Головна » Українська література

Ти на Землі - Людина (за романом О. Гончара „Собор”)

      Мета уроку: у формі диспуту розглянути морально-етичну проблему: в чому сенс людського буття. Виховувати людяність, пошану до національних святинь, збудити громадянську активність.

Обладнання: Плакат із зображенням християнського собору.

 

Епіграф уроку:                 Живе не той, хто чадить.

                                             Живе, хто іскрить!

                                                                        (О.Т. Гончар)

Зміст уроку

 

І. Вступне слово вчителя щодо теми і мети уроку.        

      Учениця декламує поезію Василя Симоненка „Ти знаєш, що ти людина”

ІІ. Диспут „Ти на землі – Людина”

    І. Які проблеми сьогодення розглянуті письменником у романі „Соборі”?

 

Збереження духовної спадщини, культури мови, мистецтва, історичних святинь українського народу, захист цих надбань від посягань бюрократів-чиновників, безбатченків-нігілістів. Гармонійне співжиття духовності і прогресу, міста і села, особистості й суспільства, історичної та сучасної реальності.

2. Філософське осмислення собору як симфонії величі народу, його творчого генія.

3. У чому вбачає О.Т. Гончар причину тих загрозливих явищ, що народжують духовне браконьєрство?

 -  Рівень духовно-моральної культури низький. На першому плані стоять                             споживацькі інтереси, бажання матеріально збагатитись.

4. Хто з героїв роману представляє молодь представляє молодь, що прилучається до насущних життєвих проблем? У чому вбачає Микола Баглай сенс буття людини?   - „ І самий смисл буття... в тому, щоб... жити у мудрій злагоді з природою, знати насолоду праці й поезію людських взаємин. І щоб навчитися тим дорожити, відчути потребу все це берегти.

5. Які питання хвилюють юнака щодо повноцінного життя?

   - „Чи не більше мусить лякати живущого те, що проіснувати він може безцільно, пройти дорогу життя людиною – авоською, відцвівши свої весни пустоцвітом. Так у чому все-таки він.  „Конечний зміст всієї мудрості земної”? Як бути справжнім?  Як удосконалитись? Як маєш повестися, щоб відчути себе перед лицем всесвіту справжнім вінцем природи?”

6. Чи задумувалися ви над цим питанням? Чи замислювались над тим, що подумають про нас нащадки? Яку відповідь можна знайти у І розділі роману?

 - „А нащадки ж прийдуть, спитають колись: ану, якими ви були? Що збудували? Що зруйнували? Чим ваш дух трепетав?

7. Прочитати із VІ розділу розмову Миколи Баглая з Р.Орлянченком про те,          що визначає смисл буття людини. У чому виявився оптимізм Баглая?

     „Та не самими мавпами населений світ! Який він там не є, але згодьтеся: він таки непоганий, цей світ, і здорово було б у ньому, не старіючи, весен триста про веснувати...”

8. У чому суть духовних поглядів Миколи Баглая на собор?

 -  „Собор оцей! Горда поема степового козацького зодчества, вона щоразу хвилює тебе, щось навіває, відлунням далеких подій входить у твою молодість. І не треба тут руїни, чуєте ви, генії руйнацтва!  Невже не доходить до вас оцей дух обжитості планети, певності, злагоди, який живе у таких витворах, в їхній гармонійності, - дух, що єднає людство?”

9. Як ставиться до культурно-історичних святинь В.Лобода? чи схвалюєте ви його думки?

  -   „А сам ти, вибач за прямоту, на старовині звихнувся... Ну щоб тобі... шукати б у тому струхнявілому Яворницькому? Собори... шаблі козацькі... курені! Та то ж усе реквізит історії, мотлох минулих віків...”

10. Порівняйте враження Єльки після відвідин козацького музею з поглядами Лободи на минуле.

   -  „Мов живих, уявила Єлька тих лицарів запорозьких, бачила їхні дозори на степових могилах, зблиски щабель, коли вони б’ються в куряві, серед криків, ґвалту, кінського іржання, зрошені потом та кров’ю, до знемоги рубаються, відбиваючи сестер-полонянок у якого-небудь смердючого хана. Ото були люди, оті відбороняли твій край, передали тобі, як вічний посаг, і це небо, і шир степів, і сяйво Дніпра!”

11. Сьогодні можна почути думку, що мистецтво, „святості зникають із життя і на їх місце вдирається цинізм”. Як до цього ставиться Микола Баглай?

   -   „Мистецтву, тільки йому дано володіти таємницями вічної молодості... Невже ти не почуваєш, що в отому гроні соборних бань живе горда, нев’януча душа цього степу живе його задума-мрія, дух народу, і його естетичний ідеал...

        Людині властиво прагнути вічності, знаходити в ній для себе мету і натхнення... Навряд чи взагалі є щось гідніше, як вдосконалювати свій дух, увінчувати себе в творіннях своїх і дарувати їх нащадками.”

12. що відповідає Баглай на іронічно-скептичне питання Геннадія, чи не можна прожити на світі без ідеалу, натхнення, творчості?

   - „Чому ж, можна. Можна прожити і без сорому, і без пісні, і без Рафаеля... але чи залишилися би ми тоді в повному розумінні слова людьми?”

13. У романі „Собор” зачіпається проблема особистого щастя, кохання. В чому воно?

    -  „Що ж воно таке – справжнє почуття, оте, що в піснях його названо коханням? Спорідненість душ? Близькість, в якій раптом починаєш почуваєш свою людську повноцінність? Чи вибух взаємної ніжності?.. Кохання – це ніжність і чистота! Ніжність, що дужча за смерть!”

14. Як ви розумієте кохання?

15 Що мав на увазі учитель Хома Романович, коли утаємниченим голосом промовляв до Миколи і Єльки;

    -  „Собори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ!”?

16. Чому завелися у нас людці, подібні до Лободи? Де взялися такі, як Таратута Обруч, Ера, які влаштували дику оргію у соборі?

   -  Це ті, що не мають соборів у душі.

17. Ізот Лобода говорить такі слова:

    -  „Каліка той, хто не здатен предківщиною дорожити. Людині дано пам’ять, що сягає у віки, тому вона й людина.

Як ви розумієте зміст цих слів?

18. З яким напутніми словами звертається старий Лобода до нинішнього молодого покоління?

   -  Дорожіть днем – ось що вам скажу, молоді! Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе, хто іскрить!

           Підсумкове слово вчителя.  

     Із ваших виступів стає зрозумілим, що собор у романі є уособленням найвищих людських цінностей, того, що, незважаючи на часи, труднощі, зміни у побуті і світогляді, залишається основою людського буття, самою підвалиною існування світу. Собори з’єднує між собою різні історичні епохи, здійснюючи тим самим спадкоємність поколінь, логіку розвитку життя.

     Селище живе, не звертаючи увагу на історичну пам’ятку, але розуміє, що, втративши її, втратить щось дуже важливе у своїй душі. Тому відразу ж стає на оборону собору.

     У своїх героях Олесь Гончар підкреслює насамперед чистоту почувань, людяність, вміння віддати себе справі, любов до рідної землі, бажання зберегти її красу.

     З гостротою викриває письменник дрібноту прагнень різноманітних кон’юнктурників та шукачів „легкого хліба”.

       Отже, шановний одинадцятикласнику, пам’ятай, що через кілька місяців ти вирушиш із батьківського гнізда, вирушиш у далеку дорогу, а разом з тобою виростуть приспані тривоги твоїх тата і мами.

       Учениця.

                                         Сьогодні усе для тебе –

                                         Озера, гаї, степи.

                                         І жити спішити треба,

                                         Кохати спішити треба –

                                         Гляди ж не прости!

                                         Бо ти на Землі – людина...

                       Звучить мелодія пісні „Лебеді материнства”   


Теги: Таран Н.В., Гончар
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 169/16


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar