Головна » Українська література

Т. Г. Шевченко. Виразне читання віршів напам’ять

       Мета: за допомогою засобів виразного читання домогтися розуміння учнями ідейно – художнього змісту Шевченкових творів, усвідомлення їх багатозначності, краси й поетичної довершеності; розвивати навички виразного читання на пам’ять, акторські та ораторські здібності; виховувати естетичний смак, свідому громадянську позицію, кращі людські якості.

       Обладнання: портрет Т.Г. Шевченка,,,Кобзар”, планшети-таблиці з теорії виразного читання, аудіо записи, словник мови Шевченка.

       Теорія літератури: виразне читання, темп, інтонація, пауза, логічний наголос, міміка, жести.

У «Кавказі» поет

викриває самодержавство,

царизм як гнобителя народів.

                                                                                                В. Сухомлинський

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань учнів

Гра-змагання на кращого знавця теорії літератури

1. Назвіть три нерозривно зв’язані взаємодіючі компоненти інтонації ( Техніка мовлення, логіка читання, емоційно-образна виразність, які становлять основу декламаційного мистецтва, суть якого полягає в умінні,,малювати інтонацією”,,,живописати інтонацією”).

2. Що входить в техніку мовлення як необхідну передумову словесної дії? (дихання, голос, дикція, орфоепія).

3. Які ви знаєте засоби логіко-емоційної виразності читання? (інтонація, паузи, логічні наголоси, мелодика та її основні ходи, темп та його варіювання, поза, жести, міміка).

ІІ. Оголошення теми й мети уроку

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності школярів

IV. Основний зміст роботи

Колективна робота: складання партитури поеми «Кавказ» Т. Шевченка.

           Ще Іван Франко зауважив, що «Кавказ» побудований на ширшій, ніж Сон», загальнолюдській основі. Зміст твору виходить за межі осудження кавказької війни  «Кавказ» є сатирою «на всі політичні, соціальні й ідеологічні абсолюти самодержавства: царя, кріпосництво».

           «Кавказ» - ідейно та інтонаційно дуже багатий твір і тому важкий для читання. Вивчення «Кавказу» вимагає приглянутись до багатої ритміки його.

Перші рядки поеми, написані трьохскладовою стопою, читаються повільно, величаво, трагічно. Інтонація має відтворити похмуру картину і дати відчуття перспективи. Ось чому не можна відсікати по піврядка. Більше плавності:

 За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

             У кожному з цих рядків перша, друга і четверта стопи – амфібрахій, а третя – дактиль. Зміщення наголосу у третій стопі з другого на перший склад сприяє підкресленню, виділенню її. Які ж слова тут виділяє ритмічна хвиля? У першому рядку – хмарою, у другому – кровію.

             Наступні 16 рядків написані коломийковим розміром. Уже одна лише зміна ритму освіжає характер опису. У цих рядках поет відтворює свою невгасиму віру в справедливість визвольної боротьби проти поневолення і прагне «збудити у сучасників прометеївський дух – ненависть до тиранії і здатність на самопожертву». Звідси і тон, у якому – і сувора велич, і захват, і співчуття.

Споконвіку Прометея

Там орел карає,

Що день божий добрі ребра

Й серце розбиває.

Розбиває, та не вип’є

Живущої крові, -

Воно знову оживає

І сміється знову.

              У наступних рядках думка поета, відштовхнувшись від конкретного художнього образу, конденсує узагальнення, висновок, суть якого в тому, що ніяк неможливо боротися з прагненням людей до волі.  І неситий (натяк на царя) у своєму свавільному прагненні подолати священний вогонь свободи, є і безсилим, і смішним, і безглуздим. Це так само безглуздо і дико, як орати поле на дні морської безодні. Отже, в цих рядках відчувається приховане зіставлення двох стихій: сила вогню свободи не менша, аніж сила морської стихії. Оцей дух нескоримості і свободи, дух прометеїзму і називає поет великим богом, слави якого не понесе неситий. Переконаність поета в справедливості цієї важливої думки вимагає урочистої впевненості і твердості тону:

                                          Не вмирає душа наша,

                                          Не вмирає воля.

                                          І неситий не виоре

                                          На дні моря поле.

                                          Не скує душі живої

                                          І слова живого.

                                          Не понесе слави Бога,

                                          Великого Бога.

              Наступні рядки явно насичені гнівом, обуренням поета:

                                          Кати знущаються над нами,

                                          А правда наша п’яна спить.

              Тяжко осідає інтонація в наступній фразі:

                                          Лягло костьми

                                          Людей муштрованих чимало.

              Поет натякає тут передусім на великі жертви, які зазнало царське військо у війнах на Кавказі. У наступних рядках на зміну болісно-співчутливій інтонації першої фрази з’являється почуття гніву і ненависті, яким найбільше насичене слово «втопить»:

                                          А сльоз, а крові? Напоїть

                                          Всіх імператорів би стало

                                          З дітьми і внуками, втопить

                                          В сльозах удов’ їх.

              Великого напруження духовних сил, з метою відтворення тяжкого уболівання, вимагає декламація наступних рядків:

                                          А дівочих,

                                          Пролитих тайно серед ночі!

                                          А матерніх гарячих сльоз!

                                          А батькових, старих, кровавих,

                                          Не ріки – море розлилось.

              Читаючи рядки від 65 по 127, треба мати на увазі, що тут Шевченко то перевтілюється в царського сатрапа й іронічно імітує улесливий тон його, то говорить прямо, різко, гнівно від свого імені, неначе виглядаючи з-за спини свого уявного опонента, супротивника або, глузливо позираючи на нього з боку, іронічним тоном коментує його слова і цим розкриває або допомагає слухачеві розкрити їх істинний смисл. Від особи поета доцільно вести такі рядки: 71-75; 89-94; 103-111; 116-127.

             За цими рядками звучить поетова мелодія – скорботна та гірка іронія:

                                          І от глибокої тюрми

                                          Та до високого престола –

                                          Усі ми в золоті і голі.

                                          До нас в науку! ми навчим,

                                          По чому хліб і сіль по чім!

             Якщо образ Прометея (в античній міфології) – символ самопожертви й нескоримості, то Христос «в міфології християнській» – символ самопожертви й покори. Шевченко не приймав покори, але возвеличував подвиг самопожертви в ім’я правди та щастя інших.

             Наступні рядки оформити можна в такому ж інтонаційному ключі, як і попередні:

                                          Все покажем! Тілько   дайте

                                          Себе в руки взяти.

                                          Як і тюрми мурувати,

                                          Кайдани кувати,

                                          Як і носить! і як плести

                                          Кнути узлуваті, -

                                          Всьому навчим; тілько дайте

                                          Свої сині гори

                                          Остатнії..

                                          Останні рядки:

                                          …. Бо вже взяли

                                          І поле, і море.

              Читаються з співчутливою гіркотою.

             Риторичне звернення до покійного друга вимагає м’якого печального тону. Лише словам:

                                          …. Не за Україну,

                                          А за її ката…

              Треба надати відтінку гнівного оскарження.

V. Читання напам’ять учнями уривків із поеми «Кавказ» Т. Шевченка

VI. Закріплення знань, умінь та навичок

Чим зумовлюється специфіка виразного читання віршів?
Що є спільного і відмінного в читанні віршів порівняно з іншими жанрами?
Що треба знати і враховувати, щоб не читати вірша як прози?
Яким першорядним, ви вважаєте, є завдання читця віршів?
Що повинен ураховувати читець під час читання силабічних і тонічних віршів?
Що треба враховувати читцю при підготовці і читанні віршів громадянської, філософської, інтимної і пейзажної лірики?

VII.  Підбиття підсумків уроку

VIII. Домашнє завдання

Підготуйтесь до читання й аналізу тексту вірша Т. Г. Шевченка «Єретик». Розпишіть партитуру і навчіться читати їх щодо завдань наскрізної словесної дії і специфіки жанру.

 

Література

Українська література 5-12 класи: Програма для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання / За редакцією Р. Мовчан. – К.: Ірпінь, 2005.
Анісова В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т.Г. Шевченка. – К.: Дніпро, 1976.
Буяльський Б.А. Поезія усного слова. Азбука виразного читання. Книга для вчителя. – К.: Радянська школа, 1990.
Капська А.Й. Виразне читання. Практичні і лабораторні заняття. – К.: Вища школа, 1990.
Лесин В.М., Пулинець О. С. Словник літературознавчих термінів. – С. 425.
Неділько Г. Я. Тарас Шевченко. Життя і творчість. – К.: Рад.  школа, 1988.
Олійник Г. А. Виразне читання. Основи теорії. – К.: Вища школа, 1995.
Словник мови Шевченка. – К.,1968.
Сорока М. Зорова поезія в сучасній українській літературі // Слово і час, 1994. № 4-5. – С. 71-76.
Хрестоматія з української літератури. Книга І. – К.: Наук, думка, 1997.

11.Шевченко Т. Кобзар – К.: Дніпро, 1972.


Теги: Петриченко Є.А., Шевченко
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 208/12


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar