Головна » Українська література

Урок народознавства „Стрітення Господнє”

Мета уроку. На матеріалі етнографії, історії, краєзнавства, релігієзнавства та фольклору розкрити зміст свята Стрітення Господнього.. поглибити знання учнів про це свято, традиції та звичаї, пов’язані зі Стрітенням. Прищеплювати любов до народної моралі, рідної мови. Виховувати у дітей найкращі людські риси, вміння розкрити їх, морально -  етичні риси, почуття патріотизму, любов до витоків наших пращурів, духовність.

Тип уроку. Урок  – дослідження з елементами тренінгу.

Обладнання. Мапа України, «сонечка» для створення психологічного портрету людини, Стрітенська атрибутика: свячена вода, стрітенська свічка,  малюнки дітей, презентація до уроку, тістечка «жайворонки» для зустрічі Весни.

 

Підготувала і провела

учитель українознавства

 Прилуцької ЗОШ І-ІІІ ст. №3

імені С. Г. Шовкуна

Ожгихіна Світлана Василівна

 

Стрітення Господнє,

Зима з Весною зустрічаються

 

В кабінеті запалено свічки, створена таємнича – фантастична атмосфера. Діти в українських костюмах сидять за столами. Звучить тиха класична музика, яка налаштовує всіх на незвичайні  події. Входить вчитель, тримаючи в руках скриньку.

(Інтерактивна дошка. Слайд № 1,2)

1. Таємничо – чарівна хвилинка.

-          У мене в руках чарівна скринька. У ній – найцінніший скарб планети Земля. Хто з вас хоче його побачити, може зазирнути, але поки що не розповідати, кого він там побачив і мовчати аж доки всі найдопитливіші та найсміливіші не зазирнуть на дно скриньки.

(звучить запис щебетання птахів, під який відкривається скринька. Діти по черзі заглядають у скриньку)

-          То кого ви побачили у чарівній скриньці?

( діти по черзі називають себе, бо на дні скриньки - дзеркало)

-          Так, ви побачили в чарівному дзеркалі кожен себе. Бо людина – найбільший, найцінніший скарб.

Ми як християни повинні глибоко усвідомлювати християнське розуміння Людини.

Людина – продовження й доповнення усього живого, що населяє світ.

Людина – вершина створіння Бога. Людина – найголовніша святиня у храмі земного буття. Людина – найвища цінність у житті.

2.Вправа «Психологічний портрет людини»

Людина – це маленьке сонце. Намалюйте своє я в середині цього сонячного диска, а вздовж променів напишіть найтепліші характеристики свого я, які посилаємо ми оточуючим. І ці сонечка прикріпимо до нашої чарівної країни.

Діти записують на уявних сонечках свої характеристики і прикріплюють до дошки.

Вогонь – супутник життя людини. А вогник, який тліє в душі, зігріває інших людей, це – доброта, чуйність, милосердя, а основне пам'ять, без якої неможливе наше майбутнє. І я щиро вірю,що цей вогник горить у кожного із нас. Тож давайте ми його збережемо на сьогоднішнє життя та майбутнє. Для цього потрібно, щоб до кожної оселі прийшли празникові святвечори й зайняли належне їм місце – за покутем родинного столу. І це ми спробуємо довести на нашому незвичайному  уроці.

Ми сьогодні поговоримо про тепло та холод, а в природі це асоціюється із зимою та весною. Саме про цю зустріч ми сьогодні і поговоримо.

(Інтерактивна дошка. Слайд № 3,4)

Ще лютує зима хуртовинами, ще стоять тріскучі мо­рози і лежать великі сніги, а в повітрі вже пахне вес­ною. Здається, що зима хоче надолужити прогаяний час, а тому й лютує; але дарма, бо вже йде не до Різдва, а до Великодня...

Лютий — це той місяць, що каже до людей: «Ех, якби я такий дужий, як мій батько, то я б бику-третяку роги скрутив!»
А хто ж місяця лютого батько?
Січень! — той був ще в повній силі; крутив, крі­пив морозами, як хотів, а цей пнеться, дметься; а пройде «Грімниця»,— водою розіллється...

(Інтерактивна дошка. Слайд № 4, 5)

Сьогодні ми поринемо з вами у світ народних звичаїв і традицій. Наші учні створили проект «Хочу знати більше» і сьогодні вони його будуть захищати.  У рамках нашого проекту працювало декілька груп. Запрошується перша група, що має назву «Юні релігіє знавці», яка  розкаже нам про сьогоднішнє свято з погляду релігії. Другий місяць зими — лютий — може похвалитися лише одним річним святом — Стрітенням, котре припадає на середину місяця (15 лютого)

(Інтерактивна дошка. Слайд № 6,7)

І група «Юні релігієзнавці»

Пошуковець. Люди, далекі від церкви, вважають, що в цей день перш за все Зима з Весною зустрічається. А люди віруючі мають на увазі іншу зустріч: немовляти Ісуса Христа із святим старцем Симеоном, якому Дух Святий передбачив, що той не помре, допоки не побачить Спасителя… А Симеон прожив, відповідно святому писанню, 360 років до того часу, як Марія та Йосип на 40-й день після народження Ісуса принесли дитинку до Єрусалимського храму, щоб за іудейським законом принести подяку Богу – двох голубків.

Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закінчення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць.

Симеон – один із перекладачів з єврейської на грецьку біблейської книги пророка Ісайї. Дійшовши до місця, де передбачалося народження Спасителя від непорочної Діви, він засумнівався: чи не помилка це, і чи дійсно справа йде про діву, а не жінку. Тоді і було пообіцяно скептику, що він своїми очима побачить немовля, – Божественне немовля, зачате непорочно.

 Коли Діва Марія разом з Йосифом принесла Ісуса до храму, їх зустрів там сивий старий Симеон, який чекав зустрічі з Господом вже багато років. Згідно з Євангелієм від Луки, Симеон був праведником, але він таки не повірив у можливість народження Спасителя від Діви Марії. І тоді Дух Святий напророчив йому, що він зможе вмерти лише тоді, як побачить народження Господа. Те й здійснилося – Симеон міг одержати тепер вічний спокій. Симеон, якому на той час виповнилося вже 360 років, духовно узрів у дитині Спасителя і вимовив: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по слову Твоєму з миром». Іншими словами, Симеон возблагодарив Бога за порятунок від тягот земного життя – і помер.

І прийшов Симеон до Храму, і взяв немовля на руки. І подякував Богу, сказавши: "Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по слову Твоєму з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє…".

Стрітення відзначають на 40-й день після дня народження Ісуса Христа. Урочисто відзначати його почали з кінця V століття.

Пошуковець.  Богослови тлумачать Стрітення (зустріч) дитини Христа із Симеоном як зустріч Старого і Нового Заповітів, зустріч даного єврейському народу Закону Божого і найвищого закону Божественної любові, принесеного у світ Ісусом Христом.                        

(Інтерактивна дошка. Слайд № 8)

 Пошуковець.   Іконографія цього празника зображає Дитятко Ісуса, Богородицю, праведника Симеона, пророчицю Анну та св. Йосифа. Дитятко Ісус зображений у білому одязі, як у мить Його Преображення на горі Тавор, адже Він приносить Духа всьому, що було земне. На іконі "Стрітення" саме Старий Завіт поспішає одержати своє власне значення в особі Ісуса. Тому священик обнімає Дитя надзвичайно приязно, прийнявши Його з рук Богородиці, яка простягає Його широким, сповненим покори жестом. Праведник Симеон з великою пошаною й почитанням тримає на руках Спасителя Ісуса, зображений з традиційним німбом і написом ό Ων. На більшості іконах "Стрітення" зображений престіл: і обряди, і Письмо потребували нового духа.

За старовинним звичаєм руки Симеона покриті — з пошани до царського маєстату Ісуса. Симеон немов говорить до Дитятка Ісуса. Святе Євангеліє описує, що він під натхненням Святого Духа висловив чудний гімн: «Нині; Владико, можеш відпустити слугу свого... бо мої очі бачили твоє спасіння...» (Лк. 2, 29-32).

Богородиця та Йосиф здивовані подією (Лк. 2, 33), бо Симеон заявив, що довкола Христа будуть вестися великі спори, а Його мати зазнає великого болю, немов меч прошиє її душу (Лк. 3, 34-35). Пророчиця Анна однією з перших сповняє роль проповідування Христа серед народу. Вона оповідає про Ісуса всім, які чекали Спасителя, щоб визволив їх (Лк. 2, 38). Св. Йосиф зображений із жертвоприношенням, яке було приписане при обрізанні хлоп'ят — з двома голубами (Лев. 12, 8). Це була жертва, приписана для вбогих.

Уся сцена зображена на тлі символічної архітектури єрусалимського храму. Однак Бог став доступний людям вже не тільки у храмі, а й в особі Ісуса Христа. Тому вся увага звернена на новонародженого Спасителя, який тепер став Божим храмом серед людей (Мт. 12, 6; Йо. 2, 19-21).

(Інтерактивна дошка. Слайд № 9)

Пошуковець.  Саме цьому святу в нашому місті приурочений один із найпомітніших споруд у панорамі старовини Стрітенський мурований собор на Галаганівській вулиці, який побудований у 189 році для увічнення пам’яті про загиблого російського імператора Оександра ІІ. У нашій місцевості це досить рідкісна споруда, за типом тринефна базиліка з трьома куполами(не збереглися)над головним входом.із 1929 року в ньому було розміщено краєзнавчий музей. Але на сьогодні там проходять реставраційні роботи, собору повертається його справжнє призначення. В минулому році уже відбуло на Стрітення богослужіння та освячення води.

(Інтерактивна дошка. Слайд № 10)

ІІгрупа «Юні народознавці»

(Інтерактивна дошка. Слайд № 11, 12)

Пошуковець.  За традицією, у день Стрітення Господнього в церквах освячують свічки, здійснюється водосвятний молебень. Громницю (так називали стрітенську свічку на Поліссі) прикрашали повісмами льону, стрічками і зберігали впродовж року, запалюючи в разі потреби. Через співзвучність слів вірили, що стрітенська свічка захищає від пристріту. У день Стрітення Господнього в церквах, за традицією, освячуються свічки. Традиція ця походить зі стародавнього звичаю влаштовувати в день Стрітення хід містом із запаленими світильниками (на зразок хресного ходу). Потім з'явилося повір'я, що ці свічки охороняють житло від удару блискавки. Насправді ж у молитвах на освячення свічок на Стрітення Господа Бога прохають про те, щоб, як запалені свічки своїм світлом розганяли нічний морок, так і наші душі, просвічені Духом Святим, уникали гріховної тьми (сліпоти).Стрітенська свічка важлива як символ просвіченості серця Духом Святим, а якщо цього немає й свічка сприймається просто як обряд або традиція, то вона втрачає свій зміст і перетворюється на язичницький магізм.

Таку свічку запалювали відразу як поверта­лись із церкви, «аби весняна повінь не пошкодила посівів і щоб мороз дерев не побив».

Запалювали її і літом, під час небезпечних гроз, як оберіг людей, тварин, споруд від блискавки.        (Інтерактивна дошка. Слайд № 13)

Святили на Стрітення, крім свічок, і воду. Ця вода вважалася цілющою. її набирали у нову невжи­вану посудину і зберігали за образами протягом року. До­помагала вона від різних хвороб.

Стрітенською водою батьки благословляли синів на військову службу, на війну; чумаків — у далеку дорогу, й будь-кого, хто вирушав у далекі й небезпечні мандри.

У господарстві нею кропили худобу, коли вперше виганяли на пасовище, а пасічники — вулики і бджіл, щоб не заїли чужі комахи та не напав гнилець. Стрітенську воду берегли і вживали так само, як йорданську.
        Освячену у цей день у церкві воду використовували проти "пристріту", хвороби, що спричинена "поганим" оком. Нею кропили тварин і людей у найвідповідальніші моменти життя.

(Інтерактивна дошка. Слайд № 14, 15) – про прикмети на Стрітення

ІІІгрупа «Юні художники»

(Інтерактивна дошка. Слайд № 16)

Розкажуть про свої малюнки, присвяченні Стрітенню.

ІV група «Юні фольклористи»

(Інтерактивна дошка. Слайд № 17)

Разом з пробудженням природи від зимового сну на нашій землі, в Україні, починається цикл народніх весня­них свят, пов'язаних з стародавніми мітами та віруван­ням, супроводжених піснями, іграми та хороводами.

Народ наш у своїх казках створив чудовий образ вес­ни — гарної молодої дівчини з вінком квітів на голові. Во­на, ця дівчина-весна — бажаний і довгожданий гість. Весна... Уже сама згадка про неї будить у серці щемну радість, тривогу. Це свято оновлення і відродження природи, його відчувають і по - своєму переживають тварини і рослини, дорослі і діти - усе, що є живого на землі.

На   другий  місяць зими випадає одне із найбільших  і   найшановніших   церковних   свят   — Стрітення, яке відзначають 15 лютого. А ще цей день був змаганням для Зими і Весни. Саме 15 лютого вони зустрічалися і починали зма­гатися. Якщо бабуся Зима переможе, то довго іще буде холодно,   а  якщо   красуня Весна візьме гору, то повер­не на тепло.

Ця зустріч була пишна і радісна, водили хороводи співали пісні які прославля­ли родючу землю і весняну працю, проганяли зиму, прославляли рідну природу, що прокидається від зимо­вого сну

Стрітення відзначали наші бабусі і дідусі. Ще цс свято називають Зимобором або Громниці. Назва цього свята походила від стародавнього звичаю освячення цього дня громничних свічок, яким приписувалась велика магічна сила.

Про свято Стрітення існує безліч інших ле­генд.   Мені бабуся розповідала таку легенду. Вранці на околицю села приїхала Весна, а назустріч ви­ходить стара бабуся Зима. Зима така непривітна, і почи­нає сперечатися з Весною. Довго сперечаються, і кожна намагається виправдати себе і звинуватити іншу. Чим до­вше тривала їх суперечка, тим затяжнішою вона ставала. Наостанок вони вирішили помірятися силою. Весна зла­зила із свого коня і починався двобій.

Вважалося, що переможець і буде правити далі.

Vгрупа «Юні книголюби»

Книголюби  розкажуть, із  яких довідників вони довідалися про це свято.

V група учнів  розкажуть, із  яких довідників вони довідалися про це свято.

 (Інтерактивна дошка. Слайд № 19)

 

.Діти, я бачу ви знаєте багато легенд народних  прикмет,  при казок, прислів'їв. А чи не хочете зустрітися із красунею Весною? Щоб з нею зустрітися треба веснянки заспівати.

Хоровод «Весняний».

 Дівчинка (кличе Весну). Скоріш, люба Весно, до нас прибувай

Щоб знову озвавсь

соловейками гай

Щоб знов зеленіли

колгоспні лани

                 Від сонечка сил набирались вони.

                    Щоб жовті кульбабки цвіли у садках,

            А ми всі дівчатка, були у вінках.

Зима. Бач, чого захотіли! Зараз я снігу намету, і морозу напущу, бо ще силу свою маю.

Учень. Не мети, не мсти. Зимонько, снігами.

          А приходь ти до нас з теплом.

Я заспівую на прихід весни. Входить весна.

Весна. А ось і я- Весна – красна.

            Куди ступлю, там сонце сяє,

      Усе навколо оживає.

      Іду, пробуджую від сну

      Всю землю чарівну.

Весна... Уже сама згадка про неї будить у серці щемну радість, тривогу. Це свято оновлення і відродження природи, його відчувають і по - своєму переживають тварини і рослини, дорослі і діти - усе, що є живого на землі.

1  учень:                     Весна, весна, весняночко,

Прийди до нас, подоляночко, Прийди, прийди, теплом утіш,

А ти, сонечко, світи ясніш.

(хоровод «Подоляночка»)

Десь тут була подоляночка,

Десь туту була молодесенька,(дівчатко ходять,    поглядають одне на одного, шукають подоляночку.)

 тут вона сіла, тут вона впала,

До землі припала,

Сім літ не вмивалась,

Бо води не мала.

          Вбігає подоляночка,присідає на одне колінце і схиляє голівку на стулені долоні.

                     Ой устань, устань, подоляночко,

                     Ой устань, устань, молодесенька,

                     Умий своє личко, личко молоденьке,

                     та візьмися в боки,

                     скачи свої скоки,

                     біжи до Дунаю,

                     бери ту,що скраю. 

Дівчина – подоляночка встає, умивається, береться в боки, скаче по колу, танцює кроком. Підбігає до дівчинки, віддає хусточку і стає на її місце. Нова подоляночка залишається поза колом і гра починається знову.

(гру повторюють 2 рази).

Вправа «Подаруй своє тепло»

Діти стають в коло і тримають один одного за руки, потискуючи один одного, ніби передаючи тепло. Тут же в колі і стоїть Зима та весна.

. Ведуча:До найдавніших веснянок належать обрядові хороводи та співи,   а   також   ігри,   у   яких   висловлюються   бажання прискорити прихід тепла, а з ним і тієї пори, коли закладався реальний грунт для доброго врожаю.

Закінчували   свято   Весни  завжди   кривим   танцем.   Дівчатка беруться за руки, бігають ланцюжком між трьома посадженими на підлогу хлопчиками і приспівують:

У довгої лози пасли хлопці кози,

 А дівчата-козенята - та й померзли ноженята.

Ой, дівоньки гожі, кидайте ті кози.

 В кривім танцю походжаймо

Та ніженьки зігріваймо.

Весна роздає «журавликів».

Був у нашого народу ще цікавий звичай. З нетерпінням чекали люди весну й вважали, що птаха приносять її на своїх крилах з далекого вирію, проганяють люту зиму з її морозами і заметілями. Жінки випікали з тіста  пташки.

Діти отримують від весни «жайворонків» та говорять слова:

Пташок викликаю

З далекого краю:

Летіть, соловейки,

На нашу земельку!

Летіть, ластівоньки,

Пасти корівоньки.

Вилети,гулю, горю,

Винеси весну з собою!

Психологічна  вправа«Пробудження природи»

(під класичну музику Вівальді «Пори року» показую відеоролик)

(Інтерактивна дошка. Слайд № 19)

Ось і закінчилося наше свято весни. Запрошую всіх тихесенько сісти на свої місця і подивимося чи справді ми відігріли нашу землю своїми піснями. Та весна - красна іде по всій землі і прикрашає її квітами, ніжною зеленню. То ж бережіть красу кожної квіточки,кожної рослинки, кожної травинки, кожної комашки. Тоді буде наша земля квітучою і завжди прекрасною. Пам’ятайте і бережіть наші звичаї і станете добрими людьми.


Теги: Стрітення, Ожгихіна С.В.
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 385/34


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar