Головна » Українська література

Валерій Шевчук «Панна квітів»

Мета уроку: виховувати бажання робити добро, любов до життя, до батьків, до навколишнього світу, ознайомити учнів з цікавими фактами життя письменника, змістом казки «Панна квітів»; розвивати навички виразного читання, аналізувати вчинки героїв, створювати їхні словесні портрети; сприяти прищепленню інтересу до літературної казки.

Цілі:
Учні знатимуть: біографію В. Шевчука; зміст казки «Панна квітів».
Учні вмітимуть: виразно читати і переказувати уривки з казки; давати характеристику героям казки, створювати словесні портрети героям, давати оцінку їхнім вчинкам.
 

Тип уроку: урок позакласного читання.

Обладнання: портрет письменника, текст казки (Шевчук В. Панна квітів: Казки моїх дочок. – К.: Веселка, 1990); саморобні книжки-метелики з казкою, ілюстрації до казки; портрет Зеленоочки, картки; записи шуму дощу, звуки природи.

Методи і прийоми: переказування, виразне читання уривків казки, бесіда.
Випереджальне навчання: прочитати казку В.Шевчука «Панна квітів», підготуватись до виразного читання, намалювати ілюстрацію до казки.

 

Проблемне питання: Яку людину можна вважати доброю?

                                      Даю завдання: скласти синквейн «Зеленоочка» (правила синквейну визначені  на картках).
 

ХІД УРОКУ
 

І.       ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ.
ІІ.      ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ Й ЗАВДАНЬ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
 

Учитель. Я запрошую вас сьогодні у незвичайну подорож. Це подорож у казку.

Чи любите ви казки?

Казки першими познайомили вас із чарівним світом Її величності Літератури.

Герої казок першими повели нас країною чар і див.

Ми навчилися розрізняти добре і погане, красиве і потворне.

Співчували скривдженим і раділи перемозі добра.

Казки люблять всі. А нашіптують їх прекрасні Феї.

Настя Сольона прочитає вірш, в якому розповідає про своє захоплення зустріччю з казкою. Ось послухайте.
 

Хочеш, я тобі секрет відкрию?
Розповім, де казка вся живе.
Й Чарами нас манить за собою,
Голубить лагідно у сні тебе.

Плавно в танку кружляють феї,
Пилом зоряним обсипуючи нас.
Де любов добру віддано служить -
В житті не все в нас так гаразд.

Де встають світанки яскравіші сонця,
Розсіває місяць срібний блиск.
І обійми в казці– найжаркіші
А в житті не завжди їм місце є.

Ти шукай цю казку зовсім поряд,
Феї й замки, чари й чаклуни.
Хай любов у фарби розмалює,
життя смутку зітре сліди.

Знаєш, де примарне щастя це живе?
Де принцеса принца у вікні чекає?
Без принца, знаєш, казки не буває
А любов без казки точно пропаде.

І якщо почуєш тихий стукіт,
Знай – це диво-казка за вікном.
Ти відкрий їй швидко двері –
Бо диво – птахом відлетить.
 

Інформація про життя і творчість В.Шевчука
«Уявна екскурсія в робочий кабінет письменника»
 

         А далі ми спробуємо потрапити в робочий кабінет Валерія Шевчука

 

Учитель.

Чи завжди ми можемо побачити грань між реальним і фантастичним чи романтичним? Самі, мабуть, ні.

А от із письменником Валерієм Шевчуком — спробуємо.

Що ж чекатиме нас, коли ми ознайомимось із казкою В. Шевчука «Панна квітів»?

Кожен із нас знайде свою відповідь.

Наша подорож у світ літературних казок триває.

Разом помандруємо в ті часи, коли народився, вчився, почав працювати і творити Валерій Шевчук - митець кольорів і звуків, світла і ритму.

А допоможе нам в цьому вже знайома вам чарівна квітка з чарівними пелюстками.

Ось відриваю першу.

На ній – портрет Валерія Шевчука.

І потрапили ми в його робочий кабінет.

Письменник залишив для нас послання. Тож послухаймо.

 

— Дитинство в мене було досить багате подіями і враженнями, — розказує Валерій Олександрович.
— Малим весь час кудись ходив і постійно губився. А ще мене тоді називали брехунцем за буйну фантазію та вигадки.
— Інтерес до літературної творчості виник спершу в мого старшого брата. Дитиною він часто хворів (мав ревматизм і уроджений порок серця), через що йому доводилося місяцями лежати в ліжку. Батько носив із бібліотеки книжки і то були дорослі книжки: він перечитав усього Е. Золя та О. Бальзака, потім докладно мені ті книжки переповідав. У сьомому класі, в апогеї своєї хвороби, брат написав повість із дитячого життя. Ми обговорювали разом із ним кожен епізод, визначали, що писати наступного дня, писав, правда тільки брат. У дев’ятому класі я захоплювався поезією Генріха Гейне. Спробував навіть писати вірші, які брат справедливо висміював, бо там не було ні ритму, ні образів — відверто кажучи, я не знав, як треба писати вірші. А вже в десятому класі я «пішов» у прозу. Написав оповідання про історію рідного краю — Житомира. Ось так починалися мої перші кроки в літературі.
— Театр мене вабив ще з дитинства. Я сам — житомирянин. У місті в нас був старий театр, а поруч із ним висока червона вежа, на якій працювала моя мати. Театр був невеличкий, із маленьким фойє, а в дії тоді було по п’ять чи вісім картин, тому вже після першого антракту глядачі виходили на двір. І тоді ми з братом змішувалися з юрбою й безкоштовно потрапляли на вистави. Я полюбив театр. І якщо театр я шукав, то кіно мене саме знайшло. Проте я вирішив відійти від нього, навіть сценарій відмовився писати до своїх творів — це масовий вид мистецтва і він мені нецікавий.
— Праця тоді солодка, коли нею захоплений до глибини душі. Моя доля як митця не складалася безхмарно, але я ніколи на неї не нарікав. Ніколи не шукав слави для себе, а шукав слави для народу і нашої літератури. Кожен із нас — гість у цьому житті, але кожен у ньому, як уміє і як може, будує свій храм. Той храм і є душею нашою — чистим серцем. Усе минає, все зникає та нищиться, одна тільки любов вічна. Вона живильна сила нашого духу, вона спонука праці нашої та життя.
 

Учитель.

От ми і познайомились із письменником, казку якого ви прочитали. А написав він її для своїх дочок – Мирослави і Юліани. Збірка називається «Панна квітів».

Тож відриваймо наступну пелюстку в нашій чудо-квітці, щоб швидше дізнатись про пригоди, які автор визначив для своїх героїв.

Рушаймо.
 

ІІІ.    ВИВЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ.


1. Робота зі змістом твору. (Звучить лірична мелодія, вчитель читає уривок з 2-го розділу)
 

«Того ранку було багато сонця, а трава від роси аж голубіла, й кожна павутина, що її розкидали по світі павуки, тримала по великій, світлій, як дорогоцінний камінець, краплині. Ці краплі промінились і грали, відбиваючи від себе золоті списики променів, а Зеленоочка, прокинувшись у траві, довго сиділа, дивлячись на ті краплі. Її очі того ранку були чудові, як ніколи. Вона встала й роззирнулася і побачила тоненьку стежку…».
 

Зеленоочка йде назустріч невідомості, а ми тим часом згадаємо, що ми про неї вже дізнались.
 

Учні читають уривок з 1-го розділу - портрет Зеленоочки.
 

Учень 1. «Ця дівчинка, що про неї поведемо мову, жила, може, не в нашому часі і, може, не на нашій землі, як і всі, хто живе в казковому світі. Носила вона зелене платтячко, таке старе, що мусила щоранку зашивати його травою. На голові в неї була хустина, схожа на пелюстку, і світилася та хустина між травами, як голуба квітка.»
 

Учень 2. «Мала та дівчинка ледь-ледь кирпатий носик, від чого обличчя її здавалося трохи здивоване, і назвали б її люди простою, коли б не її очі. Були вони величезні й зелені, і коли хто придивлявся до них, то здавалося, що то не очі, а зірки якісь особливі світяться. Щось там таке промінилось у них і тріпотіло, таке щось цікаве й славне світилося й жевріло, що годі було не всміхнутися до тої дівчинки й не захотіти погладити її ніжно по голові.»
 

Учень 3. «І ще та дівчинка не мала власної хати, не знала ні тата, ні мами, а все кудись ішла, без кінця мандруючи по світі. І це не тому, що була вона така походяча і не могла всидіти на місці, а через химерну свою вдачу».
 

А що ж химерного було у вдачі дівчинки?Які незвичні речі вона любила?
 

«Йдучи кудись послана, завжди спинялася біля квітки, з якої спивала мед бджола, і стежила за тим пильно. А часом піймає в коробку жука, прикладе її до вуха і слухає, як той жук невдоволено бурмоче, ніби хоче зрозуміти, як це воно сталося, що серед білого дня він забрів у ніч та ще й до того таку тісну і шкарубку? Іншого разу дівчинка лягала на траву й дивилася, як хилитаються над нею суцвіття трави і як пишуть вони на хмаринках і на синьому тлі неба щось таке цікаво-небувале».
 

Як жилось дівчинці серед чужих людей?
 

«… дорослі, в яких вона служила…кричали й сварилися, а часом і руку на неї підіймали. Тоді Зеленоочка плакала гірко, як плачуть усі діти.»
 

Чи світилися очі ображеної Зеленоочки дивним світлом?
 

«А коли доходила до тої межі, де кінчається світло і починається темінь, зовсім забувала про невдячного й сердитого господаря, і її виплакані очі знову наливалися чарівною силою. Лягаючи спати, вона довго не заплющувалася. Роса падала однаково на траву довкола й на дерева, на цвіркунів і на неї. Очі були розплющені доти, аж доки не відчувала Зеленоочка, що її кудись несе. Здавалося їй, що не поміж трав вона лежить, а знову-таки йде. І йшла вона отак і йшла аж до світанку, вже до нової межі, де кінчається темінь, а починається світло. І прокидалася з першим погуком птаха, знову маючи очі такі ясні, що зорі порівняно з ними — щось притьмарене й німе.»
 

Але наша дивна дівчинка вже кудись прийшла. Чий цей дивний будиночок?
 

«…сидів сивий дід, у роті якого стриміла череп'яна люлька.»
 

Учитель. Наша чарівна чудо-квітка допоможе нам послухати їхню розмову.

Зустрічаймо героїв.

 

2. Рольова гра.           (Читання у ролях зустрічі Зеленоочки і діда. (Розділ 2))
 

— Доброго дня, діду! — дзвінко сказала Зеленоочка і подивилася на старого такими очима, побачивши які, годі не

розчулитись.

Дідок витяг із рота люльку і подивився на дівчинку таки захоплено.

— Яке воно славне! — сказав він лагідно,— А підійди-но ближче!

Дівчинка підійшла і знову зирнула величезними, зеленими й променистими очима.

— А справді славне,— сказав дідок,— Іди я тебе по голівці погладжу!..

Дівчинка підійшла ще ближче, і старий погладив її по голові, власне по голубій пелюстці хустини.

— Ви живете тут самі, дідусю? — спитала Зеленоочка.

— Авжеж, сам,— сказав дід, і прозорий худий чоловічок у нього на люльці затанцював, намагаючись витягти ноги, занурені в жар.

— То, може, вам треба помічниці? — сказала Зеленоочка,— Я вмію все робити: і їсти варити, і прати, замітати й грубу топити...

— Отака маленька? — здивувався дід, і прозорий димовий чоловічок у нього на люльці похилився вбік.

— Це нічого, що я маленька,— сказала дівчинка,— Правда, може, не зроблю все так вчасно, як дорослий...

— Коли так, залишайся,— сказав дід, і димовий чоловічок у нього на люльці начебто вклонився,— В мене небагато й роботи: носитимеш із лісу хмиз... Багато мені хмизу треба...

— Навіщо вам багато хмизу? — спитала Зеленоочка.

— Е-е, багато знатимеш — скоро стара станеш,— засміявся дід, і димовий чоловічок аж застрибав у нього на люльці,— А де твоя мама, дівчинко, чи тато? Де ти живеш, і чи знають вони, що пішла ти в найми?

— Мама  й тато? — вигнула  брову дівчинка,— А-а,  ви про те питаєте... Дивно, чомусь усі питають у мене одне й те ж. А скажіть, дідусю, що таке мама й тато? Я в усіх питалася, і всі з мене сміються...

Тоді запалилися очі старого якимсь дивним вогнем. Він позирнув на малу так, що в тої мимохіть зашкрябалося щось у п'яточці, а на вуста його лягла солодка усмішка.

— Бачу, що ти сирота, дівчинко. Певне, важко тобі жилося в світі?

— Еге ж, я, мабуть, сирота,— сказала тонко й трохи жалісно дівчинка,— Так і мій попередній господар казав. А що таке сирота, дідусю?

— Це коли ні мами, ні тата нема. То питаю: певне, тобі важко жилося на світі?

— Чи важко мені жилося? — спитала дівчинка,— Хто його знає! По-моєму, не важко, бо, коли ставало важко, я брала собі та й ішла.

— Бідненька, бідненька! — сказав дід якимсь нещирим голосом і простяг холодну і кощувату руку, щоб знову погладити Зеленоочку.

— А чого це я бідненька? — здивувалася дівчинка,— І мені таке чудне те слово: сир-ота, начебто я й справді сир. А я, дідусю, тільки дівчинка. Прислужую я, знаєте, так: не добре й не погано, але вмію робити багато чого. Правда, я не зовсім моторна і часто люблю задивлятися на небо. Чи можна буде мені у вас дивитися у небо?

— Скільки завгодно,— сказав дідок.

— А ще я люблю балакати з жучками, цвіркунами і птахами.  Попередній господар забороняв мені це робити.

— І вони тебе розуміють? — спитав старий, а димовий чоловічок застрибав у нього на люльці.

—. Хто його зна,— сказала дівчинка,— Та й байдуже це... А ще я люблю дивитися на квіти...

— Дивитися на квіти? — посерйознішав дідок.

— Еге ж. Коли, наприклад, прилітає бджола і починає спивати мед.

— А розмовляти з квітами ти часом не вмієш?

— Та не доводилося,— сказала Зеленоочка,— Я поки що тільки дивлюся... Дивлюся й милуюся...

— Вони й справді гарні, квіти,— заговорив украдливо дід,— Особливо тюльпани... Такі ніжні й лагідні. Я й сам дуже люблю квіти, мене навіть квітковим батьком прозивають. А коли повіє вітерець, вони так чарівно похитують голівками...

— О, ви говорите не так, як інші дорослі! — вигукнула дівчинка,— Бачу, служити вам мені буде приємно...

— Авжеж, авжеж! — захитав головою дід,— Я ж бо із тих, хто співчуває бідним і знедоленим, сиротам і покинутим, сумним і загорьованим. О, ти навіть не уявляєш собі, як я їм співчуваю. Улегшую їм життя, моя люба сиріточко, і ніхто з них ані горя, ні печалі більше не зна...

 

3. Робота  з  текстом.
 

Яке перше враження справила дівчинка на діда?

 

«…він дивився на дівчинку таки захоплено.

 

Яке питання дівчинки запалило очі діда дивним вогнем?

 

«А скажіть, дідусю, що таке мама й тато? Я в усіх питалася, і всі з мене сміються..».

 

Як вдалося Кріносу заслужити довір’я в дівчинки?

 

(Він розповів, що дуже любить квіти і що його навіть квітковим батьком називають. А ще він один із тих, хто співчуває бідним і знедоленим, сиротам і покинутим.)

 

Чому Крінос заборонив рвати тюльпани? Чи було це викликано любов’ю до природи? Чому тюльпани жовтого кольору?

 

«Перед ними і справді розстелилося жовте море. Скільки сягало око, хиталися чаші-голівки, і дивна тиша панувала навколо. Здалося Зеленоочці, що всі ті тюльпани повернулися до неї і дивляться. А може, хтось один звідти дивився, але дивився пильно і печально. І чомусь сумно стало дівчинці – озирнулася вона, щоб спитати про те поле, але не побачила коло себе нікого».
 

Учитель. Як свідчить Словник символів, жовтий колір у різних культурах асоціюється з теплом, золотом, царюванням, достоїнством, весіллям, щастям тощо; зрадою, страхом, хворобою.
 

Яку роботу загадав дівчинці? Кого дав у помічники?

Дівчинка мала збирати хмиз, а допомагати їй мали Пасок-Вуж і Димко – Хвали-не-перехвали-більше.

Чому запитання дівчинки до Димка: «Хіба наш господар такий поганий, що так його хвалиш?» – стурбувало останнього?

Він здивувався, що Зеленоочка сумнівається в доброті його господаря.

Чому коли вони прийшли на тюльпанове поле їй стало моторошно?

Їй зовсім не хотілось милуватися квітами. Таке з нею було вперше.

Про що хотів дізнатися Димко у Сну Зеленоочки? Яку таємницю розказав Сну?

«Чи правду мені сказала Зеленоочка про те, що добрі похваляються ділами своїми, а хвали потребують тільки лихі?» – ось що турбувало Димка.

Отримавши відповідь, він сказав, що тюльпани – зачаровані люди. Але Вуж прогнав Сон, так і не сказавши, чи щасливі ці люди.

Чи так важливо, як щаслива людина – за власною волею чи проти неї?
Про що задумалася серйозно Зеленоочка?

«Раніше, бувало, коли не подобався їй господар, у якого служила, то й забувала вона його і йшла собі геть», «Може, варто зробити так, як робила раніше: махнути рукою й піти, забути про все, що її непокоїть?»

Що вирішив зробити з Зеленоочкою старий Крінос?

«Цієї ночі він знову про неї думав, і таки зміркував, що вийде з неї чи не найкращий і найжовтіший тюльпан. Бачив в уяві той тюльпан і тішився з нього й милувався, бо навіщо їй ходити по світі, такій мізерній та вбогій, коли можна стати гарною чудовою квіткою?Ця думка втретє прийшла до нього, коли прокинувся».

Про що сперечалися мурашки Мунько і Вунько?

Вони сперечалися: Зеленоочка фея чи ні. Фея вміє розмовляти з деревами, комахами та звірами. А мурашки зрозуміли дивну людську мову. Звичайна дівчинка стала феєю, бо людина, яка допомагає іншим, може стати чарівником.

Чи справді на роботу наймалась Зеленоочка?

«Насправді я перевіряю, чи скрізь однаково й гарно світить сонце, чи однаково гарні пісні співають пташки й цвіркуни і чи скрізь я можу вільно й радісно сміятися.»

Про що співав жайворонок в небі?

В його сумній пісні говорилось, щоб пізнати горе чи щастя тюльпанів, треба самому стати тюльпаном. Але якщо дівчинка стане квіткою, то ніколи їм не зможе допомогти.
 

Учитель.

Але ми стомилися, поспішаючи з Зеленоочкою розкрити таємницю старого Кріноса.

Та й хмари, що зібрались над тюльпановим полем, от-от проллються дощем.

Тож послухаймо його.
 

(Фізкультхвилинка. Звучить музика зі звуками природи, дощу.)
 

Встаньмо, діти, посміхніться,
Землі нашій уклонімось
За щасливий день вчорашній.
Всі до сонця потягнімось,
Вліво, вправо нахилімось,
Веретенцем покрутімось.
Раз присядьмо, два присядьмо
І за парти тихо сядьмо.
 

Музика продовжує звучати, вчитель зачитує уривок:

 

«Водночас линув з усіх хмар, що зібралися над полем, дощ, і цей дощ, просвічений сонцем, раптом зазвучав, витворюючи нечувану, дивовижно гарну музику. Зеленоочка ступила крок наперед і простягла руку. І на той її помах заворушилося тюльпанове поле. Тисячі тисяч ротів виплюнули раптом пророслі з рота жовті тюльпани, і ті злетіли вгору, наче водограй. Тисячі тисяч рук прорвали нарешті землю, і дощ полив по їхніх почорнілих тілах. І здавалося від того, що всі вони плачуть чорними слізьми, і це був найрадісніший плач, що його колись чула Зеленоочка. Адже знову вони стали людьми, знову могли рухатися і радіти сонцю. Можливо, через те підвели вони руки вгору, назустріч дощу, і той мив їх і мив — відтак затанцювали всі разом, викидуючи щасливо руками й ногами, і зі щасливим сміхом та плачем жадібно пили і дощ, і сонце, що щедро на них лилися.»
 

Чим закінчилась казка?

 

Зеленоочка знову стала звичайною дівчинкою і зашивала травинкою своє платтячко. Її знову вкусили мурашки.
 

Учитель.

Так, діти!

Казка має щасливий кінець.

Маленька тендітна дівчинка перемогла злого чарівника, звільнила не тільки зачарованих людей з тюльпанового поля, а й Димка, бо той нарешті зрозумів,

…що якщо чоловік добрий, то не треба його хвалити.

Але на нашій диво-квітці є ще одна пелюстка. І напис на ній – «Істина».

 

Який урок ви для себе винесете? Яку істину нам повідав Валерій Шевчук? (Коли робиш добро – роби, а хвалитись не потрібно.)
А зараз швиденько ви повинні заповнити табличку, і таким чином дати відповідь на запитання:

Які риси наших героїв допомогли вам краще зрозуміти казку? Заповніть табличку.
 

Зеленоочка                                                                Крінос
Вродлива                                                                    Підступний
Добра                                                                          Улесливий
Дивна                                                                          Нещирий
Працьовита                                                                 Злий
Любить природу                                                        Має дивне уявлення про щастя
Готова всім допомогти                                                        Жорстокий
Здатна на самопожертву
Відважна
Смілива

Літературний диктант (записати у зошити)

 

1.У Зеленоочки були батьки.              (ні)

2.Дівчинка стала на службу до Кріноса  (так)

3.Димко одразу сподобався дівчинці  (так)

4.Хвали-не-перехвали-більше – це прізвище Кріноса         (ні)

5.Мурах звали Сонько і Лінько     (ні)

6.Жовте тюльпанове поле виростив Димко     (ні)

7.Про народження нової квітки сповістив жайворон    (так)

8.Старий Крінос перетворився у камінь    (так)

9.Сон вийшов з грудей Зеленоочки й пішов на довгих і тонких ногах                                                                                                 (так)

10.Зеленоочка просила допомоги у хмар,щоб вони лили воду на поле                                                                                                (так)

11.Жовті тюльпани залишились квітами назавжди     (ні)

12.Твір навчає нас бути добрими,допомагати іншим     (так)

 

(Діти самостійно оцінюють роботу і виставляють собі бал)

 

Учитель.  

Подорож наша закінчилась. Чи готові ви відповісти на проблемне питання нашого уроку і озвучити синквейн? (Добра людина здатна робити добро, не розраховуючи на подяку чи похвалу.)
 

Перевіримо «Синквейн».

 

ІV.    СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО.
 

1. Дібрати із поданих приказок і прислів’їв ті, що, на вашу думку, розкривають зміст казки «Панна квітів»:    

      (деякі з них запишемо у зошити)

·         Від добра добра не шукають.

·         Все добре, що добре кінчається.

·         Добре чути далеко, а зле ще далі.

·         Добре роби - добре й буде.

·         Добре треба шукати, а зло саме прийде.

·         Добрий, хоч до рани прикладай.

·         Доброму всюди добре.

·         Зі всіма добрий - собі лихий.

·         Як не було добра змалку, то не буде до останку.

·         Світ не без добрих людей.

·         Там добре, де нас нема.

·         Добрій людині слово допомагає, лихій палиця не поможе

·         Злість — зброя слабких.

·         Добро будує, зло руйнує.

·         Добро пам'ятається довго, зло — ще довше.

·         Хорошими словами теж можна у людини душу вийняти.

·         Як не можна поганого хвалити, так не можна доброго ганьбити.

·         На заздрості і ненависті далеко не заїдеш.

·         Красиве обличчя з часом змінюється, добре серце — ніколи.

·         Добре слово не коштує грошей

·         Коли початок добрий, усе добре.

·         До доброго звикаєш швидко.

·         Одна добра справа тягне за собою іншу.

·         Добрі справи — від добрих людей.

·         Щоб тобі робили добро, роби добро іншим.

·         Робити добро людині можеш іноді запізнитися, робити зло — завжди знайдеш час.

 

2. «Хвилинка спілкування».

         (Діти один одному дають запитання)

Чи сподобалась тобі казка?
Що сподобалось в Димкові?
Чи сподобалась казка твоїм батькам?
 

V.      ПІДСУМОК УРОКУ.
 

Інтерактивний метод «МІКРОФОН» («Незакінчене речення»)
Підсумовуючи урок, ми проведемо гру  «Незакінчене речення»

 

Казка допомогла мені зрозуміти…
        

         …що потрібно бути добрими…

…не бути байдужими…

…не стояти осторонь чужого лиха…

…не вирішувати за когось…

…бути чесними…

…бути справедливими в усьому…

 

VI.    ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.
 

1.     Написати твір-мініатюру «Добрі справи – від добрих людей»

2.     Прочитати будь-яку іншу казку В. Шевчука із збірки «Панна Квітів»

 

Діти! Я щиро дякую вам за співпрацю на уроці.

Ви всі молодці, добре потрудилися і отримуєте хороші оцінки за урок.

Дехто дуже добре відповідав, дехто добре, а дехто був хорошим слухачем.

Але головне те, що ви всі зрозуміли, що треба бути:

добрими
чесними
справедливими в усьому
творити добро але не шкодити іншим

Свою роботу на сьогоднішньому уроці ви оцінюєте самостійно

 

Синквейн – п’ятирядкова строфа неримованого вірша. Правила написання синквейну такі:
• 1-й рядок має бути представлений іменником, який розкриває головну думку (про що йдеться);
• 2-й рядок повинен містити два прикметники, що характеризують цю головну думку;
• 3-й рядок – це три дієслова, які називають дії, пов’язані з головною думкою в межах теми;
• 4-й рядок – вислів з кількох слів, що розкриває авторське ставлення до теми;
• 5-й рядок – особисте ставлення читача до теми.
Наприклад:
Зеленоочка.
Прекрасна, добра.
Турбується, піклується, врятовує.
«Коли робиш добро – роби, а хвалитись не потрібно.»
Добра людина здатна робити добро, не розраховуючи на похвалу.


Теги: Шевчук, Полушкіна Л.П.
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 608/62


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar