| Головна » Зарубіжна література |
Мета: познайомитися з видами давньогрецької поезії; зрозуміти її філософську основу; надати біографічні дані давньогрецьких поетів; навчитися вдивлятися в себе, заглиблюватися у свій внутрішній світ, відчувати добро і зло, чужий біль, зберігати твердість душі.
Хід уроку
І. Орг.момент. Привітання. Постановка теми, завдань уроку. ІІ. Основна частина. 1.Вступне слово учителя. Синтез поезії та музики Спочатку стародавнє мистецтво було синтетичним, тобто між окремими видами мистецтва не існувало чіткої різниці. Наприклад, співаки обов'язково танцювали, а танцюристи обов'язково співали. Розвиваючись, стародавнє синтетичне мистецтво все більше розділялося на самостійні роди та види, або жанри. Всі твори художньої літератури поділяються на три основні роди: епос, лірику, драму. У свою чергу кожен із родів поділяється на різні жанри, що мають стійкі ознаки. Лірика і ліра — споріднені слова. Грецьке "лірикос" означає "співаючий під звуки ліри", "музичний", "хвилюючий". Ліру, за міфом, винайшов посланець богів Гермес, який використав панцир черепахи як резонатор для струн. Спочатку ліра мала всього три-чотири струни, пізніше — сім-одинадцять. Під акомпанемент ліри поет виконував свої вірші. Отже, за сивої давнини лірика була невіддільна від музи-ки. Саме слово музика походить від муза (служниця бога мистецтва Аполлона). Музичне виховання у греків було обов'язковим. Три музи опікувались лірикою. Горда Полігімнія - муза гімнів, урочистих пісень на честь богів і героїв. Пристрасна Ерато - муза любовної поезії. Але найвищою музою вважалась завзята й ніжна Евтерпа, граціозна покровителька лірики. Натхнення й задум випромінює обличчя цієї музи. За звичаєм, цю музу зображували з подвійною флейтою в руках як символ єдності поезії та музики.
Повідомлення групи "мистецтвознавців" про особливості давньогрецької культури. Людина посідає центральне місце у творах античного мистецтва. Особистість була для древніх греків носієм розуму та гармонії. Вони утверджували її цінність і перетворюючу роль, вірили у великі можливості та досягнення досконалості. У людських образах поставали найчастіше боги та міфічні герої, котрі засвідчили уявлення еллінів про людську природу, про добро і зло, чесноти й вади людей. У Давній Елладі сформувалися поняття про такі духовні цінності, як громадянський обов'язок, воля, людяність, гармонійний розвиток особистості. Фізична краса у Греції тісно пов'язувалася з духовною досконалістю і красою. Таким був ідеал людини-громадянина античності. Характерно, що до олімпійських змагань не допускали людей, котрі чимось заплямували свою честь і совість. Учасники перших Олімпійських ігор повинні були мати бездоганну репутацію у фізичному і моральному плані. Це пояснювалося тим, що не можна було ображати богів (заради яких проводилися змагання) ганебними вчинками. Ті ж, які допускалися до олімпійських змагань, були втіленням мужності й духовної краси. Древні елліни уявляли світ як поєднання природних, історичних, соціальних і водночас стихійних, божественних, ірраціональних сил. Людина, вважали древні греки, нерідко залежала від фатальних обставин, від волі богів. Але вона не була безвольною, мала певну етичну самостійність, власну моральну позицію стосовно ударів долі. Момент героїчного морального вибору відображає своєрідність світосприйняття древніх і їхнє розуміння творчої волі людини, що виявляється у боротьбі з ворожими силами. Загибель героя в античних творах свідчить не тільки про перемогу фатальних сил. Вона навчає гіркому, але героїчному подоланню жаху й відчаю шляхом утвердження мужності й краси героя, що йде на страждання і смерть заради справедливості, правди, громадянського обов'язку і честі. Такими постають античні герої - Прометей, Ахілл, Гектор, Едіп, Антігона та інші. І ще одна риса була важливою для культури Давньої Греції — це трагічний катарсис, тобто очищення людської душі від люті, ненависті, жаху, гірке й важке досягнення гармонії та мудрості. Дух гіркого і мужнього просвітлення - визначає гуманістичний пафос античності. Усе мистецтво Давньої Греції пройняте цим світлим і трагічним духом, та особливо він виявився в давньогрецькій трагедії. Елліни боялися смерті, вважаючи, що "смерть є зло, помирали б і боги, якби благом для них смерть була" (Сапфо). Але ще більше вони боялися негероїчного, бездуховного, негармонійного буття. Тому, наприклад, Ахіллові більше до душі вік короткий, та звитяжний. Елліни любили життя у всіх його проявах. Вони вміли кохати, дружити, радіти життєвим благам і водночас захищати свій народ, свободу, зберігати право на самостійне існування. Древні греки намагалися надати життю високого, героїчного і світлого змісту, а це було під силу тільки духовно й фізично розвиненій людині.
3. Випереджальне завдання. Доповідь учня. Словникова робота. Види давньогрецької лірики Лірика, як і епос, бере свій початок із фольклорних джерел. Наприклад, грецькі весільні обряди супроводжували пісні, які називались епіталамами. Стародавні елегії пов'язані із френами - похоронними голосіннями. Надмогильні написи розвинулися з епітафій, які писалися на спомин про померлих. Дуже поширеними у Стародавній Греції були і застільні пісні - скомії, а на урочистих святах велично лунали гімни - хвалебні або молитовні пісні. На честь переможців у змаганнях на колісницях та атлетів співали пишномовні оди. Вирушаючи в похід, греки співали військові пісні - ембратерії, а на святах богині родючості Деметри - жартівливі пісні, які сучасні дослідники античності пов'язують з ямбами. Термін лірика стали вживати за елліністичної доби античні філологи — вчені олександрійської школи. Те, що написано гекзаметром, олександрійці називали епосом, а решту віршованих творів, написаних іншими розмірами, — лірикою. Залежно від того, як виконувалися вірші, - декламувались чи співались - олександрійці поділяли лірику на декламаційну та пісенну, або мелос. У свою чергу пісенну лірику поділяли на хорову і монодійну (сольну). Розквіт лірики припадає на класичний період розвитку давньогрецької літератури. Найуславленішими представниками мелосу (пісенної лірики) були Алкей, Сапфо, Анакреонт, а декламаційної лірики — Солон, Тіртей, Архілох тощо. Предметом зображення в ліриці с духовне життя людини, світ її ідей та почуттів. Такі ліричні жанри, як послання (дружнє або любовне), епіграми (вірш іронічного характеру), еклога (вірш на тему сільського життя), епітафія (вірш з приводу смерті), елегія (сумний вірш), беруть свій початок із античної поезії.
4. Ознайомлення з біографією Сапфо (VI ст. до н.е.) Десятою музою у Давній Греції вважали поетесу з острова Лесбос Сапфо (Платон). Життя Сапфо, найталановитішої та найвитонченішої поетеси Стародавньої Греції, овіяне легендами. Одна з них розповідала, що поетеса, покохавши без взаємності юнака Фаона, кинулась у море. Ця легенда була настільки популярною за античних часів, що приблизно через шість століть римський поет Овідій, вражений силою трагічного кохання Сапфо, напише від її імені передсмертний лист "Сапфо - Фаону" (Збірка Овідія Теро'іди"). У УІІ-УІ ст. до н. е. в Греції, на острові Лесбосі, де народилася і жила після повернення з вигнання Сапфо, розквітає пісенна лірика — мелос. Поети Лесбосу - Алкей і Сапфо - поклонялись прекрасному і вчили своїх учнів, що людина мусить прагнути бути красивою, інакше боги від неї відвернуться. Життєлюбність, розкутість, культ кохання в поезії Сапфо відповідали язичницькому світогляду еллінів. "Я люблю розкоші, красу і сонце", — відверто заявляє поетеса. Сапфо організовує на острові Лесбосі поетично-музичну школу для багатих і знатних дівчат, яку вона сама називала "будинком муз". Ця школа стала своєрідним поетичним центром мистецтва відкриття внутрішнього світу людини. Відомо, що поетеса створила дев'ять книжок поезій. На жаль, до нас дійшли тільки фрагменти її творів, за винятком трьох-п'яти віршів, що збереглися більш-менш повністю, а також багаточисельні свідчення сучасників про поетичний талант Сапфо. Її профіль карбували на монетах острова Лесбосу. Майстри давньогрецької графіки зображували її на вазах. Письменник Страбон називав Сапфо "чимось дивовижним". Справді, і легендарне життя Сапфо, і її поезія були "чимось дивовижним" - водночас містичними і земними. Муки і шал кохання - основна тема поезій Сапфо. Поетеса порівнює любов із бурею, що все трощить на своєму шляху. Любов у поезіях Сапфо - це почуття земне, тілесне: "Вся тремчу, вкриваючись холодним потом..." або "раптом жар тонкий пробігає тілом..."(переклад А.Содомори). Поезія Сапфо вражає пристрастю і людяністю. Зміст її - внутрішнє світло духовно багатого життя земної людини. Поетесу приваблює затишне родинне життя. Вона милується своєю маленькою дочкою, побивається, що брат закохався в недостойну жінку, захоплюється красою вологого від роси лугу, залитим місячним сяйвом морем. Леся Українка, ще тринадцятирічною дівчиною, під сильним враженням від легенди про смерть Сапфо, присвячує їй свого вірша. Поезія Сапфо добре знана в Україні. Її поезії перекладали українською мовою Іван Франко, Андрій Содомора, Григорій Кочур та інші поети-перекладачі.
До богів подібний мені здається Той, хто біля тебе, щасливий, сівши. Голосу твого ніжного бриніння Слухає й ловить. Твій принадний усміх: від нього в мене Серце перестало б у грудях битись; Тільки образ твій я побачу — слова Мовить не можу. І язик одразу німіє, й прудко Пробігає пломінь тонкий по тілу. У вухах чути шум, дивлячись, нічого Очі не бачать. Блідну і тремчу, обливаюсь потом, Мов трава пожовкла, безсила никну, От іще недовго й, здається, має Смерть надлетіти...
Переклад Г.Кочура
5.Ознайомлення з біографією Анакреонта (бл. 570 — 478 рр. до н. е.) І все ж таки елліни дуже любили життя, кохання, веселу пісню та вино. Втіленням їхньої життєрадісної вдачі був поет Анакреонт. Останній великий представник монодійної (сольної) лірики Анакреонт народився, у малоазійському місті Теос, але все своє життя провів далеко від батьків- щини. Перси захопили його рідне місто, і він, як утікач і мандрівний поет, спочатку жив при дворі самоського тирана Полікрата. По смерті Полікрата був запрошений тираном Гіппархом до Афін, але коли помер і він, Анакреонт переселився у Фессалію під захист Алевадів. У ті часи, коли жив і творив поет, тирани вважали престижним збирати навколо себе видатних митців які були г йог рідною окрасою їх двору. Поезія Анакреонта стала символом грайливого, веселого і витонченого еротизму. Проводячи час в утіхах, бенкетах і насолодах визнаючи і вшановуючи тільки трьох богів — Ерота, Афродіту та Діоніса, він залишився в пам'яті наступних поколінь сивоголовим веселим стариганом, що оспівує кохання і вино:
Принеси вина, юначе, і води подай швиденько, І вінки з духмяних квітів, щоб з Еротом поборотись. Ну же, пиймо не як скіфи, що без пісні сидять тихо. Не люблю я нудьгувати: на бенкеті з вином разом Давай пісню, серцю милу. Про Ерота, що пов'язки із пахучих носить квітів, Пісню буду я співати: він володар над богами, Й людей також підкоряє. Переклад В.Маслюка
Поезія Анакреонта не мас тієї сили і глибини почуттів, що були притаманні ліриці Сапфо. Там, де у Сапфо щира молитва до Афродіти, в Анакреонта - витончене й напівжартівливе звернення за допомогою до Діоніса — бога виноградної лози і покровителя виноробів. Проте поезії Анакреонта доступні й досить складні емоції: "Люблю — і наче не люблю". В його віршах народжується образ бога кохання — могутнього коваля, що б'є важким молотом по серцю. Та все ж таки для поезії Анакреонта більш характерним є ставлення до життя та кохання як до гри. Звичай зображувати Ерота у вигляді хлопчика-пустуна, що забавляється, жбурляючи в людину м'яч або пускаючи стріли кохання, усталився завдяки поезії Анакреонта:
Золотоволосий Ерот мене Знову поцілив пурпурним м'ячем — Дівчину в барвних сандалях тепер Каже мені забавляти.
Лиш залишилося кляте дівча, — З Лесбосу славного родом воно, — Та й, осміявши мою сивину. Іншому звабно морга. Переклад А.Содомори
Анакреонт, і особливо його грецькі та римські послідовники, мали великий вплив на розвиток європейської лірики. Так звана "анакреотична поезія", яка набула особливої популярності в Європі кінця XVIII - початку XIX ст., бере свій початок у грайливій поезії співця радісного кохання - Анакреонта.
Сумно жити не кохавши, Сумно жити й покохавши, Найсумніше ж від усього Ошукатися в коханні. Все Ерот під ноги топче — Людську мудрість і звичаї, Тільки срібло всі шанують. Хай тому добра не буде. Хто найперший прагнув срібла! Через те братів не стало. Через те й рідня не рідна, Та найбільше нас, коханців, Через те усюди гине. Переклад Г.Кочура
Узнают коней ретивых По их выжженным таврам; Узнают парфян кичливы По высоким клобукам; Я любовников счастливых Узнаю по их глазам; В них сияет пламень томный — Наслаждений знак нескромний.
Переклад О.Пушкіна
Кобылица молодая, Честь кавказского тавра, Что ты мчишься, удалая? И тебе пришла пора; Не косись пугливым оком, Ног на воздух не мечи, В поле гладком и широком Своенравно не скачи. Погоди, тебя заставлю Я смириться подо мной: В мерный круг твой бег направлю Укороченной уздой.
Переклад О.Пушкіна
Дай мені Гомера ліру Без струни, що зве до бою, Принеси глибокий келих І ті приписи, що кажуть, Як з вином змішати воду. Вип’ю трохи — й затанцюю І, забувши про повагу. Струн торкнуся, заспіваю Голосну застольну пісню. Дай мені Гомера ліру Без струни, що зве до бою... Переклад А.Содомори
Древні греки дуже цінували красу, кохання, розваги, але любов до батьківщини у них була понад усе. З чарівною Афродітою могла зрівнятися тільки сама Греція, котру елліни дуже любили. Заради любові до вітчизни вони були здатні на будь-які подвиги.
ІІІ. Заключна частина. Підсумкова бесіда. 1. Коли і хто перший став вживати термін "лірика"? Назвіть основні види давньогрецької лірики. 2. Доведіть або спростуйте думку про те, що поезія Анакреонта немовби уособлює грайливого, веселого і витонченого еротизму.
Домашнє завдання. 1. Назвіть імена дев’яти муз мистецтва Давньої Греції. Які з них опікувались лірикою? 2. Підготувати біографію Тіртея та Архілоха. Виразно читати їх поезії.
Тема: Тірт?й (сер. VII ст.до н.е.). “Добре вмирати тому...”. . замішений”.«Серце, серце...», «Всі шляхи богам відкриті...», «Смуток, Перікле...». . Мета: систематизувати знання учнів про види давньогрецької поезії; вчити розуміти її філософську основу; надати біографічні дані давньогрецьких поетів (Архілоха та Тіртея); прищеплювати навички коректного ставлення на культури інших народів.
Хід уроку
І. Орг.момент. Привітання. Постановка теми, завдань уроку.
ІІ. Основна частина. Слово вчителя. З чого починається культура Стародавньої Греції?.. Звичайно ж, з грецьких міфів. Міфи відображали уявлення еллінів про добро і зло, про життя і смерть, про природні явища, а також містили філософські роздуми про людину, її роль і призначення у світі. Міфи мають багатозначну природу. Кожне покоління прочитує їх по-своєму. Як ви сприймаєте давньогрецькі міфи?
Повідомлення групи "мистецтвознавців". Ознайомлення з біографією Архілоха (середина VII ст. до н.е.) Творець елегійної та ямбічної лірики, Архілох писав переважно сатиричні вірші. Він складав байки, елегії, гімни, епіграми, але найбільше полюбляв ямби. Дошкульні ямби Архілоха порівнювали з отруйним жалом. Стародавні греки походження слова "ямб" пов'язували з ім'ям гострої на язик служниці Ямби. Своїми дотепними жартами вона примусила розсміятися навіть невтішну богиню Деметру, що побивалася за викраденою дочкою. В уїдливих ямбах Архілох висміював людські вади і, насамперед, бездумне поклоніння старим морально-етичним нормам. Для поета не існує беззаперечних моральних цінностей, які були основою поведінки гомерівських героїв. Він іронізує навіть над військовою честю і славою. В його очах слава заради самої слави та ще за ціною життя взагалі позбавлена будь-якого глузду. Він не визнає навіть слави захисника вітчизни, бо "доля полеглих - найгірша" і "вдячність живі відчувають лиш до живих", а "хто поліг, тому ні слави, ні подяки вже нема". Ніби сперечаючись з Тіртеєм, Архілох, знову ж таки з іронією, розповідає, що йому доводилось тікати з поля бою, гублячи при цьому свій "бездоганний" щит. Життя дорожче, вважає Архілох, а щит, врешті-решт, можна придбати новий. Але Архілоху довелося дорогою ціною заплатити за свою відвертість. Позбавлений служби у війську, поет довгий час жебракував. Син аристократа і рабині, поет став воїном-найманцем і ставився до своєї "роботи" як до ремесла. Архілох жив і творив у перехідну добу, коли традиційні етично-моральні норми життя вже не спрацьовували, а нові ще не набули статусу загальногромадянських цінностей. У численних військових походах Архілох - воїн і жива людина - багато чого побачив і зрозумів. Тому у його поезіях людина постає багатогранною, з усіма притаманними їй вадами і пристрастями, а сама поезія набуває філософічного звучання і афористичної виразності.
Слово вчителя. Ця поезія філософська. Автор любить мудрість. Звертаючись до серця, він радить воїнам-друзям відважно захищатись, бути непохитними, стійкими: ...Переможеш - не хвались відкрито цим, Переможене - удома в самотині стримуй плач. Радість с - радій ненадто, є нещастя - не сумуй Понад міру. Вмій пізнавати зміни в людському житті.
У світі, що його оточує, ліричний герой Архілоха не бачить ні закономірності, ні доцільності: Всі шляхи богам відкриті: часто з чорної землі Піднімають тих, що впали під ударами біди, Часто горді й самопевні, мов підкошені падуть, І тоді за лихом лихо гне їм спину, і вони Жебраками йдуть по світу без мети і без думок Переклад А. Содомори
Усупереч іронічному ставленню до слави захисника вітчизни Архілох ціною особистого життя переконав своїх співвітчизників у протилежному — в моральній перевазі "стійкості незламної душі". Із закликом: "Перемога або смерть!" — він загинув, захищаючи від ворогів свій рідний острів Парос.
Слово вчителя. Яка життєва позиція ліричного героя Архілоха? До чого він прагне? Ліричний герой прагне бути стійким, незламним і навчає своїх друзів зберігати мужність, не впадати у відчай. Він їх просить, заспокоює розважливим словом.
! Ім'я Архілоха ставили поруч з Гомером, хоч вони зовсім не подібні. У Гомера поезія велична, піднесена, урочиста, а у Архілоха проста, більш доступна народу, але так само прекрасна. Ось чому його ім'я не забули нащадки.
Ознайомлення з біографією Тіртея (середина VII ст. до н.е.) Слово вчителя. Древня Греція, Еллада - це теплий, сонячний, мальовничий край. На гористих схилах - вічнозелені ліси. Тут є річки, озера. Ця країна подарувала світові філософів Демокріта, Сократа, Платона, мудрого вченого Арістотеля, математиків Піфагора, Евкліда, Архімеда, астронома Гіппарта, медика Гіпократа, поета Гомера, відомих драматургів Есхіла, Софокла, Евріпіда. А знаходиться ця прекрасна країна на території південної частини Балканського півострова, островів Егейського моря, західного узбережжя Малої Азії, на берегах Мармурового і Чорного морів, узбережжі Південної Італії, Південної Франції і східної частини острова Сицилія. Та не було тут спокою, точилася гостра боротьба між племенами: В ХХ-ХV ст. до н.е. стали розвиватися рабовласницькі держави,
Одним із виразників патріотичного духу був спартанський поет Тіртей. Тіртей жив у середині VII ст. до народження Христа. Твори Тіртея називають декламаційною лірикою, а автора вважають одним із найстаро-давніших елегійних поетів Греції. Це людина-легенда. Що тільки про нього не вигадували. Ось послухайте. Спартанці у важкий момент війни звернулися до афінян з проханням прислати їм вождя. Афіняни, щоб посміятися зі Спарти, послали кривоногого шкільного вчителя Тіртея. Він своїми піснями підняв бойовий дух спартанців і привів їх до перемоги. Тіртей — спартанський вождь, поет і воїн. Висновок можна зробити один: Тіртей — це спартанський поет. Його вірші (шкода, до нас дійшло тільки кілька його елегій) користувалися великою популярністю, їх співали воїни перед битвами, розучували в школах як зразок патріотизму.
Виразне читання поезії в перекладі Григорія Кочура «Добре вмирати тому...» Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну, Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах. Гірше покинуть і йти жебракувати в світи, З матір'ю милою, з батьком старим на чужині блукати, Взявши з собою діток дрібних і жінку смутну. Буде тому він ненависний, в кого притулку попросить, Лихо та злидні тяжкі гнатимуть скрізь втікача. Він осоромить свій рід і безчестям лице своє вкриє, Горе й зневага за ним підуть усюди слідом. Тож як справді не знайде втікач поміж людом ніколи Ані пошани собі, ні співчуття, ні жалю — Будемо батьківщину і дітей боронити відважно. В битві поляжемо ми, не пожалієм життя. Переклад Г.Кочура Евристична бесіда. Який заклик ми чуємо у вірші Тіртея? Що він думає про людину? Автор - вірний син своєї вітчизни, закликає захищати її до переможного кінця. Тіртей прославляє людину, яка здатна на самопожертву в ім'я батьківщини. Як ви розумієте слова: Поет славить відважних, що полягли в перших лавах захисників рідної землі. Ці слова сповнені мужності, сміливості. Людина, яка їх написала, повинна бути готовою вмерти заради визволення вітчизни. Недарма ж є перекази, що його слово сильніше від зброї. Так, воно пробуджує відвагу, любов до рідного краю. Яка головна думка вірша? Краще вмерти за вітчизну, ніж бути втікачем, а потім жебракувати по світу. Які епітети використовує автор? Яка їх роль? Хоробрі бійці, родючі ниви, матір мила, батько старий, дітки дрібні, жінка смутна, лихо та злидні тяжкі. Яка мета автора, для чого він їх використовує? Ці епітети, або слова-образи, яскравіше змальовують гірку долю боягузів. Які почуття викликав автор у воїнів під час битви? Пісня запалювала бойовий дух патріотів. Ніхто не бажав осоромлювати свій рід і безчестям вкривати своє лице. Кожний робив трагічний вибір, але вірний:
ІІІ. Заключна частина. Слово вчителя. Ця поезія сповнена великої любові до захисників рідної землі. Тіртей піднімає народ Греції на боротьбу. Тіртей переконливо змальовує жахливу долю тих, хто зганьбив себе і свій рід, тікаючи від ворога:
Гірше ж немає нічого, як місто своє і родючі Ниви покинуть і йти жебракувати в світі, З матір'ю шшлаю, з батьком старим на чужині блукати, Взявши з собою діток дрібних і жінку смутну. Буде тому він ненависний, в кого притулку попросить. Лихо та злидні тяжкі гнатимуть скрізь втікача. Він осоромить свій рід і безчестям лице своє вкриє. Горе й зневага за ним підуть усюди слідом. Переклад Г. Кочура
Домашнє завдання: вивчити напам'ять вірш за бажанням.
Тема. Вивчення напам’ять. Із давньогрецької лірики (1-2 вірші за вибором учня). Мета: вчити розуміти філософську лірику Сапфо, Анакреонта, Архілоха та Тіртея; розвивати навички виразного читання поезій; формувати читацький світогляд учнів.
Хід уроку І. Орг.момент. Привітання. Постановка теми, завдань уроку.
ІІ. Основна частина. Актуалізація знань учнів. А. Історичні та політичні події на Балканському півострові. В ХХ-ХV ст. до н.е. стали розвиватися рабовласницькі держави,
Б. Назвіть імена дев’яти муз мистецтва Давньої Греції. Які з них опікувались лірикою? Музи - дочері Зевса та Мнемосіни. Музи - в Грецїї та Римі – богині поезії, мистец-тва та наук, дев’ять сестер, нарождених в Пїерії та носять ім’я "олимпійські". Було 9 муз. І кожна з них виконувала свої обв’язки. Калліопа - муза епічної поезії, Стародавні греки та римляні відносили історію і астрономію до мистецтва, а скульптуру та живопись - до ремесел. Три музи опікувались лірикою. Горда Полігімнія - муза гімнів, урочистих пісень на честь богів і героїв. Пристрасна Ерато - муза любовної поезії. Але найвищою музою вважалась завзята й ніжна Евтерпа, граціозна покровителька.
Виразне читання напам’ять віршів (за вибором учнів від рівня складності).
ІІІ. Заключна частина. Домашнє завдання. Прочитати статтю у підручнику «Театр Стародавньої Греції». Читати біографію та твір Есхіла «Прометей закутий».
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |