Головна » Українська література

Розробка уроку-проекту курсу „Література рідного краю” з теми „Сторінки життя та творчості Віри Лебедєвої”

Мета:  ознайомити  учнів  з  сторінками  життя  і  творчості  К.  Малицької,  донести  до  душі  кожного  учня  роздуми  поетки  про  красу  рідного  краю,  вдосконалити  навички  ідейно-художнього  аналізу  поетичного  та  прозового  творів,  розвивати  читацький  досвід,  виховувати  почуття  гордості  за  рідну  землю,  за  свій  народ,  прагнення  вивчати  і  збагачувати  надбання  літератури  рідного  краю.

Обладнання:  портрет  К.  Малицької,  ілюстрації  до  творчості  поетки,  виставка  літератури  нашої  землячки,  тлумачний  словник,  запис  пісні  «Чом,  чом,  чом,  земле  моя….»,   книга  «Сторінки  життя  і  творчості  Віри  Лебедової»,  збірка  оповідань  «Малі  герої»,  фільм  «Рідне  село  поетки»

                                                  Хід  уроку

І.  Організаційний  момент.

Побажання  учнів  один  одному  (Давайте  усміхнемось  один  одному  і  побажаймо  чогось  доброго  на  наш  урок)

ІІ.  Мотивація  навчальної  діяльності

Лине  запис  пісні  «ЧОМ,  чом,  чом,  земле  моя…»

Вчитель.    Важко  назвати  поета,  письменника,  який  б  не  звертав  своє  слово  до  рідної  Вітчизни - України.  У  творах  вони  з  любов’ю  відтворюють  чарівну  природу  з  оксамитом  степів,  гаїв  та  дібров,  зелених  лісів,  синню  чистих  озер  і  тихоплинних  рік.  Ніякій  силі  не  осквернити  тієї  землі,  «що  освятив  Тарас  своїми  муками-ділами».

Україну  прославили  у  віках  її  видатні  сини й дочки.  Це  філософ  і  поет,  мандрівний  вчитель  Григорій  Сковорода,  це  Каменяр-Іван  Франко,  геніальна  Леся  Українка.  Оспівували  Україну  «струни  Лисенка  живії,  і  слави  золота  зоря  круг  Заньковецької  Марії».

        Україна  завжди  була  багата  на  самобутні  таланти,  і  серед  них  чимало  обдарованих  жінок.  Про  одну  з  них  сьогодні  і  піде  мова.

  Це  Костянтина  Малицька.

ІІІ   Ознайомити  учнів  з  темою  і  метою  уроку.

                                                                          Епіграф

                                                            Чом,  чом,  чом?

                                                            Земле  моя,

                                                             Так  люба  ти  мені?

                                                             Так  люба  ти  мені?

                                                             ……………………………….

                                                             Тим,  тим,  тим!

                                                             Дитино,  знай,

                                                             Бо,  води  й  ті  ліси-

                                                             Твій  рідний  край!

Вчитель.  «Рідний  край,  щедрий  край…»

У  кожного  рідний  край,  один-єдиний.  І  куди  б  не  закинула  нас  доля,  ким  би  ми  не  стали  в  житті,  нам  ніколи  не  забути  стежинки  до  рідного  дому.  Ми  завжди  бережемо  в  пам’яті  все,  що  пов’язане  з  рідним  куточком.  Отож  запрошую  Вас  до  розгляду  сторінок  нашої  книги 

«Чом,  чом,  чом,  земле  моя…»

Вчитель.  Дорогі  діти!  Вам  потрібно  було  відшукати  деякі  згадки  про  Костянтину  Малицьку,  щоб  ми  могли  сьогодні  перегорнути  незабутні  сторінки    життя  і  творчості  нашої  землячки  і  що  виявиться  найбільш  цікавим  для  вас - запишіть  в  зошити.

Вчитель.  До  нас  на урок  завітали  історики,  журналісти,  літературні  критики,  юні  актори  і  сама  Костянтина  Малицька (учениця).

Перегляд  фільму  «Рідне  село  поетки»  (с.  Кропивник)

Вчитель.  Давайте  пригадаємо  першу  сторінку -  «З  когорти  завзятущих»

Група  журналістів.   Журналісти  різних  телевізійних  каналів  ставлять  питання  (по  біографії)  Костянтині  Малицькій.

Ведуча.  Сьогодні  до  нас  завітала  вчителька,  громацька  діячка  на  ниві  освіти  і  культури,  письменниця,  бібліотекар-бібліограф,  публіцист,  перекладач,  видавець,  активна  діячка  жіночих  організацій.  Прошу  привітати  (оплески).

Ведуча.  У  нашій  програмі  присутні  журналісти  різних  телевізійних  каналів.  Прошу  підтримати  нашу  дружню  розмову.

Журналіст  каналу  «1+1»  (Прізвище  ім’я):  Костянтино  Іванівно,  розкажіть,  будь  ласка,  як  ви  здобували   освіту  і  де?

К.  Малицька.  Народилася  30  травня  1872р.  в  с.  Кропивнику  поблизу  невеликого  повітового  містечка  Калуш  у  Галичині,  що  тоді  належала  до  Австро-Угорської  імперії.  У  родині  парафіяльного  священника.  Початкову  школу  закінчила  в  Станіславові  (Івано-Франківську).  Опісля  навчалась  у  Львівській  учительській  семінарії.  Завжди  мала  найкращі  оцінки  з  усіх  предметів.  Уже  тоді  виробила    в  собі  рідкісну  силу  волі,  уміння  дорожити  часом  і  якнайраціональніше    його використовувати.

Журналіст  каналу  «ICTV»  (прізвище  ім’я).

Розкажіть,  будь  ласка,  про  вашу  літературну  діяльність. 

К.  Малицька  В  1903р.  я  познайомилась  з  письменницею                              

Є.  Ярошинською  та  Ольгою  Кобилянською.  Проживаючи  і  вчителюючи  в  Галичі  я  одночасно  редагувала  дитячий  журнал            «Дзвінок».  В  цьому  журналі  були  надрукована  моя  сценка  «Русалка  Дністрова»  і  поезія  «В  Маркіянові  роковини»(1911),  перший  вірш  «Час»  (підписалась  Ростик).  Згодом  мої  твори  стали  з’являтись  в  газетах,  альманахах,  часописах,  журналах  -  «Молода  Україна»,  «Зоря»,  «Світ  дитинства», «Комар»,  «Жіноча  доля»,  «Діло»,  «Учитель»,  «Нова  хата».

Журналіст  каналу  «УТ-1».  Як  вплинули  на  вашу  долю  події  Першої  Світової  війни  1914р. ?

К.  Малицька  Мене,  як  і  значну  частину  інтелігенції,  вивезли  у  Сибір  як  «мазепинку»,  небезпечну  для  російської  монархії.  Деякий  час  перебувала  у  Лук’янівській  в’язниці  у  Києві,  а  потім  запроторили  в  село  Пінчуга  Приангарського  краю.  Згодом  жила  в  Красноярську,  де  організувала    українську  школу.  У  червні  1917р.  дізналася  про  своє  звільнення,  але  ще  4  роки  довелося  перебувати  на  сибірській  землі.  1921р.  повернулася  на  проживання  до  Львова,  де  знову  поринула  у  вир  громадсько-  культурної  діяльності.

Журналіст  каналу  «ІНТЕР» .Розкажіть  будь  ласка  про  ваше  життя  після  заслання.

К.  Малицька  Після  заслання  повернулася  до  Львова.

Дбала  про  розвиток  рідної  школи,  і  піклувалася  про  відкриття  нових  шкіл,  дитячих  садків.  1925р.  мене  приймають  в  почесні  члени  «Просвіти».  Працювала  в  товаристві  «Рідна  школа».  Підтримувала  тісні  зв’язки  з  Лесею  Українкою,  Оленою  Пчілкою.  Після  1939  працювала  бібліографом  дитячої  літератури  у  Львівській  науковій  бібліотеці  Академії  наук  України.  Аз  1944  по  1946  рр.  -  стала  старшим  бібліографом.  Лише  до  липня  1944р.  я  опрацювала  біля  3000  книг  і  розшифрувала  12  псевдонімів.

Ведуча.  Ми  щиро  вдячні  вам,  Костянтино  Іванівно,  за  щиру  розмову.

Вчитель.  Ми  сподіваємося,  що  не  згасне  творче  слово  К.  Малицької  в  наших  майбутніх  поколінь  і  запрошуємо  до  розгляду  другої  сторінки  

«Не  згине  слово».

Виступає  група  літературних  критиків.

(Учні  читають  поезію  і  одночасно  критичні  статті).

Літературний  критик.  К.  Малицька  була  палкою  прихильницею    Української  самостійної  держави  і  тому  своїми  творами  прагнула  виховувати  в  дітей  такі  ж  почуття.

Читець.   Як  у  церкві  за  героїв  наших  службу  відправляли,

                  За  борців  тих  молоденьких,  що  кати  їх  розстріляли.

                  Зоня  в  церкві  мольби  слала  щирим  серцем  і  поклялась,

                  Що  життя  своє  цілеє  теж  віддасть  для  тої  справи,

                 Щоб  Україні  добути  щастя – долі,  волі,  слави.

                                                                           «На  Святого  Николая»

Літературні  критики.  Проживаючи  і  вчителюючи  в  Галичі,  Віра  Лебедова  одночасно  редагувала  (1902-1903)  дитячий  двотижневик  ілюстрований  художньо-педагогічний  журнал  «Дзвінок»,  що  був  одним  з  найпопулярніших  дитячих  видань,  навколо  якого  об’єднувалися  найкращі  літературні  сили  України – Іван  Франко,  Леся  Українка,  М.  Коцюбинський,  Олена  Пчілка,  Є.  Ярошинська,  І.  Глібов.  Сама  Костянтина  Малицька  тут  надрукувала  і  поезію  «В  Маркіянові  роковини» (1911р.)

Читець.  В  Маркіянові  роковини

Він рідне слово пробудив.

Те слово призабуте.

З мужицьких серць добув  його.

Зі струн сільської нути.

В погорді було скрізь воно,

І пан ним соромився.

Він на престол возніс його.

Щоб світ йому вклонився.

І кинув слово те в народ,

На лан пустий і сірий,

І плоду ждав з зерен своїх.

Любові повен, віри.

І впало сім'я слів його,

На добру впало ниву

І серед вихрів, в жар       наруг-

Розкинулось щасливо.

І вже не згине слово те,

Повік буде дзвеніти,

Й пророка пам'ять збережуть

Вкраїни вірні діти!

Вчитель.  Незабаром  в  нашій  школі  будуть  проводитися  Шевченківські  дні  (присвячені  150  річниці  з  дня  пам’яті  Великого  Кобзаря).  Неоминула  цього  величного  імені  і  Костянтина  Малицька.

Вірш  «Поклін  Кобзареві»

Коли широка вся Україна

Святкує пам'ять  свойого

Сина,

І ми, найменші Вкраїни

діти,

Поклін приходим Йому

зложити.

Клонимось низько Тобі,

Співаче,

За силу Твоїх пісень гарячих,

За те, що серцем любив

Вкраїну,

І служив вірно їй до загину.

Клонимось низько Тобі,

Пророче,

За те, що темним

відкрив Ти очі,

З неволі чарів нас

Відворожив

І з пітьми вивів на світло

Боже.

Клонимось низько Тобі,

Безсмертний,!

Бо ти впімнувся за люд

обдертий,

І шлях вказав нам,

куди ступати

Щоб Україні долі придбати.

Вчитель.  Як  ви  уже  дізнались  К.  Малицька  багато  писала  для  дітей  і  про  дітей.  І  особливою    горсточкою  її  творчості  є  збірка  оповідань  «Малі  герої».  До  художнього  слова  запрошуємо  юних  акторів

Інсценівка  «Малий  гуцулик»  (із  збірки  оповідань  «Малі  герої»).

     -Ту, мабуть,— каже старший з панів,— мав скриватися славний опришок Довбуш, що то довгий час був пострахом Косівщини. Гуцули оповідають, буцім в цій горі ховав він свої/ скарби, добуті грабунком. У них він героєм.

— Гарні в них герої! — засміявся злобно молодий панич \ з тонкою шиєю і блідим лицем.— Та вони всі мають ви­гляд опришків, і я не відважився б хоч би з отсим малим пускатись сюди сам ніччю.

— Ах! Ті русини справді ні історії,  ні літератури  не мають! — запищала ніжна панночка, глумливо підносячи гу­би.— Такі опришки, як Довбуш, такі варвари, як козаки,— це їх богатирі, а такий хлоп Шевченко у них найбільший поет. Куди їм рівнятися з нами! Ми маємо цілі легіони славних \ вождів, що. проливали кров за відродження вітчини, сотки / ще славніших письменників і других артистів, що здобули   собі світову славу.

— Я помітила,— відізвалася старша пані,— що ті гуцули   дуже лакомі на гроші. Ось вчора за кілька склянок молока /там в долині казала собі якась жінка добре заплатити.

—О! Вони здирають нас де можуть! — перебив панич, а  ще як знають, що мусиш заплатити, бо нігде нічого не ді­станеш, хоч гинь. А були ви коли в їх хатах? Бруд по коліна, нікуди й ступити. Цього не доводилось мені бачити між нашим простим народом!

— Що ти рівняєш цих до наших! — з негодованням закли­кала знову панна,

— Це, звичайно, ще дикий, зовсім не куль­турний нарід, і таким через своє лінивство повік остане..

 Данило сидить осторонь і слухає..

«Таке слабе, а таке лихе на язик,— думає,— одною рукою -"швирнув би-м її там вниз, кісточок не позбирала  б! Пек ти! — спльовує, що така гадка прийшла йому до голови.— Ще би марою страшила наших людей по ночах. Отак лишити їх тут, а самому стрибнути в бік села, най шукають дороги, коли такі мудрі! Та ні! Наймився, треба довести: сказали б, що гуцул зрадливий. Чи правда все воно, що ці ось на нас наговорили? — зітхає хлопець.— Не знаю, де мені і знати неписьменному. Коби був учився, то відрубав би їм не так! Та йому, сердезі, годі було вчитися, коли вдома нужда, ще й та­тові колода в лісі ноги поломила, змалку вже треба було на хліб робити. Та, мабуть, не всі такі дурні, як він, таж з їх села вчаться хлопці в школах ген аж у Чернівцях. Гуцули ще не вся Русь! 

Пани відпочили, встають до дальшої дороги.

«Ади! Які відважні,— глядить на них з погордою Данило,— знать вони лиш на язики такі герої! Великий хлопець,   а боїться ногу поставити з таких-то слабодухів виростають  їх богатирі...»

Пани починають співати.  Прегар­ний вид розікрився на синій Черемош і ланцюги околич­них гір.

-Що за чудова  країна!—чути  голоси одушевлення. З полонин понеслася пісня вівчаря. Чужинці слухають в задумі тужливих звуків, що лунають горами.

-Гарна пісня! — хвалять.— Лиш така сумна... «Як наша доля»,— думає Данило і гордим зором поводить ч довкола, немов пишається красою своєї землі

-Ах! — скрикнула панночка, що стояла край дебрі, де бистрий гірський потік шумів по камінцях. Її капелюшок: упав якось вниз і котився по стінах прогалини. Та ось миттю, відкинувши топірець, збігав уже гуцулик в долину, і заки пани очуняли з тривоги, стояв при них з капелюхом у руці, неначе й нічого не було.

— Зух хлопець! Спустився в таке пекло! — дивувався панич, поглядаючи в яр, в котрім шуміло і клекотіло, як у справдішній чортівській печері.

Малий хлопчина показував вітцеві топірець Данила.

— Містерно вироблена штука! — став старший пан обзирати вирізки.

— Чи то ти робив, хлопче?

-Я сам,—відказав Данило.—У мене вдома ще два кращі. Та це простенькі всі. Коби ви побачили, які топірці і пістолі вирізує старий Мардас, є на що подивитися!

— То межи вами правдиві артисти,— говорять пани, а хлопчина не попускає з рук гарної сокирки.

— А чи не продав би ти нам цього топірця? — поспитав старший пан.— Заплатимо тобі добре,— і простягнув сріб­ний ринський гуцуликові.

— Топірець візьміть собі даром, покажете тим панам у міс­ті, най знають, що і гуцули не такі дурні, як вони думають. А ось вам гроші, котрі ви дали передше,— говорив, витрясаючи з череса срібняки.— Не візьму їх від тих, що зневажають мій  нарід.

 

Вчитель.  В  Україні  є,  напевно,  такі  люди,  які  нічого  не  знають  про  Віру  Лебедову.  Але  немає  жодної  людини,  яка  хоч  би  раз  в  житті  не  чула  пісні  «Чом, чом, чом,  земле  моя»-  цього  гімну  любові  до  рідної  землі.

Дорогі  діти!  Ми  з  вами  підійшли  до  четвертої  сторінки  нашої  книги  «Лунає  пісня  над  Україною».

Вчитель.  До  слова  запрошуємо  літературознавців  (учні  розказують  про  варіанти  та  першоджерела  пісні  «Чом,   чом,  чом,  земле  моя …»)

 

Популярна пісня "Чом, чом, чом, земле моя..." давно вважається народною. Проте, погодь­мось, що навіть самим своїм ладом вона більше нага­дує не фольклорні твори, а пісні літературного поход­ження. Очевидно, у цьому випадку, як і в багатьох подібних, слід розрізняти поняття "популярність" і "народність". Якщо талановитий авторський твір має всенародне визнання, то це не означає, що він фольк­лорний, анонімний. Звичайно, у нашій національній скарбниці є пісні, про авторів яких ми навряд чи ко­лись дізнаємося, та зовсім неприпустимою є анонімізація тих творів, автори яких відомі.

 

Ім'я автора цього талановитого твору нагадав сучас­никам Ф.Погребенник: він умістив в "Українській  енциклопедії" біографічну довідку про Кос­тянтину Іванівну Малицьку (1872-1947, псевдонім -Віра Лебедова). Ця інформація була вміщена і в треть­ому томі "Української літературної енциклопедії". Так цей факт став надбанням принаймні літературознавчих кіл. Кілька публікацій про К. Малицьку з'явилося вже в 90-х рр., проте здебільшого в регіональних виданнях.

 

Найчастіше ця пісня, оголошена народною, має та­кий вигляд:

Чом, чом, чом, земле моя,

Так люба ти мені,

Так люба ти мені?

Чом, чом, чом, земле моя,

Чарує так мене

Краса твоя?

Чим, чим, чим манить мене

Пташні твоєї спів,

Пахучий цвіт лісів?

Чим, чим, чим манить мене

Вода річок твоїх,

Що тут пливе?

Тим, тим, тим, дитино, знай,

Що тут ти перший цвіт

Зустріла з ранніх літ.

Тим, тим, тим, дитино, знай,

Що води ті й ліси —

Твій рідний край.

 

Як свідчать знайдені джерела, вперше три строфи цієї пісні 1969 р. опублікував композитор А.Кос-Анатольський зі своєю обробкою мелодії. У цьому варіанті два перші куплети збігаються з наведеними, а третій мав такий вигляд:

Тим, тим, тим, дитино, знай,

Що тут ти в цвіті літ пізнала щастя цвіт...

Тим, тим, тим, дитино, знай,

Що ті поля й ліси — твій рідний край!

 Цей текст міститься і в наступних виданнях творів композитора. Як бачимо, процес "фольклоризації", а насправді переробки, торкнувся того самого речення:

Тим, тим, тим, дитино, знай,

Що тут ти в цвіті літ пізнала щастя цвіт...

 

Проте всі згадані варіанти пісні "Чом, чом, чом, зем­ле моя..." об'єднує одна, дуже важлива особливість - вони мають три куплети (строфи). А текст пісні, що йо­го опублікував Ф.Погребенник (1990)  має чотири строфи. Дві перші дослівно повторюють наве­дений на початку статті варіант, а дві наступні подаємо:

 

Тим, тим, тим, дитино, знай,                             Тут, тут, тут діди твої

Що тут ти вперше світ                                       Пролили кров свою

Уздріла в цвіті літ.                                              За віру і свободу!

Тим, тим, тим, дитино, знай,                             Тут, тут, тут усі твої

Що води ці й ліси —                                          Найближчі серденьку

Твій рідний край.                                                І дорогі.

 

У підрадянські часи пісня мала ще один "варіант", де четвертий куплет звучав так:

Тут, тут, тут діди твої                                 Тут, тут, тут усі твої

Пролили кров свою                                     Найближчі серденьку

За правду зоряну!                                        І дорогі.

Своєрідна "фольклоризація" популярної пісні триває й досі, хоча є можливість знайти коли не авто­граф, то принаймні першодрук твору. Дуже прикро, що упорядники пісенників вносять нові й нові зміни та ще й приписують спотворені ними тексти поверне­ному із забуття авторові - К.Малицькій. Наприклад, в одному із сучасних збірників маємо таку четверту строфу:

Тут, тут, тут діди твої                                        Тут, тут, тут лежать вони

Пролили кров свою                                            Так любі серденьку

За щастя й свободу!                                            І дорогі!

 

У зв'язку зі спробами "осучаснити" текст цього тво­ру не можна оминути ще однієї проблеми. Мова йде про деякі лексичні архаїзми в ньому, напр.: душистий цвіт лісів (пор.: пахучий цвіт лісів), водиця струй твоїх (пор.: вода річок твоїх), уздріла в ярі літ (пор.: уздріла в цвіті літ). Якщо ці заміни були якось "виправдані" в часи анонімного існування твору, то навряд чи можна те саме сказати про текст, за яким визнається авторст­во К.Малицької. Не треба уникати лексичних ар­хаїзмів у мові письменників минулого.

 

Ще однією прикметою автентичного тексту є те, що учасником діалогу з ліричним героєм вірша є дівчина (дівчино, знай), а не дитина (дитино, знай). Це, очевидно, пояснюється, з одного боку, певною за­лежністю автора від тексту пісні-прототипу, але, ма­буть, глибшою, психологічною підставою для цього є факт біографії К. Малицької, яка була активісткою жіночого руху; крім того, вона вчителювала в дівочій школі. Очевидно, пісня була задумана як твір для власне дівочого співу. Зміна дівчино на дитино, певно, відбулася вже без її участі, хоча ще за її життя; ми ви­явили такий, мабуть перший, випадок заміни у співанику для учнівської молоді "Малий бандурист". Га­даємо, що ця заміна вдала, оскільки надає пісні глиб­шого ідейного звучання. Однак наголосимо: зміни припустимі лише в популярній пісні на слова К.Малицької, але не в її вірші.

 

Звучить  пісня  «  Чом,  чом,  чом,  земле  моя..»

Літературознавець.    А  зараз  звернімось  до  «Словника»  нашого  уроку:  фольклор,  архаїзм,  патріот,  народність,  риторичні  запитання.

(На  дошці  таблиця  «Словник  термінів»,  де  тлумачуться  значення  цих  слів).

Літературознавець.  Також  розглянемо  таблицю  «Псевдоніми  К.  Малицької»  (Степан  Горський,  Віра  Кропивницька,  Дністрова  чайка,  Віра  Лужанська,  Кр.  Софія,  Комар,  Віра  Лебедова).

(Вчитель  згадує  про  премію  ім.  Костянтини  Малицької  та  її  лауреатів)

Вчитель.  (дякує  учням  за  зібрані  матеріали)

«Всі  ми  повинні  робити  можливе  і  неможливе,  щоб  зберегти  для  прийдешніх  поколінь  початок  початків  нашої  любові – землю,  Вітчизну,  планету!»

                                                                        Дм.  Гнатюк

ІV  Підсумок  уроку.  Сторінка  «Живий  відгомін  в  душі  моїй».  (Гра  «Мікрофон»)

-Чи  можна  пісню  «Чом,  чом, чом,  земле  моя..»  назвати  патріотичною?

(Свої  думки  аргументують  і  учні,  і  запрошені  гості)

Оцінювання  учнів.

Вчитель.  Та  якби  К.  Малицька  більше  нічого  не  зробила  в  житті,  то  цілком  досить  було  б  однієї  пісні,  щоб  її  ім’я  назавжди  увійшло  в  історію  українського  народу.

V  Домашнє  завдання.

І  група – скласти  кросворд  «Життя  і  творчість  К.  Малицької».

ІІ група – вивчити  напам’ять  вірш  або  пісню.

ІІІ група – написати  твір – мініатюру  «Гімн  матінці  землі».


Теги: Гіч М.М., Лебедєва
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 115/34


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar