Головна » Українська література

Розробка уроку „Шляхами М. Підгірянки” з української літератури в 5-му класі

Мета: ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом М. Підгірянки; розвивати пам’ять, образне мислення,навички виразного читання; виховувати шанобливе ставлення  до творчості поетеси.

Обладнання: портрет М. Підгірянки, бібліотечка її творів для дітей, карта зупинок.

 

Хід уроку

І.  Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми, мети уроку

ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

3.1. Слово вчителя

 Сьогодні у нас  урок – подорож. І, звичайно, ви знаєте, хто така Марійка Підгірянка. Ось вона дивиться на нас  своїми люблячими очима.  Вона була поетесою, вчителькою, матір’ю. Марійка Підгірянка настільки любила дітей, що, працюючи вчителькою в селі Братишеві (біля Івано-Франківська), вирішила зробити подарунок своїм учням – повезти їх на прогулянку потягом.  Треба взяти до уваги, що діти ніколи не їздили на цій диво-машині, адже батьки були бідні і не мали змоги дати їм грошей. Тоді Марійка Підгірянка купила всім учням квитки,і вони поїхали подорожувати.

     А зараз ми уявимо собі, що також сідаємо у потяг і вирушаємо у чудову мандрівку.

Тут, де ми живемо,

Наш рідненький край.

Боже! Україні щастя, долю дай!

3.2.Наша перша зупинка «Дитинство»

      У передгір’ї Карпат, недалеко від ріки Прут, розкинулося село Білі Ослави. Наприкінці  села, під самим лісом, кидається у вічі чепурна хатинка. Тут живе лісничий Омелян Ленерт. День 29 березня 1881 року був радісним для нього, адже молода дружина Теофіля подарувала йому дівчинку, яку назвали Марійкою.

 Моя хатина

Під горою над рікою,

В нашім милім краю,-

      Там село моє рідненьке,

                                                         Туди поглядаю.

 

Під горбочком при садочку

Там моя хатина,

А в хатині тато, мама –

Вся моя родина.

 

Чом ти мені, хатинонько,

В світі така мила?

Щось мене до тебе тягне,

Якась чудна сила!

 

Ой соколе, соколоньку,

Літаєш світами,

Скажи мені яку вістку

Від тата, від мами.

 

Чи здорові, як ся мають

Браття, вся родина?

Чи така, як давно була

Рідная хатина?

 

Чи стоїть ще при воротах

Явір зелененький?

Чи хороший мені виріс

Сад мій молоденький?

 

Коби мені ще уздріти

Милую родину,

Коби дома звеселитись

Хоч одну годину.

 

Бо нема на віті друга,

Як отець і мати –

Нема в світі милішої

Від рідної хати.

 

    Чи не найголовніша сторінка біографії письменниці  пов’язана з нашим селом. Саме в Уторопи сім’я лісничого Омеляна Ленерта у 1886 році переїхала з Білих Ослав.

   Лісництво в нашому селі було там, де тепер знаходиться клуб. Омелян Ленерт залишив по собі добру пам’ять. Він розумів потреби селян, позбавлених права на ліс, як міг, допомагав їм.

   «Якщо ідеш в ліс, то мусиш з чимось з лісу йти»,- говорив він. Маймо на увазі, що в ті часи не те що дерево зрубати - навіть  гриби чи ягоди збирати  без спеціального дозволу  заборонялося.

 Приязні стосунки лісничого з селянами не могли не впливати на дітей Ленертів, які дружили з селянськими дітьми.

   Марійка росла розумною, талановитою дівчинкою.  Батьки не могли дати їй  освіту, бо за навчання треба було платити. Але серце Марійки  прагнуло краси, вона хотіла  вчитися. Дідусь ( отець Микола Волошин) навчив її писати, читати, рахувати.

   В Уторопську двокласну школу Марійка вступила до другого класу,  так як самотужки оволоділа програмою першого класу. Школа тоді була на тому місці, де тепер знаходиться церква.

 

Що я люблю

Люблю я маму, люблю вітця,

Люблю ту хатку, де я зросла,

Люблю ту церкву, де я молюся

Люблю ту школу, де я учуся.

 

Люблю ту річку, що вдаль пливе

Нивку, що хлібом годує мене,

Студню, що з неї воду несу,

Груню, де білі вівці пасу.

 

Бо ті груночки, ниви, ліси

Милі для мене, повні краси

Бо що тут вижу, що люблю я

Се моя красна, рідна земля

 

3.3 Зупинка « Юність»

  Після закінчення школи дівчина знову навчається вдома, так як батько п’яти дітей не мав змоги утримувати їх всіх у школах. Проте Марійка не перестає здобувати знання. Вона екстерном складає іспити  за восьмикласну жіночу виділову школу  в Коломиї. Тут в сім’ї директора  української школи Витвицького  вперше прочитала «Кобзар».

    Сама Марійка про себе писала: « Я- самоук, несміле дитя Підгір’я. Списувала, що мені старі ліси розказували. Та не знаю, чи розуміла добре смерекову мову.  А писала, бо чула душевну потребу вилити на папір ті враження, якими напувала мене краса природи.»

    Вона глибоко розуміла «смерекову мову», бо чула її від народження. Дівчина любила ходити з батьком лісами, особливо притягував її Лебедин.  Її перші вірші навіяні чарівною природою.  Саме у нашому селі і почалася поетична творчість ( десь 1894 р.) Марійки. Хоча  дівчина почала писати польською мовою, але, як і  під впливом Шевченкового «Кобзаря», так і нашого гуцульського фольклору, перейшла на українську.. Давайте послухаймо, про що пише дівчина в 13 років.

Ліс

Шумить верхами буйний ліс-

Дуби, берези, буки.

Співає сойка, свище дрізд

І воркотять голубки.

 

Стрибає білка по верхах,

Дітей зозуля кличе.

Вітрець шепоче в галузках,

В ярку потік мугиче.

 

Цілує сонечко листки

У ніжній, теплій ласці,

Гриби наділи шапочки

Так само, як у казці.

 

 

Ліс восени

Лісе, лісе, ясени,

Чом сумні ви восени?

Та як же нам, діти, сумними не бути,

                                             Коли тої зозульки не чути?

Лісе, лісе, ясени,

Чом затихли восени?

А чим же нам, чим же шуміти,

Коли стали безлистими віти?

 

Хлопчик і ластівочка

Ластівочко мила, де хочеш літати?

  Чи тобі не шкода гніздечко лишати?

                                             -   Шкода, милий хлопче, але що чинити?

Як зима настане, тяжко буде жити.

  Путь тобі щаслива, хоч і далеченька.

     Прилітай здорова навесні, рідненька.

  Прилечу, мій хлопче, із чужого краю,

     Під твоїм віконцем пісню заспіваю.

 

 

Смерічка

Дзвонить, грає  срібна річка,

А в кришталеву воду

Задивилася смерічка

Та й на свою вроду.

 

Гей, виросла ж та й висока

Та нема їй пари?

Пила воду із потоку

І сивої хмари.

 

Брала пахощі з повітря

У весняну пору;

Вибуяла так на вітрі,

Виросла угору.

 

  Повертайся, ластівко!(пісня)

Тихий вечір, тихий, красний.

Над горами місяць ясний

Пасе зорі, завертає,

На трембіті виграває.

 

Ходить місяць аж до ранку,

Зоря вийшла на полянку.

Ой місяцю-місяченьку

Зганяй зорі помалньку.

 

    Ще Марійка захоплюється коломийками. Написані нею коломийки важко відрізнити від народних.

Ганнусина пісня

 Співаночки мої любі,

Де я вас подіну?

Понесу вас в полонину,

З вітрами розвію.

 

А там будуть вівчарики

Вівці випасати,

Будуть мої співаночки

У траві збирати.

 

Будуть, будуть вівчарики

Вівці випасати,

Будуть мої співаночки

У траві збирати.

Будуть, будуть вівчарики

Білі вівці пасти,

Будуть мої співаночки

В трембіточку класти.

   В червні 1900 року Марійка здає  екстерном іспити у Львівській учительській семінарії,  бо змалку виношувала мрію – стати вчителькою.

   З 1900-1905 роки – вчителює в нашому селі.

   У 1903 році відбувся страйк пекарів Чернівців, каменярів Ужгорода,  будівельників Буковини. Відгуком на ці події став вірш М. Підгірянки, написаний в Уторопах, «Ой не нам та не нам в кайданах ходити». Слова були покладені  на музику отцем Йосипом Кишакевичем і виконувався галицькими патріотами, як національний гімн.

      Восени 1905 року М. Ленерт одружилася з Августином Домбровським, учителем. Доля часто розлучала її з чоловіком, кидала по віддалених західноукраїнських  землях, але Марійка завжди знаходила в собі силу, мужність, щоб працювати і писати.

 

 3.4. ІІІ зупинка « Спогади»

    У березні 1915 року чоловіка М.Підгірянки мобілізували до австрійської армії, а її з чотирма малолітніми дітьми висилають у табір для біженців австрійського містечка Гмінд. Про те, як жила поетеса в цих табірних бараках, ми дізнаємося зі спогадів Осипи Заклинської.

   Зараз у нас відбудеться уявна зустріч з товаришкою, вчителькою, сучасницею Марійки Підгірянки – Осипою Заклинською.

   3.5. Зупинка «Шкільна»

   На шкільній зупинці ми опинимося в поетичному  світі М. Підгірянки. Послухаємо вірші (які ви вивчили)  про школу, школярів. Світло її поезії вчить нас любити свій рідний край,   поважати старших, бути ніжними зі своїми батьками. Голос М. Підгірянки впізнаємо у шелесті листу, щебетанні пташок, звуках скрипки і сопілки. І хоча ці вірші написані давно,  сподобаються вам, бо написані щиро, від душі, з великою любов’ю до вас, дітей.

Школа

Школо наша, школо,

Приголуб нас, мила,

Пригорни усіх нас,

Як голуб під крила.

Ти нас всіх научиш,

Як у світі жити,

Як зло оминати,

А добро чинити.

Бджілоньки – на квіти,

Дітоньки – до школи.

Там збирають мудрість,

Як мед в полі бджоли.

 

За що мене люблять

Любить мене матуся,

Що я гарно учуся,

Любить мене тато,

Що читаю багато.

Люблять мене сусіди,

Що я чемний завсіди:

Не пустую ніколи

Ні удома, ні в школі!

 

 

Українка я маленька

Українка я маленька

Українці батько й ненька,

І сестричка, й братик милий

На Вкраїні народились.

 

Не забуду я ніколи:

Знак мій – тризуб в синім полі,

Україна – край мій рідний,

Щоб  був славний і свобідний.

 

А як буду вже велика,

Не злякаюсь труду, лиха.

Буду братам помагати

Слави й долі добувати

 

А тепер я вчитись буду

Тої праці, того труду,

Щоб пішла скрізь добра слава,

Що я українка жвава.

 

Мій дідусь

Мій дідусь старенький,

Як голуб сивенький.

По садочку ходить

І мене малого

Онученька свого

За рученьку водить.

По садочку ходить,

Яблучка знаходить,

Ще й горішків зерна

Дідусь любий, дідусь милий,

Як голубчик сивий,

Голівка сріблена.

 

Мати наша, мати

Мати наша, мати,

Як голубка сива.

Любові крильцями

Усіх нас прикрила.

 

Мати наша, мати,

Як той янгол з неба.

Вдень і вночі знає,

Чого дітям треба.

 

Мати наша, мати,

Мати Україна.

Хай в щасті минає

Тобі кожна днина.

 

 

Пісня  Маленькі наші ноги

Маленькі наші ноги

Та знають свою путь.

На службу Україні,

Як виростуть підуть.

 

Маленькі наші руки

Та кріпнуть і ростуть.

На службу Україні

Всю працю віддадуть.

 

Дитячі в нас сердечка,

Та щире в них чуття.

Любити Україну

Будуть ціле життя.

 

    А зараз я вам загадаю загадки, які Марійка  склала для дітей.

 

Школяре, школяре, я твоя подруга.

Кращого ніколи не знайдеш ти друга.

Ти мене пильнуєш – я тебе навчаю,

Я тебе навчаю та ще й забавляю.(Книга)

 

Чистенькі віконця сміються до сонця.

Діточки довкола. Наша люба …( школа).

Гострі кігті має – в подушки ховає.

          Вилазить все на плотик, а зоветься…(котик).

 

               Дві сестрички, дві близнючки, скорі на бігу.

           Хто їх має, той сідає – їде по снігу ( санчата).

 

Пара довгих вушок, сіренький кожушок.

Скорий побігайчик, а зоветься … (зайчик).

 

 3.5. Зупинка «Прощальна»

   У 1959 році  Марійку Підгірянку прийняли до Спілки письменників.

   29 березня 1961 року, на 80-ліття поетеси, до Рудного  (передмістя Львова) навідуються львівські письменники  й літературознавці. Вітальну телеграму з нагоди ювілею прислав Павло Тичина.

   18 травня 1963 року о 4-ій годині ранку зупинилося трудолюбиве серце М.Підгірянки. Похоронили поетесу на Личаківському  кладовищі у Львові, неподалік могили Івана Франка.

    ІУ. Закріплення вивченого матеріалу

      Наша уявна подорож закінчилася. Ми і не встигли оглянутися, як наш потяг зупинився біля нашої рідної школи.

   На території школи ви бачите меморіальну дошку, яку було відкрито  з нагоди 110 річниці  від дня народження народної вчительки і поетеси М. Підгірянки.

    -  Отож, діти, про кого дізналися ви сьогодні?

    - Що запам’ятали ви про Марійку Підгірянку?

    - Чому Марія Омелянівна взяла псевдонім Підгірянка?

    - Чим зацікавила вас  творчість поетеси?

 

У.Підсумок уроку

Віриться, що ми виконаємо заповіт Марійки Підгірянки:

Зійдуть мої пісеньки, як рута,

Наче ряст, розквітнуть навесні,

І як я вже буду позабута,

То цвітимуть пісеньки мої.

 

Сьогодні на уроці:

 ми дізналися…
ми повторили…
ми навчилися…
ми закріпили…
мені сподобалося …

УІ. Домашнє завдання

Написати лист у вічність до Марійки Підгірянки.


Теги: Ласійчук Г.П., підгірянка
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 159/9


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar