, його суспільною діяльністю й естетичним світоглядом.

ІV. Підсумок

1. Коментування учнями епіграфа.

2. Сформулювати запитання за темою уроку й поставити його

однокласнику.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати теоретичний матеріал підручника.

2. Скласти тестові завдання з теми «Життєвий і творчий шлях І. Франка».