Головна » Українська література

Типові грані життя народної школи в оповіданні Бориса Грінченка «Екзамен»

Мета: розкрити суть шкільної освіти за часів буржуазно - поміщицької системи; показати нестерпне становище сільського вчительства в  ХІХ столітті; звернути увагу читача на повну залежність учителя та учнів  від інспекторів-невігласів; розвивати навички аналізу художнього твору; виховувати кращі риси особистості; утверджувати повагу до вчителя.

Обладнання: презентація до уроку.

Хід уроку

І.Оргмомент.

ІІ. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок учнів.

Складання асоціативного куща.

Які асоціації викликає у вас слово «школа»? Чим вона є для вас?

 

Слово вчителя.

Справді, школа - це ті сходинки, які ведуть вас у країну знань, які допоможуть вам досягти омріяної мети, реалізуватися в майбутньому як особистості.
А чи завжди була школа такою, як сьогодні? Чи із задоволенням відвідували її діти, чи давала вона міцні знання?

Очікувані відповіді дітей (ні, не завжди, бо в різні періоди історії вона мала свої особливості).

 

ІІІ. Оголошення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів. Визначення проблемного питання.

Сьогодні на уроці ми познайомимося з оповіданням Бориса Грінченка «Екзамен». Автор яскраво змалював один епізод із шкільного життя за часів  буржуазно-поміщицького ладу, розкриваючи найголовніші риси освіти тогочасного суспільства. Наше завдання визначити ці особливості, схарактеризувати образи твору та дати відповідь на питання:

Чим відрізнялася школа, яку зобразив Борис Грінченко, від сучасної?

 

ІV. Робота над змістом теми.

 

Знайомство з письменником.

 

         Борис Грінченко – письменник, педагог, лексикограф, публіцист. Він автор багатьох літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови і літератури, укладач чотиритомного «Словаря української мови».

До вашої уваги творчий доробок митця. (слайд 6)

 

 

Борис Дмитрович довгий час працював народним учителем, а тому з власного досвіду знав про шкільне життя, про стан освіти кінця ХІХ століття.

 

 Словникова робота.

Оповідання, з яким ми сьогодні познайомимося містить чимало слів, які не відповідають сучасним нормам літературної вимови, а тому звернімося до словничка. (слайд 7)

 

Робота з допоміжним матеріалом.

Перед вами ілюстрації церковно-приходської школи, викладачів та учнів того періоду, про який іде мова в тексті (слайд 8,9,10)

 

Робота з текстом.

 

Де відбуваються події?  (в селі, в церковно-приходській  Тополівській школі).
 
До чого готуються дорослі і діти? («…у цей день має відбутися екзамен, а на йому повинен бути член ради шкільної»).

 

Як іде підготовка? («І молодий, що тільки перший рік учителює, вчитель, і сторож Кирило Криворукий працюються з усієї сили. Ще вчора маненька хатка, що волость віддала у своєму будинкові на школу, хатка, завбільшки сорок квадратових аршин, почала чепуритися. Усі ями в земляній долівці позасипувано, а потім сторож попримазував їх глиною і кожному школяреві прикро наказував, щоб вони, хлопці, якомога обережніше приторкалися своїми ногами до примазаних місцин…

 Тим часом учитель власноручно порався коло пообпадалих шпарин на стінах та на грубі і, закотивши рукава за лікті, щиро примазував рудою й білою глиною, зовсім незважаючи на те, що така праця анітрохи не відповідала його вчительським обов'язкам. Але що ж було робити, коли він ніяк не здолав домогтися, щоб громадський атаман дав йому мазильниць?!  

…Школярські парти, що стільки разів цієї зими заходжувались розсипатися під школярами, та й розсипалися навіть часом, ці парти позбивано тепер гвіздками й клинцями, і вони почали позирати якось навіть спишна.

 Сьогодні й школярі поприходили, одягшись, мов по-празниковому: мало не на всіх були новіші свитки, а то й чумарки, босих не було.

Сторож востаннє витирав три вікна шкільної світлиці»).

 

  Які настрої переважали. Чому? («Батюшка та вчитель розмовляли проміж себе і боялись за того або іншого школяра, що міг не здати екзамену. Прочитали молитву, посідали. Вчитель та батюшка, поділивши школярів, почали дещо перепитувати їх, перебиваючи один одному. Але діло не ладналося: і вчителі, і школярі були стурбовані». Напевно тому, що й учні і вчителі вже знали про таких інспекторів та про невтішні наслідки відвідування ними шкіл).

 

 Чого бояться діти?

(«— Чого ж він приїде, той пан? — допитувався маленький хлопчик, що тільки одну зиму походив до школи, у свого старшого товариша.

— А питатиметься, чи навчилися ми...

— А він який? Страшний?

— Та хіба ж я знаю: я й сам його не бачив. Спитайсь у Олексія Петровича.

— Олексію Петровичу,— озивається школяр до вчителя,— а він страшний?

— Хто?

— Та той пан, що приїде?

Учитель силкується впевнити, що страшного в «тому панові» нічого нема.

— А він не битиме? — не покида свого школяр.

— Та ні! Хто ж тут сміє битися? — дуже зважливо впевняє другий.

— Е, не сміє! А як спитається, а ти й не знатимеш, то що тоді? Тоді й битиме...». Це є підтвердженням, що в тогочасній школі до дітей застосовували силу.

Один маненький хлопчик заліз у куток і наляканими очицями поглядає навкруги: він заздалегідь злякався «пана».

— Я втечу, як він приїде! — шепоче він на вухо своєму товаришеві.

У другому місці, де сидять щонайстарші, чути, як вони бубонять собі під ніс, ще раз прочитуючи вивчене. Кожен працює, бо кожному хочеться мати «свідоцтво» (Такий вигляд мав документ, який одержували учні після закінчення церковно-приходської школи (слайд 11)).

 

 

- Як минали години очікування?

 («Прочитали молитву, посідали. Вчитель та батюшка, поділивши школярів, почали дещо перепитувати їх, перебиваючи один одному. Але діло не ладналося: і вчителі, і школярі були стурбовані.

Якось минула година. Чого ж він не їде?Вчитель знову випустив школярів зо школи. Менші побігли, а старші, що здають екзамен на «свідоцтво», знов до книжок. Батюшці надокучило ждати, і він пішов додому, попрохавши зараз же прислати по його, скоро приїде член.

А член усе не їхав. Старші ще щиріше вчать, хоч учитель і впевняє, що їм тепер краще буде пробігатися.

Минає година, друга, третя. Страшний пан, що так довго примушував себе дожидатися, ще більше тепер лякав школярів. І потомились усі, і пана страшно,— так би i втік. ( Ми ще не зустрілися з інспектором, а вже бачимо, що він не пунктуальна людина, адже змусив і дітей і вчителів довгий час чекати на нього).

 Прочитайте уривок, коли член шкільної ради нарешті з’являється на подвір’ї школи. По що це говорить.

(« Нарешті, години в три, зненацька почувся дзвоник.

—Їде, їде!..— розітнувся шепіт проміж школярів.

Ту ж мить сторож Кирило, відчинивши двері, оповістив:

— Їде, уже біля Стецькового шинку.

Вчитель послав одного хлопця по батюшку. Школярі сипонули в школу. Миттю посідали, випростались і затихли. Маленький школярик, що хотів утікати від пана, ще більше заліз у куток і ввесь зігнувся, - неначе якось хотів сховатись. У багатьох перехопило дух. Вони півзлякано, півдивуючись прислухалися до дзвоника, що все голосніше та голосніше видзвонював і, нарешті, востаннє гучно дзвенькнувши, замовк біля самої школи. Приїхав! Усі голови повернулися до дверей. Обличчя у багатьох побіліли; деякі злякано шепотіли: «Господи, поможи!..» Далі почувся Кирилів голос:

— Сюди! Ось сюди пожалуйте!...». Учасники навчального процесу були повністю підпорядковані волі «страшного пана», який у свої 25-30 років стрімко здобув кар’єру знатного чиновника, а разом з тим і необмежене право вирішувати долю вчителів та учнів ).

 

- Яким зображує автор екзаменатора?

(«Пан Куценко років 25—30 був волосним писарем, а жінка його торгувала бакалією. І в писарстві, і в крамарстві йому так пощастило, що через десять років він мав уже свою крамницю в повітовому місті і, потроху посуваючись угору, зробився з писаря значною особою в місті. Недавнечко він був міським головою, а тепер директором повітового банку, що через його ж шахрайства незабаром мав впасти, і разом він — член земської управи і шкільної ради,— тим і їздить він по сільських школах на екзамени яко голова «екзаменаційної комісії». Але як непевні голосні й приголосні, проклята літера h та й усякі інші хитрощі російського правопису ніколи не давалися до зрозуміння панові членові, то він, звичайно, на екзаменах з російської мови любіше мовчав. На екзаменах же з закону божого та з рахунків почувався він вільніше, найбільш як справа доходила до лічби. Арифметику у межах цілої лічби він добре вивчив ще як був писарем, а директорування в банкові дало йому змогу перемогти й «дроби», і пан член особливо на рахунки й наполягав на екзаменах. Він завсігди возив з собою свій завдачник, де були папірцями й олівцем позначені завдачі, які він звичайно і безодмінно давав рішати школярам. До цього треба додати хіба ще те, що, силкуючись удавати з себе пана, він без жалю нівечив і українську, і російську мову, нехтуючи першу і не знаючи другої». Автор відкрито іронізує показуючи невігластво прибулого).

 

Як поводить екзамен «пан член»?

(Сам плутається у відповідях, доводячи своє невігластво:

«Ето значить... обикновенно, це всьо одно, шо от свет од сонця, ісходить і шо того... теє... — об'ясніть йому, батюшка! — докінчив член, що хотів був навести відоме порівняння з біблійної історії Рудакова, але не зміг і заплутавсь.»).

 

 

-Яке ставлення було у прибулого до вчителя?

(Зневажливе, міг при дітях висловити своє незадоволення, принизити:                      «— Шо ето? — зненацька крикнув він.— Арифметики не знають, щитать не умєють! Ви учитель, ви нічего не делали! Я в училищний совет на вас подам рапорт!»).

 

- Що ж зупинило члена шкільної ради у його самодурстві? Чому?

(«Бідолашний учитель тільки крутивсь на одному місці. Школярі сиділи білі, як крейда.

Зненацька озвалося хлипання, спершу тихше, а далі все голосніше й голосніше, і перейшло, нарешті, у голосні заводи плачу. Плакав саме той маленький хлопчик, що ще заздалегідь хотів утікати від «пана».

— У! Я не хочу тут!.. Я не хочу! Я додому піду! — ридаючи казав він.

Почувши це, член зупинився. Вчитель побіг до хлопця. Але він не зважав на вмовлення і не покидав ридати і намагатися додому. Довелось пустити його з школи.

Бачачи, що вже переборщив, член притих. Екзамен останніх шістьох хлопців, що здавали на «свідоцтва», відбувся тихо, надто, що всі вони «арихметику» знали, і пан член не мав рації сердитися.

Нарешті скінчили. Пан член устав». По всьому видно, що пан злякався).

 

 Автор яскраво зображує сутність перевіряючого. Назвіть її ознаки.

(«Далі течія членового красномовства всохла, і він став, не знаючи, що казати.. Школярі, батюшка, вчитель і собі стояли, не знаючи, що їм робити.

— Так от шо... теє...— почав знову член, згадавши, як він колись був укупі з інспектором на екзамені і як саме той закінчив його, — школа у вас хорошая, і я так доложу у совет. I арихметику знають,— один не знаєть, ну, та то вже нічево...— І член так само, як і інспектор, подав руку вчителеві та батюшці». Намагався весь час когось наслідувати, адже для вираження власного «я» у члена не вистачало ні розуму, ні такту, ні освіченості).

 

V. Закріплення вивченого.

 

Характеристика школи за часів буржуазно-поміщицького ладу.

Відповідь на проблемне питання:

 

Школа за часів буржуазно-поміщицького ладу

Відсутність чіткої системи організації навчання

Насилля

Невігластво інспекторів

Низький рівень знань

Школи окремо для хлопчиків і дівчат

Страх бути покараним побутує як серед учителів, так і серед учнів

Бесіда.

Що хотів передати автор? (що школа повинна бути місцем здобуття знань, розвитку творчості учнів. Таку школу маємо ми сьогодні. В такій школі із задоволенням працював би і сам  Борис Дмитрович Грінченко).

 

VІ. Коментоване оцінювання навчальних досягнень учнів.

VІІ. Домашнє завдання.

Намалювати малюнок до одного з епізодів твору, який найбільше вразив, запам’ятався.

Змінити фабулу твору, поклавши в основу приїзд досвідченого, грамотного і справедливого інспектора.


Теги: Гула Л.А., Грінченко
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 1042/185


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar