| Головна » Українська література |
Мета: поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях письменника, розкрити основні чинники формування його світогляду, дослідити поетичну спадщину О. Олеся, визначити провідні мотиви поезій; навчити учнів визначати поетичні жанри, аналізувати прочитане та висловлювати власні міркування; виробляти вміння самостійно читати літературні твори; виховувати почуття любові до рідного краю, природи, до художнього слова, вчити бути патріотом своєї країни. Тип уроку: урок-семінар. Обладнання: портрет письменника, виставка творів, запис романсів, створених на слова Олександра Олеся, роздатковий матеріал, пам’ятки для кожного, журнал запису відгуків. Хід уроку І. Актуалізація чуттєвого досвіду учнів. Учитель. Відомий український поет В.Сосюра писав: «Я знаю силу слова». Зверніть увагу на плакат з записом: «Словом можна…» До кінця уроку ви, діти, повинні дописати це речення. (метод «незакінченого речення) ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів. Оголошення теми та мети уроку. Учитель. Шановні старшокласники! Сьогодні ми познайомимося з творчістю Олександра Олеся. Це талановитий поет, драматург, яскравий представник символізму, модернізму, та неоромантизму в літературі, інтелігент, аристократ духу, захисник національних інтересів України. З його творами «Україна», «Наші предки – слов’яни», «Початки Києва», «Олег», «Аскольд і Дір», «Княгиня Ольга», ми вже знайомилися. Але це було так давно, коли ви навчалися у п’ятому класі. Наше завдання сьогодні – опрацювати біографію Олександра Олеся, прочитати його поезії, проаналізувати їх і отримати задоволення від спілкування з прекрасним. ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу. 1. Учитель. Працювати над вивченням біографії письменника ми будемо так. Уявімо собі, що ми якимось чином перекинулися у часі в ХІХ ст. та першу половину ХХст. і отримали змогу поспілкуватися з ще живим тоді Олександром Олесем (справжнє прізвище Кандиба). Я буду кореспондентом, а ви виступатимете від імені письменника (учні мали можливість ознайомитися з біографією О.Олеся вдома). Учитель-кореспондент. Розкажіть, будь ласка, Олександре Івановичу, про Ваше дитинство, юність. 1-ий учень. Я народився 5 грудня 1878року в м. Білопілля сучасної Сумської області в заможній родині. Батько Іван Федорович був завідувачем промисловими роботами Кононова в Астрахані. Коли мені було 11 років, батька не стало. Мати з роду Грищенків, з Верхосулля, Лебединського повіту на Харківщині. Коли помер батько, мати залишилася з трьома дітьми. Щоліта я відпочивав у маєтку свого діда в селі Верхосулля, зростав серед чудової Слобожанської природи українського степу, в атмосфері шани до народних звичаїв та обрядів. У чотири роки мама навчила мене читати, а вже в одинадцять я знав напам’ять «Кобзаря» Т.Шевченка. Коли навчався у школі, науки не любив і школу згадую як катівню. У дев’ять років написав перший вірш, але російською мовою. Поступив я на п’ятнадцятому році життя у Харківське землеробське училище. У той час багато працював над індійською, польською, болгарською, сербською мовами. Любив театр. Часто взимку за дванадцять верстов пішки йшов подивитися на якусь українську п’єсу. Коли помер дід Грищенко, наше матеріальне становище погіршилось, тому кинув Київський політехнічний інститут і поступив практикантом у маєток Харитоненка. З 1903 року я навчався у Харківському ветеринарному інституті, одночасно працюючи статистом у земстві. Мусив бути письменником. У Харкові познайомився з родиною банкіра Алчевського, зокрема з його донькою Христиною, яка була на той час відомою письменницею. Саме вона розпізнала в мені поетичний талант і разом з Олександрою Єфименко знайшла мецената для видання моєї першої збірки поезій. Кореспондент. Що вплинуло на формування Вашої національної свідомості та естетичних смаків? 2-ий учень. Позитивний вплив, як я пригадую, мало відкриття 1903 року пам’тника Іванові Котляревському в Полтаві. Тут я познайомився з відомими на той час письменниками: Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Борисом Грінченком, Василем Стефаником, Іваном Липою. Саме тоді я усвідомив своє покликання як українського поета – творити самодостатнє мистецтво доби, оновлювати антигуманний світ. У 1905 році я переклав українською мовою відомі в Європі «Марсельєзу», «Варшав’янку». А щодо естетичних смаків скажу так. На мене вплив мала західноєвропейська поезія, зокрема символістів Стефана Малларме, Поля Верлена. Кореспондент. Розкажіть будь ласка, про початок Вашого творчого шляху. 3-ій учень. Починаючи з 1904 року, почав я писати гумористичні твори. Але згодом повернувся до поезії. З боку приятелів мої твори мали досить прихильну оцінку. Я став думати над виданням збірки поезій. Але де взяти гроші на видання, я не знав. У 1906 році влітку я виїхав у Ялту, там написав в «Русской Ривьере» фейлетон, який мав великий успіх у курортної публіки і зблизив мене з редакцією. У Петербурзі влітку 1907 року вийшла моя перша книжка. Завдяки Олександрі Єфименковій, яка познайомила мене з П.Стебницьким, я мав можливість отримати 300 карбованців на видання збірки «З журбою радість обнялась». У 1909 році – «Поезії. Книга ІІ». У 1911 – «Поезії. Книга ІІІ». А потім революція 1917 року. Як писав критик Володимир Коряк: «Вплив поезії Олександра Олеся в часи революції був величезний. Це, власне, він організував свідомість тієї інтелігенції, що потім боролася у війську УНР». Це був перший період моєї творчості. А далі 1921-1944 роки, які я прожив в еміграції. Там вийшли такі мої збірки: «Перезва» (1921), «Минуле України в піснях. Княжі часи», «Поезії. Книга Х» (1930), «Кому повім печаль мою» (1931), «Цвіте трояндами» (1939). Кореспондент. А як виник Ваш псевдонім? 4-ий учень. Дружина лагідно називала мене Олесем. Так виник псевдонім – Олександр Олесь. «Те ім’я, що мені дала ти у дні, осяяні тобою, у сні і вільне, і крилате літа і в’ється наді мною. Його прийму я в свою душу, зіллю з своєю кров’ю”, - такі рядки я написав пізніше. Кореспондент. Я розумію, що Вам, як патріоту рідної землі, важко буде розповідати про життя в еміграції, тому я пропоную послухати інформацію дослідника життя і творчості Олександра Олеся. 5-ий учень. Під час громадянської війни поет виїхав до Будапешта як аташе посольства, і вже через два тижні перебрався до Відня. Змушений був це зробити, бо в Україні розпочалася братовбивча війна, репресії проти інтелігенції. Поет залишився на чужині в добровільному вигнанні. Перебуваючи у Відні, організував «Союз українських журналістів та письменників», заснував українське видавництво, журнали «На переломі» та «Сміх». У 1923 році Олександр Олесь разом із сім’єю переїхав до Чехо-Словаччини й оселився під Прагою в селі Горні Черношинці. А з 1931 року Олександр Олесь мешкає в самій Празі. Настали тяжкі для нього роки невимовної туги за Україною, за своїм народом, роки смутку і печалі. Рік за роком втрачав він бажання працювати, згасав його талант, бо жив він переважно в полоні своїх страждань. Радісні хвилини для Олеся випадали рідко. Не приніс радості поету навіть його ювілей – 65-річчя життя та 40-ліття літературної творчості. Остаточно підірвала здоров’я поета звістка про смерть сина Олега Ольжича в концентраційному таборі Заксенхаузен. 22 липня 1944 року Олександра Олеся не стало. Друзі поховали поета на празькому цвинтарі Ольшани. 2. Робота зі змістом поезій, їх аналіз та виразне читання. Учитель. Журба і радість – ці два стани людських почуттів, переживань і настроїв – переплелися не лише в першій збірці поезій поета, а й стали основою всієї лірики Олександра Олеся. У літературу він прийшов і утвердився як тонкий лірик, співець краси й сили кохання, природи й долі рідного краю. Які ж основні мотиви лірики Олександра Олеся? Самостійне опрацювання учнями поезій, запропонованих учителем. На дошці записані назви віршів: «З журбою радість обнялась», «Чари ночі», «О слово рідне, орле скутий!», (кожен учень обирає одну поезію, опрацьовує її, потім учні об’єднуються у групи (за вибором поезії); учитель – співучасник обговорення). виразно прочитати; (відповідь на це запитання учні дають на спеціально виданих аркушах, як сторінках журналу). Співпраця учителя з учнями. (учитель підходить до кожної з груп і відбувається обговорення. Результати обговорення записуються в зошити). І група обрала поезію «З журбою радість обнялась». Учень виразно читає поезію. - Чому ви обрали саме цей вірш? - Які виникли у вас почуття при читанні поезії? - Прочитайте ті рядки, які найбільше запам’яталися. - Про що ви думали, коли закінчили читання? Бесіда за змістом поезії: - Про що ця поезія? (про життя, у якому радість, журба, веселощі, туга завжди йдуть поруч) - Яка тема вірша? (не буває радості без журби, так, як і журби без радості) - Яка ідея вірша? (напевне, життя – це химерне сплетіння болю, туги з любов’ю і щастям) - Назвіть художні засоби, використані поетом (порівняння, метафора, риторичні запитання, повтори) - Визначте вид цієї поезії (особистісно-громадянська) - Визначте віршовий розмір З журбою радість обнялась.., ∕ ∪⊥ ∕ ∪⊥ ∕ ∪∪∕ ∪⊥ ∕ В сльозах, як в жемчугах, мій сміх ∕ ∪⊥ ∕ ∪∪ ∕ ∪⊥ ∕ ∪⊥ ∕ (віршовий розмір – чотиристопний ямб). ІІ група обрала поезію «Чари ночі» (один представник цієї групи виразно читає поезію, інший дає повний аналіз, третій визначає віршовий розмір) Учень (на фоні музики). До символістської поезії належить шедевр інтимної лірики «Чари ночі», який для десятків поколінь став найулюбленішою піснею. Тема цієї поезії – скороминущість і невгамовність людського життя на тлі вічної краси та гармонії всесвіту. Цей вірш – не повчення, а вибух найвищої сили емоцій, народжених в душі ліричного героя полум’ям кохання. Ідея – вічність почуттів, розбуджених весною; люди, зачаровані красою оновленої природи, прагнуть співати, жити, любити, насолоджуватися хвилинами щастя. Автор використовує прийом обрамлення, епітети («летюча мить», «верби п’яні”, «струни золоті», «пахощі густі»…), метафори («сміються, плачуть солов’ї», «весна іде назустріч вам», «палкі обійми ночі», «світ співає»), порівняння. Ця поезія – зразок інтимної лірики. Віршовий розмір – чотиристопний ямб. Сміються, плачуть солов’ї ∕ ∪⊥ ∕ ∪⊥ ∕ ∪∪ ∕ ∪⊥∕ І б’ють піснями в груди… ∕ ∪⊥ ∕ ∪⊥ ∕ ∪⊥ ∕ ∪∕ Учень. Ця поезія змушує замислитися над тим, що молодість у людини буває лише раз, так само, як і раз буває справжнє кохання, тому треба ловити кожну мить, щоб пізніше душу не охоплював жаль за скороминущістю життя й кохання. ІІІ група працювала над змістом поезії «О слово рідне! Орле скутий» Учитель. Я думаю, що ви безпомилково визначили, що цей вірш є зразком. …Правильно, громадянської лірики, у якій чітко простежується позиція поета у суспільстві, його переконання, ідеали, ставлення до рідної мови, до національної культури, історії. Першу строфу вірша. Чому автор зіставляє рідне слово з «орлом скутим»? Учень. Поета дуже турбувала доля рідного слова, «чужинцям кинутого на сміх». Громадянський пафос вірша поєднано з глибокою задушевністю, ліричністю. Поет використовує яскраві метафори, епітети: українське слово уподібнюється «скутому орлу», а слово, яке завжди звучало як «співучий грім батьків моїх» тепер «дітьми безпам’ятно забуте». У чому ж сила слова? Слово-меч захищає, стає на оборону ріної землі, а слово-сонце, освітивши край, вселяє надію в безсмертя народу. Вірш Олександра Олеся «О слово рідне! Орле скутий!» - пристрасний гімн рідному слову. IV. Узагальнення вивченого матеріалу Учитель. На початку уроку ви отримали завдання дописати речення «Словом можна…» Через декілька хвилин ви здасте на перевірку свої відповіді. (учні пишуть і здають) Учитель. Я перегортаю плакат, і ми зачитуємо, що там було написано: «Словом можна вбити і оживити, поранити й вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і зародити невіру, надихнути на працю і на боротьбу, скувати сили душі». (В.Сухомлинський) Ось у чому сила слова! А ви в чому вбачаєте силу слова? (учитель зачитує учнівські відповіді). V. Підсумки. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів. VІ. Д/з. Написати репортаж про уявну зустріч з Олександром Олесем. Вивчити напам’ять вірш «О слово рідне! Орле скутий!»
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |