Головна » Зарубіжна література

М. де Сервантес „Дон Кіхот”

Мета уроку: показати двоїстість вдачі Дон Кіхота, дати відповідь на проблемне запитання: „Хто ж він – божевільна людина чи шляхетний лицар?”; розвивати в учнів уміння висловлюватися та аргументувати свою точку зору, вислуховувати та поважати думки інших; на прикладі образу Дон Кіхота - „гуманіста з мечем” – готувати школярів до важливої для нашого сьогодення думки про те, що добро має бути озброєне і що для перемоги його над злом належить вибирати правильні шляхи.

Обладнання: портрет Сервантеса роботи Гедана; ілюстрації Г.Доре до роману;

фонозапис.

Тип уроку: урок – засідання прес-клубу.

Вступне слово вчителя: Сьогодні у нас не звичайний урок, а засідання прес-клубу. Перш ніж відкрити засідання, згадаймо наші девіз і правила. Девізом прес-клубу став вислів французького філософа Вольтера: „Ваша думка мені глибоко ворожа, але за ваше право її висловити я готовий пожертвувати своїм життям.”

У нас дозволяється:

[*]        сперечатися, не погоджуватися із загальноприйнятою точкою зору;

[*]        висловлювати різні, можливо, зовсім дивні та оригінальні думки з проблемами, що обговорюється;

[*]        визнавати можливість помилковості своїх поглядів і просити критично їх осмислити.

У нас забороняється:

[*]        висловлюватись образливо про будь-кого;

[*]        під час обговорення питання переходити на особистість опонента;

[*]        переривати співрозмовника;

[*]        бути категоричним;

[*]        висміювати думку опонента чи доводити її до абсурду;

[*]        спрямовувати розмову в інший бік, коли немає аргументів;

[*]        використовувати образливі перебільшення, а також слова:„Усі, ніхто, завжди, ніколи, скрізь, ніде…”

Звучить фонозапис:

Учень із творчої групи (читає):

         Ласкавий лицар. Він говорить. Мова

         Тече, немов ручай із кришталю.

         О, як я слухати його люблю!

Ось він іде, як доля загадкова,

         Світ веселити силою жалю,

         Скорботою свого святого слова.

Учитель. Так писав про Дон Кіхота нікарагуанський поет Рубен Даріо. Засідання нашого прес-клубу ми присвячуємо одному з найзагадковіших літературних героїв – Дон Кіхоту Ламанчському. Ми маємо з’ясувати для себе, хто ж він є насправді – дивак, що остаточно втратив почуття реальності та здорового глузду, чи шляхетний, мужній лицар, борець за свободу та справедливість. Ми з вами дізнаємося, чи можна „світ веселити силою жалю, скорботою свого святого слова”; поставимо багато інших актуальних для нашого сьогодення запитань, можливо, на деякі з них дамо відповіді.

Експерт. Скільки існує роман Мігеля де Сервантеса, стільки триває полеміка навколо його центрального образу. Серед критиків „Дон Кіхота” ми зустрінемо таких мислителів та митців, як Шеллінг і Гегель, Байрон і Гете, Гейне і Гюго, Тургенєв та багато інших. Говорячи про роман, кожний з них висловлював свій оригінальний, самостійний погляд.

         Так, наприклад, німецький філософ Гегель уважав, що у „Дон Кіхоті” висміюється ідея лицарства у своєму найвищому значенні. Поет Гейне зазначав, що цей роман – величезна сатира на людському захопленість взагалі, в Дон Кіхоті він бачив символ мрії, високої поезії і всього ідеального, а в Санчо – тверезу прозу і реальність, тому роман трактував як утвердження фатальної. Неминучої протилежності мрії та реальності, ідеального і дійсного, котрі не можуть існувати в людському суспільстві поряд. Інший німецький письменник – Шіллер – писав, що дон Кіхот – це „шляхетна та прекрасна натура”. Один із викривачів роману англієць Байрон стверджував, що „успіх його

 

(Сервантеса) був куплений дорогою ціною морального занепаду його батьківщини”. Французький

 

письменник Гюго, погоджуючись з думками критиків про те, що роман має таємний смисл, підкреслював, що в глибині душі він на боці Дон Кіхота, а за сміхом Сервантеса криються сльози.

 Учитель. Як бачимо, різні, іноді зовсім протилежні судження викликає цей роман. Цікаво, а що ви думаєте про його героя?

(Учні висловлюють різні думки)

Експерт. Хто може знати свого героя краще, ніж його автор. Отож давайте пильніше подивимося на самого Мігеля де Сервантеса Сааведра.

(Учень звертається до портрета письменника)

         У біографічному нарисі О.І. Цомакіона читаємо: „У двадцять років це був молодий ідальго, що дорожив знатністю свого імені та славою предків. Незважаючи на свою бідність, гордий, із загартованим у боротьбі з матеріальними нестатками характером, незалежний, волелюбний, сміливий, він пристрасно прагнув корисної та самовідданої діяльності. Його мужня краса гармоніювала з внутрішнім змістом. На його портретах, що збереглися, бачимо людину з обличчям енергійним та виразним, з високим чолом, з відкинутим назад волоссям, з правильною дугоподібною лінією брів. Орлиний ніс з тонкими рухливими ніздрями, витончена звивиста лінія губ, огняні проникливі широко відкриті очі з легким відтінком іронії у погляді – все це різке, виразне і викриває натуру пряму та цілісну, людину діяльну та позитивну, що не має нічого спільного з мрійником”.

Учитель. Прошу звернути увагу на останнє речення, особливо те, що, як пише біограф, сам Сервантес не мав „нічого спільного з мрійником”. Так що ж тоді мав на меті письменник, створюючи цей роман, і як йому вдалося створити образ, можливо, наймрійливішого з усіх мрійників? Спитаємо про це у самого Сервантеса.

Учень-Сервантес. Дійсно, спочатку моя ідейна мета була – знищити владу лицарських романів та перешкодити популярності, яку вони отримали не тільки у вищому товаристві, а й серед простолюду. Книга мислилася як літературна пародія на лицарський роман. Однак згодом „книжкового лицаря”, героя пародії, змінює справжній шляхетний лицар подвигу. Недаремно я написав в епілозі роману:„Для мене одного народився Дон Кіхот, а я народився для нього, йому судилося

 

полюбив свого героя і, закінчивши у 1605 році свій твір, навіть і гадки не мав, що мені знову потрібно буде взятися за перо. Проте трапилося непередбачене: незабаром після того, як з’явився роман, я дізнався, що хтось (прізвище дослідники моєї творчості так поки що і не з’ясували) написав ІІ том, у передмові до якого було багато принизливих натяків, образливих для мене. Мій герой виглядав як жалюгідний дурень. Звичайно ж, примиритися з цим я не міг і вирішив дати бій ворогу, що сховався під псевдонімом Алонсо Фердінандеса Авельянди. Так я написав продовження роману. Але як захистити улюбленого героя від спроб лжеавторів зганьбити його? Залишалося, на жаль, тільки одне: завершити твір смертю Дон Кіхота.

Експерт. Але не всі зрозуміли такий кінець. Так, німецький письменник Томас Манн назвав смерть Дон Кіхота „літературним убивством”. Він писав: „Одна справа, коли любимий автором герой умирає у ході розповіді, а зовсім інша - коли автор змушує його померти…, щоб ніхто інший уже не міг змусити його розгулювати по світу.”

Учитель. А ви розумієте почуття автора до свого героя? Чи погоджуєтеся ви з таким незвичайним способом захистити його? І взагалі, сміх чи сльози викликає у вас доля Дон Кіхота?

(Відповіді школярів)

Учень-художник С. Бродський. Мені ніколи не було смішно - навіть під час найпершого читання, коли мене хвилювали значно більше, ніж текст, ілюстрації Доре у  чудовому виданні, яке мені подарували з нагоди закінчення 5-го класу школи. Деякі мої друзі заходилися сміхом кожного разу, коли цей дивний довготелесий дідок потрапляв у халепу. Я не знав чому, але підкочувався до горла клубок, і я відкачував калатання його шляхетного серця. Я не міг сміятися там, де хотілося кричати та зупинити хамське знущання з безумного ідальго!

Учитель. Прихильники  цієї точки зору, використовуючи текст, поясніть, чому саме такі почуття викликає герой М. де Сервантеса.

(Учні згадують відповідні епізоди роману та коментують їх)

Учитель. Дійсно, ми бачимо на початку роману нашого героя щасливою людиною. Мета та завдання його значні та гуманні, він прагне знищити несправедливість, викрити кривду, припинити зловживання. Звідси і відчуття радості: він потрібен світу. Своїм активним утручанням герой намагається допомогти людям стати щасливими. Але, на жаль, це тільки у його мріях. А що ж насправді? Який результат „подвигів” Дон Кіхота?

 

( Школярі-опоненти Дон Кіхота висловлюють свої думки, наводять приклади з тексту, говорять про те, що ми бачимо на сторінках роману не тільки гуманну та шляхетну людину, а й навіженого з хворобливою уявою, що мріє про небувалу славу, не цікавлячись при цьому, які наслідки матимуть його вчинки, тобто перед нами людина, що весь час знаходиться у конфлікті з дійсністю, ось чому його подвиги іноді не тільки не корисні, а й шкідливі, і часом нікому не потрібні).

Учитель. Важко не погодитися з аргументами опонентів нашого героя. Іспанське прислів’я стверджує:„Три багато та три мало можуть занапастити людину: багато говорити і мало знати; багато витрачати і мало мати; багато уявляти і мало значити”. Дон Кіхот був переконаний, що можна лише одним списом та мечем відновити справедливість у світі трактирників та торговців. А як ви вважаєте, чи мусить добро бути озброєним, чи варто уміти оборонятися, захищати свої ідеали?

(Відповіді учнів)

Експерт. Французький письменник Проспер Меріме вивчив навіть іспанську, щоб прочитати „Дон Кіхота” в оригіналі.

Учень - Проспер Меріме. Я гадаю, що, незважаючи на те, що нам дивними здаються вчинки та дії героя, ми йому співчуваємо, роман залишає відчуття доброти, і в ньому, як на мене, повністю відсутні скепсис та цинізм. Мені здається, „лихо тому, хто ніколи не переймався  хоча б деякими думками Дон Кіхота, хто ніколи не наражався на насмішки та удари долі за те, що намагався відновити справедливість”.

Учень - І. Тургенєв: „Дон Кіхот увесь переймався відданістю ідеалу, заради якого він здатен зазнати всі можливі злигодні, пожертвувати життям. Саме життя він цінує настільки, наскільки воно спроможне слугувати засобом для втілення ідеалу, для встановлення істини та справедливості на землі. Жити для себе, піклуватися про себе Дон Кіхот уважав би ганебним. Він увесь живе (якщо можна так висловитися) у нестямі - для інших, для своїх братів, для протидії ворожим людству силам - чаклунам тобто гнобителям.”

Учитель. Українська поетеса Ліна Костенко в „Баладі моїх ночей”, присвяченій нашому герою, пише:

                   Ти, Дон Кіхоте, може, біснуватий?

Що в тебе є? Печаль і далина.

Тобі не досить – просто існувати?

 

Ці рядки стали епіграфом сьогоднішнього нашого засідання. Так, Дон Кіхот не може „просто існувати”, сенс його життя - у боротьбі за щастя інших.

Експерт. У XIX ст. виникає поняття „донкіхотство”. Цим словом стали називати вчинки людини, що прагне до якоїсь високої мети, але не помічає реальної неможливості її здійснення. Цікаво й те, що поняття „донкіхотство” включає в себе повагу до людини та визнання її високої духовної сили.

Учитель. Хто ж ви - Дон Кіхоте Ламанчський? У кожного з нас цей герой викликає різні емоції. Хтось захоплюється його мужністю та шляхетністю, когось він дратує своїми наївними мріями та ідеями. Це не є дивним - адже всі ми різні. Та, як би там не було, нас уражає цей лицар та мудрець величезною добротою та людяністю. І, мабуть, допоки житимуть диваки, готові пожертвувати собою заради ідеї, добро існуватиме на землі. Не випадково кажуть: „Світ тримається на диваках!”.

         Ми закінчуємо вивчати роман М. е Сервантеса, підходить до завершення наше засідання, а Дон Кіхот знову збирається у дорогу, сподіваючись знайти відгук у серцях нових читачів.

                   Кто говорит, Что умер Дон Кихот?

                   Вы этому, пожалуйста, не верьте:

                   Он не подвластен времени и смерти.

                   Он в новый отправляется поход!

                                                                  Ю. Друніна


Теги: Радченко Л.З., Сервантес
Навчальний предмет: Зарубіжна література
Переглядів/завантажень: 1025/162


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar