Головна » Українська література

Володимир Винниченко „Федько-халамидник”. Щедрий на добро внутрішній світ героя. Федько як особистість

Мета: допомогти учням розібратися в складнощах характерів  героїв  оповідання, виділити риси характеру Федька та коментувати їх; висловлювати власне ставлення до прочитаного, обґрунтовувати свої думки; виховувати прагнення до добра, справедливості, честі, порядності.

Обладнання: портрет письменника, презентація, проектор, ноутбук.

Міжпредметні зв’язки: етика, образотворче мистецтво, українська мова, фольклор.

                                Хід уроку

                                                                                          Епіграф

                                                                        Я спитавсь колись у батька:

Ви скажіть мені, на милість,

                                                                    Що найдужче ранить серце, -

                                                                     І почув: - Несправедливість.

                                                                                                   М.Нагнибіда

І. Організаційний момент.

Прийом «Незвичайний початок»

Сядьте зручно! Усміхніться. Заплющіть очі й тихо промовте: «Я вчуся. Я хочу вчитися. Я працюю. Я готовий до праці. Налаштуймося на роботу. Покладіть долоню на серце. Відчуваєте як воно б’ється? Бо теж працює. Таке  маленьке, а також багато працює. От і ми попрацюємо на уроці. Ви все вмієте,ви все знаєте, ви розумні, творчі. Розплющіть очі.

ІІ. Оголошення теми і мети уроку.

Учні зачитують епіграф і коментують його.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Зачитуємо прислів’я і пояснюємо зв'язок з тексом.

Завдання на  проекторі. Поясніть зміст прислів’їв та зв’язок їх з текстом оповідання.

Наперед спитайся, а потім лайся.
Сміливому море по коліна.
Спершу треба розсудити, а потім робити.
Не дай йому вмерти, то він не дасть тобі жити.
Панського роду,а песького  ходу.
Пригрів змію за пазухою.

І\/. Перевірка домашнього завдання.

Учні зачитують цитати, які виписали для характеристики образів Федька і Толі.

Який ми можемо зробити висновок?

Висновок: Федько і Толя – дві різні людини.

Що говорять про Федька? (Розбишака, босявка, сибіряка, шибеник,пробий голова, ірод, ловкий хлопець, молодець).
Що говорять про Толю? ( Дитина ніжна, делікатна, смирна).
Що ми бачимо за масками?

Мовна розминка.  На проекторі таблиця. (Учні мають її скласти самостійно).

 

Федько                                           Толя

Добро                                              Зло

Правда                                            Брехня

Сміливість                                       Боягузство

Чесність                                           Підлість  

Сила                                                 Кволість

Світло                                              Темрява

Життя                                               Смерть

Людяність                                        Бездушність

Активний                                          Пасивний

Веселий                                             Понурий

Відвертий                                          Скритий

Грубий                                              Делікатний

Альтруїст                                          Егоїст

Симпатія                                           Антипатія

Прихильність                                    Відраза

 

Словникова робота. Пояснення лексичного значення слів «егоїст», «альтруїст». Запис у зошити.

Отже, за маскою ми побачили, як ховається зло і яке беззахисне добро. Потрібно з’їсти пуд солі, щоб розібратися, де є добро, а де зло.

Перед нами тільки що розкрилися душі героїв твору, тобто їх внутрішній світ. Спробуємо зобразити все це за допомогою кольорів.

( Діти за допомогою кольорових олівців зображають душу Федька і Толика)

Висновок: ви зуміли розпізнати внутрішній світ героїв: у Федька – це чиста, світла душа; у Толі – підла, скрита, жорстока.

Як ви думаєте: про яких людей говорять – це особистість?
Якою особистістю є Федько?

Словникова робота.

Особистість – конкретна з погляду її культури, особливостей характеру, поведінки індивідуальність.

Особистість – людина діяльна, яка здатна на вчинки, яка живе повноцінним життям.

Яка ж роль відводиться Федькові в оповіданні «Федько-халамидник»?
Які герої головні, а які другорядні?
Знайти героїв твору і визначити які вони? (Фізкульт хвилинка: у класі в різних місцях розклеєні листочки, на яких написані імена героїв твору. Діти очима шукають литочки, а потім знімають їх і прикріплюють на дошці навпроти головних і другорядних героїв).

\/. Рефлексія.

Чого навчили вас образи головних героїв?
На кого ви хотіли б бути схожими?
Які риси характеру хотіли б мати?
Що ви зрозуміли сьогодні для себе?
Чи пригодиться вам це у житті?

Отже, справжня дружба – це … (на екрані слово «дружба». Учні роблять  у зошиті гронування).

\/І. Підсумок уроку.

 Сьогоднішні урок я хочу завершити словами відомого французького письменника Віктора Гюго: « Зло сильніше й агресивніше за добро, воно може вбити, зруйнувати, знищити. Але в цьому і його слабкість, і ницість.

Добро ж завжди створює, оновлює, оживляє. І в цьому його сила над злом.

\/ІІ.  Оцінювання учнів.

\/ІІІ. Домашнє завдання.

Письмово «Моє ставлення до Федька і Толі», «Справжній друг, який він?»
Скласти ребус.

 

                                    Федько

Перший по силі на всю вулицю.

Руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає.

Він раптом повертається і віддає змія.

Федько брехати не любить.

Не любить також  Федько і товаришів видавати.

Нещастячко ти моє!

І за що мене Бог покарав таким сибірякою…

…а Федька кладуть на стілець і луплять.

А давай об заклад, що перейду на той бік.

А Федько справді щось надзвичайне виробляв на річці.

Ловкий хлопчак, що й говорити.

Ну й шибеник! – зітхав хто-небудь.

Оце молодець, так молодець.

Толю, Толю! – кричав Федько. – Подай палицю мені свою… Я вилізу.

Федько одвів очі від Толі, похилився і тихо сказав: - Повів.

Мати: а ти мужиченя, мурло репане?

 

                                       Толя

Толя був син хазяїна, того будинку, де вони жили.

Це була дитина ніжна, делікатна, смирна.

Він завжди виходив на двір трошки боязко… соромливо посміхався своїми невинними синіми очима.

Бідненький Толя приходив додому задрипаний, подраний, з розбитим носом.

То дитина благородна, ніжна.

Толя тихенько хреститься й блідне. Толі холодно й страшно.

Він сходить з ганку й обережно йде до хлопців, ніжні випещені ніжки його спотикаються..

Увечері Толя хворий, гарячий, лежить у постелі. Толя був увесь закутаний у шарфики.

Оченята його були якісь чудні, не то винуваті, не то залякані.

Толя розтерявся.

Толі зробилося страшно… ноги ослабли, сковзалися по льоду.

Папочка! Мамочка! Я не винен.

Йому було цікаво подивитися, як будуть ховати Федька-халамидника.

Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній ніжці й побіг гратися з чижиком

 

 

              Я, СІМ’Я, РОДИНА, УКРАЇНА.

 

МЕТА: прищеплювати в учнів любов до свого роду, до рідного краю, до       України.

                                     Перебіг заходу

Слово вчителя

Кожна людина зажди з великою Любов’ю і зворушенням згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. Та родинне вогнище – маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, батьківщина й вся наша велична й неповторна у світі Україна.

Кожен з нас мусить пам’ятати оті слова Павла Тичини із вірша «Я утверждаюсь»:

Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була.

1-ша учениця. Усі ми – це наша родина, це наша сім'я, це наша Україна.

1-ший учень. Україна – це наша земля, наш рідний край зі славною багатовіковою історією й мудрими, талановитими людьми, з чарівною піснею, що дивує світ, багатющими народними традиціями. З мальовничою природою. Наша Україна – це велика держава, де живуть різні народи.

Учитель. Україна… Скільки любові, неповторної наснаги, синівського патріотизму вклав Володимир Сосюра у свою чудову поезію, яку назвав «Любіть Україну».

                Учениця читає напам’ять вірш Сосюри.

Учитель. Україна… Вона в пісні, у пташині, у радості нашій і в нашій печалі, в усьому і скрізь.

                  Звучить пісня «Моя Україна».

2-й учень. Україна… Вона в усьому, що нас оточує: у місяці, зорях, стежині, якою ми йдемо до школи, у кожному деревці, що стало рідним і близьким кожному з нас. І червона калина, що росте на подвір’ї  біля батьківської оселі, і рушник, вишитий невтомними бабусиними руками, й зелена травиця у дворі біля нашої домівки – це все наша земля, наша Україна.

2-га учениця. Україна… Це історія нашого народу, це його славні лицарі: Петро Сагайдачний, Іван Сірко, Богдан Хмельницький, Максим Залізняк, Іван Мазепа…

3-тя учениця. Україно… Тихо промовляю ім’я твоє. Низько схиляю чоло перед твоєю долею. Україно… Чи є ще десь така земля? Віками безправна й невільна, солодка для чужинців, до болю рідна і єдина для українців. Чи ж варто було народжуватись тобі, Україно, щоб вічно боротися за землю свою, культуру, мову?

1-ша учениця. Варто, бо я вірю, що наша Україна ще здивує світ, хай важко їй «ставати на ноги», важко оживати, але я волаю: оживай! Оживай у пам’яті нашій, у душах наших, ланами своїми, піснями, соборами… Оживай!

           

 2-га учениця (читає вірш Симоненка)

 

                 

Задивляюсь у твої зіниці                                 Ради тебе перли в душі сію,                                                                                                       

Голубі й тривожні, ніби рань.                       Ради тебе мислю і творю.

Крешуть з них червоні блискавиці               Хай мовчать америки й росії,

Революцій, бунтів і повстань.                        Коли я з тобою говорю.

Україно! Ти для мене диво!                          Одійдіте, недруги лукаві!

І нехай пливе за роком рік,                           Друзі, зачекайте на путі!

Буду, мамо горда і вродлива,                       Маю я святе синівське право

З тебе дивуватися повік…                              З матір’ю побуть на самоті…

 

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова…

Громотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

 

Учитель. Можна дуже багато говорити про нашу Україну, головне, діти, не забувати, що ми – часточка її, кожен рід, кожна родина. Є гарні слова: «Кожна родина – то маленька Україна».

3-тя учениця (читає уривок з вірша Дмитра Білоуса «Вогнище родинне»)

 

 На світі білому єдине,                        В щасливі і тяжкі години -

Як і дніпрова течія,                             Куди б нам не стелився шлях -

Домашнє вогнище родинне,               Не гасне вогнище родинне,

Оселя наша і сім’я…                            В людських запалене серцях.

 

Можна виконати пісні «Вогник» А.Малишка, а також «Родина»

 

Учитель. У народі кажуть: «Яка сім’я, такий і я», «Які батьки, такі і діти». Що ж таке рідня, сім’я?

   Учні розповідають про свої сім’ї, про свої родини, показують родинні альбоми.

1-й учень. Найвищим кодом кожної родини є батьки – батько й мати.

          Звучить пісня «Батько й мати».

Рідний дім, дорога батьківська хата,  ласкава оселя. Тут ми народилися, вперше побачили світ, уперше зробили крок, тут завжди на нас чекають.

                       Пісня «Приїжджайте частіше додому».

2-й учень (читає вірш «Батько й мама)

Як мені вас не любити,                         Батько розуму навчає,

Батьку рідний, нене?                            Мати приголубить,

Та ж ви мене згодували                        Ніхто мене на світі,

І дбали про мене.                                  Як вони, не люблять.

 

Та ж ви мене згодували                        Дай же, Боже, щоб я виріс,

Щирими руками,                                   В школі гарно вчився,

Ой, нема-то ніде в світі,                         Щоб я батькові і неньці

Як в батька і в мами.                              Добре відплатився.

 

Учитель. Спішать до отчого дому сини, дочки. Чекають з нетерпінням їх матері. Усе зробили вони для того, щоб дати дітям своїм дорогу в життя, працювали не покладаючи рук.

Є така добра традиція: старшого сина називають на честь батька, а старшу дочку – на честь матері. А ще на батьківському подвір’ї намагаються залишити сина – щоб рід не переводився.

Хата, де на почесному місці висять прикрашені рушниками портрети батьків, близьких родичів, ніколи не виховає черству, байдужу, жорстоку людину.

Портрет дідуся чи бабусі – це не просто данина традиції,це пам'ять про тих, хто творив історію, з кого треба брати приклад, який би наслідували майбутні покоління.

3-й учень (читає вірш «Батьківська хата»)

Мамо, матінко, материнко!                   Ми зростали у вас біля серця,

Припадаю до ваших рук.                      На долонях ваших мужніли,

Я маленька ваша частинка,                   Ви для нас засвітили сонце,

Радість ваших натруджених днів.         Щоб життя наше ясно горіло.

 

Світло ваших ночей безсонних,

Свіжий подих п’янкої трави,

Доброта ваша, мамо, бездонна

Колисала дитячі сни.

 

         Учитель. Так, матуся плекала своїм єством, розумом,серцем, руками своїми оте своє дитя, якими тепер є ви. І ви, діти,  тепер є часточкою нашого великого роду, отим промінчиком великого сонця – нашої мудрої Батьківщини.

 1-ша учениця.

 Ми всі діти українські,

Український славний рід,

Дбаймо, щоб про нас, щасливих,

Добра слава йшла у світ.

2-й учень.

Україно, моя, Україно,

Я для тебе у світі живу.

3-тя учениця.

Кохаю край наш дорогий,

Що зветься Україна.

Виходять учні в українському народному вбранні, що символізує Україну.

1-й учень

Я єсть народ, якого Правди сила

Ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! –

А сила знову розцвіла.

1-ша учениця.

Щоб жить – ні в кого права не питаюсь.

Щоб жить – я всі кайдани розірву.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

Бо я живу.

 

Учитель. Діти, сьогодні ми з вами провели незвичайний урок, урок  громадянськості, адже ви є громадянами України. Будьте ж патріотами, шануйте свою Вітчизну, хай слова «Я, сім’я, родина, Україна» завжди супроводжують вас, бо вам надано право будувати майбутнє нашої України,

Бути господарями на нашій землі.

2-га учениця.

А ми дива-квіт квітчали,

Рідну родину, рідну Україну величали,

А ми дива-квіт вберемо,

Рідну Україну піднімемо.

 

 

                  Ми – українці

Мета: поглибити знання учнів про Україну;прищеплювати любов до рідного краю; розширювати знання про національні символи, зміст поняття « громадянин України»; сприяти формуванню національної свідомості школярів; виховувати духовне багатство особистості, патріотичні почуття приналежності до українського народу, України, до традицій свого народу, української пісні.

Обладнання: карта України, вишитий рушник, краєвиди України, презентація за темою виховної години, записи пісень про Україну.

Учитель. Усі ми з вами належимо до української нації, що виплекала впродовж своєї історії таких відомих діячів, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Григорій Сковорода, Леся Українка, Михайло Грушевський та багато-багато інших не менш славетних наших співвітчизників. Усі вони своєю чесною працею прагнули утвердити український народ як націю, постійно працювали на підвищення його авторитету. Постає питання: «Як повинен прожити своє життя справжній патріот, справжня людина?» Хочу навести вам приклад із життя відомого ученого, літератора, філософа і просто чудової людини – Григорія Савича Сковороди, що жив і творив за доби бездержавності.

Відвідавши Україну, російська імператриця Катерина ІІ вирішила зустрітися із видатним філософом і запропонувати йому місце при дворі. Побачивши, що під час зустрічі тільки Сковорода не вклонився імператриці, Катерина ІІ спитала його: «Чого ти не кланяєшся?» «Але ж це не я хотів тебе бачити, а ти мене, - відповів філософ. – Тож дивися. А як ти мене зможеш розглядіти, якщо і я буду припадати до землі?» - почула вона у відповідь. Г. Сковорода відмовився від запропонованих йому посад і вибрав долю мандрівного філософа і вчителя, але близького до свого народу.

         Ми живемо з вами у вільній і незалежній державі, яка зветься Україна. Кожен із нас – її громадянин. І ми маємо докласти всіх зусиль, щоб вона процвітала, щоб жилося нам щасливо в рідному краю. І в кожного учня по всій нашій Вітчизні – від першокласників до випускників – гріє серце безмежна любов до милої, дорогої і рідної України, нашої Батьківщини. Кожен любить свою Батьківщину, бажає їй добра, намагається стати патріотом і громадянином своєї Вітчизни.

Отже, я сподіваюся, що ви переконаєтеся сьогодні, що ми – українці – нескорені патріоти своєї держави.

Ведуча. Рідний край, рідна земля, Батьківщина, Україна… Які це прості і разом з тим прекрасні і святі для нас слова!

Рідний край починається для нас не лише з хрещатого барвінку, верби та калини, без яких, як кажуть. Нема України, ай із маминої колискової пісні, батьківського дому.

Ведучий. На карті світу Україну відшукати нескладно.

Це чудова земля розміщена на південному заході Східноєвропейської рівнини – «проти сонця, головою до Чумацького Возу (сузір’я Великої Ведмедиці), ногами до синього моря», як співали в старовину кобзарі та лірники. І населяє цю землю талановитий і стійкий народ з унікальною історичною долею, неповторними духовними якостями, прекрасною самобутньою душею й особливим характером, у якому степова волелюбність і непокірливість поєдналися з європейською раціональною поміркованістю.

Ведуча. Бути українцем – значить пишатися своєю Вітчизною. І нам є чим пишатися. Ми пишаємося красою української природи, давніми традиціями і мудрістю предків, найбагатшою культурною спадщиною.

Ведучий. Бути українцем – значить беззавітно вірити в Україну, як вірили в неї генії і безстрашні захисники рідного народу.

Ведуча. Тільки почуття любові й глибокої гордості за Вітчизну разом з вірою у її величне майбутнє дає кожному українцеві право стверджувати: це моя країна, мій народ, моя Україна!

Ведучий. Україна! Скільки глибини в цьому слові… Це золото безмежних полів, бездонна синь зачарованих небес. Тихі плеса річок, сині очі озер і ставків.

Ведуча. Це безмежні степи і ліси, зелені долини і луки, карпатські верховини і донецькі простори, Полісся і Крим, біленькі полтавські хати і велич міських краєвидів.

Ведучий. Складною і бурхливою була твоя доля, рідна земле!

Топталися по тобі орди чужинців. Ворожі пазурі розривали твоє тіло. Дітей твоїх вели загарбники  у неволю.

Ведуча. Над тобою свистіли гостродзьобі стріли, чорною смертю дихали жерла гармат, шугали  ненависні залізні круки, вирували нескінченні битви за твою честь і свободу.

Учень.   Під рідним небом жайворон співа,

              Я радий знати тих пісень слова.

              Я слухав, чув: співала та пташина

              Одне святеє слово: «Україна».

На ріднім полі шепчуть колоски

Я радий знати тихі їх думки.

Я слухав, чув, як кожна колосина

Шептала тихо слово «Україна».

 Учениця.  У ріднім краю зелен-гай шумить.

 Я знати радий, про що він мріє-спить.

 Я слухав, чув, як кожна деревина

 Шуміла ніжно слово «Україна».

О Боже, дай повік любити край,

Де квітка, пташка і зелений гай.

Де кожна вірна тій землі дитина

Живе єдиним словом «Україна».

Учень. Рідна земле моя,

Я листок твій зелений,

Пісня в шелесті трав,

Промінь сонця в росі.

Я з грудей твоїх п’ю,

Україно, натхнення.

Я спішу до землі,

Що цвіте у красі.

Скільки світлих доріг

Ти для мене відкрила

До високих зірок,

У широкі поля.

У мені твоя кров,

У мені твоя сила,

Найдорожча з усіх,

Рідна земле  моя.

         Ведуча.

Ми всі діти українські,

Український славний рід.

Даймо, щоб про нас далеко

Добра слава йшла у світ.

Ведучий.

Все, що рідне, хай нам буде

Найдорожче і святе,

Рідна віра, рідна мова,

Рідний край наш над усе

Ведучий.

Ми не завжди пам’ятаємо про те, яке багатство є у кожного з нас, не

завжди помічаємо його, не завжди цінуємо. Але без нього не можемо жити.

Ведуча. Це наша мова. Вона нам рідна,як мати і батько, як та земля, на якій ми зростаємо. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Бо ця мова зрозуміла і рідна всім нам. І без неї немає нашого народу.

Ведучий. Мова – це великий дар природи. У світі налічується близько 3 тисяч мов. І у кожного народу вона своя.

Ведуча. А серед них українська мова – ніби запашна квітка в чудовому букеті.

Учень. Мова, наша мова,

            Мова кольорова.

            В ній гроза травнева

            Й тиша вечорова.

            Мова, наша мова –

            Літ минулих повість,

            Вічно юна мудрість,

            Сива наша совість.

Учениця. Мова, наша мова,

                Мрійнику – жар-птиця,

                Грішнику – спокута,

                Спраглому – криниця,

                А для мене, мово,

                Ти мов синє море,

                У якому тоне

                 І печаль, і горе.

Учень. Мова, наша мова –

            Пісня стоголоса,

            Нею мріють весни,

            Нею плаче осінь.

 Нею марять зими,

 Нею кличе літо.

 В ній криваві  рими

 Й сльози «Заповіту».

Учень.  Я без тебе, мово, -

             Соняшник без сонця.

             Без пташок діброва.

Як вогонь у серці.

Я несу в майбутнє

Невгасиму мову,

Слово незабутнє.

Ведучий. Наш народ створював нашу мову віками, її багатство і краса, витонченість і мелодійність визнано світом.

У 1928 році у Парижі на Міжнародному конкурсі мов українська мова посіла третє місце (після французької і перської).

Учень.

Мова рідна з пісні та любові –

Це народ мій викохав таку.

Сотні літ несла вінець терновий,

Птахом билась в клітці на замку.

Та з Парижу, з конкурсу на мови

Гордо йшла в лавровому вінку.

Учениця.

Із слова починається людина.

Із мови починається людина.

Моя ласкава, мамина, єдина

Щебече соловейком на весь світ.

Учень.

Бентежна, тополина, калинова,

Не випита, не вибрана до дна –

Це наша українська рідна мова,

Немов бандури вічної струна.

Учениця.

Моя земля, ці гори темнолиці

Навчили мови рідної мене

І підняли мене, немовби птицю,

Під склепіння неба тихе і ясне.

Учень.

Ми – українці – велика родина,

Мова і пісня у нас солов’їна.

Квітне в садочках червона калина,

Рідна земля для нас всіх – Україна.

Ведучий. Тисячі літ  живе народнаш на плодючій, прекрасній землі. Розкиданий по широких степах, між могутніми ріками й лісами. Знесилений загарбниками без міри, але єдиний, дужий і добрий до всього живого, до сонця, зірок, вітрів і роси. Скільки було заздрісних, охочих, ворожих, які хотіли знищити, пустити в небуття наш народ. Здавався він усім чужинцям таким добрим, лагідним і безпомічним, що, мовляв,сам упаде в руки, як перестиглий плід. А він стояв уперто, непохитно, вороги ж гинули безслідно.

 

Учень

Україно мила, краю мій чудовий

Чи є в цілім світі ще така краса?

Весно наша рідна, в запахах бузкових,

В голубім серпанку дівчини коса.

Вся в садах вишневих, у пахучих м’ятах,

В розлогих долинах яблунь пахне цвіт.

Земле ти вродлива, земле ти багата,

До такої вроди знайдеш диво цвіт?

Учениця.

Скрізь хати біленькі, наче на малюнку,

В мальвах, чорнобривцях, наче у вінку.

Дай, кохана земле, цілющого трунку,

Вірним сином буду тобі до віку.

Учень.

Немов на крилах швидко лине час,

Його осмислити ми навіть не встигаєм.

Лишає заповіти свої нам

Історія й в літописи пірнає.

За нею вирієм спливають наші дні

І, дивлячись в твоє високе небо,

Я не питаю, що дала мені,

Аналізую, що зробив для тебе.

Учень.

Твоїм приблудою не хочу бути я,

Тобі я гідним хочу бути сином.

Я всім скажу: «Оце – моя земля!

Оце – мій край! Моя це Батьківщина!»

Зігріє сонце землю навесні

І ти, тендітна, наберешся сили,

Розквітнеш ти, і задзвенять пісні

Й звитяжно над просторами полинуть.

Учениця.

Без сумніву, я знаю, буде так.

І вирушать прийдешні покоління

Із розумом і силою в руках,

І принесуть на твій вівтар сумління.

Тоді почують навіть і зірки,

Бо голоси мільйонів воєдино

Із тими, що лунають крізь віки,

Промовлять гордо: «Це моя країна».

Учень.

У глиб тисячоліть крізь брами і мури

Історія мого незламного народу

Веде за кроком крок, гнуздаючи вітри

І шквали перешкод, до вічної свободи.

Рве груди сивий біль, моя велика Батьківщина.

Чи довго ще в пітьмах блукатимемо ми,

Невже ще не болить стояти на колінах?

Учениця.

Зніми повік тягар, що бачить не дає,

Геть все, що заважа свій власний голос чути.

І зрозумієш ти призначення моє,

І зможеш роль свою в історії збагнути.

Із витоків твоїх невичерпних джерел

Для всіх слов’ян ключем б’є животворна сила.

Тож розгорни, розкрий і покажи себе,

Відкрий глибинний зміст, розправ могутні крила.

В тобі – потенціал, енергія віків,

Тож Феніксом  постань із попелу руїни,

Щоб серед всіх народів і світів

Із гідністю могла стояти Україна!

Ведуча. Наша рідна Україна живе. Вона цвіте каштановим цвітом, молодіє вербовими гілками, співає солов’їним голосом і говорить своєю рідною мовою. І цей край ми повинні зробити найпрекраснішим. Бо це – наша рідна земля, яка дає нам силу, наснагу, життя.

Ведучий. Двадцять перше століття – надзвичайно бурхливий час. Нещадне колесо історії крутиться з особливою швидкістю. Головне – щоб ми у цій круговерті не втратили себе, своєї честі і сумління, відчуття справедливості.

Загальнолюдські цінності завжди об’єднували і сімї, і нації, і держави. Сьогодні ніщо не може зупинити відродження національного духу. Всім нам треба плекати у серці любов до духовної і культурної спадщини нашої  Батьківщини. І буде вона Велика, а з нею Великими будемо і ми. 


Теги: Мосьондз Н.В., Винниченко
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 2545/182


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar