| Головна » Українська література |
Мета: дослідити особливості українського національного менталітету на матеріалі поезії В.Симоненка, сприяти осмисленню власної причетності до долі України; розвивати вміння працювати з різними джерелами інформації, критично осмислювати знайдену інформацію; удосконалювати вміння висловлювати грамотно й переконливо свої думки, відстоювати власні погляди. виховувати активну громадянську позицію. Обладнання: портрет письменника, написи на дошці «Трагедія України не в розгулі чужих орд, а в тому, що вона сама не перестала бути ордою» (О.Калита) «Ми повинні бути сильними своєю сучасністю, а не садком вишневим коло хати» (О.Дроздов) Куди йдемо? Який лишаєм слід? Хто пам'ять змив, як дощик акварельку? Все менше рук,що вміють сіять хліб, Все більше рук, що тягнуть все у пельку. (Л.Костенко) Методи та прийоми: слово вчителя, словникова робота, проблемно – пошукові завдання, виступ творчої групи учнів. Тип уроку: урок – дослідження Урок розраховано на 45 хв. Хід уроку І Організаційний момент Учитель наводить вислів американського підприємця Г.Форда: «Зібратися разом – це початок, триматися разом – це прогрес, працювати разом – це успіх». Висловлюється сподівання, що колективна діяльність буде успішною. ІІ Мотивація навчальної діяльності учнів Неодноразово,діти, вам доводилося чути такі фрази, як «Я так вихований», «У нас це прийнято», «Так жили мої предки», «Скажи мені раз, та так,як мовлять у нас», «Свій до свого по своє». Т.Шевченко писав:«На чужині не ті люди – тяжко з ними жити». Тяжко, бо кожен народ має свій менталітет, який засвідчує іншість, інакшість. Кожен новонароджений, який приходить у конкретний етнос, проходить крізь «національні ворота» або національний єгрегор. У момент народження дитина отримує національний код – матеріал (ментальність). Ці записи діють і на клітинному рівні:передають сигнал генам для творення фізичного тіла з відповідним типом, кармою роду, кармою нації. Сьогодні ми будемо досліджувати менталітет рідного народу. ІІІ Повідомлення теми,мети уроку Повідомляючи мету уроку, учитель наголошує на тому, що на учнів чигають такі перешкоди: спокуса ідеалізувати себе, опинитися в полоні певних стереотипів,висвітити питання частково, не враховуючи всіх граней. ІV Організація безперервної пошукової діяльності учнів. Робота над поняттям Учитель: Слово «менталітет» іншомовного походження. З латинської мови воно прийшло до французької. Ви мали завдання вдома дібрати українські відповідники до цього слова. Учні пропонують варіанти: менталітет – спосіб думання, психологічне оснащення, світосприйняття, психологічна спадщина,стиль та тип поведінки,самовияв, комбінація національних рис, національний код – матеріал. Учитель: У сучасного письменника є такі рядки: Який там, в Бога, ще менталітет,- На Україні говорили вдача! Понагородять слів тих, як штахет. Понадають їм імена собачі. Давайте –но, діти,запишемо ще й слово «вдача»до переліку. У процесі роботи, шановні, ви маєте добре подумати й відповісти на низку проблемних запитань: Український менталітет: менталітет проблем чи рішень? Відповіді на питання ми будемо шукати «в зав’язі вірша» В.Симоненка, «поета, який відважився бути не новатором». Давайте – но спробуємо спільними зусиллями змалювати портрет українця. Учениця І: Українець, на мою думку, є генетичним наймитом, який сприймає життя з рабською покорою. Фаталістична приреченість у всій його подобі. Для українця – життя тягар. Ви часто бачите на вулиці усміхненого співвітчизника? Напевно,ні. У В.Симоненка у вірші «47-мий» є такі рядки: А люди йшли байдуже, мов лелеки, Із косами дідівськими на лан, В полукіпках лишали чорні глеки І, зуби стиснувши, «виконували план». Спостерігаємо перегук з поезією Т.Шевченка Село неначе почорніло, Неначе люди подуріли, Німі на панщину ідуть І діточок своїх ведуть. Українців у світі, на жаль, називають не інакше, як «раби оптом і вроздріб». Українці не живуть, вони – існують. «Ми – українці. Наші крила копійка підла заярмила». Учениця ІІ: Для українця,на мій погляд, є характерною така риса, як міфологізація історії. У нас Володимир – Ясне сонечко, Ярослав – Мудрий, Олег – син Перуна, Богдан Хмельницький – український Мойсей. Ми не можемо говорити без зайвого пафосу. Проти цього пафосу,національних міфологем В.Симоненко повстає у вірші «В букварях ти наряджена і заспідничена». Зачитаю уривок (звучить уривок) Учениця ІІІ: На продовження сказаного я хочу відзначити,що для українців характерне загравання з етнічними темами. Справа в тім, що традиційність не полягає в умінні співати колядки за гроші, водити гаївки на п’яну голову чи одягати вишиванку на всі випадки життя. Я цілком погоджуюся з думкою журналіста Остапа Дроздова: «Український національний костюм повністю дискредитований. У вишиванці йти в Оперу на Ріголетто – це жахіття». Йому ж належить не менш цікава думка: «Чим менше влада може розповісти про свої досягнення, тим більше вона про історію народу». Звичайно, «історія – коріння:чим глибше, тим міцніше стоїмо», але іноді ми справді перегинаємо палку. Я хочу зачитати вірш В.Симоненка «Мій родовід» (звучить вірш). Учениця ІV: Українці живуть одним днем. У них немає стратегії. Не мали стратегії князі (знищували один одного в міжусобних війнах), не мав стратегії Богдан Хмельницький, коли після тріумфально походу на Варшаву повернувся до Києва, не мала стратегії Центральна Рада (автономія чи незалежність?). Саме на Україні з’явився вислів «нацарювати 100 карбованців і втекти». Немає стратегії і відповідальності за свої вчинки. Ліна Костенко писала: «Ми – унікальна нація. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є! Ми – нація на атомному підогріві». Я процитую вірш В.Симоненка «Варвари»(звучить вірш) Учень V: Я б сказав, що українці – наївний народ. Вони все сприймають за чисту монету, критично не аналізуючи. В Україні катастрофічно мало людей глибокого аналітичного розуму. Нерідко елементарні істини людям нікому розтлумачити. Ми є посудинами для чужих думок. Ще Т.Шевченко дорікав: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя». У В.Симоненка є вірш «До папуг». Послухайте,будь ласка(звучить вірш). Я частково спробую відповісти на запитання поета. Справа в тім,що що роками, століттями винищувався український генофонд, по – друге,в радянській школі не вчили мислити. Сьогодні теж спостерігається «баранізація суспільства». Документ про освіту при бажанні можна купити. Саме в наші часи зявився вислів «таракан з дипломом звіроящера». Учениця VI: Українці не мають єдності. Є такий вислів: «Навіть одна ниточка може втримати людей разом, коли кожен перестане тягнути канат у свій бік». Спостерігаючи за співвітчизниками, я часто бачу їх ненависть один до одного, заздрість, коли хтось успішніший, талановитіший,розумніший. Як кажуть у народі, «вони нам такі рідні: як наш батько горів, то їх батько руки грів». Василь Симоненко написав вірш «Я».Зачитаю уривок (звучить уривок з вірша). Ми здатні знищити співвітчизника, але стелемося перед іноземцями. Учень VII: Українці – люди фрази, а не дії. Саме нашим народом створено прислів’я на зразок: «Доки грім не гряне, дядько не перехреститься», «А я сиджу собі на печі і грію плечі», «Дядьку, село горить! – А я піду в друге». Розмірковувати ми вміємо (Говори, Грицю,легше тобі буде), діємо рідко. Учениця VIII: Українці споконвіків ненавидять свою владу і не довіряють їй. У В.Симоненка є вірш «Монархи»,послухайте, будь ласка, уривок. Як казав сучасний поет І.Павлюк, «і я на владу таку плював з високих сосен Полісся». Учень IX: Українці мають занижену самооцінку. Вони постійно на щось нарікають. Національне страждання возведено в культ. По телебаченню постійно звучить фраза «Ми вимагаємо». Ми не повинні вимагати, а повинні створювати, брати відповідальність за себе: я сам про себе подбаю. Це називається самодостатністю. У Богдана Жолдака,відомого українського письменника, є такий влучний вислів: «Українська нація найбагатша на таланти, але найбідніша на їх реалізацію». Чому так? Бо недооцінюємо часом себе, оглядаємось: а що про мене скажуть? Українці не можуть сприймати талант як дар. А іноді вони гублять талант, бо він не приносить грошей. Хоча є щасливі винятки. Хочу прочитати вам вірш В.Симоненка «Перехожий»,що присвячений геніальній поетесі Л.Костенко. Учень Х: Українці спіймані на вудку комфорту. Погляньте на сучасних дітей. Вони - споживачі. Нерідко в cім’ях жінка сповідує таку філософію: «Яка найважливіша риса в тата? Його зарплата. Якщо ж уменшиться зарплата? Не треба нам такого тата!» Як казав Д.Донцов: «Наші ідеали не сягають вище корита й жолоба».
Учень ХІ: На мою думку, значна частина українців зневажливо ставиться до власної мови. Навіть є така усмішка: мовляв, яка мова найважча: іврит чи китайська? Українська, бо половина українців не можуть її вивчити. Як казала сучасна письменниця А.Багряна, «як зараження крові: «Кто послідній? Кто пєрвий?» Коли зраджують мову – не витримують нерви». В. Симоненко був плекальником рідної мови. Хочу процитувати його вірш «Мова» (звучить вірш). Учитель: Шановні, я рада, що ви підходите до змалювання образу українця критично, але хотілося б почути і про позитивні риси нашого народу. Учень ХІІ: Я хочу виділити таку хорошу рису українця як потяг до краси. З давніх – давен українець любив одяг прикрашати вишивкою, оздобою. А наші сади й квітники! А наші рушники, де кожен – витвір мистецтва. У В.Симоненка є мініатюра «Вишивальниці». Я дуже хочу вам її прочитати. Вигаптуй на небо райдугу – доріжку, Простели до сонця вишивку – маніжку, Щоб по тій доріжці з лебедями – снами Плавати до щастя білими човнами. Вишивка – то оберіг. Ви знаєте, що в Києві щорічно проходить парад вишиванок, яким керує Олег Скрипка. Захоплююче видовище. Я теж вишиваю. Хочу показати вам свої роботи. Учень ХІІІ Ментальність будь – якого аграрного суспільства базується на архетипі землі. Хлібороби – люди відкриті, прагматичні.Дослідники навіть відзначають, що ми – нація «інь» - мяка, романтична, жіночна. Мені сподобався вірш В.Симоненка «Косар», у якому він оспівує хлібороба: щирого, дбайливого (звучить вірш «Косар»). Учень ХІV: Українці – це нація, яка вміє посміятися. Гумор – це ознака обдарованості. Ще Плутарх стверджував, що жарти краще розкривають вдачу людини, ніж битви. Про своє безталання українці жартують: «До нашого берега завжди припливе як не кізяк, то тріска». Про свою бідність жартують так: «Помоліться, українці, за творця «Мівіни», бо якби не ця людина, вмерло б півкраїни». Сам В.Симоненко, як типовий українець,знав гумор і вмів приперчити словечком. У п’ятому класі ми вивчали віршовану казку «Цар Плаксій та Лоскотон». Образ Лоскотона дещо схожий на В.Симоненка Мав він вдачу теплу й щиру, Ще й лукавинку в очах. Він як прийде,залоскоче, То сміється,хто й не хоче. Тільки де він появлявся, Зразу плач там припинявся. І приходив до усіх Голосний та щирий сміх. Учень ХV: Українці - патріоти. Вони люблять свою державу. Я прочитаю вам поезію В.Симоненка «Лебеді материнства». Учениця ХVI: Наш народ дуже співочий, він склав найбільшу кількість народних пісень (за підрахунками ЮНЕСКО 200 тисяч ). Я хочу заспівати вам пісню «Сіла птаха» (звучить пісня). Учитель: От ми й змалювали портрет типового українця. Звичайно, на вичерпність не претендуємо, оскільки урок добігає кінця. Чи вдалося вам, шановні, знайти відповіді на проблемні запитання, які звучали на початку уроку? V Підсумки уроку (рефлексія). Учні озвучують відповіді. 1 Український менталітет – менталітет проблем. 2 Серцевина національного менталітету – відкритість, наївність. 3 «Щоб стати європейцем, треба спершу стати українцем». Учитель: Є така усмішка: 70% українців живе у стресі. Решта живе в Італії, Іспанії,Португалії. Я вам, шановні, зичу жити в рідній країні в стані гармонії і задоволення собою. Менталітет змінюється дуже повільно. Сподіваюся, що ваші діти матимуть менталітет рішень. VI Домашнє завдання. Прокоментувати (письмово) вислів В.Шкляра «Мені потрібна країна в межах моєї мови».
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |