Головна » Українська література

Зображення проблем боротьби добра і зла в тоталітарному радянському суспільстві (за романом І. Багряного „Сад Гетсиманський”)

Мета:  поглибити  знання  учнів відомостями про творчість І.Багряного,  допомогти   усвідомити  гуманістичну спрямованість роману «Сад Гетсиманський», розкрити  злочинну суть тоталітарного режиму,  розвивати навички аналізу проблематики твору, уміння висловлювати власні думки щодо прочитаного,  робити висновки,  формувати почуття людської гідності, справедливості, порядності.

Обладнання: портрет письменника, видання твору «Сад Гетсиманський», ілюстрації до нього, опорні схеми, роздатковий матеріал.

Тип уроку:  урок-пошук

ХІД  УРОКУ

І. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ.

 Бесіда.

І. Багряний – представник когорти українських письменників-емігрантів. Доведіть це.

Які твори І. Багряного знаєте, читали?
Яке справжнє прізвище цього письменника?

Теорія літератури.

Який художній твір називається романом?

(Роман- це великий за обсягом епічний твір, для якого характерне панорамне зображення дійсності, багатоплановість сюжету; у романі відображено великий проміжок часу, багато подій, задіяна чимала кількість персонажів)

З якими видами  роману ви знайомі?

(Історичний роман,  автобіографічний роман, пригодницький роман)

До  якого виду  відноситься роман І. Багряного «Тигролови»?

(Авантюрний пригодницький роман)

 

ІІ. ПІДГОТОВКА ДО СПРИЙНЯТТЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ.

Проблемне завдання.  «Мозкова атака».

Робота в групах.

З’ясувати  лексико-семантичне значення  слів  і словосполучень:

І група «Бібліографи».   Чому автор  обрав псевдонім «Багряний»?

ІІ група   «Мовознавці».  Походження вислову «Сад Гетсиманський»

ІІІ група  «Історики». Тоталітарна система і її основні ознаки.

Словник

 Багряний -  густо-червоний, пурпуровий колір. Асоціації: кров, війна, насилля, зло.

 

Сад Гетсиманський -  Гефсимансъкий сад  — це  місце, де було вчинено підлу зраду.

Після Таємної вечері Ісус разом з учнями йде на Оливну гору. Тут він каже апостолу Петру, що цієї ночі, перш ніж заспіває півень, той тричі відречеться від Ісуса. Прийшовши в Гефсиманський сад, Ісус «промовляє до учнів: "Посидьте ви тут, аж поки піду й помолюся отам". І, взявши Петра й двох синів Заведеєвих, зачав сумувати й тужити. Тоді промовляє до них: "Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут   і попильнуйте зо Мною..." І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць та молився й благав: "Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене... Та проте — не як Я хочу, а як Ти..."» (Матв., 26: 38—39). «Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: "Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити ЇЇ, — нехай станеться воля Твоя!" І, прийшовши, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважніли їм очі були. І, залишивши їх, знов пішов і помолився втретє, те саме слово промовивши. Потому приходить до учнів і їм промовляє: "Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година наблизилась — і до рук грішникам виданий буде Син Людський..."» (Матв., 26: 42—45).

Тоталітарна система (режим) – той, що пов’язаний із відвертою терористичною диктатурою, репресіями, ліквідацією демократичних свобод і прав людини.

Репресії – покарання, утиски, що їх використовує влада для збереження встановленого порядку.

 

ІІІ.  ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ УРОКУ.  ВИЗНАЧЕННЯ УЧНЯМИ ЗАВДАНЬ УРОКУ.

        Епіграф.

Людина — це найвеличніша з усіх істот.

Люди­на — найнещасніша з усіх істот.

Людина — найпідліша з усіх істот.

                                                                                                                                        І. Багряний

І\/. СПРИЙНЯТТЯ Й УСВІДОМЛЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ.

Вступне слово вчителя.

Можна тільки здогадуватися, про що думав і що почував колишній прем'єр уряду Української Народної Респуб­ліки, а тепер емігрант Володимир Винниченко, коли чи­тав надіслану йому у 1950 році іншим емігрантом, Іваном Багря­ним, книжку "Сад Гетсиманський". Один із найвідоміших україн­ських письменників мешкав тоді на півдні Франції, у містечку Мужені, де мав невеличку ферму, яку називав "Закутком".

Тепер, коли він залишив політичне життя і усамітнився у своєму "Закутку", до нього все ж продовжували докочуватися обвинувачення політичних опонентів: мовляв, через нього, Винниченка, не вдалось зберегти Українську Народну Республіку. Докоряли і тим, що не знаходив спільної мови з Петлюрою, що загравав із більшовиками, наївно вважаючи, що вони поведуть себе шляхетно і дозволять Україні перебувати у терпимій феде­рації з Росією...

Думається, що, читаючи "Сад Гетсиманський", Винниченко обов'язково звернув увагу на епізод, у якому щойно побитий на допиті комуніст Васильченко признався Андрію Чумаку: "Я проклинаю той день і час... коли я підпорядкувався приказові Льва Троцького... а не пішов з Петлюрою... Може б, ця мерзость не панувала..."

  З листа до Багряного, який, треба думати, був написаний зразу ж після прочитання "Саду Гетсиманського", відчувається, що роман буквально потряс Винниченка. "Вельмишановний Іва­не Павловичу, велике спасибі Вам за присилку книги і за книгу. Вона - великий, вопіющий і страшний документ. Про неї можна говорити книгами, і, мабуть, чулі люди будуть так говорити».

2. Історія написання.

Роман «Сад Гетсиманський» був створений на два десятиліття рані­ше від «Архіпелагу ГУЛАГ» Олександра Солженіцина і став першим у розкритті диявольської машини примусу в тоталітарній системі. Після того,  як роман вийшов у Німеччині в 1950 році, автора звинувачували у фантазерстві.

У свій час І. Багряний був змушений доводити світу фактами з власної біографії, що він цілком компетентний щодо «совєтської» тюрми і що його книга — документальна річ. У статті «Камо грядеши?» І. Багряний описував дикі страхіття «кухні-фабрики, країни єжовських рукавиць, перебуваючи в яких людина перетворюється в ніщо».

У 1932 році письменник перебуває у камері самотнього ув'язнення шість місяців і тринадцять днів, тут він змушений був «зізнатися» у своїх «націоналіс­тичних поглядах», розкрити «контрреволюційну» сутність своїх літературних творів. Після цього — заслання на Далекий Схід, втеча, арешт по дорозі, суд, три роки таборів. І після повернення — знову арешт. Звинувачення будувалося виключно на свідченнях людей, які самі перебували під слідством.

У 1938-1939  роках на допитах Багряного слідчі (до речі, прізвища декого з них — Сергєєв, Нечаєв — зустрічаємо і у протоколах допитів, і на сторінках роману) постійно твердили, що він звинувачується за участь у контрреволюційній організації. І. Багряний визнавав себе винним лише в тому, що свідомо проводив контрре­волюційну діяльність у літературі. Будь-які звинувачення письменник відкидав. Інколи допити тривали по кілька годин. Протоколи звинувачення він не підпи­сував. Це свідчить про силу духу і незламність, адже майже всі підписували. І. Багряний, не підписавши протоколу, мабуть, врятував собі життя.

Жанр: автобіографічний   роман. Твір табірної літератури з  елементами  філософії екзистенціалізму.

Словник.

          Екзистенціалізм – як філософська течія виник у першій половині ХХ ст. за часів соціально-економічної і світоглядної кризи в Європі. Основне завдання екзистенціалізму полягає у встановленні змісту людського існування. Тому людське існування, дане безпосередньо, є „екзистенцією”, яка не пізнається науковими засобами.

 

   Роман побу­довано на реальному життєвому матеріалі, який був добре знайо­мий і пережитий Багряним. Його зауваження, що "всі прізвища в цій книзі, як то прізвища всіх без винятку змальованих тут працівників НКВД та тюремної адміністрації, а також всі прізвища в'язнів (за винятком лише кількох змінених), є правдиві", має важливий сенс, тому що настроює читача на сприймання твору як документу. Факти у "Саді Гетсиманському" настільки драматичні, що здатні вражати читача набагато сильніше за факти, побудо­вані на вимислі. Щоправда, документальний матеріал у романі перебуває немовби у белетристичному оформленні.

Будуючи твір на документальній основі, письменник фактично започаткував традицію  зображення старанно приховуваної час­тини життя радянського суспільства.

 

Проблема,   кофлікт твору.

Словник.

Конфлікт – зіткнення, сутичка, протистояння двох протилежних сил. Коли на рубежі ХІХ та ХХ століть розпочався глобальний процес оновлення виражально-зображувальних засобів, обумовлених потребою глибокого відображення внутрішнього життя людини, почала змінюватись і сама природа конфлікту – він ставав менш відкритим, набував більшого психологізму, переходив у підтекстову сферу твору. Щоб простежити за таким конфліктом, захопитись ним, читачеві необхідно напружити свою інтелектуальну діяльність.

Проблема -  складне теоретичне чи практичне питання, яке потребує вирішення

 

Головний конфлікт роману "Сад Гетсиманський" - це проти­стояння двох взаємовиключаючих сил. З одного боку - Андрій Чумак як неординарна, виключно вольова, незламна особистість, а з іншого - радянська тоталітарна система, яка через своїх вірних слуг-опричників прагне будь-що зламати, підпорядкувати собі цю особистість.

Конфлікт у творі Багряного - це конфлікт між вільною, на­стільки морально довершеною Людиною (Андрій Чумак), що про неї можна гово­рити як про уособлення Добра, і у вищій мірі антигуманною то­талітарною системою, яку треба визначити як вияв абсолютного Зла.

Отже, головна  проблема  твору — проблема боротьби добра і зла в тоталітарному суспільстві, боротьби за людське в людині.

 

«Мозкова атака»

 Чому автор з-поміж безлічі українських імен дав своєму героєві ім’я Андрій?

      -     Хто такі чумаки?  Яку вдачу повинні мати?

 Словник.

    Апостол Андрій, як і його брат апостол Петро ловили рибу на Галілейському озері, коли Ісус Христос покликав їх за собою. Як розповідає євангеліст Іоанн, Андрій був одним із учнів Іоанна Хрестителя і ще раніше свого брата був призваний Ісусом на Йордані. Тому Андрія і назвали Первозванним. Апостол разом зі своїми братом та двома синами були у числі найближчих Христових учнів.

         Андрія Первозванного вважають першим благовісником Євангелія Христового на землях України. Коли після зішесття Святого Духа апостоли кидали жереб, вирішуючи, куди кому йти проповідувати Христову віру, йому випала Скіфія, тобто землі сучасної України.

    Чумацтво, чумакування — торговельно-візницький промисел, поширений в Україні від 15 століття до середини 19 століття.

     Осіб, які займалися чумакуванням, називано чумаками (у XV-XVI століттях — «солениками», інколи «коломийцями» («коломійцями»)).

Чумацтво належало до найпрестижніших видів заняття і промислу. Повагу до нього зумовлювали, з одного боку, відносна надійність заробітку, з іншого — працелюбність, сумлінність, доброта, лагідність, щирість та інші позитивні риси характеру прасола. Тому в середньовіччі майже всі юнаки мріяли стати якщо не лицарем-козаком, то бодай чумаком. Та далеко не кожному щастило досягти своєї завітної мети – не лише через об’єктивні соціально-економічні перепони, а скоріше через неспроможність подолати складні дорожні й психологічні випробування.

 

Проблемно- пошукове завдання.

Робота в групах.

І група –  Розкрити суть радянської «держави-тюрми».

Індивідуальне завдання. Скласти інформаційне гроно  щодо цитатної характеристики тоталітарної системи

ІІ група  - Андрій Чумак – уособлення  добра.

Індивідуальне завдання.  Скдасти інформаційне гроно щодо  рис характеру Андрія Чумака.

 

ІІІ група  - Система біблійних образів у романі.

Індивідуальне завдання. Скласти  інформаційне гроно біблійних образів у романі..

 

Запитання для І групи (роздатковий матеріал).

Як у романі змальована радянська в'язниця? Як реагувала на смерть в'язнів офіційна влада?
Охарактеризуйте створений тоталітарною системою «конвеєр розби­рання людських душ».
Як у творі зображено «нове правосуддя»? Яку мораль сповідують енкаведисти?
 Прокоментуйте слова Фрея: «Воля сліпих мільйонів ламалася об волю авангарду, який знав краще, чого тим мільйонам треба».
Яким бачать нове суспільство представники влади? Поясніть вираз «Повзуни ніколи не творять історії».

Матеріал  для вчителя.

У романі зображені всі ступені, які проходив політв'язень 30-х ро­ків: від буцегарні в районному містечку, де ще можна ходити й думати, до карцеру харківської в'язниці — кам'яного мішка, який ламав духовно і фізично найвитриваліших. Коли Андрія Чумака запроторили до камери цієї тюрми, він подумав, що потрапив до божевільні. У камері, розрахо­ваній на одного арештанта, сиділо 28 в'язнів. А сама тюрма здавалася йому саме тим, загробним, світом, якщо він десь існував.

Першим слідчим у справі Чумака була жінка, або товариш Нечаєва, майор органів, дружина начальника політвідділу Охтирської МГС. «В густо нафарбованих губах вона тримала димлячу цигарку, жувала, як зумбело, а великими очима дивилася на свою нову власність, ніби оці­нюючи її» (с. 56).  Вона здалася Андрію фурією, бо тупала ногами, вере­щала, несамовито лаялася «дванадцятиповерховим» жахливим матом і явно була п'яною. Йому стало соромно за державну установу, в яку він потрапив.

Перебуваючи в камері № 49, «страхітному людському звалищі», Ан­дрій втратив лік часу. Тут сиділи порядні люди: священик, професор інституту суспільних наук, професор медицини, секретар райпарткому, директор Харківського тракторного заводу, доцент, атлет, навіть інженер — автор проекту цієї самісінької тюрми. «На ньому повторилася практика древньоєгипетських фараонів, що відтинали будівничим голови». Були серед них і колгоспники, і поети, серед яких був і Михайль Семенко, який написав найкращого свого вірша на тюремній стіні:

Тяжка неволя

В рідній хаті!

Конвеєр має свою термінологію: вербувати, колоти, розколюватися. «Розколюватися» — означає не витримувати тортур і «признаватись» у всіх злочинах, які нав'язує слідчий в'язневі, або уникати тих тортур, зізнаючись відразу й підтверджуючи все, чого хоче слідчий. «Колоти — це означає ви­пробовувати людську психіку, при цьому застосовуються «наймодерніші тортури, такі, що ті мало хто витримує — кожен розколюється, а як не розко­люється, то божеволіє».

«Мета виправдовує засоби» — ось головне гасло, за яким організоване життя у в'язниці. Існуючи, людина, по суті, позбавлена цього права, бо заборонено все: ходити по камері, стояти, заборонено прогу­лянки, писати будь-чим і будь-що; заборонено шити, бити блошиць, заборо­нено не тільки спати, а й дрімати вдень. Завдання цієї страшної установи чітко визначене: зламати волю мільйонів, придушити будь-який потяг до спротиву, обернути людину в робота, в ніщо. Виконавці — авангард партії — НКВС, об волю якого ламається «воля сліпих мільйонів», не маючи права на своє визна­чення. Для слідчих не було обмежень, їм було все дозволено. Ідіотизм НКВС дійшов у своєму садизмі до творчості, винайшовши конвеєр сис­теми Миколи Єжова, конвеєр, на якому деталь по деталі, гвинтик по гвинтикові не складаються, а розбираються людські душі. Це конвеєр теж безперервного процесу, теж стандартного «виробництва» — виробництва безвільних істот, конвеєр безперервного процесу знеосібнення людини, «розколювання її психіки, розбивання людської душі, обернення людини в ніщо, у «дірку від бублика». Безперервні муки — це основний метод «виробництва», яке здійснюють виконавці чужої волі — слідчі, пройшовши перед цим особливу підготовку — «замазування рук у кров». Це значить, що все, що працює в НКВС, мусило бодай один раз бути присут­нім при розстрілах. Так, при розстрілах! Ну, а вже при екзекуціях само собою... І от тоді кров в'яже, й людина мусить мовчати й покірно робити все, що їй призначають. А інакше — смерть. Така система будувалася на принципі «чортового колеса», потрапивши в яке людина не мала права на вихід, боячись бути фізично знищеною.

      Отже, автор створює образ країни-тюрми, в якій всі мешканці без винятку перебувають на конвеєрі або обслуговують його. Поза ним жити заборонено. Усі, хто намагався вийти з нього, були або фізично, або ду­ховно зламані.

 

Запитання для ІІ групи (роздатковий матеріал)..

Які епізоди дитинства згадує Андрій у в'язниці?
Поясніть, що хотів сказати автор про Андрія словами: «Феноменально вперта людина, яка не визнавала речей неможливих»?
Охарактеризуйте стосунки, які склалися між Андрієм та слідчим Дон­цем. Чому Андрій відмовився від помсти?
Прокоментуйте Андрієві слова: «Героїзм... це блиск раптової її відва­ги, що захоплює людські серця доконанням неможливого». А як він оцінює власну поведінку?
Поясніть, чому влада прагнула будь-що морально зламати Андрія і зволікала з фізичним знищенням?
Яка риса була визначальною в характері Андрія Чумака і зберегла його від морального злому?
Як ви розумієте слова: «Ліпше умерти раз, умерти гордо, з незламаною душею, аніж повзати на колінах: вмерти двічі — морально і фізично?

Матеріал для вчителя.

Вихований у багатодітній сім'ї коваля, Андрій успадкував від батька і матері просту народну мудрість — жити по правді і бути чесним. Смерть батька зібрала докупи всіх Чумаченків — «плем'я дебеле й ряс­не»: старшого Миколу, командира стрілецької дивізії Окремої Червоноп-рапорної Далекосхідної Армії, середнього — моряка Чорноморського флоту Михайла, третього — пілота військової авіації, командира й орде ноносця Сергія Чумака, наймолодшого Андрія, інженера-авіатора, ареш­танта, і Галю — найменшу з Чумаків. Помираючи, хотів старий батько зібрати всіх своїх дітей і виголосити їм останню свою волю, та не встиг — помер, але наказав дружині передати дітям його слова: «Щоб вони, сини його вірні, старого Чумака, старого коваля діти рідні міцно купи трималися та й найменшого брата рятували. Щоб рятували, щоб його спасали... Бо не знатимуть кості батьківські спокою і на тому світі...» Боліла душа Андрія за братів, «що кожному з них його — Андрієва — доля вписалася на шкурі», йому було відомо, що значить пробивати шлях та ще у військових школах, коли брат — «ворог народу». А тепер він ще втік з каторги, приїхав додому, бо щось невидиме тягло його до рідної хати, хотів ще раз глянути та попрощатися зі своїми, щоб назавжди покинути цю країну. Знав, що брати бояться зустрічі з ним, а він не звик підставляти за себе інших, бо мав шляхетну натуру.

Згадував, як вони з братами в дитинстві ловили рибу, гасали по ле­вадах, бавились у запорожців, як тікали від батька, коли він починав кара­ти за «безліч нароблених шкод». Теплішає на душі в Андрія, коли він згадує про те, як вони, малі Чумаченки, виступали залізною Чумаківсь-кою когортою у всіх хлоп'ячих війнах і побоєвищах. І тепер, слідуючи батьковому заповіту, вони почали радитись, як бути, як урятувати найме­ншого брата. «Хотілось отак бути вкупі і вирішувати цю проблему в за­тишку, під батьковим добрим поглядом і материній участі» (с. 17).

У Чумаків є своя власна філософія, сформована ще з дитинства, ко­ли вони, зовсім маленькі хлопчики, побравшись за руки, міцно притисну­вшись один до одного, приходили зі своїм батьком до «Плащаниці», ди­вилися на муки розіп'ятої людини і вже тоді присягалися «всім своїм єством любити добро й ненавидіти зло, бути вірними, бути дружніми, щоб ніхто нікого з них не міг отак розп'ясти...», (с. 22). Тому, коли Анд­рія заарештовують і кидають за грати, його не лякає тюрма, його турбує й пече це прокляте запитання: «Хто? Хто продав його, як той Юда Іскаріотський? Логіка підказувала, що це хтось з тих, хто був у рідній хаті — мати, сестра, брати... І саме це палило його вогнем. Але все Андрієве єство бунтувало проти цієї підозри — не може бути! Тягар сумніву підто­чував сили в поєдинку з катами і самим собою у хвилини розпачу й без­надії, коли від нього вимагають створення паперової фантастично розга­луженої терористичної організації, до якої мають увійти і його брати. Фальсифікована в надрах НКВС провокація ще й підтверджувала (підпис Миколи), що саме брати донесли на нього, що вони його покинули наза­вжди. А скільки ж він за них вистраждав! Звістка, що його брати сидять у цій же тюрмі, у тій же справі, що й він, вони суворо ізольовані, бо звинувачуються у тому, що й Андрій: члени організації, яка готувала повстання і була зв'язана з вищими ешелонами влади, з маршалами Дубовим і Блюхером, — приголомшила його. «Брати... його брати тут!» Значить, віра у них була не марна.

Віра у братів, як в основу роду, який складає велике ціле — народ — це та точка, від якої починається перехід Андрія в інший астрал — астрал мученика за спасіння власного народу. Тому вже не можна відступати, бо зруйнується основа, на якій тримається віра в те, що навіть при такій системі «можна триматися на лінії людської гідності».

Ще в ранній юності «старий сивоусий бондар напророкував йому: «Ой, не вмреш ти, синку, своєю смертю... а все через тую твою «щиру» Україну». Свої переконання Андрій гартував під впливом праць Миколи Хвильового, особливо вирішальним у визначенні мети його життя став памфлет «Україна чи Малоросія?». Юнак ясно усвідомлює стратегію боротьби, яку має вести його народ. Він належить до числа тих, які вва­жали і вважають, що з їхньої нації доти не буде діла, доки вона буде упо­сліджена і у власній хаті бита, доки якою завгодно ціною не опанує міста, доки не оволодіє власною індустрією, доки не перестане хуторянити й позіхати, а почне будувати.

 

Запитання для ІІІ групи (роздатковий матеріал).

Чому, на вашу думку, Андрія так стурбувала розповідь про страждан­ня Христа в Гетсиманському саду?
З якою метою автор  вводить образ осики, що росте біля тюрми. Що він уособлює?
Для чого автор у сюжеті роману звертається до образів біблійних героїв Каїна, Авеля, Юди?
Як ви розумієте епіграф роману? Чому автор зупиняється саме на цій назві для своєї книги?

Матеріал для вчителя.

Біблія — живе джерело художнього слова. І. Багряний у своєму ро­мані використовує біблійні образи як загальнолюдські символи, надаючи їм авторської інтерпретації. Це той фундамент, на якому тримається весь твір. Через розуміння їх розкривається глибина морального і духовного стану головного героя Андрія Чумака, в якому ми впізнаємо автобіогра­фічні риси самого автора.

Почнемо з назви роману. Як відомо з Нового заповіту, Сад Гетсиманський — це місце страждання Ісуса Христа перед розп'яттям, моління його про відведення тієї гіркої чаші, яку судилося йому випити за гріхи людські. Христос, приречений на розп'яття, молився про чашу, обливаю­чись потом від скорботи й душевної муки... Молився про силу душевну, щоб тую чашу змогти випити до дна... (с. 207). Для Андрія, який у тюре­мній камері «п'є свою чашу гірку», ця легенда про вірність і про зраду, яку він з дитинства знав і чув не раз, набирає нового змісту: у ній було щось несказане до самих глибин, а тому вічно нове, вічно вабляче і при­ковуюче людські душі, як бездонна криниця, сповнена якоїсь невпізнан­ної тайни (с. 207). Він, слухаючи про Юду, думав про братів, «і в темряві, що застилала зір, йому ввижався темний, сповнений чорного, задушливо­го, тропічного мороку сад, тоскна тиша й сильвети мірт та кипарисів... Христос на колінах з очима, наставленими в безодню душної ночі... Млость передсмертної душевної муки... Зрада... Відступництво Петра й відчуженість заспаних учнів. Самота... Безмежжя туги, нестерпний тягар відчаю... І крик далекого півня — провісника зречення й провісника бли­зької муки, наруги й смерті... Зловісний крик півня... Крик безнадії... Тріумф зла...» (с. 208-209).

Отже, сад Гетсиманський — це символічний образ країни зла, де на кожному кроці підстерігає зрада, страх і байдужість, це одвічне терзання людське душі між двома крайніми межами вибору — добром і злом.

Назву твору продовжує і доповнює епіграф, взятий з Біблії, в якому оповідається про молитву й арешт Ісуса та зрадництво Юди.

Юда — учень Христа, який зрадив його учення і продав свого учи­теля первосвященикам і владі за тридцять срібняків. У романі в Юду перевтілюється священик Ніколай Жгут. Невипадково у Багряного він вислизає з хати Чумаків, перервавши читання саме сцени Юдиного гріха, щоб завершити її самому в реальному житті — здати Андрія владі, а за ним — і всю сім'ю Чумаків. Сама тоталітарна система породжувала цілу армію «жгутів», модернізованих нащадків Юди, створюючи оптимальні умови страху, який і породжував підлість. Але цим самим вона прирікала себе. Бо зло викликає спротив або веде до повної загибелі того, хто його.творить. Тому Біблія застерігає людей від вибору — творити гріх. Таке бачення і в Багряного. Юду не покарали, він сам себе убив, бо зрада впала на його сумління тяжкою ношею, яку він не мав сили нести. Нещасливим учнем називає його І. Багряний і розповідає легенду про осику — дерево жалоби, на якому повісився Юда. «Це легенда про тремтливу осику, про свідка останнього зітхання нещасливого учня Христового, Юду Іскаріотського, немовби плинула крізь грати з шелестом листу — приходила не одному на пам'ять так, ніби та осика за муром кричала про арештантські душі... І для одних то був шепіт потіхи, для інших — тривожний крик перестороги... Приходила на пам'ять ця легенда й Андрієві, приходила на пам'ять і та осика, що стояла, мабуть, у біблійнім саду Гетсиманськім (с. 215-216). Гріх біблійного Юди і багрянівського Жгута не можна порівня­ти. Коли перший карається, свідомо заподіюючи собі смерть, цим самим накладаючи на себе прокляття, то другий живе спокійно, отруюючи своєю мораллю ближніх.

     Біблійні образи стали для письменника наймісткішим засобом вира­ження епохи Скорпіона, епохи, де на важелях однакової ваги набрали добро і зло. Хто переважить?

Біблійні Каїн і Авель сприймаються через призму народної легенди: брат брата на вила підняв. «Навіщо ж брат підняв брата на вила?!» — так завжди кричало серце дитяче, стискаючись в темряві нерухомої ночі, коли та емблема, розшифрована раз бабусею, висіла в вікні над сильвета-ми сонного світу, прип'ята до чорнот емалі неба, і сліпила зір» (с. 20). Тепер, за ґратами, як і в дитинстві, згадувалась Андрію ця легенда, і не знаходив він відповіді на запитання, навіщо ж брат підняв брата на вила? Світ золотого дитинства, в якому сформувалась любов і вірність братів Чумаченків один до одного і до свого роду, був тим світом, в якім і та легенда, та емблема, вирізьблена на вогненнім щиті, здається неймовір­ною і зовсім-зовсім неможливою, неправдоподібною... (с. 20). У романі образи Каїна і Авеля як символи братовбивства контрастують з висловом «браття во хресті», набувають багатьох смислів у сприйманні контрасту гасел і дій сталінського режиму...

 

6.  Виступи учнів

 І група.

Інформаційне гроно щодо  цитатної характеристики тоталітарної системи

 

«Кам’яний мішок»

Тоталітарна система 

 

«Божевільня»

«Вербувати, колоти»

Людина – «дірка від бублика»

«Мета виправдовує засоби»

«Чортове колесо»

«Страхітливе людське звалище»

   

        Запитання   вчителя.

Чи могла проіснувати довго така держава-тюрма? Які її перспективи?
Чим нагадує вам образ держави-тюрми новелу М. Хвильового «Я (Романтика)»? З якою метою письменник створює образ країни-тюрми? Чи для того, щоб затаврувати радянську систему, чи для чо­гось іншого?

 

 ІІ група

  

 Інформаційне гроно щодо  рис характеру Андрія Чумака.

 

Син коваля

Почуття роду

Незламний у вірі

Цілеспрямований

Андрій Чумак

 

Освічений

Вольовий

Людяний

Шляхетний

Гордий

Мудрий

 

Запитання вчителя.

3 якою метою Андрій доводив, що він людина?
Чи можна вважати його життя знеціненим?
Який з трьох девізів («Людина — це найвеличніша з усіх істот. Люди­на — найнещасніша з усіх істот. Людина — найпідліша з усіх істот») підходить Андрію найкраще?

 

Виступи учнів ІІІ групи.

Інформаційне гроно біблійних образів у романі.

 

Сад Гетсиманський

Біблійні образи  роману

 

Христос

Гірка чаша

Юда Іскаріотський

Тремтлива осика

Каїн і Авель

Запитання вчителя.

 

Чи можна страждання Андрія в тюрмі порівняти з муками Ісуса Христа в Гетсиманськім  саду?
Чи виправдані муки Андрія? Розкрити значення епіграфу  до роману: „Отче Мій! Коли можна, нехай мимо йде від мене чаша ця...”

 

\/. ЗАКРІПЛЕННЯ   ВИВЧЕНОГО

Вправа  «Незакінчене речення»

        І.Багряний   назвав  свій  твір "Сад Гетсиманський"  тому,  що ..................

... автор використовує бiблiйний матерiал - i заголовок, i епiграф, i згадування Каїна та Авеля, i використання євангельських цитат.  Як  ми  вже зазначали, що за бiблiйною легендою, у садi Гетсиманському, де молився Iсус, його зрадив, передавши охоронi, Iуда Iскарiот. У часи жахливих сталiнських репресiй у "сад Гетсиманський" перетворилася уся країна, у якiй панували продажнiсть, вiдступництво, зрадництво загальнолюдських iдеалiв i цiнностей. Iуда нiби вселився у душi тих, хто забув про совiсть, про одвiчнi християнськi заповiдi, а тих, хто залишився вiрним своїй життєвiй позицiї, чекала гiрка доля Iсуса Христа - бути розп'ятим i тiлом, i душею.

 

2. Робота над епіграфом уроку.

Андрій Чумак — Іван Багряний — вибирає перший принцип: люди­на — це найвеличніша з усіх істот. Допомогло йому, підтримало, вряту­вало не лише відчуття своєї політичної правоти, а й соціальна порядність і національна гідність — усе те, що складає поняття честі — честі роду і

честі народу. Впадати у розпач, опускати руки — це не стиль життя Баг­ряного. Реакція на будь-яку найтяжчу ситуацію може бути лише одна — більше зібраності, зосередженості, фізичного і духовного напруження. Сповідуючи принцип опертя на внутрішні народні сили, він до кінця був послідовним і переконаним прихильником державотворчої національної ідеї, синтезуючи її з ідеями демократії та соціальної справедливості.

        3. Створення психологічного портрета письменника.

 

\/І.ПІДСУМОК  УРОКУ.

 

Інтерактивна вправа  «Мікрофон»

-  Чим цінна спадщина І.Багряного для сучасного читача?

Для сучасного і прийдешніх поколінь роман повинен стати школою духовного гарту, школою усвідомлення не лише трагізму нашої долі, а й незламності духу, мудрості і впертості, впевненості, на засадах яких і необхідно утверджувати Українську державу, багату і незалежну.

 

\/ІІ.  ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

 

1. Скласти і записати  три сенкани  до характеристики добра і зла роману «Сад Гетсиманський»

Сенкан — це вірш, що складається з п’яти рядків.

Слово ”сенкан” походить від французького слова ”п’ять” і позначає вірш у п’ять рядків.

1. Перший рядок має містити слово, яке позначає тему (звичайно, це іменник)

2. Другий рядок – це опис теми, який складається з двох слів (два прикметника)

3. Третій рядок називає дію, пов’язану з темою, і складається з трьох слів (звичайно це дієслова).

4. Четвертий рядок є фразою, яка складається з чотирьох слів і висловлює ставлення до теми, почуття з приводу обговорюваного.

5. Останній рядок складається з одного слова — синоніма до першого слова, в ньому висловлюється сутність теми, ніби робиться підсумок.

2.  Вкористовуючи мережу «Інтернет», скласти «Щоденник відгуків» на творчість І.Багряного.

 

Література

Багряний І. Автобіографія // Слово і час. — 1994. — №2. — С.6-8.
Багряний Іван. Вірю! Хрестоматія. Навчальне видання. Упорядник Вадим Усань. – Фундація імені Івана Багряного. – Детройд – Харків, 2000.
Багряний І. Під знаком Скорпіона. — К., 1994
Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)
Історія української літератури XX століття. — К., 1994. — Кн. 2.— Ч. І.
Клочек Г. Романи Івана Багряного «Тигролови» і «Сад Гетсиманський». — Кіровоград, 1998. — 77 с.
Ковальчук О. Новітній українець у саду страждань // Дивослово. — 1997.—№7.
Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
Новий тлумачний словник української мови (у 4 томах)/ Укладачі: Василь Яременко, Оксана Ліпушко. – К.: «Аконіт», 1999.
Сологуб Н. Біблійні образи в художній творчості І.Багряного // Мово­знавство. — 1993. — №1. — С.43-47.
Таратута Тетяна. Вивчення творчості Івана Багряного в школі. Посібник для вчителя. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. – 80 с.
Шугай О. Іван Багряний, або через терни Гетсиманського саду. — К., 1996.


Теги: Суліма Л.В., Багряний
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 383/17


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar