| Головна » Українська література |
МЕТА: розкрити перед учнями титанічну постать Миколи Вороного – поета-патріота, щирого поборника вільної України, з’ясувати його місце в соціальному і культурному контексті доби поглибити відомості про особливості розвитку української поезії на зламі двох епох, зокрема про шляхи розвитку символізму як модерністського літературного напрямку; розкрити суть новаторства Миколи Вороного в поезії; формувати вміння аналізувати ліричний твір у єдності форми і змісту, прищеплювати відчуття краси поетичного слова, усвідомлення його здатності об’єднувати людей; формувати почуття національної свідомості як важливого фактора громадянської позиції ТИП УРОКУ: засвоєння нових знань ОБЛАДНАННЯ: портрети М.Вороного, І.Франка, збірки поезій М.Вороного, опорні схеми СЛОВНИК: символізм, модернізм, декаданс, послання Моя девіза – йти за віком І бути цілим чоловіком! М.Вороний
ХІД УРОКУ Вступне слово вчителя Упевнена, що в Україні не знайдеться дитини, яка б не співала цієї новорічної пісеньки: "Білесенькі сніжиночки вродились ми з води; легенькі, як пушиночки, спустились ми сюди." Учнів середніх класів, безумовно схвилювала розповідь про чудодійне євшан-зілля. Хто ж автор цих відомих вам творів? Наприкінці квітня 1926 року він повернувся в Україну. Немолодий – йому на той час було вже п’ятдесят п’ять – але ще бадьорий і сповнений оптимізму і енергії. Його ім’я не було відомо отим «широким пролетарським масам», ним не клялися щомиті робітничо-селянські вожді, проте його творам судилося довге життя, а прагнення долучити українську літературу до вершинних досягнень європейської та світової культури заслуговує вдячності нащадків. Його джерельна творчість живила українську поезію на зламі двох епох, не давала обернутися в стояче болото. На жаль, цей потужний струмінь справжньої лірики протікав серед тернових хащів. У 1938 році він був розстріляний більшовицькою владою, його ім’я і творчість були приречені на забуття. Чому? Чим він не підходив під шаблон «людини маси»? Йдеться про яскравого українського поета-модерніста Миколу Вороного. Тож сформуємо коло завдань уроку:
Отож, як говорив Сократ, запалюймо свічу – і в дорогу! Сьогоднішній урок хочу розпочати полум’яними словами, які виражають громадянське кредо письменника: За Україну Слушний час З огнем завзяття, Кличе нас Рушаймо, браття, Ну ж бо враз Всі вперед. Сповнять святий наказ! Він жив з Україною в серці. Ні лещата царської цензури, ні суховії пролетарської критики не змогли перепинити чистий струмок його досконалої лірики. Один з найталановитіших українських поетів, театрознавець, критик, перекладач, актор, журналіст. Його ім’я міцно вписане в історію української літератури, а сама творчість стала явищем високої художньої цінності. А ще він люблячий син, шляхетний чоловік, душа якого не раз співала " гімн щасливого кохання", ніжний батько, що понад усе любив свого єдиного сина Марка. Чому ж були тернистими дороги поетового життя? Про це дізнаємося з "розповідей" найближчих людей. Мені б дуже хотілося, щоб вас, як того половецького юнака, схвилювала і збентежила життєва історія Миколи Вороного. У кінці уроку оцініть вдалість дібраного епіграфа (випереджуюче завдання для учнів. Рольова гра) Робота першої групи
Р О З П О В І Д Ь П Е Р Ш А Мати О.Д.Колачинська Холодного грудневого ранку 1871 року нам з Кіндратом Павловичем доля зробила жаданий подарунок: з’явився на світ хлопчик, якого ми нарекли Миколкою. Сім’я наша була досить заможною, хлопчик добре ріс, купаючись в любові усіх членів родини. Особливо приязні стосунки були у нього з моїм свекром, дідом Павлом, нащадком гайдамаків, який прожив майже сто років. Навіть після 25-літньої служби в уланському полку він не зрусифікувався, завжди говорив добірною українською мовою. Дід Павло над усе любив онука і степ. Любов до степових просторів передав і Миколці. Ставши поетом, син оспівав безмежну стихію в " Баладі козацькій". Мої родичі – відомі українські діячі Колачинські. Прапрадід Прокіп Колачинський був ректором Києво –Могилянської академії у 1697-1702рр., був близько знайомий з Іваном Мазепою. У нашій сім’ї всі були освічені. Я намагалась,щоб мій хлопчик полюбив українську культуру, звичаї, музику. Тому багато читала йому в дитинстві, аж поки він сам не навчився. Пишаюся, що зуміла передати дитині своє захоплення творами Тараса Шевченка. Микола був люблячим сином, стосунки наші можна назвати ідеальними. Я була дуже схвильована і приємно вражена, коли одного разу одержала поштою тоненьку книжку. Це було синове творіння "Легенда", яке він присвятив мені. Пізніше я не раз чула цей твір, покладений на музику композитором М. Леонтовичем. Невдовзі наша сім’я переїхала на Слобожанщину, бо чоловік Кіндрат Павлович хотів розширити торгівлю. Як полюбив Миколка мальовничі околиці Харкова! Зачарували хлопця Гончарівка та Холодна Гора, дотепні життєрадісні люди, які й у горі співали та жартували. А потім було навчання в реальному училищі Харкова, пізніше у Ростові, звідки сина, на жаль, виключили за читання та поширення забороненої літератури. Прикро, що три роки він перебував під наглядом поліції, не маючи права проживати в університетських містах. Отож, про здобуття вищої освіти в Росії не можна було й мріяти. Порадившись у колі сім’ї, ми вирішили відправити сина до Відня, де він вступив на навчання в університет. З 1895 року наш син проживав самостійно.
Р О З П О В І Д Ь Д Р У Г А Товариш по навчанню Орест Петрів Вперше я побачив його на лекції з філософії. Після кількох років навчання у Відні він переїхав до Львова, продовжив навчання на філософському факультеті. Чим довше я спілкувався з ним, тим більше захоплювався цим юнаком. Розумний, здібний до навчання, з неспокійним характером, проте дуже надійна людина. Мав вузьке коло друзів. Найбільше гордився своїм зближенням з Іваном Франком, яке згодом переросло у міцну дружбу. Великий Каменяр ввів його співробітником українських видань, керованих ним. Так Вороний став членом редколегії журналу "Житє і слово". Одним з найбільших уподобань М.Вороного того часу був театр. Часті відвідування Львівського театру товариства "Руська бесіда" зблизили його з учасниками дійств. Скоро поета призначили режисером театру, проте ненадовго. У мріях і снах бачив свою Наддніпрянщину. Тож коли прийшло запрошення від Марка Кропивницького, Микола тепло попрощався з нами і виїхав. Р О З П О В І Д Ь Т Р Е Т Я Д Р У З І П О Т Е А Т Р У М А Р К А К Р О П И В Н И Ц Ь К О Г О З 1897 по зміг 1901рр. Микола Вороний був співробітником театрів М.Кропивницького, П.Саксаганського, О. Васильєва. Нелегким було життя акторів, та на побутові труднощі Вороний не зважав. Мандрував весь час містами і селами України та Росії. Скільки неповторних вражень! У цей час його захоплює поезія, та акторський розгойданий побут не давав всерйоз зайнятися улюбленою справою. Доводиться вибирати. Після довгих болісних роздумів рішення прийнято: він залишає театр. Р О З П О В І Д Ь Ч Е Т В Е Р Т А МИКОЛА ВОРОНИЙ( відверто про себе) Щоб заробити на хліб, я змушений поступити на службу. У Чернігові я подружився з Михайлом Коцюбинським, став його кумом. А далі Катеринослав, Харків, Одеса… Як той Марко Проклятий, я мушу все блукати і блукати, ведучи мандрівне життя. Проте ніколи не стою осторонь суспільних подій. Навесні 1903 року я приїхав до Києва на з’їзд громадівців як делегат Одеської "Старої громади". Ще до початку з’їзду побачив невисоку тендітну дівчину. Побачив – і не зміг відірвати погляду. Познайомилися. Віра Миколаївна Вербицька… Розумна, освічена, цікава співбесідниця, дотепна і така мила. Я щось говорив до неї, та не чув своїх слів, а В серці любе почування Пишним цвітом процвітало. І душа моя співала Гімн щасливого кохання Скоро ми побралися. Оселилися в Чернігові. Мандруючи з театром, я так палко мріяв про тихе сімейне життя, однак доля не подарувала мені родинного затишку. Через рік ми з Вірою розлучилися. На серці – глибока рана, що не гоїться, а надто через те, що з дружиною лишився маленький мій соняшник, моє світле сонечко – синок Марко. Робота другої групи ДРАМАТИЧНИЙ ЕТЮД ДІЙОВІ ОСОБИ: Шанувальник Поет Шанувальник. ( із зацікавленням) Як склалося Ваше подальше життя? Поет ( по хвилині мовчання) Я оселився в Києві, з великими зусиллями видав перші збірки, писав театральні рецензії, статті про театр і драматургію. Шанувальник. Як Ви оцінюєте Лютневі події 1917 року? Поет ( захоплено) О, я гаряче привітав Лютневу революцію! Величезне піднесення охопило мене, і на папір вилилися слова вірша "За Україну". Я щиро вірив гаслам революції, яка захопила мене масовим ентузіазмом, а надто імпонувало те, що нарешті скинуто пута з рідного слова, знято заборону на його свободу. Шанувальник. Однак, ейфорія тривала недовго? Поет ( з гіркотою) На жаль. Жовтневі події 1917 року розкололи світ навпіл. ( обурено). Насильство, кривава вакханалія громадянської війни, безневинна кров тисяч простих людей справляла справді гнітюче враження Шанувальник. І що, нічого не можна було вдіяти? Поет. (безпорадно) Авжеж. Довелось емігрувати до Польщі, жив у Варшаві, та ні на мить не спускав очей з України. А коли туга стала нестерпною, вирішив повернути назад. Шанувальник. Мабуть, Ви почувалися щасливою людиною? Поет (з гірким усміхом) Те, що я побачив на рідній землі, глибоко вразило. Зовсім скоро над моєю головою зібралися чорні хмари сталінського терору. А потім…(задумливо) мені нагадали і буржуазно-естецьку творчість, І святкування 25-річного ювілею моєї літературно-мистецької діяльності, і прихильність до мене Симона Петлюри…(гірко-насмішливо) Гетьман української поезії з гетьманом української армії… Шанувальник. ( Глибоко вражений) Але ж суспільство захоплювалося Вашою поезією. Академік О.І Білецький не раз схвально відгукувався про Вашу поезію. У Вас навколо скільки друзів! Чому ж Ви залишилися на самоті? Поет. Така була доля багатьох. Я повторив шлях інших, пройшовши усі тортури, уготовані сталінською пекельною машиною. Гірко, але мені інкримінували відступництво, шпигунство, мою творчість класифікували як націоналістичну вилазку класового ворога, білоемігранта, хоча вся Україна співала перекладені мною революційно-партійний гімн "Інтернаціонал" та Марсельєзу" Шанувальник. Так, страшні то були часи, не кожен зміг гідно нести свій хрест. Та Ваша непохитність, глибока віра в осяйне майбутнє України, природна шляхетність заслуговують на пошану нащадків. Учитель. Микола Вороний поділив трагічну долю багатьох українських письменників, яких знищив тоталітарний більшовицький режим. Історія не зафіксувала точних відомостей про останні дні поета. Страдницька дорога М. Вороного завершилася двома страшними папірцями – вироками слідчих органів. 24 квітня 1940 року, як свідчать медичні документи, життя його трагічно обірвалось. Сам того не відаючи,він пережив свого улюбленого сина – поета Марка Вороного – який відбував покарання на Соловках теж за контрреволюційну діяльність і постановою особливої трійки при НКВС був засуджений до розстрілу у жовтні 1937 року. Посмертно Микола Вороний був реабілітований аж двічі. Та чи спокутує суспільство ті страшні гріхи розправи над невинними? Хто відшкодує неньці Україні втрату її найкращих синів? Будемо трохи втішені тим, що ім’я М.Вороного повернулося до нас у рядках його поезій, які в незалежній Україні ввійшли до золотого фонду нашої літератури. Він повернувся в піснях, бо музику на його вірші писали найкращі композитори України – М.Леонтович, Я. Степовий, М. Лисенко Підсумкове завдання для всіх учнів класу: Розмістіть етапи життя М. Вороного у хронологічній послідовності
М. Вороний режисер театру; навчання в Харківському реальному училищі;
Загальна характеристика творчості Миколи Вороного ( додаток1) Самостійно опрацювавши матеріал підручника і використавши опорну схему, охарактеризуйте ( у загальних рисах) творчий спадок Миколи Вороного, а в збірках поезій знайдіть приклади для підтвердження.
Його творчий псевдонім – Віщий Олег – виражає загальний ідейний напрямок творів. Творча еволюція поета-модерніста – від романтизму до неоромантизму і символізму. Перша збірка "Ліричні поезії" вийшла 1911року у Києві. З наступними збірками глибшає змістом поезія, у якій порушуються загальносвітові теми,філософські питання. Він одним із перших вводить в лірику тему міста, переймає ряд традиційних мотивів європейської поезії. Його поезія орієнтована передовсім на читача, вихованого на найкращих зразках світової літератури і, за висловом О. Білецького, була явищем "високої художньої цінності" Тяжіння до модернізму не перешкоджала Вороному писати твори, пройняті щирою любов’ю до рідного народу, до рідної України ( збірки "Ліричні поезії"(1911), "В сяйві мрій"(1913), "Євшан-зілля"(1917),"За Україну"(1921). Найдухмянішою квіткою поезії Миколи Вороного є, безумовно, інтимна лірика. Ніжністю почуттів дихають поезії циклів "За брамою раю", "Разок намиста" Згадані цикли написані у формі ліричної драми (згадаймо "Зів’яле листя" Івана Франка) Про жанрове розмаїття лірики поета ви дізнаєтесь, опрацювавши опорну схему(додаток 2)
Опрацювавши схему, знайдіть у збірці приклади творів різних жанрів Вірші дуже мелодійні, композитори різних часів писали до них музику. Галицький композитор Я.Ярославенко поклав на музику вірш Вороного " За Україну". Так народився своєрідний гімн української революції Характеристика особливостей версифікації поезії Миколи Вороного(додаток3) ( розглянути опорну схему, приклади знайдемо при аналізуванні ліричних творів
Аналіз вірша "Іванові Франкові"
Повідомлення учня про історію створення поезії
Микола Вороний декларував початок українського модернізму. У 1901 році в "Літературно-науковому віснику" опублікував відкритий лист-звернення до українських письменників, у якому повідомляв про те, що хоче упорядкувати й видати літературний альманах нового типу, складений із творів, які б відзначались високою естетикою і певною мірою "наближалися до нових течій і напрямів сучасних європейських літератур" Він хотів,щоб твори ці були" оригінальні, з незалежною творчою ідеєю, з сучасним змістом…, де б було хоч трохи філософії, де яснів би клаптик того блакитного неба, що від віків манить нас своєю незглибною таємничістю" Ознайомившись із цим листом, Іван Франко дав поету відповідь у формі послання( поема "Лісова ідилія") під девізом "Посвята Миколі Вороному". Великий Каменяр докоряє Вороному: "Миколо, мій друзяко давній, ідеалісте непоправний" А далі Іван Франко стислими і влучними віршованими рядками перефразовує заклики поета:
Пісень давайте нам, поети, Без тенденційної прикмети, Без соціального змагання, Без усесвітнього страждання, Без нарікання над юрбою, Без гучних покликів до бою Ідейним настановам Миколи Вороного Франко рішуче протиставляє своє поетичне кредо: Ні, друже мій, не та година! Сучасна пісня – не перина, Не госпітальнеє лежання, Воно все пристрасть і бажання, І все вогонь, і все тривога, Вся боротьба і вся дорога На цьому полеміка між друзями –поетами не скінчилась. Вороний на початку альманаху " З-над хмар і долин" вмістив вмістив Франкову "Посвяту" і одночасно подав і соє послання "Іванові Франкові"
Виразне читання поезії заздалегідь підготовленим учнем
Бесіда за змістом поезії:
Ви прослухали поезію. Визначте, які настрої переважають у творі?
(автор спростовує критичні зауваження Франка, у вірші лунає вдячність за критику, щирість зізнання "ні, мій учителю і друже, про мене – все те не байдуже" висловлено впевненість у можливості порозуміння, обурення бездіяльністю братів по перу, що лиш махають" паперовими мечами") Про що ця поезія? Яким змальовано людське життя в розумінні автора? ( роздум про сенс життя та призначення людини, висловлення життєвого кредо поета "моя девіза…" Читаючи рядки поезії, розуміємо, що автор – прихильник ідеального, красивого в житті: О друже мій, то не дурниці – Всі ті щасливі небилиці Про райських гурій, про Нірвану, Про землю ту обітовану. Вони тягар душі скидають І душу раєм надихають. Чи все ж те розумом збагнути, Що дасться серцеві відчути?
Які образи-символи підкреслюють цю думку?
( поезія-цариця – вільна творчість, велетень-гнобитель - темна сила, геній –визволитель – поет-борець, двосічна криця – влучне слово поета, меч блискучий – слово поета, що піднімає на боротьбу)
Сформулюйте основні думки і почуття, що їх навіює вірш.
( автор переконує, що найбільший скарб його душі – це його творчість, що він "не бере життя байдуже"; спростовує думку про те, що він відійшов від боротьби і перейнявся ідеями чистого мистецтва; допомагає зрозуміти, що він людина небайдужа, не стоїть осторонь життя, хоч і хоче бачити в ньому більше краси) До якого виду та жанру лірики належить цей вірш? ( громадянська лірика, послання) До мене, як горожанина, Ставляй вимоги – я людина, А як поет – без перепони Я стежу творчості закони У яких рядках автор захищає право на оригінальність творчості та її свободу?Зачитайте. "Одна з них – велетень –гнобитель, а друга – геній-визволитель" Розкрийте суть риторичного питання: " Як маю я його цуратись чи від ударів ухилятись? Дійти висновків і зрозуміти основні мотиви вірша, переконати читача допомагають майстерно використані художні засоби. Щоб привернути увагу до суспільної ролі поезії, автор застосовує риторичні фігури, зокрема риторичні питання: хто кликав їх? Чого їм треба? Чи хробакам потрібно неба? Та чи грізний удар обуха там, де буяє творчість духа? Риторичні оклики: нехай ідуть усі нездари не торговиці та базари! Щедро розсипані епітети допомагають відчути сильні почуття ліричного героя, побачити епоху та авторське її сприйняття. Вдало використані метафори "серце охляло, душа скидає пута", порівняння "зав’януть,як без сонця квіти, антитеза "геній-визволитель – велетень-гнобитель" увиразнюють картину життя суспільства, створену автором, роблять зрозумілішим зміст поезії. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ АНАЛІЗУ ПОЕЗІЇ Отже, поет доходить висновку, що митець не має права не реагувати на суспільне життя, стояти осторонь громадських проблем, не боротись за краще майбутнє, але водночас душа прагне пізнання надземного, неосяжного, отож, цю потребу треба задовольнити. З’ЯСУВАННЯ РІВНЯ ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ УРОКУ Літературний диктант (I варіант) М. Вороний народився … року в…
Скласти літературне гроно "Поезія Вороного"( модерністська, новаторська, неоромантична…) (завдання для II варіанту)
Домашнє завдання
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |