| Головна » Українська література |
Мета уроку: Ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом драматурга боротьбою за український театр, тематикою його творів, з твором «Хазяїн»
Епіграф уроку: «Сцена ж – мій кумир, театр – священний храм для мене…» (І. Барильченко)
Учні записують тему і епіграф уроку. Сьогодні у нас урок – подорож. Із І. Карпенком – Карим ви вже знайомі. Давайте пригадаємо, яке справжнє прізвище драматурга? Чому він вибрав псевдонім Карпенко – Карий? Добре! Тепер давайте згадаємо уривок з п’єси «Сто тисяч», де автор показав згубний вплив грошей на персонажів цієї п’єси (Як Савка і Герасим ділять гроші). Тепер я запрошую співавторів сьогоднішнього уроку: журналіст – __________________________; літературознавець – _______________________; екскурсоводом буде - ______________________. На дошці замальована схема уроку. Ви всі по ходу уроку замальовуйте схему самостійно. Надаю слово співавторам уроку: Журналіст: Розкажіть про родину Тобілевичів. Літературознавець: Карпо Адамович і Євдокія Зіновіївна були людьми щедрої, поетичної вдачі. В їхній родині особливо шанували Шевченкове слово і народну пісню, тому й люди горнулися до цієї сім’ї. Завдячуючи матері, яка виховувала в них любов до мистецтва, Микола, Панас, Марія поступивши в театр, обрали собі псевдоніми на її честь. Микола й Марія – Садовські, за дівочим прізвищем матері, а Панас – Саксаганський, бо мати була родом із містечка Саксагань. Про Івана – псевдонім – ім’я батька та прізвище улюбленого героя з драми Шевченка «Назар Стодоля» - вже сьогодні про це було сказано. Де роль Гната виконував Іван ще в аматорськім театрі. Журналіст: Де і коли народився Іван Карпенко – Карий? Літературознавець: Народився І. Карпенко – Карий 28 вересня 1845 року в селі Арсенівці на Херсонщині, поблизу Єлисаветграда (нині Кіровоград) у сім’ї прикажчика поміщицького маєтку Карпа Тобілевича, який походив із збіднілих дворян. Журналіст: Мати Тобілевичів виховувала у своїх дітей змалку любов до праці, повагу і співчуття до працюючих людей. Що ви можете розповісти про це? Літературознавець: Так, у дружній сім’ї Тобілевичів діти вчилися не тільки розуміти і цінити народне мистецтво, а й любити труд, шанувати людей праці. Не випадково ця сім’я дала українській культурі чотирьох видатних артистів, корифеїв українського театру – Івана, Миколу, Панаса, Марію Тобілевичів. Журналіст: Про які цікаві подробиці з життя Карпенка Карого ви можете нам розповісти? Літературознавець:От, наприклад, такий епізод з шкільного життя Івана, коли він навчався в Бобринецькому повітовому училищі. Перші дні в школі почувався незручно. Довелося замість солом’яного брилика надіти картуз з червоним околишем. А в прохолодні ранки вдягав темну шинельку з червоними петлицями. Поволі заняття в школі зацікавили Івана: вивчав російську, німецьку, французьку мови, арифметику, Закон Божий, історію, географію. У вільний час, взявши томик Пушкіна чи Гоголя ходив на річку Сугонлею за чотири версти від містечка. Часто до нього приєднувався шкільний товариш Василь. Але незабаром він розпрощався з ним, бо той змушений був залишити навчання, розгнівавши своїми запитаннями суворого законовчителя. А невдовзі сталася подія, що запам’яталася Іванові на все життя: уперше він брав участь у театральному дійстві, до якого заохотив його мандрівний бурсак, якого Дмитрівна взяла на постій. Він так відрекомендувався школярам: сочиняю вірші, в хорах співаю, можу показувати кумедію по корчмах та панських домах. Приєднуйтеся, собратіє, разом підемо лицедійства творити! Іван погодився взяти участь в одному з таких дійств у корчмі. Сцена зображала мандрівників і закінчувалася тим, як бурсак у бурсака украв чоботи і зник. Іван грав потерпілого. Коли, виконавши свою роль зібрався йти додому, виявилося, що «собрат» по інтермедії і справді зник з його чобітьми. Довелося повертатися додому по снігу босоніж. Перший виступ у дійстві дорого обійшовся хлопцеві: застудився й захворів. Після цієї пригоди батьки вирішили не залишати сина самого, купили стару хату в передмісті Рущині, поселили в ній Івана з бабою Настею. Привезли сюди й менших хлопців, щоб навчалися в школі. Літературознавець: Інша пригода в житті Івана, коли він працював писарчуком в управі станового пристава Малої Виски. Коли становий наказав начисто переписати протокол. Іван протокола переписав і вирішив притрусити дрібненьким пісочком, але замість пісочниці взяв чорнильницю і залив чорнилом протокол. З переляку хотів втекти, але якраз нагодився становий. Становий наказав прив’язати Івана до столу на всю ніч. Десяцький і секретар прив’язали Івана до столу і пішли, бо вже вечоріло. А пса залишили сторожувати в конторі. Сидів прив’язаний, як невільник, але вдалося зубами дістати вірьовку і став її гризти, аж щелепи заболіли, а з лоба к5отилися краплини поту. Сили не вистачило перегризти вірьовку. Пес пильно стежив за Іваном. Здавалося, пес ось-ось кинеться, виконувати свою собачу службу. І він таки стрибнув, але в ту ж мить пес ткнувся теплим писком йому в руки, лизнув спітнілі пальці й почав шматувати міцними зубами вірьовку. Нарешті, обірвалася. Підійшов до дверей – зачинені, тоді відкрив одне з вікон. Щось треба залишити тут напам’ять. Взяв з печі вуглину і намалював на стіні потвору, схожу на станового пристава. А до рота замість люльки припасував цвяшком шматок вірьовки ще й підписав «Спробуй перегризти». Хутко вистрибнув через вікно, за ним пес, занюхавши чийсь слід, дременув шляхом. Вирішив, коли прийде додому, то скаже батькові: «Хоч ріжте мене, а назад не повернуся. Хай вона завалиться, та управа, разом з нелюдом становим». Цікаві подробиці Журналіст: Яку роль у житті Тобілевича грав театр? Літературознавець:Найбільшою відрадою у житті молодого канцеляриста була участь в аматорському драматичному гуртку, одним з ентузіастів в цьому гуртку був М. Кропивницький. Велика любов до театру зблизила і здружила на все життя і Тобілевича й М. Кропивницького. Театр став для юного Тобілевича першим захопленням, його духовним хлібом. Щоб подивитися виставу «Отелло» за участю видатного англійського трагіка – негра Айри Олдріджа, Іван іде пішки понад 50 км з Бобринця до Єлисаветграда, тут годинами вистоює коло каси, а після вистави вночі знову піщки повертається до Бобринця, щоб встигнути на службу. Іван Тобілевич любив театр до нестями, всіма силами своєї душі, і ця любов була провідною зіркою на його нелегких життєвих дорогах. А життєві дороги його пролягли і через наш край – Херсонщину, бо Арсенівка була Херсонської губернії. Увага Про перебування Карпенка – Карого на Херсонщині вам розповість ______________, яка провела дослідницьку роботу. Слово екскурсоводу Подорожуючи далі місяцями Карпенка – Карого, завітаємо до Бобринця – із розмов чумаків Іван дізнався, що назвали його Бобринцем тому так, що там облюбували вільні місця для поселення садиб поселенці, прибули аж з-під Балти, з Бобрика, що на річці Кадимі. Тут у 1855 році, Карпенко – Карий вступив до повітової школи, працював по закінченню у канцелярії, знайомиться з М. Кропивницьким. Разом готувалися до вистави «Микита Старостенко», яка стала відкриттям нової сторінки в українській драматургії. Далі завітаємо до Єлисаветграду – так назвали, бо на річці Інгульці цариця Єлизавета наказала збудувати фортецю. Оселились тут втікачі з-під турецького гноблення – серби, заснували Нову Сербію. А потім назвали місто Єлисаветградом. Тут працював на канцелярській роботі, одружився, брав участь у гуртку народників, тут померла дружина, залишивши 4 дітей: Назара, Юрія, Галину, Ірину. Тут вперше, наче у святиню, увійшов до театру. Жила сім я на Чечорі (околиці міста), де орендувала попівський будиночок. Тепер завітаємо до Новочеркаська – у 1884 р. Карпенко – Карий одержав постанову про встановлення власного нагляду та заборону жити протягом 3-х років у місцевостях посиленої охорони. Виїхав до Новочеркаська. Тут через два місяці одружився із співачкою із трупи М. Старицького Софією Віталіївною Дітковською. Тут написав п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Мартин Боруля». Далі наш шлях проляже до хутора Надія. У 1887 р. дозволено переїхати на хутір Надія, який заклав ще у 1871 р. на честь першої дружини. Тут написав кращі п’єси. Тут є хата, де жив, працював Карпенко – Карий, де зберігаються особисті речі драматурга: письмовий стіл, крісло, чорнильниця, лампа, дзеркало. У 1969 році збудовано музей. Тут у 1970 році святкували 125- річчя від дня народження. Ростуть дерева, посаджені сучасними драматургами. А є дерева, посаджені рідними Карпенка – Карого. Недалеко на Карлюжинському цвинтарі поховано разом з могилами батька, сина, матері, сестри. Журналіст: До ювілеїв Карпенка – Карого наша газета друкувала про нього. Що вам про це відомо і що ви нам можете розповісти? Літературознавець: У 1910 році на сторінках московських газет «Театр» та «Известия» був надрукований вірш, присвячений цій талановитій людині: «С его талантом люд московський Теперь знакомится – «Эй-Эй» Малороссийский он Островский Фотограф родины своей Его перо лишь правдой дышет И чужд ему совсем шаблон Он также славно пьесы пишет, Как и играет славно он.» П. Мирний у Полтаві під час вистави п’єси «Хазяїн», яку давала трупа Саксаганського, на сцену вийшов сивобородий чарівник художньої прози і зачитав присвяту драматургові: Недавно те було, як ти З своїми рідними братами Вітав у нас … І перед нами, Мов по весні, почав цвісти Різномаїтий той садок Твоїх глибоких дум, гадок, Гарячим серцем і душею На світ появлених тобою, Кого не бачили ми там? І «Наймички» лихую долю, І «Безталанну» з її горем… Страждання … муки…регіт…гам… Та витівки життя людського, На лихо наше, більше злого, Ніж доброго, - і ті надії Що ними люде серце гріють. Все те пройшло тут перед нами – Живе, яскраве та блискуче, Мов промінь сонячний з-за кручі Чи світ зорі поза горами… І ми, милуючись раділи, Що те, чого ми так хотіли, Прийшло до нас і жити буде, Поки живуть на світі люде… Реклама творів «Наймичка», «Безталанна», «Сава Чалий», «Мартин Боруля», «Хазяїн». (Короткі доповіді) Гра «Щасливий випадок» Справжнє прізвище Карпенка – Карого? Емблему до уроку підготувала __________, вона зараз пояснить нам, що зображено на емблемі, як її треба розуміти. Схема (о.т.). Словник на дошці - _________ на слідуючий урок знайти значення цих слів і пояснити всім учням. Оцінки за урок: ______________________ Заключне слово вчителя Столицею української драматургії називають хутір Надія. А на дошці, що веде вглиб садиби – нині державного заповідника – музею І. Карпенка – Карого вирізьблені слова Ю. Яновського і П. Панча: «Хто б не ступив на цю священну для української культури землю, нехай згадає, що тут Карпенко – Карий написав кращі свої п’єси … Скиньте шапку і вшануйте ім’я великого драматурга». Додому: Прочитати п’єсу «Хазяїн». Виготовити колективно проект по творчості І. Карпенка – Карого.
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |