Головна » Українська література

„Сповідь жіночої душі…” або „На полі слова Наталки Нікуліної”

Мета уроку:

      Поглибити знання учнів про творчість письменниць рідного краю;

Опрацювати творчий доробок Наталки Нікуліної.

Формувати знання учнів про особливості творчості нашої землячки.

      Розвивати вміння самостійно добирати та працювати з критичною літературою, виокремлювати головне, аналізувати поетичний твір. Вдосконалювати навички виразного читання, культуру мовлення.

Сприяти розвитку критичного мислення.

      Виховувати любов до рідного краю, естетичний смак.

 

Тип уроку:

Урок засвоєння нових знань, формування умінь та навичок.

Урок-сповідь.

 

Обладнання:

Карта Дніпропетровщини з позначками імен письменниць рідного краю,

фотоматеріали про життя Н. Нікуліної, буклет «Це тернове буття і калинове…», презентація «На полі слова Наталки Нікуліної», запис пісні      П. Клименка на слова О. Тараненка «Моя батьківщина мала», музична папка,

афоризми Наталки Нікуліної, картки оцінювання.

 

Епіграф:

                                              Вкраїною запалена калина…

                                                                  М. Зобенко

 

                                            Її вірші вишептані  неложними устами, народжені      

                                             її життям, терновим і калиновим, зваженим

                                            найвищою мірою – мірою її чистої, щирої душі

                                                                     Любов Голота

                                           

Хід уроку:

І. Організаційний момент.

ІІ. Підготовка до сприйняття теми.

 

Звучить фрагмент пісні композитора і виконавця авторських пісень Петра Климента на слова поета-земляка О. Тараненка «Моя батьківщина мала»
Слово учителя.

      Моя мала батьківщина, моя рідна земля… Які чудові слова цієї пісні. Чи можна сказати краще про ту землю, де народився, живеш, де привітно усміхаються до тебе вікна батьківської хати, де змійкою в’ється стежина дитинства. Мені здається, що не можна назвати людиною ту людину, яка забуває свою колиску, не знає своєї історії, культури. Ми маємо знати свої корені, свої духовні витоки. Знати, щоб не збідніла наша душа, не стало черствим серце. А тому наш урок сьогодні присвячений літературі рідного краю.

      Його тема: «Сповідь жіночої душі…»  або На полі слова Наталки Нікуліної.  На уроці ми  підведемо підсумки вашої роботи над проектами, почитаємо вірші відомої дніпропетровської поетеси. Вірші, про які інша дніпропетровська поетеса Любов Голота сказала:

                           «Вони вишептані неложними устами, народжені      

                           її життям, терновим і калиновим, зваженим

                           найвищою мірою – мірою її чистої, щирої душі»

      А сам урок  хочеться назвати  теж сповіддю. Бо як інакше можна назвати час спілкування з поетом і поезією?

      «Коли нікого не хочеться впускати в душу, впускаєш туди поезію,» - написав якось в анкеті про ставлення до поезії учень нашої школи. Тож давайте впустимо сьогодні у душу поезію і поспілкуємося з нею…

 

      Чого  ви чекаєте від цього спілкування?

Відповіді учнів

 

ІІІ. Сприйняття та засвоєння нового навчального матеріалу.

Слово учителя.

      А почнемо ми з невеличкої екскурсії літературною Дніпропетровщиною.

Повідомлення підготовленого учня.

      У статті «Ярославни Придніпров’я» Марія Зобенко  зазначає: «Скільки воіс­тину прекрасних жінок причетні до творення літератури в нашому Придніпровському краї! Яке маєво імен!.. Яке розмаїття індивідуальностей, характерів, доль. І в кож­нім рядку чи то поезії, чи то прози, чи то дитячих вір­шиків і казочок струменить до наших душ мудрість Бе­регині, лагідність Матері, ніжність Нареченої, осяянність Музи, гармонійність Природи, героїчність Історії, непокора вільнолюбивої Українки. Все покладено Нею на олтар Незалежності любої Вітчизни. На всіх етапах стражденної історії йшла врівень з сучасником-чоловіком, а в творчості услід за Лесею Українкою і Марком Вовчком прагнула зростити Душу в своїх читачів, обе­регти в Людині людяне, надихнути на високе й красиве, відстояти Гідність народу.»

      Звернімося до карти, щоб здійснити уявну подорож по країні літературної Дніпропетровщини. Бачите сердечка?  То імена славних дочок мистецтва слова, що народилися, жили і працювали на полі слова у рідному краї.

      Десь із далечини першовитоків писемної творчості в Катеринославі пломеніє до нас ім’я Олени Ган, сучасниці І. С. Тургенєва.

      Початок творчості Тетяни Сулими (Межівський р-н ) припав на часи лихоліття, коли діяли валуєвський та емський укази. Вона, письменниця і обдарована актриса, багато зробила для розквіту української культури на Катеринославщині.

      Олена Шпота з Амур-Нижньодніпровського району, на долю якої випав період розстріляного відродження. В умовах вакханалії радянського літературного підлабузництва вона зуміла зберегти свій голос співця-громадянина, поета-лірика.

     Валентина Чорна з Дніпропетровська, яка сповна випила гірку чашу терору бездушної сталінської машини і після десяти років перебування у таборах знайшла в собі сили стати дитячою письменницею.

      А ще – проста сільська жінка із с. Хороше Петропавлівського району, яка стала членом спілки письменників України, автор 4-х поетичних збірок, Фросина Карпенко.

      Яскраве суцвіття жіночих імен представляє і сьогодні поезію Придніпров’я.

      Олеся Омельченко  з  Солонянського району,

      Дора Калинова з Синельникове,

      Раїса Лиша з Єлизаветівки, лауреат премії ім.. В. Стуса, учасниця Всесвітнього фестивалю української поезії «Золотий гомін»,

      Наталія Кривенко та Оксана Ігнатенко – наймолодші поетеси у Дніпропетровській організації спілки письменників України,

      Талановита поетеса, кандидат філософських наук Ганна Шепітько, що родом із с. Губинихи Новомосковського району,

      Леся Степовичка з Петриківки, поетеса, перекладач, публіцист.

      Всі вони багато зробили для утвердження і власних імен, і для авторитету Дніпропетровської письменницької організації.

      Не дуже давно на поетичному обрії появилися імена Наталі Плакущої з Бабайківки, Марини Яланської з Новомосковська..

     

Слово учителя

У цих степах, де предки не корились

Ні шаблі, ні підступному ножу

Мої вуста колись заговорили

І дотик слова досі бережуть.

Й ти, що гориш, як вічний спомин бою,

тремкий, нервовий, ніжний і смутний.

Ти знаєш, які рідні ми з тобою –

Корінням знаєш, цвіте вогняний.

Звучить для мене стільки струн незримих

В повітрі, серед квітів і трави

По цих степах, де я колись цвістиму,

Де я цвістиму маком степовим.

      Так напише у своїй першій поетичній збірці Наталія Петрівна Нікуліна.

Правда, саму Наталку Нікуліну і її поезію завжди асоціювали не з маками, а з калиною. Тому не даремно портрет Наталії Петрівни у віночку калини з петриківського розпису. Поетеса любила Петриківку, часто бувала тут, а потім дарувала своїм друзям та колегам петриківські сувеніри.  І робила це щедро і зворушливо,  та і все її життя було прагненням передати комусь меншому чи молодшому те, що надбала в душі.

      Наталя Петрівна не любила говорити про себе, переповідати свою біографію. Лише коли-не коли у дружній розмові за чашкою чаю зринали з її уст тихі спомини: про батька, відомого журналіста, якого дуже любила і з благословення якого пішла у журналістику, про спілкування з поетами, коли в поезії лише робила перші кроки, про те, як приймали її до спілки письменників. З цих скалочок складалася картина її життя. А ще – зі спогадів  тих, хто жив поруч: матері, подруг, колег. А ще – з її віршів, наповнених силою духу, думками криничної чистоти й глибини, прагненням високого…

      То якою ж постає ця жінка у своїх віршах та у спогадах друзів та колег?

 

Захист проекту «Це тернове буття, і калинове…»
Слово учителя.

      Так, дійсно, вдачу люди успадковують, а характер людини формується. Ми побачили Наталку Нікуліну ерудованою, обдарованою особистістю з багатим духовним світом, високими моральними принципами.  Це людина кришталево чиста перед своїм народом і власною совістю. Далеким від видавничого процесу людям навіть уявити важко, через які лінзи в 60-70 роки розглядалося кожне слово. Як немилосердно перетрушувалися рукописи й викидалося з них усе, що мало бодай натяк на незгоду з офіційною ідеологією. Ви звернули увагу на те, що перша поетична збірка поетеси вийшла до її 20-річчя, а наступна – аж через 14 років?! Яка тому причина? Нещадна прискіпливість авторки до своїх творів? Небажання друкувати недосконале? Чи літературних керівників не влаштовувала тематика її творів? Швидше всього – останнє. Адже ще двадцятирічною поетеса сказала те, про що говорити було заборонено – про свою любов до України. І тим однозначно визначила свій шлях у житті, свою головну тему у творчості. І надалі буде впевнено йти одним шляхом, кожною новою книгою стверджуючи правильність свого вибору. Як зазначав Володимир Базилевський, вона «була із породи тих людей, відданість яких покликанню заступає їм особисте життя». І у цьому відношенні Нікуліна  надзвичайно близька до Лесі Українки.

Саме час надати слово для презентації проекту «На полі слова Наталки Нікуліної», де досліджувалася саме ця проблема.       

Захист проекту «На полі слова Наталки Нікуліної»
Слово учителя.

      Хочу додати кілька слів про поетичне та життєве кредо Наталії Петрівни.

У її збірці вибраного «Знамення калини» зустріла вірш. Не сказати про який – злочин. Бо в ньому сконцентрована світоглядна позиція поетеси. Вслухайтеся в слово поета, серцем доторкніться до його чар, вдумайтеся у глибокий зміст – і вам відкриється багато таємниць. Життєвих і поетичних.

 

      І вона не мовчала, бо доля її країни і народу, нашої країни і народу не була їй байдужа. Кожен її вірш виношувався коло серця, йшов через серце. Багато слів, сказаних поетесою, вже стали афоризмами. Один з них:  «В мистецтві є право сили… Право таланту.»

І  вона мала  це право таланту. Таланту, який ще чекає свого дослідження.

ІV. Закріплення вивченого.

Вправа « Коло думок»

Прокоментуйте афоризми Наталки Нікуліної

Як часто я сміялась, щоб не плакать. ( 1 група )
Слухняністю рабів втішаються раби. ( 2 група )

 

V. Підсумок роботи на уроці. Рефлексія уроку. Оцінювання.   

  1. Слово учителя.

      Є у  Нікуліної слова  «Без сліду не зникає навіть попіл». Думаю, що наш урок теж не пройде без сліду для вас. А тому кілька слів про ваші враження від спілкування з поезією.

   2. Вправа «Враження»

   3. Оцінювання роботи на уроці ( на листках оцінювання ).

V. Домашнє завдання. «В мистецтві є право сили… Сили таланту» (твір-роздум)

 

 

Додаток 1

Захист проекту «Це тернове життя, і калинове…»

Свій проект ми назвали  «Це тернове життя, і калинове…»

 

Знайомлячись з особистістю Наталії Петрівни Нікуліної, вивчаючи її поезію, ми прагнули дослідити питання, які хвилюють наших сучасників:

Як розпізнати високодуховну особистість?
Чи одного кореня слова духовність і душевність?
Духовність і сучасність – антагоністи чи союзники?

 

«Наталка Нікуліна народилась 7-го липня 1947 року в місті Макіївці на Донеччині.

У Дніпропетровську жила з 1959року. Ще п’ятикласницею 89-ї середньої школи вона надіслала свої вірші до "Піонер­ської правди". Газета опублікувала і взяла шефство над юною авторкою. У шістдесяті роки Наталка була делегатом респуб­ліканського зльоту обдарованих дітей, семінару молодих талантів, який вів дбайливий наставник А. Кацнельсон.

У 1967 році, коли вона після закінчення школи із золотою медаллю, була студенткою 3-го курсу філфаку Дніпропетров­ського університету, вийшла друком перша збірка її віршів "Вишневий спалах". Я пам'ятаю ті дні, і радісне обличчя батька Наталі, відомого журналіста Петра Андрійовича Нікуліна, й сяючі очі її матері, Олени Миколаївни, пам'ятаю. Пам'ятаю і схвальні відгуки преси тієї пори...

Коли Наталка Нікуліна закінчила університет і, захистив­ши дисертацію, стала кандидатом філологічних наук — місця на рідній кафедрі молодому поетові й молодій вченій не знайшлося.

Довелось викладати англійську(І) мову, щоб заробляти на хліб, адже по смерті батька непросто їй з матір'ю-лікарем зводити кінці з кінцями. И методистом у бібліотеці довелось служить, й на телебаченні працювати, і за трудовою угодою підробляти, що мимоволі позначилось на творчості.

Через 14 років після виходу першої книжки побачила світ її друга збірка  "Пізнання".

Тільки Богові та мамі відомо, що пережила в ті роки Наталка, адже у письменницькій громаді ця привітна, сором'язлива, але горда духом майстриня нікому не скаржилася.

Спасибі новому редакторові республіканської газети "Культура і життя"Інні Барвінок, котра запропонувала їй посаду периферійного кореспондента.

Прийшла, нарешті, й зоряна пора і в поетичному визнанні. Видаються її книги поезій "Червоний кетяг", "Житом перей­ти", "Тиха бесіда".

А коли Наталці запропонували посаду ведучої літера­турно-драматичної рубрики на обласному радіо, все своє нат­хнення і свої знання віддала новій роботі і створила чудову радіоповість "На полі слова", осяйні передачі якої знайшли тисячі друзів у містах і селах Придніпров'я.

23 червня 1997року вона підправила рукопис вибраної лірики, зібрала в стосик передачі "На полі слова"...

Мати по обіді пішла до крамниці, що на тій же вулиці.

Наталя Петрівна вийшла на балкон годувати синичок...

Коли мати повернулася з крамниці додому — застала її вже на землі...

А в цю хвилю порив вітру на столі в кімнаті розворушив рукопис і залишив розкритим на вірші:

                                  Слово  "любов"поєднай із  "життям",

                                   квітами шлях хай устелеться рясно —

                                   Дівчинко люба, навіки затям:

                                   жити — прекрасно.

Пройде низка років над Придніпров'ям, заметуть вітри піском всіх нинішніх віршувальників-тимчасівців, а кращі вірші цієї поетеси  — житимуть.»

                                                                           (Михайло Селезньов)

Пропонуємо завітати до літературної вітальні, де зібралися друзі та колеги Наталії Петрівни

 

      «У квартирі Нікуліних завжди панувала творча атмосфера, надзвичайна скромність і високий дух інтелігентності. Головним багатством сім’ї були щира любов і взаємоповага, а ще – книги! Не ті, що, буває, стоять для прикрас, а ті, що потрібні для душі, для роботи.

Одного разу Наталка, тоді дворічне дитя, сидячи на руках у батька, задивившись у зоряне небо, мовила: «А місяць торкає мене своїми промінчиками». Батько любив приходити у спортзал, де метка, як білочка, фехтувальниця, його донька оволодівала мистецтвом бою на рапірах. Про себе батько залишив доньці пам’ять – годівничку для синичок перед балконом. »                                                                       

                                                                         (Олександр Зобенко)

      «Майже тридцять років тому, коли я навчалася у Київському університеті, познайомилася на університетській літстудії з дніпропетровською студенткою, авторкою поетичної ластівки "Вишневий спалах". її розкішна руса коса, висока культура поводження й поетичного слова одразу вирізняли цю дівчину з-поміж інших двадцятирічних екзальтованих пошукувачів слави. Це схиляло до думки, що інтелігентність — категорія моральна і, можливо, досконалість людської натури — властивість вроджена»

                                                                                         ( Світлана Йовенко)

«Можливо, в цьому головна суть Наталі Нікуліної — сама ї постать, манера говорити, вчитись, писати, давитись людині з очі не були розраховані на мить, хвилину, словесний пінг-понг: "Як справи? — Добре! — Тримайся!" — і так далі, і побігли кожна своїм коридором... її натура покликала до всецільності, до уваги, до зупинки цього житейського броунівськи безладного руху, журналістської біганини "Давай, давай — далі буде!", суєтність викликала на її виразних ) рожевих вустах напівпосмішку, в чорних уважних зіницях блакитних очей відбивалося твоє забігане теляче обличчя, надмірна емоційність примушувала її здивовано зводити дугасті брови, — здавалося, їй не раз хотілося сказати мені зупинись, присядь, поговори", але Наталка мовчала, — вона наче відпускала кожну людину від себе; оберігаючи свою самотність. Вона сприймала людей такими, якими вони хотіли бути. Хоча це й не значить, що їй все подобалося,  її ранили брехня, заздрість, байдужість, крутійство. Мала єдину форму протесту — відходила, замикалась.»

                                                                    (Любов Голота)            

      «Ритм роботи на радіо відкрив у Наталі риси, що про них досі знали не всі, - надзвичайну організованість, ревність, ретельність. Численні технічні операції – текстове переписування, пере записування фонограм – операції, які зазвичай лише дратують працівників радіо, - Наталя виконувала неухильно і залюбки, не припускаючись ані скорочень, ані скоропису – навіть у чернетках.

Вона приходила на роботу двома годинами раніше від належного і – розкошувала в тиші редакції. Не сама вона звірялася нам про це, а те нове світло в її очах, яким зустрічала нас ранками, ті нові речі, які з’являлися у службовій кімнаті: квітчасті рушники та серветочки для чаювання, букети квітів, які вона купувала дорогою на роботу»

                                                            (Наталя Старюк, Таїсія Ковальчук)

      «Як ведуча літературного циклу "На полі слова" Наталя обрала позицію цілковитої об'єктивності. В ефірі вона не дискутувала з письменниками-опонентами, досить рідко вдавалася до коментарів, але ми переконані: у тих розмовах "на полі" пружної думки, у світлі Наталчиного інтелекту не один митець сам себе заново відкривав.

      Наталка Нікуліна мала неабиякий авторитет. Часом її реакції на певні явища були гострими, непримиренними: аж дуже не любила вона  улесливості чи  панібратства у буденних стосунках. Проте "на полі" невидимих протистоянь Наталя перемагала здебільшого саме завдяки переконливості свого серйозно-лагідного погляду на світ.»

                                                                 (Наталя Старюк, Таїсія Ковальчук)

  «Наталка Нікуліна, окрім того, що була чудовою поетесою, вона була ще й дуже розумна жінка, надзвичайно красива жінка, я б навіть сказав, що вона була класично-інтелігентною жінкою. Там, де вона з’являлася, зразу

ж створювалася атмосфера непідробної щирості, довіри, взаємоповаги, атмосфера любові. Скільки чоловіків освідчувалися їй в коханні! І вона, звичайно ж, теж любила але до кінця життя так  і не вийшла заміж. Жила одна, разом з мамою і трагічно загинула за два тижні до свого піввікового ювілею. І, напевне, вона понесла з собою за межу вічності якусь таємницю про своє кохання. Можна лише припустити, що вона у свій час палко покохала чоловіка, котрий мав дружину, дітей, але не могла будувати своє щастя на нещасті когось… Але вірність цьому коханню пронесла через усе життя. У її віршах про кохання радість і смуток, і щастя, і все, що переживає жінка, палко кохаючи.»

                                                                                                         (В. Крот)

      « Наталка залюбки брала участь у  програмі «Три поради»: їй хотілося бути з людьми, бути корисною, по-жіночому відвертою. А може, десь жевріла надія на зустріч зі спорідненою душею — раптом, у безмежному ефірі, відгуком-пориванням? Адже у віршах Наталчиних про кохання зустрічі відбуваються у небі, подібному до ефіру — етеру:

В такій зустрітись високості.

 Що подих вже — один на двох.

 

 

Додаток 2

Тема проекту:

«На полі слова Наталки Нікуліної»

Ключове питання:

Що дає підставу стверджувати, що вчителем Наталки Нікуліної у поезії є Леся Українка?

Тематичні питання:

Які «уроки» засвоїла дніпропетровська поетеса у геніальної доньки України?
Які мотиви поезії є спільними для обох поетес?

 

Мета проекту:

Знайомство з особистістю Наталії Петрівни Нікуліної на основі  вивчення  спогадів її друзів та колег.
Дослідження питання: що визначає Наталку Нікуліну як високодуховну особистість, чи є межа між поняттями духовності і душевності, чи уживаються між собою сьогодні поняття «духовність» і «сучасність»?
Формування аналітичного мислення, комунікативних умінь.
Розвиток уміння аналізувати джерела інформації, самостійно формулювати  і аргументовано викладати свою точку зору, уміння упевнено триматися під час виступу, доречно використовувати різні засоби наочності.

 

                               Етапи роботи над проектом

І. Пошуковий.

Формування назви проекту.
Визначення мети:

Розвиток уміння аналізувати джерела Знайомство з особистістю Наталії Петрівни Нікуліної на основі  вивчення  спогадів її друзів та колег.
Дослідження питання: що визначає Наталку Нікуліну як високодуховну особистість, чи є межа між поняттями духовності і душевності, чи уживаються між собою сьогодні поняття «духовність» і «сучасність»?
Формування аналітичного мислення, комунікативних умінь.
інформації, самостійно формулювати  і аргументовано викладати свою точку зору, уміння упевнено триматися під час виступу, доречно використовувати різні засоби наочності.

 

Визначення кола навчальних предметів:

              Література, історія, художня культура, інформатика.

Вибір способів дослідження теми:

Підбір літератури. Пошук матеріалу в Інтернеті, дослідження теми, аналіз та узагальнення матеріалу.

 

ІІ. Технічний.

Підбір та опрацювання інформації.
Визначення джерел, способів дослідження та подання інформації
Розподіл обов’язків між членами групи.
Збирання інформації та формування висновків.
Обговорення звіту.

 

ІІІ. Підсумковий.

Презентація проекту, його захист (підготовка матеріалів, систематизація зібраного матеріалу, оформлення зібраного матеріалу у проект, презентація проекту.
Оцінювання результатів проекту, аналіз результатів проекту.

 

 

                        Інформаційне поле для проекту

Я не сильна. Я просто терпляча

тим твердим, споконвічним терпінням.

що відоме древнім будівлям

і землі…   

                                                                                  Н. Нікуліна

     

      “Вірші Нікуліної – це болюча доля України, її народу, кожного з нас Тому вони хвилюють, примушують думати, заглиблюватись думкою в себе, в час, крізь який ми йшли і йдемо. Я не дуже люблю порівнювати поетів, та читаючи кожний рядок Нікуліної, я мимоволі згадував Лесю Українку, ім’я якої є зразком творчої мужності…”

                                                                                                    В. Сіренко

 

 

       «Крізь тополю, як крізь воду, я зорі дивлюся в воду,» - ці слова поетеси ріднять її з Мавкою. « Це погляд Маки, дівчини-рослини, що вічно оновлюється щовесни. Поглядом Лесиної Мавки Наталя Петрівна дивиться на світ, звідти її символіка, барвна гамма її образів… Її лірична героїня органічно зливається із зіллям, небом і сонцем», - зазначає Наталя Старюк.

 

Дніпро заснув. Ніч синьоока

Зачарувала. Спить старий.

І зрідка чайка одинока

 серпанок сколихне нічний.

І пропливають в цю годину

Хмарки прозорі, наче дим.

І ловить місяць тінь пташину

Тоненьким променем блідим.

 

     “Коли  говорити про вчителів Наталки Нікуліної в поетичному осмисленні життєвих явищ, то зразу спадає на думку ім’я Лесі Українки… Саме в Лесі вчиться молода поетеса громадянської мужності, вміння працювати над словом.”

                                                                               Фелікс Білецький

 

    Подібно Лесі Українці Наталка Нікуліна володіла рідкісним відчуттям передбачення своєї долі. Ось вона, душі її молитва:

 

Я знаю – доведеться йти на спит.

І, може, на тортури, та, одначе,

Ніхто не відбере мій тихий світ,

Що в глибині сміється й плаче.

Він може відступити у пітьму

І тільки звіддалік ледь-ледь

                                      світити.

Та перейти усе і не змаліти

Я зможу тільки завдяки йому.

В сліпорожденний морок,

                            у     сльоту.

На межах смерті, навіть серед 

                             тліну

Я все одно, припавши на коліно,

Цілую світла павіть золоту.

 

     «Протягом багатьох років спостерігаючи творчі і життєві долі поетес, особливо тих, хто жив чи живе в обласних містах, скажемо точніше і безжальніше — в провінції, можу сподіватися саме на їхнє розуміння. Дебютантки семидесятих років, підтримані республіканською Спілкою письменників, в областях були полишені на самих себе: членський квиток СПУ, як не дивно, іноді ставав "вовчим білетом". Годі було влаштуватися на роботу, споріднену з літературною професією. Якщо поетеса не вписувалася в рамки "літературної дами з президії", то лишалася роботи. Наталка Нікуліна, на той час одна з наймолодших кандидатів філологічних наук, блискуче захистивши дисертацію, що досліджувала лексику дніпровських лоцманів (єдина в Україні), виявилася непотрібною в Дніпропетровському держуніверси­теті. Довгі перебування на творчій роботі, яку письменники ще називали "творчими сухарями", не сприяли її оптимізму, хоч і не викликали ніяких скарг — така ж рівна, спокійна, усміхнена Наталя давала собі раду. Хіба що її мама, для якої Наташа була Долею, знала її дійсний душевний стан. Поетеса Наталка Петрівна Нікуліна вміла виконувати будь-яку літературну роботу з найвищою самовимогливістю, будь-то рецензія, переклад, радіопередача чи газетна стаття. її ретельності, добросовісності можна було подивуватися в однаковій мірі і в краєзнавчих та літературних розвідках і дослідженнях народного петриківського розпису, і у відповідях людям, які просили приватно прочитати їхні літературні спроби. Вона була з тих робітників духу, для яких "в житті не буває "потім" і не буває "якби". В кожній звичайній роботі — смак боротьби". Оцей "смак боротьби" знає кожен, кому довелося свою українськість обстоювати не купівлею вишиванки, а гаптуванням її. Наталя була добра вишивальниця і її мережанки, вишиванки завжди були зроблені власноруч. І ті, що мала на собі, і ті, що були її внутрішнім оберегом.

      Набирала їх тонко, бджолино. Вона була книжною бджілкою, що здатна з-під палітурного пилу винести живий нектар слова. Ось чому в її збірках так багато віршів, навіяних книгами чи творами інших письменників, однак це не ремінісценції, а автентичні рядки. Такі вірші в українській поезії писали не так багато поетів, а лиш ті, для кого книга і книгочитання були частиною життя: Зеров, Маланюк... продовжте цей ряд самі і не забудьте додати до нього ім'я Наталі Нікуліної.

Нині, коли в спілчанському житті так багато навколо-літературної тусовки, коли вистачає охочих "відмінити" одних провідних письменників і "призначити" не менш провідними інших, коли літературне болото кидає багном на Лесю Українку, Івана Франка, Олеся Гончара і, пінячись, вимучує українською мовою дешеві "заримовки", — чомусь саме на сторінках російськомовних київських газет, — "хохла" дражнять тепер і свої, і чужі; свої — аби довести, що й вони з Європи, чужим і бог велів: живі, живі валуєвські байстрята! Нині, коли одна українська книга припадає чи не на триста українських душ, гнітючий сопух провінції все важче облягає все, що свідчило про живе літературне буття, — то як же вижити в цих озонних дірах письменникові? Не матеріально, не духовно— просто фізично вижити?

Коли людина стомлюється виживати — вона вмирає. Байдуже, який діагноз у свідоцтві про смерть виставлять лікарі— пухлина, гіпертонія, нещасний випадок. Для літератури це буде в кожному разі означати вбивство української книги, українського вірша, українського живого слова...

Про Наталю Нікуліну ще напишуть ті, хто її знав і хто ще прочитає її вірші, для кого нині звучать на Дніпропетровщині її передачі: вона якраз встигла сказати добре слово про своїх колег, всіх, хто жив і творив на Придніпров'ї.»

                                                                                       (Любов Голота)

 

  «Молодий науковець ніби черпала сили у своїх героїчних пращурів. Її так і не приручили регулювальники літератури, як, на жаль, деяких творчих людей. Від неї так і не дочекалися жодного осудливого слова про так званих українських буржуазних націоналістів. Натомість, як і на початку літературної діяльності, з-під пера виходили поезії про невмирущість українського слова, звитяжних лицарів-козаків, волю…»

                                                                             (Олександр Завгородній)

                                                           

А головне — не ми, а те, що в нас.

 Воно від струн того, що найрідніше.

 Від струн тії, що музика і в тиші,

Що народила і зростила нас.

Вона, Вітчизна, в крові наших вен,

 її любов — з тобою і зі   мною.

 Величною блакитною струною

Вона гримить і у віки пливе.

 Вона усе по імені назве.

І нас назве. Ми з думою одною

У ній одній живем. Тому — живем!     

         «Наталка Нікуліна над усе пошановує людську порядність. Багато письменників запінено славили систему, не з переконань, не тому, що дали себе задурити, а за "шмат гнилої ковбаси", а сьогодні видають себе за тогочасних борців, за жертви режиму і доводять, що написані лише вчора твори — з шухляди столу, або з архівів КДБ. Наталка Нікуліна викриває їх, показує їхнє огидне нутро в таких рядках:

 

      “Є поети жінки і поетеси чоловіки. Це залежить від того, який дух вселяється у творця. Дивишся, буває, перед тобою тиха, скромна, беззахисна жінка, а почитаєш її вірші. І, на подив, постає мужній заглиблений мислитель. Слово якого не лише гріє, а кличе до життя.
Ось такі думки відвідали мене, коли я прочитала добірку віршів Наталки Нікуліної “Над судьбою земною”
                                                                        Світлана Йовенко

 

      «Вірші Наталки Нікуліної позбавлені дріб’язку і суєтності… Вона була не тільки поетесою, а й вченою – кандидатом філологічних наук, особливо уважною до мови, до культури вірша. Своїм непересічним талантом, своїм інтелектом і чистотою моральних принципів була вона гідною спадкоємицею Великої Лесі.»
                                              Абрам Кальценсон

 

      “Кожна збірка Нікуліної, починаючи від ранньої, - свідчення того, яка тверда поетеса у вічній темі поезії як свободи. «Коли уважно вчитуєшся у вірші, стає зрозумілим, звідки ота довершеність форми і змісту її поезій, вишуканість образу, лаконізм і точність художнього бачення, які проектують на папір зриму нам, читачам, картину. Це досягається високою само вимогливістю і великою працею над собою. "В житті не буває "потім " і не буває "якби ". В кожній звичній роботі — смак боротьби. І боротьба — це робота, виснажлива і важка..."

      Творець неповерхового чуття, несуєтна в своїх стосунках зі словом особистість, поетеса ретельно "виважує" змістовне наповнення кожного слова. Вже саме це поняття "слово" існує в поезії Нікуліної як жива субстанція, воно то "осяйне, зціляюче, Боже", то, "зболене", то "пророче", то "слово-зброя", яке "зрідні напрузі блискавиці". Слово допомогло "пізнати глибинну суть усього", у "слові світиться душа". Наділена даром надзвичайно тонко й глибоко відчувати слово, бачити його сутність і душу, вона створила не тільки власні поезії, які стали окрасою сучасної української літератури, а й зуміла глибоко й проникливо поглянути на творчість колег. її перу належать цікаві літературні розвідки про поезію Михайла Чхана, Олександра Зайвого, поетичні збірки Абрама Кацнельсона, прозу Марії Зобенко. Непересічність поетичного таланту, шляхетність, ґрунтовність науковця, поєднавшись, проявилися і в журналістській діяльності. Як редактор обласної радіостудії Наталка Нікуліна створила цикл радіопередач "На полі слова", присвячений письменникам Придніпров'я і літературному процесу в краї від давнини до сучасності. "У світлі Наталчиного інтелекту не один письменник сам себе наново відкрив" — скажуть Наталчині колеги — журналісти. За цей цикл поетеса нагороджена почесним Дипломом лауреата премії імені Д.І. Яворницького.

      Наталка Нікуліна — надзвичайно глибокий митець. Сама її постать, манера говорити, писати, поводитись свідчать про цільність натури, а кожне написане чи сказане слово могло зробити людину мудрішою, схвилювати, і що як не це є ознакою "справжності".

                                                                 (Мартинова Світлана)

       

                    Митець

О, як раділи: «Грішний він,

Як засудили: грішний він,

І калатали лунко в дзвін,

Що грішний він, що грішний він.

Так, він, великий і живий.

Був грішний, та не так, як ви.

Не тим лякливим, «як в людей»,

Грішком мерзенним на щодень,

під покривом благих ідей.

І весь огром своїх провин

Спокутував так тяжко він.

 І вгордих муках так метавсь,

Коли нестримно виростав

До неба посланих прозрінь.

Що вам й не снилося, і тінь

І світло власної душі

Він озирав з таких вершин.

Що вам й подумати про них –

Вже страшно.

Знав він лютий сміх,

Терпку знав радість, сумнів злий.

Але і свято знав, коли

Дитя його болінь і мрій.

Немов з високої зорі,

З його душі ішло в цей світ,

Вже непідвладне плину літ.

Він був Митець. А ви, дрібні,

За одкровення осяйні

Його без жалю розіп’яли

І павутинням обплели

Липкої темної хули,

Його судили ви, та він,

І грішний, а не піде в тлін.

Бо душі зводив він з колін

І житиме в них вільний він.

А ваша чорна чорнота

Й підніжжя не сягне хреста,

Біля якого вироста

Лілея слави…

 


   Доля мови – “душа народу, ластівка жива,” – переконана Наталія Петрівна

                                                                                 

                     Мові

Принижувана, цькована і гнана,

Ти з вуст вишневих отрясала страх,

І вся була немов відкрита рана,

І вся – неначе прапор на вітрах.

Вже сказано давно: вишнева і Дніпрова,

Але благоговійно повторю:

О так, вишнева і дніпрова мова.

Яка тримає над чолом зорю.

І в тих, які відкинулись від тебе.

Поласилися на престижний шмат,

Над головою – стеля, а не небо,

хоча вони своїх не бачать втрат.

А ти… ти боса по стерні ходила,

ти крізь криваву й темну ніч брела

                              і неповторну пісню спородила,

в степах козацьку думу сповила.

О, вишептати, видихнути з болем

Твоє ім’я. Що ти жива, жива!

І над безмежним українським полем

Твої пророчі сіються слова.

І правда встане. Встане і повстане.

І віковії пута розітне.

І над безмежжям тихим і світанням

Ще зійде сонце мови осяйне.

 

        «...Я була настільки вражена, що її палке слово про Шевченка пронлунало на міжнародному Шевченківському святі — на заключному вечорі у м.Черкасах в палаці «Дружба народів". Народу було маса, письменники звідусіль. Заключною була пісня про Тараса Шевченка «Іду з дитинства до Тараса". На фоні кадрів із фільму про Тарасову гору — лунала мелодія, а на її фоні пролунало раптом під час показу на екрані Тарасової гори, Шевченкової могили Наталіне слово. Спершу про ряст на Тарасовій горі, а потім "Шукаймо у собі Шевченка". На всіх її твори справили незвичайне враження. Наталя говорила зі сцени до всіх людей, до всіх письменників з далеких і близьких країн світу. Повірте, Олено Мико­лаївно, що такі твори не вмирають.»

                             ( З листа Зінаїди Тархан- Берези ( м. Канів, музей Т. Г.  

                             Шевченка) до матері Наталки Нікуліної)

Шукаймо у собі Шевченка

(хоч іскру — праведності й віри) —

він мусить бути там, в глибинах,

інакше нас би не тримала

оця земля, калини матір.

Ми мусимо. Ми конче мусим

знайти в собі його кровину —

 інакше з темряви не вийти.

 Усім життям, всім током крові —

 народжуймо в собі Шевченка,

хоч іскру — кожен. Іскру — кожен.

Всі разом — буде Україна.

 

      “Ти закликала, просила нас, застерігала: “поки  іще не згаяно дорогоцінний час”, зупиніться, станьте людьми, бо “коли ми так летимо, що озирнутися ніколи, чи не втрачаємо ми часточку своєї душі?” – пише в спогадах про Наталку Нікуліну Світлана Йовенко.

      Хіба не перегукуються ці думки з Лесиним: “Як научить байдужих почувати?”

      Саме ці слова взяті за епіграф у вірші “Лесі Українці”

           З усіх трудних своїх доріг,

А все – до отчого порога,

Неначе вірний оберіг.

В собі несімо думу строгу.

Від неї в тишу не втечеш,

Бо звогчить чистою грозою

І невсипущою сльозою

Оспале серце пропече.

Вона не дасть

Святе зотлить

І рідне кинути на кпини.

Вона довкіл чола горить

Вінком правічної калини.

Навчи, палка ясо калин.

 у мертвий штиль, і в хижу хвищу,

з усіх падінь, усіх руїн

як оживати серцем віщим.

І як в найтяжчу серця мить,

Хоч би й весь світ закидав груддям,

Живе відлуння розбудить

На велелюдному безлюдді.

                                                  Висновки

      Вивчення спогадів про Наталію Петрівну Нікуліну, літературно-критичних матеріалів про її творчість, знайомство з віршами поетеси дає змогу зрозуміти, чому Н. Нікуліну вважають гідною спадкоємицею Лесі Українки.

У віршах Н. Нікуліної, подібно до поезій Лесі Українки,

           відчувається висока громадянська мужність поетеси, її хвилює

           болюча доля України у різні періоди її історії, доля народу, кожного

           з нас                              .

Вірші її є зразком творчої мужності, вона не потрапила у розряд тих письменників, які славили систему задля того, щоб мати «тепле містечко» у житті. І ця життєва позиція, чистота моральних принципів теж ріднить її з Лесею.
Висока вимогливість до себе, велика праця над собою, самовіддача, аж до самозречення  властиві обом поетесам.
У Лесі Українки Н. Нікуліна вчиться працювати над словом, вона, кандидат філологічних наук, маючи високий інтелект, була особливо уважною до мови, до культури вірша.
Поезії Н. Нікуліної мають довершену форму і зміст, вишукані образи, вирізняються лаконізмом і точністю художнього бачення.
Тематичні обрії обох надзвичайно багаті: доля України, народу, українського слова, митців, духовні проблеми сучасності – далеко не повний перелік мотивів лірики і Лесі Українки, і Наталки Нікуліної.
Про обох можна сказати: «Вона була напрочуд талановитою. Вона була напрочуд скромною. Вона понад усе любила Україну. Любила і вірила у її майбуття.»

 

Використані джерела

1.    Зобенко М. Ярославни Придніпров'я, або Сповідь жіночої душі при свічі істини // 3 любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.-Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1994.-С. 273-283.

2.    Мартинова С. Наталка Нікуліна // Літературне Придніпров'я: Навч. Посібник з хрестоматійними матеріалами до шкільних програм. В 2-х тт. Т. 2- Дніпропетровськ: ВАТ «Дніпрокнига», 2005.- С. 615-623.

З.Фролова К. Поетичне слово над Дніпром // 3 любові і муки... /   Ф Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін - Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1994.-С. 295-326

4. Нікуліна Н. Знамення калини. – Дніпропетровськ: Січ, 2000


Теги: Нікуліна, Головко Л.І.
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 333/13


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar