Головна » Українська література

Василь Симоненко - „лицар на білому коні” в українській літературі. Громадянські, патріотичні мотиви лірики. „Лебеді материнства”

Мета  уроку:

ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом В.Симоненка; розкрити поняття з теорії літератури “ліричний герой”; проаналізувати поезію “Лебеді материнства”, звертаючи увагу на ідейно-художній та символічний зміст;

розвивати в дітей навички виразного читання поетичних творів, культуру зв’язного мовлення, уміння робити висновки; формувати творчі здібності, світогляд школярів; зіставляти ідеї із сучасним життям, власними поглядами;

виховувати в учнів почуття поваги та інтерес до вивчення творчості В.Симоненка, любов до матері, до Батьківщини, патріотизм.

Обладнання: портрет В.Симоненка, виставка збірок його творів,  презентація до уроку, роздатковий матеріал(словнички), відеозапис пісні “Виростеш ти, сину…”  у виконанні Таїсії Повалій.

Тип уроку: інтерактивний урок

Теорія літератури: ліричний герой (поглиблено).

 

Епіграф уроку:

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Василь Симоненко

План проведення уроку

 

1)  Слово вчителя.

     Поезія Василя Симоненка “Ми чуємо Тебе, Кобзарю, крізь століття…”, 

     присвячена  Тарасові Шевченку.

 

2)  Інтерв’ю з письменником (біографія  Василя Симоненка).

 

3)  Виразне читання напам’ять поезії  В.Симоненка “Лебеді материнства”.

 

4)  Словникова  робота (роздатковий матеріал).    

 

5)  Теорія  літератури: ліричний герой (поглиблено).

 

6)  Виконання учнями пісні “Синові ” (слова Василя Симоненка,

музика Анатолія Пашкевича). 

 

7)  Аналіз поезії  “Лебеді материнства”.

 

8)  Робота в парах (пояснення образів-символів).

 

9)  Творче завдання. Складання сенканів.

 

10)  Пісня “Виростеш ти, сину…”  у виконанні Таїсії Повалій.

 

Перебіг  уроку

 

І. Організаційний момент.

 

ІІ. Мотивація навчальної діяльності школярів.

 

Слово вчителя

 

      Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

      І голос твій нам душі окриля,

      Встає в новій красі, забувши лихоліття,

      Твоя, Тарасе, звільнена земля.

      У росяні вінки заплетені суцвіття

      До ніг тобі, титане, кладемо.

      Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.

      Тебе своїм сучасником звемо.

 

     Ви вже, діти, здогадалися, що ці слова присвячені національному генію України – Тарасові Шевченку.

     Як ви думаєте,чому саме цими словами я розпочала наш сьогоднішній урок з української літератури? ( Цього року ми святкуємо 200 років від дня народження Тараса Шевченка).

     Саме так, перші березневі дні пов’язані з іменем Великого Кобзаря, його славою, його мудрістю, його любов’ю до України. Ми повинні усвідомлювати, що це важлива подія в житті українського народу. Адже Тарас Шевченко – безсмертний, він вічно живий у своїх творах.

     Ці прекрасні рядки присвятив Великому Кобзареві надзвичайно талановитий, цікавий і неповторний поет Василь Симоненко, сторінку життя і творчості якого ми переглянемо сьогодні на уроці.

 

ІІІ. Повідомлення теми, мети та епіграфу уроку. Мотивація до уроку

 

      Ці слова свідчать про те, що Василь Симоненко – це поет, який щиро і

по-справжньому любить свій народ і свою Батьківщину. Ось тут і підтверджуються громадянські, патріотичні мотиви його лірики. Тим більше, діти, зверніть увагу,що ми сьогодні починаємо вивчати новий розділ, який має назву “Ми – українці”. І нашим обов’язком є підтверджувати це звання. Бачимо, що Василь Симоненко є гідним продовжувачем традицій Тараса Шевченка.

 

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями нового матеріалу.

 

Інтерв’ю з письменником.

 

            Сьогодні у нас в гостях чудовий поет і справжній патріот  –

Василь Андрійович Симоненко. Він розповість нам про себе. Вашим домашнім завданням було підготувати запитання, які б ви хотіли поставити поету. Усі разом ми намагатимемося намалювати Симоненкову дорогу - важку, трагічну, коротку…

 

-         Доброго дня, шановний Василю Андрійовичу. Прошу, діти, ставимо питання.

 

      ВАСИЛЮ АНДРІЙОВИЧУ, ЗВІДКИ ПОЧАЛАСЯ ВАША ЖИТТЄВА ДОРОГА?

Симоненко: Звичайно, вона почалася з Біївців - такого невеличкого полтавського села, що єдиною зеленою вулицею біжить до Лубен, Полтави і Києва - до великого людського океану. А на тій вулиці стоїть сиротою старенька селянська хата, де 8 січня 1935 року  я й народився.    

 

        РОЗКАЖІТЬ, БУДЬ ЛАСКА, Яким було ваше дитинство?

Симоненко: Перед моїми очима пройшло лихоліття війни — голод і холод, щоденний страх від бомб, снарядів і куль. Запам'ятався плач вдів та жінок на болоті в очеретах, що ховали від німців корів, бо молоко було чи не єдиним харчем у ті роки. Потім — довгождана перемога, сльози радості матерів. А ще важка повоєнна праця односельців на колгоспному полі за мізерну плату та їхній розпач від непомірних податків не лише на домашніх тварин і птицю, а й навіть на кожне плодове дерево.

МАБУТЬ, ЦЕ Й ФОРМУВАЛО ВАШ СВІТОГЛЯД, БО ТЯЖКІ УМОВИ ЖИТТЯ ПРОСТИХ ЛЮДЕЙ ПОТІМ СТАЛИ ТЕМОЮ ВАШИХ ПОЕЗІЙ.

Симоненко: Мабуть,так. Мені хотілося, щоб люди, читаючи вірші, замислювались над власною долею, над долею країни.

            ВАСИЛЮ АНДРІЙОВИЧУ, А ким були ваші батьки?

-         В мене була лиш мати, 
Та був іще сивий дід, — 
Нікому не мовив «тату» 
І вірив, що так і слід.

Симоненко: Так, зростав я без батька: він рано залишив нас з матір’ю. Мати – Ганна Федорівна – дуже тяжко працювала, заробляючи на шматок хліба. Але я ніколи не був обділений материнською любов’ю та ласкою. Я дуже вдячний їй за все, що вона для мене зробила, за те, якою людиною я став. 

 

               Ви жили вдвох із матір’ю?

 

Симоненко: На щастя, був ще дід Федір Трохимович, який став мені першим другом і наставником. Він самотужки вивчив грамоту, багато читав. Його увагу привертав навіть підручник з географії чи історії. Сусідські хлопці часто глузували: «Дід Щербань готується до екзаменів». Мені малому дід розповідав нашу прадавню історію:

-         Я вірив, що краще всього
Пісні, які знав дідусь.
Вмощусь на коліна до нього
І в очі йому дивлюсь.
А він вимовляє, виспівує
Гарячі прості слова —
І все давниною сивою
В очах моїх ожива.

 

          А Ви ніколи не зустрілись більше із батьком?

 

Симоненко: Через багато років до мене в Черкаси заявився батько. Я прийняв його, щедро пригостив, великодушно запросив переночувати, а вранці сказав так: „А тепер, батьку, будьте здорові. Ви пізно прийшли до мене. Я в дитинстві виглядав вас кожної днини…”

 

            ВАСИЛЮ АНДРІЙОВИЧУ, ЯК ВИ НАВЧАЛИСЯ У ШКОЛІ?

 

Симоненко: Десятирічну школу закінчив із золотою медаллю. А вчитися мені було ой як нелегко! П’ять класів закінчив у Біївцях, а решту – в сусідніх селах. А це…9 кілометрів лише в один кінець…Весною чи восени – то це нічого, а взимку – суща біда. Повоєнні зими були люті і сніжні. А пальто у мене пошарпане, чоботи – діряві. Тільки ніколи, ні разу не запізнився на урок. Було питають мене: «Важко тобі, Васю?» А я весело відказую: «Та чого ж важко? Доки дійду до школи, то всі уроки повторю, а як назад вертаюсь, то всі пісні переспіваю».

Чи продовжили Ви навчання після школи?

Симоненко: Так, я став студентом факультету журналістики Київського університету імені Т. Шевченка. Після закінчення переїхав у Черкаси, де працював у редакціях газет «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», власним кореспондентом «Робітничої газети».

 

Ви вже тоді були відомим поетом?

 

Симоненко: Зовсім ні. Хоч у мене було багато написаних віршів, але видавати їх я не поспішав, соромився, не був упевнений в своїх силах. Допомогла мені Надія Павлівна Лисовенко, яка забрала мої поезії до Києва, а згодом і мене викликали в столицю. У спілці письменників України відбулося обговорення поезії Миколи Вінграновського і моїх. Я читав дуже тихо, здавалось, що мало хто й почує. Та Максим Рильський почув і високо їх оцінив. Я настільки був окрилений, що коли приїхав додому, то вигукнув «Ура!», а не «Добридень». Тоді у 1962 році вийшла перша збірка моїх поезій «Тиша і грім».

 

Василю Андрійовичу, а чи були Ви одружені?

 

Симоненко: Так. Якось, ідучи довгим коридором редакції, я раптом зупинився, вражений блискавками синіх очей невисокої на зріст дівчини. Вона гордо йшла повз мене, несучи свіжі відбитки завтрашнього номера “Черкаської правди “. Ті очі забрали мій спокій.  То була редакційний кур’єр  Людмила Півторак. Сонячного дня 27 квітня 1957 року ми одружилися. Пишного весілля не було–зібралися лише родичі. А 22 лютого 1958 року народився Лесик. Я був надзвичайно щасливим, тому що став батьком.

 

Вона прийшла непрохана  й неждана,

І я її зустріти не зумів.

Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких, несміливих снів.

 

Слово вчителя

   Дякуємо Вам! Хоча зустріч із письменником уявна, але ми з вами багато дізнались про Василя Симоненка як поета,  і як людину.

 

« Двадцять вісім – це дуже мало.
Двадцять вісім – це наче й не жив.
І поклали поета в хмари –
І до хмари немає стежин.»

 

3)  Виразне читання напам’ять поезії  В.Симоненка

“Лебеді материнства”.

 

 Словникова  робота (роздатковий матеріал). 

Лимани, сургучевий, шибка, марево, мавки, лоскотати.

Теорія  літератури: ліричний герой (поглиблено).

      Ліричний  герой – це особа, думки і почуття якої виражаються в ліричних творах.

      Ліричний  герой – це образ, що виникає в уяві читача під враженням висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів. Ліричний герой

не обов’язково тотожний авторові.

 

6)  Виконання учнями пісні “Синові ” (слова Василя Симоненка,

музика Анатолія Пашкевича). 

 

7)  Аналіз поезії  “Лебеді материнства”.

 

Схема аналізу ліричного твору

Автор, назва твору.
Історія написання, рік видання.
Жанр.
Вид лірики.
Провідний мотив.
Художні засоби.
Образи-символи.
Особисте враження від  поезії.

Автор: В. Симоненко

Рік: 1981 (вийшов друком)

Літературний рід: лірика

Жанр: ліричний вірш (колискова)

Вид лірики: громадянська

Провідний мотив: любов до матері й Батьківщини.

Віршовий розмір: хорей

Тип римування: суміжне

Форма оповіді: монолог

Інтонації: щирість, відвертість, довірливість, таємничість (досягнуто алітерацією звуків р, л).

На початку вірша перед маленьким героєм постає захоплюючий і чарівний світ казки, який бентежить і манить його. Потім мати каже синові напутнє слово, адже колись він вирушить у життєву дорогу і буде змушений робити важкий вибір.

У вірші багато народнопоетичних порівнянь і епітетів: білява хата; лебеді, як мрії; тихі зорі; диво-наречені. 
Музику на пісню "Лебеді материнства" поклав композитор Анатолій Пашкевич.

Робота в парах (пояснення образів-символів).

 

Образи-символи поезії

- Пригадайте, що таке символ?

Символом називають умовне позначення якогось предмета, поняття чи явища. Символи можуть бути різні: державні, художні, наукові, народні, фольклорні та інші.

У творі є буквальний та символічний зміст.

Лебеді – символ чистоти, милосердя, Діви Марії. Тобто у вірші – це птах матері.

Зорі – присутність божества, ангела-посланця Бога, надія. Оскільки у християнстві зорі означають божественне благе ставлення, то в даній поезії мова йде про благе ставлення Бога до дитини.

Лимани ( вода) – символ народження, символ мінливості людського життя

Півень вважався у праукраїнців передвісником зорі, а отже, пробудження життя.

Національна символіка ( верби і тополі) постає надійним оберегом українців, хоч би де вони опинилися, навіть якщо на чужину їх закинула доля.

 

- Що вам відомо про лебедів-птахів? Чому, на ваш погляд, поезія має таку  назву?

- Як ви думаєте, чому не можна вибрати Батьківщину?

 

9)  Творче завдання. Складання сенканів.

 

             Скласти сенкан на тему:

 

І група – “Батьківщина”;

ІІ група – “Мама”.

 

V. Підсумок  уроку.

 

10)  Пісня “Виростеш ти, сину…”  у виконанні Таїсії Повалій.

 

VІ. Домашнє  завдання.

 

Вивчити напам’ять поезію Василя Симоненка “Лебеді материнства”.
Виписати художні засоби  з поезії.


Теги: Симоненко, Скоморовська О.І.
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 815/27


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar