Головна » Українська література

Слово рідне, мова рідна у творчості письменників Буковини

Мета: виховувати в учнів почуття  національної гордості, любові до рідної мови, краю, розуміння своєї причетності до долі мови; формувати переконаність у нетлінності духовних скарбів народу, повагу до рідних святинь

Обладнання:

1.     Біблія та виставка  книг, присвячена темі уроку.

2.     Записи пісень.

3.     Святково прибрана класна кімната. Стіл застелений вишиваною скатертиною, на ньому хліб, сіль, букет з колосків пшениці.

 

Ну що б здавалось слова…

Слова та голос більш нічого.

А серце б’ється, - ожива,

Як їх почує…Знать, от Бога

І голос той, і ті слова.

Т.Шевченко

Учитель

         Мово!  З чорнозему, рясту, з дніпровської води, від зорі і місяця народжено! Слово рідне! Мабуть, не було жодного  видатного письменника, який би від усього свого людяного серця не висловив любові до рідної мови і своєї тривоги за її долю, який би не покладав на неї найбільших надій, бо долю свого народу бачив невідривною від долі рідної мови.

         Сьогоднішній урок ми присвячуємо розумам письменників Буковини про мову, яка є творчим началом їхнього духовного світу.

Учень І

         «Рідна мова дорога людині, як саме життя», - говорить народна мудрість. І справді. Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почування.

 

Учень ІІ

Читає поезію Василя Васкана «Мова»

 

Коли народ

Промовив перше слово,
У небі засіяв
Чумацький Шлях,
І залунала
Українська мова
Понад Дніпром,
Як гомін у степах.

Вона до нас із молоком
Від мами,

З життям приходить
І з життям іде.
Вона повсюди,
Наче віра, з нами,
Випростує, підносить
І веде. Колиска наша,
1 гніздо, і хата,
Молитва наша,
Пісня і луна.
Від діда й прадіда,
Від мами і від тата
Живе у нас,
Як наших душ
Струна.

О мово українська
Солов'їна.

Від Бога ти дарована
Мені. О земле моя рідна,
Україно,

З тобою неподільні ми,
Одні.

У кожного своя душа
1 воля.

І мова, наче крила
У орла.

Живу на світі,
Бо щаслива доля

Мені красу твою
У дар дала.

 


Учениця І

 

         Мова – це великий дар природи, розвинутий і вдосконалений  за тисячоліття з того часу, як людина стала людиною. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати, не завдаючи йому ніякої шкоди.

Учениця ІІ

         Читає поезію Богдана Мельничука  «Благословенна тиха мова»

Благословенна тиха мова,
Яка на крилах нас несе,
Якій не тільки з напівслова —
З півпогляду приступне все;

Якої потайні основи
Лиш серцеві дано збагнуть.
Благословенна тиха мова,
Яку любов'ю тихо звуть.

Учень ІІІ

Ми народилися й живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки. Тут корінь народу українського,  що сягає сивої давнини. І де б не були, скрізь відчуваємо  поклик рідної землі, хвилюємося до сліз, зачувши рідне слово.

(звучить пісня «Рідна мова» на сл.Г.Вієру, муз. П.Дворського)

Учень ІV

Читає поезію Петра Палія «Віще»

Як заспіва соборна Україна,
То цілий світ навколішки стає —
Нема царів, нема богів нетлінних,
А лиш Франко і лиш Шевченко є.
Козацький степ могилами німує
І в сіре небо підійма хрести.
Далекі предки! Ми ваш голос чуєм

 Ми на собі тримаємо мости.
Якщо ми є — то є ще наша мова,
То є ще наша явірна земля.
До правди кличе слово нас Франкове,
Тарасове на вічність окриля.

 

Учениця ІІІ

У Письмі Святому сказано, що спершу було Слово, і було то Слово Боже. Напевне, це звучала молитва. Адже споконвіку молитвою починали кожну Божу днину.

Учениця ІV

Читає поезію Б. Мельничука «Напишися, слово»

Напишися, слово, напишись

 І так, як ще ніколи не писалось.

 І на папері чистому озвись,
Як у серці у моїм озвалось.

Напишися хоч би раз мені
Так, як світиш у душі народу, —
І не схочу вищої платні,
Більшу не попрошу нагороду.

 

Учень V

         Нашою мовою здавна милувалися й захоплювалися в світі. Вона надзвичайно милозвучна й співуча, тому й називають українську мову солов’їною. А хіба є ще пташка, яка б співала краще нашого соловейка?

 

Учениця ІV

  Читає поезію Тетяни Швець «Мово вкраїнська»

Мово вкраїнська, пісне - окрасо.

В корені нашім серцем Тараса
Ти озвалася до мов велелюдних,
Квітла вогнем і зривала облудне.
Пращурам руку свою подавала.
Будущність сіяла, віру вселяла,
Мово вкраїнська—стогін бандури,
Сиве світання, ранок похмурий...
Тільки ж не в попелі, будь тобі, мово,
Юними барвами цвість веселково!
Рівною з рівних на пишну гостину
Звати до себе народів родину.

 Слово твоє дзвоном кобзи поллється,
 Світлим коханням юного серця,
Подихом спраглим ставкового плеса,
Що навесні будить сонячні весла
Мрійливим хлюпотом рік та струмочків,
Вічністю барвів сільської сорочки...
Мово вкраїнська — вітко калини
Смійся, весній   і неповторно, дитинно.
 

Учень VІ

         Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, той не заслуговує на ім’я людини.

Читає поезію М. Казимирчука  «Зазнаєш, людино ганебної слави»

Зазнаєш, людино, ганебної слави,

Як оніміє заряд колисковий...

І мозок трухлявий, і серце дуплаве

У тих, хто зрікається рідної мови!

Земля не прощає образи такої —

Ніколи, нізащо, ніяк, нікому —

Як відцурався священної зброї.

Як відцурався ти рідного дому!

Зазнаєш довіку ганебної слави,

Як онімів твій заряд колисковий...

Знай — мозок дірявий і серце плюгаве,

Як відцурався ти рідної мови!

 

Звучить пісня на слова С. Воробкевича «Рідна мова»

Учениця  V

         Усі ми любимо нашу співучу та дзвінку українську мову. Так це не означає, що нам є чужими і далекими мови інших народів.

Учень VІІ

Читає поезію М. Ткача «На чатах мови»

 

Відійду, минуся, відлечу мовчанням,
Наче лист кленовий, на останній круг.
Лиш відлуння серця голосним ячанням
Упаде на камінь, що спинив мій плуг.

 Обірветься раптом борозна край літа,
Остовпіють коні, як дивись та стій,
Наче перед ними вже немає світа,
Наче все сповите в темряві густій.
Припаде калина у низькім поклоні
До горбка малого свіжої землі.
Наче три зірнички, три сльози солоні
Прояснять на людях три гірких жалі.
Три печалі стане в чорному покрові —
Жалібниці бідні, найрідніші всіх.

 Від родини — перша, друга — від любові,
А що третя з ними — від пісень моїх.
Чи полуднє буде, чи година пізня, —
Буде сліз доволі, що мій світ застиг.
Та з усіх найтяжче заридає пісня,
Та, що написати я в житті не встиг.
 

Учениця  VІ

         Кожен народ має право на самостійне, вільне життя. Для українців протягом століть воно залишилося тільки мрією. Наша прекрасна земля була окупована і спаплюжена.

         Пригадаймо знищення Запорозької Січі, скасування гетьманства, русифікація національної школи, заборону української мови, сибірську каторгу. Та стократ більшою бідою для нашого народу був більшовицький тоталітаризм. Потоплено в крові нашу державу, влаштовано голодомор, фізично винищено творчу інтелігенцію. То була трагедія трагедій.

 

Учень Читає поезію Василя Лелика «Є мови – океани, Є моря»

Є мови - океани. Є — моря.

Мою, немов Дніпро, в бетон скувапи.

Хто сам відрікся мови Кобзаря,

Кого батьки в дитинстві ошукали.

Щоб не глумився зайда-бузувір,

Не почепив ярлик «врага народа»,

Кував морозом язики Сибір,

Споїла молодь шльондра-інтермода.

 

Учениця

         Запорукою подолання підневільного стану нації є її воля, відновлення історичної пам’яті, плекання національної гідності,  відродження культури. До цього «у власній хаті», тобто в самостійній державі, закликали і закликають наші письменники.

Звучить пісня «Будуймо храм» М. Бакая

Учень читає поезію М. Казимирчука  «Заповіт»

Мій друже, вірний, кровний брате мій,
В життєвій круговерті не спіткнись...
За правду віковічну йди на бій,
За мову рідну всім життям борись!
Нащадку юний, з гордістю мужній,
В народу рідного повік учись...
За правду віковічну йди на бій,
За мову рідну всім життям борись!
Народе рідний, найдорожчий мій,
На поклик серця — гордо піднімись...
За правду віковічну йди на бій,
За мову рідну — всім життям борись!
І хай шаліє підлий лиходій,
А ти жорстокій кривді не корись!
За правду віковічну йди на бій.
За мову рідну — всім життям борись!

Учитель

         Людина може володіти кількома мовами, залежно від її здібностей, нахилів, прагнень, але найдосконаліше має знати рідну мову. Ми володіємо безцінним скарбом, що нам передали наші предки. Мова наша українська – це золотий запас голосу душі народної, з якого виростаємо, яким живемо і завдяки якому маємо велике право і гордість іменуватися народом українським. Берегти, шанувати нашу мову закликають нас письменники Буковини. Прислухаймося до їхнього голосу і збережімо її для прийдешніх поколінь.


Теги: Паговей Н.М., література Буковини
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 139/9


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar