Головна » Українська література

За сторінками повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків»

Мета  уроку:допомогти учням усвідомити значення творчості Михайла Коцюбинського для української літератури, розкрити фольклорні джерела повісті, загальнолюдські проблеми, розширити уявлення про самобутність Гуцульщини, розвивати творче мислення учнів, формувати їхні естетичні смаки, виховувати повагу до звичаїв та вірувань інших народів.

Тип уроку: урок – вистава.                                                                                                                   

Обладнання:  пейзажі Прикарпаття, музичні заставки, пісні С. Ротару “Мій рідний край”, “Знов зозулі голос чути в лісі”, “Вівці мої вівці”, коломийки, ілюстрації, одяг гуцулів, книга “Тіні забутих предків”.

 

Вступне слово вчителя.

          Михайло Коцюбинський – один із талановитих  українських письменників, письменників – патріотів, вдумливий і тонкий дослідник життя, неперевершений майстер художнього слова.

    Давайте вдумаємося в його слова: « Хто щасливий? Той, хто дає багато, а бере найменше. На чиїх слідах виростають найкращі квітки, хто по своїй дорозі розкидає для вжитку всіх самоцвіти…» Його самоцвітами були твори.

              Письменник пристрасно любив природу, щирих людей. Відвідавши Карпати, Михайло Коцюбинський був зачарований не тільки їх величною красою, а й гуцулами, їх звичаями,  віруваннями, побутом. І в нього з’являється  велике бажання написати твір про цей прекрасний край. Він починає вивчати життя гуцулів, знайомиться з фольклором, записує говірки, назви рослин.

         « Гуцули – оригінальний народ, з багатою фантазією, зі своєрідною психікою», - писав письменник. Давши назву повісті « Тіні забутих предків», він  майстерно передав нам самобутність Гуцульщини.

             Щоб краще зрозуміти, які проблеми порушив автор   у творі, давайте перегорнемо сторінки повісті, уявимо той казковий край, таємничу природу, яка заселена добрими та злими духами. 

 

Ведучі: дівчина та хлопець.

( Звучить музика про Прикарпаття.)

 

І вед. Слава йсу!

ІІ вед. Навіки слава.

І вед. Так вітають у нас на Гуцульщині, в чарівному Прикарпатті, де з Черемоша п’ють холодну воду.

ІІ вед. Не тільки вівці чи вівчарі, а й відважні плотарі, лісоруби, умільці – різб’яри.

І вед. Й музики, поети, письменники й артисти – в далекому минулому і в сьогоденні.

ІІ вед. Це гуцульський край, мій рідний край, моя земля, земля моїх батьків, із глибин віків - так влучно співає про Гуцульщину  і все Прикарпаття народна  артистка України Софія Ротару.

І вед. І народний артист України Яремчук.

ІІ вед. Гуцули – це люди, які таять у собі віковічні пласти українського народу, звичаї і традиції, незчисленні тіні забутих предків.

І вед. У далекому 1911 році на Гуцульщині відпочивав, набирався творчих сил видатний український письменник Михайло Коцюбинський.

ІІ вед. Він  був вражений не тільки мальовничим пейзажем Прикарпаття, а й  глибинами народних звичаїв, традицій, фольклором  гуцульського народу.

І вед. Але про це краще розповість сам письменник.

 

(Входить М. Коцюбинський у солом’яному брилі, у вишитій сорочці, у руках – ціпок. Сідає за стіл, бере в руки конверт, розриває, читає.)

 

Яка приємна звістка від Олексія Максимовича Горького, мого найкращого сердечного друга. Неодмінно треба написати листа.

(Сідає пише).

Дорогой Алексей Максимович!

               Мои надежды на летнюю поездку на Капри так неожиданно рухнули. Пришлось везти младшего сына в Крым, так как врачи угрожали ему всякими бедами. В июле решили ехать в Карпаты, к гуцулам. Предприятие дешевое и не без пользы. Все время провожу в экскурсиях по горах, верхом на гуцульском коне. Побывал в диких местах, доступных немногим, на полонинах. Если б вы знали, как величественна здесь природа. Гуцулы – оригинальный народ с богатой фантазией, со своеобразной психикой. Глубокие язычники, всю свою жизнь  проводят в борьбе со злыми духами, населяющими леса, горы и воды. Собираю материал для работы.

( До себе)

Не можу мовчати. Моя творча душа просить творчого простору. Я чую на полонині, в селах звуки трембіти й флояри про шум Черемоша. Я вже бачу нещасливе кохання Івана і Марічки, я чую блекіт овець і кіз на плаях, це буде нехитра повість, де будуть записані мною звичаї, традиції гуцульського народу, у ній будуть жити тіні забутих предків. Але буде багато незрозумілих слів. Я дам їм пояснення. І ось хоча б такі слова: “Уклін тобі, Гуцульщино, народе український, що окриляє мою творчу душу... Я йду творити!

 

ІІ вед. М. Коцюбинський виносив свій задум, подарувавши потомкам ось цю книга “Тіні забутих предків”.

 

І вед. Як і задумав Михайло Коцюбинський, ця повість – сумна розповідь про нещасливе кохання двох ворожих родів – Палійчуків – Гутенюків. Між родами йде кривава помста, ворожнеча, а діти їх Іван і Марічка – зросли, полюбили один одного. Вони знають безвихідь їхньої любові, але не можуть нічого вдіяти зі своїм почуттям.

 

 Дівчина в гуцульському одязі:

                     Знов зозулі голос чути в лісі,

                     Ластівки звели гніздечко в стрісі.

                      А вівчар жене отару плаєм,

                       Тьохнув пісню соловей за гаєм.

                                      Всюди буйно квітне черемшина,

                                      Мов до шлюбу вбралася калина,

                                      Вівчара в садочку, в тихому куточку,

                                       Жде дівчина, жде.

 

З’являються Іван і Марічка.

 

Любчику, Іванку! Це будемо в парі усе?
Ек бог даст, моє солодашко!
Ой, ні! Велику пізьму має у серці стариня наша. Не набутися нам.
Я не требую їхнею згодою. Най що хоте роб’є, а ти будеш моєю.
Ой, мой-мой! Що ти говориш...
Що чуєш душко.
А чом ти сум єден маєш.
Мушу йти в полонину, Марічко.
Що ж, йди Івану. Така нам доля судилася.

( Марічка тихо співає)

 Ізгадай мні мій миленький

Два рази на днину

А я тебе ізгадую

Сім раз на годину.

 

Ой, кувала ми зозулька

Та й коло потічка

А хто ісклав співаночку

Іванкова Марічка

 

1 вед. Не судилося щастя молодим людям: трагічно перервалося їхнє світле почуття.

 

ІІ вед. Серце Марічки ніби відчувало біду – вона гине в бурхливих хвилях Черемошу, а Іван, оженившись на багатій, але нелюбій йому Палагні, здоровій дівці, скоротав вік з думкою про Марічку, яка весь час його кликала до себе, поставала перед ним якоюсь примарою – то радісною, то сумною, то маленьким дівчам, то вродливою юнкою.

 

На сцені Іван та Марічка.

 Іван лежить на лаві, спить. Марічка будить його:

Вставай і ходім. Чогось так змарнів? Чи ти недужий?
За тобою, душко Марічко, за тобою.
 Чи пам’ятаєш,  серце Іванку, як ми сходились тут, ти мені грав, а я закладала свої руки тобі за шию й цілувала кучерики?
Ой, пам’ятаю Марічко, повік не забуду.
Я тебе покохала одразу. Чому так довго не вертав з полонини? Що там робив? Я тебе все виглядала та все чекала. Не їла, не спала, співанки розгубила, світ мені зів’яв.
Не кажи так,Марічко, не кажи так, любко.Тепер ми вже разом й довіку укупі будемо.
Довіку? Ха-ха!
Смієшся, Марічко?
Що ти, Іванку? Я не сміялась. То тобі вчулося. Ходімо, ходімо.

( Марічка зникає. Іван злякано її шукає)

-Марічко! Марічко!

 

1 вед. Так ішло життя. Для праці – будні, для ворожіння – свято.

 

Чисто прибрана оселя. Палагна ставить страви на стіл. Іван стелить сіно на стіл та під столом.

 

Палагна – Ось і святий вечір. Усі 12 страв на столі. Іване, іди до худоби!

 

Іван – Добре, щоб водилася в нас худоба, треба віднести їй тайну вечерю.

Палагна  -Ось, поклади голубців, бобів, логази.

 

( Іван виходить. Палагна прикрашає себе. Через деякий час входить Іван, стає біля столу, бере одну із страв.)

 

Іван – Заклинаю до себе на вечерю чорнокнижників, мольфарів, вовків лісових, ведмедів, бурю. Будьте ласкаві, приходьте на ситі страви! ( Повторює тричі)

 

Палагна – Не зявились, не зявляйтесь ніколи! (Повторює тричі)

 

Палагна та Іван продмухнувши місце на лаві, сідають за вечерю.

 

І вед. Та все ж таки головний образ повісті і не Іван, і не Марічка. Головне в ній – гуцульський народ з його звичаями і традиціями, фольклором, буденщиною життя і мріями.

ІІ вед. Це  правильно, бо пам’ятаєш задум письменника – показати життя гуцульського народу з його радощами і печалями, віруваннями, традиціями, звичаями.

 

Виходить учень в гуцульському одязі( розповідає):

 

         -  Була гаряча днина. І ось раптом од Чорногори махнув крилом вітер і захитав дерева. Над головою вже шуміло.

« Пропадуть сіножаті і буде плакать голодна худібка»,- думали гуцули. І ось якийсь чоловік, хапаючись за камінь, виліз на вершину. Став проти хмари, склав руки на грудях. І раптом сильним рухом він кинув кресаню на землю:

Стій, я тебе не пускаю!

Хмара подумала трохи і пустила в одповідь вогняну стрілу.

-Ага! Ти так! То я мушу тебе заклинати! Я заклинаю вас громи й громовенята, тучі й тученята! Я розганяю вас!

Він бігав за хмарою, грозив ціпком, вився, як в’юн, хмара гарчала, плюскала гормом. Дощ заливав йому очі. Вже останнім зусиллям підняв до неба короткий ціпок:

-Стій!

І хмара раптом спинилась, скорилась, повернула наліво…

Юра упав на землю і важко дихав.

(Тихо  звучить гуцульська мелодія.)

 

I вед.  Повість  « Тіні забутих предків » на перший погляд справляє враження екзотичної гуцульської казки і нагадує драму – феєрію Л. Українки « Лісова пісня ».

II вед. Обидва твори написано одночасно і на одній основі – усній народній творчості.

I вед. Але не це насамперед їх ріднить. Солідарність авторів « Тіней забутих предків »; « Лісової пісні » виявилась у постановці питань філософського складу: істина краса, сенс людського буття, потенціальні можливості  народу – творця, скованого соціальним гнітом ».

II вед. Порушено і проблему морального життя, як природного стану людини.

I вед. Трагічно обриває поетичне, духовно багате, вражаюче своєю гармонійністю кохання Івана й Марічки.

II вед. А коли б Черемош не забрав Марічку? Чи були б вони щасливі?

I вед. А ти забув про кровну ворожнечу родів Палійчуків і Гутенюків, останньою жертвою якої став батько Івана?

II вед. Ні, не забув. Вони приречені суспільним життям. У кінцевому підсумку справляє перемогу не світле, поетичне начало, а грубий практицизм, бездуховність, втіленням якої є Палагна.

I вед. Переможений сильнішим суперником, зневажений Палагною, Іван іде від людей, шукає зустрічі з Марічкою – мавкою, хоче смерті і знаходить її.

 

( Входить автор ).

 

Я дописав останній рядок цієї повісті. Щоб не було суму, треба перебудувати життя, служити цієї ідеї. А коли людина зрадить цьому? Тоді зрада приводить людину на смітник обивательщини. Треба відчувати красу життя, що мов тіні, йдуть від наших предків. А якщо людина не відчуває краси життя? Тоді душа в неї глуха і німа, як людина, що несподівано втратила голос…

 

 Вчитель: Отже, у повісті Гуцульщина вимальовується перед нами такою, якою сприймали і бачили її самі гуцули, котрі вірили в те, що природа одухотворена, жива, діюча, заселена добрими і злими духами.

 Гуцули – справжні діти природи, тонко її відчувають, уміють користуватися її дарами, жити у злагоді з добрими і злими духами.

Ця повість справжня симфонія почуттів, а кохання Івана та Марічки таке величне, як у Ромео з Джульєттою.

Повість « Тіні забутих предків» стала вершиною мистецької майстерності Михайла Коцюбинського.

 

Домашнє завдання.

Підготуватися до тематичного тестування; написати твір – мініатюру на одну з тем:

-Моє ставлення до Івана та Марічки за повістю М. Коцюбинського « Тіні забутих предків.»

-Над чим примусила мене замислитись повість М. Коцюбинського « Тіні забутих  предків»


Теги: Коцюбинський, Кравченко О.М.
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 127/5


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar