| Головна » Журналістика |
16 листопада 1924 року в Харкові (тодішній столиці радянської України) вийшла в ефір перша передача українського радіо. Харків було містом, де активно будувалися радіостанції ще за часів царського режиму, особливо в період Першої світової війни. Туди перевели дуже потужну радіостанцію з Могильова. Тому саме у Харкові з’явилися спеціалісти, які на перших порах готували технічну базу. Але потім цю радіостанцію уряд радянської Росії фактично забрав із Харкова і перевів у одне із російських міст. Обладнання використали для створення у Москві потужної радіостанції імені Комінтерну. Голова Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (ВУЦВК) Григорій Петровський та керівник українського уряду Влас Чубан звернулися до харківських працівників з пропозицією своїми силами збудувати радіостанцію. І не просту. А неодмінно потужну радіостанцію для міжнародних відносин, щоб її сигнал доходив до закордону Побудувати нову радіостанцію, врешті решт, вдалося. Вона запрацювала 17 січня 1921 року, передаючи і приймаючи повідомлення. Це вже було щось більше, аніж технічний засіб.. До речі, у той час писк «морзянки» вже перетворюється на голос Гліб Петровський і Влас Чубан постійно цікавилися перебігом цих робіт і всіляко їм сприяли. Всеукраїнський староста, як іменували тоді Петровського, навіть розпорядився для радіостанції виділити кімнату в приміщенні ВУЦВК. Кажуть, що коли одинокий радист на полярній станції замість «морзянки» почув далекий ефірний голос — він відсахнувся від приймача і втік. Це сприймалося неймовірним збудженням. Найкваліфікованіші харківські зв’язківці билися над розв’язанням проблеми власного українського радіомовлення. Тож найпершою була трансляція засідання ВУЦВК, яка подавалася на гучномовці, що були розташовані на вулиці. До речі, так роблять іноді й тепер. Наприклад, депутати Верховної Ради України, влаштовуючи трансляцію своїх засідань для мітингуючих перед будинком парламенту. В грудні 1922 року збиралися влаштувати своєрідний радіоміст Харків — Москва за участі Леніна. Але вождь захворів, і замість нього на радіостанції в Москві виступали Калінін і Троцький. «Прикладне» радіо при ВУЦВК хоча і тішило самолюбство керівників Радянської України, але давало мало користі для головної справи більшовиків — організації масової пропаганди і агітації. У Харкові великими темпами почали встановлювати власну радіостанцію для широкого мовлення. Гліб Петровський запропонував дві кімнати в центральному партійному клубі, який знаходився у приміщенні колишнього оперного театру на Римарській вулиці. Привезли туди обладнання, почали працювати, але нічого не виходило з мовленням. Заважало відлуння голосів. Що тільки не робили, аби позбутися цієї проблеми. Порад щодо виправлення недоліку було безліч. Та нічого не допомагало. Можливо, на правильний вихід з проблемної ситуації першопрохідників українського радіомовлення наштовхнуло місцезнаходження радіостанції — територія колишнього іподрому. Звернулися до командуючого військами України та Криму О.І. Єгорова за порадою. Негайно на стайні реквізували кілька попон і позавішували ними стіни радіостудії. Звісно ж, в кімнаті стояв їдкий «аромат» кінського поту. Зате не було відлуння голосів та музичних акордів. 15 листопада 1924 року відбувся перший в Україні радіоконцерт. Дикторів тоді, звісно, у штаті радіостанції не було. Тож відкрив передачу технік, який за звичкою зв’язківця на початку тричі промовив у мікрофон «Ало». А потім ще тричі: «Говорить Харків». Ось з такого цікавого моменту розпочалося радіомовлення в Україні. Були на той час і чудернацькі радіоприймачі. Наприклад, у вигляді пожежника. Власне, перший радіоконцерт був своєрідною приманкою для глядачів. Далі транслювалися пропагандистські радіогазети. У 1930 році у Всесоюзному електротехнічному інституті була створена лабораторія телебачення на чолі з Павлом Васильовичем Шмаковим . Вона приступила до розробки і побудови передавального пристрою і приймача (з диском Ніпкова) механічного телебачення. Система давала зображення, розкладене на 30 рядків (1200 елементів). Електричні сигнали, що несуть зображення і звук, передавалися роздільно, отже, для прийому телепередачі були потрібні два радіоприймачі, один із яких мав телевізійну приставку. Тому що електричні сигнали перетворювалися у світлові за посередництвом неонової лампи, що випускає промені червоної частини спектра, екран механічного телевізора світився рожевим світлом (сучасний монохромний телевізор має екран блакитного світіння, а до 40-х років світіння екрана було зеленим). 30 квітня 1931 року «Правда» надрукувала повідомлення: «Завтра вперше в СРСР буде зроблена якісна передача телебачення (дальнобачення) по радіо. З короткохвильового передавача РВЕІ-1 Всесоюзного електротехнічного інституту (Москва) на хвилі 56,6 метра буде передаватися зображення живого обличчя і фотографії». У цій першій публічній телепередачі були показані співробітники лабораторії (зображення, які рухалися) і фотографічні портрети — без звукового супроводу, «німі». Незабаром почалася підготовка до регулярного віщання. З будинку Всесоюзного електротехнічного інституту передавач був перевезений на Нікольську вулицю, будинок 7, у Московський радіотехнічний вузол. 1 жовтня 1931 року почалися регулярні передачі, які проводилися через радіостанцію МГСПС, що працювала на хвилі 379 метрів (зображення) і 720 метрів (звук). Незабаром у Москву стали надходити повідомлення про те, що ці передачі приймалися радіоаматорами в Томську, Нижньому Новгороді, Одесі, Смоленську, Ленінграді, Києві, Харкові. Журнал «Говорить Москва» повідомляв з гордістю, що в столиці працювало більше тридцяти саморобних телевізорів. Промисловість ще не випускала телевізори, хоча і готувалася до цього. (Узагалі, розвиток передавальних станцій у перші роки регулярного телебачення в СРСР обігнало розвиток прийомної мережі.) 15 квітня 1932 року «Правда» повідомила, що Ленінградський завод «Комінтерн» приступив до вироблення перших 20 радянських телевізорів. Це було дуже важливе повідомлення — доти в нашій країні малися тільки саморобні телевізори, виготовлені в лабораторіях чи просто кустарно. У 1933-1936 роках промисловість випустила більш 3 тисяч механічних телевізорів марки «Б-2» з розміром екрана 3x4 см. Телевізор підключався до радіомовного приймача замість гучномовця. Паралельно з розвитком механічного телебачення інтенсивно велися роботи і по розробці телебачення електронного. У 1931 році Семен Ісидорович Катаєв у здійснення давньої ідеї Розинга сконструював передавальну трубку, названу їм «радіоком».
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |