Головна » Українська література

Розробка уроку в 10 класі у формі учнівського спектаклю за повістю І. С. Нечуя-Левицького „Кайдашева сім’я”

Звучить фонограма. Відкривається завіса. На сцені зліва хата Кайдаша, у центрі криниця, справа сцени груша, під нею лавка. Виходять дівчата, співають. Карпо і Лаврін біля хати працюють.

 

Лаврін: (поглядає на дівчат). Карпе, а кого ти будеш оце сватати? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить?

 

Карпо: Посватаю кого трапиться. (обізвався знехотя).

 

Лаврін: Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.

 

Карпо: То сватай, як тобі треба!

 

Лаврін: Якби на мене, то я б сватав Палажку. У неї брови, як шнурочки: моргне, ніби вогнем сипне, одна брова варта вола, а другій брові й ціни нема. А що вже гарна, - як намальована!

 

Карпо: Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби.

 

Лаврін: То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

 

Карпо: І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.

 

Лаврін: То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонесенько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

 

Карпо: Тиха, як телиця, а я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.

 

Лаврін: То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся.

 

Карпо: Да в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть! А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє… (дівчата росходяться)

(виходить старий Кайдаш).

 

Кайдаш: А чого це ви поставали, та руки позгортали, та ще верзете бог зна що? Чи можна в таку п'ятницю паскудити язики? Ви знаєте, що хто сьогодні спостить цілий день, то ніколи не потоне в воді і не вмре наглою смертю?

 

Карпо: В Семигорах нема, де і втопитися. Бо в ставках старій жабі по коліна (сміється).

 

Кайдаш: Говори, дурню! Нема де втопитися. Ти, Карпе, ніколи не вдержиш язика! (Омелько махнув рукою і пішов до хати. Братии почали знов працювати).

 

Лаврін: Карпе! Скажи – бо, кого ти будеш сватать?

 

Карпо: (розсердився) одчепись од мене!

(хлопці почали штовхати один-одного та сміятись. Вибігає батько).

 

Кайдаш: Господи! Чи в вас Бога нема в серці, що ви робите в таку святу п'ятницю?

 

Карпо: Тату, ви покинули майструвати, а ми вам нічого не кажемо.

(Омелько розсердився на хлопців).

 

Кайдаш: Замовчи негіднику, ще будеш батька вчити!

(Хлопці  знову почали працювати. Батько пішов до хати).

 

Лаврін: Коли я буду вибирати собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо.

 

Карпо: Мені аби була робоча та проворна, та щоб була трохи куслива!

 

Лаврін: То бери Мотрю, вона гарна, трохи бриклива і в неї серце з перцем.

(Виходить мати).

 

Кайдашиха: А йдіть, діточки, полуднувати та й батька кличте! (Братии пішли в хату. Вечоріє. Мотря йде до криниці. Вона поглядує на хату Кайдаша. Виходе Карпо. Побачивши Мотрю підійшов до неї).

 

Карпо: Будь здорова, чорноброва!

 

Мотря: Будь здоров нечорнобровий (сміється).

 

Карпо: А йди лишень сюди, щось маю тобі казати.

 

Мотря: Як схочеш, то й сам прийдеш.

 

Карпо: (підходе ближче). Мотре! Хто це тобі купив таке гарне намисто?

 

Мотря: Та вже ж не ти.

 

Карпо: А якби я купив тобі намисто, що б ти сказала?

 

Мотря: Не знаю, що б я сказала (вона соромиться, сідає біля груші на лавкі, Карпо сідає біля неї). Відчепись, бо зіпну!

 

Карпо: А ну пхни, чи подужаєш?

 

Мотря: Тікай, бо, їй богу пхну! (Карпо обнімає її, Мотря штовхає його, він падає, вона сміється. Карпо хапає Мотрю і цілує).

Мотря: Чи ти здурів, чи ти збожеволів? Ой лишенько мені? Що ж оце буде, як мати побачить?! (Біжить до криниці і бере відра).

 

Карпо: А як я свисну за садком, чи вийдеш?

 

Мотря: Я б обсадила черешнями двір, щоб і твого голосу не було чути!

 

Карпо: Чому ж так?

 

Мотря: Хто тебе знає, чи ти пишний, чи гордо несешся? Я не знаю: мене вірно любиш, чи з мене смієшся?

 

Карпо: Я не гордий, я не пишний й гордо не несуся. Я тебе, Мотре, щиро люблю і з тебе не сміюся.

 

Мотря: (прихилилась до Карпа). Як зійдуть зорі на небі, я видам матері вечерю та й вискочу на часок у садок. Чекай.

 

Карпо: (приголубив Мотрю). Ой ти, дівчино, з кучерявої рути м'ята звита. Завтра жди старостів. (Танцювальна композиція сватання).

(Затемнення. Лунаємузика. Сцена висвітлювається. Виходить Кайдашиха, заспана, зіває, потягується).

 

Кайдашиха: Мотре, вставай, моя дитино. Затопи в печі, видій корову, начисть картоплю…

 

Мотря: Я вже давно встала. Зараз тільки підлогу в хаті підмету.

 

Кайдашиха: Ні, не треба, помила б ти краще посуд та горшки. (Мотря кинула віник та почала мити горшки).

 

Кайдашиха: Ой, доню, не шкреби ножем, бо в мене неначе в голові скромоди. (Мотря кричить).

 

Мотря: А як же його шкребти, щоб не було чути?! (Кинула ніж і почала пряти. Входе Карпо).

 

Карпо: Чому це у вас і досі хата не метена?

 

Кайдашиха: Бо на твою жінку сьогодні перелоги напали.

 

Мотря: Не знаю, на кого напали перелоги! (Мотря кинула сорочку).

 

Кайдашиха: Якого це ти нечистого так ляпаєш? Карпе, чом ти своїй жінці нічого не скажеш? Хіба ти не бачиш, що вона мене не слухає?

 

Карпо: Чому ти, Мотре, і досі не замела в хаті?

 

Мотря: А це хіба не діло? Не замела, бо гуляю од самої півночі. Ось уже рук і ніг не чую, так натанцювалась!

 

Кайдашиха: Та чого це ти кричиш , як на батька! Мені вуха не позакладало, чую.

 

Карпо: Чого це ти, Мотре, кричиш на матір?Мати тебе не наводить на злий розум, а на добрий.

 

Мотря: (крізь зуби). Мала розум, а в вас, мабуть, оце загубила. (Мотря пішла до хати, за нею Карпо. Кайдашиха сіла на лавку і почала куняти. Мимо хати йшла кума).

 

Кума: Добрий день, Кума! (Кайдашиха злякалась)

 

Кайдашиха: Добрий день!

 

Кума: (побачивши Мотрю). От, мабуть, давали, надавали за Мотрю всякого добра.

 

Кайдашиха: Де там, моє серденько! Я думала, що такі багатії наженуть мені повний двір волів та корів. Та де там. Скажу тобі так. Щось моя невістка не одчиняє при мені своєї скрині, мабуть, тим, що порожня.

 

Кума: Чи робоча твоя невістка?

 

Кайдашиха: Хліб їсть, добре тямить. Я скажу слово, а вона десять. А вже, що лінива, то й сказати не можна. Вранці буджу, кричу, кричу, а вона вивернеться на полу як кобила.

 

Мотря: (кричить із дверей). От кобили чую! Постривай же, свекрухо! Будеш ти в мене циганської халандри скакати, а не я в тебе. (Почалась сварка).

 

Кайдашиха: Пішли, кумо, та то ще як відкриє пельку, то не замовче. Працювати не вміє, а сваритись перша.

 

Мотря: Ви тільки спите та командуєте, а я вам не наймичка!

 

Кайдашиха: Цить, а то як візьму кочегру, то й зуби визбираєш!

 

Мотря: У кочерги два кінці: один по мені, другий – до вас!

 

Кайдашиха: Карпе, рятуй, чи ти чуєш, що твоя жінка витворяє?! (з хати вибігають Карпо і батько).

 

Кайдаш: (кричить). Мотре, чого це ти розходилася? Та я тобі не подивлюсь в зуби!

 

Карпо: Тату, в Мотрі є чоловік! Ви не дуже на неї махайте кулаками!

 

Кайдаш: А ти чого оступаєшся? Коли хочеш, то я й тобі носа втру!

 

Карпо: Ба, не втрете (наступає на батька). Я вже не маленький.

Кайдаш: Як візьму налигача, то вас обох так обчухраю!

 

Карпо: Тату, оступіться, прошу вас. Бо я вас…

 

Кайдаш: Так, синку, так, добре говориш з батьком. Ще й жінку свою навчаєш. (Хапається за серце. Кайдашиха допомагає йому дійти до хати). (Карпо махнув рукою і пішов за хату. Мотря одна).

 

Мотря: Була я в батька, було моє личко біленьке й брови чорненькі, а в свекра личко моє змарніло й брови полиняли. (Починає співати). (Виходять дівчата, танцюють).

 

Мотря: Постривай же, свекрухо. Не буду я більше для твоєї панської шкури тонке полотно прясти! (Кричить). Карпо, Карпо! Став хату через сіни! Будемо житии окремо! (Уходе). (Виходе Лаврін, грає на сопілці. Збирається молодь на гуляння! Дівчата танцюють «Подоляночку»). (Лаврін, дивлячись на Мелашку).

 

Лаврін: Ой, гарна ж дівчина, як рай, мов червона калина. Добрий вечір, дівчата.

 

Всі

Мелашка: Добрий вечір. (дівчатам). Який гарний парубок, хоч і білявий, які в нього веселі очі.

 

Лаврін: Давайте пограємо.

 

Всі: Давай, давай.

 

Лаврін: У кота та мишки. Чур я буду кіт.

 

Мелашка: А я мишка. (починають грати. Лаврін ловить Мелашку і не відпускає).

 

Лаврін: Як тебе звуть?

 

Мелашка: Мелашка. А тебе?

 

Лаврін: Лаврін. Скажи мені, Мелашко, де ти живеш? Покажи мені хату, твого батька.

Мелашка: Наша хата край села, в яру (сказала вона тихо).

 

Лаврін: Мелашка! Як я тебе побачив, то неначе з криниці погожої води напився. (Мелашка засоромилась). Твоя краса, твої чорні брови, неначе моє здоров'я.

 

Мелашка: Вже дівчата і хлопці розійшлися.

 

Лаврін: Ти що, підеш вже додому?

 

Мелашка: Боюсь опізнитися.

 

Лаврін: То я тебе проведу. Дівчина моя краща од сонця, не маю сили одірватись от тебе. (Лаврін проводжає Мелашку. Світає. Виходять Кайдаш і Кайдашиха).

 

Кайдаш: Десь Лаврін блукав цілу ніч. Ходить коло роботи, мов п'яний, і походя спить.

 

Кайдашиха: На вулиці гуляв. Занапастить себе парубок. Треба його оженити. (Виходить Лаврін).

 

Кайдаш: І де ти бродиш, де ти волочився цілу ніч?

 

Кайдашиха: Чого ти, сину, став такий смутний? Чи в тебе що болить, чи ти щось на думці маєш? (Лаврін махнув рукою). Оце ми говорили з батьком за тебе. І вирішили тебе оженити.

 

Кайдаш: Посилай, сину, старостів до Катрі Головкіної.

 

Кайдашиха: Катря тиха дівчина, гарна, мов калина, процвітає.

 

Лаврін: Правда, що процвітає, як макуха під лавкою. Нема мені в Семигорах пари.

 

Кайдаш: А до кого ж ти ходиш на вулицю?

 

Лаврін: Та хожу я аж у Бієвці. Там набачив я дівчину гарну-гарнісеньку. Брови чорні, очі карі – любо подивитися; личко, як калина, а як гляне, засміється, - в мене серце в'яне.

 

Кайдаш: Чия ж вона дочка?

 

Лаврін: Балашова. ЇЇ звуть Мелашкою.

 

Кайдашиха: (вскрикнув) Чи ти знаєш, що за люди ті Балаші? Чи ти знаєш Мелащині норова? Стережися, сину, щоб не взяв такої, як Карпо.

 

Лаврін: Як з нею не оженюся, то в Росі втоплюся! (Убігає).

 

Кайдаш: То про мене посилай старостів до Балабашівни. (Танцювальна композиція сватання). (Повне освітлення на сцені. Мелашка місить щось у діжки. Виходе Кайдашиха, вона сміється).

 

Кайдашиха: Лавріне, підстав своїй жінці під ноги стільчика, бач, не дістане руками й до половини діжі. (Лаврін підставляє під ноги Мелашки маленький стілець).

 

Кайдашиха: Лавріне! Втри жінці піт  з лоба, а то ще в діжку покапає. (Лаврін обтер рукавом Мелашці лоба).

 

Кайдашиха: Лавріне, утри носа своїй жінці. Он, бач, дядки з носа виглядають. (Мелашка заплакала).

 

Лаврін: (підійшов до неї). Зобижає тебе, моє серце, мати?

 

Мелашка: Дарма, що мати лає, аби ти мене тішив своїми очима. (Світло гасне. Текст від автора про Кайдаша. Вмикається світлона сцені. Ранок. Виходить Мелашка. Вона замітає. Виходить Мотря. Вона несе казан).

 

Мотря: Тю, знову сміття біля порога. Доки я буду терпіти од тієї іродової Мелашки?! (Схопила деркача і почала розгрібати сміття. Виходить Мелашка).

 

Мелашка: Хто це порозкидав сміття?

 

Мотря: Це я розкидала: не мети свого сміття під мій поріг, бо я тебе ним колись нагодую.

 

Мелашка: А зясь, не діждеш ти мене сміттям годувати. Нагодуй краще свого чоловіка. (Мелашка почала знов замітати).

 

Мотря: Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити.

 

Мелашка: Авжеж, велика пані.

 

Мотря: Кажу, не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, то натовчу мордою в сміття, щоб удруге так не робила.

 

Мелашка: Ах ти паскудо, то ти смієш мені таке говорити? Хіба ти моя свекруха? Ти думаєш, що я тобі мовчатиму?! Нащо ти мене вчиш, як малу дитину? Ось тобі, ось тобі! (Розмітає сміття біля порогу).

 

Мотря: То це ти так.?!(Мотря кидається бить Мелашку).

 

Мелашка: Гвалт! Гвалт! Чого це ти до мене чіпляєшся? Сатано. (З хати вибігають Кайдашиха, Карпо і Лаврін. Почалась бійка. Карпо починає їх рознімати).

 

Карпо: Чи ви показилися? Чи знавіснили?

 

Кайдашиха: Ой боже мій! Це не Мотря, а бендерська чума! Вона мене, сину, з світу зжене! Покарав мене тобою господь, та вже й не знаю за що!

 

Мотря: Мабуть, за вашу доброту.

 

Лаврін: Мабуть, ми всі здуріли. Припиніть! (Кайдашиха вхопила кухоль і вдарила ним об землю).

 

Мотря: Ось хто з глузду з'їхав! Старе, як мале!

 

Мелашка: Ах ти злодійка! Іще раз будеш бити нашу матір, я тебе…

 

Мотря: Ай-ай-ай. Нашла матір, вона змія люта. Буду я чортова дочка, коли не розіб'ю тобі і твоїй матері кочергою голови!

Кайдашиха: Карпе, чи ти чуєш, що твоя Мотрунька говорить?

 

Мелашка: Ах ти мокитра, ти покрала в нас яйця.

 

Мотря: Брешеш, не докажеш. Я мокитра?

 

Кайдашиха: Мокитра, мокитра!

 

Мотря: Ось тобі, на!(ткнула дулю Кайдашисі в око).

 

Кайдашиха: Рятуйте мене, вона мене вже вбила. Ой лишенько, вже вбила. (Мелашка веде Кайдашиху до хати).

 

Мотря: (сміється). Карпе, піди до матері та скажи їй, щоб вона другий раз до мене не лізла. Карпе, чи ти чуєш, чи тобі позакладало? Піди та вилай свою матір!

 

Карпо: Іди та й лайся, про мене, хоч до самого вечора.

 

Мотря: Диви який! Так піди та посип перцем своїй матері у роті!

 

Карпо: Та й бриклива ж ти Мотре, хоч я тебе колись любив за той перець. Вже дуже наперчила. (Карпо уходе. Мотря сіла біля хати і почала прясти. Вибігають діти Мелашки).

 

Діти: Нікого нема. Давайте скоріш груші назбираємо. (Діти починають збирати груші).

Мотря: (кричить) А на що це ви рвете наші груші?!

 

Діти: Еге! Це не ваші груші. Бабуся казали, що це груша батькова, а не дядькова.

 

Мотря: Ось я вам дам груш! Зараз повикидайте мені груші з пазух, бо я нарву кропиви та позадираю вам спіднички та дам таких груш, що ви не потрапите, кудою втікати! (Мотря почала ганяти дітей, діти підняли гвалт. Вибігає Мелашка).

 

Мелашка: А навіщо оце ти, Мотря, бісова душа, б'єш моїх дітей?

 

Мотря: З те, щоб не крали моїх груш.

 

Мелашка: А хіба ж це твої груші; це наша груша; хіба ж ти не знаєш, чи що?

 

Мотря: Ще що вигадай. На нашому городі виросла твоя груша. (З хати вийшов Лаврін).

Лаврін: Не бреши, Мотре. Це груша наша. Про це знає все село. (Вискочила Кайдашиха).

Кайдашиха: Ідіть, дітки, та рвіть груші сміливо!

 

Мотря: Нехай тільки влізуть у мій город, то я їм ломакою ноги поперебиваю! (Піднявся гвалт).

Лаврін: Коли вже на те пішло, то я маю право на половину груші!

 

Карпо: Ба ! Не дам і половини, бо груша росте на моїй землі.

 

Мотря: За що вам давати половину? Ще вони захочуть, щоб ми давали їм половину картоплі та буряків.

 

Карпо: Нехай Лаврін бере грушу та пересаде в свій город.

 

Лаврін: Це все твоя жінка тебе навчає. Гадюка така. Хіба ж можна грушу пересадити? Зараз візьму сокиру та й зрубаю цю грушу. (Хватає сокиру і йде до груші. Почалась бійка. Мотря лупцює Лаврінових дітей, Мелашка штовхає Мотрю, Кайдашиха вириває сокиру у Лавріна, Карпо рознімає всіх). (Всі застигли на місті).

 

Автор: Діло з грушею скінчилось несподівано. Груша всохла, і дві сім'ї помирилися.


Теги: Нечуй-Левицький, Куркчі Р.І.
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 189/7


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar