| Головна » Українська література |
Урок-свято « Зажурилась зимонька не дарма, молодої силоньки вже нема...» Зала святково прикрашена: права половина по-зимовому, ліва - по-весняному. На центральній стіні вгорі прилаштовано плакат з назвою свята. До зали входять ведуча та читці. Ведуча: Ще зима по нашім краї На санчатах роз'їжджає, Сніжок сипле без упину – Вкрила ковдрою Вкраїну. Усі (разом): Не мети, не мети. Зимонько, снігами, А приходь ти до нас З танками й піснями! До зали з правого боку входить Зима в образі старенької з палицею в руках, у білому вбранні: кожушок, фартушок, хустка тощо. Зима: Іду-іду, снігу намету! З вами разом погуляю. Бо ще силу добру маю! Рада я вас бачити, друзі! Зараз я ще більше снігу натрушу і морозу напущу, щоб довше затриматись на землі. (Піднімає руку, щоб поворожити). Ведуча (зупиняє Зиму): Зимонько, зимонько. Снігом не труси І морозу морозити не вели. Дякуємо тобі, білогруда, що завітала до нас зі снігом, принесла стільки радощів дітворі. Але всьому свій час. Вже твій останній місяць добіг половини. А кажуть, що "у лютому сонце йде на літо" та "коли лютий дорогу підгриз, кидай сани, бери віз". Отже хоч і добре нам було з тобою і весело, та вже весна не за горами. Зима: Хіба прийшов вже час мені з Весною зустрічатися? Ведуча: Аякже! Сьогодні ж 15 лютого -Стрітення. Саме сьогодні Зима з Весною міряються силою. У народі говорять, що цього дня ви змагаєтесь, і котра з вас переможе, та й буде до кінця місяця господарювати. А у церквах на Стрітення освячували воду і свічки - вони вважалися цілющими, слугували родинними оберегами і захищали людей від грізних сил природи, від лиха і хвороб. Стрітенський вогник тримали в хаті цілий рік. От і ми запалимо свічку, щоб зігріла вона наші серця. Ведуча запалює свічку і під лагідну музику разом з учнями обходить зал. Ведуча: Ось-ось, Зимонько, пропаде твоя силонька. До зали входять учні і виконують українську народну пісню. Діти співають: Благослови, мати, Весну закликати! Весну закликати, Зиму проводжати! Зимонька в возочку, Літечко в човночку! На середину зали виходять дівчинка та хлопчик-жайворонок. Жайворонок тримає в руках золотий ключик. Дівчинка: Ой, Жайворонку, рання пташко, чого так рано з вирію прилетів? Жайворонок: Не сам же я вийшов — Дажбог мене вислав. В праву рученьку Ключика видав. З правої рученьки Літо відмикати, З лівої рученьки Зиму замикати. Ведуча: Здавна люди вірили, що пташки-жайворонки несуть на своїх крилах золоті ключі, якими замикають холод, зиму і відмикають літо. (Звучить весняна мелодія.) Але чуєте, діти, Весна вже зовсім близько. Прислухайтесь — це ж струмочок весняний співає, а от і пролісок прокинувся від сну. Чуєте, як тане бурулька і дзенькає, падаючи на землю? Ставайте, діти, в коло, зустрічайте весну. Під музичний супровід до зали входить Весна у довгій зеленій, прикрашеній квітами сукні,несе в руках кошик із подарунками. Весна: Ось і я — Весна-красна, Літа жаркого сестра. Зроблю крок — і сонце сяє, Все навколо оживає, Прокидається від сну. Чує пісню чарівну. Діти разом з Весною виконує українську народну пісню "Весняночко-паняночко, де ти зимувала?". Діти, Весна: Весняночко-паняночко, де ти зимувала? У садочку, на кілочку пряла на сорочку. Леле, діду, леле, бабо, леле, коваленку, Заграй мені у дудочку стиха, помаленьку. Що виведу нитку, то пошию свитку, А з тих торочок та нашию сорочок, А з тих кінців та нашию штанців. Діти продовжує розмову з Весною без співу. Діти (разом): Ой, Весно, Весно, що ти нам принесла? Весна: На дерева — цвіту, А на поле — жито. На травичку — росу, На дівчаток—красу, А на хлопчиків сили, Щоб росли, міцніли. Діти (разом): Ой, Весно, Весно, що ти нам принесла? Весна: Принесла вам літо, Щоб родило жито. Старим бабам — по лопаточці. Молодицям — по дитяточці, Чоловікам—по плужку. Дівчаткам—квіточки. Щоб сплели віночки, А хлопчикам по гілочці, Щоб зробили сопілочки. А ось вам мої гостинці. Весна бере кошик, виймає з нього і роздає віночки для дівчаток і сопілочки для хлопчиків. Діти дякують. Весна: Отже, час Зимі тікати за ліси і за високі гори, бо я — Весна-красна прийшла. Зима: А ми ще подивимось. Весно, хто з нас сильніший! Насуплю я брови — І вітер повіє. Усе захолоне, Рятунку нема. Під снігом замре все, Засне й заніміє. Весна: А я засміюся — І сонце ласкаве Засяє у небі, Прокинуться луки. Ліси і поля. Усе розцвіте, заспіває! Зрадіє приходу моєму земля. Ведуча: Зимонько! Веснонько! Ви обидві хороші, добрі, даруєте радість нам. Тож не сперечайтеся, а краще трохи позмагайтеся. Весна і Зима набирають собі команди з глядачів. Ведуча проводить дві-три спортивні гри (перетягування каната, веселу естафету тощо). Зима: Бачу, ви мене зовсім не боїтеся. Весна: Бо прийшов час, Зимонько, вирушати тобі в дорогу - у далекий північний край, де морози і сніги. А в Україні я господарюватиму, рідну землю прикрашатиму зеленню і квітами, високими хлібами. Зима: Що ж. Весно, твоя взяла! Збиратимусь я в путь. (Звертається до глядачів.) Та через рік знову до вас завітаю, снігом землю вкрию, морозу напущу. Чекайте ж на мене, готуйте лижі та санчата. Що ж, прощавайте, любі діти! За зиму ви поздоровіли, Пішли на користь і мороз, і сніг. І щічки ваші так порожевіли, Неначе маки розцвіли на них! Здорові будьте! Через рік я знову Свою вам казку принесу зимову. Усі прощаються із Зимою, проводжають її. Наперед виходять учні-читці. Учень: Всі ми Зиму проводжали. Красну Весну зустрічали. Весно! Уквітчай наш край, Дай нам добрий урожай! Весна: Я тепло вам принесла І сонечка додала. Щоб міцніли усі діти Й розцвітали, наче квіти. З рідним словом щоб зростали, Рідний звичай пам'ятали. А тепер мені якраз Попрощатися вже час. Піду я далі лугами, Встелю землю килимами, І теплом усіх зігрію, Та здоров'ячка навію. Ведуча: Дякуємо тобі, Весно, за добрі побажання. Дозволь Нам проводити тебе. Весна запрошує усіх до хороводу. Після веселого танцю свято закінчується.
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |