Головна » Зарубіжна література

Система уроків «Червоне й чорне» зі світової літератури в 10-му класі

Мета уроку: ознайомити учнів із загальними відомостями про епоху Реставрації у Франції, історичними умовами її виникнення, теоретичними засадами літератури даного періоду; подати відомості про життєвий та творчий шлях Стендаля; перше знайомство учнів із романом „Червоне та чорне"; розвивати логічне мислення, навички зв'язного мовлення, виховувати моральні та духовні якості учнів, потяг до мистецтва та краси.

 Структура уроку:

Підготовка до сприйняття навчального матеріалу.
Оголошення теми уроку, робота з епіграфом.
Навчальні ситуації:

вступна розповідь вчителя про суспільне та літературне життя Франції XIX ст.;

 

4.    Підбиття підсумків; домашнє завдання.

Методи і прийоми роботи: розповідь учителя, повідомлення учня, бесіда-повторення за повідомленням учня.

Міжпредметні зв'язки: історія.

Тип уроку: урок-вивчення нового матеріалу.

Обладнання: портрет Стендаля.

 

Хід уроку

                       1.  Підготовка до сприйняття навчального матеріалу.

На сьогоднішньому уроці ми розпочинаємо нову сторінку у вивченні літератури XIX ст., яка, несумнівно, стане однією з тих, до яких будете із задоволенням повертатися не раз. Мова йде про літературу Франції, а саме про видатного французького письменника Анрі-Марі Бейля, всесвітньо відомого під псевдонімом Фредерік Стендаль, та про його безсмертний роман „Червоне та чорне".

                      2.  Оголошення теми уроку, робота з епіграфом.

Отже, на уроці ми познайомимось с життєвим та творчим шляхом Ф. Стендаля та його романом „Червоне і чорне" як панорамною картиною часу та суспільного життя Франції доби Реставрації.

                      3.  Навчальні ситуації.

Вступна розповідь вчителя про суспільне та літературне життя Франції XIX ст. (або на основі матеріалу  учнівської доповіді)

  Перед тим, як перейти безпосередньо до вивчення творчості Стендаля та до знайомства з його романом, звернемося до характеристики історичної ситуації, що склалася на той час у Франції. Франція - батьківщина геніїв світового значення, арена бурхливих історичних подій, вишуканих смаків... І ще багато-багато подібного можна сказати про країну, за площею та чисельністю населення схожою на нашу.

Падіння Наполеона у 1814 р відкрило нову сторінку в історії країни, період Реставрації - повернення на трон Бурбонів – спочатку Людовіка XVIII, далі – Карла X. Однак спроби революцій завершились згодом поваленням монархії. Революція 1830 р. скинула династію Бурбонів, на трон був посаджений король Луї Філіп Орлеанський. Але наступна революція 1848 р покінчила із монархією Луї Філіпа.

        Основним напрямом у мистецтві та літературі цього періоду був романтизм. Література даного часу представлена такими іменами як Р.Шатобріан, В.Гюго, Жорж Санд. В цей же період формується і реалістичний напрям, представлений іменами Стендаля, О. де Бальзака, П.Меріме, Г.Флобера, Г. Де Мопассана.

Складання конспекту (записи в зошит);

 Риси французького реалізму:

о   Негативна   критика   суспільства  та   окремих   його   представників,   співчутливе зображення „маленької людини".

о   Широкий демократизм та показ усіх верств суспільства.

о   Увага до  душевного  життя людини,  до  почуттів:  зародження та подальший розвиток психологізму в літературі.

о   Зображення типових характерів, портретність.

- повідомлення учнів про життєвий та творчий шлях Стендаля:

           Життя Стендаля було овіяне романтикою й жорсткою боротьбою за існування, наповнене бурхливими подіями й насичене яскравими враженнями. Як політик і дипломат, він побував у багатьох європейських державах, пізнав велике кохання й розчарувався в ньому. Пристрасть до художньої творчості приносила йому щастя навіть у роки самітної старості в Італії, де він жив, відмовившись від французького громадянства в період ганебної, на його думку, Реставрації.

           Романи письменника «Червоне і чорне», «Пармський монастир», новела «Ваніна Ваніні» назавжди стали окрасою світової літератури. За життя Стендаль був визнаний не багатьма, але серед них були такі видатні люди як батько і син Дюма, Жорж Санд, Оноре де Бальзак. Гюстав Флобер, П.Меріме, О.С. Пушкін. Творча манера письменника, його стилістика випередили свій час і виявились напрочуд співзвучними початку XIX ст. Андре Моруа у своїй лекції, присвяченій найулюбленішому романісту XIX ст. писав: «Ось істини, які знаходиш у Стендаля і тільки у нього... «Приятель читач, — говорив він, — не живи з почуттям страху й ненависті». Будемо поважати цю пораду, трохи видозмінивши її формулу. Висловимо її так: «Приятель читач, живи з любов'ю й високими пориваннями». Анрі-Марі Бейль – псевдонім Фредерік Стендаль – народився  23 січня 1783 року в маленькому французькому містечку Гренобль, що з усіх боків оточене сніжними верхівками Альп, в родині адвоката Шерюбена Бейля. Мати майбутнього письменника - Генрієтта Бейль - померла, коли хлопчику тільки-но виповнилося сім років. Його вихованням опікувалась рідна сестра матері Серафі, але ні з нею, ні з батьком стосунки маленького Анрі не склалися. Батько був скупою й духовно обмеженою людиною, тітка ж постійно ревнувала хлопчика до батька. Тепле відношення й увагу до себе хлопчик зустрічав лише з боку діда Анрі Ганьона -  батька матері, на честь якого він і був названий. Анрі Ганьон був лікарем, його знали і любили в маленькому провінційному Греноблі. Пізніше у своїй автобіографічній книзі «Життя Анрі Брюлара» Стендаль згадував: "Я був цілковито вихований моїм любим, дідом, Анрі Ганьоном. Ця рідкісна людина у свій час здійснила паломництво до Фернея з метою зустрітися з Вольтером і була ним прегарно прийнята...» Анрі Ганьон був палким шанувальником просвітителів і першим познайомив свого онука з творами Вольтера, Гельвеція та Дідро. Тому закономірно, що декотрі ідеї епохи Просвітництва не тільки були близькими Стендалю як данина пам'яті дитинству, але знайшли своє відображення у його естетичних поглядах. З тих часів бере свій початок й негативне ставлення Стендаля до всіх форм клерикалізму. Таке ставлення пояснюється негативними враженнями, що були отримані в дитинстві від спілкування з фанатиком-єзуїтом абатом Райяном. Під його наглядом маленький Анрі вивчав Біблію. Спілкування з цією людиною залишило у свідомості Стендаля почуття жаху й недовіри до священнослужителів на все життя.

         Дитинство майбутнього письменника співпало з буремними історичними подіями, викликаними Великою французькою революцією. Учень гренобльської Центральної школи Анрі Бейль з цікавістю слідкував за розвитком революційних подій, хоча тоді навряд чи розумів, яке значення для Франції і всього світу вони мали. Він провчився у школі всього три роки, засвоївши, як він сам зізнавався, досконало лише латинь, хоча найулюбленішим його предметом була математика. Пізніше він напише: «Я любив і люблю математику, тому що вона не допускає лицемірства і невизначеності, найненависніших для мене понять». Крім того, він охоче займався філософією і логікою, захоплювався і старанно вивчав історію мистецтв.

         У 1799 р. Анрі Бейль закінчив школу і вирядився з Гренобля в Париж, маючи тверді наміри вступити до Політехнічної школи. Але доля вирішила інакше. Він прибув до Парижа на наступний день після державного перевороту Наполеона. Події 9 листопада (18 брюмера) 1799 р. кардинально змінили плани молодої людини. Юний філософ Анрі Бейль, перший учень з математики і пристрасний шанувальник мистецтв, в одну мить забуває про Політехнічну школу, влаштовується на службу до військового міністерства і відбуває у діючу армію. В середовищі офіцерів драгунського полку сімнадцятирічний корнет, не знайомий з мистецтвом верхової їзди і фехтування, був білою вороною. Він дійсно виглядав кумедно, незграбно сидячи на коні із повним лантухом книг. У якості військового чиновника наполеонівської армії Стендаль побував у Італії, Німеччині та Австрії. Знайомство з європейськими столицями, зустрічі з цікавими людьми значно збагатили світогляд майбутнього письменника. За цей час він встиг пережити і перше велике кохання, і біль розлуки з коханою, випробувати себе на комерційних теренах і назавжди отримати огиду до всякого роду буржуазної заповзятливості. Але як би не складалася доля Стендаля, він завжди знаходив час для роздумів про мистецтво. Молодий офіцер постійно заповнював товсті зошити нотатками про живопис і музику, які поступово складалися у стрункі естетичні судження. Частина з цих зошитів, на жаль, була втрачена під час переправи через Березину.

          1812 року Стендаль прийняв участь у російській кампанії Наполеона, Він відвідав Оршу, Смоленськ, Вязьму, був свідком Бородінського бойовища. Місяць прожив у захопленій французами Москві. За його словами, у Росії він побачив «патріотизм і справжню велич». Опісля падіння Наполеона Стендаль, який негативно ставився до режиму Реставрації і до Бурбонів, подає відставку і надовго виїжджає до Італії, на той час знову захопленої австрійцями. Він оселився в Мілані і прожив там сім років. Мілан став для нього «найчудовішим місцем на Землі». Тут він пише і готує до друку свої перші книжки: «Життя Гайдна, Моцарта і Метастазіо» 1815), «Історія живопису Італії» (1817), "Рим, Неаполь і Флоренція 1817 року», на титулі якої вперше з'являється псевдонім «Барон де Стендаль, кавалерійський офіцер».

          У ті ж роки Стендаль починає працювати над книгою «Про кохання» (1822 р.), де він дуже ретельно й прискіпливо аналізує найвитонченіші душевні переживання людини. Досліджуючи такі важко вловимі тендітні й делікатні людські почуття, письменник спирається на свій особистий досвід і свої душевні переживання. Однак, як справедливо вказує С.І. Великовський, вже тоді Стендаль помічає, що «серцезнавство без історії безпорадне, що пристрасть італійців Відродження не подібна до витонченої куртуазності вельмож Людовіка XIV, німецький бюргер кохає не так, як середньовічний лицар...» Це відкриття стане вельми у пригоді Стендалю, коли йому прийдеться описувати «любов аристократки й провінціалки, світського ловеласа й вихідця з низів».

          В Італії Стендаль знайомиться й зближується з провідними діячами революційного руху республіканців-карбонаріїв, підтримує дружні стосунки з Дж. Байроном, а також товаришує з відомими італійськими поетами-романтиками Монті, Уго Фосколо, Сільвіо Пеліко. Бунтівна натура письменника не могла миритися з тим, що його улюблена Італія страждає під владою Австрії. Стендаль вступає до таємного товариства карбонаріїв, які боролися свободу Італії. Про одну з вент (первинних організацій) карбонаріїв він пізніше напише повість «Ваніна Ваніні».

          У 1821 році рух карбонаріїв зазнав поразки. Австрійські жандарми по всій Італії розшукували Енріко Вісмара і Доменіко – небезпечних карбонаріїв, заочно засуджених до страти. Жандарми не підозрювали, що д цими іменами ховається одна людина — Анрі Бейль. На щастя, його не змогли викрити, але залишатися в Італіі було ризиковане, і Стендаль змушений був терміново виїхати до Парижа. Стендаль покидав Мілан з почуттям «наче в нього відібрали душу». Тут він зустрівся і потоваришував із людьми, для яких честь батьківщини була важливішою за особисте життя. Тут він зазнав і пережив безнадійне кохання до Матільди Вісконтіні, яка рано померла, але назавжди залишилася в його пам'яті. Одним словом, в Італії він залишав своє серце.

          Повернувшись 1822 р. до Франції, Стендаль занурюється в атмосферу літературної боротьби. Офіційний Париж зустрів свого письменника непривітно.

Сюди вже докотилися чутки про «непевні» й сумнівні італійські знайомства Стендаля. У французьких поліцейських письменник викликав не більшу довіру, ніж у австрійських нишпорок і жандармів. За цих обставин Стендалю доводиться бути вкрай обережним. Він друкується в англійських часописах, не підписуючи своїх статей. «Маскування» було настільки ретельним, що лише 100 років по тому був визначений автор цих статей, і вони були перекладені французькою мовою і надруковані на батьківщині письменника.

 -бесіда-повторення за запитаннями вчителя:

Яким ви уявляєте собі Стендаля як особистість, як письменника?
Яке справжнє ім'я письменника?
Свідком яких історичних подій був Стендаль у різні періоди свого життя?

 

Схема-конспект

 

Життя

23 січня 1783 р. – народився в місті Гренобль

1799 р. – закінчив школу і мав намір вступити до Політехнічної школи у Парижі

1799 р. – влаштовується на службу до військового міністерства, відбуває у діючу армію

1800-1802 рр. – сублейтенант наполеонівської армії

1805-1812 рр. – інтендант, бере участь у поході на Москву

1811 р. – подорож до Італії

1814 – 1821 рр. – змушений жити у Мілані, член таємного товариства карбонаріїв.

1822 р. – повернення до Парижа, займається літературною діяльністю

1831-1837 рр. – подорожує по Італії

23 березня 1842 р. – помер у Парижі

 

Творчість

1814 р. – “Життєписи Моцарта, Гайдна і Матестазіо (під псевдонімом Луї-Олександр-Сезар Бомбе)

1817 р. – книги “Історія живопису в Італії”, “Рим, Неаполь, Флоренція”

1817 р. – книга “Життя Наполеона” (вийшла після смерті автора)

1822 р. – трактат “Про кохання”

1823 р. – книга “Расін і Шекспір”

1827 р. – перший роман “Арманс, або Декілька сцен з життя паризького салону 1827 р.”

1829 р. – нариси “Прогулянки Римом”, новела “Ваніна Ваніні”

1831 р. – роман “Червоне і чорне”

1834-1836 рр. – робота над романом “Люсьєн Левен” (“Червоне і біле”)

1837-1839 рр. – цикл новел і хронік, створених на основі старих італійських хронік і сюжетів, роман “Пермський монастир”

1839-1842 рр. – останній роман “Лам’єль” (залишився незавершеним)

 

              Робота з опорною цитатою на уроці.

Як розкривається особистість письменника в його висловлюваннях:

                      

“Друже читачу, не слід перебувати все життя у страху та ненависті.”
“Життя   дуже   коротке,   і   тому   не  треба   плазувати   перед нікчемними негідниками.”
“Любов - це божевілля, бо, покохавши жінку, ми не бачимо її такою, яка вона є насправді; Ала це приємне божевілля,бо лише воно одне і наповнює життя змістом.”    .

•     “Жив. Писав. Кохав.”     
- розповідь вчителя про історію створення романа "Червоне та чорне."

    „XIX ст. буде відрізнятися від усіх попередніх століть точним і полум'яним зображенням людського серця", - писав Стендаль. По суті, це було надзавдання, яке ставив перед собою письменник, розпочинаючи роботу над новим романом. На цей час у Стендаля вже був вироблений «жорсткий, сухуватий, нехтуючий метафоричними візерунками аналітичний стиль», у загальних рисах письменник бачив і відчував образ сучасної йому молодої людини — зухвалого шукача щастя, енергійного й пристрасного у своїх злетах і падіннях, котрий і був, з погляду Стендаля, героєм нового часу. Не вистачало лише напруги, основного стрижня майбутнього твору, першопоштовху, події, у якій би вгадувалась трагедія сучасної незвичайної особистості. Потрібне було відповідне джерело інформації.

    І Стендаль відкрив для себе таке джерело – кримінальну  хроніку. Відкрив у той час, коли його колеги по перу із зневагою ставились до буденної прози життя, до тих пристрастей, які вирували у душах їхніх сучасників, віддаючи перевагу сивій старовині, шукаючи своїх героїв у оповідях про мандруючих заморськими країнами вигнанців.

    У листах до своїх друзів Стендаль радив їм частіше заглядати до «Судової газети», з тим, щоби достеменно знати, чим живе сучасне французьке суспільство, що турбує його і що відбувається у душах молодого покоління. Сам письменник саме тут одного разу наштовхнувся на матеріал, що справив на нього дуже сильне враження. "Судова газета" повідомляла про те, що у грудні 1827 року Гренобльський суд слухав справу Антуана

   Берте, дев'ятнадцятирічного сина сільського коваля, вихованого священиком місцевої парафії. Ця молода людина, потрапивши наставником дітей у дворянське сімейство міста Гренобля, декілька років по тому стріляє під час церковного богослужіння спершу в матір сімейства, а потім у себе. Обоє вони залишились живими. Як ведеться, відбувся судовий процес, і Антуана Берте безжально присудили до смертної кари. Вирок не забарилися привести до виконання. Французькі газети на всі лади коментували цю скандальну історію, створюючи суспільну думку, проти якої і виступив Стендаль. Так народився задум роману "Червоне і чорне», що на віки уславив ім'я письменника. У своєму щоденнику письменник зазначив: “Жульєн, молодий провінціал, учень Плутарха і Наполеона.”

 Всього три роки знадобилось Стендалю для реалізації свого задуму. Йому блискуче здалося перекласти "вельми буденний кримінальний злочин" мовою мистецтва слова. При цьому митець досягнув значного успіху у зображенні соціальної картини життя французького суспільства початку XIX ст., саме тогочасні умови якого й обумовили логіку поведінки героя в новому романі письменника.

    Дія роману розгортається у вигаданому провінційному місті Вер'єрі, що нагадував Стендалю сучасний йому Гренобль, а також у Безансоні, де письменник ніколи не був, і у Парижі, в якому він довго жив і який добре знав, хоча, здається, ніколи по-справжньому не любив. Умовність місця дії роману не випадкова, її легко пояснити: вона сприяла повільній плинності оповіді, створюючи враження всеосяжності і всезагальності подій, що відбуваються. Іншими словами, історія героя роману сприймається читачами не як приватна подія, що виходить за межі буденного життя, а як закономірне явище, обумовлене розвитком французького суспільства доби Реставрації. У цьому і полягає безсумнівна й новаторська майстерність Стендаля як художника-реаліста, який побачив характерне явище часу: суспільство вбиває молодих людей із третього прошарку, якщо вони не скоряються його приписам і намагаються реалізувати свої неабиякі здібності. Отже, письменник задумує роман про трагічну долю талановитого плебея у Франції доби Реставрації. Це – основна  тема роману. Завдяки творчій фантазії художника, замість дрібного честолюбця з'являється героїчна і трагічна особистість щедро обдарованого природою Жульєна Сореля.

   Разом з тим, створюючи незабутні й характерні образи, у діалектичній єдності з конкретно-історичними, соціально-політичними та економічними умовами їхнього життя Стендаль одним і з перших у європейській літературі став аналізувати внутрішній стан своїх героїв – складні  переживання, почуття і навіть втаємничені сфери підсвідомого. Отже, задум автора полягав у тому, щоб розгорнути реальну картину життя суспільства та показати долю людини з нижчих верств у її пошуках щастя. Філософські ідеї Просвітительства про право людини на щастя, які володіли Стендалем, його ненависть до тиранії в усіх її формах, починаючи і державної влади і закінчуючи деспотизмом церкви, до всього, що пригнічує людську особистість, здобувають конкретне втілення у цьому творі.

 

Заключна бесіда

1. Звідки Стендаль взяв сюжет для написання свого роману?

2. Де відбуваються події, описані у творі?

3. У чому проявляються новаторська майстерність Стендаля як художника-романіста?

4. Визначте тему роману «Червоне і чорне»

4.   Підбиття підсумків; домашнє завдання.

          Д/з:  прочитати до кінця роман „Червоне і чорне", опрацювати біографію Стендаля (скласти короткий план-конспект)

 

Конспект уроку №2

 

Тема уроку: „Червоне і чорне" як соціально-психологічний роман. Особливості психологізму в творі

Епіграф:

...Застосувати прийоми математики до людського серця і покласти цю думку  в основу творчого методу і мови почуттів. У цьому – все миcтецтво...

Ф. Стендаль

Мета уроку: ознайомити учнів із поняттям психологізму в літературі та конкретизувати це поняття на прикладі роману „Червоне та чорне"; розвивати навички зв'язного мовлення, виховувати моральні та духовні якості учнів.

 Структура уроку:

Підготовка до сприйняття навчального матеріалу.
Оголошення теми уроку, робота з епіграфом.
Навчальні ситуації:

повторення матеріалу попереднього уроку (літературний диктант)
вступна розповідь вчителя про психологізм у літературі реалізму;
робота зі схемою; складання конспекту (записи в зошит);
творчий звіт групи учнів про психологізм у романі;

-

4.    Підбиття підсумків; домашнє завдання.

Методи і прийоми роботи: розповідь учителя, літературний диктант,  виступи учнів

Міжпредметні зв'язки: історія, українська література, українська мова.

Тип уроку: урок-лекція.

Обладнання: опорно-сигнальна схема „Червоне і чорне" як соціально-психологічний роман.”

 Хід уроку:

                  1.  Підготовка до сприйняття навчального матеріалу.

Наш урок буде присвячено роману „Червоне і чорне". Минулого разу ми говорили про автора, прийшов час звернутися й до самого твору, що визнаний багатьма поколіннями читачів та критиків одним із кращих соціально-психологічних романів. Вже відомо, чому роман можна назвати соціальним. Сьогодні ми дізнаємося, у чому полягає його психологічність.

                2.  Оголошення теми уроку, робота з епіграфом.

Т.ч., темою уроку є розгляд роману „Червоне і чорне" як соціально-психологічного та особливості психологізму в творі.

                3.  Навчальні ситуації.

Повторення матеріалу попереднього уроку.

Літературний диктант.

Справжнє прізвище Стендаля... (Анрі Марі Бейль).
Стендаль народився у... році, в місті... (1783. Гренобль).
Справжнім вихователем Анрі був... (дідусь).
Анрі навчався у... (Центральній школі Гренобля).
У 17 років він стає... (лейтенантом армії Наполеона).
Стендаль побував у таких країнах:... (Італія, Німеччина, Польща, Австрія, Росія).
Роман "Червоне і чорне" був написаний... року. (1831).
Під яким псевдонімом вперше надрукувався Ф.Стендаль...( Луї-Олександр-Сезар Бомбе)
Улюблена країна письменника...(Італія)
Назвіть перший великий роман Стендаля... (“Арманс, або Декілька сцен з життя паризького салону 1827 р.”

 

Вступна розповідь вчителя про психологізм у літературі реалізму.

 Психологізм  художнього  твору – це звернення  митця  до  внутрішнього  світу  своїх персонажів, їх думок, переживань, почуттів. Психологізм, як такий, наявний у кожному творі художньої словесності, адже, як правило, в центрі його опиняються історія життя, становлення характеру, формування особистості людини.

Але існує й інше, більш вузьке розуміння психологізму в літературі. Йдеться про психологізм як окремий, самодостатній принцип творчості письменників, коли предметом відтворення стає сама психологія людини, а психологізм виступає як цілеспрямована розробка засобів і форм її втілення в художньому творі. Естетична цінність героя при цьому вимірюється ступенем його психологічної складності, багатоаспектності його поведінки, обумовленою дією прихованих пружин внутрішнього світу. Таке розуміння психологізму традиційно пов'язують з особливим етапом розвитку художньої свідомості – з  епохою XIX століття, коли заглибленість у душевний світ людини стає ледь чи не визначальним художнім принципом творчості письменників.

В реалістичній літературі внутрішній світ і поведінка героїв несуть на собі, як правило, печатку часу. Письменник нерідко показує пряму залежність їхніх соціальних, моральних та релігійних уявлень від умов існування в даному суспільстві, приділяє велику увагу соціально-побутовому фонові часу. Та все ж, у зрілому реалістичному мистецтві обставини змальовуються лише як необхідна передумова розкриття душевного світу людей. Головним пізнавальним надбанням реалізму є зображення характерів та цілісного духовного життя особистості, виявлення ряду почуттів, притаманних різним типам особистості, душевних драм, - всього того, що складає життя людського духа. Отже, головним моментом при розгляді психологізму в реалістичній літературі є те, що реалістична образність має тенденцію до вираження внутрішнього світу в його безмежному змісті на основі зовнішньої реальності.

             Реалістичний роман XIX ст. вносить у європейську літературу пафос пізнання, пояснення зображуваного (особистості та середовища, їх взаємопов'язаності), потяг до пошуку закономірностей – суспільних, моральних, біологічних. Розвиваючи аналіз свідомості (та підсвідомості), письменники-реалісти посилили внутрішній динамізм роману, подекуди нехтуючи напруженістю зовнішніх подій.

           Художні відкриття прозаїків XIX ст., які звернулися до психології людини, мали надзвичайно велике значення для подальшого розвитку літератури. Відкриття людини як складного комплексу різних процесів і станів, малопомітних душевних порухів знаменувало собою появу нових рівнів художнього освоєння світу. Закономірно, що інтерес до внутрішнього світу людини став домінуючим у другій половині XIX ст. і майже впродовж всього XX ст. Широкий діапазон митців – від реалістів до модернистів – зосередився  на вирішенні цієї надзвичайно складної художньої проблеми – психології  героя художнього твору.

Теорія літератури:

Психологізм художнього – це звернення митця до внутрішнього світу своїх персонажів, їх   думок,   переживань,   почуттів.   Психологізм   як   такий наявний у кожному творі художньої словесності, адже, як правило,    в    центрі    його    опиняються    історія    життя, становлення характеру, формування особистості людини.

 

Робота з епіграфом до уроку.
-На які особливості власного творчого методу звертає увагу             письменник у своєму висловлюванні?
Творчий звіт групи літературознавців про психологічні відкриття у романі.

  Роман „Червоне і чорне" за жанром є соціально-психологічним романом, своєрідним історико-філософським та морально-психологічним дослідженням, як суспільного життя, так і характеру окремої особистості, що формується під впливом реалій сучасного їй світу. Уперше в світовій літературі поряд із зовнішнім сюжетом в романі „Червоне і чорне" з'являється сюжет внутрішній: головна дія відбувається в душі та розумі героя. Це психологічні стани боріння, сум'яття, лицемірства, закоханості, замкненості, пристосовництва, зосередженості на собі та ін. Ними супроводжуються процеси становлення і формування характеру, самоствердження особистості, взаємодія із зовнішнім середовищем, вибір життєвого шляху і очікування смерті. „Червоне і чорне" не просто історія загибелі ловця удачі, а трагедія героїчної за своїми здібностями особистості, якій „не дали змоги відбутися".

           Вже в ранній період своєї творчості Стендаль найбільшу увагу зосереджував на пізнанні психології людини. „Застосувати засоби математики до людського серця, -   занотовує він у чернетках. – Покласти  цю ідею в основу творчого методу і мови пристрастей. У цьому – все  мистецтво". Однак пізнання душі людини письменник не обмежував дослідженням лише самої особистості як такої, для нього вона, передовсім, результат поступу історії, складного нагромадження і переплетіння різних обставин, у тому числі й соціальних, які мають вплив на долю героя. Тому для Стендаля психології людини поза історією не існує, пізнати особистість для нього – означає  проникнути у таємні закони історичних подій. Письменник визначає свідомо свою власну систему естетичних цінностей, вважаючи, що справжній художник має якнайбільш об'єктивно зображувати і своїх героїв, і рух історії. Не дивно, що він порівнював митця із „дзеркалом", яке  “відображає то небесну блакить, то брудні калюжі та вибоїни". Письменник, за Стендалем, повинен подавати точну картину життя героя в динаміці розвитку його внутрішнього світу, який формується під тиском традицій певної епохи і водночас є результатом становлення самої особистості людини, характерних тільки для неї індивідуальних рис.

   Отже, ідейна і художня тканина твору грунтується на взаємозв'язку двох планів – розвитку подій, учасниками яких є персонажі роману, і внутрішній дії, русі думок і почуттів його головного героя Жульєна Сореля. Стендаль широко, віртуозно використав новаторське відкриття – сповнений  драматизму внутрішній монолог для зображення всіх нюансів у роздумах та переживаннях Жульєна, пані де Реналь і Матильди де ла Моль – внутрішня  дія, продовженням якої є невіддільні від неї вчинки. Форма оповіді, що ведеться від третьої особи з переключенням зі світу зовнішнього у світ внутрішній, - досить вдалий прийом. Він чи не вперше використаний Стендалем для висвітлення потаємних пружин психіки, що рухають героєм.

          Психологія героїв роману складна та сповнена протиріч, їх взаємовідносини невіддільні від душевної боротьби. Саме в роботі думки та в душевних порухах Жюльєна втілені і його поривання до мети, і внутрішня боротьба, яку він при цьому переживає.

          Таким чином, Стендаль розкриває світ думок і почуттів Жульєна Сореля, роблячи читача свідком його внутрішніх монологів. В глибоко інтелектуальному образі Жульєна – героя, для якого характерна напружена робота думки, знаходить вияв остаточна перемога нового способу зображувати людей, „Це свято розуму, що стало можливим завдяки новій техніці, було рішучим розривом з романтичною традицією, модою", - справедливо відмітив Жак Прево у роботі „Творення у Стендаля". Жульєн бачить світ, в якому живе, досліджує його, проникає думкою в минуле, намагається відгадати своє майбутнє. Читач разом з героєм роману осмислює події, і йому все зрозуміло. „Герой, що критично споглядає своє життя, вперше з'явився у творі автора памфлетів „Расін і Шекспір", чиїм девізом є „Досліджуємо". Стендаль здійснює свою новаторську програму.

          У романі, стикаються дві точки зору: читач бачить усе, що відбувається у „Червоному і чорному", і очима Жульєна, і очима автора, кругозір якого незрівнянно ширший, який знає те, що незрозуміле його герою, і з висоти свого світогляду уважно розглядає політичну ситуацію, суспільство та шлях Жульєна в ньому. Техніка „подвійного зору" – зображувальний засіб, що складає враження повної об'єктивності. На думку багатьох дослідників, історії формування внутрішнього світу Жульєна Сореля підпорядкована і композиція роману. Вона має не тільки хронікально-лінійний характер (біографія героя), а й включає в себе, як уже було вказано вище, історію духовного життя героя, становлення його характеру в складній і драматичній взаємодії із соціальним середовищем. „Головне, - стверджує Є.Сорокіна, - дія  внутрішня, яку перенесено в душу і розум героя: перед кожним вчинком, від якого залежить подальший розвиток подій, Жульєн Сорель доскіпливо аналізує кожну ситуацію і себе в ній". Звідси так багато внутрішніх монологів. Стендаль вперше вводить їх в літературу, добиваючись тим самим високої майстерності психологічної характеристики героїв.

         Уперше у світовій літературі поряд із зовнішнім сюжетом у романі з’являється сюжет внутрішній: головна дія відбувається у душі та розумі героя. Отже, ідейна і художня тканина твору грунтуеться на взаємозв’язку двох планів – розвитку подій, учасниками яких є персонажі роману, і внутрішньої дії: русі думок і почуттів його головного героя.

На ознаку жанру вказує і підзаголовок роману – “Хроніка 19 ст.” Відомо, що підзаголовок, як правило, уточнює назву твору і певною мірою відображвє ставлення автора до того, про що йде мова на його сторінках. У самому романі “хроніка часу” безпосередньо поєднується з “хронікою життя” головного героя. Це визначає і один із головних конфліктів твору: людина і час, людина і суспільство.(див. додаток до уроку).

Деякі дослідники вбачають прояв психологізму навіть у самій назві твору. Спочатку роман мав назву “Жульєн”, яка вказувала на прагнення автора зосередити увагу лише на життєвій долі свого головного героя. Але потім Стендаль ввів у заголовок кольорову символіку червоного і чорного, що свідчить про розширення контексту авторського задуму. До речі, щодо назви й досі точаться дискусії в літературних колах: дослідники не можуть дійти єдиної думки щодо змісту цієї кольорової назви. Сам Стендаль цього не пояснював.

Теорія літератури.

Внутрішній монолог –  різновид монологу, в якому передаються внутрішні переживання персонажа замість опису зовнішніх реальних подій, ситуацій, що викликають ці переживання. Стилістично В.М. оформлюється як внутрішня мова дійової особи з відповідною часовою послідовністю думок, характерними синтаксичними конструкціями, способом вислову тощо.

Соціально-психологічний роман – різновид жанру роману, в якому відображено зіткнення внутрішніх прагнень героя із соціальними обставинами, досліджується зв’язок між духовним станом особистості та суспільними умовами, глибоко розкрито психологію персонажів, мотиви їхніх вчинків,роздуми, почуття, що свідчать про стан суспільства взагалі та його вплив на внутрішній світ людей.

 

 Складання конспекту (записи в зошит).

Уперше в світовій літературі поряд із зовнішнім сюжетом в романі „Червоне і чорне" з'являється сюжет внутрішній: головна дія відбувається в душі та розумі героя.
Для Стендаля психології людини поза історією не існує, пізнати особистість для нього – означає проникнути у таємні закони історичних подій.
Стендаль порівнював митця із „дзеркалом", яке „ відображає то небесну блакить, то брудні калюжі та вибоїни".
Новаторське відкриття Стендаля – сповнений драматизму внутрішній монолог для зображення всіх нюансів у роздумах та переживаннях героїв.
В  глибоко  інтелектуальному  образі  Жульєна – героя, для якого характерна напружена робота думки, знаходить вияв остаточна перемога нового способу зображувати людей.
У  романі   стикаються  дві  точки  зору:   читач   бачить  усе,   що відбувається  у „Червоному і чорному", і очима Жульєна, і очима автора.
Історії   формування   внутрішнього   світу   Жульєна   Сореля   підпорядкована і композиція роману. Вона має не тільки хронікально-лінійний характер (біографія героя),  а й включає в себе історію духовного життя героя, становлення його характеру в складній і драматичній взаємодії із соціальним середовищем.
Форма оповіді, що ведеться від третьої особи з переключенням зі світу зовнішнього у світ внутрішній.
Читач – свідок внутрішніх монологів героя.
«Хроніка часу» поєднується з «хронікою життя» головного героя.
Психологізм присутній у самій назві твору.

 

4.   Підбиття підсумків; домашнє завдання.

Наступного разу мова піде про композицію роману та символіку його назви.Д/з: зробити власні спостереження над композицією твору і дати пояснення заголовку роману.


Теги: Стендаль, Виниченко Т.М.
Навчальний предмет: Зарубіжна література
Переглядів/завантажень: 1086/128


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar