Головна » Українська література

Розробка уроку за життєвим і творчим шлях Олеся Гончара

Мета: продовжити знайомство учнів з Олесем Гончарем - воїном, письменником, трибуном; розвивати уміння співвідносити факти біографії письменника з його творчістю; виховувати патріотизм, любов до батьківщини

Обладнання: фотопортрети О.Гончара різних років; виставка тво­рів письменника, магнітофон, записи пісень. Тип уроку:     засвоєння нових знань. Вид уроку:     урок-подорож.

Епіграф уроку

Гончар - художник світла, його дослідник, зображувач і поет. Закохано й уважно простежує він промені, що пронизують людські істоти, що оживлюють природу, що ринуть крізь космос. М.Бажан

Учні повинні знати:

основні етапи життєвого і творчого шляху Олеся   Гончара, його громадянську і життєву позицію, роль у духовному відродженні нації.

Учні повинні вміти:

схарактеризувати життя і творчість Олеся Гончара, назвати його основні твори.

 

Хід уроку

I. Мотивація навчальної діяльності.

II. Сприйняття та усвідомлення нового матеріалу. Літературно-музична композиція, підготовлена вчителем і учня­ми.

Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 року. Після смерті матері, коли хлопцеві було три роки, із заводського селища на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщансь-кого району Полтавськоі області. Працьовита і щира в ставленні до людей бабуся замінила майбутньому письменникові матір.

Після закінчення семирічки Олесь Гончар працює в редакції районної газети в с.Козельщина. Помітивши любов хлопця долітератури, редакція направляє його до Харківського технікуму журналістики їм. М. Островського.

Тридцяті роки в житті О.Гончара - період формування його як громадянина й митця. Навчаючись у технікумі, він виступив з першими оповіданнями на сторінках газети «Комсомолець України». Ранні оповідання і повісті («Черешні цвітуть», «Іван Мостовий») Гончар присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз зустрічався на життєвих стежках.

У 1937 році Олесь Гончар закінчує технікум і йде працювати в редакцію газети «Ленінська зміна». Робота в пресі давала йому змогу близько знайомитися з найрізноманітнішими галузями життя, блжч,є вивчати людей. Вже тоді він вчився придивлятися до них, помічати нове в житті та психології людей.

У 1938 році Олесь Гончар - студент філологічного факультету Харківського університету. Незадовго перед війною вийшла з друку його повість «Стокозове поле». Відгук на цей твір письменник прочитав 22 червня 1941 року. Склавши екзамени за III курс, він разом із групою своїх товаришів добровольцем пішов на фронт, хоча мав відстрочку до закінчення навчання. Замість IV курсу він опинився в районі Білої Церкви. Тоді йому йшов 23 - ій рік. ( Звучить пісня «Степом, степом...»)

1-й учень.... Війна потрясла увесь світ. Вона змітала на своєму шляху міста, села, обривала життя, диктувала свої жорстокі закони.

П-й учень. Та війна не змогла знищити патріотичні пориви радянських бійців, віру в перемогу. Розпочавши свою бойову одіссею в студентському батальйоні добровольців, він пізнав і пекучий біль відступу, і відчай оточення, і тяжкі рани, і велику радість переможного наступу. Воєнні умови ( він був старшим сержантом, старшиною мінометноі батареї) не дуже сприятливі для творчості. Але й за таких нелегких обставин О.Гончар не розлучався з олівцем та блокнотом. Вірші, що народжуються в перервах між боями, сам письменник назве «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів». Сьогоднішнє прочитання їх переконує, що це справді так. Ліричний герой «Атаки», «Думи про Батьківщину», «Братів» духовно, емоційно близький до героїв повоєнних його романів і новел.

III учень.

 

Сніги, не сніги, а ріллі.

Наорані смертю за мить.

І хлопець - саме вугілля –

Біля танка свого лежить.

Руки підняв до неба,

Крик занімів на вустах,

Бо жити йому ще треба

В незайманих десь містах.

Ще б чути довкола себе

Той гомін прекрасних міст.

Бунтуючи, зняв до неба

Чорний кулак танкіст.

І руки його обгорілі

Не хочуть такого кінця!

І зуби аж сяють білі

На звугленій масці лиця!

Бо то ж недомріяна мрія,

То ж вірність його комусь -

Напис на танку біліє:

«Жди - я вернусь!».

 

(Тихо звучить мелодія пісні «Синий платочек» або «Землянка».)

 

IV учень.

 

Здраствуй, мій сонячний краю,

Ти снишся мені і тут.

Серцем щодня я літаю

До тебе за бистрий Прут

Як пишуть листи солдати,

Тужливо стає мені.

Кому ж мені написати,

Якій догукнутись рідні?

Той - мамі, а той - дружині,

Той - сестрам, а той - братам.

А я напишу Україні!

Сонцю її і степам.

Сивим, як згадки, могилам,

Що тонуть в імлі голубій,

Шляхам, окутаним пилом,

Якими пішли ми в бій.

Бачу далекі вершини

В тумани повитих Карпат.

Може, моя то Вкраїна

Біліє черідкою хат?

Слово, в бою загрубіле,

У тому краю забрини,

Де вишні в убранні білім

Мене виглядають з війни.

Слово, в бою загрубіле,

У тому краю забрени,

Де вишні в убранні білім

Мене виглядають з війни.

 

V учень. «Олесь сидів біля міномета, обнявши чорну його трубу правою рукою, і, примруживши карі очі, тихий, замислений, тихо говорив:

Темніють доти

Чужі навпроти -

Нічого більш нема,

А там десь, дома,

Весна знайома

Зелені руки підійма.

 

Мінометники, надзвичайно строгі і навіть урочисті, слухали, затамувавши подих... Олесь усе читав. Він читав і годину, й другу. А солдати слухали й дивувались, як це можна було звичайними словами виповісти те, що було в кожного на серці і про що, виявляється, могло розказать одне лиш людське серце...»

VI учень. Війна має скоро скінчитися. Бійці мінометної роти, Олесь Гончар бачать сніжні Альпи, голубий Дунай, злату Прагу.

 

Усе, що разом пережито,

В походах вистраждано, - все,

Я знаю, інший гордовито

Прапороносець понесе. (Звучить пісня «День Победы».)

 

Вчитель. Після війни Олесь Гончар демобілізувався і продовжив навчання в Дніпропетровському університеті. Та біль старих ран, думки про побратимів нагадували йому про війну. Не раз на фронті він казав собі: «Якщо залишусь живий, розкажу про все, що пережив». У 1946 році побачила світ перша частина трилогії «Прапороносці» - «Альпи», наступного року вийшла друга частина - «Голубий Дунай», а в 1948 році - остання книга трилогії - «Злата Прага». Твір приніс молодому письменнику надзвичайний успіх і визнання.

1946 року Гончар, закінчивши університет, поступив до аспіран­тури і переїхав до Києва. Він відразу поринув у напружену творчу роботу. Одна за одною виходять його книжки. Теми творів різні, але в кожному є неповторна і правдива взаємодія трагічного й лю­дяного. Його філософія людяності віщує перемогу щастя й добра.

У кінці 40-х і на початку 50-х років Гончар пише низку новел «Весна над Моравою», «Модри Камень», «Ілонка», «Гори співають» «Усман та Марта», повість «Земля гуде».

Крім літературної діяльності, Олесь Гончар плідно працює над дослідженням творчості інших письменників: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Івана Котляревського, Василя Стефаника, Олександра Довженка, Павла Тичини, Максима Рильсько­го, Володимира Сосюри, Остапа Вишні.

Свіжість поглядів на світ, незвичайну заглибленість у життя продемонстрував автор у нових своїх творах, що з'явилися протя­гом 60-х -70-х років. Серед них - романи «Тронка», (1963), «Собор», «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980), повість «Бригантина» (1972), Новели «Кресафт» (!963), «На косі» (1966), «Під далекими соснами», «Пізнє прозріння» (1974).

Твори О.Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова.

Письменник включається у боротьбу за українську державність, виступає з гостропроблемними статтями, підтримує студентів у час їх­нього протистояння влади - багатоденного голодування на Хрещатику похмурої осені 1990 року. У 1991 році з'являється публіцистична книга «Чим живемо», у якій митець роздумує про українське відродження.

Смерть прийшла передчасно. Олесь Гончар - совість суспільства - так потрібен нині, в час становлення Української держави! Тож урочисті похорони на Байковому цвинтарі (14 липня 1995 року) були щирим виявом глибокої пошани до людини, яка свідомо обрала тернистий шлях служіння і до кінця чесно пройшла його.

 

III. Закріплення вивченого.

Запитання до учнів.

-    У якій родині народився Олесь Гончар?

-    Чи стануть дитячі враження фрагментами мйбутніх книжок Олеся Гончара?

-    Де навчався Олесь Гончар?

-    Чому у 1941 році Олесь Гончар не продовжив навчання?

-    Як склалася доля Гончара - воїна?

-    У якому творі Олесь Гончар «розказав про все, що пережив»?

-    Назвіть основні твори письменника.

-    Чи лише в епістолярному жанрі написані твори Олесем Гончарем?

IV. Підсумок уроку.

-    Що нового дізналися ви про Олеся Гончара7

-    Чи дійсно доля Олеся Гончара була не легкою?

V. Домашнє завдання.

Законспектувати матеріал підручника, переглянути роман Олеся Гончара «Собор», підготувати повідомлення про Новотроїцький собор міста Новомосковська, Свято - Володимирський собор села Карабинівка.


Теги: Гончар, Липка Л.І.
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 124/11


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar