Головна » Українська література

Життя і творчість Остапа Вишні. „Моя автобіографія” - гумористична розповідь письменника про свій життєвий шлях

Мета:

- навчальна: познайомити учнів з біографією Остапа Вишні, з невідомими фактами його життя, історичною епохою, у якій жив письменник,  дослідити жанри малої прози, розкрити могутній і рідкісний талант письменника- гумориста; навчити вмінню аналізувати;

- розвиваюча: сприяти розвитку пам’яті, уяви, уваги, творчої ініціативи, образного і логічного мислення, інтересу до теми;

- виховна: сприяти вихованню любові до людей, природи, доброти, людської гідності, організованості.

Тип уроку: урок подачі нового матеріалу.

Обладнання: комп’ютерна техніка, проектор, ілюстративний матеріал, виставка творів Остапа Вишні, підручник «Українська  література»для         11 класу, вислови видатних людей про мову.

Словник термінів: фейлетон, гумореска, памфлет, усмішка, гумор, сатира, іронія, сарказм, алегорія, пародія, парадокс, гротеск.

 

Хід уроку

І. Організація уроку.

- Доброго дня, шановні одинадцятикласники, доброго дня присутні колеги, гості. Сьогодні у нас урок не звичайний, а святковий, ще його називаємо відкритим. Отож, щасливої нам дороги.

Тема уроку: Життя і творчість Остапа Вишні. «Моя автобіографія» - гумористична розповідь письменника про свій життєвий шлях (Слайд №1).

         Домашнім завданням вам було опрацювати життя і творчість Остапа Вишні, прочитати гумористичне оповідання «Моя автобіографія». Я думаю, що готувались до уроку із задоволенням, тому що читали про людину веселої мудрості, слави України  - Остапа Вишню.

 Зверніть увагу на портрет.

                            (Слайд №2. Портрет Остапа Вишні, девіз його життя:

«Треба любити людину більше, ніж самого себе»)       

 

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Сьогодні на  уроці ми  познайомимося з життям і творчістю письменника-гумориста, із невідомими фактами його життя, з історичною епохою, у якій жив письменник, основними причинами розвитку його таланту, спробуємо зрозуміти неповторність творчої спадщини Остапа Вишні, попрацюємо над автобіографічним оповіданням «Моя автобіографія».

Епіграфом до уроку стануть слова:

Я – слуга народний!

І я з того гордий, я з того щасливий!

                                                                                        Остап Вишня.

ІІІ. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу.

Відомо, що добрий сміх є гарантією людського довголіття.

Але в кожному жарті є частка правди. Іноді до­тепну людину згадують ще довго і після її смерті.Добрим словом можна згадати Івана Котляревського, Марка Твена, Павла Глазового, Степана Руданського, Євгена Дудара, Михайла Жванецького.

                                ( Слайд №3)

              Про себе Остап Вишня казав так: «Моя зброя – сміх! Я глузую, кепкую, а частенько просто усміхаюсь».

                          Не міг Остап Вишня спрямувати своє перо сатирика проти всього, що заважало його рідному народові стати вільним, не міг сказати  болючої правди вголос. Робив те, що дозволяли обставини. Із його творів постала вся Україна 20-30-х рр., яка мовби дивилася в дзеркало і всміхалася, пізнаючи себе.  Він більше працював, ніж жив.

 

Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю журналіста і Остапа Вишні

 

Журналіст:

– І так, шановні слухачі, сьогодні у нас в гостях неймовірне щастя.

Остап Вишня:

– Отакої!

Журналіст:

– Так-так. Перейдемо до справи. Розкажіть про своє народження.

Остап Вишня:

– У мене нема ніякого сумніву, що я народився, хоча були спогади матері, що мене витягли з колодязя 13 листопада 1889 року.

Журналіст:

– Розкажіть нам про батьків.

Остап Вишня

– Люди були підходящі за 24 роки спільного життя тільки 17 дітей.

Журналіст:

– Коли і хто відкрив вперше ваш талант?

Остап Вишня:

– Батько сказав: «Писатиме», - побачивши, як я розводжу рукою калюжу.

Журналіст:

– Як ви вибирали явища,  про які треба писати?

Остап Вишня:

– Письменника супроводять явища надзвичайні, оригінальні. Підскочать - і записала людина.

Журналіст:

– А як життя пішло далі?

Остап Вишня:

– Нецікаво пішло, закінчив школу, зробився фельдшером, все за екстерна правив, до

університету вступив.

Журналіст:

– З чого починали?

Остап Вишня:

– Працював перекладачем. А тоді думаю: «Чого перекладаю, коли фейлетони писати можу?» - так і зробився Остапом Вишнею.

Журналіст:

– Ітак, Павло Губенко, він же Павло Губський, став чудовим гумористом, основоположником жанру усмішки - Остапом Вишнею.

 В Остапа Вишні є цілі тематичні цикли усмішок: сільські, кримські, закордонні, реконструктивні, київські, мисливські тощо. І персонажі, зображені в творах, і проблеми, осмислені автором, - це сама дійсність, це саме життя села.

                                ( Слайд №4. Усмішка – це…)

Записати в зошит визначення усмішки.

Звернути увагу на виставку творів Остапа Вишні.

Ми побудували бесіду саме на цьому уривку, який чітко показує не просте письменництво, а талант письменника  – гумориста. А хто ж був насправді Остап Вишня? Як складалося його життя?

                                 Біографія Остапа Вишні з презентацією.

Справжнє ім'я - Павло Михайлович Губенко. Інший псевдонім: ПавлоГрунський. Остап Вишня народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля с. Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській родині.Родина Губенків не була заможною. Батько працював прикажчиком у поміщицькому маєтку.

«Злидні злиденні»,— пригадуватиме згодом письменник. І все ж батько мріяв дати освіту всім дітям. У шестилітньому віці Павлушу віддали до місцевої початкової школи. Він дуже рано навчився читати. Як згадує сестра, часто читав на піддашках, у самотині, і довго опісля ходив задуманий. Брав книжки з собою, коли бігав із хлопцями до лісу, на річку, в поле. А як умів розповідати їм прочитане! Або ще краще —казки, що їх придумував сам.

Після закінчення двокласної школи в місті Зінькові  у 1903 р отримав свідоцтво поштово-телеграфного чиновника, дуже просився вивчитися «на вчителя», та грошей не було, і його відвезли в Київську військово-фельдшерську школу, де вже навчався брат Василь. Брати, як діти колишнього солдата, утримувалися  там на державний кошт, лише треба було по закінченні відпрацювати у військовому госпіталі. Учився Павло з охотою і добре. Писав додому якісь надзвичайні листи - уся родина сміялася, читаючи їх. На канікули часом приїздив із другом-сиротою. Грав у сільському драматичному гуртку комічні ролі. Глядачі радо йшли на вистави, бо там був Павло Губенко. Ще з дитинства любив різних тварин: звірів і птахів.

Після закінчення навчання  у 1907р.  аж до 1917 р. працював  фельдшером у Київській залізничній лікарні. Там його полюбили всі: і персонал, і хворі, які чекали його чергувань, наче свята. Умів поговорити з людьми, підбадьорити, розвеселити смішними історіями, що їх тут же придумував. Але, певно, не судилося Павлові Губенкові бути лікарем, хоча, поза сумнівом, і в цій галузі мав би успіх, бо від природи був талановитою людиною.

Доля спрямувала його іншим шляхом. Екстерном склав іспити за гімназію і 1917 р. вступив до Київського університету на історико-філологічний  факультет, якого закінчити так і не довелося, залишив навчання й зайнявся журналістською та літературною діяльністю.

Були то роки розрухи, революції, громадянської війни, голоду.  Про своє студентство перегодом розповість так: «Як ударила революція—завертівся. Будував Україну. Бігав з Центральної Ради в Університет, а з Університету в Центральну Раду. Тоді до святої Софії, з святої Софії до "Просвіти", з "Просвіти" на мітинг, з мітингу на збори, з зборів у Центральну Раду, з Центральної Ради на з'їзд, із з'їзду на конференцію, з конференції в Центральну Раду. До того було ніколи, що просто страх...

Хотілося, щоб і в війську бути, і в парламенті бути, і в Університеті бути, і по всіх комітетах бути, і на національний фонд збирати, і пісень співати. Та куди вам? Де співають — там і я! Де говорять, — там і я!

Де засідають,- там і я. Державний муж - одне слово».

У 1919р. П. Губенко, як і чимало ентузіастів відродження національної культури, діячів, урядовців УНР, потрапив до Кам'янця-Подільського, де  написав перший твір  - фейлетон «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)», який за підписом   «П. Грунський» був надрукований у кам'янець-подільській газеті «Народна воля».

У 1920 р. він повернувся до Києва. Восени був заарештований органами ЧК і як «особливо важливий контрреволюціонер» відправлений на додаткове розслідування до Харкова. Не виявивши «компромату» в діях      П. Губенка ні за гетьманщини, ні за петлюрівщини, у 1921 р. його випустили із в'язниці. У квітні цього року П. Губенко став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», а кількома місяцями пізніше - відповідальним секретарем «Селянської правди», на сторінках якої 22 липня 1921 р. під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» вперше з'явився підпис Остап Вишня.

Слово гумориста користувалося дедалі більшою популярністю.

Протягом тривалого часу Остап Вишня офіційно не був членом письменницьких організацій. Лише наприкінці 20-х pp., після ліквідації ВАПЛІТЕ, він став одним із організаторів Проліт-фронту. Приятелював із   М. Хвильовим і М. Кулішем. У 1930-1931 pp. письменник створив повноцінний драматургічний твір-комедію «В’ячеслав», де порушив проблеми виховання. Твір був опублікований лише після смерті письменника в 1957 р. у книзі «Привіт! Привіт!».

         26 грудня 1933р. Остап Вишня був заарештований і абсолютно безпідставно звинувачений у спробі вбивства секретаря ЦК КПУ Постишева, зазнає численних тортур і допитів, і зізнався в усьому, чого домагалися від нього слідчі. 23 лютого 1934 р. - судова «трійка» визначила міру покарання  - розстріл, а з березня рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним

ув'язненням. Письменник відбував ці строки в Ухті, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта. Виконував різні роботи, працював фельдшером, плановиком у таборі, у редакції багатотиражки Ухтпечтабору «Северный горняк», де написав 22 нариси про трударів, які мріють завоювати суворий північний край.

У 1943 р. Остап Вишня вийшов на волю, наступного року повернувся до літературної діяльності, надрукувавши 26 лютого в газеті «Радянська  Україна» усмішку «Зенітка», що обійшла усі фронти, часто звучала по радіо.

Через кілька років виходять політичні фейлетони та памфлети  Він працював над перекладами творів російських та світових класиків  - М. Гоголя,            А. Чехова, Марка Твена. Проводив велику громадську роботу (був членом редколегії журналу «Перець» і одним із найактивніших його співробітників, членом правління Спілки письменників України).

        - А тепер послухайте кілька сторінок про те,  як кривава сталінська диктатура заслала Остапа Вишню на 10 років у північні концтабори.

У 80-х рр. на кіностудії ім.О.Довженка було знято двосерійний художньо-документальний фільм "Остап Вишня", в якому розповідається про сибірську "одіс­сею" письменника. В інтерв'ю газеті "Радянська Украї­на" директор кіностудії, народний артист УРСР Микола Мащенко, сказав:

«Це буде фільм-роздум, з якого постане трагічна доля талановитої, гордої, чесної людини, яка потрапила під страш­ний прес сталінського беззаконня. Це буде твір про найсвіт­лішу "усмішку". Про нашу совість за ґратами.»

Заарештували Остапа Вишню 26 грудня 1933 р. Наступного дня слідчий Бордон пред'явив йо­му звинувачення у причетності до контрреволюційної організації і підготовці замаху на секретаря ЦК КПСС Постишева.

 Після відповідних психічних і фізичних на­сильств письменник, котрий мав досить слабке здоро­в'я, узяв на себе тяжку провину- організатора терористичного замаху на партійного керівника.

Остапа Вишню засудили на 10 років ув'язнення в концтаборі. Одразу після арешту його дружину висели­ли із квартири, звільнили з роботи, забрали паспорт і запропонували негайно залишити Харків. На ЇЇ утриманні було тоді двоє дітей — Марія і В'ячеслав.

На сторінках преси негайно з'явилися від­гуки заповзятливих літераторів-пристосуванців про твор­чість засудженого Остапа Вишні. Футурист О.Полторацький у статті "Що таке Остап Вишня" писав:

«Контрреволюціонер, що, нахабно халтурячи, насмілився у зашифрованій формі протаскувати в літературу куркульсь­кі ідеї, колишній петлюрівець, що змінив вогнепальну зброю на перо "гумориста", — от хто такий був цей "король україн­ського гумору».

Інший літератор М.Агуф друкує "Усмішки глитайсь­кого блазня", в яких закликає до класової пильності і запевняє, що у творчості Вишні завжди проглядалися "вовчі зуби і лисячий хвіст дворушника-націоналіста".

А в цей час письменника гна­ли архангельськими снігами. Там, у концтаборі, він і відбував покарання. Багатьох цікавить питання: чи писав Остап Вишня у в'язниці?

У своїх спогадах відомий актор театру "Березіль" Йо­сип Гірняк розповідає, як Остап Вишня у розмові з ним улітку 1934 р. в концтаборі "Ухтпечлаг" сказав: "Як дасть Бог вижити каторгу – то хай мені рука всохне, як візьму перо в руки".

Юрій Смолич описує у спогадах свою зустріч з Пав­лом Михайловичем після звільнення. На запитання, чи писав він на засланні, відповів:

- Ні, Не писав.

- Писатимете?

Павло Михайлович довго мовчав, - пригадує Юрій Смо­лич, - так довго, що я вже почав катуватись, що своїм дурним запитанням тяжко вразив його. Але Вишня таки від­повів:

- Хіба я тепер зумію?

Це було сказано так гірко, що серце розривалося нав­піл. Та змучена душа письменника змогла відродитися, талант його засяяв з новою силою, і ми з вами маємо змогу насолоджуватися прекрасними усмішками Оста­па Вишні,

Але повернемося до тих страшних часів у житті пись­менника.

Із спогадів Олени Жуковської, також ув'язненої, спеціаліста з фізичної хімії. У 1940 р.  пе­реганяють етапом до "Ухтимжемлагу" в Комі АРСР. Там містилася лабораторія цегельного табірного заводу. Крім Олени Жуковської та Фіри Піковської (теж хіміка), в та­борі жінок не було. Нашвидкуруч у кутку чоловічого бараку, де, за ви­нятком кількох політичних, усі були кримінальними зло­чинцями, жінки відгородили фанерою кабінку на дві ле­жанки. Фанерні дверцята зі щілинами зачинялись на га­чок, змайстрований із залізної дротини.

- У бараці задуха, груба чоловіча лайка, бійки  - і ми, дві нещасні молоді жінки, за фанеркою, - згадує Олена Жуков­ська.

- Жах проймає нас, тремтимо зі страху. Аж бачимо: хтось просуває нам іржаві ножиці, кілька грудочок цукру і записку: "Не лякайтесь. Вас тут є кому захистити. Відразу ж приходьте до медпункту".

У медпункті, що містився в окремій хижці, їх люб'яз­но зустрів немолодий уже чоловік, з ясними, добрими очима і сумною усмішкою. Це був Остап Вишня. Він пра­цював лікпомом. Допомагав людям, як міг. Оскільки лі­ків не було (банка марганцівки і пакувальна сіра вата), то це загалом було психотерапевтичне лікування.

Від розправи над "контрою" Остап Вишня рятував­ся тим, що розповідав "уркам" захоплюючі сюжетні іс­торії, які вони дуже полюбляли. Багато важив і автори­тет Остапа Вишні як лікпома,. Сам він хворів виразкою 12-палої кишки, яку, жартуючи, називав 12-верстною. Напади хвороби були дуже важкими, болі нестерпни­ми - і ніякого лікування. У такі моменти нікого до себе не підпускав.

Одного разу захворіла й Олена Жуковська, її відпра­вили в табірну лікарню. Повернувшись, вона знайшла в ліжку лист. Конверт підписаний почерком батька, а сам лист - чужою рукою. Це подруга знайшла конверт із старим листом, а Остап Вишня вклав туди написану ним "Казку", щоб розрадити Олену.

                                           Ось уривок із казки.

У матері було троє дітей. Старшому синові мати дала свою гордість, а з гордістю сміливість і мужність. Меншенькому – силу волі та любов до праці. Донечці – свої гарні очі, чорні, глибокі, ясні, як смарагди, і серце ніжне та привітне.

Хижаками-злодіями налетіли Лють із Заздрощами на ма­тінку. Скували її білі руки, зав'язали глибокії очі, хижацьки­ми пазурами поранили материне лоно та й  понесли навіжені темної ночі, чорного ворона осідлавши, у далеку далечінь, у холодну північ, та й кинули знесилену серед лісу темного, снігом засніженого.

Любов, яку діти посилають з ластівкою, допомагає матері вижити.

Ця казка стала на каторзі символом життя Олени Жуковської.

Це був єдиний твір, написаний Остапом Вишнею в таборі під впливом великого співчуття до люд­ського страждання.

Зберігся також табірний щоденник письменника, який він вів лише в 1934 році. Кілька його сто­рінок.

ЗО.VІІ.1934 р,

Сьогодні прибула з Москви якась комісія із НКВД. Яка мета — ніхто не знає. Але скільки чуток, скільки розмов серед лагерників. І що достроково звільнятимуть, і що лагеря Ухтопєчорські ліквідуються, і що всі ми переводимось в Комі і т.д.

Ах, цей лагерь!

Скільки тут найдивовижніших, найхимерніших чуток.

І всі вони зв'язані з волею!

Розповідали мені старі лагерники що на 15-річчя Жовт­невої революції такі загуляли чутки, що всі буквально поча­ли готуватися додому...

Щодо битовиків (не контрреволюціонерів) - то ті були настільки певні, що їх позвільняють, що спродувалися, і, оскільки мало бути масове звільнення, а транспортні засоби могли затримати, - робили санчата, щоб пішки, з санчата­ми довести як-небудь своє барахлішко до залізниці.

А до залізниці всього тільки 600 км!

Контрреволюціонери чекали коли не звільнення, то змен­шення терміну хоть на третину.

"Блажен, хто вірує!"

     5.VIII.1934 р.

 Завтра Варі їхати. Сум огортає, бо мимоволі в думках прорізається: «А, може, востаннє бачимось?» Як згадаєш про це — так тяжко робиться, що місця собі не знаходиш.

Варя готується до від'їзду. Латає, бідна, мене, облатує. На­стрій у неї  бадьорий, вона глибоко вірить, що ми будемо вкупі разом жити. Який вона молодець! Ніколи, між іншим, не че­кав, що така вона буде. Нема де гріха подіти, ми частенько з нею сварились, живши вкупі. І як усі на неї нападали, що вона живе зо мною тільки із причин матеріальних. Я цього ніколи 

не думав, що вона так буде битися і клопотатися за мене. І ось нещастя показало, яка це цільна, прекрасна натура. Яке щастя мати такого справжнього друга...

 Справді, у своїй дружині Остап Вишня знайшов глибоке розуміння, підтримку, душевне тепло, кохання. А це так важливо було для нього в час розлуки і поневірянь, коли він сам не був упевнений, чи зможе все пережити.

Лагер паралізує волю, дерзання. Невже й мене засмокче це болото, що й я залишусь вічним лагерником, А що ж? 10 років? Хіба це жарти?

Який жах!

Від зневіри рятувала велика воля до життя, могутній дух, любов до рідної землі і, звичайно, кохання до дру­жини. Ці почуття постійно виявляються в листах Остапа Вишні, які зберегла Варвара Олексіївна як святиню. По­слухайте уривки з них.

                     Під тиху мелодію "Вальсу" Ф.Шопена учні читають уривки

5.VІІ.1937 р.

Учора по обіді я лежав на ліжкові... і, як завжди, линули думки.

Мені пригадались озера на Дінці. Коли просуваєшся чов­ном між камишами й випливаєш на озерце - там лілеї.

Білі лілеї,.. Скотилась мені сліза по щоці і впала на сіру, арештантську ковдру... Ех, та чи виростуть із сліз наших лілеї гордощів, спокою й духу незламного? Чи на кремені лілеї рос­туть? Тоді хай сльози наші на кремінь падають!

10.VІІІ.1937 р.

Здоров'я моє  нічого, в порядку. Працювати доводиться чи­мало,  - для себе часу лишається небагато: так, тільки в шахи граємо та й усе. Книжки трапляються в сусідів, газети так само.

 Блискавками іноді пронизують мозок такі думки: чи по­бачу коли ще яблуню в цвіту? Чи стоятиму ще коли-небудь на могилі й дивитимусь на море пшеничне? А могила чебре­цем пахне, бовваніє в височині шуліка, а далеко-далеко -  верби, і щоб з-за верб тих пісня тиха лилась... І не про волю пісня, і не про недолю, а щоб колихала там мати дитину й співала над нею про "цвіт маків рожевий", про качку з каче­нятами, про зайчика-побігайчика. І щоб стати навколішки на тій могилі, припасти лицем до чебрецю, всмоктати в себе весь-усенький пах чебрецевий, щоб у всіх альвеолах усіх ле­генів чебрецем пахло і... заснути. І щоб прийшла ти й покри­ла голову — ой, хоть би навіть і не червоною китайкою, а носовою хусткою, аби це була ти.

Не можна без хвилювання читати про муки, біль і невимовну печаль, якими дихає кожен ря­док листів. А яку потрібно мати силу духу, щоб пере­жити все, не втратити любові до життя і продовжувати творити!

Відомий літературний критик Юрій Лавріненко, під­сумовуючи пережите Остапом Вишнею, напише: «Хоч спіткала його доля гумориста-мученика, але й після десятилітньої каторги на Печорі, немов той Мамай чи Байда, не перестав він "усміхатися" аж до смерті. Був безпартійним - у вік партійної всемогучості й тира­нії, гумористом -  у вік жахів, кепкуном -  у часи сліпого фанатизму, гуманістом - у вік масових організованих злочи­нів і людоїдства.

У 1955р. Остап Вишня був реабілітований судовими органами, а 28 вересня 1956р. письменник помер.

(  Слайд №5 . Могила Остапа Вишні на Байковому кладовищі).

Читається вірш В. Сосюри 

«Умер великий правдолюб»

Умер великий правдолюб,

Син українського народу,

Що так любив народ, свободу,

Й за те народові був люб.

Хай він упав із смертю в герці

В путі до світлої мети,

Та назавжди в народнім серці

Вишневим усмішкам цвісти

Упала тінь на холод губ,

І серце проказало: годі!

Умер великий правдолюб,

Щоб вічно жити у народі.

Хай вянуть осені сади –

Не спинить час ходу залізну

Ми ж будемо в труді завжди

Любить, як він любив Вітчизну.

Він жив, боровся недарма,

Його продовжимо діла ми

Немає Вишні, вже нема… Ні!

Вишня наш завжди із нами!32

( Слайд № 6.  Твори Остапа Вишні у хронологічному порядку)

  Остап Вишня  – письменник, який у 20-х  роках ХХ століття  заохотив мільйонні маси до читання української літератури. Він був «королем українського тиражу». За життя побачило світ понад 100 збірок.

Він є основоположником українського гумору і сатири.    Його творчість – своєрідний і цікавий літопис  героїчного шляху нашого народу.  Багата і різноманітна його жанрова і стильова палітра. У своїй творчості він звертається до фейлетону і памфлету, до музичного гротеску і музичної комедії, до гуморески, оповідання та нарису.  У великому творчому доробку

письменника представлені різноманітні жанри малої прози:

( Слайд № 7.  Жанри малої прози)

         Усмішка, гумореска, фейлетон, памфлет, автобіографічне оповідання, але скрізь присутній іронічно усміхнений автор у ролі мудрого, дотепного оповідача.

Улюбленими засобами гумориста є інтимна розповідь від першої особи, персоніфікація, контрастне порівняння, доброзичлива, прихована іронія та вбивчий сарказм, гротеск та гіпербола.

(Слайд №8  Засоби комічного, словник термінів).

Гуморист зі щирою вірою в успіх справи створює цикл українознавчих усмішок.

(Слайд №9  «Ніколи не сміявся без любові»).

Найбільшу увагу серед творів Остапа Вишні привертають, безперечно, «Мисливські усмішки», які він складав протягом тривалого часу.

Писав він і  автобіографічні оповідання: «Моя автобіографія», «Отак і пишу», «Великомученик Остап Вишня», в яких намагався посміхнутися над своїм життям, іронічно подивитися на себе мовби збоку.

Сюжетами, взятими з самого життя, злободенною тематикою, простотою й зрозумілістю широкому загалу Остап Вишня заслужив глибоке визнання й популярність у свого народу.

(Слайд № 10. Автобіографічні оповідання: «Моя автобіографія», «Отак і пишу», «Великомученик Остап Вишня»).

Робота над змістом твору «Моя автобіографія»

         Гумористичну оповідь про свій життєвий шлях О.Вишня написав протягом 15-16 березня 1927р. Відразу ж вона побачила світ у видавництві "Книгоспілка", через рік була надрукована вдруге.

         "Чому ж я так поспішав з своєю автобіографією? Через віщо сам оце її випускаю у світ? Та дуже просто. Я ж не певний, що як дуба вріжу, хтось візьметься за мою біографію… А так сам зробиш, - знатимеш уже напевно, що вдячні нащадки ніколи тебе не забудуть", - писав він. Вишня гуморист добродушно кепкує  сам з собою.

         У цій біографії відображений «долітературний» період. Гумореска скомпонована  з невеликих  розділів – "фресок". Із своєї біографії О.Вишня вихоплює найяскравіші, найхарактерніші епізоди, події. Те, що найбільше врізалось у пам'ять.

Вибіркове читання

         Робота з текстом:

-  Який епізод з життя письменника вам сподо­бався? Прочитайте вголос. (Виразне читання учня­ми уривків.)

-  Чому ж нам смішно?

-Якими засобами автор створює комічні ситу­ації? (Неправильне глумачення подій. Уживання омонімів. Використання висловів, порівнянь жартівливого характеру).    

Цікаві моменти з життя.

Закріплення навчального матеріалу

Робота в парах

         Знайти прийоми творення комічного у творі.

                                             Перегляд відеоролика

(Уривок з автобіографічного оповідання: «Моя автобіографія»)

 

ІІІ. Підсумок. Оцінювання учнів

(Слайд № 11 « Тут – увесь Вишня: любов до життя, любов до людини, іронія до отого «щасливого дитинства»                    

                                                                          М. Рильський).

- Прокоментуйте ці рядки.

- У чому новаторство Остапа Вишні?

- Продовжіть думку:»Гумор Остапа Вишні вражає…, викликає у мене…, примушує замислитися…»

ІV. Повідомлення домашнього завдання

         1. Підготуватись до тестового опитування по темі «Життя і творчість Остапа Вишні».

2. Прочитати гуморески, “Сом”, “Як варити і їсти суп із дикої качки”, усно зробити ідейно-художній аналіз твору (окремим учням).

 

                                     

Використана література

 

1. Білоус П. В., Шинкарук В. Ф. Давня українська література: Практикум.–      Житомир, 2003.– С. 132-143.

2. Живий Остап Вишня: Збірник спогадів про письменника.– К.: Дніпро,   1966.– С. 226-235.

3. Зуб І. В. Остап Вишня: Нарис життя і творчості.– К.: Дніпро, 1989.– 239 с.

4. Кручко Н. Чудотворці українського сміху: Остап Вишня, Степан Олійник: 6 кл. // Українська мова і література.– 2004.– Ч. 38.– С.– 5-7.

5. Кошарна О. Е. «Ніколи не сміявся без любові»: Два уроки за творчістю Остапа Вишні в 5-му кл. // Українська мова і література в школі.– 1986.– №1.– С. 22-31.  

6. Лесин В. М. Пулинець О. С. Словник літературознавчих термінів.–  К.: Радянська школа, 1965.– С. 88-263.

7. Остап Вишня. Фейлетони. Гуморески. Усмішки. Щоденникові записи / Вступна стаття та впорядкування І. В. Зуба.– К.: Наукова думка, 1984.–      558 с.

8.  Панасюк Н. Великий сміхотворець Остап Вишня: 6 кл. // Українська мова і література.– 2004.– Ч. 35.– С. 26-28.

9. Великий тлумачний словник сучасної української мови.–  Київ-Ірпінь.: ВТФ Перун, 2004.– С. 288-976.

 

Жанри малої прози Остапа Вишні

                                                                                             

Фейлетон (від франц. «лист, аркуш) –

невеликий за обсягом жанр художньо-

публіцистичної літератури

злободенного змісту, який

характеризують сатири стичність,

динамізм викладу, невимушена

композиція, пародійність, застосування

поза літературних жанрів тощ

 

Гумореска (від лат. «волога»)-

невеликий віршовий, прозовий чи

драматичний твір з комічним сюжетом,

що відрізняється від сатири легкою,

жартівливою тональністю. Сміх постає у

вигляді доброзичливої, емоційно-

забарвленої критики в дотепній,

парадоксальній, іронічній, гротескній,

пародійній формі.

 

Памфлет ( від анг.) –

злободенний, гостро сатиричний

твір, основний викривальний

пафос якого спрямований на

нещадне осміяння суспільно

шкідливих  соціально-

політичних явищ, організацій та

впливових осіб.

 

Усмішка – різновид гуморески, синтез

гумористичного оповідання, анекдоту і

фейлетону, характеризується

лаконізмом, дотепністю, обов’язковою

присутністю автора, поєднанням

побутових замальовок, жанрових

сценок з частими авторськими

відступами

Автобіографічний твір – твір, в

основу якого автор кладе факти

свого власного життя. Саме ці

факти визначають дію твору,

його сюжетну лінію, етапи

становлення суспільно-класової

свідомості головного героя.

 

Слайд №

Твори Остапа Вишні в хронологічному порядку

 

РІК НАПИСАННЯ. НАЗВА ТВОРУ

І   ПЕРІОД ТВОРЧОСТІ

1919 р. «Демократичні реформи Денікіна»

1921 р. «Чудака, їй-богу!»

1923 р.  «Вишневі усмішки сільські»

1924 р. «Кому веселе, а кому сумне», «Реп’яшки»

1925 р.  «Вишневі усмішки кримські»

1926 р. «Лицем до села», «Щоб і хліб родився, щоб і

скот плодився»

1927 р. «Вишневі усмішки театральні

1929 р.  «Вибрані твори. Усмішки. Т.1.»

1930 р. «Вишневі усмішки закордонні»

 

ІІ ПЕРІОД ТВОРЧОСТІ

1944р. «Зенітка»

1945 р. «Самостійна дірка»

1949 р. «Весна-красна»

1950 р. «Вишневі усмішки»

1952 р. «Мудрість колгоспника»

1954 р. «Вибране»

1956 р.  «Нещасне кохання» Твори в 2-х томах

 

Слайд №

Тематика творів, пов’язана із злободенними проблемами часу

українське село у віковічних злиднях;
доля інших народів (наприклад кримських татар);
розвиток української культури ( література і театр);
потяг неосвічених людей до нового життя;
партійна ідеологія («Сміх крізь сльози»);
проблеми розвитку національної мови;
природа як джерело краси й натхнення;
відродження національної гідності українського народу.

 

Слайд №

 

ЗАСОБИ КОМІЧНОГО   У ТВОРАХ ОСТАПА ВИШНІ

 

гумор

сатира

іронія

парадокс

сарказм гротеск

пародія

 

Слайд №

 

Засоби комічного – це  художні засоби, які сприяють творенню комічного ефекту 

зображуваних явищ, подій, образів.

 

Гумор - Різновид комічного, відображення смішного у життєвих

явищах і людських характерах; не заперечує об’єкт

висміювання; добродушний сміх недоліків позитивних явищ,

окремих смішних рис в характері людини.

Сатира - Особливий спосіб художнього відображення дійсності, який

полягає в гострому осудливому осміянні негативного;

спрямована проти соціально шкідливих явищ, які гальмують

розвиток суспільства, має гострий непримиренний характер.

 

Сарказм - Їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена

крайньої ненависті та гнівного презирства; не має подвійного,

прихованого дна, завжди виражається прямо; притаманне

поєднання гніву, ненависті з гіркою посмішкою.

 

Іронія - Художній троп, який виражає глузливе-критичне ставлення

митця до предмета зображення. Це насмішка, замаскована

зовнішньою благопристойною формою.

 

Пародія - Засіб художньої виразності, побудований на імітації манери

поведінки, манери мовлення, творчої манери з метою

викриття того чи іншого явища, рис характеру; завжди

передбачає об’єкт висміювання, його впізнавання. На цьому

будується комічний ефект пародії.

 

Парадокс -  Вислів, судження, ситуація, вчинок тощо, які суперечать

здоровому глуздові, не відповідають усталеним нормам,

традиційним уявленням; завжди містять у собі  елемент

несподіваності, незвичайності, будується на запереченні

традиційного, усталеного, правильного.

 

Алегорія - Образне інакомовлення, яскраве втілення в конкретному

образі абстрактного поняття чи думки

 

Гротеск - Переважно сатиричний, заснований на фантастиці засіб

зображення явищ дійсності, поданих у спотворено-комічному,

навмисне перебільшеному чи зменшеному вигляді, де

поєднується  реальне з вигаданим, страшне або трагічне з

комічним, величне з огидним, відживаюче, з тим, що

народжується.

                    Вислови видатних людей  про Остапа Вишню.

«Він світив, як сонце, до нього «тяглийся, як до сонця. Він умів і гриміти, як грім, і того голосу боя­лися усі плазуни і негідники»           

                                                                                          (М.Рильський).

 

         «Визначальним у його вдачі були ніжність, ду­шевність, поетичність. Ніякі найстуденіші вітри тяж­ких часів не могли остудити в його душі жар любові — невгасимої любові до народу, до Вітчизни, до кра­си життя й мистецтва»

                                                                                                      (Олесь Гончар).

 

«Люблю Остапа Вишню. Твори його заражають любов'ю до життя, твори його дають нам сгау вико­рінювати із життя все погане, вороже, нечисте, отворотне»

                                                                                            (П.Тичина).


Теги: Дейнека Л.В., Остап Вишня
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 574/21


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar