| Головна » Українська мова |
Мета:засвоїти поняття даної теми:літературна мова,територіальні,соціальні діалекти,суржик;познайомити з мовною ситуацією в рідному селищі на краєзнавчому матеріалі;дослідити особливості місцевого діалекту; навчитися систематизувати матеріал; сформулювати причини екології рідної мови;виховувати любов і повагу до рідного слова.
ХІД УРОКУ
1.Організаційний момент. Як нема без зірок небозводу, Як блакиті без сонця нема, Так і мови нема без народу, Так народу без мови нема (В. Забаштанський) 2.Презентація теми,мети уроку.Мотивація. -Мова-явище,яке завжди в дорозі,у розвитку,тому на кожному етапі вона може існувати в кількох формах..Тому виділяють літературну мову й територіальні діалекти. 3.Актуалізація опорних знань. -Пригадайте поняття літературної мови (загальнонародна мова,що відзначається єдиними нормами на всьому обширі,де вона функціонує.Це сукупність правил вимови,слововживання,словотворення,словозміни,правопису.) -У яких формах виявляється українська літературна мова?(Усній і писемній). 4.Вивчення нової теми.Міні-лекція. 1) ДІАЛЕКТИ ЯК ІСТОРИЧНА БАЗА ЛІТЕРАТУРНИХ МОВ Учитель. За лексичним розмаїттям, виразовими й словотворчими можливостями українська мова є однією з найбагатших, а за звуковими властивостями — однією з найевфонічніших мов світу. Українська мова в широкому значенні — це мова в її історичному розвитку з урахуванням зрушень, зумовлених історичними, соціальними, суспільними процесами, закономірностями її розвитку, у вузькому значенні — це мова в її сучасному стані. Сучасна українська мова — це сукупність усіх слів, усіх граматичних форм, усіх особливостей вимови людей, що розмовляють українською як рідною. Сюди входять діалекти, жаргони, літературна мова, тобто все, що перебуває в мовному спілкуванні. Діалект, або наріччя — група говірок, пов’язаних між собою рядом спільних явищ, невідомих іншим говіркам. Сучасна українська мова має три такі наріччя: Північне наріччя побутує на терені Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Волинської, північних частин Київської та Сумської областей. Південно-західне наріччя поширене на території Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької, Хмельницької, Вінницької, Тернопільської, північно-західних частин Кіровоградської та Одеської областей, південно-західної частини Київської області, південної частини Житомирської області, західної частини Черкаської та пів нічної частини Миколаївської областей. Південно-східне наріччя охоплює Полтавську, Харківську, Луганську, Донецьку, Запорізьку, Дніпропетровську, Херсонську області, Крим, південно-східні частини Київської, Сумської, Кіровоградської, Одеської, східну частину Черкаської та південну частину Миколаївської областей. До цього наріччя належать говори Середньої Наддніпрянщини, що є основою літературної мови. Діалекти української мови відрізняються один від одного перш за все лексичним складом, фонетикою, стилістикою. Східноукраїнські діалекти зазнали значного впливу російської мови, західноукраїнські — польської, румунської та інших. Діалектне розмежування може бути досить значним. Так, наприклад, у Закарпатській області за сукупністю мовних ознак можна виділити 5 діалектів. Водночас місцеві (територіальні) діалекти активно взаємодіють із літературною мовою, збагачують її та змінюються самі. Цьому сприяють рівень освіти населення, засоби масової інформації, інтеграційні процеси в суспільстві. Сучасна українська мова сформувалась на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі риси північних та південно-західних діалектів. У 1798 році виходить друком "Енеїда" Котляревського, від якої починає свою історію літературна українська мова. Наступні письменники сприяли виробленню її норм - Є.Гребінка, Г.Квітка-Основ'яненко, поети-романтики і, звичайно, Тарас Шевченко. У 20-40-х роках ХІХ століття починають з'являтися перші граматики української мови (О.Павловського, 1818), словники (П.Білецького-Носенка, 1840). Загалом протягом ХІХ століття виникло більше 50 правописних систем і граматик, що говорить про відсутність єдиної норми. Перший фонетичний український правопис було видано у 1-му томі "Записок юго-западного отдела Русского географического общества" 1873 року. Його уклали П.Чубинський, М.Драгоманов. Діалект, або наріччя – великий підрозділ мови, що об'єднує групу говірок, пов'язаних між собою рядом спільних явищ, невідомих іншим говіркам. Українська загальнонародна мова має три такі наріччя: 1) північне (поліське) 2) південно-західне; 3) південно-східне. північне — охоплює північ Сумської і Київської областей, Чернігівську, Житомирську, Рівненську і Волинську області; південно-східне — охоплює більшу частину Київської, Одеської та Сумської областей, Полтавську, Черкаську, Харківську, Луганську, Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку, Кіровоградську, Миколаївську і Херсонську області; південно-західне — охоплює частину Київської та Одеської областей, Вінницьку, Хмельницьку, Чернівецьку, Закарпатську, Львівську, Івано-Франківську і Тернопільську області. Найбільше таких діалектизмів є серед іменників, рідше — серед дієслів, прикметників, прислівників, службових частин мови. Наведемо деякі з них: а) північних говорах: глива (груша), коросліп (пролісок), товар (худоба), конопляник (горобець), клювок (дятел), ключина (кроква), копаниця (лопата), гладишка (глечик), живець (джерело), веселуха (райдуга), ляскавиця (грім), мигунка (блискавка), хупавий (гарний), бігме (їй-богу), ік (до) та ін.; б) у південно-східних говорах: жалива (кропива), курай (перекотиполе), перетика (перелісок), скот (худоба), бовдур (димар), вагани (ночви), кабиця (літня піч), кип’яч (окріп), зобува (взуття), киря (сокира), хвища (сильний дощ), кура (заметіль), бокасувати (ходити боком), випасатися (тинятися), желіпати (кричати), но (але) і т. ін.; в) у південно-західних говорах: крумплі (картопля), ярець (ячмінь), хопта (бур'ян), вивірка (білка), когут (півень), льоха (свиня), маржина (худоба), тайстра (торба), нецьки (ночви), плова (дощ), цмок (райдуга), стрий (дядько по батькові), вуйко (дядько по матері), нанашко (хрещений батько), банітувати (лаяти), пантрувати (стежити), окмітовувати (помічати), витуманити (видурити), далебі (їй-богу), ід (до) і ін. Діалектизм –це слово або стійке словосполучення, яке не входить до лексичної системи літературної мови, а є елементом лексики певного говору (діалекту). Діалектизми –це слова, поширення яких обмежується територією певного наріччя (діалекту). 2) МОВНИЙ «СУРЖИК», ЙОГО ПРИЧИНИ. ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Що таке суржик? Звідки родом кровозмісне дитя? З міста чи з села? Розхоже явище чи незнищенна проблема? Спочатку з’ясуймо, що називає суржиком тлумачний словник. За визначенням останнього – це елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови, тобто нечиста мова. Щоправда у нас він набув вужчого значення - українсько-російський суржик. Однак наголошу, що суржик не нове явище й з’явився він не тоді, коли українська мова зустрілася з російською. Можна сказати, що суржик був ще за часів скіфів. Про це свідчать численні запозичення з різноманітних мов: від латиниці та грецької до арабської й німецької. До сьогодні є польсько-український суржик, української й німецький, навіть українсько-канадський. Яскравий приклад канадського суржику таке речення: „Зачиніть віндовку, щоб чилдренята не околденіли!” До речі, деякі запозичення пересічний громадянин навряд чи зможе відрізнити як такі, адже вони ховаються за нібито чисто українськими словами. До речі, в європейських мовах також чимало запозичень. Так, англійська мова має лише 30% власне англійських слів, а всі решта – запозичення. Отже, як бачимо, суржик – не така й нова річ. До речі, сьогодні існує англо-японський суржик, так званий піджин, англо-французька говірка, така собі Franglais, на якій навіть модно складати пісні, а ще багато інших різномовних поєднань. Проте розглядаючи українсько-російський суржик доходимо висновку, що це надзвичайно згубне явище саме для нашої мови, в якій воно вкорінилося. Оскільки за законом у нас в країні немає цензури, тому ніхто ні за чим не слідкує, ні що нам показують, ні що говорять і як саме. Відсутній (чи то просто бездіяльний) орган, який би слідкував за правильним вживання мови у всіх сферах життя, і не просто робив зауваження серед своїх, а підтримував зв’язки з порушниками правопису, аби мати змогу їм допомогти. Тому і виходить, що говорять і пишуть як кому заманеться. І засмічується мова не лише російськими кальками, а й американізмами та англіцизмами, про що свідчать красномовні назви на крамничках, ресторанах та обкладинках журналів. Бувають навіть дивні мішанки кирилиці і латиниці. Наприклад, назва модного магазину одягу – Sчастье. З одного боку нововведення та креативні ідеї потрібні, а з іншого – якою мовою ми розмовлятимемо через років тридцять? А все через те, що мовні проблеми хоч і постають гостро, але заглибитися у те як насправді ми говоримо спроможний не кожен. Звідки ж зявився суржик?Дехто вважає,що це скалічена мова українських селян — виникає як наслідок поросійщення в умовах міської комунікації з усім комплексом супровідних психічних і духовно-ментальних деструкцій особистості, яка пристосовує рідну говірку до «городської», престижної мови. До кінця дев’ятнадцятого століття... створення єдиного товарного ринку,проведення залізниць, побудова цукроварень та зразкових господарств, запровадження загальної військової повинності зробили контакти українських селян з російськомовними верствами адміністраторів, фабрикантів, поліції, офіцерства більш чи менш регулярними... Тому вже наприкінці дев’ятнадцятого століття мовна чистота Наталки і Петра навіть серед селян (про глухі села й хутори поки що не йдеться) вже значною мірою зникла. За умови виключно російськомовної школи, церкви (а з нею кожен, навіть найзатурканіший селянин зустрічався щонеділі), адміністрації, війська, комерції тощо перехід до вищої верстви означав для українця й зміну мови... А з огляду на те, що до 80 відсотків селян були неписьменними, такий перехід до російщини відбувався через перехідну стадію суржику. Можна стверджувати, що суржик народився в селі ще до того, як йогоносій перебрався до міста й більш-менш успішно схрестив свою українську) з російською. Отож має рацію Шевельов: «Суржик уживається широко,почасти в містах, далеко типовіше — по селах». 3.ПРЕЗЕНТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКСПЕДИЦІЙНИХ ГРУП(Див.додаток «Проект.Вивчення мовної ситуації в селищі Велика Писарівка»). 4.Рефлексія. 5.Висновки. ЯКЩО СУРЖИК - ХВОРОБА, ТО ЯК З НЕЮ БОРОТИСЯ? «Суржик» в Україні є небезпечним, бо паразитує на мові, що творилася тисячоліттями, загрожує змінити мову» (О. Сербенська). Поміркуйте, яка ваша роль як майбутніх філологів у боротьбі за чистоту рідної мови. Запропонуйте шляхи очищення української мови від «суржику»: -усунути деформацію мови; -очистити її від спотворень; - повернути нашій мові справжню народну красу — це справа честі всіх нас, і старших, і молодших, це природний обов'язок кожного перед незалежною, вільною Україною. Адже й мовою нації визначається моральне здоров'я народу, його розвиненість, культурність. Усе це також визначатиме образ і творчу спромогу України в сім'ї цивілізованих демократичних держав. ПРОЕКТ «МОВНА СИТУАЦІЯ В СЕЛИЩІ ВЕЛИКА ПИСАРІВКА» Тип проекту-інформаційний міжпредметний практично зорієнтований груповий довгостроковий Мета : вивчити мовну ситуацію в с-щі Велика Писарівка,дослідити причини двомовності Тематичні питання : -історико-географічна довідка про селище Велика Писарівка -вимова діалектних слів на Великописарівщині -топонімічні дослідження у великій Писарівці -журналістські інтерв’ю -фоторепортаж Опис проекту Мова-це не просто душа,рівень культури народу,це його генетичний код,який залежить від багатьох чинників,у тому числі й від історичних фактів,географічного положення регіону,роду занять,способу життя предків,цивілізації. Селище Велика Писарівка знаходиться у вигідному економіко-географічному положенні,бо воно є прикордонною зоною,що межує з однією з найпотужніших областей Росії-Білгородщиною.Історично склалося так,що в селищі сформувався відповідний діалект під впливом російськомовного сусіда.Наше завдання дослідити ряд чинників,що вплинули на функціонування літературної мови в селищі,виховувати інтерес до історичного минулого й любов до рідного краю,батьківщини. Організація роботи 1 ЕТАП -Планування дослідницької роботи -Формулювання ключових питань -Поділ на експедиційні групи -Визначення об’єктів для дослідження 2 ЕТАП -Відвідування бібліотеки,робота з історичними джерелами -Знайомство й спілкування з місцевими жителями -Збирання фотоматеріалів -Оформлення результатів експедицій 3 ЕТАП -Захист результатів дослідження експедиційних груп -Оцінювання,взаємооцінюння
Селище міського типу. Районний центр. Розташоване в південно-східній частині області, на лівому березі річки Ворскла, за 33 км від залізничної станції Кириківка. Населення — 5400 чоловік. Селищній раді підпорядковане село Радянське. Територія була заселена вже в 11 столітті нашої ери. Про це свідчить виявлений на околиці селища ранньослов’янський могильник черняхівської культури. Наприкінці 17 століття на території, де зараз розташована Велика Писарівка , були маленькі хутори, підпорядковані укріпленню Вільний , як одному з укріплень Бєлгородської лінії. Цими землями володів фельдмаршал М.М. Голіцин. На початку 18 ст. помітно збільшився потік утікачів з Правобережної України. І вже в 1732 році Писарівка згадується в документах як поселення. «Назва Велика Писарівка вперше згадується 1732 року в документах перепису Богодухівської сотні Харківського полку. З’явилось воно, мабуть, у зв’язку з існуванням іншої, менш населеної, Писарівки, яка входила до тієї ж сотні.» Селище входило до Богодухівської сотні Охтирського полку до 1765 року. З 1765-1780 років — в Харківську провінцію Слобідсько-Української губернії , в 1780-1796 роках — в богодухівський повіт Харківського намісництва. З 1797 по 1834 рік Велика Писарівка входила в Богодухівський повіт Слобідсько-Української (з 1835 р. — Харківської) губернії. З другої половини 19 ст. село стало повітовим центром. За описом Богодухівського повіту 1814 року селище входило у володіння князя Юсупова, який організував там мануфактуру з виготовлення суконної пряжі, де працювало 140 робітників. Щороку у селищі проводились 6 ярмарків, у тому числі: 29 червня, на «петровській неділі», на «сирній неділі», 8 вересня, 26 жовтня (за старим стилем), на зачаття Святої Ганни. Кожен ярмарок продовжувався по 2 — 3 дні. У Великій Писарівці діяло чотири церкви: Миколаївська — побудована в 1845 р., мала 3672 чол. Парафіян; Покровська — побудована в 1906 р., мала 1323 чол. парафіян; Успенська — побудована в 1819 р. До неї була приписана четверта церква — Мироносинська, яка була побудована в 1846 році, знаходилася на цвинтарі. Обидві мали 3357 чол. парафіян. Здавна селище було значним осередком народного кобзарського мистецтва на Слобожанщині. В другій половині 18 ст. тут був заснований притулок для сліпих бандуристів. Очевидно, це вплинуло на продовження роду бандуристів. Згодом сформувалися таланти кобзарів С.А. Пасюги (1862-1933), Г.С. Кожушка (1880-1924), Є.Х. Мовчана (1898-1968). Богодухівське повітове земство відкрило в селі дві початкові школи з роздільним навчанням. Крім того, працювали ще 3 церковнопарафіяльні школи . Наприкінці 19 ст. було відкрито училище що готувало учителів для початкових класів. В педагогічному училищі деякий час працював український поет Павло Григорович Савченко, який згодом видав три збірки поезії російською мовою і тому в бібліографічному довіднику А.К.Тарасенкова «Русские поэты XX века» Значиться як російський поет, а в томі „Історія української літератури" він згадується як український поет. Викладаючи в училищі, спілкуючись з жителями Великої Писарівки, а також з педагогічним колективом, Савченко намагався розмовляти рідною мовою, пропагував українську художню літературу, що в ті часи не заохочувалось. Тому, мабуть, начальство школи запропонувало Савченку пошукати роботу в іншому місці.В 1913 році у В. Писарівці було засноване ремісниче училище. Перед Першою світовою війною в селищі працював зведений на кошти кредитного товариства Народний будинок з бібліотекою. Користувалися ним тільки службовці та вчителі. Сучасне географічне положення Великої Писарівки передбачає сусідство з Російською Федерацією,тому на територіїрайону межують російськомовні й україномовні села,що формує місцевий діалект.
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |