| Головна » Українська література |
Мета: отримати творчий продукт досліджуваної теми, поділитися інформацією про виучуваний предмет; виховувати любов до рідного краю, творців слова. Учасники: учні, учитель. Види діяльності: вивчення життєвого та творчого шляху поета. Кінцевий результат: реалізація проекту.
ХІД УРОКУ
І. Мотивація навчальної діяльності 1. Актуалізація суб’єктивного досвіду і опорних знань. Слово вчителя. Окрім гарного настрою, плідної праці, я бажаю вам ще й цікавої зустрічі. Сьогодні – з Володимиром Затуливітром. Зараз прозвучить поезія. А ви спробуєте відчути той момент, коли вона «доторкнеться» до вашої душі. 2. Виразне читання поезії вчителем на фоні музики. РАНОК ГРОЗОВОЇ НОЧІ Прокинувся - аж яблуні травневі, як мами, плачуть нишком за вікном. Штовхнув я рами: йдіть хутчій до хати – зігрієтесь, розчешете гілля! А крайня, затуливши листям зав’язь: «Дурненький, - каже. – Це ж од щастя ми…» 3. Бесіда з учнями. Опишіть, які ви уявляєте кольори, чуєте запахи та звуки. Озвучення напрацювань. 4. Учитель демонструє репродукцію картини Миколи Бурачека «Яблуня в цвіту». Найголовнішим у творчості М. Бурачека був пейзаж. Він казав: «Я люблю природу». І цією любов’ю він щедро ділився з глядачами. Бурачек, як кажуть, був вражений прозовим етюдом М. Коцюбинського «Цвіт яблуні» і створив на цю тему кілька полотен. Ця серія картин присвячена весняному квітування яблунь. У картині «Яблуня в квіту» художник основну увагу зосередив на зображенні переднього плану. Пишне квітуче дерево виникає із стихії кольорів. Це поєднання теплих і холодних тонів: блакитних, жовтих, білих і рожевих. Увагу привертає протиставлення великої площини світлих квітів, яскравої зелені листя, трави й червонуватої стіни будинку. Пейзаж наповнений світлом і теплом. Відчувається тихенький подих вітру. Микола Бурачек передає образ української весни – тихої, свіжої та такої прекрасної. Думаю, що цей пейзаж співзвучний з настроєм поезії. ІІ. Цілевизначення та планування 1. Повідомлення теми уроку Сумщина – край, що виплекав не одне покоління талановитих людей. Нам теж є ким пишатися. Чудове село Яблучне. Звідси, з краю хліборобів, з родини хліборобів у поезію пішов Володимир Затуливітер. Тема нашого проекту: «Життєвий і творчий шлях Володимира Затуливітра». А оскільки це поет, то й назвали ми проект поетично: «Яблуневий цвіт душі В. Затуливітра». Які ж очікуємо результати? 2. Ознайомлення з цілями уроку. Учні знатимуть: основні періоди життя й творчий доробок поета; умітимуть: здобувати інформацію, готувати власний проект, представляти його; А епіграфом уроку стануть слова поета: Оця земля, що носиш на підошвах, Сильніш урану душу опромінить. В. Затуливітер До уроку готувалися заздалегідь. Створили базисні групи, які будуть захищати свої проекти. Упродовж уроку учні мають скласти психологічний портрет поета на основі аналізу його життя й творчості. Володимир Затуливітер – це людина, яка… Група «Літературний ексклюзив». Учні шукали виняткову інформацію, тому повідомлятимуть цікаві невідомі факти біографії поета. Група «Літературознавча експертиза». Учні знайомилися зі збірками поета, тематикою творів. Група «Читацьке дослідження». Десятикласники ретельно опрацювали поезії, висловлюють думки щодо прочитаної лірики, роблять висновки. Група «Авторська лабораторія». Учні досліджували стиль написання творів, засоби художньої виразності. Журналіст. Узяла заочне інтерв’ю в письменників і літературознавців. ІІІ. Захист проектів. Презентація результатів роботи членів групи. ІV. Удосконалення набутих умінь, навичок. Дослідники авторського стилю відзначили, що епітети поета несподівані й точні. Завдання: у пошкодженому рукописі відновити відсутні епітети. Трактору татові руки болять, (мідні,веселі) од літепла руки. Випране в сонці(лляному) - висить (біле) озерце на промені(пізнім). Перший(замурзаний) вечір весни рипнув до двору, наче до пісні. Мати (наморену) одіж взяла, хтіла до хати нести – і застигла: яра зернина,(щаслива ) й(мала), десь із кишені озвалася стиха. Учні виконують завдання. А зараз перевіримо, як у автора. Отже, ви переконалися, що мова поезії В. Затуливітра - окрилений неповторний авторський словник. Надамо слово журналісту. Перевірка завдання «Складання психологічного портрета поета». Володимир Затуливітер – це людина, яка любила рідну землю й людей, мала широку ерудицію, тонко відчувала красу, говорила відверто… V. Рефлексія навчальної діяльності. Ось і добіг до кінця наш урок. Пригадайте, про що ви дізналися на уроці. Метод «Незакінчене речення». Закінчи речення. Я знаю… Я можу… Я пам’ятаю… Я вмію… Мені сподобалося… Мене вразило… Мені не сподобалося… Треба відзначити роботу таких учнів… Наступного разу пропоную… Що ви взяли для себе із сьогоднішнього уроку? VI. Рефлексія психологічного стану на уроці. Якими фарбами ви позначили б свої почуття на уроці? VІI. Підбиття підсумків уроку. Чи досягли поставлених завдань. VІІI. Мотивація оцінок. Самооцінювання, оцінювання за номінаціями: За обсяг і правильність відповіді. ІХ. Домашнє завдання. Обов’язкове: Вивчити напам’ять вірш, що найбільше сподобався; доповнити складену таблицю. На вибір: скласти сенкан, проілюструвати вірш поета. Перечитуйте Затуливітра. Його творчість – це одкровення, тобто сповідь перед людьми, як перед Богом, і перед Богом, як перед людьми. Він жив і творив для цієї землі з такою трепетною любов’ю. на яку здатен її талановитий поет. Урок знайомства зі світом поезії Володимира Затуливітра хочеться закінчити словами Ліни Костенко: Поезія – це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі. Нехай поезія Володимира Затуливітра частіше торкає ніжні струни вашого серця, вашої душі. Картка оцінювання роботи учня в групі.
ДОДАТКИ ДО УРОКУ Літературний ексклюзив Володимир Затуливітер Володимир Іванович Затуливітер народився 29 лютого 1944 року на хуторі Веселе поблизу села Яблучного Охтирського (нині Великописарівського району) на Слобожанщині. Згодом батько побудував новий дім у Яблучному, куди переїхала вся родина. Степ. Ворскла. Яблуневий сад у степу. Дорога із хутора до Яблучнівської середньої школи: 4,5 кілометри туди й назад день у день. Такими були перші «степові студії» майбутнього поета. Закінчивши школу із золотою медаллю 1961 року, він продовжує навчання в Сумському педагогічному університеті імені А. Макаренка, де зустрічає прекрасних викладачів. Затуливітер вірші писав змалку, але трактував цю справу дуже серйозно, а тому його перша публікація з’явилася в періодиці тільки 1964 року. Як випускника філологічного факультету, Володимира Затуливітра 1966 року направляють учителем німецької мови до Перволоцької середньої школи Бучацького району на Тернопільщині. Звідти в грудні цього ж року його забирають до армії на відому трагічними подіями прикордонну заставу острова Даманський на Далекому Сході. Тільки завдяки відрядженню до Хабаровська він уникає долі всієї застави, яка трагічно загинула в радянсько-китайському конфлікті. Демобілізований у 1968 році В. Затуливітер по 1980-ий рік працює в Сумській обласній газеті «Сумщина». Виконуючи найвідповідальніші доручення редакції, він об’їздив усю Сумщину: його нариси, репортажі, замітки вирізняються сумлінністю, живою думкою, знанням життя й людей. Метафорично сконденсований і високопредметний авторський стиль відточувався в напруженій журналістській і редакторській роботі. А поза редакцією – спілкування в літературно-мистецькому товаристві, яке сприяло становленню поета. 1973 року виходить перша збірка віршів В. Затуливітра «Теорія крила», яка привернула увагу земляка – відомого літературознавця, академіка Леоніда Новиченка. У своїй передмові до наступної збірки «Теперішній час» Л.М. Новиченко наголошує на філософській самобутності поетичного мислення В. Затуливітра. 1980-го року талановитого поета й журналіста переводять до відділу культурно-масової роботи ЦК ЛКСМ України, тобто до Києва, де він активно включається в літературно-мистецьке й громадське життя. Цього ж року В. Затуливітер обіймає посаду заступника головного редактора видавництва «Молодь», де його стараннями було видано багато знакових для української культури книжок, у тому числі антологія «Аполлонова лютня» (майже 40 київських авторів ХVII-XVIII віків), «Лебеді материнства» - книжка віршів В. Симоненка. Загалом, самовіддана праця видавця й редактора В. Затуливітра красномовно свідчить про його високий художній смак, і про його громадянську мужність. Сучасному поколінню читачів це може бути незрозумілим, але тоді такі книжки потрібно було «пробивати» й обстоювати без огляду на власну кар’єру. Це стосується й здійсненого ним у «Молоді» проекту «Перша книжка поета». З часом стало очевидним, яке величезне значення для подальшого розвитку літератури мало заснування замисленої ним серії книжок початківців – молодих письменників. Наділений рідкісним чуттям слова й художньою інтуїцією, В. Затуливітер розкривається як невтомний редактор і талановитий організатор. У роботі над цим проектом він згуртовує навколо себе правдиві таланти: Ігор Римарук, Василь Герасим’юк, Іван Малкович. Нині ці імена належать до золотого фонду української літератури. Кращих часів, ніж на початку 80-их, редакція поезії видавництва «Молодь» напевне не знала. Наступна робота у видавництві «Дніпро» (1986-1995) на посаді завідувача редакції літератури народів СРСР припала на часи великих сподівань і великих розчарувань. Він укладає журнал «Сузір’я» та інтенсивно займається перекладацькою роботою. У той час виконує обов‘язки секретаря в комітеті премії імені М. Рильського. Щиро радіє з того, що вдалося поновити справедливість і вшанувати класиків українського перекладу: Андрія Содомору, Миколу Лукаша, Григорія Кочура та ін. 1993 року В. Затуливітер підготував до друку збірку віршів «Четвертий із триптиха» (2004; 2009), книжку, видавця на яку за кризових часів уже не знайшлося. З півроку він ще працює редактором відділу літератури популярного журналу «Барвінок» (1995). Потім - літературний редактор часопису «Сучасність» (1996-2000), який, як відомо, ніколи не фінансувався державою, видавався коштом вітчизняних і закордонних жертводавців, а також самовідданої й безкорисної праці малого редакційного колективу. Гонорарів не було, зарплата – символічна. Її не вистачало навіть на сплату комунальних послуг. Квартиру В. Затуливітра відітнули від електропостачання – ні світла, ні кави. Але попри все – інтенсивна творча робота. Бучак, що на Канівських горах. Саме туди Володимир Іванович переїхав жити восени 2001 року. У Бучаку постала й проза: густа потужна «Діжа» та іронічні й водночас трагічні «Пастухи бджіл», а також добротний жмут нових небесних сонетів. Одійшов він, український поет, філософ, характерник, гірко й страшно – січнем 2003 року. Чорний отруйний погар... Ховали на Йордань. Так гора – Козацький шпиль, що на сільському цвинтарі, навіки забрала до себе видатного українського літератора.. Уже по смерті поета в хаті, де мешкав, створили музей. На честь видатного митця був закладений літературно-мистецький сад. Отож, Володимирові Івановичу там, у засвітах, уже не самотньо. Авторська лабораторія
Володимир Затуливітер – з тих поетів, які, будучи глибинними, емоційно наснаженими ліриками, усе ж воліють свій ліризм утілювати в ретельно відгранені форми. «Бджолиний хліб» - це книга секстин (усі вірші по 6 рядків). Ось одна з поезій: МАТЕРИНСЬКА МОВА Напитись дайте, мово материнська! Словами вашими рядки цвітуть, Колосся повниться, гудуть комбайни, Сміються діти, долини гоготять. Все до снаги вам, навіть непідсильне: Якщо мовчу – на рідній мові я мовчу! Він любить слово, любить міцно збитий вірш. Старанно й подовгу працює над образним задумом, над ліричним сюжетом і його реалізацією в художній строфі, рядку. Багато віршів написав верлібром. Це унікальний спосіб висловлення думки, позначений внутрішнім ритмом, який вивільнює потенціали художнього слова. Особлива увага приділяється внутрішній формі слова. Поетичні твори у техніці верлібру – це філософсько-медитативна лірика. Мова поезій Володимира Затуливітра – це окремий неповторний авторський словник: деталі, епітети – несподівані й точні, метафори – світової величі.
Отже, Володимир Затуливітер – творець талановитий, він бачив більше й глибше, ніж дано пересічній людині; ділився світосприйняттям, таким незвичайним, з нами, його читачами, через чистий аркуш паперу. Володимир, безперечно, один із найсамобутніших сучасних українських поетів. Він належить до художньої еліти нації! Характеристика ліричного героя поезій В. Затуливітра Щодо поезій Володимира Затуливітра не діє хрестоматійне літературознавче твердження про неможливість ототожнення в поезії авторського «я» та ліричного героя. У В. Затуливітра ліричний герой – він сам, його думи, уболівання, переконання, духовні пошуки. У нього відсутні ненависть, пафос, обурення, безтурботний сміх. Ліричний герой убирає в себе життєвий досвід поета та його розуміння добра. Наприклад: Портрет Стою вольним та кремезним, і стільки сили у руках, що й дід уже й дивує з мене… …вселила мені у вушко серця сировий конопляний погляд, біллю вишила біль доброго світу… («У новорічнім околоті…») Народження
Закіпчений зимовий світ уперше засвітивсь мені у ніч на високосний день недогарками обскубаної скирти ( «Лиха, довічна пам’ять…») …я народився мов зайча, мов сам від себе… ( «Лиха, довічна пам’ять…») Родовід Діди не пасічники – трактористи… Світить у пригорці жито сизими очима дідів ( «Зірчастим зором обелісків…») …рум’яна, мов ягідка, мати ( «Попеліє вечірній вишняк…») Скоро батько надійде, з ним – і батьків батько: жнив’яні, пахущі, мов щільники, і важкі од заліза… ( «Попеліє вечірній вишняк…») …парубоцьке татове тепло комбайна ( «Горять в шибках ліси дитинства…») Бажання …батьку, старих прикмет навчіть мене… …відкрити – нарешті – себе у завченій до звички істині… ( «Тихий музейний знімок…») З малої літери пишіть моє ім’я… ( «З малої літери…») …пишіть мене, як земля пише хліб, як вода пише річку, як глина пише гончара… ( «З малої літери…») …аж мені, сильніше, ніж любові, запраглось спшеничніти й русяво, колисково прошелестіти вже призабуте, тамтешнє, далекозахідне і колискове… ( «В приміському міському скверику…») …приїхати в своє село відкрито… ( «Краї мої повільні, як воли…») …зі мною не зупиняйся, мите! Ще тривай! Тривай!.. ( «Десь той літак літає, ще, може, надлітає…») …признатись діду Гриші, який він мудрий був і золотий, в кашкеті винісши мені гнилиці… ( «Гнилиці…») …Хотілося легко жити – як не вмілось… …Хотілось раптом, як не вмів, блакитним, веселим оком процвісти у світ й здаватися тобі талановитим… …Хотілось кучеряво! – як не вмів… («В’язалися очі тихо, як барвінок…») Настрій Нам гарно так удвох із дідом. Та ще й таке веселе діло варити кашу… Долоню зведу – і легко, мов хмарку, ношу комбайн від обрію до обрію, від зорі до зорі… ( «Зірчастим зором обелісків…») …на подвір’ї – як на душі: споришово, погожо, мирно… ( «Попеліє вечірній вишняк…») Я не смуткую, я тебе святкую німо, радістю трави… ( «Я не смуткую…»)
Висновок Як бачимо, його твори такі особистісні. Поет прагне наблизити нас до вселюдських ідеалів: добра, справедливості, гуманізму, правди. Не знаємо, чи людина живе кілька життів, але знаємо точно, що поет проживає життя всіх тих людей, що живуть у його книжках, бо в кожну з них він переселяє свою душу. У Володимира Затуливітра вона трепетно й тривожно болить у тих людях, яких зобразив.
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |