| Головна » Українська література |
Мета: розширити знання учнів про творчість поетів Одещини; поглиблювати навички ідейно-художнього аналізу творів; виховувати почуття патріотизму, повагу до національних святинь, формувати національний світогляд. Обладнання уроку: портрет письменниці, комп’ютер, виставка творів художньої літератури письменників нашого краю. Форма уроку: усний журнал. Епіграф до уроку: Україно! Доки жити буду, Доти відкриватиму тебе. В. Симоненко Хід уроку I. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми, мети, завдань уроку Вступне слово вчителя Ми розпочали мандрівку у безмежний світ поезії Г.А.Могильницької, зокрема ознайомилися з життям поетеси, з’ясували визначальні мотиви її лірики. Сьогодні продовжимо розмову про творчий доробок нашої славетної землячки аби відкрити для себе інші важливі грані її творчого обдарування, повніше з’ясувати ідейно-естетичні особливості мистецького спадку поетеси. Розглянемо патріотичну лірику Г.Могильницької. Учитель зачитує епіграф до уроку. Ці слова належать нашій землячці, поетесі, лауреату загальнонаціональної літературної премії ім. Василя Стуса, загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання» та XI і XII бойківських літературно-краєзнавчих конкурсів ім. Мирона Утриска. Перед вами – її портрет. Це Галина Анатоліївна Могильницька (портрет висвітлено на екрані). II. Повідомлення теми, мети, завдань уроку Так, саме про Галину Могильницьку, нашу землячку, піде мова на нашому уроці літератури рідного краю. Гортаючи сторінки усного літературного журналу, ми поринемо у світ пристрасного поетичного слова. Пропоную вам сьогодні побути в ролі редакторів і випустити свій журнал. (За сторінками усного журналу, підготовленого учнями за випереджувальним завданням), який складається з п’яти сторінок: I сторінка. Відомості з біографії письменниці. II сторінка. Поетична спадщина поетеси. III сторінка. Тематика віршів. IV сторінка. Битва під Крутами. Історична довідка. V сторінка. Ідейно-художній зміст вірша «Цвіт неспалимий». Дозвольте відкрити першу сторінку – «Відомості з біографії письменниці». III. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу I сторінка. Відомості з біографії письменниці Галина Анатоліївна Могильницька народилася 8 травня 1937 року в м. Одесі в родині педагогів, що належить до однієї з найстаріших і найбільш розгалужених педагогічних династій України. Дитинство протікало в мальовничому куточку Кривоозерщини, біля Південного Бугу (нині Миколаївська область), де молоду сім’ю її батьків під час літньої відпустки застала війна. У 1954 році вступила до Одеського фінансово-кредитного технікуму. Невдовзі її виключили спершу з комсомолу, а потім і з технікуму за відвідування церкви та відстоювання свого конституційного права на свободу віровизнання. Працювала на різних посадах – від робітниці на заводі до художнього керівника Будинку культури. У 1963 році, склавши екстерном іспити за вечірню школу, вступила до Одеського державного університету ім.І.І.Мечникова, який закінчила в 1967 році. Працювала викладачем Балтського педагогічного училища. Звідки її виключили за вихолощення комуністичної ідейності з курсу української літератури й пропаганду творчості націоналістичних письменників В.Симоненка, Ліни Костенко, М.Вінграновського, І.Драча, інспектором шкіл Кривоозерського райво, учителем та завучем Кривоозерської середньої школи № 1. У 1994 році повернулася до Одеси, де працювала вчителькою української мови та літератури загальноосвітньої школи № 117, головним спеціалістом відділу по роботі з партіями та громадськими організаціями Одеського міськвиконкому. З 1997 року – викладач кафедри методики викладання гуманітарних дисциплін Одеського обласного інституту підвищення кваліфікації працівників освіти. Відмінник освіти України, автор кількох поетичних збірок, близько сотні статей суспіль-політичної, релігієзнавчої, методико-педагогічної проблематики, опублікованих в українській і зарубіжній пресі. Учитель. Другу сторінку нашого журналу розпочнемо про поетичну спадщину поетеси. II сторінка. Поетична спадщина поетеси Творчість Г.А.Могильницької така ж багатогранна, сповнена боротьби, надії, рішучості, як і її постать. За кожним рядком її віршів стоїть історія віків, ознака сучасної доби. У своїх поезіях Г.А.Могильницька постає як поводир, що сам потерпає від емоційного напруження своєї місії. Як відомо, що поезія має бути освітлена зсередини Божою іскрою. Поетеса сміливо й вміло використовує розроблені раніше ідеї, образи, не втрачаючи своєї самобутності й оригінальності. Лірика Г.А.Могильницької відбиває крик душі і думок нашого сучасника, його намагання пізнати себе і закони реальності. Штрихи інтимної лірики, а особливо пейзажної, – це той фон, який допомагає усвідомити розуміння ним явищ дійсності. Учень виразно читає вірш « Як половіє жито вдалині ». Учитель. Третю сторінку нашого журналу буде про тематику віршів Г.Могильницької. III сторінка. Тематика віршів Тематика творів – різноманітна: це і любов до природи та навколишнього світу («Чому весною сонечко встає раніше», «Червень», «Доріжка», «Дідусеве поле», «Скільки в світі сонечок»), і фольклорний струмінь («Святий Миколай», «Щедрівочка для внучечки», «Різдво», «Водохреща», «Стрітення», «Великдень»),і роздуми про час і простір, історичне минуле («Україні», «Полонені», «Кредо», «День Соборності», «Пісня про Крути», «День полеглих», «День незалежності»), і вираження інтимних переживань (« Не говори…Слова такі пусті…», «Сядь зі мною», «Я імені твого не назову», «Ніч. Небеса. Мовчання», «Покіль тебе люблю» ), і висока оцінка діяльності поета-громадянина, подана у віршах-присвятах: захованій за світлим, як мир, іменем Василю, Івану, В’ячеславу, Ніні Строкатій-Караванській. Але насправді – це друзі, близькі люди, брати по крові, по духу, по Україні. І, збагнувши це, перестаєш дивуватися: велика поетеса має велике серце. Бо як же інакше було б умістити в серці слова, щоб тобі повірили: « І кожне слово – згусток доброти…» Учениця читає виразно вірш «Творіння»: IV сторінка. Битва під Крутами. Історична довідка Битва під Крутами відбулася 29 січня 1918 року поблизу селища Крути, на малій залізничній станції на відстані 130 кілометрів на північний схід від Києва: бій тривав годин із 5 між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми національно-свідомими київськими студентами, що захищали підступи до Києва. Як така, битва не мала вирішального значення в перебігу військових дій, однак вона набула особливого значення у свідомості багатьох завдяки героїзму загону української молоді, які загинули біля Крут11 січня 1918 р. газета «Нова Рада» видрукувала таке звернення до «До українського студентства»: «Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-«большевицька» грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані. В цей час Українська фракція центру Університету св. Володимира кличе студентів-українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти напасників, які хочуть придушити все, що здобуто нами довгою, тяжкою героїчною працею. Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен студент-українець пам’ятає, що в цей час злочинно бути байдужим... Сміливо ж, дорогі товариші, довбаймо нашу скелю і йдімо віддати, може, останню послугу тій великій будові, яку ми ж самі будували – Українській державі! Записуйтесь до «Куреня Січових Стрільців», який формується з студентів Університету св. Володимира та Українського Народного Університету, звідки, мабуть, ми будемо розподілені серед декотрих українських військових частин, для піднесення культурно-національної свідомості та відваги...» Хід битви В Крутах студентська сотня в складі існуючого вже там загону почала риття окопів вздовж залізничної колії і спорудження земляних укріплень. Командувач загону в Бахмачі Аверкій Гончаренко мав у своєму розпорядженні 4 сотні бійців, переважно студентів та юнкерів, та 16 кулеметів. Наступного ранку 29 січня 1918 р. загін матросів Ремньова потрапив під обстріл захисників Крут. З тилу їх підтримував ще й бронепоїзд і гармата, які вели обстріл наступаючих більшовиків. На залізничній платформі також була гармата сотника Лещенка, якою також стримували наступ більшовиків. Битва затягнулася на декілька годин, і на допомогу Ремньову почали надходити інші загони Муравйова. З боку Чернігівської колії підійшов ворожий бронепоїзд і почав обстріл обороняючи з тилу. Тим часом, за свідченням очевидців у студентів та юнкерів почали кінчатися набої і скінчилися снаряди для гармати. Наступаючі загони росіян почали обходити позиції обороняючих з лівого флангу, – настала небезпека оточення, і юнкери зі студентами почали відхід в напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який їх чекав. Коло станції Бобрик знаходився більший загін під керуванням С.Петлюри, але, отримавши звістку про повстання на заводі Арсенал, Петлюра рушив на Київ, оскільки на його думку найбільша небезпека була якраз там. Росіяни, або не хотіли, або швидше за все не могли наздогнати основні сили, і продовжувати наступ на Київ того ж дня (залізницю заздалегідь розібрали ще в Крутах). В сум’ятті битви в полон потрапила розвідувальна рота (близько 30 чоловік), коли більшовики вже оволоділи Крутами. За свідченнями очевидців, з 27 полонених спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Пипський перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і всі інші студенти підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих. Вже в березні 1918 р. після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, було вирішено переховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі в Києві. 19 березня 1918 р. тіла 17 студентів було перевезено до Києва і там відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним. Протягом десятиліть існували різні суперечливі трактування перебігу подій і кількості загиблих — від декількох до декількох сотень. Наприклад, Павло Тичина присвятив свій вірш «Пам’яті тридцяти», 1918 рік. ПАМ'ЯТІ ТРИДЦЯТИ На Аскольдовій могилі поховали їх - Тридцять мучнів українців, славних, молодих... На Аскольдовій могилі український цвіт! - По кривавій по дорозі нам іти у світ. На кого посміла знятись зрадника рука? - Квитне сонце, грає вітер Дніпро-ріка... На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! - Понад все вони любили свій коханий край. Вмерли в Новім Заповіті з славою святих. - На Аскольдовій могилі поховали їх. Хоча до нашого часу збереглися тільки імена тих, хто був похований на Аскольдовій могилі: Сотник Андрій Омельченко — командир Студентського Куреня, студент Українського Народного Університету в Києві. Ізидор Курик, Олександр Шерстюк, Головощук, Чижів, Кирик — студенти Українського Народного Університету у Києві. Володимир Шульгин, Лука Дмитренко, Микола Лизогуб, Олександр Попович, Андріїв, Божко-Божинський — студенти Університету св. Володимира у Києві. Андрій Соколовський, Євген Тарнавський, — учні 6-го класу 2-ї Української Київської Гімназії (16 річні). Микола Корпан з Тяпча, під Болеховом, Західна Україна. М. Ганькевич, Гнаткевич, Григорій Пипський — учень 7-го класу, родом із Західної України, розстріляний з 35-ма іншими на станції Крути, перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», всі інші підтримали спів. В радянські часи полеглі в Крутах кваліфікувалися як зрадники чи просто замовчувалися. Студентські могили з Аскольдової гори забрали і спочатку розбили на тому місці парк. Пізніше, після Другої світової війни, тут поховали радянських воїнів, полеглих при визволенні Києва. З часу подій вперше про увічнення пам’яті студентів згадали в 1990-х рр., коли Народний Рух України встановив тут дерев’яний хрест. Від того часу були плани звести більший, постійний монумент. Тільки 2000 року архітектор Володимир Павленко серйозно почав займатися проектуванням пам’ятника. У 2006 році відкрили Меморіал пам'яті героїв Крут. Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам’ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського університету, звідки були більшість студентів під Крутами. Пам'ятник Героям Крут був понівечений вандалами у ніч на 21 травня 2007 року, але ретельно поновлений. Учень виразно читає вірш «Цвіт неспалимий». V сторінка. Ідейно-художній зміст вірша «Цвіт неспалимий» Поезія Могильницької дуже проста, дохідлива. Тому у своїх творах вона не міркує, а мислить, щоб яскраво донести до читача чи слухача свій вірш, поетеса використала багато художніх засобів у ньому. Наприклад, епітети: «вбогодухих нікчем…»,«славетні мужі»,«цвіт неспалимий»,«кривава борозна»,«роковану мить»; метафора «ваша мужність звеличує світ»; порівняння «тільки ж з вами, як стяг і надія», «із непам’яті знову встають, як знамена, борців імена»;риторичні оклики – «О славетні мужі! Гордоликі Еллади герої!», «Тільки ж вої були ви, щомиті готові до бою!», «Тільки є з вами, як стяг і надія, був доблесний цар Леонід!», «Та єдине було – Україна! Та єдине було – честь і гідність в юначих серцях!», «Відступіть, Фермопіли!», «Понад Крутами – вічність у сурми сурмить!»; поетичне звертання «О славетні мужі!»,«Відступіть, Фермопіли!»; риторичні питання «А в отих? Що у них?»; тавтологія «Сивілл посивілих», «у сурми сурмить». Це тонічний вірш, п’ятистопний анапест із жіночою та чоловічою перехресною римою. Вражає цей вірш стилем написання, дивними спогадами про героїчну боротьбу народу за волю. Але ж ним Г. Могильницька і відрізняється від інших письменників, цим і подобається її творчість. У її поетичних творах відбито трагізм нашої історії. Це жива пам'ять про героїчну боротьбу народу за волю. У вірші йдеться про те, як Україна у 1919-1920 роках боролась під жовто-блакитними прапорами із московськими більшовиками за свою незалежність. Вірш присвячений юним героям, які загинули під станцією Крути, обороняючи від більшовицької орди українську столицю. Вірш «Цвіт неспалимий» наснажений патріотичним пафосом. Поетеса славить свій народ – « Крізь запону віків ваша мужність звеличує світ.». Письменниця впевнена, що ми все переживемо, все здолаємо, бо ми є народ, якого не здолати. Виразити цю думку їй допомагають епітети «на історії нашої згарищах – цвіт неспалимий…». Безмірна любов до рідної України породжує такі рядки: Тільки губи, припухлі дитинно, Та гвинтівка й набої – уперше в невмілих руках. Ні царя, ні вождя… Та єдине було – Україна! Та єдине було – честь і гідність в юначих серцях! Сила і могутність України – в живій пам’яті народу. Україна безсмертна, бо «Понад Крутами – пам'ять народу. Понад Крутами – вічність у сурми сурмить!». Патріотична лірика Могильницької – яскравий художній документ нашого часу. Авторка – сильна і мужня жінка, яка гостро відчуває найменші поруки людської душі. IV. Закріплення вивченого матеріалу Запитання до учнів: – Яке значення має у вірші займенник «нашої»? (Символізує підтримку, солідарність із поневоленими народами, спільність їхньої долі з долею українців.) Творча робота. Учні складають «психологічний портрет» письменниці.
Дослідницьке завдання Учні заповнюють «анкету» вірша Г.Могильницької «Цвіт неспалимий». Назва «Цвіт неспалимий» Автор Г. А. Могильницька Жанр патріотична лірика Тема героїчна боротьба народу за волю Ідея співчуття поневоленим, схвалення мужньої боротьби юних синів за свою українську столицю, за українську державу Історична основа війна під станцією Крути 1919-1920 рр., обороняючи від більшовицької орди українську столицю Образи ліричний герой, юні герої, більшовицька орда
Учитель. Ось ми й познайомилися із сторінками нашого журналу. Вони не тільки розширюють ваш світогляд, але й дають можливість удосконалити свої здібності, V. Підбиття підсумків уроку 1. Рефлексія – Який настрій, думки навіяла на вас поезія Г.Могильницької? – Що нового внесла у літературу письменниця? 2. Слово вчителя Г.Могильницька дає нам не лише розуміння непростого нашого національного єства, а й розуміння нелегкого нашого національного буття. 3. Оцінювання VI. Домашнє завдання Написати твір-роздум «Що мене приваблює в поезії Г.А.Могильницької».
Д о д а т о к *** Як половіє жито вдалині, Й мушва над ним висить Мов пил космічний,- Здається,що судилося мені На цій землі Любить її довічно.
Проткнутись хоч стебельцем З небуття І знов радіти сонцю й тепловію. Як щиро віриться В незнищеність життя, Коли жита у полі половіють…
Творіння
Вставала із несуєтності днів, З краплин роси, прозорих, наче доля, Вставала не в шаленстві прапорів, І не в квилінні болю,–
А в загадковій мудрості віків, У лагідну співанку перелитій, У таїні купайлівських вінків, У молитвах до зір, до трав і квітів.
Така безмежна велич простоти! Така гармонія довершено врочиста! І кожне слово – згусток доброти, І кожна фраза – як разок намиста!
Цвіт неспалимий Тут нас 300, як скло, Товариство лягло. Т.Г.Шевченко Понад Крутами хвища, і шал бойовища не в пору, Січень снігом і кулями в очі юначі січе. …Сім печатей над Крутами, Сімдесят літ наговору. Довгі версти брехні вбогодухих нікчем…
Понад Крутами стогін Вкраїнських Сивілл посивілих, Хруст юначих кісток під орди чобітьми… Кажуть. Десь за морями уславлені є Фермопіли, Що відважні спартанці закрили своїми грудьми.
О славетні мужі! Гордоликі Еллади герої! Крізь запону віків ваша мужність звеличує світ. Тільки ж вої були ви, щомиті готові до бою! Тільки ж з вами, як стяг і нація, Був доблесний цар Леонід!
А в отих? Що у них? Тільки губи, припухлі дитинно, Та гвинтівка й набої – уперше в невмілих руках. Ні царя, ні вождя… Та єдине було – Україна! Та єдине було – честь і гідність в юначих серцях!
Зорять в душу юначими Крути очима. Із непам’яті знову встають, як знамена. борців імена. На історії нашої згарищах – цвіт неспалимий, На душі перелогах – кривава борні борозна.
Відступіть, Фермопіли! В борні за свободу Стали Крути для нас смолоскипом в роковану мить.
…Понад Крутами сніг. Понад Крутами – пам'ять народу. Понад Крутами – вічність У сурми сурмить!
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |