Узагальнення та систематизація вивченого з життя та творчості Лесі Українки - Українська література - Авторські уроки та презентації - Розробки навчальних матеріалів
Головна » Українська література

Узагальнення та систематизація вивченого з життя та творчості Лесі Українки

Мета: узагальнити та систематизувати знання учнів про життя та творчість української поетеси;  скласти цілісне уявлення про неї як людину, митця, громадянина; розвивати мовлення учнів, виразне читання ліричних творів; виховувати кращі риси характеру на прикладі особистості поетеси та її художніх образів та ідеалів; виховувати людей активної життєвої позиції.

Тип уроку: урок-конференція, урок узагальнення та систематизації вивченого.

Обладнання: портрет Лесі Українки, виставка творів поетеси, тексти доповідей.

Епіграфи до уроку:

                            1. На шлях я вийшла ранньою весною

                            І тихий спів несмілий заспівала.

                            А хто стрічався на шляху зо мною,

                            Того я щирим серденьком вітала.

                 2. Від часу Шевченкового "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте" Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як з уст сеї слабосилої, хворої дівчини.

І.Франко

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми, мети уроку

Вчитель.

У нашій літературі є імена, що не потребують ані пишних шат, ані високих означень та епітетів, бо вони входять у свідомість кожного з нас змалечку, як голос матері, як сонечко, як Батьківщина. До них належить ім'я безсмертної поетеси.

Леся Українка...Поет-лірик, автор ліро-епічних поем, драматург-новатор, прозаїк, публіцист, критик - такі грані художнього таланту Лесі Українки. З її іменем в українську і світову літературу ввійшов письменник-громадянин, письменник-патріот, співець осяйних ідеалів людства.

Поетеса свідомо поставила свою творчість на служіння знедоленому народу. Її слова стали " зброєю", " полум'ям". Саме вона опоетизувала образ "досвітніх огнів" як символ народження нової історичної доби, виступила  послідовним борцем проти будь-яких форм тиранії.

Прагнучи ознайомити українського читача з перлинами європейської поезії, вона переклала Байрона, Данте, Шекспіра, Гюго, Гейне, Міцкевича, Надсона.

Українська поетеса вважала, що справжні митці зобов'язані освоїти художні здобутки людства. Її драматичні поеми "Одержима", "Кассандра", "Осіння драма", "Оргія", "Камінний господар" та інші стоять серед найвищих, зразків європейського красного письменства.

А такі оригінальні твори, як драма-феєрія "Лісова пісня", поема "Бояриня" збагатили українську і світову літературу новими темами та неповторними поетичними образами, відкрили людству чарівний світ українського духовного життя - міфологію, історію, традиції.

На сьогоднішньому уроці, в день, коли нація відзначає річницю з дня народження Лесі Українки, ми спробуємо узагальнити та систематизувати ті знання з життя та творчості поетеси, які отримали в 10 класі, зрозуміти її як поета-борця, сильну духом жінку, з тонкою ліричною душею та слабким здоров'ям.

А працювати ми будемо за таким планом (на дошці):

1. Біографічні дані про Лесю Українку:

а) дитинство та юність;

б) сторінка кохання Лесі;

в) останні роки життя поетеси.

2. Творчість Лесі Українки:

а) загальна характеристика лірики;

б) "Лісова пісня" - одне з найвищих поетичних досягнень Лесі Українки;

в) драматична поема "Бояриня". Любов до рідного краю. туга за ним.

 

ІІІ. Основний зміст уроку

1. Учні, попередньо отримавши завдання, зачитують доповіді, підготовлені вдома.

Зразки доповідей:

Доповідь 1:  "Дитинство та юність Лесі Українки"

Леся Українка - геніальна дочка українського народу. Як людина і як митець вона була дитям Волині. У Звячелі народилась, у Луцьку написала свій перший вірш.

Мріяла стати художником, бо гарно малювала; музикантом, бо мала неабиякий хист до музики. І не знала дівчинка, що в серці вже поселилася Муза, що її поезії судилося стати в майбутньому окрасою української літератури.

Зі всіх шести дітей сім'ї Леся найбільше була подібна до батька і вродою, і вдачею... Такі самі риси обличчя, барва очей і волосся, як у батька, так само середній зріст, така ж постать, така сама тендітність. Вдачею ж вони обоє однаково лагідні і добрі безмежно... Обоє були надзвичайно стримані, терплячі та витривалі, з виключною силою волі.

Обоє вони, і батько, і Леся, були однаково делікатні у відносинах з людьми, намагаючись нікого собою не затруднити. Терплячи самі біль чи горе, намагалися не журити інших тими своїми почуваннями і тлумили їх у собі з якоюсь нелюдською силою...

Мати не лише сприяла загальній та літературній освіті Лесі, а й була першим критиком її творів, плекала юний талант. Леся писала вірші, і цим безпосередньо керувала мати, виявляючи велику вимогливість, примушуючи доньку знову й знову переробляти свої поетичні твори. Але Ольга Петрівна була не тільки надзвичайно вимогливим учителем доньки, а й безмежно люблячою матір'ю. Вона була поряд зі своєю дочкою в найсвітліші і найтяжчі моменти її життя, і в її смертний час.

Серед найближчих людей, які збагачували душу й розум Лесі, був її дядько, брат Олени Пчілки - Михайло Драгоманов. З п'ятирічного віку Леся листувалася з ним. Пізніше дядько став для дівчини і консультантом з гуманітарних наук, і найавторитетнішим критиком та порадником.

На шлях літератури вийшла дуже рано. З десяти років складала вірші, а з тринадцяти років вже друкувалась. Леся любила музику і дуже зраділа, коли тато купив фортепіано. А ще любила малювати, вишивати, шити лялькам сукні, працювати в городі, читати казки і мріяти. Та не знала вона, що за її дитячими плечиками вже стоїть біда.

6 січня вона пішла на річку подивитись хрещення води, простудилась і дуже заслабла. Почала боліти права нога, яка і раніше давала про себе знати, але ще ніхто не знав, яка страшна хвороба стоїть за цим, - туберкульоз, який охопив весь організм і давив його 30 років.

Тридцятирічна війна з хворобою була затяжною і жорстокою. Це була війна життя і смерті. Вона забрала в Лесі дитинство, юність, не дала змоги вчитися в школі, нормально жити. Муки нестерпні, болі роздираючі робили Лесю стійкою, розвивали в неї незвичайну силу волі. Лікарі згадували, як болісні уколи приймало це ніжне створіння з великими. як світ очима, і жодного стогону, жодного нарікання....

Та поетеса знала, що з цього небезпечного двобою, вона повинна вийти переможцем. І вийшла. і стала Велетом нескореного духу. незламної волі і жадоби до життя.

А забуття, свою втіху Леся знаходила у праці, в слові, в боротьбі. І знову звучала поезія, сповнена оптимізму і віри в торжество людини над злом.

       Як я люблю оці години праці,

       Коли усе навколо затиха

       Під владою чаруючої ночі,

       А тільки я одна неподоланна

       Врочистую одправу починаю

       Перед моїм незримим олтарем...

 

Доповідь  2: "Сторінка кохання Лесі. Невиспіване горе."

У неї в житті було багато горя і страждань, спричинених не лише її тяжкою недугою, частими операціями, нестерпним болем, коли вона упродовж місяців була закута в гіпс, але й душевними переживаннями.

Найбільшою драмою її життя було недовготривале знайомство з Сергієм Мержинським. Леся познайомилася з ним влітку 1897 року в Ялті, де лікувалася від туберкульозу. За короткий час Сергій став для поетеси близьким другом. Навіть коли велика відстань розділила їх, це не стало перешкодою для подальших стосунків. Вони обмінювались листами, використовували кожну можливість зустрітися.

Восени 1900 року, отримавши з Мінська звістку про те, що різко погіршало здоров'я Сергія, Леся Українка їде провідати хворого друга.

З приходом зими життя Мержинського з кожним днем згасало. Леся знала, що хвороба спалювала останні сили дорогої їй людини. У листі з Мінська до Ольги Кобилянської писала: "З моїм другом дуже зле, і він вже сам не вірить, щоб міг видужати. Стан зовсім розпачливий і на поправку нема надії... Коли подумаю тільки, що я такого друга маю втратити!" Однак знаходила в собі силу, приховуючи тривогу, не виявляти страшного передчуття.

Вона була єдиною розрадою Сергія в останні дні його життя. Ледь чутним голосом він просив її щось прочитати або заграти. І Леся сідала за стареньке піаніно, і з-під її пальців виникала музика. І тільки коли Мержинський поринав у сон, молода жінка залишалася наодинці з собою і з жорстокою правдою життя; писала листи друзям, у яких зізнавалась:"Видержка мене не покидає, тільки вечорами якийсь непереможний смуток опановує..."

Найважчими в цей час були довгі напружені ночі. Залишаючись на самоті, поетеса давала волю своїм почуттям, а коли вистачало сили - виливала біль горя на безмовний папір.

Майже два з половиною місяці Леся самовіддано і жертовно рятувала життя друга. Слабка і важко хвора жінка знаходила в собі сили бути опорою для приреченого чоловіка, який вже не вставав із ліжка і майже не говорив. Вона ніби хотіла віддати йому частину своєї життєвої енергії, заховати від біди, яка ставала неминучою:

       Хотіла я тебе, мов плющ, обняти,

       Так міцно, щільно, і закрить од світа,

       Я не боюсь тобі життя оддати,

       Ти будеш, мов руїна, листом вкрита, -

       Плющ їй дає життя, він обіймає,

       Боронить від негоди стіну голу,

        Але руїна стало так тримає

       Товариша, аби не впав додолу...

3 березня 1901 року Сергій Мержинський помер на руках Лесі Українки. Страшенно виснажена і знесилена вона повернулася додому, але нікому не показувала свого горя, не виявляла болю великої втрати навіть перед найближчими людьми. А коли не могла втримати у серці тягара думок і переживань, - писала:

       Уста говорять: "Він навіки згинув!"

       А серце каже: "Ні, він не покинув!"

       Тут, в глибині, і б'ється враз зі мною:

       "Я тут, я завжди тут, я все з тобою!"

 

Слово вчителя

Перше кохання, яке боязко ступило на тінисту терасу в невеличкому містечку Чукурларі, що біля Ялти, де Леся лікувалась, заглянуло в очі, посміхнулось щирою посмішкою і навіки поселилося в серці.

"Це він",- шепотіли її губи. "Це вона", - говорили його очі.

Їм було добре вдвох. Вони часто слухали, як шепотіли кипариси, бився об скелі шалений прибій, стогнали чайки над водою.

Але щастя було коротким. Доля, зле жартуючи, наділила обох не тільки талантом, але й страшною хворобою - туберкульозом.

Із спогадів Лесі Українки:

"Він дивився на мене, як на ікону, як на ту зірку, що раптом скотилася з неба і може ненароком погаснути. Я була для нього ніби з тонкого скла, що може впасти і розбитись, я була вітром, що може вилетіти крізь прочинені віконця і не повернутись, тим дивним світом, що робить людей щасливими".

       ...Тремтять в моєму серці тії квіти,

       Що ти не міг їх за життя зірвати,

       Що ти не хтів їх у труну сховати,

       Тремтять і промовляють враз зо мною:

       "Тебе нема, але я все з тобою!"

 

2. Учениця зачитує уривок з листа Лесі до Мержинського:

"Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів'ялі троянди? Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О, дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу жити. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу, вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди пахнуть, як твої любі листи, мій друже..."

 

Доповідь 3: "Останні роки життя"

Через півроку після смерті Сергія Мержинського стан здоров'я Лесі погіршився. Її життя - це була рвуча боротьба зі смертю - проходило літом на Кавказі, зимою в Єгипті. Чим далі, тим тяжчими ставали для неї ці подорожі. Проте Єгипет добре впливав на Лесю, і її родина робила все можливе, аби вона кожного року їздила туди.

Але сили поетеси поступово згасали. А між нападами хвороби була напружена письменницька праця - поетична творчість, переклади, випробування себе у різних жанрах...

25 липня 1907 року Леся виходить заміж за Климента Квітку, людину, яка через усе життя пронесла любов до Лесі, не бажаючи поєднувати свою долю ні з ким іншим. Леся понад усе цінувала людську гідність і дружбу, і це йшло від батька. Вона ніколи не ставилась зверхньо до людей, була щирою з друзями, цінувала їх.

Але дедалі тяжчим ставав хрест, якого поетеса несла до своєї Голгофи. Та навіть на смертному ложі Леся Українка до останньої хвилини життя не покидала своєї єдиної зброї - поетичного слова.

"Нехай моїм останнім акордом буде молитва до сонця", -  говорила вона.

Леся вірила, що тільки сонячне тепло витіснить із нас дух рабської покори, зла, байдужості, бо ми ті люди, що можуть і вміють цінувати талант, шанувати розум, поважати людську гідність, вірити в торжество справедливості.

1 серпня 1913 року в м. Сурамі (Грузія) зупинилося серце Лесі Українки. Але вічність ще більше висвітлила велич геніальної доньки України. А ці слова безсмертної поетеси можна вважати девізом усього її життя:

       Так! Я буду крізь сльози сміятись,

       Серед лиха співати пісні,

       Без надії таки сподіватись,

       Буду жити! Геть думи сумні!

 

 Слово вчителя

Отже, ми з вами перегорнули основні сторінки життя поетеси, а зараз звернемося до її творчості, зокрема пригадаємо основні мотиви лірики Лесі Українки, повторимо тематику її драматичних творів "Лісова пісня" та "Бояриня".

 

Доповідь 4: "Загальна характеристика лірики Лесі Українки"

Серед поетичної спадщини великої поетеси чимало творів громадянського і політичного характеру. Навіть особистий біль, туга і тривога в її віршах переплітаються з проблемами всієї України. Недарма вже після появи першої збірки віршів Лесі Українки І. Франко писав: "Україна, на наш  погляд, нині не має поета, щоб міг силою і різносторонністю свого таланту зрівнятися з Лесею Українкою". Ці слова справедливі і в наш час, бо в усіх її творах на першому плані завжди постають мужність і оптимізм, віра в себе, свою країну.

Духовна єдність з народом, глибокі національні почуття будили в душі письменниці протест проти соціального й національного гноблення України.

Основні мотиви лірики Лесі Українки:

патріотичні та громадянські;

мотиви молодості й кохання;
вияв палкої любові до рідної землі;
філософські мотиви;
роль і призначення поета та поетичного слова, що яскраво показано в поезії "Contra spem spero!", назва якої в перекладі означає "без надії сподіваюсь".

Леся Українка висловлює оптимістичну віру в своє поетичне покликання. Поезія є особливою і за мотивом, який потім пройде через усю творчість Лесі Українки: людина стає сильною тоді, коли усвідомлює свою відповідальність перед народом. Поезія є своєрідною програмою дій, це гімн життю і боротьбі. Поетеса вірить в перемогу світла над темрявою, добра над злом. Глибина і щирість переживань ліричного героя зробили поезію безсмертною.

Леся Українка в багатьох своїх творах порушувала проблему митця і мистецтва та його ролі в суспільстві. В її поетичній сповіді-вірші "Як я люблю оці години праці" показала, що у праці - щастя й призначення поета. Леся добре розуміла, що поет в Україні повинен бути не тільки глашатаєм, речником народу, а й його проводирем.

 

Доповідь 5: "Лісова пісня" - шедевр української драматургії"

Історія написання п'єси "Лісова пісня" нерозривно пов'язана з так званим грузинським періодом життя поетеси (1908-1913р.р.) Під впливом розлуки з рідним краєм Леся Українка, не маючи змоги через хворобу відвідати дорогу її серцю Волинь, згадала свої ліси і "затужила за ними". Саме ця туга, за словами самої поетеси, і була справжнім імпульсом до створення "Лісової пісні". П'єсу було написано в небачено короткі строки - за 12 днів липня 1911 року.

В основі сюжету драми Лесі Українки лежить соціально-психологічний конфлікт: мрія і дійсність, невідповідність дійсності поетичній мрії героя. Поетеса прагнула показати зіткнення багато обдарованої художньої натури з людською обмеженістю і бездуховністю. Конфлікт розкривається через взаємодію реальних і казкових образів, своєрідне переплетення життя природи з життям людини.

Твір Лесі Українки присвячено проблемі хибного протистояння високих поривів людської душі з болотом буденного існування.

Персонажі драми - це люди і міфічні істоти.

Лукаш і Мавка - образи, які втілюють уявлення поетеси про людину з її непослідовними поривами до духовного красивого життя. Обидва персонажі мають риси вимріяної Лесею гармонійної людини - пристрасної і щирої, здатної відверто виявляти свої почуття і жити в злагоді з природою.

Лише природа, на думку Лесі Українки, може навчити людей, як жити красивим, вільним, духовно багатим життям.

Донька лісу Мавка і селянський син Лукаш, долаючи всі встановлені людьми бар'єри, знаходять щастя у сильному і справжньому коханні. Та Лукашеве щастя недовге. Він був щасливий, поки жив тим, про що душа його співала "виразно-щиро голосом сопілки". Коли ж пішов проти природи, то зрештою втратив радість, любов, життя...

Зрада Лукаша - то передовсім зрада самого себе. Відчуження людини від природи руйнує руйнує її душу, застерігає Леся Українка.

Мавка ж до останнього бореться за щастя, за справжні, великі почуття. Вона проходить через муки забуття, втрачає свій чарівний образ і перетворюється на вербу, але в кінці спалахує раптом давньою красою у зорянім вінку. Любов не загинула, бо Мавка має в серці "те, що не вмирає": духовну велич і нездоланне кохання.

Драма-феєрія Лесі Українки "Лісова пісня" - злет поетичного і драматургічного таланту поетеси.

 

 Слово вчителя

"Лісова пісня", хоч і має елементи казки, насправді - глибокозмістовна, філософська п'єса. Це бездонна криниця з живою водою, яку п'єш і не нап'єшся вдосталь. Її треба читати й осмислювати протягом усього життя, і кожне прочитання відкриватиме нові нюанси думок, раніше не помічені художні деталі, множитиме радість від прилучення до Лесиного шедевру. Для юних читачів "Лісова пісня" - прекрасна казка про любов і зраду, про силу "лісову" і "водяну". Людей з життєвим досвідом драма приваблює глибоким філософським змістом, кличе до гармонії буття, до згоди з власною душею. А для науковців, народознавців цей твір є лабораторією пізнання народної поезії і міфології.

Дослідники літератури назвали цей твір піснею пісень усієї української літератури, мистецьким шедевром, справжнім дивоцвітом...

 

Доповідь 6: "Драматична поема "Бояриня". Любов до рідного краю, туга за ним"

 Останнє десятиріччя 20 ст. повернуло до життя драматичну поему Лесі в Єгипті. Це єдиний твір поетеси, побудований на матеріалі історичної минувшини України, дія відбувається в другій половині 17 ст.

Драматична поема Лесі Українки "Бояриня" мала нелегкий шлях до читача, була опублікована вже по смерті поетеси - в 1914 році. За радянських часів твір було суворо заборонено режимом, тож прийшов до сучасного читача тільки в 1989 році.

Драма "Бояриня" перейнята порівнянням суспільно-політичної атмосфери в Україні й Московщині 17 ст., підкресленням їх очевидних розбіжностей. Виношуючи далекосяжні імперські наміри, Москва дивилася на Україну як на свою перспективну колонію, і де силою, а де підступом дедалі більше обмежувала українську автономію.

Головна героїня драми Оксана, взявши шлюб з козаком Степаном, який став боярином на службі в московського царя, опиняється в Москві. Туга за рідним краєм, за більш демократичним і людяним життям, усвідомлення залежного України, спостереження за тим, як принижує свою гідність її чоловік, прагнучи догодити цареві та московським звичаям, дедалі більше засмучують героїню.

Спочатку Оксана гадала, що крім любові Степана їй нічого не потрібно. Але незабаром чужа сторона починає гнітити молоду жінку. Вона помічає, як її, "хохлушку", зневажають московські боярині, наскільки чужі для неї ті місцеві побут і звичаї. У Москві "якась неволя бусурманська": не смій ні очей підняти, ні розмову підтримати, ні за ворота ногою ступити.

Але найбільше її гнітило, що принижують і зневажають українців. Навіть її чоловік "холопом Стьопкою себе взиває, та руки цареві цілує, як невільник".

Вона поривалася допомогти землякам, та Степан переконав її, що це дуже небезпечно для всієї сім'ї. Свою вимушену бездіяльність Оксана сприймає як зраду.

Душевні страждання, відчуття своєї безпорадності, зрештою, приводять героїню до загибелі. Не менш трагічним є й образ Степана, який обрав шлях пристосовництва, мусив постійно роздвоюватися, аби вислужитися перед царем. У найдраматичніший момент - передсмертну годину дружини душа його ніби оживає, і звучить гірка сповідь:

       Нас доля так уже скарала тяжко,

       що, певне, й Бог простить усі гріхи.

       Хто кров із ран теряв, а ми із серця.

       Хто засланий, в тюрму замкнутий був,

       а ми несли кайдани невидимі.

Слово вчителя

Драму "Бояриня" побудовано на матеріалі української історії. У творі йдеться про добу Руїни і гетьмана Дорошенка. який вів боротьбу за визволення українського народу з-під гніту російського царату та хотів об'єднати Україну. Ці часи були дуже тяжкими для українського народу. Саме тоді розгорталися події "Боярині".

Леся Українка у своїй драмі проводить паралель між долею Оксани та долею України. І молода жінка, і її рідний край змушені були скоритися поневолювачам, хоча й намагалися боротися до останнього. Поетеса зображає трагедію народу, який не зміг залишитися вільним, закликає до боротьби за волю і незалежність.

Твір Лесі Українки не втратив своєї актуальності і в наш час, коли йде розбудова вільної української держави, відроджуються її самобутня культура, мораль, традиції.

 

ІV. Закріплення матеріалу

Літературний диктант

1. Справжнє ім'я Лесі Українки.

2. Літературний псевдонім матері Лесі.

3. Записати назви поетичних збірок Лесі.

4. Вершиною драматичної майстерності Лесі є твір...

5. "Contra spem spero!" українською мовою перекладається...

6. Жанр твору "Лісова пісня".

7. Ім'я головної героїні драми "Бояриня".

8. Слова "Ні, я жива, я вічно буду жити..." належать...

9. Вірш - перша поетична спроба Лесі Українки.

10. Де здобувала освіту поетеса?

11. Дата і місце смерті Лесі.

12. Дата і місце народження поетеси.

(Правильна відповідь 1 бал)

Творча робота

Твір - мініатюра "Сила і велич слабкої жінки. Приклад для наслідування"

 

V. Підсумок уроку

Слово вчителя

Один урок - замало, щоб сказати усе навіть найважливіше про Лесю Українку. Але нашу програму на сьогодні вичерпано. Пора ставити крапку. А перед вами безмежні можливості збагатити себе новими знаннями, надбаннями з чистого джерела душі сильної особистості, гідної людини, громадянина високої життєвої активності - Лесі Українки.

VІ. Оцінювання учнів

 

VІІ. Домашнє завдання

Підготуватися до написання контрольного твору за творчістю Лесі Українки.


Теги: Щегельська Л.І., Леся Українка
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 136/30


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar