| Головна » Українська мова |
Мета: здійснити перевірку здатності п’ятикласників читати мовчки незнайоме за змістом висловлювання із належною швидкістю, розуміти й запам’ятовувати зміст тексту, тему й основну думку, виховувати в учнів читацькі навички. Тип уроку. Урок розвитку мовлення. Хід уроку І. Організаційний момент. ІІ. Ознайомлення учнів з темою і метою уроку. ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів. Ознайомлення із критеріями оцінювання тестових завдань закритої й відкритої форми. Пояснення щодо особливостей перевірки рівня розуміння прочитаного мовчки тексту та швидкості читання. ІV. Контрольне читання мовчки тексту монологічного характеру художнього стилю. Текст для читання мовчки Золоті ворожбити Дивне відчуття проймає, коли слідкуєш за комахами. Починаєш розуміти, що це — непідвладний тобі досвід живого. Це глибоко впорядкований і несподіваний світ. Тут кожне створіння займає раз назавжди відведену нішу. ...Муравель снує, не відаючи атоми, по власних дорогах з упертою, майже людською затятістю й послідовністю, перетягуючи різні «будівельні» матеріали. Он там, майже біля самого берега степового озерця, мурашиний дім — ошатна будова з круглим куполом. Ми називаємо це муравлиною купою. Купа вся жива, ворушиться, здається, ніби величезна родина золотавих великанів праці має кудись переїздити... Тим часом численні «різнороби» тягнуть і тягнуть до свого дому то сухі дрібні стебельця, то мертвих мух, то зернову полову, то ще щось, утричі більше за кожного муравля зокрема. І все це скидається на вершечку купи. Інші муравлики звідти «перекантовують» здобуте на потрібне місце — і ніхто нікому на заважає! Наче величезний симфонічний оркестр, лише музики не чути. Втім, прислухаймося — неодмінно почуємо ще й яку музику! Якесь тихе шелестіння супроводить общинну працю — то скриплять, чіпляючись одне за одного, мурашині суглоби, голівки чи й невидимі хоботки — «робочі елементи» муравля. Довго стій і слухай ту музику. І вона відкриє тобі того, хто водночас із тобою тішиться цією музикою... в небесах. Інакше таких хористів не зрозуміти. І нехай холодно чи спечно, вітряно чи мокро — рух може уповільнитися, але не перерватися. Інша справа джміль. Весь поважний, тлустий, глибоко заклопотаний якоюсь власною «надідеєю», він на тебе й не гляне, хоч ти його і в руку візьми обережно. Він гуде поруч із тобою, роблячи «низьку посадку» голівку квітки. Темно-фіолетова медунка для нього — ніби справжній посадочний майданчик. Джміль всідається на краєчок пелюстки, трохи підгинає її під себе, щоб зберегти рівновагу, і запускає хоботок углиб чашечки. Порпається довго й уперто, вишукуючи сліди нектару. Витягує хоботок на світло щось там бурчить собі під ніс, ніби хоче переконатися, що трудився недаремно. Потім так само діловито, з розмаху встромляє хоботок знову. Упоравшись тут, з коротким підстрибом перескакує на сусідню квітку. Так він рухається з годину чи й дві, повертаючись до квіток то одним, то іншим боком. Здається, так він вловлює нечутний для людини квітковий аромат, що кличе норовливого трудівника до себе. Низьке надвечірнє сонце червоним промінням гладить його золотаву спинку. Джміль ніби відчуває це, виймає хоботок і передніми кошлатими лапками здійснює якийсь обряд — наче б ритуальний танець, сплітаючи й розплітаючи їх, описуючи кола й проводячи по лапках тонким зігнутим хоботком. Очевидно, він задоволений медозбором. А може, кланяється квіткам-медоносам, що вже й помалу підгортають пелюстки, готуючись до сну. 380 слів За Миколою Костенком Виконання завдань тестового характеру за змістом прочитаного тексту. Що являє собою світ комах? А. Це загадковий світ. Б. Це прості створіння. В. Це глибоко впорядкований і несподіваний світ. Г. Це світ цікавих створінь. 2. Що являє собою мурашиний дім? А. Ошатна будова з круглим куполом. Б. Купа землі. В. Купа сухого листя. Г. Заглиблена ямка. 3. У який час працюють «різнороби?» А. Коли холодна погода. Б. Коли тепла погода. В. Рух може уповільнитися, але не перерватися. Г. Вранці. 4. Чим є для джмеля темно-фіолетова медунка? А. Ніби справжній посадочний майданчик. Б. Місцем відпочинку. В. Власним будинком. Г. Небезпечним місцем. Продовжити речення «Низьке надвечірнє сонце червоним промінням гладить…» V. Підсумок уроку. Відповіді на запитання учнів. Оцінювання завдань VІ. Домашнє завдання. 5 клас. Урок № 2 Тема. Контрольне аудіювання тексту художнього стилю. Мета: перевірити вміння школярів сприймати і розуміти текст діалогічного характеру, виконувати тестові завдання, працювати самостійно; виховувати любов до рідного краю, її природи, історії. Тип уроку. Урок розвитку мовлення. Хід уроку І. Повідомлення теми, мети і завдань уроку. ІІ. Мотивація пізнавальної діяльності. Ознайомлення з критеріями оцінювання контрольного аудіювання. Проведення інструктажу щодо виконання тестових завдань. ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів. (Технологія проведення аудіювання). ІV. Проведення контрольного аудіювання тексту. Сприймання на слух учнями незнайомого тексту від початку до кінця. У Герці Степ мовчав. Іван, щоб розім’яти ноги після недавнього сну, пішов протоптаною у траві стежкою до «господарки» могили. Там, неподалік, за придолинком, на невеликому горбочку стояла кам’яна баба. Пашко присів біля неї, як біля ікони. Молодий козак читав молитви на новий день, намагався поговорити, даючи простір своїм думкам. Вона ж примруженим поглядом оглядала його. Між ними була вічність… Скільки ти бачила-перебачила на своєму віку? – думав запорожець. Пашкові уявлялося, як з року в рік з нею розмовляли ті ж самі вітри, вмивали ті ж дощі, і той же місяць посміхався їй ночами, і те ж сонце освідчувало дні. Все лишилося однаковим, от тільки люди зустрічалися різні. Яких тільки не траплялося… - Кого ж було більше – добрих чи злих? – обмірковував Іван. - Мабуть, таки злих, - відповів на своє запитання козак. В остаточних своїх роздумах Пашко зійшовся на тому, що добра і зла на світі порівно – і вони не можуть здолати одне одного. Так ось чому запорожці змушені стояти на чатах і тримати шаблю напоготові. Йому іноді ввижалося, що ця кам’яна баба колись була живою і від пережитого закам’яніла, бо таки не шанують люди Божі заповіді. - А, може, вона посланець Бога на цій землі і пильно стежить за кожним з нас, щоб потім, як добро переможе, судити всіх по їх ділах, - думав запорожець. Дозорець пильно вдивлявся в морок темряви, щоб не спалахнув там несподівано караульний маяк. І нараз обімлів. Там, у нічному мороці, блимав хижуватим оком на Івана малесенький світлячок, який ставав все більшим. Він швидко видерся на могилу і шарпонув за рукав товариша, що солодко хропів, підклавши руку під голову. Орда! – майже шепотом повідомив Коцюбі, ніби його міг хтось тут почути, де довкола нікого, окрім кам’яної баби, не було. Коцюба був на диво меткий і вправний. Швидко кинувся до фігури і почав готувати кресало. Фігурами називали маяки, влаштовані на могилі чи пагорбі кожного бекету. Це були піраміди складені з трьох бочок або стовпів, обкручених соломою і облитих смолою. Ці маяки в ночі подавали сигнали вогнями запаленої фігури, а вдень стовпами чорного диму. Козакам швидко вдалося запалити трута, що складався з сухих грибів і вивареної в селітрі мотузки… Тепер на Січі знали, що з Перекопу виповзла орда. Вона минула Чорний шлях, що вів на правий берег Дніпра, і погнала коней Муравським шляхом. За Іваном Чайкою Виконання завдань тестового характеру. Куди йшов Іван Пашко протоптанною в траві стежкою? А. До «господарки» могили. Б. До лісу. В. До села. Г. До Січі. 2. Чого, на думку Пашка, у людському житті порівну? А. Лукавства і справедливості. Б. Достатку і нестатків. В. Добра і зла. Г. Щирості і заздрощів. 3. Чому дозорець пильно вдивлявся в морок темряви? А. Щоб помітити ординців. Б. Щоб не спалахнув там несподівано караульний маяк. В. Щоб вчасно повідомити Січ про небезпеку. Г. Щоб вчасно підняти по тривозі козаків. 4. Що зробив Пашко, коли помітив орду? А. Став кликати козаків. Б. Видерся на могилу і шарпонув за рукав товариша, що солодко хропів. В. Заховався в траві. Г. Готувався до бою. Продовжити речення 5. «Фігурами називали маяки…» 6. «Ці маяки подавали вночі сигнали…» V. Підсумок уроку. Оцінювання тестових завдань
VІ. Домашнє завдання.
6 клас. Урок № 1 Тема. Контрольне читання мовчки тексту художнього стилю. Мета: здійснити перевірку здатності шестикласників читати мовчки незнайомий текст художнього стилю, монологічного характеру із належною швидкістю, розуміти й запам’ятовувати після одного прочитання фактичний зміст; виховувати любов до рідного краю, літератури. Тип уроку. Урок розвитку мовлення. Хід уроку І. Організаційний момент. ІІ. Ознайомлення учнів з темою і метою уроку. ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів. Ознайомлення із критеріями оцінювання тестових завдань закритої й відкритої форми. Пояснення щодо особливостей перевірки рівня розуміння прочитаного мовчки тексту та швидкості читання. ІV. Контрольне читання мовчки тексту монологічного характеру художнього стилю. Текст для читання мовчки. Такий у нього й батько був Не вузькою, щоб не можна було возами роз’їхатися, і не широкою, щоб не надривати голос і легко можна було докричатися до сусіда напроти, йду рідною вулицею і читаю прізвища на хатніх причілках. Першим чітко вирізняється на облупленому номері – Тугай. Видно, недавно наведено білилом. Вигоряло цього літа усе, навіть прізвища. Пригадую, клопітно йому, Кирилові, з отим прізвищем. Усе перепитують – яка перша буква. «Ти!» – чомусь кричав Кирило і вказував перстом на того, хто перепитував. Далі – Недайбоженко. Але то лише прізвище таке. Божаться вуличани, що перед «недай» ще й «та» стояло, а коли записували їхнього прадіда на турецьку – підкоротили прізвище для зручності. Теперішні Недайбоженки – вштиві, безвредні люди. Може, саме прізвище й робило їх такими. Щоб не дорікали: бач – у них і прізвище таке, що не дай Бог! Панібудьласка. Це – відразу за Недайбоженками. Ото вже невідповідність, я вам скажу. Мов би позбиткувався той, хто прізвища роздавав. Не те щоб хоч вирвалося колись оте «будь ласка». Це я про Петра. Однолітки ми з ним. Може, до і після нього зовсім інші Панібудьласки були. А цей, було, як сказати щось хотів, то, щоб привернути увагу – затирить під ребро. А коли згоден, то обов’язково вгилить по плечу: згода! Але коли на людях називали його прізвище, Петро підхоплювався і завчено промовляв: «Будь ласка». Далі – Запнивітер. Той мав хату під прізвище. Його хата довжиною своєю прикривала степові нишпіркові вихорці, що шастали по кутках і завулках нашого краю. Макар пишався з того неабияк і, покурюючи цигарку, щоосені розповідав, як йому вдалося обставити хату соняшничинням та кукурудзинням, а ще між ними і стіною набити сухого листя. Натякав, бо хто ж здогадається, що то він і для усієї громади, що поза ним забудувалася, старався, запинав од вітру. Перекотиполе – відразу ж за ним. Тому вітри мовби й на руку. Відтак перебивав Макара: «Укутуй, укутуй свою хатищу, аби у явдошенят зимою під носом ковзанки не…» І щоразу не доказував. Слова не міг підібрати. Чому явдошенят, а не макаренят, вуличани не допитувалися. Іду отак собі й читаю: Неїжкаша, Рябокінь, Убийвовк, Нетудихата, Недобивайло, Галушка, Тягнирядно, Костогриз, Покотило, Нечитайло, Чуб. Не вулиця, а Запорізька Січ. Довгоступ. Дід його покійний чи то вже так знався на ступах, чи то вже вони йому втовклися-впеклися замолоду, бо ступником по наймах ходив. На старість таке витівав з отими ступами… Це вже за моєї пам’яті. Підмовить когось із краян, поторгується для порядку, щоб чутки пішли – Довгоступ купує ступу. А потім назбирає парубчаків з усієї вулиці і ті, упріваючи, несуть селом незручну, неоковирну і важучу ступу. Внесуть її в двір, втягнуть під дах комори. Дід Митроха замірить мотузкою піл, затим ступище і ступилно, розпачливо розведе руками: – Не влізла, клята. Довгуювата. – «Ую» – дідом придумана частина слова. – На цей раз, мать, не купуватиму. Віднесіть, хлопці, де брали. Спітніле парубоцтво, тепер вже найняте власником ступи, неуміло лаючись, аби набити ціну за перенесення, горбиться під ступою, а добросердні сусіди із-за тинів їх заспокоюють: – А що ж ви хотіли з того Митрохи? У нього й батько такий був. Той усе готовий саж для свиней приміряв між хлівцем та повіткою. Це ж іду я іще по один бік вулиці. Ба – знайомий причілок! Моє прізвище… Мені з ним, як кажуть поталанило!.. 525 cлів Леонід Вернигора Виконання завдань тестового характеру за змістом прочитаного тексту 1. Якою вулицею йшов автор: А. Сусідньою. Б. Рідною. В. Незнайомою. Г. Невідомою. 2. Яким було перше прізвище, яке він прочитав? А. Тугай. Б. Бугай. В. Пугай. Г. Папай. 3. Недайбоженки були люди: А. Ледачі. Б. Добрі. В. Безвредні. Г. Забобонні. 4. Одразу за Недайбоженками жив: А. Панебудьласка. Б. Панібудьласка. В. Перекотиполе. Г. Довгоступ. 5. Запнивітер обсадив свою хату: А.Соняшничинням і кукурудзинням. Б. Чорнобривцями й мальвами. В. Бузиною й вишнями. Г. Калиною й берізками. 6. Між стіною своєї хати і насадженнями Запнивітер понапихав: А. Землі. Б. Дощечок. В. Листя. Г. Бур’яну. 7. Після Запнивітра жив: А. Перекотиполе. Б. Ряботінь. В. Покотило. Г. Тягнирядно. 8. Довгоступ купував ступи: А. Широкі. Б. Довгі. В. Вузькі. Г. Низькі. 9. Дід Довгоступ вигадав свою частин слова: А. «Аю». Б. «Ую». В. «Гую». Г. «Юю». 10. У кого «…й батько таким був »: А. В Перекотиполя. Б. Нечитайла. В. Довгоступа. Г. Недобивайла. 11. Напишіть якомога більше прізвищ, які ви прочитали в цьому творі. Які вам найбільше сподобалися і чому? 12.Вигадайте цікаву історію походження вашого прізвища.(6-8 речень). V. Підсумок уроку. Відповіді на запитання учнів. Оцінювання завдань VІ. Домашнє завдання. 6 клас. Урок № 2 Тема. Контрольне аудіювання тексту художнього стилю. Мета: здійснити перевірку здатності учнів сприймати на слух незнайомий текст відповідного стилю з належною швидкістю, розуміти його, запам’ятовувати фактичний зміст, визначати тему й основну думку; виховувати повагу до історичного минулого рідного краю. Тип уроку. Урок оцінювання навчальних досягнень учнів. Хід уроку І. Повідомлення теми, мети і завдань уроку. ІІ. Мотивація пізнавальної діяльності. Ознайомлення з критеріями оцінювання контрольного аудіювання. Проведення інструктажу щодо виконання тестових завдань. ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів. (Технологія проведення аудіювання). ІV. Проведення контрольного аудіювання тексту. Сприймання на слух учнями незнайомого тексту від початку до кінця. Далеке, болюче, незабутнє (спогади) Напевне не так багато залишилось в живих тих, хто пережив страшний голод 1933 року. Більше як півстоліття про нього не згадували, не писали про цю трагедію не лише в нарисах, художній літературі, а й замовчували навіть історики, серед яких було немало й тих, особливо вихідців із села, які й самі чудом залишились живими. Тема була закрита. Але ж це було... На схилі літ до мене приходять спогадом дитячі літа, нерадісні, беззахисні. Решетилівщина – район, де чи не найбільше померло селян того жахливого 1933 року. Моє село, моя «маленька батьківщина». Йшов мені тоді сьомий рік, але на все життя запам’ятався день, коли на сімейній нараді було вирішено, що після чергового візиту до нашої господи «буксирів», які забрали майже все, що знайшли в хаті й коморі, – мама й найстарша сестра підуть «далеко» на Донбас, щоб заробити хоч щось для себе і для нас, адже залишається нас четверо напівголодних – хворий тато і нас, три дівчини. Я – найменша. Як нам жилося, як ми виживали, тільки одному Богові відомо. Ще доки були буряки та квашена капуста, яких не знайшли «буксири», якось трималися, а згодом і цього залишилося на кілька тижнів. Різдво Христове і Новорічні свята були навіть без куті. Та десь на Водохрещу завітав у нашу хату Феодосій Ханенко, що повернувся з Донбасу, і, на радість нам, вручив передачу від мами та сестри – торбинку з сухарями і пшоном. Це була радість! В той вечір ми за багато голодних днів повечеряли таким смачним супом і запили чаєм з вареним солодким буряком. А ще повідомив Ханенко, що віз для нас ще й пляшку олії, але в поїздці її відібрали в нього міліціонери. А ранньою весною, коли став танути сніг, повернулись додому мама і сестра. Кілька днів на столі у нас був черствий хліб, варився суп. І знову голодно... Мама з старшою сестрою ще якось тримались, а молодші сестри й тато були опухлі. А коли зазеленіла перша травиця, першою померла Мотя. Її й поховали дома в садку. На кладовище донести було нікому, та й труни зробити не могли, дошок не було. Через кілька днів померла й Катерина. З великими труднощами віднесли сусіди, хто ще міг, на кладовище. Тато ледве пересувався з допомогою палиці, а я, хоч ходити було й тяжко, йшла на луки, де вже були молоді ростки очерету, які ми називали «спичаками» та інша трава, що хоч на деякий час тамували голод. Страшна хвиля смертей прокотилася по колись квітучому і веселому козацькому селу з такою ласкавою назвою – Голуби. Цілі родини вмирали в страшних муках. Знали в селах бідну вдову Мотрону Прохватилиху як народну цілительку. Вона зналась на лікарських травах, рятувала всіх, хто звертався до неї за допомогою, жаліла й давала прихисток бездомним котам і собакам. Та ніхто не врятував її та дочки Марфи від голоду. Померла вона в своїй лісовій хатині, а донька зникла з села. Яка її доля невідомо. Майже не було в селі сім’ї, де б не горіла поминальна свічка, а часто й свічок не запалювали, бо й віск поїли. Нищились цілі родини, стояли пусткою нікому не потрібні хати. Так і через багато років дає себе відчути страшний геноцид – винищення синів і дочок козацького роду. Багатовікова народна мудрість говорить: «Найбільший гріх – пролити невинну кров, безкарно відібрати в людини життя, цьому ніколи не було й не буде прощення». Тож нам, сущим на цій грішній і багатостраждальній землі, - залишається тільки одне – запалювати поминальні свічі, згадувати їхні безвинно страчені душі синів і дочок козацького роду. 570 слів Л.Г. Убийвовк Виконання завдань тестового характеру. 1. Про який рік голодомору написано у творі? А. 1932. Б. 1935. В. 1933. Г. 1941. 2. Про який район пише авторка «моя маленька батьківщина?» А. Козельщанський. Б. Решетилівський. В. Хорольський. Г. Полтавський. 3. Скільки дітей-дівчаток було у сім’ї авторки? А. 2. Б. 3. В. 4. Г. 5. 4. Авторка була у сім’ї: А. Найстарша. Б. Старша. В. Молодша. Г. Найменша. 5. На Водохреща у гості приїхав: А. Хворостенко. Б. Хоменко. В. Ханенко. Г. Марченко. 6. Першою навесні померла: А. Мотя. Б. Катерина. В. Наталка. Г. Марія. 7. Село, в якому жила авторка називалося: А. Горлиці. Б. Голуби. В. Грачі. Г. Гарбузи. 8.Місцеву народну цілительку звали: А. Марія. Б. Марина. В. Мотрона. Г. Майя. 9. Дочка цілительки: А. Зникла. Б. Втекла. В. Померла. Г. Збожеволіла. 10. Хатина цілительки була розташована: А. У лісі. Б. На околицях села. В. На початку села. Г. У полі. 11. Поясніть зміст народної мудрісті «Найбільший гріх – пролити невинну кров, безкарно відібрати в людини життя, цьому ніколи не було й не буде прощення»(5-6 речень). V. Підсумок уроку. Оцінювання тестових завдань VІ. Домашнє завдання.
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |