Головна » Українська література

Урок позакласного читання «Теплий край поезії А. Качана» з української літератури в 6-7-х класах

Серед інших видів читання позакласне читання є унікальним у формуванні читача, який самостійно набуватиме необхідних знань через «спілкування» з автором твору, художнього і особистісного розвитку, громадянського і духовного становлення підростаючого покоління. Головна його мета – вчити учнів правильному, виразному читанню, привчати до книги, як до джерела знань, розуміння тексту, розвивати мову і мислення.

Книга, як ефективний засіб передачі інформації, слугує людям, полегшуючи процес пізнання навколишньої дійсності. Нині, коли незрівнянно зросла роль таких засобів масової інформації, як радіо, телебачення, Інтернет, книга втрачає своє значення. Інтерес дітей до читання значно знизився. Тому, щоб забезпечити інтелектуальний розвиток школярів, необхідно виховувати читацьку культуру учнів, любов до книги. Вчитель зобов’язаний так використовувати дитячу художню книжку, щоб реалізувати одразу кілька цільових настанов – інформувати, розвивати, виховувати, розважати.

Розробка уроку дає можливість учителю відійти від шаблонів у проведенні уроків позакласного читання, повніше виявити емоційні враження учнів від прочитаного, здатність до співпереживання, вміння отримувати естетичну насолоду.

Зустріч з книгою – це духовна праця. Тому вчителю потрібно організувати її так, щоб  вона принесла якнайбільшу користь. Слід пам’ятати настанови В.О.Сухомлинського: «Читання як джерело духовного збагачення не зводиться до вміння читати, з цього вміння воно тільки починається... Читання – це віконце, через яке діти бачать і пізнають світ і самих себе.»

 

Тема уроку:    Теплий край поезії А. Качана 

Мета уроку:   навчальна: пропагувати читання сучасної літератури для дітей та юнацтва; познайомити учнів з життєвим та творчим шляхом А.Качана; закріплювати знання з теорії літератури;

розвивальна:  розвивати пам'ять, логічне мислення, творчий потенціал, кмітливість,  вміння систематизувати та аналізувати; створити умови для розвитку інформаційної, соціальної та комунікативної компетенцій;

виховна:  виховувати вдумливого читача, шану й любов до української літератури, до Батьківщини, до культури; прищеплювати риси доброти, чуйності, порядності, інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку: урок – знайомство “Позакласне читання в 6класі”

Обладнання:  виставка книг А.Качана, фотографії, презентації: «Життєвий і творчий шлях А.Качана», «Польові квіти Миколаївщини»,комп’ютер, папки самоосвіти, дитячі малюнки, аудіозапис пісні  «Ліниві вареники» (виконавець - гурт «Кроки», музика Ю. Шутенко).

 

                                          ХІД УРОКУ:

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Я рада вітати всіх присутніх у класі.

Доброго ранку! Доброго дня!

Доброго — вчора, сьогодні, щодня...

Хай не псується годинник на вежі.

Хай буде все на землі, як належить:

Сонце — як сонце, літо — як літо,

Дощик — як дощик, діти — як діти.

Кожному дому щастя бажаю.

Маку — цвітіння, житу — врожаю,

Небові — миру, голубу — неба,

Кожній дитині — всього, що треба.

Хай усміхаються діти щодня.

Доброго ранку! Доброго дня!

Цими словами запрошую вас до співпраці.

 

ІІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ УРОКУ

Учитель: Тема сьогоднішнього уроку – «Теплий край поезії А. Качана».На уроці звучатиме поезія нашого земляка. Хотілося б, щоб вірші, які прозвучать, дали вам духовну поживу, щоб у ваших думках не було місця злу, жорстокості, нікчемності. Ми спробуємо навчитися перейматися настроями ліричного героя, роздумами і пошуками істини поета. А те, що найбільше припаде до душі, взяти із собою в життя. Ваше завдання – осмислити матеріал, визначити, які проблеми порушує автор у творах.

 

ІV. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ УРОКУ

І. ІНСЦЕНІЗАЦІЯ

Сашко (позіхаючи): Ото нудота! Телевізор зламався – і нема чим зайнятися…  Тепер чекай, доки його відремонтують.

Вбігають діти-читці, серед них Мишко і Тетянка.

Мишко: Сашко! Гайда гуляти!

Сашко: Не хочу…

Тетянка: Ти й досі біля телевізора сидиш? Адже він не працює!

Сашко: Ну то й що?

Мишко: Ох, і нудний ти, Сашко! Певно, наївся лінивих вареників.

Сашко: Яких ще там вареників?

Мишко: Лінивих!

Діти читають та показують пантоміму «Ліниві вареники».

Читець 1:    Еники-беники, еники-беники,

                      Мама зварила ліниві вареники.

                      Мурка з-під столу нявкнула: «Няв!»

                      Я їй лінивих вареників дав.

Мишко:       Боже мій милий, що з нею сталось:

                       Мурка весь день по підлозі качалась.

                       Потім заснула біля дверей

                       І перестала ловити мишей.

Читець 2:     Еники-беники, еники-беники.

                       Знову зварили ліниві вареники.

                       Я у вітальні друзів зібрав –

                       Миску лінивих вареників дав.

Тетянка:        Боже мій милий, що з ними сталось!

                        Ми цілий день по вітальні валялись:

                        Хто на дивані, хто на стільці,

                        Хто із виделкою в лівій руці.

Усі разом:     Сном непробудним ми всі спимо,

                       В школу не ходимо й бурмотимо:

                       «Еники-беники, еники-беники,

                       Мама зварила ліниві вареники…» (Сміються)

Звучить пісня «Ліниві вареники» (виконавець гурт «Кроки»,

музика Ю. Шутенко).

Сашко (ображено): От, іще сміються! І взагалі,  хто ви такі?

Мишко:          Ми – діти дядька Качана!

Тетянка:         Мені вночі при світлі люстри

                         Приснилась дивна дивина,

                         Що діти, знайдені в капусті,

                         Це діти дядька Качана.

Всі разом:       Отож  скажу не для реклами –

                           Усі ми родичі із вами.

                           Якщо, можливо, не по крові,

                           То по співучій нашій мові.

Учитель:  Діти, не кожен талант здатний так відкритися людям, як земля небу. Доходжу думки, що секрет Анатолія Леонтійовича  Качана криється у світлі того домашнього вогнища, в якому причащалася його юна душа, у маминій пісні і батьковій волі, у благословенні білої вишні, яка від колиски навчила дитину дивитися на людей і на зорі через свій пречистий цвіт. Думаю,  всім буде цікаво дізнатися про нашого земляка  Анатолія Леонтійовича  Качана.

ІІ. ПРЕЗЕНТАЦІЯ ПРОЕКТУ «ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ АНАТОЛІЯ  КАЧАНА»

   Учень:  На початку сімдесятих років минулого століття розпочав свій шлях в українську літературу Анатолій Леонтійович Качан, один із провідних дитячих письменників України, лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Лесі Українки, лауреат літературних премій імені Миколи  Трублаїні, імені Віктора Близнеця “Звук павутинки”, імені Бориса Нечерди,  лауреат мистецької премії “Київ” імені Євгена Плужника, кавалер Міжнародного Академічного Рейтингу “Золота Фортуна”. У літературу Анатолій Качан прийшов із благословення Наталі Забіли, яка рекомендувала молодого поета до вступу в Спілку письменників, прийшов досвідченим педагогом і дитячим психологом, який прекрасно знає, що дитяча література відрізняється від літератури для дорослих лише вмінням письменника розуміти вікові  особливості своїх читачів і задовольняти їхні вікові потреби. Тому багато років у своїх книжках поет разом із читачем крокує сходами дитинства, опановуючи всі жанри дитячої віршованої книжки.

Учень:  Життєва і творча дорога Анатолія Качана розпочиналася на півдні України у селі Гур'ївці Новоодеського району, що лежить у пониззі Бугу, на Миколаївщині.  Народився Анатолій Леонтійович 16 січня 1942 року, дитячі роки минули в сусідньому селі Новопетрівському. Коли підріс, любив слухати батькові оповіді про те, як колись, ще до війни, у їхній МТС на ланах золотої пшениці знімали славнозвісний кінофільм І. Пир’єва «Трактористи.  (Донині на полях місцевого Гур'ївського колгоспу на постаменті височіє пам’ятник трактору, що є символом важкої праці аграріїв). Від батька взяв відчуття землі, селянську мудрість і спостережливість. А від матері, чия пам'ять зберігала безліч усіляких пісень, переказів, бувальщин, — доброту й любов до слова.

 

 Учень: Після закінчення школи Анатолій працював радіомонтером, а пізніше навчався в Одеському університеті на філологічному факультеті. Учителювати довелося в незвичайному місті Вилкове, що за десять кілометрів від Чорного моря «розсипалося» в гирлі Дунаю на острівцях, порізаних численними каналами й протоками. Це місто називають ще українською Венецією: тут люди живуть прямо «на воді», а за автобуси і трамваї їм правлять звичайнісінькі човни. І хоч Анатолієві річкова стихія була знайома з дитинства, однак він довго не міг звикнути до такого. Замість прогулятися вранішніми міськими вулицями молодий учитель повинен був добиратися до школи різними протоками на старенькій плоскодонці.

   Учень:  Анатолій Качан був військовослужбовцем у Криму, коресподентом обласної молодіжної газети, редактором видавництва „Маяк” в Одесі. З 1970 року живе в Києві. Протягом тривалого часу працював у популярних дитячих журналах „Піонерія” (нині „Однокласник”), „Барвінок”, „Соняшник”, „Малятко”. З 1995 року- на державній службі в Міністерстві інформації України,  у Комітеті з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Нині – голова комісії з дитячої літератури Національної спілки письменників України, очолює творче об’єднання дитячих письменників Київської організації НСПУ.

  Учень: Як дитячий письменник Анатолій Качан дебютував у 1970 році. Автор багатьох поетичних  книжок із маркою видавництва „Веселка”: „Джерельце” (1975), „Ворота міста” (1977), „Берегові вогні” (1979), „Колос наливається” (1981), „Зелений промінь” (1983), „Світанок року” (1986), „Прощання з літом” (1991), „До синього моря хмарина пливе” (2001), «Хвиля хвилю доганяє» (2007), «Листи з осіннього саду» (2012). У творчому доробку письменника – пісні, написані у співавторстві з відомими українськими композиторами, пісенний засів Анатолія Качана став окрасою репертуару не лише відомих професійних майстрів, а й численної армії самодіяльних митців.

Учень: Анатолія Качана називають співцем моря та степу. Письменник не просто закоханий у пахощі нашого рідного південного Степу, Моря і Слова,  а як маг-чарівник, він творить дива зі Словом. Воно в нього виблискує неповторністю, має здатність запалити іскру Божу в дитячих серцях. Степ і море дуже схожі. Там і там — безкрайній обшир, далеко видно. Море котить сині водяні хвилі, степ, оброблений хліборобами, — жовті пшеничні. Негода на водній гладіні знімає міріади бризок, у степу ж вітер підмітає пісок, підбирає сухий курай, підносить до неба завісу з пилу. Зрештою, на пологих берегах степовий безмір плавно переходить у морську безкінечність. Така лінія кордону між землею і водою збуджує нашу думку, викликає високі філософські мислі.

ІІІ. ЛІТЕРАТУРНА ХВИЛИНКА

Опрацювання Пам’ятки декламатора. (Папки самоосвіти)

Читання «ланцюжком»  поезій «Пісні степу», «До синього моря».

ПІСНІ СТЕПУ

Ходить сонний ранок по траві

І вітає квіти степові:

Ковилу, горицвіт, воронець,

Молочай, волошку і чебрець.

А вгорі над нами – ось поглянь:

Будить жайвір піснею катран,

Залізняк, безсмертник, деревій,

Материнку, м’яту, звіробій.

Ллється пісня з неба до землі,

До гнізда, де жайвори малі,-

Щоб тоді, як виростуть вони,

Не забули батьківські пісні;

Щоб тоді, як полетять на Крим,

Не співали голосом чужим.

Ці небесні співи, синя вись

В мою душу теж перелелись.

Тільки як мені цю благодать,

Як це хвилювання передать?..

Я прийшов додому, фарби взяв,

Жайвора і степ намалював,-

Степ, який піснями навесні

Розбудив художника в мені.

 

ДО СИНЬОГО МОРЯ

Піднявши на щоглі вітрило нове,

До синього моря хмарина пливе.

На свіжому сіні лежу я в лугах

І заздрю хмарині в ясних небесах:

Хмарино, хмарино, я теж би хотів

Побачити море хоч раз у житті…

Як жаль, що над морем вже стільки років

Без мене моргають вогні маяків.

Як жаль, що до моря усі ці роки

Без мене несли свої води річки.

Без мене впадають у море й тепер

І тихий Дунай,  і Дніпро, і Дністер.

Без мене до моря і вдень і вночі

Летять восени журавлині ключі.

Без мене, без мене, без мене туди

Пливуть кораблі та біжать поїзди.

Я радий, хмарино, що зможеш хоч ти

Під білим вітрилом до моря дійти,

Скупатись у хвилях морських, а тоді

Набрати з лиману м’якої води…

У цій дивовижній мандрівці-плавбі

Попутного вітру бажаю тобі!

А будеш в Одесі, про мене згадай

І Чорному морю привіт передай.

Скажи, хай чекає на мене в порту.

Коли я там буду? Коли підросту.

 

ІV. РОБОТА НАД ЗМІСТОМ  ВІРШІВ

 

- Яку думку висловив поет у вірші «Пісні в степу»?

- Як ви розумієте вислів «Ці небесні співи, синя вись

  В мою душу теж перелелись»?

- Знайдіть всі образні вислови, що описують чарівний степ (метафори, епітети, інверсії).

- Яке значення має символічний образ степу?

- Про що спонукає замислитися ця поезія Анатолія Качана?

- Які степові квіти названо у цій поезії? А ви полюбляєте які квітки? Чому?

 

V. ПРЕЗЕНТАЦІЯ ПРОЕКТУ «ПОЛЬВІ КВІТИ МИКОЛАЇВЩИНИ»

 (Ковила, горицвіт, воронець, молочай, волошка, чебрець, катран, залізняк, безсмертник, деревій, материнка, м’ята, звіробій.)

 

VІ. СЛОВНИКОВА РОБОТА (Папки самоосвіти)

 

Катран – рослина степів або напівпустель родини хрестоцвітих, що має велике листя і багато білих квіток. (на Новоодещині  - перекоти-поле, курай).

Слово поезія - від латинськогo poesis, що означає творчість.

Поезія - це твори, написані у формі віршів, віршована творчість.

Вірші бувають епічні (від грецького слова епос —розповідь) і ліричні (від грецького ліра -музичний інструмент).

В епічних віршах розповідається про якусь подію, про вчинки героїв.

У ліричних - автори передають власні почуття, викликані якоюсь подією, чи явищем природи.

Ліричний герой – особа, думки і почуття якої        виражаються у ліриці).

Які власні почуття намагається передати автор поезії «До синього моря»?
    Якими ознаками наділено хмарину у вірші?

-    Хто такий ліричний герой?

-   Чи присутній у цьому вірші ліричний герой?  Розкажіть про його внутрішній світ, прагнення.

Які зорові  образи, пов’язані із морем,  використовує автор у поезії?

- З яких джерел черпав творчу й життєву снагу поет?

-  У чому секрет популярності його творів? Звідки оті безмежні щедроти? Може, це вроджений поетичний чи артистичний талант? 

Учитель:   У Анатолія Качана багато віршів про південний край України, де сонце переливає своє проміння у хліб, кавуни та виноградні грона, сині води моря зустрічаються із зеленими хвилями степу, а берегові вогні маяків перекликаються із посивілими від полину і часу курганами… А чому на тільниках моряків сині та білі смуги?

Учень:          Ось зійшли на берег браві моряки –

                       На вітрах засмаглі, горді і стрункі.

                       В моряків ще грає море у очах,

                 І синіють смужки неба на плечах.

                 Звідки повернулись ці морські орли?

                 Сині смужки неба де вони взяли?

                  Мабуть, морякам цим плавать довелось,

                  Там, де синє море з небом обнялось.  («Хвилювалось море»)

Учитель:  Немає нічого несподіваного в тому, що у більшості поезій Анатолія Качана з’являється образ Чорного моря.  Адже з морською столицею України пов’язані студентські роки автора, тут розпочиналася його творча дорога. До того ж А. Качан чи не єдиний у сучасній дитячій літературі письменник, який упродовж багатьох років розробляє мариністичну тематику. Про це свідчать уже самі назви його книжок: «Берегові вогні», «Живу я біля моря», «До синього моря хмарина пливе», добірка творів у «Антології української морської поезії».  І цього разу поетичній мариністиці присвячено окремий розділ «Всі дороги ведуть до моря», дійовими особами якого стали моряки, водолази, рибалки, персоніфіковані маяки, портальні крани, чайки-лоцмани, що з радісними криками ведуть кораблі до рідного причалу.

 

VІІ. КОНКУРС ЧИТАННЯ ПОЕЗІЙ

 

Читання як «ДИКТОР»

«СИНІ ДНІ»

 Море, скажи нам,

           як тебе звуть?

Звуть мене Чорним

           За люті шторми.

Чом же ти, море,

            синє в ці дні?

Синє, бо небо

          скупалось в мені.

 Синє тому,

                що зацвів і запах

 Синій бузок

                 на моїх берегах.

«ЧАЙКИ»

Ще берега матросам

Не видно з корабля,

А чайки стоголосо

Кричать: »Земля! Земля!»

До самого причалу,

Ще жде гостей давно,

Як лоцмани бувалі,

Ведуть вони судно.

ТАЄМНИЦЯ СТАРОГО МАЯКА

Цей берег, де світить сигнальний вогонь,
Я знаю, як лінії власних долонь.
На березі цьому багато вже літ
Маяк-чорноморець в дозорі стоїть.
Вертаючи з мандрів навколо землі,
Гудками вітають його кораблі.
Як вірного друга, шанують маяк
Рибалки, поети і кожен моряк.
Мартин маякові махає крилом,
Дельфін із води салютує хвостом.
Та іноді чайка сюди приліта
І жалібно скиглить, немов сирота.
Десь там у намулі, десь там біля скель
Лежить затонулий морський корабель.
Його не тривожать ні шторм, ні туман,
Там риби - матроси, а краб - капітан.
Бурчить капітан той: «Ой жаль мені, жаль,
Добро пропадає, іржавіє сталь...
Штурвал корабельний, гвинти і вали
Морською травою давно заросли.
На щоглах погасли вогні-ліхтарі,
В намулі загрузли важкі якорі.
В каютах, де жарти дзвеніли і сміх,
Живуть черепахи  і спрут-восьминіг.
А ще в тім ковчезі притулок знайшли
Бички, хвостоколи,  дві риби-пили...»
Хвилюється море, хитає причал
І котить на берег стотонну печаль.
Вдивляється в море маяк з висоти,
А місяць-дозорець обходить пости.
І чути до ранку у тиші нічній,
Як важко зітхає за кимось прибій,
Як стогне маяк у туманній імлі
І никне із жалю трава до землі.

 

Учитель: Що таке щастя? Які моменти життя, на вашу думку, можна назвати щастям? Чи відноситься до таких моментів дитинство? Чому?

Чи можна назвати дитинство «хвилиною щастя» людського життя?

Чи варто цінувати кожну хвилину життя?

 

VІІІ. ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ

Доповнення вилучених слів із авторських рядків

Учитель:     Значне місце у творчому доробка нашого земляка відведене також творам, які можна віднести до жанру сучасної етнопоезії: модернізовані вірші-безконечники («Через річку їхав грек», «Ліниві вареники»), творчо переосмислені на новий лад жниварська пісня («Дивувалися ліси»), замовляння («Проростай, зерно»), загадки, заклички.

Допоможіть знайти відповідні слова, які випадково загубилися у своєрідній загадці-забавлянці, де незрозуміле слово легко прочитується у зворотному напрямку — і матимемо вірш-діалог із запитанням і відповіддю:

«— Любі діти, хто із вас

 Знає, що таке и к н а с?

  — Це у нашої Оксанки

 Пере-кину-лися с а н к и».

 

Гра із словами двійниками

***

У квітнику у мене

Росте трава зелена.

Якщо траву цю м’яти,

Відчуєш запах м’яти.

            ***

Кіт вночі ходив на гульки

І набив на лобі гульки.

            ***

Веде нас стежка лісова

До дуба, де живе сова.

В такі погожі, ясні дні

Сова в дуплі сидить на дні. 

            ***

Квіти в’януть у вазі,

Майте це на увазі.

           ***

На червоній горобині

Чути співи горобині.

 

Гра зі словами-перевертнями

Учень:    Затих наш клас,

Бо на урок

Прийшов до нас

Козак з казок.

Козак з казок

Нам бив чолом,

А кінь –

 Копитом під вікном.

Козак з казок

На кобзі грав,

А кінь іржав

І гарцював.

Хто ж цей козак?

А пригадай.

Звичайно, це –

Козак… (Мамай).

 

Відгадування звіршованої загадки

Жаболов  (Загадка)

Учень:  В жабуринні жаболов
Жабу упіймав,
До гнізда відніс і знов
Полетів на став.
Ось уже він біля верб,
Ось до рогози
Почалапав і завмер
На одній нозі.

Бац! — і знову жаболов
Жабу упіймав,
До гнізда відніс і знов
Полетів на став.
Ось уже він біля верб,
Ось до рогози
Почалапав і завмер
На одній нозі.

Бац! — і знову жаболов
Жабу упіймав,
До гнізда відніс і знов
Полетів на став...

І так далі, без кінця.
(Лелека— чорногуз— бусол).

ІХ. ЗАХИСТ УЧНЯМИ ВЛАСНИХ  МАЛЮНКІВ

Х. СТВОРЕННЯ  «СЛОВНИКА ТОПОНІМІЧНИХ АСОЦІАЦІЙ МИКОЛАЇВЩИНИ»

Південний Буг, Кодима, Чичиклія, Синюха, Корабельна, Мертвовод, Гнилий Єланець, Інгул,Миколаїв,Ольвія, ландшафтні парки: «Кінбурнська коса», «Гранітно-степове Побужжя», «Типігульський», «Приінгульський», «Єланецький степ», Національний природний парк "Бузький гард".

 ХІ.ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: доповнити «Словник топонімічних асоціацій Миколаївщини».

ХІІ. ОЦІНЕННЯ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ

ХІІІ. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель: У чому ж секрет справжньої поезії? Мабуть, у тому, щоб побачити у звичайному незвичайне. Анатолію Качану це вдається. Вік йому — не завада. Як і раніше, з’являються відточені рядки його поезій, статті, інтерв’ю. Як і раніше, він частий гість у школах, ліцеях, студентських аудиторіях, учасник заходів на підтримку дитячої літератури. Нещодавно він побував на своїй Миколаївщині, де взяв найактивнішу участь у Другому турнірі шахопоезії, присвяченому пам’яті Миколи Вінграновського. Столичний гість відвідав і своє рідне село, якому присвячені такі рядки:

«На порозі села степового,

 У зеленому храмі його

 Помолюся Південному Богу

 За столицю дитинства мого».

Столиця мого дитинства… Зі слів автора: «Та була і залишається в моєму житті ще одна столиця – столиця дитинства. Це село Новопетрівське, що розкинулося на лівому березі річки Південний Буг, неподалік від міста Миколаєва, де майстри корабельної справи змушуюсь сталь плавати на воді. Саме із цього села, де й досі ще не перевелися колоритні козацькі прізвища, я виніс найяскравіші враження, які не втратили своєї принадності і сьогодні.    ….Навіщо я вам все це розповідаю? Лише для того, щоб ви дорожили кожним днем, цінували кожну мить свого дитинства, коли все в навколишньому світі бачиться і сприймається ніби крізь магічний кристал. Те, що саме винесете ви з дитинства, матиме виняткове значення в майбутньому. Можна сказати так:  якщо вдалося дитинство – вдалося і все життя.»

Діти, дорожіть кожним днем, цінуйте кожну мить свого дитинства!!!

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1 Качан А. Осінні поля: [добірка віршів] // „Веселка”. Антологія

української літератури для дітей. [У 3т.]. Т. 2. Поезія / упоряд.

Б. Й.Чайковський. – К.: Веселка, 1984. – С.462-464.

2. Качан  А. Проростай, зерно:[добірка віршів] // Дивосвіт „Веселки”.

Українська література / упоряд. Б. Й.Чайковський. – К.: Веселка, 2005. –

 С.490-494.

3. Качан  А. Дрізд і голуб //Кращий подарунок: загадки, вірші,оповідання. – Х.: МОСТ-Торнадо, 2002.– С. 255-256.

4. Качан А. За двома зайцями:[добірка віршів] // Знами весело усім. –

Х.:Сінтекс, 2007. – С. 8-19.

5. Качан  А.Забіліли сніги // Чарівні пори року: хрестоматія для позакласного читання. – Донецьк: БАО, 2004. – С. 389.

6. Качан, А. Зустріч // Зимонька-снігуронька: вірші, оповідання /2002. – С. 13.

7. Качан,А. Насуваються холоди:[добірка віршів] // Найкраще: навч.

посібник / упоряд.: А. І. Мовчун, Л. І.Харсіка. – К.: АВДІ, 2008. – С. 205-211.

8. Качан А. Листи з осіннього саду: лірика, ігрова поезія / А. Качан; худож. К. Т. Лавро. — К.: Веселка, 2012. — 64 с.: ілюстр., портр. — (Українській дитині).

 

 

                                                                                         ДОДАТОК №1

Пам’ятка декламатора
1. До читання напам’ять повтори про себе текст вірша.


2. Перед тим, як декламувати, займи зручну й правильну позу (стань рівно, розправ плечі, набери потрібну кількість повітря).

Для впевненості на початку читання можеш дивитися періодично на двох-трьох учнів, з якими товаришуєш (щоб відразу не знітитися), а згодом, оволодівши ситуацією, слід розсіювати свою увагу по всьому класу.

3. Назви автора й твір, який читатимеш.

4. Читання вірша можеш супроводжувати жестами, проте рухи рук мають бути стриманими, не втомлювати й відволікати слухача.

5. Не поспішай під час читання, набирай повітря рівними частинами під час пауз.

6. Декламуючи, уявляй картини, які озвучуєш, і з відповідним темпом і настроєм передавай їх.

7. Не варто занадто голосно читати вірш, оскільки майстерність у читанні художнього твору визначається передусім темпом, інтонацією, дотриманням пауз, настроєм, а також мімікою, жестами та ін.


Теги: качан, Потапенко Л.М.
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 378/28


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar