Головна » Зарубіжна література

М.В. Гоголь. Своєрідність творчого шляху. Поєднання реалістичних і романтичних тенденцій у творах „Вечори на хуторі біля Диканьки”, „Шинель”

 Мета: розкрити своєрідність творчого шляху і протиріччя духовного світу письменника, показати поєднання романтичних і реалістичних тенденцій у його творах, розвивати навички аналітичного мислення, самостійної роботи; виховувати патріотизм, інтерес до історичного минулого  і культурної спадщини нашого народу.

 Обладнання: портрети письменника, виставка книг Гоголя, ілюстрації до творів.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань

 

                                     Хід уроку

 

Вступне слово вчителя.

Відкриваючи сьогодні ще одну сторінку російської літератури, ми відчуваємо себе спокійно і впевнено, ніби маємо зустрітися з давнім знайомим. Чи ж нам, українцям, не знати  Миколу Васильовича Гоголя, якого народила щедра на таланти полтавська земля? Саме для того, мабуть, і народила, аби відкрити її красу і самобутність цілому світові. 

Актуалізація опорних знань

           Які ж картини, книги, герої спливають у вашій уяві, коли ви чуєте ім’я письменника? ( «Ланцюжок» Слово про Гоголя». Учні по черзі називають відомі їм твори, героїв, епізоди, екранізації, факти з життя письменника, але не більше одного речення).

 Слово вчителя

  Зазвичай ми починаємо вивчати творчість будь-якого письменника з біографії та його творчого шляху. Не виняток і сьогоднішній урок. Однак ми не обмежимося хронологічним викладом подій, адже не так все просто було в долі письменника. Складнощі і протиріччя доводили до крайнього напруження змучену душу і свідомість Гоголя, і врешті-решт передчасно забрали його з життя

       Що вирувало в ньому, приховане і не зрозуміле не тільки стороннім, а й самому Гоголю?

        Хто він – реаліст чи романтик на літературній карті ХІХ століття?

Спробуємо з’ясувати ці питання на сьогоднішньому уроці, а розмову будемо вести і російською, і українською мовами, аби ще раз відчути, що творчість Миколи Васильовича стала «золотим мостом» між культурами двох народів.

   Спочатку заглянемо до нашої картинної галереї і подивимося на письменника очима його сучасників

  (Презентація груп  «Живописців» і «Літературознавців»: «Гоголь у живописі і спогадах сучасників»)

 

 Гоголь для современников был человеком постоянно удивляющим и во многом таинственным. Веселый и пасмурный, простодушный и замкнутый, грустный и надменно поучающий, Гоголь оказывался неуловим для четких определений. Даже лицо его двоилось под испытующими взглядами современников.

       Вот каким его увидел вскоре после выхода «Вечеров на хуторе близ Диканьки» художник А.Г. Венецианов.  

Бодро поднятая голова изображена в полупрофиль. Резкие черты лица смягчены выражением доброты и веселого лукавства. Глаза чуть насмешливы и очень внимательны. Губы тронуты улыбкой. Одет Гоголь модно, почти щеголевато, -ведь он часто бывает у светских друзей, иногда и во дворце (у Жуковского), и не хочет казаться простодушным провинциалом.

    А через семь лет в 1839 году писатель С.Т.Аксаков  в один из приездов Гоголя в Россию из Рима, где он жил, создавая «Мертвые души», говорил:  

«Наружность Гоголя так переменилась, что его можно было не узнать: следов не было прежнего гладко выбритого и обстриженного франтика в модном фраке! Прекрасные густые волосы   лежали у него почти по плечи; красивые усы, эспаньолка довершали  перемену; особенно в глазах, когда он говорил, выражалась доброта. веселость и любовь ко всем; когда же он молчал или задумывался, то сейчас изображалось в них серьезное устремление к чему-то высокому…»

 

Портрет работы Ф. Моллера. 1840.

 

А вот другой взгляд. Известный романист Г.П.Данилевский вспоминал:

 

Портрет  работы  Э. Дмитриева-Мамонова

 

«Среднего роста, плотный  и совершенно здоровым цветом лица, он был одет в темно-коричневое длинное пальто и темно-синий бархатный жилет, наглухо застегнутый до шеи, у которой поверх атласного черного галстука, виднелись белые мягкие воротнички рубахи. Его длинные каштановые волосы прямыми космами спадали ниже ушей, слегка загибаясь над ними. Тонкие, темные, шелковые усики чуть прикрывали полные, красивые губы, под которыми была крохотная эспаньолка. Небольшие карие глаза глядели ласково, но осторожно и не улыбаясь, даже тогда, когда он говорил что-то смешное. Длинный, сухой нос придавал  этому лицу и этим, сидевшим по его сторонам, осторожным глазам, что-то птичье, наблюдавшее и вместе с тем добродушно-горделивое.  Так смотрят с кровель украинских хуторов, стоя на одной ноге,  внимательно-задумчивые аисты».

          Но, пожалуй, самый глубокий портрет Гоголя принадлежит живописцу Александру Иванову (автору знаменитой картины «Явление Христа народу»). Живя рядом с Гоголем в Риме он беспрестанно его рисовал.  Портрет работы А. Иванова. 1841.

На портрете работы Иванова Гоголь по-домашнему открыт, но это не делает писателя менее сложным.  Таинство остается. Кажется даже, что один глаз у Гоголя глядит весело и насмешливо, а другой скорбит.

 

Вчитель. Відкриваючи для себе «знайомого незнайомця» М.В.Гоголя, спробуйте нічого не пропустити. Для цього я вам раджу протягом уроку заповнити таблицю: (СЛАЙД)

 Це мені було відомо

 Це я дізнав(ла)ся на уроці

 

 А тепер вирушаємо дорогами життя письменника

(СЛАЙД) (Презентація біографів «Дорога у  безсмертя»)

М уз и к а  п а м я т н и к  т е к с т  

Старосветский уют Васильевки, Кибинцы – имение вельможи Трощинского с театром и домашним оркестром, учителя Нежинской гимназии высших наук. Все это самые первые впечатления в жизни худощавого мальчика. За первыми последуют вторые, третьи, десятые…и их груз придавит вот этого согбенного вконец, с болезненно заостренным лицом человека, запрятанного в глубину двора. Кажется, что он бормочет чепуху о бесовском дурмане, наказаниях за грехи и забыл начисто о ярком малороссийском солнце, радостных красках ярмарок в Сорочинцах.  Его угнетает сейчас серое небо, плотный и липкий снег. Снег на темени, плечах, спине…

   …  Разнообразны впечатления детства Гоголя. Мирная жизнь в небольшом имении Васильевка Полтавской губернии, где он родился 1 апреля 1809 года, была неторопливой и естественной, как сама природа.

Полная свобода: у мальчика не было строгих гувернеров и учителей – всем наукам обучал его до гимназии семинарист, не стеснявший его ни  в чем. Поездки в соседнее имение  к Трощинскому  - богатому и знатному вельможе, любившему удивлять многочисленных гостей не только изобилием обедов, пышностью балов, но и домашним оркестром, крепостным театром.

      Отец будущего писателя, Василий Афанасьевич Гоголь–Яновский, писал для этого театра комедии, сам ставил их, выступал и как актер. Вместе с родителями на сцене театра Трощинского  иногда играл и  Николай Гоголь.

       В Гимназии высших наук города Нежина (1821-1828) Гоголь получает достаточно глубокое образование, складывется и его характер.

Наблюдательность и остроумие, умение «угадать человека» и остро, характеристически воспроизвести его черты соученики замечают в нем уже в эти годы. В его сатирических коротких зарисовках, в ранней (несохранившейся) пьесе, в выступлениях на сцене гимназического театра – во всем угадывается будущий комедиограф.

    Юному Гоголю еще не ясно, какую деятельность он изберет, каково для него «предопределение судьбы». Но он твердо знает, что не хочет быть похожим на «существователей». Желание вырваться из почти животной жизни «существователей» вызывает в нем страстное  стремление увидеть Петербург – прекрасную столицу, деятельная жизнь обитателей которой, по его представлениям, не имеет ничего общего с сонным существованием.

«Во сне и наяву мне грезится Петербург, с ним вместе – и служба государству».

     Но мечтам найти себя на поприще юстиции не суждено было сбыться, хотя Гоголь признавался: «Неправосудие, величайшее в свете несчастье, более всего разрывало мое сердце». Холодный и равнодушный Петербург  встречает его неприветливо. Гоголь не смог поступить на достойную гражданина государственную службу, в которой он видел тогда свое призвание. Средства, которыми он располагал, были на исходе.

      В поисках заработка Гоголь пытается поступить на сцену одного из императорских театров в Петербурге. Но и эта заветная надежда исчезла после отказа инспектора императорских театров А.И. Храповицкого. Он поступает переписчиком бумаг в департамент. Бессмысленная и утомительная возня с бумагами, игра чиновных самолюбий вокруг, всеобщая продажность и равнодушие к судьбам людей  - вот характерные черты, обнаруженные Гоголем в столичных чиновниках.

        Но высокое призвание не забыто Гоголем.  Он пробует свои силы в литературе. Неоценимое значение сыграла в этот период дружба  с Пушкиным и Жуковским. Летом 1831 года все трое жили в царском селе.

Пушкин был в восторге от живительного и бодрого смеха «Вечеров на хуторе близ Диканьки». Одобрение Пушкина окончательно убедило Гоголя в том, что его призвание – литература.

  

 Вчитель. Багато хто з нас сприймають сьогодні «Вечори…», як новорічну казку, чи просто веселу й неймовірно фантастичну книжку. Але така думка хибна, і якщо ми хочемо мати справжнє уявлення про цю збірку, мусимо познайомитися з дослідженнями літературознавців та істориків.

 

  Презентація «Літературознавців»

 

    История создания «Вечеров на хуторе близ Диканьки»

В 1830 году в журнале «Отечественные записки» появляется первая повесть «Вечеров на хуторе близ Диканьки» - «Басаврюк, или Вечер накануне Ивана Купалы». Успех этой повести вдохновляет Гоголя, он оставляет службу, чтобы все время посвятить литературной работе.

      Особенно активно работает над сюжетами из украинской жизни. В письмах к матери он просит собрать для него песни и сказки, описать нравы, обычаи, поверья, забавные анекдоты, сообщить названия деталей крестьянского платья, наряда дьячка и т.п. «Здесь так занимает всех все малороссийское»,- замечает он.

      В конце 1831 года вышла первая книга «Вечеров на хуторе близ Диканьки», куда вошли повести:

«Сорочинская ярмарка»,

«Басаврюк, или Вечер накануне Ивана Купалы»,

«Майская ночь, или Утопленница»,

«Пропавшая грамота».

 В начале 1832 года появляется вторая книга, включившая повести:

«Ночь перед Рождеством»

«Страшное место»

«Иван Федорович Шпонька и его тетушка»

«Заколдованное место»

    В «Предисловии» шутливыми рассуждениями пасичника Рудого Панька Гоголь сообщает читателям, что, издавая свои повести, он продолжает традицию использования народного творчества, которую основал Пушкин.

 «Вечера на хуторе близ Диканьки» открыли русскому читателю незнакомый ему прежде мир ярких, полных жизненной силы образов, безудержной фантастики, искрометного юмора, мир, где торжествует молодость, красота, где жизненные препятствия легко преодолеваются, где можно на черте слетать в Петербург и попросить черевички для своей любимой у самой царицы.  Гоголь показывает духовную одаренность народа, красоту и богатство его души, живость ума и силу характера.

 

Актуалізація опорних знань. Доповніть « Гроно»

 

Вчитель. Як бачите, Гоголь зображав дійсність переважно зі святкового боку: це ярмарок, травневі нічні гуляння, різдвяні святкування. Та поруч з романтичними образами, спритних, сильних, кмітливих парубків і гордих сільських красунь виникають цілком реалістичні образи простуватого Солопія Черевика, якого успішно дурить його сварлива жінка, небагатого розумом пихатого сільського голови і і захопленого земними втіхами дяка.

Гоголь зумів поєднати в одному творі образи реальних історичних осіб – Потьомкіна, Катерини ІІ, запорожців – з фантастичними героями – чаклунами, відьмами, чортами, русалками.

    У світ мрії і поезії вриваються конфлікти реальної дійсності: в основі жахливих подій «Вечора напередодні Івана Купала» лежить цілком реальний соціальний конфлікт – майнова нерівність закоханих, а  у «Травневій ночі» парубки нарікають на голову: «Он управляет у нас как будто гетьман какой… помыкает, как своими холопьями…Мы, слава богу, вольные козаки!»

    Ще більше розкриють нам неоднозначність і серйозність  «Вечорів на хуторі біля Диканьки» історичні факти і легенди, пов’язані з твором. «Ніч перед Різдвом» - своєрідна візитна картка збірки. Чому?  Знову таємниця, оповита легендами і припущеннями.

         Презентація «Істориків».  «Невідомі «Вечори…»

[Подпись:]    Офіційна історія за часів Катерини склала досить негативну думку про запорожців, стверджуючи, що вони нехтували власним життям, зраджували, знищували самі себе.         Гоголь, захоплювався  історією, викладав її в Петербурзькому університеті. Мріючи написати справжню історію, він викладає свій погляд на давні події у різдвяній казці.    Згадайте епізод, коли Вакула перебиває козаків своїм проханням, і козаки так і не встигли попросити імператрицю. Про що? З яким проханням вони прибули до палацу?  

 

          У 1774 році козаки прибули до Катерини. Здавалося, у цариці не було підстав для особливих турбот: успішно завершилася кримсько-турецька війна, спіймано Пугачова, відбулося таємне вінчання з Потьомкіним, імператриця чекала народження дитини. Одне тільки не давало спокою – козаки, які хочуть об’єднатися у якусь там державу, створити свою дику владу!

         Потьомкін підказує вихід. І, як показала історія, вдалий для цариці. Козаки, які не мали поразок у жодних сутичках з ворогом, здалися без бою царським військам. Чому?

       Про це і каже Гоголь.

       У Потьомкіна з козаками були особливі стосунки. Вони називали його «батьком», 1774 році козаки його обрали генеральним суддею Запорізької Січі, вірили йому безмежно. Саме до нього звернулися з проханням: «Залиши Січ!»

Потьомкін пообіцяв владнати справу, навчив при зустрічі з царицею бути ввічливими, засвідчити свою відданість. То ж козаки  приїхали до палацу, щоб попросити не чіпати Січ, обіцяли служити  вірою і правдою імператриці. За порадою Потьомкіна Катерина заспокоїла козаків, а повісті Гоголя царський обман приховано за Вакулиним проханням.

        За кілька місяців виходить наказ  - зруйнувати Січ!

        У червні 1775 війська оточили запорожців, і ті здалися без бою, сподіваючись на обіцянку Катерини. У серпні виходить маніфест про знищення Січі і заборону вживати назву «запорізький козак».

       Гоголь планує видати 6-томну історію України, але встигає видати тільки один том.

      Сам вибір Диканьки теж невипадковий.

      Диканьку у Петербурзі знали всі. Це була резиденція канцлера Кочубея. Тут було збудовано палац на 101 кімнату, тріумфальна арка до зустрічі царя Олександра І, саме тут приймали іноземних послів. Саме на популярність  Диканьки розраховував Гоголь, обираючи її місцем дії у своєму творі.

     Випадково  чи ні, але «Вечори …» стали закодованою історією України.

     До того ж існують легенди, пов’язані і з долею самого письменника.

    Подейкували, що над родиною Гоголів-Яновських висіло прокляття: з 12 дітей лише 4 залишилися живими. Перші двоє дітей народилися мертвими. Завагітнівши втретє, мати щодня ходила в Диканьку за 30 верст пішки. Саме там, У Кочубеївській церкві, де зберігалася ікона Миколи-чудотворця, яка з’явилася  невідомо звідки під час грози і так само таємниче безслідно зникла, мати вимолювала життя своїй дитині. Народився Микола.  

      Люди тут і досі переповідають історії про чортів і відьом, кажуть, що це є насправді. Дослідники стверджують, що герой повісті «Ніч перед Різдвом» Пацюк – реальна особа. Прототипом його був козак Пащенко, невисокий на зріст, але кремезний і міцний настільки, що дві корови не могли зрушити його з місця.

          К О М І К С

       Колись Диканька була козацьким селом. Козаки мали тут власну церкву, а під час набігів ворогів безслідно зникали разом із сім’ями.

       Сучасні мешканці Диканьки тривожилися, що земля провалюється цілими ділянками у напрямі до церкви, особливо під час дощів. Обстеження фахівцями виявило, що під селищем є ціле козацьке місто, але воно настільки пошкоджене, що повний план його встановити не вдалося. Збудоване підземне місто було ще за часів Батия. Козаки знайшли його, розчистили і зберігали в таємниці його існування.  Гоголь з дитинства чув легенди про незвичайну здатність козаків миттєво зникати, та й інші народні містичні перекази вабили його.

      Після «Вечорів…» прийшла слава, але сам письменник дуже змінився. З’явилися страхи, передчуття ранньої смерті. Гоголеві  дуже хотілося писати про реальні події, реальне життя, але містика непереборно заволодівала сторінками його творів.

      І все життя  -  суцільні протиріччя і протистояння

 

Вчитель У 1835 році Гоголь видає відразу дві збірки: «Миргород» і «Арабески».

Зверніть увагу, як талановито поєднує письменник в збірці «Миргород» героїчну історію («Тарас Бульба») з трагічною містикою («Вій») і низькою буденністю («Повість про те, як посварилися  Іван Іванович з Іваном Никифоровичем»). Так само примхливо переплітається, на перший погляд, непоєднуване  у збірці «Арабески»: статті про історію  та мистецтво створюють високий поетичний фон, на якому розгортаються реальні і фантастичні картини життя Петербурга - в повістях «Невський проспект», «Портрет», «Записки божевільного» У 1842 році Гоголь поєднав повісті із збірки «Арабески» з написаними пізніше  - «Ніс», «Шинель» та ін. Всі  вони пов’язані місцем дії, за що їх і називають «петербурзькими повістями»

      Гоголь створив безжальний портрет міста, в якому гине і спотворюється все людське. Він вводить в літературу образ «маленької людини», що живе абсолютно безпросвітним життям. Це Акакій Акакієвич Башмачкін з повісті «Шинель»

    Презентація

                 Н.В.Гоголь «Шинель»(1842).

«Шинель» рождалась из реального случая: некий чиновник ценой невероятных лишений купил дорогое охотничье ружье, но в первый же день охоты оно зацепилось за камыши, упало в воду, исчезло на дне. Несчастный после этого случая заболел и чуть не умер. Сослуживцы сделали складчину и купили бедняге новое ружье.

    История эта, рассказанная в одной компании, вызвала дружный смех. Не смеялся только Николай Васильевич. Спустя некоторое время он написал повесть «Шинель».

    Герой Гоголя был менее удачлив.

 «Итак, в одном департаменте служил один чиновник…» Акакий Акакиевич Башмачкин – бедный человек, жизнь которого бессмысленная и никчемная: он переписывает бумаги в департаменте, причем вкладывает в это дело  всю душу и даже берет работу надом. Семьи нет. Никаких занятий тоже. Ничего другого он делать не умел. «…Акакий Акакиевич, если и глядел на что, то видел на всем свои чистые, ровным почерком  выписанные строки…»

    Чиновники постоянно подшучивали над ним, особенным предметом насмешек была его старая шинель. И если уж слишком  невыносимой была шутка, Башмачкин произносил одну и ту же фразу: «Оставьте меня, зачем вы меня обижаете?» - и в этих проникающих словах звенели другие слова: «Я брат твой».

    Мечта обрести новую шинель изменила весь смысл жизни Акакия Акакиевича. Шинель стала частицей его естества. Пошить шинель – значит стать другим человеком!

    Гоголь подробно описывает, как долго решался герой на новую шинель, вел длительные переговоры с портным Петровичем, как собирал деньги, как выбирал сукно и подкладку, мех на воротник.  Когда же наконец успокоился в мыслях о шинели, «…само существование его стало каким-то более полным, будто он женился…». «Петрович провозился за шинелью всего две недели…»

 И вот шинель готова. «Вышло что и рукава были хороши». Все его поздравляли. « Он чувствовал всякий миг минуты, что на плечах его новая шинель…». Один чиновник даже пригласил его на именины.

   После веселой гулянки он впервые за много лет шел по вечерней улице. И вот здесь, на широкой темной площади у него шинель отобрали «какие-то люди с усами». «Он чувствовал, что в поле холодно и шинели нет…»

     Огромное мужество проснулось в робком чиновнике, когда он скитался по кабинетах начальников, пытаясь найти защиты и помощи.  Но ему не только не помогли, но один генерал даже накричал так, что Акакий Акакиевич «обмер, покачнулся, задрожал всем телом». Он пришел домой совсем больной, лег и умер.

     Героем повести Гоголь сделал «существо никем не защищенное, никому не дорогое, никому не интересное…» Он хотел, чтобы слова бедного Акакия Акакиевича: «Я брат твой» - проникли в самое черствое, самое жестокое сердце.

    Даже концовка повести – появление мертвеца Акакия Акакиевича, который мстит за свою обиду,- несмотря на свою фантастичность имеет реалистическую направленность. Говоря о неоднократных появлениях мертвеца, писатель иронически заявляет: «Привидение, однако же было гораздо выше ростом, носило преогромные усы… оно же показало такой кулак, какого у живых не найдешь»

    «Все мы вышли из «Шинели» Гоголя», - скажет Достоевский, подчеркнув тем самым великую силу таланта Гоголя-реалиста, раскрывшегося со всей полнотой в его крупнейших произведениях – комедии «Ревизор» и поэме «Мертвые души».

      Комедию «Ревизор» Гоголь создал удивительно быстро, за два месяца, - К концу 1835 года  она была готова. Ее постановка  в Александринском театре вызвала бурю негодования со стороны дворян, чиновников, купечества. Гоголь был потрясен обвинением  в том, что он враг России, что он оклеветал ее в комедии. Ожесточение против «Ревизора»,  «всеобщее невежество» так огорчили Гоголя, что он почувствовал себя усталым и больным и в  июне 1836 года уехал лечиться за границу.

   Гоголь мечтает «оправдаться»: написать «Мертвые души» как поэму о любви к России. Он начинает странствовать по Европе. Париж кажется ему суетливым. Германия пугает размеренной будничностью существования. он выбрал Рим. Здесь даже развалины не кажутся  мертвыми.

   Гоголь всю жизнь желал нетленности, незыблемости высоких дел. Италия была местом паломничества русской  интеллигенции, так что Гоголь не терял связи с соотечественниками.

   В Италии Гоголь тосковал по России, но и боялся вернуться на Родину. Были кратковременные поездки, но остаться здесь не мог, хотя в письмах писал: « Ни одной строки не мог посвятить я  чуждому. Непреодолимой цепью прикован я  к  своему… Сложить мне голову свою не на Родине».

      В 1845 году он сжег написанный второй том «Мертвых душ» снова пишет и снова сжигает готовый второй том.  Ища душевного покоя, умиротворения, обращается к религии.

В последние годы своей жизни Гоголь дважды был в Одессе. Первый раз  он прибыл сюда 16 апреля 1848 года из Константинополя на фрегате «Херсонес». Второй раз  - 24  октября 1850 года, останавливался в усадьбе Трощинского и тут всю зиму работал над вторым томом «Мертвых душ»

27 марта  1851 года он посетил Полтавщину, возвращаясь из Одессы. Он мечтал  вернуться сюда, но осуществить желание ему не довелось.

    Гоголь надорвался, желая изменить пошлую жизнь России. Физические силы оставили его, 25 февраля 1852 года он умер в Москве, в доме друзей на Никитском  бульваре и был похоронен на Даниловском  кладбище.  Умер,  так и не найдя примирения между двумя сторонами своей души: моралистом и художником.

     Сегодня в московском дворике стоит памятник скульптора Андреева. Вот так и смотрит Николай Василевич на торжества в свою честь, на нашу жизнь и думает, как и двести лет назад: «Как грустна наша Россия». А у него на родине,  в Диканьке, живет легенда, что Гоголь не умер, а сейчас  в Ерусалиме  молится за Украину. Иногда возвращается,  ища что-то…

 

 Рефлексія. Аргументуйте думку: Гоголь романтик чи реаліст?

Висновок. Радянський письменник С. П. Залигін говорив, що великий російський художник слова  „был предтечей если не всех, то очень многих современных литературных направлений”. Залигін зв'язує „Шинель” з сучасним реалізмом і неореалізмом, „Вій” та „Портрет” – з сучасним містицизмом, „Ніс” – з творчістю Ф. Кафки, „Ревізор” – з К. Чапеком, «Тараса Бульбу» – з історичним романтизмом в його сучасному вигляді, „Мертві душі” -  з художньо-соціальними дослідженнями, „Женитьбу” – с водевілем, „Вибрані місця із переписки з друзями” та „Театральний роз'їзд» з есе. І хоча з цією класифікацією  впливу Гоголя на зарубіжну літературу не всі літературознавці згоджуються, не можна не бачити впливу великого російського художника слова на творчість, як окремих письменників, так і на розвиток літератури деяких країн в цілому.

   Домашнє завдання.  Прочитати за підручником життєвий і творчий шлях Гоголя, заповнити таблицю: «Риси романтизму і реалізму в творах Гоголя»; індивідуальні завдання за поемою «Мертві душі» (презентація образів поміщиків)


Теги: Калашник Н.М., Гоголь
Навчальний предмет: Зарубіжна література
Переглядів/завантажень: 93/11


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar