Головна » Зарубіжна література

Без права на забуття. Марина Цвєтаєва

Мета: 

допомогти учням осягнути оригінальність та особливість поетичної манери М.Цвєтаєвої, її дивний поетичний світ, прослідкувати за долею поетеси; допомогти зрозуміти особливості художнього образу, художнього пізнання та духовного світу людини;
розривати здібності виразного читання; сприяти розвитку творчих здібностей старшокласників, формуванню логічних та аксіологічних компетентностей;
виховувати естетичні почуття, інтерес до поезії та поетичної творчості; формувати навички дослідницької роботи; сприяти становленню та розвитку всебічно розвиненої особистості.

Обладнання:

портрети поетеси;
ілюстрований матеріал з теми;
аудіо записи пісень на вірші М.Цвєтаєвої;
мультимедійні презентації дослідницьких груп учнів;
творчі роботи з теми;
буклети з віршами;
музичне супроводження(інструментальні композиції);  

Тип уроку:  урок-проект з використанням мультимедійних технологій.

 

Структура уроку

Організаційний момент. Мотивація.

Вчитель надає слово учениці, яка виразно читає вірш «Красною кистью рябина зажглась»

Ці слова належать великій жінці. Її ім’я – Марина Цвєтаєва. Ви почуєте вірші поетеси, почитаєте їх самі. А кожна сторінка її життя відіб’ється в зошитах у вігляді плану.

Запропонувати учням записати в зошитах дату, тему уроку.

Девіз нашого уроку – «Без права на забуття.»

Час не владний над талантами митця. В цьому ми переконалися, готуючись до уроку і будемо намагатися довести це на уроці.

Вчитель звертається до плаката: «Всё понять и за всё пережить», - це провідний мотив творчості поетеси.     

Красною кистью
Рябина зажглась.
Падали листья.
Я родилась.

Спорили сотни
Колоколов.
День был субботний:
Иоанн Богослов.

Мне и доныне
Хочется грызть
Жаркой рябины
Горькую кисть.

 

Ці рядки належать великій жінці. Її ім’я – Марина Цвєтаєва. Ви почуєте вірші поетеси, почитаєте їх самі. А кожна сторінка її життя відіб’ється в зошитах у вигляді плану.

 

По-різному складалися долі поетів «срібного століття». М.Цвєтаєва, пройшовши найтяжчі випробовування, зберегла в найстрашніші роки чесність, безкомпромісність і відданість поетичному слову. Немає людини, котра була б байдужою о її віршів. Вони звернені до кожного. І кожен сприймає їх по-своєму. Вірш «Кто создан из камня…» - це відверта сповідь талановитої поетеси.

 

Кто создан из камня, кто создан из глины,-

А я серебрюсь и сверкаю!

Мне дело - измена, мне имя - Марина,

Я - бренная пена морская.

 

Кто создан из глины, кто создан из плоти -

Тем гроб и нагробные плиты...

- В купели морской крещена - и в полете

Своем - непрестанно разбита!

 

Сквозь каждое сердце, сквозь каждые сети

Пробьется мое своеволье.

Меня - видишь кудри беспутные эти?-

Земною не сделаешь солью.

 

Дробясь о гранитные ваши колена,

Я с каждой волной - воскресаю!

Да здравствует пена - веселая пена -

Высокая пена морская!

26 вересня 1892 року у родині Івана Володимировича Цвєтаєва, професора Московського університету, директора Румянцевського музею та засновника Музею образотворчих мистецтв, і Марії Олександрівни Мейн народилася дочка Марина. Уже з 4 років дівчинка почала складати слова в риму і тоді мама подумала: може, буде поетом… Кажуть, якщо людина талановита, то вона талановита у всьому. З дитинства Марина захоплювалася музикою. І навіть мама вважала, що вона буде видатним музикантом. Йшов час, інтерес до музики поступово згасає, особливо після смерті матері. А з’являється нове захоплення – книги. З 6 років дівчинка почала складати вірші, тепер це захоплення стає сенсом життя.

 

У житті Марини особливе місце посідає О.С. Пушкін. Усе своє життя, починаючи з раннього дитинства, Марина схилялася перед генієм «сонця» російської поезії Олександром Сергійовичем Пушкіним.  Він дуже стрімко і владно ввійшов до життя майбутньої поетеси і став постійною духовною опорою цієї гордої, тонкої і заколотної душі. Вона любить його поезію, сперечається с ним, говорить з ним, як із живою людиною. Це її друг, співрозмовник, порадник. Величному російському поету Цвєтаєва присвятила цикл віршів «Стих к Пушкину» і есе «Мой Пушкин» та «Пушкін и Пугачёв».

 

Пушкин! – Ты знал бы по первому слову,
Кто у тебя на пути.
И просиял бы, и под руку в гору
Не предложил бы идти.

Не опираясь на смуглую руку,
Я говорила б, идя,
Как глубоко презираю науку
И отвергаю вождя,

Как я люблю имена и знамена,

Волосы и голоса, Старые вина и старые троны,  -

Каждого встречного пса! –

Полуулыбки в ответ на вопросы,

И молодых королей…

Как я люблю огонек папиросы

В бархатной чаше аллей,

Марионеток и звон тамбурина,

Золото и серебро,

Неповторимое имя Марина,

Байрона и баяро…

Вечное сердце свое и служенье

Только ему, королю!

Сердце свое и свое отраженье

В зеркале… - Как я люблю…

 

Звернемося до початку літературної діяльності поетеси. Перша її книга – "Вечірній альбом" - видана 1910 року мізерним накладом – усього 500 примірників, але помітили її і писали про неї і Валерій Брюсов, і Микола Гумільов, і Максиміліан Волошин. Марина була зовсім юною, але вона вселяла рідкий поетичний дар – надію. Наступна книга – "Чарівний ліхтар" (1912). Вірші Цвєтаєвой стрімко дорослішають. Вона порівнює їх із "маленькими чортенятами, які увірвалися у святилище, де сон і фіміам". Було щось зухвале у віршах 20-літнього дівчиська:

 

Моим стихам, написанным так рано,
Что и не знала я, что я - поэт,
Сорвавшимся, как брызги из фонтана,
Как искры из ракет,

Ворвавшимся, как маленькие черти,
В святилище, где сон и фимиам,
Моим стихам о юности и смерти,
- Нечитанным стихам! -

Разбросанным в пыли по магазинам
(Где их никто не брал и не берет!),
Моим стихам, как драгоценным винам,
Настанет свой черед.
(Травень 1913 р., Коктебель)

З якою впевненістю написала вона ці рядки 90 років тому. Вона вірила в неминуче: нехай і через багато років, але поезію її буде визнано.

 

На відпочинку в Криму поетеса познайомилась з Сергієм Ефроном, ставшим пізніше її чоловіком. (аудіозапис – запис морських хвиль). Вони зустрілися 5 травня 1911 року на березі моря в Коктебелі. Вона збирала камінці, їй став допомагати юнак, красивий з дивовижно великими очима. Заглянувши в них і все прочитавши наперед, Марина згадала: «Якщо він підійде і подарує їй сердолік, вона вийде за нього заміж». І що ж – сердолік він знайшов і поклав його їй на долоню. Цей камінець Марина берегла все життя. Саме йому,  коханому чоловіку, другу, будуть присвячені кращі її вірші.

 

Я с вызовом ношу его кольцо!

- Да, в Вечности — жена, не на бумаге. -

Его чрезмерно узкое лицо

Подобно шпаге.

 

Безмолвен рот его, углами вниз,

Мучительно-великолепны брови.

В его лице трагически слились

Две древних крови.

 

Он тонок первой тонкостью ветвей.

Его глаза — прекрасно-бесполезны! -

Под крыльями раскинутых бровей -

Две бездны.

 

В его лице я рыцарству верна,

- Всем вам, кто жил и умирал без страху! -

Такие — в роковые времена -

Слагают стансы — и идут на плаху.

            Любов для Марини – жива і безкорислива потреба душі.

 

Марина Цвєтаєва належала до тієї епохи, яка була незвичайна сама по собі і робила незвичайним всіх, хто тоді жив. Поетеса була добре знайома з Валерієм Брюсовим, Максимом Горьким, Володимиром Маяковським, Борисом Пастернаком, Анною Ахматовою і іншими талановитими людьми початку 20 ст. Їм присвячувала свої вірші, в яких висловлювала свої почуття й думки. Особливою любов’ю пронизані рядки, присвячені її поетичному кумиру Олександру Блоку:

Имя твое — птица в руке,
Имя твое — льдинка на языке.
Одно-единственное движенье губ.
Имя твое — пять букв.
Мячик, пойманный на лету,
Серебряный бубенец во рту.
 
Камень, кинутый в тихий пруд,
Всхлипнет так, как тебя зовут.
В легком щелканье ночных копыт
Громкое имя твое гремит.
И назовет его нам в висок
Звонко щелкающий курок.
 
Имя твое — ах, нельзя! —
Имя твое — поцелуй в глаза,
В нежную стужу недвижных век.
Имя твое — поцелуй в снег.
Ключевой, ледяной, голубой глоток…
С именем твоим — сон глубок.
 
9.      Читачі покоління Цвєтаєвої ставали в один ряд Блока і Ахматову. Вірші Анни Ахматової дуже хвилювали Марину. Вона писала, читала, вважаючи, що поруч з нею в кімнаті знаходиться Ахматова. У Цвєтаєвої є цикл дивовижних віршів, присвячених Ахматовій.
 
О, Муза плача, прекраснейшая из муз!
О ты, шальное исчадие ночи белой!
Ты черную насылаешь метель на Русь,
И вопли твои вонзаются в нас, как стрелы.
 
И мы шарахаемся и глухое: ох! —
Стотысячное — тебе присягает. — Анна
Ахматова! — Это имя — огромный вздох,
И в глубь он падает, которая безымянна.
 
Мы коронованы тем, что одну с тобой
Мы землю топчем, что небо над нами — то же!
И тот, кто ранен смертельной твоей судьбой,
Уже бессмертным на смертное сходит ложе.
 
В певучем граде моем купола горят,
И Спаса светлого славит слепец бродячий…
— И я дарю тебе свой колокольный град,
Ахматова! — и сердце свое в придачу.
 

Доросле, зріле життя Цвєтаєвої було сповнене втрат і самотності. Революція не надихала її. У віршах 1918-1921 рр. не можна не помітити, що Марина не хотіла і не могла погодитися з насильством, терором, не бажала бути мовчазним свідком розгулу ненависті, жахів громадянської війни. Десь у вирі цієї жахливої війни, у білій гвардії, між життям і смертю була кохана людина поетеси, чоловік С. Ефрон. Чоловік із білими, вона – у червоній столиці. Близько трьох років вона не знала, що з ним, чи живий він. Духовна самотність ставала нестерпною.

 

1920 р. Цвєтаєва зненацька з'являється у залі Політехнічного музею, у засніженій Москві, де проходив "Вечір поетес".На сцені з'являлися представниці московської богеми, читаючи свої вірші. Публіка помітно нудьгувала. Як раптом…немов з темряви холодної ночі, перед притихлою залою постала жінка у чорному, схожому на вбрання черниці платті…Коротко обстрижене волосся робило її обличчя зухвало незалежним. А уся вона дихала якимось внутрішнім протестом.

      У фіналі "Вечора поетес" Марина прочитала свій вірш:

Пригвождена к позорному столбу
Славянской совести старинной,
С змеёю в сердце и с клеймом во лбу,
Я утверждаю, что-невинна.

Я утверждаю, что во мне покой
Причастницы перед причастьем.
Что не моя вина, что я с рукой
По площадям стою-за счастьем.

Пересмотрите всё моё добро,
Скажите- или я ослепла?
Где золото моё? Где серебро?
В моей руке лишь горстка пепла!

И это всё, что лестью и мольбой
Я выпросила у счастливых.
И это всё, что я возьму с собой
В край целований молчаливых.

Пригвождена к позорному стоолбу,
Я всё ж скажу, что я тебя люблю.

Что ни одна до самых недр-мать
Так на ребёнка своего не взглянет.
Что за тебя, который делом занят,
Не умереть хочу, а умирать.

 

Три роки прожила Марина, нічого не знаючи про чоловіка. А отримавши першу звістку, вирішила їхати до нього. У травні 1922 року з дозволу радянського уряду Марина виїхала за кордон до чоловіка, Сергія Ефрона, який на той час перебував у еміграції, у Празі. Разом з дочкою Аріадною поетеса залишила Росію. 17 років вона жила в еміграції за кордоном. Берлін, Прага, Париж… Це були роки найбільших випробувань для неї. І тільки відданість поезії, любов до батьківщини давали сили поетесі. В 1925 році у Цвєтаєвої народився давно бажаний син, якого назвали Георгієм. Здавалося, що ще треба для щастя? Та Марина відчувала себе чужою серед емігрантів. Туга за батьківщиною стає нестерпною.

 
Тоска по родине! Давно
Разоблаченная морока!
Мне совершенно все равно --
Где совершенно одинокой
Всяк дом мне чужд, всяк храм мне пуст,
И все – равно, и все – едино.
Но если по дороге – куст
Встает, особенно - рябина

 

13.                                                    Если душа родилась крылатой —
Что ей хоромы и что ей хаты!
Что Чингисхан ей — и что — Орда!
Два на миру у меня врага,
Два близнеца, неразрывно-слитых:
Голод голодных — и сытость сытых!
     18 червня 1939 року Марина разом із сином приїхала до Москви слідом за чоловіком і   донькою, які повернулися 1937 року. Однак надії, пов’язані з поверненням, не виправдалися. Тяжкі удари долі обрушилися на поетесу. Пізніше заарештували її дочку Алю та чоловіка С. Ефрона. Цвєтаєва вже досить добре в цей час знала, що в будь-який момент вона могла піти услід за чоловіком и донькою. Але її не заарештували, не розстріляли – її страчували байдужістю і убогістю.
 
14.  Незабаром почалася Велика Вітчизняна Війна. Поетеса із сином Георгієм потрапляє в евакуацію у невелике містечко Татарії Єлабугу. Роботи знайти не могла. Відірвана від літературного середовища, розлучена з близькими друзями… Цього разу в неї не стало сили на опір долі. Втративши надію, вона не витримала, і 31 серпня 1941 року Марина Цвєтаєва пішла с життя.
Захлебываясь от тоски,
Иду одна, без всякой мысли.
И опустились и повисли
Две тоненьких моих руки.

 

Духовність – таке змістовне і таке безмежне поняття… Віддзеркалення Багатогранності особистості. Духовність має різні рівні прояву і, мабуть, однією з яскравих проявів є поезія.

Уж сколько их упало в эту бездну,
Разверзтую вдали!
Настанет день, когда и я исчезну
С поверхности земли.

Застынет все, что пело и боролось,
Сияло и рвалось.
И зелень глаз моих, и нежный голос,
И золото волос.

И будет жизнь с ее насущным хлебом,
С забывчивостью дня.
И будет все - как будто бы под небом
И не было меня!

Изменчивой, как дети, в каждой мине,
И так недолго злой,
Любившей час, когда дрова в камине
Становятся золой.

Виолончель, и кавалькады в чаще,
И колокол в селе...
- Меня, такой живой и настоящей
На ласковой земле!

К вам всем - что мне, ни в чем не знавшей меры,
Чужие и свои?!-
Я обращаюсь с требованьем веры
И с просьбой о любви.

И день и ночь, и письменно и устно:
За правду да и нет,
За то, что мне так часто - слишком грустно
И только двадцать лет,

За то, что мне прямая неизбежность -
Прощение обид,
За всю мою безудержную нежность
И слишком гордый вид,

За быстроту стремительных событий,
За правду, за игру...
- Послушайте!- Еще меня любите
За то, что я умру.

 

 Поет помирає – його поезія залишається. Виповнюється пророцтво Цвєтаєвої про те, що її віршам «настанет свой черед». Сьогодні її поезія ввійшла в скарбницю світової літератури. Вірші М. Цвєтаєвої мелодійні, задумливі, чарівні. Вони нагадують маленькі музичні п'єси, заворожують потоком гнучких, мінливих ритмів. До них звертаються композитори, і тоді вони перетворюються у дивні за своєю красою романси.

Звучить романс із кінофільму Е. Рязанова "Іронія долі, або З легкою парою":

Мне нравится, что вы больны не мной,
Мне нравится, что я больна не вами,
Что никогда тяжелый шар земной
Не уплывет под нашими ногами.

Мне нравится, что можно быть смешной -
Распущенной - и не играть словами,
И не краснеть удушливой волной,
Слегка соприкоснувшись рукавами.

Мне нравится еще, что вы при мне
Спокойно обнимаете другую,
Не прочите мне в адовом огне
Гореть за то, что я не вас целую.

Что имя нежное мое, мой нежный, не
Упоминаете ни днем, ни ночью - всуе...
Что никогда в церковной тишине
Не пропоют над нами: аллилуйя!

Спасибо вам и сердцем и рукой
За то, что вы меня - не зная сами! -
Так любите: за мой ночной покой,
За редкость встреч закатными часами,

За наши не-гулянья под луной,
За солнце, не у нас над головами,-
За то, что вы больны - увы! - не мной,
За то, что я больна - увы! - не вами!

 

Вчитель – Пропоную виконати практичну роботу – проаналізувати вірш за планом,  + використавши прийом «айсберга».

І група – вірш про Пушкіна

ІІ група – вірш «Тоска по родине…»

Зразок аналіза:

Вірш «Нет, бил барабан перед смутным полком…» був написаний в 1931р., коли М.Цвєтаєва жила в еміграції.
Цвєтаєва присвятила вірш О.Пушкіну, своєму улюбленому поету. Знаходячись далеко від батьківщини, поетеса звертається до історичних подій, пригадує час, коли ховали «загиблого на дуелі поета». Вона називає його «вождем»: «Нет, бил барабан, когда мы вождя хоронили».
Ідейна спрямованість вірша полягає в тому, щоб засудити царський уряд, який і після загибелі великого поета продовжує його боятися. А також автор уславлює геній Пушкіна, називаючи його «умнейшим мужем России».
Щоб передати сповнений трагічний суперечностей світ, поетеса використовує такі художні засоби:

Епітети: перед смутным полком, над тишайшим из лож, под надзорным мальчишкой, умнейшего мужа России.

тафоры: зуби царёви над мертвым певцом почётную дробь выводили, монарх о поете печётся.

Вірш побудований по прийому айсберга. Марина Цвєтаєва у цьому вірші використовує натяки, підтекст, розраховуючи на читацьку уяву!  Наприклад:

Нет, бил барабан перед смутным полком,

Когда мы вождя хоронили:

То зубы царёви над мертвым певцом

Почётную дробь зоронили.

    - Так автор описує страх царя навіт перед мертвим Пушкіним.

Такой уж почет, что ближайшим друзьям –

Нет места. В изглавьи, в изножь,

И справа, и слева – рученца по швам –

Жандармские груди и рожи.

    - Мається на увазі, що друзям заборонили провести поета у останній путь.

Не диво-ли и на тишайшем из лож

Пребыт поднадзорным мальчишкой?

На что-то, на что-то, на что-то похож

Почет сей, почетно да слишком!

   - поетеса натякє на те, що видатному поету в 33 роки дарували звання камер-юнкера, яке давали підліткам. Тому і називає Пушкіна «поднадзорным мальчишкой».

Кого ж это так – точно воры вора

Пристреленного – виносили?

Изменника?  Нет. С проходного двора –

Умнейшего мужа России.

 Так автор засуджує царя та прославляє Пушкіна.

Вірш вражає лаконізмом та глибиною почуттів.

ІІ група Вірш «Тоска по родине…»

Вірш був написаний в 1934р., коли Марина Цвєтаєва знаходилась в еміграції.
Тематика вірша визначається уже з першого рядка: «Тоска по родине! Давно разоблаченная морока!» Поетеса віддано любила батьківщину. Це одна з провідних тем її творчості.
Ідейний зміст вірша полягає у особистій драмі Марини Цвєтаєвої, яка змушена була розлучитися з батьківщиною.
Для створення відчуття трагізму розлуки з батьківщиною М.Цвєтаєва використовує різні художні засоби.

    Перш за все треба звернути увагу на такий прийом, як принцип айсберга.

    Так, дійсно, більша частина того, що хоче сказати автор, прихована, так би мовити, «під водою». Але читач розуміє, що трагічний відчай поетеси зумовлений тим, що на батьківщині її не розуміли, а в еміграції вона відчуває себе «совершенно одинокой».  Також автор використовує епітети:  давно разоблаченная морока, из людской среды.

      Метафори: среди каких лиц ощетиниваться пленным львом. Все признаки с меня сняло. Так край меня не уберег.

      Порівняння: Тоска по родине – давно разоблачённая морока, дым – как госпіталь или казарм. Все меты, все дати – как рукой сняло.

Вірш вражає тим, що автор вводить нас у свій поетичний світ, ключем для якого є почуття болю за рідним краєм:

Всяк дом мне чужд, всяк храм мне пусть,

И все равно, и все – едино.

Но если по дороге – куст

Встает, особенно – рябина…

А горобина для Марини Цвєтаєвої, як ми знаємо, є символом її поезії.

Вчитель – В ході дослідницької роботи, вам було запропоновано використати прийом «Дивуй». Давайте послухаємо, чим нас здивує перша група дослідників.

Учень – Нас особливо вразили факти про популярність Марини Цвєтаєвої далко за межами її батьківщини. Особисто мене здивувала така інформація.

В Нідерландах, в м.Лейдені, був створений культурний проект «101 кращий вірш світової поезії». В 1992р. культурний проект «Wall poems» відкрив вірш Марини Цвєтаєвої, який був написаний на стіні одного приміщення в центрі міста Лейдена. Цікаво, що останнім, 101 поетом, чий вірш зробили у Лейдені пам’ятником, став Фредеріко Гарсіа Лора(відомий іспанський поет), перекладами якого займалася в останні дні життя М. Цвєтаєва.

Вчитель – Тепер дізнаємося, як продемонструє прийом «Дивуй» друга група.

Учень – Про незвичайну популярність Марини Цвєтаєвої  свідчать чисельні музеї та пам’ятники, як на батьківщини поетеси, так і далеко за її межами. В 2009 році в Феодосії відкрився перший в Криму і єдиний в Україні державний музей Марини і Анастасії Цвєтаєвих. Цінність музею в тому, що він пов’язаний з юнацьким періодом творчості поетеси. Сестри Цвєтаєви приїхали в Коктебель на запрошення Максиміліана Волошина, потім відвідали Феодосію. Старовинне приморське портове місто вразило їх: «Мы поняли, что Феодосия – волшебный город и полюбили его навсегда».

В експозиції музею особисті речи Цвєтаєвих, предмети побуту, меблі початку 20ст. Збериглися листи і записник, в яких М.Цвєтаєва ділилася своїми враженнями про Феодосію. Всього в музеї забрано більше тисячі експонатів.

(Учень) А зараз ми хочемо познайомити вас з музеями Марини Цвєтаєвої, які знаходяться на її батьківщині – в Росії.

Это дом-музей М.Цветаевой в Москве.
Дом семьи Цветаевых в Борисоглебском переулке в Москве.
Музей Цветаевых в  Тарусе.
Мемориальный дом-музей в???.
Дом-музей в Александрове.
Последний год жизни. Дом в Елабуге стал музеем. Последний год жизни. Мемориальная доска.

(Учень) А тепер інформація про пам’ятники.

Памятник Цветаевой в Борисоглебском переулке в Москве.
Памятник Цветаевой в Тарусе.
Памятник на берегу Оки рядом с Петропавловским собором.
Серия памятников во Франции в курортном городке Кра-де-Ви.
Статуя во Франции в Круа-де-Ви.
Цветаева с Пастернаком(тоже Франция).
Памятник в Елабуге рядом с домом, где жила Цветаева.
Последнее пристанище. На этом кладбище обрела покой Марина Цветаева.

 

Вчитель – Можливо, ще у когось є якісь цікаві факти?

Учень – А ще, готуючись до уроку, ми були вражені тим, яку величезну пісенну спадщину залишила Марина Цвєтаєва. Пісні та слова, альбоми, диски знаходять сьогодні своїх прихильників серед видатних співаків та слухачів.

Пісня Гварцителі «Присвячується жінці»

Вчитель – Кожна група підготувала питання по темі, і зараз ми перевіримо, як учні засвоїли тему. По черзі кожна група задає один одному питання.

 

Питання І група

Яке дерево стало символом поезії М.Цвєтаєвої?(горобина)
Від кого унаслідуваа Марина любов до музики?(від матері)
Хто з поетів першим відмітив талант поетеси?(М.Волошин)
Що найбільше любила читати поетеса?(твори Пушкіна)
Де ніколи не бувала поетеса але писала про це?(в селі)
Де служив чоловік М.Цвєтаєвої?(у білій гвардії)
Яка тематика віршів М.Цвєтаєвої?(любов до батьківщини, тема кохання, історична тематика з філософським змістом)

 

Питання ІІ група

 

Як називається перша збірка віршів М.Цвєтаєвої?(«Вечірній альбом»)
Де Марина Цвєтаєва познайомилася з майбутнім чоловіком С.Ефроном?(Коктебель)
Де жила поетеса з 1922 по 1925рр.?(Прага)
Кого часто уявляла поетеса поруч з собою, коли писала вірші?(Анну Ахматову)
У який для Росії час поетеса повернулася додому з еміграції?(у пору репресій)
Хто, з видатних поетів срібної доби присвятив М.Цвєтаєвій свої вірші?(Борис Пастернак)
Куди переїхала М.Цвєтаєва, коли почалася війна(1941р.)?(у Єлабугу.)

Вчитель – Є поети які заходять до нас у гості, а є такі, які після першої зустрічі залишаються з нами назавжди. Тож доторкнувшись душею до самобутніх віршів М.Цвєтаєвої, ми довели, що творчість цієї талановитої поетеси справді не має права на забуття.

Д.Писарев писав: «Лірика є найвищим і найважчим проявом мистецтва. Ліриками мають право бути тільки першокласні генії, тому що тільки колосальна особистість може давати суспільству корись, звертаючи його увагу і на своє власне життя»

- Хіба це не про Цвєтаєву?

- Пропоную скористатися методом «мікрофон» та висловити свої враження від уроку(які почуття викликали вірша М.Цвєтаєвої, що вам здалося несподіваним, вражаючим, чим зацікавив урок?)

Домашнє завдання: Написати твір-роздум на тему: «Вірш М.Цвєтаєвої, який мене найбільше вразив.»


Теги: Алєксєєва Н.Г., Цвєтаєва
Навчальний предмет: Зарубіжна література
Переглядів/завантажень: 503/35


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar