Головна » Українська література |
Мета: ознайомити старшокласників з біографією Уласа Самчука; усвідомити важливість основних положень статті «Нарід чи чернь?»; розвивати аналітичні навички та вміння; виховувати в учнів почуття власної гідності. Тип уроку: урок-дослідження. Форми організації навчання: групові, захист учнівського проекту, учнівські дослідження. Є народження й смерть – Два стовпи на межі, А між ними події одвічні: Варіації стріч, і розлук, і жоржин, Варіанти падінь і величчя. Леся Українка Хід уроку І. Організаційний момент. Якщо ти знаєш – все в твоїх силах, Якщо не знаєш, то не втнеш, Якщо ти знаєш – летиш на крилах, Якщо не знаєш, то повзеш. Чи на землі ти, а чи у небі, Чи, може, в глибині морській – Знання поможуть при потребі: То знай же , друже, і умій. Так писав Дмитро Білоус. Отже, прислухаймося до порад відомого земляка й налаштуймося на плідну працю. ІІ. Оголошення теми й цілей уроку. Мотивація навчальної діяльності. Учитель. Його називають одним з найвизначніших письменників сучасності, українським Гомером ХХ століття. У своїх творах він глибоко зобразив багатогранну українську національну історію, створивши першокласні зразки високохудожньої прози. Наше перше знайомство з Уласом Самчуком буде незвичним: сторінку за сторінкою ми спробуємо написати книгу його життя й творчості. Про «події одвічні», які між народженням і смертю кожної людини (за словами Лесі Українки), ми будемо сьогодні говорити. Очікувані результати: знати важливі сторінки біографії Уласа Самчука, основні твори письменника; Автори незвичайного життєпису, які працювали з довідковою літературою , представлять нам результати своєї роботи. ІІІ. Презентація роботи груп. Розділ І. Знайомство з митцем Учні демонструють портрет письменника, на дошці – відгуки та оцінка творчості Уласа Самчука. Ми, автори першого розділу, вирішили спочатку скласти психологічний портрет митця. Ви звикли всі Шекспіром хвилюватись: Отелло, Дездемона, гнів і ніжність, Залізний Річард, молодий Ромео І всіх облич – таємна глибина. А ви загляньте у одне обличчя, Де ніч і день, пожари й самота, Добро і зло, печаль і тиха смута, І кривда,й сміх тяжко поклали тло. Так писав Андрій Малишко. Тож погляньмо на портрет Уласа Самчука. Широкоплечий. Кругловидий. Високе чоло. Сіроокий. Погляд довірливий, пильний. Вольове підборіддя…Це зовнішність. А характер? Спостережливий, здатний поспівчувати людині й водночас звеличити того, хто спромігся протистояти руйнівним силам. Життєве кредо «Бог вложив в мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для потрібного.» Знайомства Мав багато друзів. Добре знав Івана Багряного, Юрія Шереха, Віктора Домонтовича, Юрія Косача, Івана Майстренка, Олену Телігу. Улюблене Ходити босоніж рідними стежками, мандрувати, спостерігаючи за життям; улюблений жанр-роман. У скарбниці народної творчості є таке прислів’я: «Не хвали себе, нехай тебе люди похвалять». Слушне зауваження. Ми вирішили дізнатися, якою була оцінка творчості Уласа Самчука, тому звернулися до літературознавців за допомогою. Улас Самчук явив усьому світові невичерпні потенціальні можливості українського образного слова… І тільки тепер ми поступово пізнаємо красу й силу його слова. Тільки тепер нам стало відомо, що Улас Самчук за довгі роки свого многотрудного життя створив цілу бібліотеку блискучої української прози. О. Непорожній Найбільша мистецька й суспільна вага творів Самчука в тому, що їхні ідеї органічно виростали з найактуальніших і найболючіших проблем доби, що їх проймають щира авторова любов і почуття обов’язку перед своїм народом і батьківщиною та, нарешті, що написано їх, висловлюючись метафорично, кров’ю серця письменникового. Г. Костюк Хоч який політично та інформативно суперактуальний був роман «Марія», однак він написаний за законами великого мистецтва, тому залишиться в літературі надовго ще й як неабияке художнє явище. С. Пінчук Самчуків нахил до монументальності й барокової панорами своєї епохи – униклива студія світу людини, яку ця епоха зростила й чого вона від цієї людини очікувала. Я. Розумний Ніхто у світовій літературі не створив такого монументального образу батька, яким є у «Волині» образ Матвія Довбенка. С. Пінчук Справді, висока оцінка творчості. Його твори друкувалися в різних країнах, де живуть українці. Увесь цивілізований світ знав його як велетня-митця, увесь світ, крім рідної України, де твори Самчука були під забороною. З кінця 50-х рр. організували кампанію наклепів. Боялися його книг, думок… Похвалять його, але вже по смерті. Така його доля. Розділ ІІ. Джерела Народився Улас Олексійович Самчук 20 лютого 1905 року в селі Дермань на Волині (нині Рівненська область), що перебувала тоді під владою Польщі, у досить заможній селянській родині. В автобіографічних нотатках письменник пише: «Батько мій Олексій Самчук народився 1869 року, був одружений двічі, перша жінка померла , залишивши двоє сиріт. Друга жінка його – моя мати. Від цього шлюбу було п’ятеро дітей, двоє з них померли на шкарлятину одного місяця. Усі мої предки були хлібороби, за панщини кріпаки… «Незважаючи на те, що мій батько мав лише «три групи» народної школи, а мати знала 3 літери, вони намагалися дати своїм дітям кращу освіту, «посилати на вищі школи», з чого скористався лише я, бо решта братів воліли зостатися дома й бути далі хліборобами», - згадував Улас Самчук. Дитячі спогади стали світлим оберегом у житті майбутнього письменника. Він писатиме про селянські будні й свята, звичайні трудові клопоти й знаходитиме у цих нехитрих оповідях найвищу поезію людяності та добра. Улас Самчук зображає родину як оберег нації, хранительку народного духу. Образ батьківської оселі внутрішньо присутній у всій творчості письменника. Кожна ниточка його родоводу, кожний штрих до минулого предків для Уласа Самчука є джерелом сили й віри. Розділ ІІІ. До вершин На дошці- дати й скупі слова, за якими відомості про освіту й розвій Уласа Самчука. 1917-1920 Дерманська вищепочаткова школа – приватна гімназія в Крем’янці; 1927 р. емігрує до країн Західної Європи» 1929-1931 р. навчання в Бреславському університеті та Українському вільному університеті в Празі» 1941 р. повернення в Україну й редагування газети «Волинь» - арешт Самчука; 1945-1948 рр. - перебування в таборах для переміщених осіб – перший голова МУРу; 1947 р. - виїзд до Торонто; 1959 р. - написано мемуари; 1980 р. - висунення на здобуття Нобелівської премії, однак лауреатом не став; 9 липня 1987 р. помер, похований у Торонто. Та ми вирішили взяти уявне інтерв’ю в письменника. Запрошую до розмови Уласа Самчука. Добрий день! Я кореспондент газети «Літературна Сумщина». Дозвольте у Вас, Уласе Олексійовичу, взяти інтерв’ю. Учитель. У цих словах не тільки життя письменника, а й історія України. Як почував себе в ролі Уласа Самчука? (Запитання до учня, який був у ролі письменника). Розділ ІV. Творчий доробок На дошці записано найвідоміші твори митця, але в записі свідомо пропущено деякі слова. Користуючись матеріалом підручника, відтворити пропуски. Мета такого завдання: сформувати здатність легко й швидко знаходити потрібну інформацію. 1933 р. – написано роман «…», перший у світовій літературі про голодомор 1932-1933 рр. 1936 р. – роман про боротьбу українців Закарпаття за незалежність «Гори …». 1937 р. – масштабне осмислення світу в романі-трилогії «…». Після війни в Німеччині виходить перша частина трилогії «…» - «Морозів хутір». У Канаді завершено трилогію «Ост»: друга частина – «Темнота», третя – «…». 1959 р. – роман-хроніка «Чого не гоїть …». 1966 р. – у Торонто виходить роман про українських… «На…землі». У 50-х – 70-х рр. вийшли спогади – «На…коні» та «На коні…». Слово вчителя. Улас Самчук не тільки автор відомих романів, а й знаний публіцист. Його публіцистична спадщина вражає жанровою розмаїтістю. Статті, дописи, репортажі Самчука засвідчують дієвий патріотизм, протест проти гноблення, незламність духу, віру в силу й майбутнє українського народу, його незнищенність. 9 листопада 1941 року в київській газеті «Українське слово» було опубліковано статтю, яка викликала широку реакцію не тільки в Києві. Отож, наш наступний розділ. Розділ V.«Нарід чи чернь?» Учениця читає вірш-пісню Віктора Баранова «До українців». Я запитую в себе, питаю у вас, у людей, Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці: Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день, Коли ми перестали гордитись, що ми - українці? І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот, І що є у нас пісня, яка ще од Байди нам в’ється, І що ми на Вкраїні – таки український народ, А не просто юрба, що у звітах населенням зветься…
Слово вчителя. Не одне покоління свідомих українців хвилювали думки: «Хто ми? Чиїх батьків діти?».Чому протягом століть чужоземні зайди насміхаються з нашої мови, фальсифікують нашу історію, знищують культуру? Пригадаймо, як заборонялися українські книжки й театр, закривалися українські школи, знищувалася Січ, було розгромлено Кирило-Мефодіївське братство й, нарешті, указом сенату Російської імперії 1908 року всю україномовну культуру й освітню діяльність в Україні визнано шкідливою. А сталінські репресії, голодомор – це вже продовження великодержавного шовінізму в «нові» часи. «Чому ж дозволили так збиткуватися над собою? Може, українці, в основній своїй масі, таки є «братами незрячими»? – тривожно звучать питання в цій статті. Зараз прозвучить пісня. Прошу абстрагуватися від усього стороннього, активізувати свою емоційну сферу, узяти ручки й, слухаючи пісню, фіксувати на папері відповідно до почутого думки й почуття, які виникають. Робіть це швидко, без затримок, можна без розділових знаків, не дбаючи про орфографію та синтаксис, як стенографіст. Так пишуть ті, хто прагне відтворити потік свідомості. Цей прийом називають «Вільне письмо», він характерний для представників «нью-йоркської школи». Тепер же ви маєте змогу практично застосувати його. Звучить пісня «Я не хочу бути героєм України»(Гурт «Тартак»). Після закінчення пісні озвучуються записи учнів (технологія «Мікрофон). Учитель. Автори цього розділу прочитали статтю,склали тези й спробують прокоментувати їх. Улас Самчук пояснює, чому він одразу з певністю не може назвати українців народом і що треба робити, щоб мати право так називатися. «… Величезна маса живих людиноподібних істот… не «усвідомлює в собі» двох основних понять: «Що це таке людська гідність?» і «Що таке – національна свідомість та для чого її можна практично вжити?» Автор сумно застерігає, що є кулі, деякі африканські племена, які живуть споконвіку первісним життям. Але це істоти, які «виставлені на поталу випадковості». Ми ж, європейці, не бажаємо опинитися в подібному стані. «Почувати себе людиною – такою має бути основна заповідь кожного українця. Зламати цю заповідь – значить самих себе, це значить втратити основний стержень буття… Основою життя є не клас, а людина…» Улас Самчук, знаходячись за межами СРСР, одразу збагнув, що більшовицька свідомість зводилась не до людської свідомості, а до класової, соціальної. Яскравим прикладом цього твердження може бути новела Ю. Яновського «Подвійне коло» з роману «Вершники». «Денаціоналізована людина не може бути сильною…не може бути повним характером». Автор підводить нас до висновків, що національна свідомість має бути визначальною для кожного українця. «Величезна частина нашого, особливо міського, населення з національного погляду являє собою не що інше, як юрбу, що не належить ні до якого народу, що не має нічого святого, що не говорить ні одною мовою. Це – не є нарід. Це чернь, це безлика, без’язика юрба». Написано більш ніж 60 років тому, але настільки актуально звучить! «Особливо це стосується нашої молоді, яка з національного погляду – велике порожнє місце. Соромно, боляче й огидно бачити таке явище… на берегах Дніпра, на вулицях Києва. Це – боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас..» Не просто принижує. Іноземні зайди вбачають у цьому користь для себе. Вони ж бо знають: якщо відібрати в народу його мову та культуру, він за кілька поколінь загине як нація. Знову ж згадується Довженко, його «Україна в огні». Слова німців Ернста та Людвіга фон Краузе: «У цього народу є ніколи й нічим не прикрита ахіллесова п’ята… У них немає державного інстинкту». «Це явище (відсутність національної свідомості) – перше й основне зло, яке треба вирвати з коренем!» «Тому – не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо в школі. Ні! Це не все одно… А коли – все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична збірна сила, а не виразна юрба, сіра маса, вічно принижена без всяких ідеалів чернь». Так і таке могла сказати тільки людина, яка безмежно любила свою землю, свій народ, відчувала себе його частинкою, боліла його болями, мучилася його муками. Велика любов дала йому сили, щосекунди наражаючись на небезпеку, перейти кордон, щоб потрапити до окупованого Києва, і там, у лігві ворога, продовжувати боротьбу за Україну. Слово вчителя. Нарід чи чернь. Прийом протиставлення використав Улас Самчук. Прийом не новий, його застосував ще М. Хвильовий у памфлеті. Якому? Пригадайте. («Україна чи Малоросія?»). Перегляньте ще раз статтю й знайдіть визначення, якими, на ваш погляд, можна продовжити цей ряд. Учні виконують завдання до кінця. Нарід Чернь, хохли Організована, свідома, вигранена, збірна одиниця Юрба без’язиких і безликих постатей, велике порожнє місце;невиразна юрба Національна свідомість Сіра маса, вічно принижена, без всяких ідеалів чернь Людина Чернь Спільна історична збірна сила Національно несвідомий особняк
Таким він був, письменник-патріот, який не міг мовчати, і за це переслідувався «своїми» й чужими. На жаль, Улас Самчук змушений був доживати свій вік на чужині. Скільки було в історії нашого народу тих, хто не мовчав, зазнавав цькування й нищення за любов до України?! Це цвіт нації, її трагічна й скорботна душа. І ім’я Уласа Самчука серед них. ІV. Міні-диспут на тему «Чи актуальні думки, висловлені Уласом Самчуком у статті, у наш час?». Метод «Прес» Якщо вона нині актуальна, тоді кожен з вас повинен знайти своє місце в складеній нами таблиці, визначивши, хто він: син(донька) України, представник великого народу, часточка організованої свідомої, виграненої, збірної одиниці, котра має гідність, національну свідомість чи представник невиразної юрби без’язиких і безликих постатей, великого порожнього місця, сірої маси, вічно приниженої, без усяких ідеалів черні? Пропонуємо дати відповідь на це запитання. Отже, «Хто ми нарід чи чернь?». Одинадцятикласники дають відповідь. V. Підбиття підсумків. Учитель. Цей урок – спроба першого знайомства. Якби можна було підібрати одне-єдине слово-епітет, то як би ви закінчили фразу: «Життя Уласа Самчука… (трагічне)», «Творчість Уласа Самчука – (геніальна)». Оцінювання роботи учнів на уроці. Заповнення карток самооцінювання. Якщо ви вважаєте, що працювали на високому рівні й реалізували себе, зафарбуйте перший кружечок. Якщо не повністю реалізували себе на уроці, то другий. Якщо не задоволені своєю роботою, то третій. VІІ. Рефлексія. Учитель. Чи цікаво було досліджувати життя й творчість митця? VІІІ. Домашнє завдання. Обов’язкове для всіх: підготувати усну відповідь на запитання «Хто з героїв роману У. Самчука «Марія» є представником народу, а хто – черні?». На вибір: скласти власне висловлювання на основі однієї з фраз: «Життя Уласа Самчука – це…» чи «Творчість Уласа Самчука – це…» ; опрацювати матеріал підручника; скласти таблицю життєвого шляху У. Самчука. За бажанням: підготувати виступи: «Композиція роману «Марія», «Причини трагедії українського селянства в романі «Марія».
Схожі навчальні матеріали: |
Всього коментарів: 0 | |