Головна » Українська література

Улас Самчук. Роман-хроніка «Марія»

Мета:  ознайомитися із життєвим і творчим шляхом видатного письменника сучасності;  розглянути роман "Марія"; дати історичну довідку описаним у романі подіям;  проаналізувати образ головної героїні; спробувати осягнути духовний світ Марії; створити на основі художнього матеріалу узагальнений образ Жінки — Матері, Матері — України, провести паралель між образом Марії та образом Богородиці; розвивати та поглиблювати вміння працювати з текстом художнього твору, вміння аналізу образів героїв, розвивати навички пошуку, роботи у групах; виховувати патріотизм, національну свідомість, любов до рідної  землі та  повагу до історичного минулого свого народу, а також духовність, людяність і милосердя.

Очікувані результати: учні добре знають зміст твору, вдумливо коментують його, вміють надавати повну характеристику героїв, висловлювати власну думку про них; визначають проблематику твору; аналізують, узагальнюють, роблять висновки.

Теорія літератури: роман, роман – хроніка, будова та проблематика твору, агіографія.

 Обладнання:  текст твору, портрет письменника, електронна презентація  твору, фрагменти  документальної хроніки  голодомору 1932 – 1933 рр. в Україні.

Тип уроку:  комбінований.

 

Хід уроку

 

МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ, ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ.

 

Учитель:

Добрий день, дорогі учні! Сьогодні на уроці ми з вами будемо працювати над романом українського письменника Уласа Самчука "Марія". Мета нашого сьогоднішнього уроку — ознайомитися із життєвим і творчим шляхом видатного письменника сучасності; розглянути роман "Марія"; дати історичну довідку описаним у романі подіям; проаналізувати образ головної героїні; спробувати осягнути духовний світ Марії; створити на основі художнього матеріалу узагальнений образ Жінки — Матері, Матері — України, спробувати провести паралель між образом Марії та образом Богородиці; розвивати та поглиблювати вміння працювати з текстом художнього твору, вміння аналізу образів героїв, розвивати навички пошуку, роботи в групах. Хочеться, щоб ви, стоячи на порозі дорослого життя, могли свідомо відчувати патріотизм, мали національну свідомість, не цуралися та не зраджували своєї Батьківщини, несли у своїх серцях духовність, людяність, співчуття та милосердя, зазнали справжнього кохання у житті.

                                 Я сподіваюся, що кожен із вас чогось очікує від сьогоднішнього уроку.  

                             Тому я пропоную вам записати свої очікування на цих яскравих благородних

                             квітах – червоних маках, а наприкінці уроку ми побачимо, що буде далі.

                             (Учитель  роздає учням заздалегідь заготовлені  паперові квіти маку, на

                              зворотнім боці дошки прикріплений малюнок:  український степ,

                              курган -   могила)

 

Я хочу, щоб епіграфом нашого уроку стали слова із вірша харківського поета Юрія Стадниченка:

Згас мій рід. Утрата не утрата.

Цим, звичайно, не здивуєш світ,

їх, подібних, на землі багато.

Я останній з нього. Згас мій рід. Після мене вітерець розвіє,

Забуттям - травою заросте

Мамине просте ім’я — Марія... Батькове - Іван – їм’я просте.

 

Саме матерям, які загинули голодною смертю на Україні в роках 1932 -1933, і присвятив Улас Самчук свій трагічний роман.

 

АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ.

 

- Нашу з вами роботу ми спробуємо побудувати таким чином: на минулому уроці ви об’єдналися в групи, кожна із груп отримала завдання: розглянути певний відрізок життя головної героїні роману - Марії, підібрати назву для цього періоду її життя; крім цих груп у нас є ще три групи: перша—бібліографи, які отримали завдання дослідити життєвий та творчий шлях Уласа Самчука, друга - історики, які шукали історичні факти, спогади очевидців, пов’язані зі страшними, трагічними роками голодомору в Україні; третя група мала на меті прослідити зв’язок образу головної героїні роману із образом Святої Діви Марії.

- Що ж у нас вийшло?

Учні записують пункти плану, за якими вони будуть розглядати роман.

1.   Невідомим він залишався тільки для нас...

(Характеристика життя і творчості Уласа Самчука).

2.   "...І ім"я їй Марія..."(аналіз образу Марії).

2.1. Була весна...{ народження Марії, дитячі роки життя).

               2.2." А молодість не вернеться..." ( юність і кохання Марії).

2.3." Осінній день, осінній день, осінній!" ( зрілість жінки — матері)

Голгофа голодної смерті (голодомор в Україні, останні дні життя Марії).

3.   Слався, Маріє!..( Пречиста Богородице, спаси і захисти

І жінку - матір, й рідну Україну.

Нам не забуть історії кривавії листи,

Але переживемо страшну і чорну днину.)

 

Ш.   СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

 

      РОЗПОВІДЬ ПРО ПИСЬМЕННИКА

      РОБОТА У ГРУПІ

  

   Учитель:   

   - Перед тим, як ми почнемо роботу безпосередньо над романом "Марія"і над образом головної героїні, давайте трішечки поговоримо про його автора...

            Ми з вами знаємо, що Уласа Самчука називають одним із найвизначніших письменників сучасності. У своїх романах, повістях, оповіданнях, нарисах він майстерно відобразив нашу багатогранну історію, явив світу багатство і красу українського слова. Його знають скрізь, у різних країнах світу, де живуть українці. Невідомим він залишався тільки для нас, бо довгі роки твори Уласа Самчука були заборонені. І тільки тепер, хоч і дуже повільно, вони повертаються в Україну. Бібліографи, вам слово.

Перед учнями інших груп бібліографи кладуть надруковану хронологічну таблицю життя і творчості Уласа Самчука. По ходу оповіді всі учні можуть подивитися у таблицю, щоб краще запам'ятати певну подію чи дату із життя письменника. Демонструється електронна презентація, яку коментують учні – бібліографи.

Учень:           - Улас Самчук народився 20 лютого 1905 року в с. Дермань на Волині, в

селянській родині. Батьки Уласа, Олексій та Анастасія, помітивши потяг сина до знань, зробили все, аби хлопець здобув освіту. Улас закінчив спочатку сільську школу, а потім учився в Кременецькій українській гімназії.

Учень:          - Дитинство і юність письменника припали на буремні роки революцій і

війн. Деякий час Самчук служив жовніром у польському війську, а в 1927 році дезертирував із військової частини та з великими труднощами нелегально потрапив до Німеччини.

Учень:         - Щоб якось прохарчуватися, він влаштовується візником вугілля, але швидко вивчає німецьку мову і вступає до Бреславського університету. Через рік залишає Німеччину і переїжджає у Прагу, де в той час вирувало культурно - політичне життя української еміграції.

Учень:          - Із початком II Світової війни українські емігранти почали вертатися на

Україну, сподіваючись, що після перемоги над більшовизмом фашисти дадуть змогу патріотичним силам України побудувати вільну незалежну державу.

Улас Самчук разом з Оленою Телігою нелегально переходять кордон та опиняються у Львові, де, як їм здавалось, було українське життя. Але "українська держава " не входить у плани вермахта. Починаються арешти. У березні 1942 року заарештовують і Уласа Самчука.

Учень:         - У 1943 році письменника звільняють із тюрми. Далі - табори для переміщених осіб.

У1947 році письменник перебрався до Канади і провів у Торонто останні 40 років свого життя. Помер Улас Самчук 9 липня 1987 року і похований неподалік від Торонто.

Учень:         - Улас Самчук відзначався надзвичайною творчою активністю. Він написав романи "Гори говорять", "Кулак", "Юність Василя Шеремети", "Морозів хутір", "Темнота", "Волинь", "Куди тече та річка" та інші. Але найвизначнішим художнім явищем у літературі є його роман "Марія" - перший в українській літературі

      художній твір про примусову колективізацію, так зване "розкуркулення" трудівників –

      хліборобів, про страшний голодомор 33 - го року.

 

ЗАВДАННЯ АНАЛІТИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

 

Пригадати, що називається романом, визначення поняття «роман – хроніка», побудова роману – хроніки «Марія». Електронна презентація.

  

Учитель: - Ви, мабуть, вже зрозуміли, що за жанром цей твір - роман. Але давайте згадаємо, що ж називається романом?

Учень:          - Роман — це великий за обсягом епічний твір, який розповідає про події із

життя певної особи чи кількох осіб протягом досить тривалого відрізку часу.

 

Учитель: - Вірно. Та твір Уласа Самчука - це не просто роман, це роман -хроніка, тобто роман, який розповідає про долю головних героїв (у нас у творі - це Марія) у хронологічній послідовності- від народження до останніх днів життя. Роман Уласа Самчука написаний у високому стилі агіографічної хроніки життя жінки - селянки Марії, яка мимохіть підноситься до символу України. Що значить „агіографічний" ми з вами з’ясуємо трішечки пізніше, коли будемо розглядати зв'язок образу головної героїні твору з образом Богородиці. А зараз скажіть мені, будь ласка, як побудований роман „Марія"?

Учень:    - Роман складається з трьох частин,  кожна з яких має свою назву: «Книга про народження Марії», «Книга днів Марії"»,  «Книга про хліб».

Учень:   - Крім цього,  у романі простежується кільцеве обрамлення: перед тим, як розпочати оповідь про народження Марії, автор розповідає у декількох рядках про кінець її життєвого шляху і закінчує твір розповіддю про смерть жінки.

Учитель:           - Твір став страшним обвинуваченням більшовицької системи. Роман

написано по гарячих слідах подій. У світі, та й в інших місцях Радянського Союзу, мало знали про голодомор, оскільки офіційна пропаганда його замовчувала. І треба було мати неабияку мужність, щоб у той час підняти свій голос на захист замордованого українського селянства.

Але давайте ми з вами безпосередньо перейдемо до розгляду роману "Марія".

  Як природа починає своє пробудження навесні, як народжується в ній життя під ласкавим сонцем, так народилася теплої весняної днини і маленька Марія.

 

РОБОТА НАД ТЕКСТОМ ТВОРУ

ЕВРИСТИЧНА БЕСІДА

 

Звучить тиха лірична мелодія.

Учень читає вірш:

У високостях голубих

 Співець просторів весняних

 Вже дзвонить срібними піснями.

 Співає він, ще тільки мить –

 І над півсонними полями

 Життя озветься й задзвенить

 Знов молодими голосами...

Учень:        - Народилася Марія в сім'ї селянки Оксани. Молода мати з любов’ю та деяким здивуванням дивилася на свою маленьку донечку:"Оксана з побожним здивуванням подивляла свою першу мрію, яка ось - дивіться, жива репетлива дійсність, і ім’я їй Марія. У неї личко справжнє, рожевеньке, з білим мачком на крихітному носику й червоними плямками на щічках. У неї будуть оченята, і вони бачитимуть. У неї чоло, а за ним хорониться брунька розуму, яка от- от розів'ється, розцвіте і пізнає добро і зло".

Учень:      - Вже з самого народження Марія боролася за своє існування. Навіть у тому, як вона пила молоко з материних грудей, відчувається ця боротьба: " Марія пила з насолодою та щирим завзяттям, властивим справжньому борцеві за існування".

Учень:       - А життя було надто жорстоким до малої дитини. Коли Марії пішов 6-й

рік, загинув її батько, що працював у каменоломнях, а за два місяці після цього вмерла

і мати, яка, будучи і до того хворою, не змогла пережити смерті чоловіка. Марія була

перелякана і голодна. Вона ще не розуміла, що відбулося, але всім своїм єством

відчула що сталося щось страшне.

 

Учитель:    -І тут Улас Самчук розкриває проблему сирітського життя.

Давайте простежимо подальшу долю сирітки Марії.

 

Учень:    - Маленьку дитину забрала до себе сусідка Катерина, але у неї було своїх

"п’ятеро крикливих ротів". І тоді Марія відчула своє сирітство.

Із гарненької дівчинки з "чорними м’якими кучерями", у якої "оченята горіли кусниками полірованого антрациту", вона перетворилася на недоглянуту та брудну, майже жебрачку:  «Чорні м’якенькі її кучері довго не милися і збилися у твердий ковтун. У них завелися пасожери, які гризли й мучили Марію. Дівча дерло на собі шкуру, поробилися гнівливі струпи. Кругла голівка обліпилася огидними ковтунами, на плечах висить брудна полатана сорочина, їсти? Що могла їсти Марія? Їла шматок чорного сухого хліба, їла недоспілу овоч, їла бараболі, ті самі черстві, водяні, які варилися для веприка і курей. Мала великий набубнявілий животик».

Учень:     - А через рік вже мала Марія щось робити. Не могла ж вона даремно їсти хліб. Тому пасла влітку гуси. Тяжке було сирітське життя: і недоїдала, і недосипала. Ніхто не полікує порепані ноженята, не захистить від дитячих образ, не пожаліє, не приголубить. Але Марія, як - то кажемо ми зараз, була оптимісткою: поплаче, "порюмсає - і знову добре. Знов біжить і верещить. Знову гурт, знов Марія добивається своїх прав".

Учень:    - У 9 років Марію віддали у найми на хутір до Мартина Заруби. І хоч і довелось попрацювати дівчині, але ніхто її не ображав: "Марію мили, чесали, підкормлювали. За це пасла літом дванадцятеро худоби, зимою носила воду, підстеляла в хлівах, помагала прясти вовну, клоччя, пряла на мішки вал і мотала клубки".

 

Учитель:   - Марія жила у наймах, але образ і кривди не знала. Як ви думаєте, чому? А тому, що раніше українці вірили, що на того, хто пригріє сироту, зійде Божа благодать. Це вірування ми можемо простежити у багатьох творах українських письменників. Згадаймо лише зачинателя нової української літературної мови Івана Котляревського: у своєму творі «Наталка Полтавка» він говорить про Петра, нареченого Наталки, але пригадайте, хлопець теж був сиротою,  його забрали до себе Наталчині батьки та виховали як власну дитину.

Учитель: - Але давайте повернемося до Марії. Минуло її дитинство, минула її весна. І, як у природі на зміну весні надходить літо, так і на зміну дитячим рокам надійшла Маріїна юність...

 

Звучить лірична мелодія.

Учень читає рядки із народної пісні:

Сонце низенько, вечір близенько, Вийди до мене, моє серденько!

Учень:     - Росла Марія, " і з Марії стала - о, дівка!" Очі ''виграють оті чорнезні, отї бездонні...Гляне — опалить, а щоки повні, округлі, з ямочками. Кучері чорним полум’ям горять. Картина невгомонна, співоча картина". Мала Марія гарний голос, добре співала. Була душевною, чуйною людиною, здатною глибоко сприймати красу, мала поетичну вдачу: " Вечори хутірські, коли сонце остаточно згасне, лунко стає, і, коли співаєш, голос в’ється і обнімається з зорями. Марія підніме високі груди й виведе...Дзвенить, дзвенить її моторна, запашна пісня, носиться над полями, чайкою в’ється, розсипається лунами дзвонотонними...

Гримить пісня, плаче пісня, сміється пісня!.."

- А ось ще: " Слухає товсту книгу, плаче, втирає мокрі очі і просить ще. Цікаво ще. Далі хай книга говорить. Книга не скупить слів, досить вкладено у неї смутку".

- Праці дівчина не цуралася, любила її. Все у Маріїних руках робилося швидко, горіло:"...Що Марії праця? Жне. В’яже за косарями і, мов дзвінок, гомонить....Працювати вміла і не цуралася праці. Вміла варити, пекти хліб...сумлінно і справно виконувала свої обов’язки".

Учень:      - Та часом, бувало, засумує Марія, заплаче. Хто пожаліє, пригорне? І поволі вступає до дівочого серця кохання. Полюбила Марія Корнїя - щиро, всім серцем. І він любив її, але доля вирішила інакше: забрали Корнія у матроси на сім довгих років. А Марія "...вечорами ховалася... від людей і розливала безліч дівочих сліз". Від Корнія не було жодної звістки, а до Марії почав залицятися Гнат, парубок хазяйновитий, добрий майстер, хороша людина. Але мав Гнат фізичну ваду: в дитинстві, рубаючи дрова, вдарив сокирою по коліну, нога з часом зрослася, але Гнат на все життя так і залишився кривий. Любив він Марію до нестями. Терпів усі її насмішки, кепкування.

Учень:     - Марія довгий час залишалася вірною Корнієві, але і Мартин, і його стара

мати Домаха намовляли її вийти заміж за Гната. Від Корнія вістей так і не було. І

Марія здалася на долю - вийшла заміж за Гната, якого хоч і поважала, але не любила.

Відчувала в душі неспокій, думала, що вчинила страшний гріх: " В душі чула неспокій.

Здавалося, страшний вчинила гріх. Боялася кари за зламану присягу бути вірною до

смерті".

 

Учитель: -І тут автор піднімає іншу проблему, яка вічна, мов світ, -проблему кохання.

 

Учень:       - Не мала щастя Марія у шлюбі з Гнатом: перша їх дитина, півторарічний синок Романьо, несподівано і швидко помер. Його смерть була для жінки великим потрясінням:

" Назад Марія не могла і не бажала вертатися. Хотіла зостатися там, коло могилки, її забрали силою і відвезли кіньми додому. Приїхала і, знеможена, відразу лягла. Не хотіла їсти, лежала горілиць з відкритими очима, які байдуже дивилися в одну точку. Так пролежала тиждень. Ночами, коли дещо засипала, схоплювалася і когось шукала коло себе. Гнат не смів до неї підходити, не смів показуватися на очі. Відверталася від нього, не могла дивитися...коли тільки змогла Марія звестися на ноги, одразу йшла на могилки. Знаходила маленьку свіжу могилку, ставала на коліна, обіймала її і довго - довго не зводилася. Не бачила нічого і нічого не слухала. Горнулася до сирої землі, яка забрала її хлопчика, її Романя, і благала розійтися, забрати до себе і маму".

 

Учень:     - Довгий час відчував Гнат себе покинутим і одиноким. А ще й до того ж прийшов у відпустку Корній. І забула Марія про все: тінню ходила за Корнієм, але він, здається, її не помічав. Тільки допомога сусідки Гапки врятувала Гната, повернула до нього Марію. Знову народилася у них дитина — дівчинка Надія. Які щасливі були батьки! Яка хороша з Марії була мати:" Надія бігала, вигукувала "тату", "мамо"... Марія пишно одягала її, купала, мила".

Учень:    - Але щастя знову відвернулося від Марії: прийшов у село тиф, забрав він маленьку Надію, а Гнат опинився в лікарні.

На той час повернувся зі служби Корній. І Марія йде до нього. Йде свідомо, не звертаючи уваги на осуд односельців. Вона народилася заново, народилася як жінка, як особистість, сформувалась і змужніла. Стала сильною і рішучою, розірвала шлюб із Гнатом і вирішила жити з Корнієм:" Здається, тільки родилася, тільки зачинає свобідно, по - своєму жити і справедливо дивитися на великий Божий світ".

Учитель: - Як ви думаєте, чому Марія не зазнала щастя у шлюбі із Гнатом? Чому їхні спільні діти вмирали, жодна дитина не вижила?

Учень: - Я думаю, що це тому, що Марія не любила Гната, і діти, які у них народжувались не були освячені коханням. А на мій погляд, для людського щастя, особисто для жіночого, потрібне, перш за все, кохання. Людина, навіть будучи багатою, маючи всі блага життя, може не зазнати щастя. Але коли у житті є справжнє кохання, то тоді можна здолати всі перешкоди, вирішити всі проблеми. Мені здається, що з Марією було саме так.

Учитель: - Як же склалося життя героїні після повернення до людини, яку вона кохає?

Учень:      - Корній спочатку знущається з Марії - ніяк не може простити їй шлюб із Гнатом. А Марія все терпить, вона знає, що цим спокутує свій гріх.

Учень:     - Я хочу зачитати цитату на підтвердження цих слів: « Хлопець, що служив у Марії, оповідав цікавим сусідкам, як Корній серед ночі скидав Марію з ліжка, лаяв її матірною лайкою, а Марія цілу ніч стояла розібрана коло порога, тремтіла і навіть не сміла голосно плакати.

Марія гнулася перед ним лозою. Кпини, лайки, стусани, а плакати не смій. Чого ж їй плакати? Не для того рвалася, не того шукала. Сама винна, обіцяла і забула обіцянку, не чекала. Не вірила в любов, захотіла багатства. Покутуй».

Учень:      - Нелегко починалося для Марії нове життя. Корній був бідний і спочатку ледачий, ніяк не міг розпрощатися із "матроськими" звичками.

Учитель: -І тут Улас Самчук знову порушує проблеми, але їх вже не одна, а цілих дві: проблема російської солдатчини та проблема праці, як невід"ємної частини існування селянина. Пригадайте: Корній був працьовитий, щирий та ніжний, але повернувшись зі служби, він дуже змінився. Став ледачим, грубим, весь час лаявся, бив Марію, він навіть розмовляв не так, як усі, а „по - солдатськи". Та Марія вірила у любов, вірила, що Корній відродиться, як відроджується земля. І любов перемогла.

 

Учень: -      Поступово Корній розуміє сенс життя: прощає Марію, змінюється його ставлення до неї, починає працювати. Крок за кроком, тяжкою працею збільшили вони своє господарство, розширили поле, поставили нову хату. Разом із цим збільшувалася та зміцнювалася їхня родина: Марія народила сина Демка, потім двійню: сина Максима і донечку Надію, а потім - найменшого синочка - Лавріна.

Приростала родина до землі, яка принесла їм достаток, злагоду, спокій у душі.

Учитель:    - Закінчилася Маріїна юність, надійшла пора осені у її житті. Як восени міняється погода: то сонце, то дощ, то знову сонце, так мінялося і Маріїне життя...

 

Звучить сумна мелодія.

Учень читає уривок вірша:

Осінній день, осінній день, осінній?

                                     О синій день, о синій день, о синій!   

                                    Осанна осені, о сум, осанна...

                                    Невже це осінь, осінь о — та сама...

Учитель:        - Із встановленням, так званої, "настоящей селянської власті" - на село приходить насильницька колективізація та голодомор. Розпочинається тотальне винищення українського селянства.

Література, як один із видів мистецтва, відображає цей період. Про голодомор йдеться й у романі "Марія" Самчука, й у романі "Жовтий князь"" Василя Барки, у поезіях Павла Тичини, Бориса Олександріва та інших письменників. Про голодомор розказують документальні та художні кінострічки. Щоб зрозуміти весь трагізм того, що відбувалося, давайте звернемося до історичних хронік.

  

   РОБОТА У ГРУПІ

 

Група "істориків" дає довідку про голодомор в Україні, зачитує спогади очевидців того часу.

 На фоні суворої мелодії після розповіді про насильницьку колективізацію учень читає вірш:

 

-     Хліба ще не стало до Нового року.
І не було Різдва...

" Дідух" зломився першим... Стягнулася тятива.

 І вже душа, як шершень,

В голоднім заперті!

На вечір - відчай свята,

І не було куті... Й кому колядувати... І не було Різдва.

Вродивсь Ісус,

Заплакав...

Показ документального фільму про колективізацію та голодомор.

 Учень читає вірш:

-     Ще нагодує Мати - Україна,
Ще приголубить діточок своїх...
Яка ж бо перед Богом в нас провина?
Який ми сотворили гріх?

Чи той, що в нас поруйнували храми?

-Та руйнували їх не ми!!!

Прийшли в наш край перевертні і хами Чинить страшну наругу над людьми.

Учитель:    - Проблеми насильницької колективізації та ставлення радянської влади до селян - трударів піднімає письменник у третьому розділі роману, який називається „Книга про хліб". Із селянина витравлювали власника, господаря, годувальника. Не хотіли трударі віддавати те, що заробили тяжкою працею, і тоді уряд почав діяти.

Учень:      - Скінчилася для селян "радість праці"», як - то каже Корній. Марію та її рід разом зо всім українським селянством змусили піднятися на голгофу голодної смерті.

Насильно забирали все: худобу, коней,  хліб.

Репресовано молодшого сина Марії та Корнія – Лавріна. Понесла знедолена мати кусень хліба йому до в’язниці. Довгою та важкою була дорога, та чи зможе хто зупинити матір? "…По тижневі Марія йде до міста і несе на плечах клунок харчів. Сніг, метелиця. Дороги заметені. У вічі січе, засипає, забиває дихання. Марія підійде і зупиняється. Відсапує, витирає мокрі очі.

Вона не плаче. О, вона вже давно не може плакати. Не плакала і тоді, коли почула, що "його" вже забрали. "А чи має він що їсти? Де він спить? Візьму і бодай хліба кусень йому віднесу. Якось таки дійду...і пішла. Пішла і йшла через сніги й хуртовину. Йшла багато верств до того самого міста, де колись лежав Гнат. Йшла далі і далі, і коли б треба було йти безконечно, на край світа, і тоді йшла б. Там же, люди, сина її лід землю дали. Єдиного... Єдину і останню надію. І ви ще скажете не йти?"

На фронтах I Світової війни загинув старший син Марії - Демко.

Учитель:    - І Улас Самчук розкриває перед нами національну проблему. Згадайте, як Лаврін відстоює незалежність України, як сміливо виступає зі своїми поглядами щодо розбудови Української держави, за що і страждає, за що і гине, та ще й за, так званою, братовою вказівкою. Також автор розкриває проблеми долі дітей та материнського щастя.

Революція та громадянська війна розділяють рід, і не тільки Маріїн. Пригадаймо трагедію роду Половців із роману Юрія Яновського «Вершники», де, як і в романі Самчука, письменник малює трагічну картину братовбивчої війни.

Щодо материнського щастя у романі: лише справжня жінка знаходить своє щастя у дітях, вона живе їхніми болями, радіє їхнім успіхам та все життя сподівається на кращу долю для своїх синів та дочок. Так і Марія: жила радістю і болем своїх дітей, страждала разом із ними і, мабуть, потроху вмирала з кожним із них.

Учень:       - Загинули два Маріїних сини, а середній, який все життя був ледащо, а за радянської влади став найкращим, перетворився на перевертня - відрікся від матері та батька, відрікся від рідного брата:" Я, Максим Корнійович Перепутька, відмовляюся від своїх батьків - кулаків, які ціле своє життя були врагами робочого класу і стояли на засадах власності і навіть тепер не зрікаються своїх ганебних засад. Рівно ж осуджую,

пятную і вимагаю суворої кари своєму бувшому братові Лаврінові, який став до послуг петлюрівської контрреволюції і своєю злочинною діяльністю свідомо шкодив ростові соцбудівництва нашої країни". Ось слова перевертня.

Учень:     - Пив та гуляв Максим у той час, коли батько з матір’ю та рідна сестра, з якою вони навіть народилися в один день, із своєю маленькою донечкою вмирали від голоду: " У запічку сидить Марія... Вона хоче їсти. Що віднесе завтра Надії?

Треба б, Маріє, забрати її якось до нас. Не можеш ти ходити...
Треба б, але як. Вона ж не піде. Не дійде до нас. А дитина? Ну, може
б, ти дитину ще доніс, але як її забереш?"

А "...у Максимовій хаті ясно світиться. Там вештаються люди і чути голосний гармидер... У хаті Максима співають".

Учень:    - Вмирає від голоду маленька онука Марії, але стара жінка думає, що Надія задушила свою доньку: «Прийшла до неї, а вона вже на постелі лежить. Гукаю: «Надіє!» Не чує. Кличу. Нарешті розплющила очі і так засміялася, так знаєш страшно засміялася. А де, питаю, мале? А вона нічого не розуміє. Яке, каже, мале? А Христуся ж де? Засміялася знов: «Нема Христусі. Нема вже її...» - З'їла вчора того пляцка. Там дерево було. Дитина ж. Взяло, каже, і скрутило. Але...- Марія нахилилась до Корнія і шептала: - Вона задушила його... Задушила...Дитя мучилося, і задушила. Дика така. Підеш до неї. Вона не хоче вже їсти, лається і сміється...»

Учень:    - У тоді Корній не витримує: вбиває сокирою Максима, а сам іде вмирати у поле.

Учитель:      - Тут перед нами постає вже інша проблема: проблема вбивства сина батьком. Життя знає такі випадки, а історія і література ( згадаймо Тараса Бульбу із однойменної повісті Миколи Гоголя) відображають їх. Та чи можна це пояснити і чим? Тут потрібні глибокі філософські роздуми, але і тоді, я певна, ми не зможемо дати остаточну та вірну відповідь на це питання. Але мені здається, і я думаю, ви всі погодитися зі мною, що у тій ситуації Корній не міг вчинити інакше.

      Марія залишається сама. З останніх сил намагається вона піднятися, щоб піти до Надії, але не може:"Марія не мала сили, щоб піти до Надії, але все - таки силилася йти. Вийшла на подвір’я і впала". І тут на допомогу їй приходить Гнат. Він допоміг Марії дістатися до хати, а сам пішов навідати Надію. Застав він її мертву, із зашморгом на шиї та з мертвою дитиною на руках: «Знайшов її захололу, опухлу в коморі в куті з дитиною в пелені. Сиділа з витягнутими грубими ногами, прив’язана до ключки мотузком, зашморгнутим на шиї».

Учень:    -І тоді почав довго і вперто скликати Гнат людей, і почали вилазити зі своїх хат ті, хто ще залишився живим. Вони не були схожі на людей:" 3 понурих, обдертих хат вилазили...опухлі, вилазили немічні, вилазили охлялі. Сходилися на нараду кістяки з розчурханими головами, вгрузлими безбарвними очима, вставали, ніби мертвяки з могил..." І Гнат виголосив свою останню проповідь. І була ця проповідь, як на мій погляд, дійсно пророчою:" Слово моє, - казав він, - не для вас. Слово моє для мертвих і ненароджених. Слово моє прийдучим вікам. Затямте ви, сини і дочки великої землі... Затямте, гнані, принижені, затямте, витравлювані голодом, мором!.. Нема кінця нашому життю. Горе тобі, зневірений, горе тобі, виречений самого себе!.. Кажу вам правду велику: краще буде Содомові й Гоморрі в день Страшного суду, ніж вам, що відреклися й плюнули на матір свою!.."

"Гната забрали того ж самого вечора. Пішов услід за іншими і не вернувся".

Учитель:      - Відходила осінь Маріїного життя, наближалася зима, несучи холодний подих смерті... Наближався початок кінця...

Звучить сувора мелодія

 Учень читає уривок вірша:

-    Ярій, душе! Ярій, а не ридай.

     У білій стужі серце України.

     А ти шукай — червону тінь калини,

     На чорних водах - тінь її шукай.

Учень:    - Цілих тридцять днів вмирала сама Марія. Згинув її рід, і нікого від нього не залишилося. Воістину трагічним було Маріїне життя, була її доля: раннє сирітство та пекучий біль від нього, що ятрив дитяче серце; голод, що зазнала, будучи сиротою; муки народження дітей і пекучі страждання від їхньої ранньої смерті. Чи бачила Марія щастя? Я думаю, що все ж таки воно у неї було. Це щастя материнства, щастя, яке зазнала вона, перебуваючи у шлюбі з Корнієм, щастя праці. Але останні місяці її життя були трагічними, а найтрагічнішим - останній, день кінця, хоч вмерла Марія з посмішкою на вустах і, навіть, я вважаю, з деяким полегшенням і радістю.

У цьому розкривається ще одна проблема роману — проблема смерті. Марія не боїться її, а, навпаки, чекає. Вона чекає того часу, коли зустрінеться зі своїми дітьми, онукою, Корнієм, Гнатом (звучить "Реквієм", на його фоні учень зачитує цитату): " Тридцять днів гаснула сама Марія -покинута, одинока. Заходяче сонце не забуло Марії, заглянуло до неї і довго цілувало її сухе жовте обличчя. Розплющила востаннє очі і всміхнулася. І чим більше западало сонце, тим ширше і ширше відкривалися очі. Повільно наступала ніч... Ніч вічності. Спить Марія? Ні, Марія не спить. Вона вже не спить третю ніч. Марія лежить на купі розкиданого лахміття і впалими, широко відкритими норами очей дивиться у залите місячним сяйвом вікно...

Довго, довго виривалася з життя Марія. Перетинається окремо кожний нерв. Мідяне холодне сяйво місяця облило холодом роздуті з розчепіреними пальцями ноги... з напруженням рветься останній нерв. Гасне поволі місяць, зникають одна за другою з голови думи, зливаються у чорну пляму, без початку і кінця... Плющаться і грузнуть очі, холонуть засохлі уста, западають груди, серце робить останній удар... Марії не стало..."

(Останні слова читаються під запис биття серця. )

Учитель:     - Марії не стало...

   Але хоч і закінчується роман трагічно, та все ж таки автор залишає нам надію -надію на відродження життя: " Знову цвітуть сади, південь дихає пареним у цвіту вітром і жаріє над суходолами й морями повний, тяжкий місяць".

 

IV.CПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

 

Учитель:

- Роман "Марія" - це історія боротьби добра зі злом, це не безнадійна розпука і не песимізм. Це трагедія, яка викликає в нас гнів і кличе до рішучої боротьби...

"Марія" -це твір трагедійно - оптимістичного жанру. Твір, що очищає наші душі від людських вад, гартує нашу свідомість і утверджує буття нашого народу.

Твір витриманий у високому агіографічному стилі, що надає образові головної героїні – Марії - вищого, надпобутового сенсу, наближаючи її до біблійних героїнь і, водночас, мимохіть підносячи цей образ до рівня символу України.

Ми з вами вже згадували слово „агіографія", і я вам обіцяла повернутися до нього пізніше.

Агіографія — це наука, що досліджує опис житія святих. А Марію не тільки Улас Самчук, але і сам народ підносить до образу святої: Біблія - Книга книг - говорить про Святу Марію, яка стала матір’ю Ісуса Христа, а згадайте твори українських письменників.

Де ви зустрічали це ім’я? Так, у поемі Павла Тичини „Скорбна мати", у новелі Миколи Хвильового „Я(Романтика)".Розказують про Марію Іван Драч у поемі

„Чорнобильська мадонна", Володимир Яворівський у романі "Марія з полином у кінці століття" та багато інших письменників.

    

 РОБОТА У ГРУПІ

Учень:      - Образ Божої Матері проходить у романі наскрізним мотивом.

Пресвята Діва Марія - особлива постать у всесвітній історії людства і в свідомості багатьох поколінь. Мабуть, закономірно, що свою героїню Улас Самчук назвав Марією. Марія — це суто церковне ім’я. Його має здебільшого церковне жіноцтво. В основі цього імені лежить давньосемітське слово "маріам", що перекладається як "вищість, піднесеність, перевага", але з давньоєврейської це слово означає "гірка". Так, і насправді: доля Марії — гірка, але, незважаючи ні на що, Марія стоїть вище за всіх і за все, навіть помирає вона гордо, з посмішкою і піднімається до вічності. Образ Марії є уособленням материнства, основи життя на землі.

Учень:     - Мати Божа — заповітний острівець у духовному житті людини. До Марії, Святої Матері, радить звернутися героїні священик під час похорону первістка, звернутися за підтримкою в такому тяжкому горі. Як найдорожчу реліквію, забирає Марія ікону Божої Матері з собою, коли йде від Гната. Згодом не раз стоїть перед цим образом: молиться і в годину печалі, і в сонячний день. Мати Божа ввійшла в душу Марії, стала невід’ємною частиною її єства.

Учень читає вірш:

-І розкажу я людям горе,

Як тая мати ріки, море

 Сльози кривавої лила,

Так, як і ти. І прийняла

В живую душу світ незримий Твойого розіп'ятого сина!..

Ти матір Бога на землі!

Ти сльози матері до краю.

 До краплі випила.

Ридаю,

 Молю ридаючи: пошли,

 Подай душі убогій силу,

Щоб огненно заговорила,

Щоб слово пламенем взялось,

Щоб людям серце розтопило,

 І на Украйні понеслось,

 І на Україні святилось.

 Те слово, Божеє кадило,

 Кадило істини.

 Амінь.

Учень: - Слався, Маріє...

Учениця співає пісню "Аве, Маріє..."

-    Аве, Маріє, світла!

Почуй мій голос, о Святая,

Молитво тиха моя із душі до тебе зліта.

На світі так нелегко людям,

Кругом багато темних сил,

О, Мати, тебе, Пречиста, молю я,

Ти всіх збережи нас, ти всіх спаси.

Аве, Маріє, світла!

Учитель:    - Ми закриваємо книгу і думаємо...Висловити всі почуття, що викликає цей роман, нам несила. Це міг зробити тільки автор за допомогою живих образів. Все ж таки ми думаємо, що " ніч вічності" - це для тих, хто не витримав і впав. Але для тих, хто пережив, для тих, хто щойно народився, - є життя. Вони житимуть, боротимуться і продовжуватимуть вічне буття українського народу. А тих, хто назавжди лишився у тому страшному 33 - му, давайте пом’янемо цим святим хлібом.

( Усіх присутніх "причащають" освяченим хлібом.)

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

Написати твір- роздум „ Образ Марії  у  Біблії  та у творі У. Самчука"

 

VI.  ПІДСУМКИ УРОКУ.

 

Учитель:     - Ось і підійшов до кінця наш урок. Сподіваюся, він залишить глибокий слід у ваших душах. Зробить вас людянішими, милосерднішими. Я дуже вдячна вам за ваш труд, ви всі сьогодні молодці, добре попрацювали. Думаю, що мети уроку ми з вами досягли, залишилося лише виставити оцінки за вашу роботу. Я пропоную вам, щоб старший учень кожної групи став зараз моїм помічником, так би мовити, починаючим учителем, і допоміг оцінити ваші відповіді й роботу на уроці, будь ласка.

На початку уроку у вас у всіх були певні очікування. Зараз, якщо очікування справдилися, ви віддаєте свою квітку старшому у вашій групі,  а він перенесе її  у наш степ, на курган -могилу.

      (Переносять квіти на малюнок, звучить  українська мелодія )

 Бачите, як забуяв наш степ червоними маками,  утверджуючи життя, утверджуючи відродження нашої країни, стверджуючи непереможність і славу України!

________________________________________________________________________

*Розробка уроку розрахована  на дві урочні години. Доцільно проводити його під час спарених уроків.


Теги: Малоіваненко Ю.Г., Самчук
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 747/22


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar