Головна » Зарубіжна література

Літературна вітальня „Великодні дзвони”

Урок рекомендується провести у 8-му класі під час вивчення тематичного розділу “Осмислення людської долі та найвищих цінностей людського життя”.

    На останньому уроці по вивченню творчості Антуана де Сент-Екзюпері і його філософської казки “Маленький принц” згідно програми розкриваю основи духовно осмисленого життя людини, спонукаю учнів до роздумів про вищі цінності людського існування та про його сенс.

   Подана тема розглядається в кінці навчального року (приблизно травень місяць) і часто співпадає з періодом Пасхальних свят. Тому, вважаю, доцільно пов’язати вивчений матеріал із історією Священного писання християн – Біблії, яка стала основою морального кодексу кожної людини.

   Урок позакласного читання у 8-му класі “Великодні дзвони” має стати ключем до сприйняття вічних моральних цінностей людини.

 

ТЕМА:  Великодні дзвони. Літературна вітальня до дня Воскресіння Господнього.

МЕТА:  розкрити суть релігійно-християнського свята Воскресіння Господнє, ознайомити учнів з кращими зразками світової літератури та живопису про Христа, виховувати почуття любові до людей і світу, у якому ми живемо.

ТИП  УРОКУ: літературна вітальня.

ОБЛАДНАННЯ: репродукція картини Леонардо да Вінчі “Благовіщення”, “Свята Анна з Марією, маленьким Христом і Іоанном Хрестителем”, О. Іванова “Явлення Христа народу”, плакат: “Христос воскрес! Воскресаймо і ми!”, виставка книг з творами на релігійну тему, виставка дитячих малюнків.

 

ЕПІГРАФ: “Подъ смертью – жизнь безъ льт»

                                               Г. Сковорода

                                               7-а пісня з “Саду божественних пісень”

 

ХІД  УРОКУ

 

Вступне слово вчителя.

Жодна в світі книга не може дорівнятися своєю популярністю та вагомістю до Біблії, Священного писання  іудаїстів (Старий заповіт) та християн (Старий і Новий заповіт).

Упродовж багатьох століть вона була і залишається джерелом духовності і високих моральних цінностей, яких повинна досягти людина.

    Сьогодні, діти, ми зібралися у цій літературній вітальні, щоб поговорити про суть людського буття, про духовне очищення людини, яке несе усім нове велике і світле свято – Воскресіння.

     Кожна подія в історії людства зважується на терезах вічності, терезах Божих. Скільки людської марноти зникло у вирі часу, навіть не похитнувши шальки тих терезів. Але є у безкінечній череді днів один, найголовніший день, який перевів людство із площинної двомірності у багатовимірний Всесвіт вільного духу. В цей день відбулося Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, а разом з тим почалося Воскресіння Людини.

     Колись Адамові і Єві забракло довір’я до Божих слів про смертний наслідок передчасного споживання плодів з дерева пізнання добра і зла. Людина, ушкоджена гріхом, відтоді смертна. Тому і не судилося людству споживати плодів іншого райського дерева – дерева життя.

      Гасне розум, занепадають і гинуть душі, в яких немає місця спасінню. Світ і ми в ньому потребуємо покути, а покута, за словами святого Кирила Олександрійського, скріплюється Воскресінням Христовим, яке стверджує і нашу надію на Воскресіння.

 

(Учень читає уривок з вірша Бориса Пастернака “Гетсиманський Сад”)

В холоднім небі мерехтіли зорі,

Сріблився шлях, стеливсь на горизонт

І гнувся попід Оливкову гору,

А в темнім долі пропливав Кедрон.

 

І був тут сад, покинутий, самотній.

Він учнів залишив біля воріт

І мовив їм: “Душа моя скорботна...

Чувайте тут зі мною – і пождіть”

 

Безмежна ніч зависла, наче скеля,

Над краєм тьми, заглади й небуття.

Весь світ застиг, як застига пустеля,

Був тільки сад, де жевріло життя.

 

Вдивляючись у чорні ті провалля,

У порожнечу спущених заслон,

Моливсь Отцеві у поту кривавім,

Щоб чашу смерті мимо пронесли.

 

І в тій молитві смертна втома спала.

Він вийшов з саду. Наче неживі,

Заморені чеканням, учні спали,

Порозкидавшись покотом в траві.

 

Він розбудив їх: “Вам Господь дав жити

У дні мої, а вас на сон стає

Син Чоловічий має вас лишити –

На руки грішних він себе здає”.

 

Лише сказав, як раптом звідусюди

Вогні, мечі, юрба рабів сліпа,

Юрба заброд, а попереду Юда

З продажним поцілунком підступа.

 

Я зійду в гроб. На третій день воскресну,

І каравани барж спливуть з ріки.

І як дараби йдуть по ріках скреслих,

На суд мій з пітьми попливуть віки.

 

Учень: Великодні дзвони дзвонять,

            Дзвонять  дзвони Великодні!

Є якась містична таємниця в глибинах дзвону, що передає вість і будить пам’ять підсвідомих глибин.

    Дзвони супроводжують усі свята, але Великдень – особливо. Величні, радісні, урочисті дзвони віщують світу радість: Христос Воскрес.

 

Учень: У світі банальних римських легіонерів, самовдоволених фарисеїв і неосвіченої юрби, яка прагне хліба й видовищ, дуже важко вірити в чудо! Так само, як важко вірити в святість. До того ж страх засліплює серця і сковує людську істоту. Людина звикла до неминучої смерті.

     Воскресіння – то явище зовсім нове, небачене. Це перемога над смертю. Це – Євангелія – Благовість. Звідси і дзвони благовісні.

 

Учень: Колись молодий Павло Тичина, який раніше був диригентом церковного хору, написав у книзі “Замість сонетів і октав” слова, що звучали як виклик  більшовицькій культурі:

Без конкурсів, без нагород

Напишіть ви сучасне “Христос воскрес!”

А що могли створити скалічені насильством, що звикли до сухого пострілу замість дзвону? В тій же книжці згадаймо такі слова:

Одягайся на розстріл! Крикнув хтось

і постукав у двері.

Я прокинувся. Вітер розчинив вікно.

Зеленіло і добрішало небо.

І над усім містом величезний рояль грав.

І зрозумів я – настав Великдень.

 

Учень: Але це був тільки початок боротьби Зла проти Бога і проти людини. Далі пішов голод 1921 і 1933 – людина валялася на дорозі, як муха.

     Далі – колгоспна сірість без свят і без Великодніх дзвонів.

     Далі – руйнування храмів і переливання дзвонів на гармати.

    Далі – руїна в роки війни...

    Вони систематично виганяли в те велике свято людей на роботу, хоча Великдень припадає на неділю, ніби вихідний.

     Не диво, що в пам’яті трьох поколінь замовкли Великодні дзвони. Залишилися побутові атрибути свята – паска і крашанки.

 

Учень: Нині ми схожі на травмованих людей, які наче знову вчаться ходити, думати, святкувати. І дуже важко здобутися на радість у нинішніх злиднях у сучасній комедії переодягань вчорашніх гонителів, переодягань у нові маски.

     Але животворна сила Воскресіння, дух свята проникає в серце людини. Ми, як ніколи, розуміємо слова Шевченкові:

 

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

І неситий не виоре

На дні моря поле.

Не скує душі живої

І слова живого.

Не понесе слави Бога,

Великого Бога.

 

Учень: Людина читає Євангелію... Очищається від суєти, відходить від пристрастей, нахилів – від рабства тіла. Людина перестає глушити душу, і душа прокидається, як гілка весною.

       В нашій культурі багато і літературних, і музичних, і малярських образів такого пробудження. Страждання очищають. Але не будь-які страждання. Тільки велика гуманна ціль підносить людину. Тільки любов просвітлює. Тільки віра оживляє і наповнює духом.

 

Учень: Наші батьки й діди перейшли море страждань і мук, які не очищали і не підносили. Звідси безліч жертв, які не засвітились ні на вівтарі народному, ні на вівтарі Господньому.

      У П.Тичини “скорбна мати” проходить рідними полями, як зневажена революцією Мадонна:

Схились, Мадонно, на причілок

останньої хати в селі.

Усміхнись – і піди собі геть по ріллі,

Одганяючись до куль, як од пчілок.

Скільки скорбних матерів уже не впізнавало своїх дітей і не чуло радості:

Христос воскрес? – не чула,

Не відаю, не знаю

   ( П. Тичина “скорбна мати”).

 

Учень: Люди, вигнані на чужину, теж втрачали радість свята, тільки в пам’яті воно оживало:

Христос Воскрес! Давно затерся

Серед потоку сліз і зол.

І білим голубом до серця

Не припада вже цей глагол.

Це писав поет-волиняк Олекса Степанович в еміграції. І наче вторив йому Анатолій Галан:

                       Не чути дзвонів великодніх

                       В далекім краю – чужині.

Однак усі знали і почували пам’яттю серця:

                      Христос Воскрес! Нема й не буде

                      Величніших і глибших слів.

Учень: З цим скарбом виживали українці в зонах ГУЛАГу.

      Цей скарб понесли українці на чужину. Вони будували там навколо нової церкви свою маленьку Україну. Понесли з собою свята і звичаї, писанки і вишивки.

     Зберігали пісню і мову, любов і пам’ять про рідний край.

 Учень:  Містичне  свято! Воно сповнене символів позамежних. Католицький Захід більше святкує Різдво, причому в стилі життєрадісних карнавалів, з образом матері і дитини. Наші ікони – то щось інше, таємниче, сповнене таємного свята.

 

Учень: Наша ж віра заснована переважно на цінностях світу невидимого, на істинах по той бік видимості. Звідси ідеалізм, який живить нашу культуру.

     Звідси і заповідь Христова – любов до всіх, замість око за око...

 

Учень:  Споконвіку прийнято у нас перед Великим постом  просити прощення і прощати гріхи ближнім. На Великдень вітаються і цілуються навіть затяті вороги. Згадаймо, у Нечуя-Левицького баба Палажка поцілувалася з бабою Параскою!

     Кожне повернення до свята повертає нам мир душі і веселість серця, той життєрадісний   ключ, що ним живиться мудрість народу – за всіх політичних режимів.

 

Учень:  Великодній дзвін віщує людям оновлення. Чепурні українські хати особливо чепурили до Великодня. “Христос Воскрес”! – в тому вітанні звучить голос чистої віри й любові. “Воістину воскрес!” – відповідає душа до душі.

     І навіть коли це звичаєві, формальні привітання, то все одно такий тон налагоджує душу на добрий лад, і нагадує, що світ має добру основу. Як писав англійський поет Кіплінг:

Вмирає метушня століть,

Відходять королі й вожді,

Та давній вівтар твій стоїть

У серці скрути і надій.

 

Учитель: Велична постать Ісуса, Сина Божого, який віддав своє життя заради спасіння людства, заради їх очищення, завжди привертав до себе увагу не тільки простих віруючих, а й людей талановитих, майстрів слова, музики, живопису. То ж давайте спробуймо всі разом поринути у глибокий і величний Світ мистецтва, присвяченого Месії і Спасителю.

   (На фоні музики учні коментують репродукції картин Леонардо да Вінчі, О. Іванова, висловлюють свої думки і враження про витвори світового мистецтва, присвячені постаті Ісуса). 

 

Учитель:  Знання про духовно-моральне мистецтво збагачують нас, роблять наші душі милосерднішими і добрішими. Христове Воскресіння мов теплий весняний дощ, збуджує і оновлює наші серця.

     І донині Великодні дзвони благовістять невимовну радість для всього людства. То найвеличніший гімн життю, гімн Віри й Надії. На самому дні горя й скорботи, у хвилини невдач і страждань у нас завжди залишається попереду радість – радісна надія на духовне воскресіння.

    Хай же воскресіння прийде у кожну душу, у кожне серце людини і поновить його вищою силою любові до ближнього.


Теги: Великдень, Лисиця Н.О.
Навчальний предмет: Зарубіжна література
Переглядів/завантажень: 52/6


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar