| Головна » Зарубіжна література |
Мета: з'ясовуючи факти біографії поета, прослідкувати його шлях від неоромантизму до кубофутуризму; Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Обладнання: портерт Ґійома Аполлінера, репродукція картини П.Пікассо «Жінка з віялом».
Хід уроку I. Оголошення теми, мети та завдань уроку. ΙΙ. Актуалізація опорних знань учнів. Перевірка домашнього завдання. Твір-мініатюра на тему «Чи був похід Орфея у підземне царство марним?» Один із варіантів твору: Так, Орфей зазнав поразки. Але його сходження в потойбіччя не було безплідним. Адже герой збагатився досвідом пізнання смерті, відчуття нових граней любові, усвідомлення меж людських можливостей. Удруге і назавжди втративши Еврідіку, він водночас отримав нові творчі імпульси, набув іпостась трагічного лірика. Відкривши для себе стежку в царство смерті й повернувшись назад. Орфей встановив зв'язок між земним і підземним світами і здійснив місію їхнього посередника. А це і є, за Рільке, покликанням митця. Центральною метафорою у Рільке є троянда, яка щорічно народжується і вмирає. І поет як обранець неба повинен у нескінченному обертанні між життям і смертю здійснювати їх зв'язок і взаємоперетворення. ΙΙΙ. Опрацювання теми уроку. Вступне слово вчителя Сьогодні ви у творах розкрили тему поета і поезії за Рільке і саму сутність модерністської доби, котра прагнула синтезу чуттєвого й духовного, швидкоплинного й вічного, потойбічного і земного, буття і творчості. З ім'ям Ґійома Аполлінера пов'язаний розвиток французької і світової літератури початку ХХ століття, хоча більшість сучасників не зрозуміли пошуків і новаторства його у царині поезії, вважали його вірші формально недосконалими. Тож сьогодні на уроці ми прослідкуємо, як склалася доля поета, ознайомимося з його творчістю, з'ясуємо основні етапи творчого шляху. В ході роботи пропоную вам скласти словник літературознавчих термінів, які ви почули на уроці. Учні, готуючись до уроку, отримали випереджувальне домашнє завдання. Отож, слово біографу. Біограф. Доля Ґійома Аполлінера була непростою, що вплинуло і на його творчість. Справжнє ім'я поета – Вільгельм – Альберт – Володимир – Олександр – Аполлінарій Костровицький. Він народився 26 серпня 1880 року у Римі, а помер у Парижі. Аполлінер був позашлюбною дитиною. Його мати, Ангеліна Костровицька, була донькою польського емігранта, колишнього штабс - капітана російської армії, який емігрував до Італії після поразки польського повстання 1863 року. Батьком поета був італійський офіцер Франческо д'Аспермон. До 9 років хлопчик жив в Італії, потім – Монако, Ніцца, Канни; з 1899 року і до смерті Париж. У 1902 році поет взяв собі літературний псевдонім Ґійом Аполлінер, а перша поетична збірка його «Бестіарій» вийшла у 1911 році. У 1911 році поета заарештували і кинули на тиждень до в'язниці.Його звинувачували у викраденні з Лувру «Джоконди» Леонардо да Вінчі. Внаслідок цієї неоднозначної події був створений цикл віршів «У в'язниці Санте». У 1913 році вийшла збірка «Алкоголі», в якій відчувається вплив футуризму (урбаністична тематика, технізований світ). До 1916 року у реєстраційних книгах поет записувався як «італієць» або «росіянин», або «поляк». Саме у 1916 році він був поранений у голову на фронті Першої світової війни, куди пішов добровільно, щоб отримати французьке громадянство. Рана не гоїлася два роки, і у віці 38-ми років Ґійом Аполлінер помер від «іспанки» (різновиду грипу). Літературознавець. Ранній період творчості поета пов'язаний з фольклором, романтичними традиціями і відображає вплив символізму на творчі пошуки митця. Це поезії «Хвора осінь», «Рейнська осінь», «Дзвони», «Циганка». Поезія «Лорелея» за часом написання також належать до раннього періоду творчості, хоча була опублікована пізніше. (Учень читає вірш) Сюжет вірша має фольклорну основу. Він пов'язаний з відомою німецькою легендою про бідну красуню Лору. Ім'я Лорелея перекладається як «Лор» - «діва» і «лей» - «скеля». Міф про Лорелею в основу свої творів поклали письменники-романтики К.Бретано, Г.Гайне. Але в поезії Аполінера події позбавлені фантастичного елементу, а вірш в цілому динамічний і драматичний. Учитель. У 1900 році Ґійом Аполлінер захопився кубізмом і був першим, хто виступив у пресі з поясненням засад кубістського мистецтва. Кубізм – авангардистська течія в образотворчому мистецтві першої чверті XX століття. Ії представники прагнули виявити геометричну структуру об'єму, розкладаючи його до простих тіл – кулі, конуси, куби. Мистецтвознавець: Представником кубізму був Пабло Пікассо. Назва течії виникла випадково: А.Матісс побачив картину Брака «Будинки в Екстаці» і сказав, що це нагадує дитячі кубики. З легкої руки випадкового журналіста, що використав це порівняння виникла назва «кубізм». Кубізм мав бути мистецтвом, котре, за словами Пабло Пікассо, відтворює світ не таким, яким його бачить митець, а таким, яким він його мислить. Шляхом розкладання всіх предметів і форм на прості геометричні фігури та їх перекомбінування відповідно до задуму митця кубісти сподівалися прийти до створення інтелектуального й аналітичного живопису, здатного розкривати структуру речей і їхню внутрішню сутність, виражати «константи буття», підніматися до рівня вимог сучасності, входити в неї і сприяти її перебудові. Пропоную вашій увазі репродукцію картини П.Пікассо «Жінка з віялом», яка виконана в стилі кубізму. Ця картина відноситься до періоду творчості Пікассо, який називається "сезаннівським". Тони - охристі, зеленуваті, коричневі, але більш розмиті, мутні. Використовуються прості геометричні форми, з яких будується зображення. Вчитель: Аполлінера пов'язують із кубізмом у літературі, іноді поєднуючи це явище з літературним футуризмом і називаючи кубофутуризмом. У творчості Аполлінера виявилися властиві кубофутуризмові особливості, і перш за все, симультанеїзм (від фр. Simulitaine - "одночасний") - схильність до одночасного зображення в одній площині різнорідних об'єктів, віддалених, не пов'язаних між собою образів, мотивів, переживань і вражень. Наслідуючи поетів кінця минулого століття, Аполлінер вважав, що магістральний шлях розвитку призводить до створення синтезу мистецтв - музики, живопису та літератури. Літературознавець:Свою першу велику поетичну збірку спочатку Аполлінер хотів назвати збірку "Вода життя". Але зміна назви на "Алкоголі" робила поета немовби спадкоємцем теми сп'яніння, розвинутої А. Рембо. У контексті поезії Аполлінера алкоголь поєднується з вогнем і прометеївським началом ("І життя наче спирт полум'яний ти п'єш"). Найвизначнішими у збірці є вірші "Зона", "Міст Мірабо", "Кортеж", "Мандрівник". Поезія «Міст Мірабо» є яскравим прикладом кубофутуризму. Групова пошуково-дослідницька робота. Завдання для груп: 1 група - Які поетичні новації стосовно організації віршованої мови ви помітили у творі? Чому, на вашу думку, автор використовує дані прийоми? 2 група – Визначити образи - символи у Ι строфі, інформацію презентувати у вигляді таблиці. 3 група - Визначити образи - символи у ΙΙ строфі, інформацію презентувати у вигляді таблиці. 4 група - Визначити образи - символи у ΙΙΙ строфі, інформацію презентувати у вигляді таблиці. 5 група - Визначити образи - символи у ΙΥ строфі, інформацію презентувати у вигляді таблиці.
Орієнтовні результати роботи груп.
1 група
В поезії «Міст Мірабо», як ми бачимо, Аполлінер зовсім відмовився від пунктуації як засобу регулювання ритму вірша. На нашу думку, поет вважав, що читач має сам відчути ритм, емоційну виразність вірша й створити його синтаксичний та інтонаційний малюнок. 2 група 3 група 4 група 5 група
Вчитель: Зі сказаного можна зробити висновок, що не можна двічі увійти в одну ріку, не можна зупинитися і подивится на воду відсторонено. Це умовна зупинка часу. «Міст рук» - також спроба зупинити час. Любов мине, але спогади про цю мить щастя, гармонії залишаються назавжди. Міст Мірабо – це певний символ Вічності, в одному із значень – зупинка часу. Разом з тим міст Мірабо – це і символ кохання, і місце зізнань, це і місце побачень закоханих. Ліричний герой сумує за коханням, що ще пройде, страждає, що це відбудеться, але живе і надіється. Щодо відсутності розділових знаків, то сам Аполлінер писав: «ритм і паузи вірша – оце і є справжня пунктуація, й іншої не треба». Відсутність розділових знаків створює одночасно уявлення і про цілісність, єдність світу, і про плинність часу, і змінність усього. Такий підхід до синтаксису вірша створює ілюзію польоту ліричного героя у просторі і часі, і неможливо виділити головне і другорядне. Бо головне – це реальність душі ліричного героя, яка на все відгукується, впливає на все що бачить у своєму польоті. У цій поезії вона ніби затрималась над мостом Мірабо, сповнена коханням, що минає і готовністю до змін. В цьому проявляється «надреалізм» поета – сюрреалізм. Літературознавець. Сюрреалізм – авангардистська течія в мистецтві, яка виникла в 10-20-і роки XX ст.. Авангардизм (фр. «передовий загін») – одне з відгалужень модернізму, загальна назва художніх течій початку XX ст.., представники яких шукали нових зображувальних засобів у мистецтві. Основними течіями авангардизму поряд з сюрреалізмом є футуризм, експресіонізм. Основні принципи, на яких ґрунтувалась творчість авангардистів: суб'єктивність творчості (творили всупереч традиційному мистецтву); Особливого поширення сюрреалізм набув у Франції. Аполлінер дав своє тлумачення сюрреалізму: «Коли людина хотіла відтворити ходу, вона винайшла колесо, не схоже на ногу. Тобто вона діяла по-сюрреалістичному, сама того не усвідомлюючи». Ідеться про художній образ, який не має зовнішньої схожості з предметом, але з особливою силою виражає його внутрішню суть, його ідею. Тобто сюрреалізм є засобом пізнання реальності, але пізнання не примітивного, а глибинного. Так колесо виражає «ідею» ходи, пересування. Що ж із цієї програми було втілено самим поетом? Насамперед, у його поезії відчутна така ж потужна, як і в маніфестах, впевненість, що людство - на порозі нової ери: "Іде доба новітніх магій /І скоро скоро ми побачимо / Мільйони див мільярди чуд / Які й не снились міфотворцям / Старих вигадливих віків.» Ліричний епос Аполлінера природно передається за допомогою вільного вірша: цього вимагає й фрагментарність обраних деталей, і перенесення уваги з окремих моментів особистої долі на події всесвітнього значення. Могутній поступ історії, надзвичайна велич і різноманітність подій цього століття - війн, революцій, технічних переворотів –саме це стає об'єктом поезії і, у свою чергу, вимагає особливої форми зображення, такої ж багатоманітної. Зваживши все сказане сьогодні, ми можемо зробити висновок про те, що творчість Аполлінера – це синтез художніх течій і напрямів. Вчитель: Прикладом такого синтезу стала збірка поезій Аполлінера «Каліграми. Вірші Миру і Війни» (1918), яку він присвятив пам'яті друга, літератора Рене Даліза, що загинув на фронті. ЛітературознавецьДруга велика поетична збірка, видана Аполлінером за життя, дістала назву "Каліграми. Вірші миру і війни (1913-1916)" і вийшла друком 1918 року. Збірка присвячена пам'яті друга-поета, літератора Рене Даліза, вбитого на фронті 1917 року. "Каліграми" складаються з шести розділів і містять 84 поезії. Розділивши книгу на шість частин за хронологічним принципом, Аполлінер ніби підкреслив, що "Каліграми" - ліричний літопис епохи. Послідовність віршів створює щось схоже на проходження кіл пекла, яке завершується коротким оптимістичним апофеозом з кількох звернених у майбутнє віршів 1917-1918 років. Вірші, що увійшли до збірки, - зразок аполлінерівського поетичного експерименту: частина віршів видрукована у вигляді "ліричних ідеограм" чи "каліграм", тобто таким чином, щоб їх текст утворював графічний малюнок. Свої перші ідеограми Аполлінер створив навесні - влітку 1914 року. Такі "малюнки" по-своєму висловлювали аполлінерівську потребу в синтезі словесного та графічного образів. Словесний образ постає на сторінці в просторі, поєднуючи "намальоване" словами з пропусками, з порожнечею, тобто з певним звучанням тексту. Аполлінер не перший використав цю форму вірша. Відомі ідеограми, що належать ще до IV століття до н.е. трапляються вони і в "Гаргантюа і Пантагрюелі" Ф. Рабле.. Новаторство Аполлінера - не у винахідливості запропонованих малюнків - вони нескладні: сонце, мандоліна, смужка диму, голуб, фонтан, черевик, а у прагненні залишитися ліричним поетом і в експериментальній формі. Спочатку, Аполлінер спробував поєднати тему війни з мотивами кохання (цикл "Вірші до Лу", численні послання до Мадлени). Наївна віра закоханого в те що, в «ім'я нашого щастя схопилися армії", тому й "гранати схожі на зорі", поступово витісняється розумінням трагедії, почуттям спільності з нею, своєї відповідальності. Поет вражений розмахом бійні: "Хто б міг подумати, що так розцвіте людожерство. Що треба стільки вогню щоб засмажить м'ясиво людське...". До збірки "Каліграми" увійшло багато фронтових віршів, в яких автор протестує проти війни, викриває її криваву абсурдність. У віршах цього циклу Аполлінер виявляє певну стриманість, уникає прямого вираження жалю. Приховане ж страждання ще більше вражає. Найвідомішою каліграмою є «Зарізана голубка й водограй» (1914 рік написання). Один з учнів виразно читає вірш. Групова пошуково-дослідницька робота. Завдання для груп: 1 група – визначити тему поезії та особливості форми поезії. 2 група – визначити символіку образів у поезії. 3 група – визначити філософський сенс вірша. 4 група – визначити особливості стилю письменника. 5 група – визначити, у чому полягає новаторство поета та його вплив на подальший розвиток літератури модернізму.
Орієнтовні результати роботи груп
1 група. Цей вірш про війну та її страшні наслідки для людей. Головна тема – втрати і біль. Візуально – це каліграма, написана у формі звернення до друзів, хлопців і дівчат, з якими ліричного героя роз'єднала війна; плач (подібність до народнопісенного жанру плачу). Зі змісту поезії ми дізнаємось, що друзі автора або загинули («Постаті убиті любі»), або їхня доля невідома («вже може їх нема тепер»). Ліричний герой оплакує всіх: і живих, і мертвих. Адже війна вбиває душу, спокій, щастя, любов. Війна сприймається як трагедія. В ній кожної хвилини людину чатує смерть. Вибрана автором форма звертання до друзів надає поезії особистого, інтимного звучання. Особистісне переживання зливається з поетичним. Імена, подані у переліку, не тільки ритми верлібру, але й віддзеркалення долі кожної людини, що є неповторною. Втрата кожної людини – це трагедія не тільки для близьких і рідних, а й для всього людства. Від особистого автор піднімається до загальнолюдського усвідомлення трагедій і руйнувань, що несе з собою війна. 2 група. Символіка назви каліграми «Зарізана голубка й водограй». Голуб – символ миру, чистоти. Водограй – вода, чистота, життя, невпинний рух. Але голубка «зарізана», тобто мертва. Смерть (зарізана голубка) та життя (невпинний рух водограю). Але водограй асоціюється з плачем, що збігається з настроєм ліричного героя («біля водограю, що плаче», «і водограй рида зі мною»). Друзі ліричного героя дивляться у «сонну воду», і погляд їхній «вмирає десь». «Сонна» вода – це зупинка руху, смерть. «Сонце ранене в траві» - трагедія, абсурд, війна не тільки вбиває все живе, а перевертає основи Всесвіту (місце сонця не в траві, а в небі). Але воно ранене, а не вбите. Є ще надія, є ще іскра життя. І знову ж водограй – вічна пам'ять, сльози, але ж водограй (вода) здатний омити і сльози, і кров. Зрошуючи опалену землю, вона дає можливість відродитися. 3 група. У поезії звучить життєстверджуючий мотив. Адже сонце ранене, а не вбите! І хоча все в крові, життя відродиться, заплативши за право жити таку дорогу ціну. А пам'ять про загиблих не може вмерти. У каліграмі викривається протиприродна сутність війни. IV. Підведення підсумків уроку (результати роботи 4, 5 груп). 4 група. Особливістю стилю Гійома Аполлінера є співіснування різних поетичних течій і напрямів: «поетичний реалізм»; Для творчості Аполлінера характерним є синтез різних видів мистецтва: література (поезії); 5 група. Новаторстово Аполлінера: введення поняття сюрреалізм;
У. Аналіз активності учнів, аргументація оцінок. УІ. Домашнє завдання. Написати твір-мініатюру на одну із запропонованих тем: «Минають дні, а я ще є» Література: Аполлінер Гійом. Поезії. – К., 1984.
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |