Головна » Українська література

В. Симоненко. Життя та творча біографія митця. Образ України, громадянський вибір поета в поезіях („Задивляюсь у твої зіниці”)

Мета: Домогтися засвоєння учнями поняття «шістдесятництво» і «шістдесятники», особливості їх жанрової та тематичної різноманітності, поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях поета шістдесятника, особливості його творчого шляху, розвивати вміння виразно читати та робити ідейно-художній аналіз поезій, вчити учнів висловлювати власні думки, виховувати в учнів любов до України, українського слова, до творчої спадщини митця.

Учні повинні знати:

Поняття «шістдесятництво» і «шістдесятники»;
Представників «шістдесятників» (жанрову та тематичну різноманітність);
Біографічні відомості В. Симоненка;
Особливості творчої біографії митця – шістдесятника.

Учні повинні вміти:

Зв’язано і грамотно висловлювати власні думки;
Користуватися додатковими джерелами;
Створити міні-проект із даного питання;
Робити ідейно-художній аналіз твору;
Узагальнювати матеріал і робити висновки.

Дотримуючись певних завдань ми повинні вшанувати пам'ять  нашого земляка, поета – шістдесятника, світоча українського слова, витязя української поезії, виховувати в собі любов до слова, України, митця. (слайд 2)

Тип уроку:                                  Урок - пам’ять

Обладнання: мультимедійна презентація «В. Симоненко»,  роздатковий матеріал.

План і хід уроку:

Організаційний момент.
Вивчення нового матеріалу.

Ведучі на фоні музики:  Легко і просто називати себе сином свого народу, важко і далеко не кожному випадає щастя бути достойним цього високого імені. Легко і просто говорити про свою любов до України, важко і далеко не кожному вдається справді любити її.

До тебе, Україно,

Наша бездольна мати,

Струна моя перша озветься,

І буде вона урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється.

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога

За неї душу погублю.

  Кожен визначний митець слова – справжній син своєї матері – України, залишив нам, нащадкам, свої одкровення – зізнання в любові до України. Разом із Тарасом Шевченком передові сини  й дочки України владно піднесли свій сильний голос на захист українського народу, його самобутньої культури, мелодійної мови.

    Все своє коротке життя В. Симоненко прожив із цією трепетною внутрішньою готовність до подвигу.

    Серед нас не було і не має поета більшої громадянської мужності, більшої рішучості, більшої безкомпромісності ніж Василь Симоненко.

    Своїм суворим реалізмом, громадянською мужністю й категоричною безкомпромісністю Василь Симоненко справив велике враження на всіх, хто мав щастя його слухати.

    Саме він став витязем молодої української поезії, поетом – шістдесятником, визначним поетом.

 

1 група                      «Шістдесятництво», «шістдесятники»

 

Шістдесятництво — назва нової генерації (покоління) радянської та української

національної інтелігенції, що ввійшла у культуру (мистецтво, літературу тощо) в другій половині 1950-х і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва).

     У політиці 1960—1970-х років 20 століття «шістдесятники» являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму (політичні в'язні та «в'язні совісті», дисиденти). З початком політики «Перебудови» та «Гласності» (друга половина 1980-х — початок 1990-х рр.) «шістдесятниками» стали називати також представників нової генерації комуністичної еліти, чий світогляд сформувався в кінці 1950-х — на початку 1960-х років і що прийшла до влади.

Шістдесятники України

     Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості.

     Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, В.Дрозд, Г.Тютюнник, Б.Олійник, В.Дончик, Василь Симоненко, Ліна Костенко, В. Шевчук.

     Гуцало, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, Борис Чичибабін, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, кінокритик Роман Корогодський, перекладачі Григорій Кочур, Микола Лукаш та інші. Одним із тих, хто закладав фундамент шістдесятництва в Україні став доцент факультету журналістики Матвій Шестопал, так як серед його учнів були В.Чорновіл, Б.Олійник, В.Симоненко, В.Крищенко, Б.Рогоза,  М. Шудря, В.Мицик та багато інших патріотично налаштованих особистостей.

     Першими речниками шістдесятників в Україні були Ліна Костенко й автор гостропубліцистичних поезій, спрямованих проти русифікації й національного поневолення України, Василь Симоненко.

"Симоненко вразив читача не вишуканим мереживом слів, а осяянням краси власної душі; справжністю почуттів, інтелектуальною високістю і молодечим завзяттям"

Розмаїта жанрова система «шістдесятників»

 

лірична поезія;
балади;
притчі;
етюди;
поеми;
сонети;
рубаї;
ліричні новели;
історичні романи;
роман у віршах;
химерна проза.

Тематика:

Україна / народ / людина

суспільне життя;
моральність;
кохання;
 історична пам'ять;
природа.

Явище «шістдесятництво» неоднозначне:

модерністи (І. Драч, В. Голобородько);
неоромантики (М.Вінграновський, Р. Лубнівський);
постмодерністи (В.Стус).

Таке різномаїття свідчило про багатство відновлюваної української літератури.

Багатьом талановитим українцям доля відвела обмаль часу на землі:

Т.Шевченко, Б.Грінченко, В.Стус – 47р.

Леся Українка – 42р.

Павло Грабовський – 38р.

На 10р. менше прожив Василь Симоненко – 28р.

Його життя було мов, спалах блискавки: коротке, але занадто яскраве.

 

Скільки б не судилося страждати,

Все одно благословлю завжди

День, коли мене родила мати

Для життя, для щастя, для біди.

 

День, коли мої маленьку губи

Вперше груди мамині знайшли,

День, що мене вперше приголубив

Ласкою проміння із імли.

 

Як мені даровано багато,

Скільки в мене щастя, чорт візьми!

На землі сміятись і страждати,

 Жити і любить поміж людьми!

(Слайди 4-8)

2 група                        Життєвий шлях Василя Симоненка

Василь Андрійович Симоненко народився у селі Біївці на Полтавщині 8 січня 1935 року. Там у невеликій старенькій хаті на березі Удаю минуло дитинство майбутнього поета. Хлопчик спочатку вчився у Біївській школі, а десятирічку закінчував у сусідньому селі Тарандинцях. Кожен його ранок був нелегкий.

Так і починався його ранній період творчості. Василь вчився наполегливо й старанно, здавалося, що навчання це його життя і це він неодноразово підтверджував своїми вчинками, адже сама вчителька говорить про це так…

Ось з таким гаслом і навчався В.Симоненко. Незважаючи навіть на те, що батько залишив родину. Він був козак, що все гуляє і коли пішов з сімї Ганна Федорівна повернула собі дівоче прізвище Щербань. Та на цьому чорна смуга не покинула його життя…

І навіть ці жахливі події не стали останніми в його житті, бо згодом іде з життя його другий батько, його дід, якому він присвятив такі рядки:

 

От і все.

Поховали старезного діда,

закопали навіки у землю святу.

Він тепер вже не встане

і ранком не піде

із косою під гору круту.

І не стане мантачкою тишу будити,

задивлятися в небо, як гаснуть зірки.

Лиш росою по нім буде плакати жито

і пливтимуть над ним непомітно віки.

От і все.

Поховали хорошу людину,

повернули навіки у лоно землі.

Та невже ж

помістились в тісну домовину

всі турботи його,

всі надії,

жалі?

Та невже ж то

йому все віднині байдуже -

чи світитиме сонце,

чи ніч напливе?

Біль у душу мою

закрадається вужем,

відчай груди мені розпанахує, рве.

Я готовий

повірити в царство небесне,

бо не хочу

щоб в землю ішли без сліда

безіменні,

святі,

незрівнянно чудесні,

горді діти землі,

вірні діти труда.

Хай шалені гудуть

над планетою весни,

хай трава пнеться вгору

крізь листя старе...

Я не вірю,

що дід із могили воскресне,

але вірю, що ні -

він увесь не умре.

Його думи нехитрі

додумають внуки,

і з очей ще віки пломенітимуть в них

його пристрасть і гнів,

його радощі й муки,

що,вмираючи,

він передав для живих.

 

Та незабаром його життя перетинає біла смуга – він вступає на факультет журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, пізніше разом із своїм однокурсником приїжджає до Черкас на при дипломну практику в газеті Черкаська Правда і їх офіційно зараховують до штату редакції. Будучи студентом він знаходить своє перше кохання Люсю – кур’єрка обласної друкарні. Починає залицятися до неї, вона ж надихає його на такі рядки…

Перелити у чарівну поезію своє п’янке, солодке почуття любові він міг, а от зізнатися – соромився. Та все ж таки кохання перемогло і він наважився на такі слова – Люся Люся – я боюся, що влюблюся. Оточуючі не звернули на це уваги, але дівчина уже тоді відчула у сказаних слова вітер мрій та неспокою. Через місяць вони відгуляли весілля, і відсвяткували народження сина, пізніше отримали квартиру, невеличку але з видом на Дніпро…

Саме тоді до нього в Черкаси приїхав батько Василь, привітав його, щиро пригостив, запросив переночувати, а вранці сказав… після цих слів Василь більше його не бачив.

У 1960р. у Києві був створений клуб творчої молоді. Василь разом з художницею Аллою Горською обійшли десятки сіл довкола Києва, та виявили урочища, де за свідченням селян кати ховали сліди своїх злочинів. Після цього він складає і надсилає до Київської міської ради меморандум з вимогою оприлюднити місцезнаходження масових поховань і перетворити їх у національні місця скорботи й пам’яті.

Продовжуючи жити йому не давала спокою думка про трагічну долю, він наче передчував майбутнє і писав…

Через деякий час його тіло і дух слабшали. Опиняючись в лікарні, він розуміє, що це остання зупинка в його житті і за 2 дні до смерті пише листа своїй матері…

13 грудня 1963 року пішов із життя талановитий письменник, журналіст, шістдесятник Василь Андрійович Симоненко.

 

Де зараз ви, кати мого народу?

Де велич ваша, сила ваша де?

На ясні зорі і на тихі води

Вже чорна ваша злоба не впаде.

 

Народ росте, і множиться, і діє

Без ваших нагаїв і палаша.

Під сонцем вічності древніє й молодіє

Його жорстока й лагідна душа.

 

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників – заброд!

 

Ви байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є! В його гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде!

В.Стефаник пішов у вічність, спалахнувши на поетичному небосхилі яскравою зіркою, яка освітлює українцям шлях до вершини духовності. Саме В. Стефаник став взірцем служіння Україні, матері, українському народу, українському слову.

 

У Івася немає тата.

Не питайте тільки чому.

Лиш від матері ласку знати

Довелося хлопчині цьому.

 

Він росте, як і інші діти,

І вистрибує, як усі.

Любить босим прогоготіти

По ранковій колючій росі.

 

Любить квіти на луках рвати,

Майструвати лука в лозі,

По городу галопом промчати

На обуреній, гнівній козі.

 

Але в грудях жаринка стука,

 Є завітне в Івася одно —

Хоче він, щоб узяв за руку

 І повів його тато в кіно.

 

Ну, нехай би смикнув за вухо,

Хай нагримав би раз чи два,—

 Все одно він би тата слухав

І ловив би його слова...

 

Раз Івась на толоці грався,

 Раптом глянув — сусіда йде.

 — Ти пустуєш тута,— озвався,—

А тебе дома батько жде-

 

Біг Івасик, немов на свято,

 І вибрикував, як лоша,

І, напевне, була у п'ятах

Пелюсткова його душа.

 

На порозі закляк винувато,

Але в хаті — мама сама.

 — Дядько кажуть, приїхав тато,

Тільки чому ж його нема?..

 

Раптом стало Івасю стидно,

 Раптом хлопець увесь поблід —

Догадався, чому єхидно

Захихикав сусіда вслід.

 

Він допізна сидів у коноплях,

Мов уперше вступив у гидь,

З оченят, від плачу промоклих,

Рукавом витирав блакить.

 

А вночі шугнув через грядку,

Де сусідів паркан стирчав,

Вибив шибку одну з рогатки

 І додому спати помчав...

 

Бо ж немає тим іншої кари,

Хто дотепи свої в іржі

Заганяє бездумно в рани,

У болючі рани чужі...

 

3 група               Формування світогляду, жанрова різноманітність,                    

                                                       тематика творів

Симоненко найбільше цікавився творчістю М.Лермонтова, Т.Шевченка, Р.Бернса. Особливе місце займав Шевченко, він мав неабиякий вплив на молодого поета. Народні мотиви, Шевченківські інтонації часто озивалися у поезіях В.Симоненка.

Його жанрова палітра багатюща. З під його пера виходять поезії не тільки інтимної та громадянської лірики, а й такий улюблений народом жанр, як байка. Симоненко випробовує себе, як публіцист, критик, а також як сатирик.

Василь Симоненко – поет, патріот, він понад усе любив свою рідну Україну, український трудовий народ. Для поета Україна – святиня, відданість їй – його обов’язок  і щастя

Любов до рідної землі, до Вітчизни, матері як найвища морально-духовна цінність відбивається в багатьох творах В.Симоненка.

Зворушливі і задушевні слова знайшов автор, звертаючись до матері, образ якої стає уособленням рідного краю, всієї Вітчизни.

Любов до людей. Симоненко має талант помічати у людях високе, прекрасне, світле.

Вітчизна для поета – це не тільки рідна земля, а і народ. І кожна людина – це ж маленьке «я», з якого складається величезне «ми». Кожна людина – це неповторність.

У неї усмішка – єдина,  мука – єдина, очі – одні.

Поезія В. Симоненка – це величний гімн людині. «Найскладніша людина проста», говорить він.

Поет може бути не тільки ніжним, добрим, співчутливим, але і гнівним. Він ненавидить тих, то заважає жити його народові, плямує себе зрадою Вітчизні.

Інтимна лірика В. Симоненка – потужне крило його поезії. Неповторність його віршів про кохання в художньому дослідженні, філософії почуття, його найтонших нюансів, від романтичного захоплення до гіркого розчарування. У кожному слові молодого поета – любов: любов  до своєї землі, до людини, до своєї Батьківщини.

Отже, патріотизм, вірність рідній Україні, безмежна любов до свого народу, його культури – ось основні мотиви лірики В.Симоненка. (слайди 11-13)

 

4група               Робота журналіста у редакції газети «Черкаська правда»

Із Черкащиною В.Симоненко познайомився ще будучи студентом, коли проходив переддипломну практику в обласній газеті «Черкаська правда». Туди ж попросив направити його на роботу, і був прийнятий на посаду літературного працівника відділу культури редакції тієї ж газети. Але в ті часи тема культури в обласних газетах не була провідною, отож місця для таких публікацій виділяли небагато. А молодому і завзятому фахівцеві хотілося реалізувати свої мрії і задуми, які переповнювали його і просилися до читачів. Тому В.Симоненко, як тільки дізнався про те, що створюватиметься молодіжна газета, написав заяву із проханням взяти його на будь-яку посаду (за п’ять місяців до виходу першого номера «Молоді Черкащини»).

До роботи в редакції газети «Молодь Черкащини» В.Симоненко приступив із великим завзяттям. Йому подобалося їздити у відрядження до Канева, де похований Тарас Шевченко, на Чигиринщину, до Умані, Корсунь – Шевченківського, де після виконання редакційних завдань завжди знаходив час, щоби відвідати знамениті історичні місця, поспілкуватися з цікавими людьми. Особливо відповідальною справою Симоненко вважав підготовку критичних публікацій.

Із великим задоволенням він спілкувався з поетами – початківцями, помічав кожен вдалий рядок у їхніх віршах, давав слушні поради, заохочував працювати над собою. З-під пера Симоненка вийшло чимало гострих і мудрих рецензій також на театральні виставки, концертні програми філармонії, виступи художньої самодіяльності. Ці рецензії формували високі естетичні смаки, активну громадську позицію співвітчизників.

У «Молоді Черкащини» Симоненко завідував відділом пропаганди з 1960 року до призначення власним кореспондентом «Робітничої газети» по Черкаській та Кіровоградській областях. (слайди 14-19)

5 група        Щоденник В.Симоненка. Творчість  В.Симоненка.

                                     ( ідейно-художній аналіз віршів)

Щоденник митця - неабияка коштовність, джерело знань про людину як особистість, ключ до розуміння світоглядних позицій, проникнення у найпотаємніше. Сам В. Симоненко напише у своєму щоденнику: «Зачинаю цей щоденник не тому, що хочеться побавитися у великого. Мені потрібен друг, з яким я міг би ділитися всіма своїми сумнівами. Вірнішого і сердечнішого побратима,ніж папір я незнаю...»

Сьогодні ми спробуємо доторкнутися краєчком душі та серця до найсокровеннішого для митця - перегорнути сторінки щоденника «Окрайці думок» В.А. Симоненка.

Зі сторінок щоденника перед нами постає неординарна особистість, митець то ніжний, то гнівний, то знову лагідний, то знову сповнений обурення і сарказму. Філософські роздуми, роздуми над долею, сенсом життя - «пейзажі душі» - знайшли своє місце на сторінках щоденника. До Вашої уваги деякі з них.

«Брехня мабуть моя професія. Є три категорії брехунів. Треті служать брехні як мистецтву. Я належу до них. Такі як я теж потрібні мистецтву. Ми своїми кволими думками угноїмо грунт, на якому виросте гігант. Прийдешній Тарас або Франко.»

«...Часто сумніви нищать будь-яку впевненість у своїй мужності. Втрата мужності - це втрата людської гідності,яку я ставлю над усе, навіть над самим життям»

«Якщо поет не приносить нових думок та емоцій - він формаліст. Як би він не рекламував свою мниму належність до реалістів. Наврядчи мені варто закидати формалізм, але не друкують нічого...»

« Мабуть, почалося моє згасання. Думаючи про смерть, не почуваю ніякого страху. Дивна річ: я не хочу смерті, але й особливого бажання жити не маю. Не так я мріяв жити як живу.»

Митець

Нескорений, змужнілий

Бореться, мріє, працює

Його творчість - наша гордість

Симоненко

Зверніть увагу, яким перед нами постає В. Симоненко зі сторінок щоденника:

Сенкани

Письменник

Талановитий, романтичний

Трудиться, творить, страждає

Він - гордість українського народу

Василь Симоненко

Отже, як ми мали змогу переконатися, Василь Симоненко поєднав у собі дві особистості, що яскраво відобразилося на його творчості. (слайди 20-25)

У 1962 році вийшла перша і єдина, видана за життя збірка "Тиша і грім" з передмовою Степана Крижанівського, який наголошував на новаторстві поета, що "йде не тільки шляхом винаходу нових художніх форм — що теж надзвичайно потрібно — скільки в сфері нових художніх ідей"

Другу збірку "Земне тяжіння", яку Василь Андрійович тримав у руках тільки у вигляді верстки, було видано у 1964 році вже після смерті митця. УЛьвові побачила світ збірка новел Симоненка "Вино з троянд", а у Києві — збірка вибраного "Поезії". Вихід цих збірок у світ мав на меті спростувати закиди владі окремих вільнодумців, що Симоненко зазнав цензурних утисків. З цією ж метою у 1965 рокі поета посмертно нагородили найвищою в Україні літературною премією імені Тараса Шевченка.

За кордоном українська діаспора опублікувала поезії, прозу і щоденник Симоненка у видавництві "Сучасність" у Мюнхені. Книга називалася "Берег чекань", а передмову до неї написав один з найталановитіших літературознавців Іван Кошелівець. Збірка поезій "Лебеді материнства" вийшла на Батьківщині митця аж у 1981 році, а книга "Народ мій завжди буде" — у 1990 році.

Можна уявити, якої висоти творчого злету досягнув би його талант, якби доля подарувала триваліше в часі життя.

Він передчував, що його земний вік буде коротким, проте свою місію як духовного провідника нації усвідомлював, вірив, що земне життя безсмертних, хоча не тривале, але яскраве.

Упаду я зорею,

Мій вічний народе,

На трагічний і довгий

Чумацький твій шлях.

Кожен визначний митець слова, справжній син своєї матері – України, залишив нам, нащадкам свої одкровення – зізнання в любові до України. Разом із Т.Шевченком передові сини й дочки України владно піднесли свій сильний голос на захист українського народу, його самобутньої культури, мелодійної мови.

Україно моя, моя люба Вкраїно

Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою?

Чи про те розкажу, як тебе я люблю

А чи піснею горе твоє я присплю? (П. Тичина)

 

Свою Україну любіть, любіть її

Во время люте,

В останню тяжку минуту

За неї господа моліть. (Т.Шевченко)

Вслухайтесь, як палко і пристрасно звертає щире поетичне українське слово В.Симоненко.

Все своє коротке життя В.Симоненко прожив з цією внутрішньою трепетною готовністю до подвигу. Серед нас немає і не було поета більшої громадянською мужністю і більшої рішучості, більшої безкомпромісності, ніж Василь Симоненко.

   Поезія Василя Симоненка вийшла з глибин народного життя, з мужності народу, з його горя і героїчної боротьби. Не судилося його таланту розкритися повністю, але те, що він створив, житиме вічно. Простотою, щирістю вислову, глибоким проникненням у душу людини зачаровує поезія В. Симоненка. Читаючи його твори, відчуваєш дух патріотичної самопожертви і непокори, могутній вибух пристрасті і гніву, любові і ненависті.

      Одержимий любов'ю до матері-України, він і нас закликає любити Вітчизну, дорожити нею:

      

      Не шкодуй добра, мені, людині,

      Щастя не жалій моїм літам -

      Все одно ті скарби по краплині

      Я тобі закохано віддам.

      

      Художня палітра поета багатюща. Він сміливо випробовував себе в різних жанрах. У його творчому доробку є і твори громадянської лірики, й інтимні поезії. Василь Симоненко - тонкий лірик. Його поезії - звернення до вічних цінностей людства: кохання, дружби, подружньої вірності. їх значущість у тому, що кожен знаходить у них своє, близько до серця приймає долю ліричних героїв.

      Із-під пера поета вийшли і дошкульні сатиричні епітафії, і твори такого улюбленого народом жанру, як байка. Він також писав віршовані жарти і казки для дітей. Творчий діапазон В. Симоненка досить широкий, про що свідчить і поезія, і художня проза.

      Мудро сказав про місце і роль В. Симоненка в літературі, про значення його поезії Олесь Гончар: "Серед літераторів трапляються й такі, без яких їхня доба могла б спокійно обійтись, нічого істотного не втративши. А є такі, що стають виразниками свого часу, живими нервами його драм і борінь, відтворюють у собі самий дух епохи..." Саме до таких митців і належить Василь Симоненко. Його творчість давно стала часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаємо, і тих ландшафтів, що нас чарують, і помислів, якими живемо.

      Не змеркла з літами зоря майстра поетичного слова. Є у його творчім доробку і те, що справедливо можна назвати класикою. Уся його творчість просякнута життєствердним настроєм:

      

      Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре!

      Здрастуй, свіжосте нив!

      Я воскрес, щоб із вами жити

      Під шаленством весняних злив.            (  Слайди 26-37)

6група             Вшанування пам’яті Василя Симоненка, смерть поета.                      

                                    (пам’ятники, вулиці, музеї, премія)

13-ого грудня 1963р. поет помер у Черкаській обласній лікарні, за офіційною версією від раку.

За коротке життя поет залишив світові найголовніше – нетлінну жменьку відчайдушно щирих слів, з вірою в життя, з вірою в людину, з вірою у майбутнє України.

Можна з впевненістю говорити, що Симоненко був неординарною особистістю, про це свідчить той факт, що незадовго до смерті поетові приснився сон, який, нажаль, виявився віщим.

Поета люблять і шанують по всій Україні. Його ім’ям названі вулиці в багатьох містах, зокрема в Черкасах та Києві. Національний банк України вшанував пам'ять поета, випустивши в обіг пам’ятну монету номіналом в дві гривні. В Черкасах існує літературно-меморіальний музей ім. В.Симоненка. А в селі Біївці, в хаті де народився поет, в 70-х роках створено музей.

Засновано обласну та всеукраїнську літературні премії ім. В.Симоненка. Можна з гордістю говорити, що наш земляк, уродженець с. Воронинці,  Юрій Тупицький на днях став лауреатом цієї премії. Про це було зазначено в газеті «Наше слово» 24 січня 2014 року.   (слайди 38-44)

7 група                                     Вірші про В.Симоненка

Василеві Симоненку

Ти маєш рацію: поету мудрість личить,

народжена в одвічній боротьбі.

Ночей розп’яття. В герці – ти і вічність,

 Яка шукає гідного собі.

 

Примхлива панночка, що вибере найкращих,

Підступно келих дасть із власних рук.

Лиш пригубив – і ти у неї в пастці:

Страждатимеш од таїни отрут.

 

Тяжкий цей вічний хрест! Не знатимеш спокою.

Немає смерті. Пекло у собі.

Тортури справжні – сам на сам з собою.

Хто більше болю завдає тобі?

 

Ти зціпиш зуби, зраду друзів вибачиш –

Біда велика, як завжди, мовчить.

Собі не зрадиш. Смерті мить не вимолиш.

Куватимеш свої слова – мечі.

Антоніна Царук

 

Пам’яті В.Симоненка

Минають дні, роки, десятиліття,

А Ти, Василю завжди молодий…

Сьогодні ти із нами, ти – живий!

 

Живий, бо все, що зв’язане з тобою,

Не гасне, в наших душах ні на мить.

І на могилу ми йдемо з журбою,

І серце так у кожного болить…

 

Болить у матері, у сина, і у друзів,

І сумно нам без тебе у ці дні…

Та ген твоє ім’я у виднокрузі

Встає на зустріч сонячній весні.

 

А човен твій в казковий світ.

Ми бачимо твої казкові очі,

І мужній голос чуємо з тих літ.

 

А думи дідові додумають онуки,

Бо не стоїть земне людське життя,

І вірю я що не було розлуки,

Не смерть була, а довге майбуття.

 

***

Світ який – мереживо казкове

Симоненка голос тихий чую

Він пішов у море світанкове

У безмежжя вічності простує

Не пішов – у росах розчинився

Із любов’ю в землі перелився

Землю України – до Краплини

Нам лишивши пісню лебедину

Як його ламали

Не зламали

Витязя поезії й природи

Сина, що тяжів так до народу

Слово в ланцюги не закували.

В.Симоненко пішов у вічність, спалахнувши на поетичному небосхилі яскравою зіркою, що досі осяває українцям шлях до вершини духовності.

Саме В.Симоненко став взірцем служіння Україні, українському народу, українському слову.

А зараз підпалюємо свічу пам’яті В.Симоненку

Відеофільм до поезії «Лебеді материнства» (слайд 45)

(Гімн любові до Української матері. «Лебеді материнства» нагадує колискову)

А.Пашкевич написав музику «Виростеш ти, сину».

Підсумок уроку

Тести (взаємоперевірка), оцінювання.  (слайд 46)

Незакінчене речення

Я зрозумів (ла), що …
Я замислився (лась) над тим, що…
Я вважаю, що…
Мене найбільше вразило…
Я б хотів (ла) би попрацювати над такими питаннями…

Д/З: Д.Павличко, життя і творчість, вірш «Два кольори» вивчити напам’ять.

(слайд 47)

Тести

Скільки років прожив В.Симоненко?

А. 28   Б. 47   В. 63

2. Про кого (що) йдеться у творі «Задивляюсь у твої зіниці…»

     А. про кохану

     Б. про Україну

     В. про матір

     Г. про поезію

3. В.Симоненко був членом:

     А. Мистецького українського руху

     Б. Української гельсінської групи

     В. Київського клубу творчої молоді

4. Як називалася перша прижиттєва збірка В.Симоненка:

     А. «Лебеді материнства»

     Б. «Земне тяжіння»

     В. «Вино з троянд»

     Г. «Тиша і грім»

5. Прочитайте наведені рядки поезії

Задивляюсь у твої зіниці

Україно! ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо, горда і вродлива,

З тебе чудуватися повік…

 

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір’ю побуть на самоті.

     Що сприяє створенню експресії, піднесеності в них?

     А. повтори

     Б. риторичні вигуки й звертання

     В. риторичні звертання

6. Літературна критика відзначає, що на Симоненковий стиль впливає творчість:

     А. І.Котляревського

     Б. І.Франка

     В. Т.Шевченка

     Г. Л.Українки.

7. У якому з перелічених творів найповніше висловлене життєве кредо В.Симоненка?

     А. «Задивляюсь у твої зіниці»

     Б. «Є в коханні і будні, і свята»

     В. «Дід умер»

     Г. «Лебеді материнства»

     Д. «Піч»

8. Не належить до шістдесятників:

     А. В.Симоненко

     Б. Л. Костенко

     В. Г.Тютюнник

     Г. А.Малишко

     Д. І.Драч

9. Визначити віршований розмір:

Україно! Ти для мене диво.

 

10. Афоризмом стали слова:

     А. Темряву тривожили криками півні

     Б. Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу

         Виростуть з тобою приспані тривоги

     В. За тобою завше будуть мандрувати

          Очі материнські і білява хата

     Г. Можна все на світі вибирати, сину,

          Вибрати не можна тільки Батьківщину.

11. Повтор останніх двох рядків кожного куплету називається:

     А. анафора

     Б. епіфора

     В. тавтологія

     Г. рефрен

     Д. асонанс

12. Римування

Задивляюсь у твої зіниці,

Голубі й тривожні ніби рань.

Крешуть з них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань.

     А. парне або суміжне

     Б. перехресне

     В. кільцеве


Теги: Труш Н.Б., Симоненко
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 541/52


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar