Головна » Українська література

Рослинна символіка в «Кобзарі» Т. Г. Шевченка

Мета:

розвивальна – розвивати імпровізоване мовлення, уміння створювати власні висловлювання; вчитеся працювати самостійно, займаючись пошуковою дослідницькою діяльністю;
виховувати любов та повагу до постаті Великого Кобзаря, до краси рідного слова та рідної землі.

Тип уроку:  Робота в групах

Форма уроку: засідання літературного гуртка «Феєрверк талантів»

Обладнання: мультимедійна презентація, пісні, «Кобзар» Шевченка

Хід уроку.

І. Організаційно – вступна частина уроку.

            Після сильних морозів, примхливої зимової погоди люди завжди чекають весни, коли  все оживає, отримує нове дихання, проростає, щоб пізніше порадувати нас своїми плодами.

 А цьогорічна весна – особлива: ми станемо свідками  святкування -  200-річчя від дня народження великого сина українського народу – Шевченка.

        Може, саме тому  весною і прийшов у світ великий син України –

Т. Г. Шевченко, бо теж намагався розбудити приспану волю,  мріяв, про краще життя всіх на землі.

         Як весна оновлює природу, так слово Великого Тараса оновлює наші душі, закликає бути чесними і милосердними, палко любити свій рідний край.

(Епіграф). Відео.

           У всій світовій літературі тяжко знайти з– поміж письменників подібну постать, що пройшла б такий же винятковий життєвий шлях, що вийшла б із самих низів і досягла б найбільшого злету творчого генія, що була б одночасно поетом, прозаїком, драматургом, малярем, чудовим різьбярем, співаком, а головне, що могла б так глибоко відбити думки, життя і мрії свого народу, як це зробив геніальний Тарас Шевченко, ставши письменником світової слави, і це все за прожитих  47 років життя, лише десять з яких -  на волі

      Шевченко приходить до нас щороку навесні. Приходить щоразу новим, неповторним. Час поволі звільняє образ нашого пророка від фальшування і спотворення.

       Тож спробуймо повчитися у нього величної любові до народу, до його культурної спадщини,  адже він, милувався всім тим, що уособлювало  рідний край, і де б він не був, у його душі завжди знаходилось місце для того, щоб пригадати, намалювати в уяві красу  рідної землі чи відобразити її рядками поезій  і показати свою неосяжну до неї любов.

ІІ. Повідомлення теми і мети.

Ви всі читали багато поезій Шевченка і знаєте їх напам’ять, але чи задумувались ви над тим чи помічали, які образи спливають у його творах?
Хата, садок, тополя, дівчина, родина, і т. д

Учитель: Молодці! Справді, це образи – архетипи, тобто такі, які пов’язують нас із давнім минулим і вже  багато – багато років є нашими невидимими оберегами: і родовідної пам’яті, і наших народних традицій, звичаїв,  і нашого  предковічного коріння. Дуже часто ці образи виконують роль символів.

 Звернімося до словника: термін «символ» - грецьке   «symbol»  -  це «поєднувати», «зливати», «зв’язувати», зустріч  двох  у чомусь одному. Платон, Аристотель, Кант, видатні українські філософи Сковорода та М. Костомаров, О. Потебня - вважали символи невід’ємною частиною життя людини, що пов’язані із мовою,світоглядом,пізнанням світу; що є   вони не тільки явищем мови, міфології, але і явищем усної художньої творчості.   Деякими символами люди користуються  свідомо, деякими – несвідомо, а перед іншими – безсилі.  Але символ - потужна категорія культури, духовного розвитку, повсякденного спілкування.

Кожен народ має свої символи, які найбільше любить і шанує.  Українці, наприклад, споконвіку бережуть материнську пісню, святий хліб, вишиваний рушник, червону калину, зажурену вербу, хрещатий барвінок, дивовижну писанку, вірну своєму краю лелеку. Це наші  давні й добрі символи. Їх використовують в обрядах та звичаях. Є вони й  у творах багатьох письменників.

      Ми ж з вами спробуємо дати відповідь на таке питання: чи і справді Т.Г. володів величезними знаннями з усної народної творчості, коли змальовував її образи у своїх творах і чому  рослинний світ України став невід’ємною частиною його життя, творчості.

Символ нашої роботи – віночок  - оберіг і будемо сподіватися, що і він нам сьогодні допоможе

Діти, що таке оберіг?

Обері́г — чарівний предмет, призначення якого захист свого носія,або збільшення ефективності його чарівних можливостей. Вважається, що обереги можуть принести удачу, попередити про небезпеку, поліпшити стан здоров'я. Оберіг — найдревніший амулет щастя і благополуччя. Віру в добро, успіх, щастя люди пов'язували з певними символами в оберегах.

Це рослини, які мають властивості оберігати, лікувати і т.д. А інформація про них йде з сивої давнини

Яким було ваше  випереджувальне завдання? (Воно стосувалося рослинного світу  у поезіях Т. Г. Шевченка).

 Прошу розкажіть:

Учні: Тарас Шевченко у своїх  поетичних творах використав образи таких дерев як: верба, груша, яблуня, ялина, ясен, калина, дуб, вишня, тополя, явір, черешня, кедр.  За даними  дослідження, у загальному, найбільшу частотність вживання має ДУБ, КАЛИНА, ТОПОЛЯ, ВЕРБА. Це так звані «назви-лідери». Ми  повинні були виписати  речення із «Кобзаря», де зустрічаються образи верби, тополі та калини та дуба; з’ясувати їх ботанічні, народознавчі та лікувальні чи якісь інші властивості.

 Так,Тарас Григорович Шевченко деякі символи ставив у центр композиційної оповіді (три могили, три душі, три ворони у «Великому льосі»,  самотнє дерево в пустелі  «У Бога за дверима лежала сокира»). Проте на сьогоднішній день тема «Символи у творчості Шевченка» залишається до кінця не вивченою. Дослідники, які займаються походженням  символів – одиниці. Науці відомі лише Григорій Грабович та його  книга «Шевченко як міфотворець: Семантика символів у творчості поета» Він один із перших робить спробу виділити в Кобзаревій поезії символи та міфи шляхом  аналізу.

ІІІ. Робота в групах.

І група – калина.

Калина - дерево українського роду. Колись у сиву давнину вона пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зірки. Тому й отримала калина таке ім'я від старослов'янського назви Сонця - Коло. А оскільки ягоди калини червоного кольору, то й стали вони символом крові та безсмертного роду.

Її ботанічні  характеристики: це високий гіллястий кущ з листками до 10 см. Запашні квіти зібрані в суцвіття: крайні – великі, а в середині – дрібніші. Плоди – ягодоподібні, червоні, містять кісточку. Цвіте у травні – червні, ягідки достигають у вересні. Поширена по всій Україні.

 Народознавчий аспект. Калина — символ життя, крові, вогню. Деякі дослідники пов'язують її назву із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового древа, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті, іноді з потойбіччя. Та й саму рослину асоціюють як місток  світ мертвих зі світом живих,тих, що відійшли в потойбіччя і тих, котрі ще чекають на своє народження.

        Калина уособлює й саму Україну. Як символ Батьківщини, вона «проросла» в гімнові січових стрільців Завдяки червоним ягодам, які нагадують краплі крові, калина в українців стала символом пролитої козацької крові.  «Калина на могилі» має стійке символічне значення: тужлива пам'ять за померлим на чужині молодим козаком чи хлопцем, сином, братом

     Калина символізує материнство: кущ — сама мати; цвіт, ягідки — діти. Це також уособлення дому, батьків, усього рідного. З давніх-давен на весіллі перед нареченою і нареченим: ставили букети червоної калини з ягодами на щастя, достаток і любов. Ягодами калини уквітчували весільний коровай. У весільний  вінок дівчата також вплітали калину. Українські господині прикрашали  нею свої  хати, розміщаючи  червоні грона на покуті, як оберіг від злих духів і помислів,  людських заздрощів.

     Коли  копали людям колодязь у дворах, то рекомендували завжди саджати калину біля нього. Бо в народі побутує думка: якщо біля колодязя росте, пишається калина, там і вода чистіша та смачніша. А ще господині  контролювали  момент цвітіння калини, бо то означає, що час висаджувати гарбузи, кукурудзу та огірки.

       Калина у медицині  Плоди калини містять велику кількість різних необхідних для людського організму речовин. Крім цукру й органічних кислот, в них є танін, пектин, дубильні речовини, смоловидна ефіри і вітаміни. Особливо цілющим є вібурнін, що надає ягодам гіркоту.

          Продукти з калини, оброблені термічно, втрачають вібурнін, тому в лікувальних цілях потрібно вживати свіжий сік калини і желе з цукром. Ягоди калини входять у різноманітні збори, рекомендовані при хворобах серця, горла, печінки, судин.

Кущ калини побіля материнської чи бабусиної домівки – це не тільки окраса. У ньому глибинний зміст. Це наш символ. Наш духовний світ. Наша спадщина

Калина у Шевченка.

Вчитель:  То чи звертався Т. Г. у своїй поезії до цього надзвичайного куща?

Учні: Так!  Шевченко не раз опоетизовував калину. Дослідники підрахували, що образ калини у його творах зустрічається 80 разів. ( Діти зачитують речення та назви творів)

Які речення ви виписали і що вони означають?

Замилування природою:
Символ дівочої краси:
Душевні переживання зрадженої дівчини:
Пам'ять про рідну людину:

«На вічну пам'ять Котляревському» - 5 разів, цикл «У казематі» - 9  «Думка», « Причинна», «Зацвіла в долині», «Катерина»…

Учитель: Калина - це символ вогню,  українського роду і неньки - України, духовної нескореності й світлої пам'яті. Тому має бути біля кожної хати,  біля кожної садиби. Своєю стійкістю і невибагливістю калина зв'язує різні пори року — бо як без неї побачила б зима яскраво-червону літню ягоду?!  А також пов'язує різні історичні епохи  -  бо звідки взялася б відвага нащадків, якби не було пам'яті про звитягу предків?!

Вона ще й символ духовного життя жінки, в якому   і дівочість, і краса та кохання, і заміжжя, і родинні радощі та смутку, і сімейне щастя та людське горе. А калиновий міст - то особлива межа, за якою кожну дівчину чекає  Віра, Надія і Любов, проте, у кожної з дівчат -  своя Віра, своя Надія, своя Любов.  І ніхто не може й не має права претендувати на чужу...

Калина – символ-лідер, тому не дивно, що саме вона домінує у творчості Шевченка, бо «у серці носив він образ України, а на папері зображував калину».

Пісня «Зацвіла в долині»…

ІІ група –  Верба.

     Біологічні характеристики: верба - рід дерев і кущів. Стовбур товстий нерівний, вкритий тріщинуватою шкіркою. Пагіння  видовжене. Квітки – сережки. Зацвітають до розпускання листків. Плід – коробочка. Верби поширені по всій Україні. Є близько 1000 видів. Улюблене місце життя вербового дерева – береги водойм.

           Верба у медицині: гілочка верби занурена у відро з водою дезінфікує її поліпшує смакові властивості. Верба очищує повітря. Кожне дерево на 10м  оточене невидимою сіткою, де нема жодної хвороботворної бактерії.

Відвар кори застосовують як кровоспинний, заспокійливий, протимікробний засіб. Рани, що кровоточать присипають порошком з кори. Здавна за допомогою гілки верби визначали місце. Де можна копати колодязь.

             Верба у народній творчості: Наші пращури -слов’яни вважали вербу священним деревом. Вона уособлювала бога сонця – Ярила, що дав людям вогонь. Звичай святити вербу був запозичений християнською релігією з астрального культу наших предків. Верба символізує  Прадерево життя. Недаремно верби завжди садили обабіч шляхів. За космогонічними уявленнями народу, наша Галактика є початком утворення Всесвіту– берегом космічного океану.

 Обряд  биття вербою означає поєднання людини з Космосом, можливість відновлення сили і здоров’я.

У народній легенді про походження верби розповідається, що, втікаючи з турецького полону, два українські козаки ледь не померли від голоду та спраги. Та врятувала їх щира молитва, звернена до Божої Матері, образок якої вони положили на пересохлу землю. І сталося диво: уранці там,

де знаходився образок, з’явилося джерело прозорої води та деревце біля нього з вузеньким, як козацький оселедець, листям. Урятовані козаки дісталися до рідної країни, узявши з собою гілочку цього дерева. Відтоді на вербі й почали з’являтися пухнасті та сріблясті котики – чи то сльози козаків,

чи то краплі чудодійного джерела. З тих часів вона виростає завжди біля води.

            Верба – символ родинного вогнища, ніжності й жіночності. Вона схожа на нашу українську жінку – витривалу, непримхливу та терплячу. Верба відігравала й важливу ритуально-обрядову роль. За народними уявленнями, гілочки верби, посвячені в церкві у Вербну неділю, набували магічних властивостей. Під кінець відправи священик кропить гілля свяченою водою. Вважалося, що, проковтнувши кілька вербових «котиків», горло не болітиме

Верба у «Кобзарі» Т. Шевченка.

Верба – улюблене дерево Т. Шевченка, адже, за гороскопом, це його дерево-символ(1 березня – 10 березня). Поет узяв з собою на Мангишлак і розрослося дерево, назване вербою Тараса.

У поетичній творчості Т.Шевченко часто звертається до образу верби. (Речення)

Замилування природою рідного краю:
Неспокій природи – неспокій у душі:
Місце побачень:

Учитель: ВЕРБА – універсальний символ Прадерева життя, а Великодня  верба – його живий вираз. Уособлення працездатності й родючої сили. Вона – образ весни, Батьківщини, України і, водночас,  жіночого смутку та вдівства. Виражає меланхолійну красу. Своєрідно приваблива, навіть по-особливому таємнича, несе в собі поклик до бажань, які не завжди можна визначити і пояснити. Разом з тим, верба беззахисна і вразлива, якщо опиниться  в несприятливому середовищі. Через це схильна до страждань від життєвих негараздів, особливо від душевних, адже холод чи тепло – це від душі…

ІІІ. Тополя

 Міфологія.  Це міфічний образ-тотем давніх слов’ян, а з ХІV ст. —українців. Персонаж фольклору. Символ сумної, засмученої, безталанної дівчини. Тополя вважалася священним деревом і рубалася лише для жертовних вогнищ. У народних повір’ях суха тополя віщувала горе дівчини.  Висаджували тополі, переважно, на узбіччях доріг. В Україні часто садили тополю біля господи — за погребом або дровітнею, у родині, де народилася дівчина. Це було пов’язано із народним повір’ям — садити дерево не на видному місці.

У народних піснях із тополею порівнюється красива струнка дівчина або заміжня жінка. Рубання тополі, так само як і калини, символізує заручини та одруження дівчини

З лікувальною метою використовують листові нирки тополі,а також кору і листя. Нирки заготовляють в період сокоруху і висушують в сушарці при температурі не вище 35 ° C або на відкритому повітрі в тіні. Кору збирають ранньою весною з вирубаних дерев або спиляних сучків при окультуренні насаджень.

Інше застосування Ефірне масло з нирок  використовують в парфумерній промисловості, зокрема, для аромату мила . Тополеві нирки входять до складу ризького бальзаму.

Листя тополі чорної придатні для дублення шкір, виготовлення жовтої фарби для тканин.

Тополя у «Кобзарі»:

Т. Шевченко через образ тополі показав долю дівчини, жінки, що, як тополя від вітру, потерпають від ударів долі. Від пейзажної замальовки до прямих порівнянь, уособлень чи персоніфікацій — усе це у творах Т. Шевченка:

 

…Зілля дива наробило —
Тополею стала.
Не вернулася додому,

Не діждала пари;

Тонка-тонка та висока,
До самої хмари.
 

 

Вчитель:  що ще цікавого пов’язано із образом тополі?

 Учні:     У «Кобзарі» 1840 року тексту балади «Тополя» передував аркуш із присвятою: П. С Петровской. Це їй, учениці Першої Санкт-Петербурзької рисувальної школи, молодшій сестрі свого щирого друга по Академії мистецтв, Шевченко присвятив баладу «Тополя» та намалював цей рисунок в її альбомі 1840 року. Під рисунком написи олівцем: «Баллада «Тополя» посвящена Шевченко Петровской П. С.», праворуч — «Тополя» Рисунокъ Шевченко по семейному преданию».

           Рисунок не є ілюстрацією, але близький до балади за настроєм і народно–пісенним образом самотньої тополі. Зображення на рисунку перегукується із змістом таких рядків поетичного твору: «Рости, рости, тополенько, все вгору да вгору».

Два однойменні твори — поетичний і графічний — є яскравим прикладом єдності образного мислення Шевченка — поета і художника.

Рисунок «Тополя» стверджує думки художників –сучасників Шевченка про те, що, навчаючись в Академії мистецтв, він уже тоді славився «особливим почерком для кожного дерева».

Учитель: ТОПОЛЯ - символ дівочої краси, а також жіночого й дівочого суму, їх самотності. Тополя край дороги - це образ жінки чи дівчини, котра  чекають своєї долі чи свого судженого… Вона струнка  і красива від ранньої молодості до зрілих літ.  Уособлює тонку натуру,  чутливу до впливу років та оточення:  як з  роками на  тополі  з'являється  все більше  засохлих  гілок,  так і людину  з літами «обсідають» усе нові й нові проблеми - до невирішених старих додаються болючі нові, які вимагають вирішення…

 Так само, як тополя не любить рости одна, в основному, ми бачимо ряд тополь або хоча б декілька їх, так і людина не може жити самостійно:  їй потрібна підтримка або хоча б присутність її рідних, друзів, знайомих. Вважають, що тополя здатна забирати з людей негативну енергію і очищати повітря від злих духів та всього шкідливого та нечестивого.

Як і Шевченко, поети ХХ ст. оспівали тополю як символ Батьківщини, надії, духовності, непримиренної боротьби за щастя й волю. “Тополі арфи гнуть”, “В темряві ночі тополі тріпочуть”, “Здаля сміялась струнка тополя” — це П. Тичина. Завдяки Ніні Матвієнко піня «Чарівна скрипка» на слова Юрія Рибчинського давно стала класикою. Та й чи можна забути безсмертне слово В. Симоненка:

І коли впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.

Пісня «По діброві вітер виє»

ІV Дуб

Народознавство давні люди вважали, що «великий бог неба, чий жахливий голос долітав до них у гуркоті грому, полюбив дуб більше за інші дерева і часто сходив на нього з грозової хмари у вигляді блискавки, залишаючи на згадку про свій візит розщеплений, обвуглений стовбур та спалене листя. Такі дерева були оточені ореолом слави, тому що в їхньому руйнуванні бачили руку великого Зевса». Місце, куди вцілювала блискавка, ставало священним. Дубові гаї були місцем здійснення обрядів, важливих ритуалів (жертвоприношення, суду, клятви), в них улаштовувалися свята. Дубова палиця в якості зброї громовержця чи сонячного бога символізувала твердість влади, суворість. Вінок із дубового листя виражав ідею сили, міцності, гідності.

У давнину у слов'ян дуб був символом слов'янського язичницького верховного бога Перуна — володаря вогню та блискавки, покровителя воїнів та ковалів. Було також поширене вірування, що у дубах мешкають душі померлих предків. Це уявлення підтверджується реальним фактом давніх поховань у лісах, зокрема, дубових, — на деревах і під деревами. У легендах і казках давніх слов'ян дуб найчастіше є  місцем, із яким пов'язана доля людини і біля якого здійснюються вирішальні для героїв події.

Дуб - лікувальні властивості Кору і листя дуба  широко застосовують у народній медицині. Вони мають протизапальну, кровоспинну, седативну і протиглистову діями. Відвари і настойки  з дуба – дуже популярні використовують при захворюваннях Дубова кора  для лікування. Не обійтися без неї і за наявності запаху з рота, надмірної пітливості ніг. А ванни з додаванням дубового екстракту покращують кровообіг, дарують гарне самопочуття, зміцнюють імунітет і організм в цілому.

Дуб шанували і як дерево родючості; зберігся звичай садити дубок при народженні дитини. Українці саджали дуб на могилах або в пам'ять про померлих чоловіків — старійшин роду, мудреців народу, видатних суспільно-політичних діячів та полководців. Наприклад, дуб Шевченка в Полтаві — живий пам'ятник Т. Г. Шевченкові, посаджений на спомин про перевезення тіла поета до України полтавською «Громадою» 6 (18) травня 1861 р. в час перепоховання поета у Каневі. Дуб Шевченка в Полтаві (також відомий як Тарасів дуб, Шевченків дуб) — пам'ятка природи.

Дуб у творах Шевченка. Його образ чітко проступає у творі - містеріі  «Великий льох». Емоційна лексика, яку використав Шевченко, змальовуючи  образ дуба, виражає його теплі, ніжні почуття. Це дерево  уособлює міць України,  доброта її безмежна, бо здатна вибачити невинні душі, які несвідомо зрадили.  У баладі «Причинна», що належить до ранньої творчості  Кобзаря, це дерево  теж згадується неодноразово. Незламного, безстрашного, стійкого дуба поет змальовує свідком нещасливого, трагічного кохання. Цьому дереву  притаманний ліричний настрій. (Речення)

Вчитель: Дуб - символ повноти життя, могутньої сили й величної краси. В ньому немає нічого тендітного, а що красиве - те й величне! І викликає подив, захоплення та повагу. Дуб - живе втілення сильного здоров'я і здорової сили, а тому не вміє хворіти і не вміє бути слабким. За своїм характером ніколи не гнеться - його можна тільки зламати! Він сміливо стоїть проти всякого буревію, навіть сильнішого від себе, бо його стійкість не так від його власної сили, як від його визначної гордості. Дуб - не залежний від довкілля, але перебуває з ним у гармонійних відносинах…

Відео

 Учні, чи зустрічали ви ще якісь рослини у поезіях Шевченка.

Висновок: отже. Судячи з того, що ми побачили і почули, варто сказати одне: безперечно, Т.Г. знав і вміло застосовував свої знання з усної народної творчості, адже в його творах – рідкісне переплетення символів, вірувань, міфології і, звичайно, їх майстерне поєднання за допомогою слова.

Робота з текстами. Діти зараз ми звернемося до свого улюбленого виду роботи: попрацюємо з текстами Шевченка  за теорією Журавльова.     Є цікава теорія у фоносимволіці, висунута вченим О.Журавльовим, що певним звукам відповідають певні кольори. Звернення до таблиці „ Колір – звук ”

А – червоний                        О – жовтий

Е – зелений                                     У – синій

І – блакитний                         И – коричневий, чорний

Перед вами рядки з його поезій. Прочитайте, будь ласка, їх і скажіть, які кольори намалювала ваша уява.

А зараз, використовуючи саму таблицю, давайте співставимо ваші думки.

( діти заповнюють табличку кольорів, потім повинні зробити висновок)

 

Садок вишневий коло хати, 

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.  

Реве та стогне Дніпр     широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма

 

Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину,

Над водою гне з вербою

Червону калину.

По діброві вітер виє,

 

Гуляє по полю.

Край дороги, гне тополю

 

До самого долу

 

Якби ви створили ілюстрацію до вірша, то які кольори переважали б? І з чим це пов’язано? Чим це можна пояснити?

 

     Учитель. Усе правильно. Нам  складно повірити, що поет, сам того не підозрюючи (на рівні підсвідомості), вибудовує математично точні відношення між частотами звуків, їх кольорами тих явищ і предметів, які подає в творі. Виявляється, що поетичний талант включає в себе і поетичну інтуїцію, яка допомагає йому не тільки створювати потрібні образи, підбирати потрібні слова й рими, а й саму поезію звучати музикою і горіти кольорами-барвами живопису.

 Ми з вами визначили настрій твору (завдяки  кольорам), то давайте виразно прочитаємо вірші, які ви присвятили поетові.

IV. Презентація збірки віршів.

Вчитель: Ви  великі молодці, бо не просто гортали сторінки «Кобзаря», але вчитувалися в кожен рядок, шукали потрібні, розмірковували. Всі матеріали ми оформимо як проектну роботу. Але, думаю, що ще не повністю розкрили свій творчий потенціал. Тому презентую вашій увазі невеличке творіння, результат нашої з вами позакласної роботи – збірку поезій, яка присвячена

Т. Г. Шевченкові. Її авторами стали учні вашого класу, тому я прошу їх прочитати декілька.(Учні читають власні твори)

V. Заключне слово вчителя:

Я читаю Шевченка, пізнаю його думи та мрії,

Споглядаю той світ, що наповнений горем, слізьми.

Я читаю Шевченка й дивуюся: «Скільки надії

У простих тих словах,  що лунають до нас їх крізь віки.

Як в майбутнє звертався рядками свого «Заповіту»,

Як в «Посланні» до всіх земляків він своїх говорив.

Як у розпачі втратив безсмертну свою Катерину,

А в розритій могилі будущість свою боронив.

 

Я читаю Шевченка, вірю в силу пророчого слова,

Знаю те, що ніколи Вкраїна не вмре,

Що лунатиме щира і рідна вкраїнськая мова,

А поетове слово в майбутнє нас всіх поведе.

Пам’ятайте поета, і любіть так, як він Україну.

Хай не повняться злобою, скверною ваші  серця.

Ми  ж малесенька цятка на карті своєї держави

Ми  велика родина, де знають поета ім’я.

Ми  українці, маємо свою історію, свою культуру, свою творчість і, як діти свого народу, повинні дбати про те, що коріння нашого родоводу не засохло, не скорчилось під пекучим сонцем незнання, а навпаки – міцніло, ставало сильнішим, а дерево  тягнулось ввись, але могло себе захистити.

Нам є чого повчитися у Шевченка, адже ви вже зрозуміли, що його таланти ґрунтувалися на знанні про народ, про його минуле. Він майстерно володів не лише технікою складання віршів, а й величезними знаннями з усної народної творчості. Тарас Григорович Шевченко не тільки використовував  звичайні засоби вираження, а й  вкладав у них  українську душу, українське серце та українську щирість,  і  образи – символи  зливається у Шевченка  в органічну  єдність.

Всім своїм життям, своєю багатогранною творчістю довів, що в усі часи, в усі віки, де б не були і яких вершин не досягли б ми повинні не лише з гордістю, а й з великою відповідальністю носити в своєму серці образ та ім’я Україна. Тому вам три поради… Пісня «Три поради»


Теги: Верхоляк Л.Я., Шевченко
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 836/25


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar